916/3698/20 Про визнання протиправними та скасування рішень, скасування запису про державну реєстрацію права власності - 24.05.2023 Прийняття

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕТРЕКС ПЛЮС" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Одеської області з позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - Відповідач-1), Одеської міської ради (далі - Відповідач-2), третя особа державний реєстратор Юридичного департаменту Одеської міської ради Єременка Івана Миколайовича (далі - Третя особа) про визнання протиправним та скасування рішення Відповідача-1 №237 від 03.07.2020, скасування запису в Державному реєстрі речових прав №37161301 щодо реєстрації за територіальною громадою міста Одеси в особі Відповідача-2 права власності на об`єкт - громадська будівля пам`ятки архітектури та містобудування (будинок Руссова) загальною площею 5022,00 м2, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул.Садова, 21.

1.1. В подальшому, Позивачем подано та прийнято судом першої інстанції заяву про зміну позовних вимог, згідно з якою Позивач просить визнати протиправним і скасувати рішення Відповідача-1 №237 від 03.07.2020 та припинити територіальній громаді міста Одеси в особі Відповідача-2 право власності на об`єкт - громадська будівля пам`ятки архітектури та містобудування (будинок Руссова) загальною площею 5022,00 м2, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2114630451101).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підставою для реєстрації за територіальною громадою міста Одеси в особі Відповідача-2 права власності на об`єкт громадської будівлі пам`ятки архітектури та містобудування (будинок Руссова) загальною площею 5022,00 м2 є рішення Відповідача-1 №237 від 03.07.2020, яке прийняте з порушенням Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , Конституції України (254к/96-ВР) , ЦК України (435-15) та порушує інтереси Позивача, як власника частини приміщень загальною площею 708,90 м2 (нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку загальною площею 505,6 м2 та нежилі приміщення №501А загальною площею 203,3 м2) та незаконно позбавляє Позивача права власності та користування нерухомим майном.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.06.2022, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Відповідача-1 №237 від 03.07.2020. Припинено територіальній громаді міста Одеси в особі Відповідача-2 право власності на об`єкт - громадська будівля пам`ятки архітектури та містобудування (будинок Руссова) загальною площею 5022,0 м2, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Садова, 21 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2114630451101).

4. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що Позивач з 27.01.2017 є власником нежитлових приміщень площею 505,6 м2 та 203,3 м2 і не відмовлявся на користь Відповідача-2 від цих приміщень; у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували знищення будинку Руссова та його внутрішніх приміщень. Оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення Відповідача-1 приміщення площею 505,6 м2 та 203,3 м2 належали на праві приватної власності Позивачу, тому оскаржуване рішення порушує права Позивача, який є власником цих приміщень, а, отже, є протиправним та підлягає скасуванню. Оскільки вимога про скасування рішення Відповідача-1 №237 підлягає задоволенню, то зазначений спосіб захисту вимагає ухвалення рішення про одночасне припинення речових прав, що були зареєстровані на підставі оскаржуваного рішення, з огляду на що, вимога про припинення права власності Відповідача-2 також підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача-1

5. Відповідач-1 подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Доводи Відповідача-1, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

6. Судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано статтю 349 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №04/5026/803/2012, від 25.03.2021 у справі №588/249/20, від 20.07.2021 у справі №904/4389/19, від 23.12.2021 у справі №5015/45/11 (№914/1919/20). Зокрема, судами застосовано частину другу статті 349 ЦК України, яка втратила чинність на момент прийняття оскаржуваного у справі рішення органу місцевого самоврядування та на момент прийняття судами рішень у справі.

7. Судами не враховано, що внесенням змін до характеристик об`єктів нерухомого майна на підставі нових технічних паспортів, Позивач намагається створити уявлення, що приміщення громадської будівлі, які створені внаслідок проведених за рахунок місцевого бюджету реставраційних робіт, є тими ж приміщеннями житлового будинку, які знищені, а також намагається збільшити площу спірних нежилих приміщень за рахунок захоплення інших приміщень відновленої громадської будівлі.

8. Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно ототожнили приміщення житлового будинку, які раніше належали фізичним особам, проте були знищені внаслідок пожеж, про що в матеріалах справи наявні докази, з приміщеннями громадської будівлі, створеними внаслідок ремонтно-реставраційних робіт, проведених за кошти місцевого бюджету.

9. Судами не враховано, що зареєстровані за Позивачем приміщення не існували не лише на момент проведення ремонтно-реставраційних робіт та прийняття оскаржуваного рішення Відповідача-1, але і на момент внесення фізичними особами таких приміщень до статутного капіталу товариства.

10. Непослідовними є висновки судів попередніх інстанцій, які, з одного боку, визнають об`єктивну неможливість розгляду цієї справи №926/3698/20 до вирішення іншої справи №522/13036/20, предметом спору в якій є законність набуття Позивачем права власності на приміщення в Будинку Руссова з огляду на фізичне знищення таких приміщень, а, з іншого боку, вирішуючи справу по суті, ухиляються від дослідження відповідних обставин, зазначаючи про те, що останні не є предметом спору у даній справі. При цьому, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідачів про зупинення провадження до вирішення іншої справи №522/13036/20.

11. Судами не враховано, що Законом України від 12.05.2022 "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству" частину четверту статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції, яка не містить положень щодо припинення речових прав у випадку ухвалення судом рішення про скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а тому, припинивши право власності територіальної громади міста Одеси на Будинок Руссова, суди першої та апеляційної інстанцій не визначили таке право власності за іншими особами, тим самим залишивши громадську будівлю пам`ятки архітектури та містобудування без будь-якого власника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача-2

12. Відповідач-2 подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи Відповідача-2, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

13. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункт 5 частини першої статті 227 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/13545/17, від 07.08.2018 у справі №906/763/15, від 10.09.2018 у справі №904/6160/17, від 22.04.2019 у справі №922/2381/16. Зокрема, судом не враховано, що підставами позову у цій справі №916/3698/20 є порушення рішенням Відповідача-1 права власності Позивача на нежилі приміщення в Будинку Руссова, проте, законність набуття права власності Позивача на такі приміщення є предметом спору у іншій цивільній справі №522/13036/20, провадження в якій було відкрито раніше, ніж подано позов у цій справі.

14. Відмовляючи у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі №916/3698/20 до закінчення розгляду іншої цивільної справи №522/13036/20 у зв`язку з необхідністю дотримання розумних строків розгляду справи, суд апеляційної інстанції знехтував принципами господарського судочинства, серед яких принцип змагальності сторін, а також всебічне, повне та об`єктивне встановлення всіх обставин справи.

15. Зроблений у цій справі висновок апеляційного господарського суду щодо відсутності у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження знищення внутрішніх приміщень Будинку Руссова не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки до відзиву на позовну заяву було надано документи, які підтверджують факт фізичного знищення внутрішніх приміщень в будинку станом на момент внесення таких приміщень до статутного капіталу Позивача. Крім того, в рамках розгляду іншої справи №522/13036/20 призначено судову будівельно-технічну експертизу зі встановлення обставин фактичного знищення приміщень, які були внесені до статутного капіталу Позивача, що не було враховано судом апеляційної інстанції.

16. Зазначаючи про можливість Відповідача-2 звернутися із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі №916/3698/20 у разі прийняття у іншій цивільній справі №522/13036/20 рішення щодо припинення станом на 2017 рік права власності Позивача на відповідні приміщення, суд апеляційної інстанції визнає, що відповідні обставини, які є предметом спору у вказаній справі, мають істотне значення для розгляду цієї справи №916/3698/20.

17. Презюмування законності права власності з огляду на наявність відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.11.2020 у справі №04/5026/803/2012, від 25.03.2021 у справі №588/249/20, від 20.07.2021 у справі №904/4389/19, від 23.12.2021 у справі №5015/45/11 (№914/1919/20).

Позиція Позивача у відзиві на касаційні скарги

18. Позивач подав відзив на касаційні скарги, в якому просить відмовити у їх задоволенні, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін з тих підстав, що оскаржувані судові рішення прийняті відповідно до норм матеріального та процесуального права. Зокрема, Позивач посилається на те, що:

18.1. на момент прийняття Відповідачем-1 спірного рішення, частина нежилих приміщень загальною площею 708,9 м2 належать на праві власності Позивачу, а тому державна реєстрація права власності на весь будинок Руссова площею 5022,0 м2 за Відповідачем-2 на підставі рішення Відповідача-1 здійснена з порушенням Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , Конституції України (254к/96-ВР) , ЦК України (435-15) , чим порушує інтереси Позивача, як власника частини приміщень будинку;

18.2. додані Позивачем в матеріали справи докази свідчать лише про аварійність будинку та бездіяльність Відповідача-2 в утриманні та збереженні будівлі і доказів на підтвердження обставин про повне знищення будинку Відповідачами не надано та матеріали справи таких не містять;

18.3. справи Верховного Суду, на які посилається Відповідач-1 у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій щодо застосування судами статті 349 ЦК України (№04/5026/803/2012, №588/249/20, №904/4389/19, №5015/45/11 (№914/1919/20)), не є подібними до цієї справи, оскільки відрізняються підставами позовів, фактично-доказовою базою, обставинами, встановленими судами;

18.4. матеріали справи містять всі необхідні докази, які дозволяються встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом розгляду у цій справі, а тому суд апеляційної інстанції правомірно посилався на об`єктивну можливість розгляду цієї справи та без порушення статті 227 ГПК України не зупинив розгляд справи до вирішення іншої справи №522/13036/20 і не порушив право сторін на справедливий та розумний розгляд справи.

Позиція Відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу Відповідача-2

19. Відповідач-1 відзив на касаційну скаргу Відповідача-2 не надав, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

Позиція Відповідача-2 у відзиві на касаційну скаргу Відповідача-1

20. Відповідач-2 відзив на касаційну скаргу Відповідача-1 не надав, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами та висновки судів попередніх інстанцій

21. Як встановили суди попередніх інстанцій, Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" (311-91-п) та рішення Одеської обласної ради народних депутатів №266-ХХІ від 25.11.1991 "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області" з державної власності до власності міст обласного підпорядкування (у тому числі міста Одеси) передано житловий та нежитловий фонд.

Житловий будинок, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21, прийнятий під охорону держави відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів №580 від 27.12.1991 як пам`ятка архітектури та містобудування місцевого значення "будинок Руссова", що споруджений у 1897-1898 за проектом архітекторів В.І. Шмідта і Л.М. Чернігова.

Згідно із наказом Міністерства культури і туризму України №662/0/16-07 від 16.06.2007 вказана пам`ятка внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, охоронний номер №33-ОД. Будівля-пам`ятка, в минулому, використовувалася переважно в якості жилого будинку, більшість квартир в якому перебували у приватній власності.

Розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №2762 від 03.07.2006 "будинок Руссова" визнано ветхим і аварійним, непридатним для нормальної експлуатації, погрожуючим заваленням.

21.1. Судами також встановлено, що протягом тривалого часу відбувалося подальше пошкодження будинку, у зв`язку із чим, у 2014 році Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом "УКРНДІПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ" та Науково-виробничим центром "ЕКОСТРОЙ" проведені інженерно-конструкторські обстеження житлового будинку по вул. Садовій, 21 у м. Одесі, за якими складені висновки щодо загального стану будівлі, її зносу та надані рекомендацій щодо можливості усунення дефектів і пошкоджень конструкцій, відновлення їх задовільного стану, можливості реставрації пам`ятника архітектури з відновленням втрачених елементів та подальшої безпечної експлуатації будівлі тощо.

Рішенням Відповідача-1 №124 від 21.05.2015 створено комісію з обстеження стану житлового будинку у м. Одесі по вул. Садовій, 21, яка 25.05.2015 провела засідання, за підсумками якого склала акт, в якому виклала свої висновки і, за результатами зазначеного акта, Відповідачем-1 прийнято рішення №126 від 28.05.2015, яким визнано, зокрема: 1) житловий будинок, розташований у м. Одесі по вул. Садова, 21, не відповідаючим санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання; 2) за доцільне проведення консервації з подальшою реставрацією зазначеної будівлі; 3) доручено вжити першочергові заходи із запобігання подальшому пошкодженню та руйнуванню будівлі; 4) комісії з обстеження будинку за результатами обговорення із громадськістю міста слід надати пропозиції щодо подальшого використання будинку в порядку, встановленому законодавством України.

21.2. Також судами обох інстанцій встановлено, що у 2016 році у будівлі за адресою м. Одеса, вул. Садова, 21 відбулися пожежі за результатами яких Приморським РВ ГУ ДСНС України в Одеській області складено акти про пожежу та звіти про причину виникнення пожежі, відповідно до яких підставами виникнення пожеж стало необережне поводження з вогнем невстановленими особами.

05.01.2017 за результатами загальних зборів учасників Позивача (протокол №13) вирішено прийняти до складу учасників Товариства нових членів та збільшити розмір статутного капіталу Товариства за рахунок внесків у вигляді нерухомого майна, в тому числі до статутного капіталу Позивача внесені нежилі приміщення №501А, загальною площею 98,4 м2, та нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 450,5 м2, що розташовані за адресою м.Одеса, вул. Садова, 21.

Відповідно до акта приймання-передачі від 05.01.2017 Позивач отримав від нових Учасників (фізичних осіб) у якості внеску до статутного капіталу Товариства, зокрема, вищезазначене нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21 (нежилі приміщення №501А, загальною площею 98,4 м2, та нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 450,5 м2).

Позивачем 27.01.2017 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення за адресою: м. Одеса, вул.Садова 21, а саме: нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 505,6 м2, яке зареєстроване в реєстрі нерухомого майна (індексний номер 1157690751101) на підставі протоколу, серії та номер 13, виданого 05.01.2017, акту приймання-передачі, серії та номер б/н, виданого 05.01.2017, довідки про показники об`єкта нерухомого майна серія та номер 2020-049-9, виданого 03.02.2020 ФОП Пашківський Д.П та нежиле приміщення №501А, загальною площею 203,3 м2, яке зареєстроване в реєстрі нерухомого майна (індексний номер 277519351101) на підставі протоколу, серії та номер б/н, виданого 05.01.2017, акту приймання передачі, серії та номер б/н, виданого 05.01.2017, довідки про показники об`єкта нерухомого майна серія та номер 2020-049-8, виданого 03.02.2020 ФОП Пашківський Д.П.

21.3. На підставі статей 29, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення Одеської обласної ради №266-ХХІ від 25.11.1991 "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області" та рішення Відповідача-1 №438 від 30.11.2017 "Про заходи подальшого використання житлового будинку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Садова 21" Відповідачем-1 прийнято рішення №237 від 03.07.2020, яким вирішено зареєструвати право комунальної власності територіальної громади м.Одеси на громадську будівлю пам`ятки архітектури та містобудування (будинок Руссова) загальною площею 5022,0 м2, розташовану за адресою: м.Одеса, вул.Садова, 21.

21.4. Відповідно до матеріалів реєстраційних справ №2114630451101 та №277519351101, які надані Управлінням держаної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради на виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 22.02.2021, на момент прийняття спірного рішення Відповідача-1 значна частина приміщень житлових та нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Садова 21, належить на праві приватної власності фізичним та юридичним особам, в тому числі Позивачу.

22. Приймаючи рішення у справі про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій, керуючись нормами статей 319, 321, 328, 331, 346, 347, 349 ЦК України, статей 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (1127-2015-п) виходили з того, що Позивач не відмовлявся на користь Відповідача-2 від нежитлових приміщень, які перебувають в його власності а саме: нежитлове приміщення 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 505,6 м2 та нежитлове приміщення №501А, загальною площею 203,3 м2 та в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували знищення будинку Руссова та його внутрішніх приміщень. З огляду на зазначене, суди дійшли висновку про те, що, оскільки судами встановлено наявність на момент прийняття оскаржуваного рішення права власності на нежитлові приміщення (нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 505,6 м2, нежиле приміщення №501А, загальною площею 203,3 м2) за Позивачем, тому рішення Відповідача-1 №237 від 03.07.2020 порушує право власності Позивача, а, отже, є протиправним та підлягає скасуванню, а право власності на громадську будівлю пам`ятки архітектури та містобудування (будинок Руссова) за територіальною громадою м.Одеси в особі Відповідача-2 підлягає припиненню. При цьому, судами також враховано наданий до матеріалів позовної заяви висновок будівельно-технічної експертизи №957/2020 від 14.08.2020, виконаний ТОВ "Одеський регіональний центр незалежних експертиз" на замовлення Позивача, згідно якого нежиле приміщення №501А загальною площею 203,3 м2 та нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 505,6 м2 за адресою: м.Одеса, вул. Садова, 21 входять до складу та є частинами громадського будинку, загальна площа якого згідно із технічним паспортом складає 5022,0 м2.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 300 ГПК України).

Отже, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

24. Колегія суддів Верховного Суду, розглянувши касаційні скарги, вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними у зв`язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд з огляду на таке.

Щодо доводів касаційних скарг Відповідачів про недоведеність існування (наявність) у Позивача права власності на спірні приміщення

25. Суди попередніх інстанцій зазначають, що з матеріалів справи вбачається, що Позивач з 27.01.2017 є власником нежитлових приміщень за адресою: м. Одеса, вул.Садова, 21, а саме: нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 505,6 м2, яке зареєстроване в реєстрі нерухомого майна (індексний номер 1157690751101) на підставі протоколу, серії та номер 13, виданого 05.01.2017, акту приймання-передачі, серії та номер б/н, виданого 05.01.2017, довідки про показники об`єкта нерухомого майна серія та номер 2020-049-9, виданого 03.02.2020 ФОП Пашківський Д.П., та нежиле приміщення №501А, загальною площею 203,3 м2, яке зареєстроване в реєстрі нерухомого майна (індексний номер 277519351101) на підставі протоколу, серії та номер б/н, виданого 05.01.2017, акту приймання передачі, серії та номер б/н, виданого 05.01.2017, довідки про показники об`єкта нерухомого майна серія та номер 2020-049-8, виданого 03.02.2020 ФОП Пашківський Д.П.

25.1. Як зазначалося вище, суди встановили, що 05.01.2017 за результатами загальних зборів учасників Позивача (протокол №13) вирішено прийняти до складу учасників Товариства нових членів та збільшити розмір статутного капіталу Товариства за рахунок внесків у вигляді нерухомого майна, в тому числі до статутного капіталу Позивача внесені нежилі приміщення №501А, загальною площею 98,4 м2, та нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 450,5 м2, розташовані за адресою м.Одеса, вул. Садова, 21.

Відповідно до акта приймання-передачі від 05.01.2017 Позивач отримав від нових Учасників у якості внеску до статутного капіталу Товариства, зокрема, вищезазначене нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21 (нежилі приміщення №501А, загальною площею 98,4 м2, та нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 450,5 м2).

25.2. Згідно з технічним паспортом (інвентаризаційна справа №2020-049/9) від 03.02.2020 на нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку по вул.Садова, 2 в м.Одеса (виготовлено ФОП Пашківський Д.П.), загальна площа об`єкта до уточнення лінійних розмірів складала 450,0 м2, а після уточнення лінійних розмірів складає 505,6 м2. Також, згідно з технічним паспортом (інвентаризаційна справа №2020-049/8) від 03.02.2020 на групу нежилих приміщень №501А, по вул.Садова, 2 в м.Одеса (виготовлено ФОП Пашківський Д.П.), загальна площа об`єкта до уточнення лінійних розмірів складала 98,4 м2, а після уточнення лінійних розмірів складає 203,3 м2. При цьому, як вказано у цих технічних паспортах, загальна площа нежитлових приміщень змінилася за рахунок уточнення лінійних розмірів та об`єднання частини підвалу, введенню в експлуатацію не потребує (стаття 152 Житлового кодексу Української РСР, редакція від 12.02.2015).

25.3. Також, суди встановили, що відповідно до наданого до матеріалів позову Позивачем висновку №957/2020 від 14.08.2020 судової будівельно-технічної експертизи, зробленої за замовленням Позивача, спірні нежилі приміщення (505,6 м2 та 203,3 м2) входять до складу та є частинами громадського будинку (у відповідності до технічного паспорту, виданого ПП "ТЕРРА-ЮГ ПРОЕКТ") загальною площею 5022,00 м2 за адресою: м.Одеса, вул.Садова, 21. У висновку є посилання на те, що згідно наданої документації на нежитлові приміщення 505,6 м2 та 203,3 м2, ці приміщення розташовані в підвальному та першому поверхах будівлі.

25.4. Відповідачі під час розгляду справи заперечували факт набуття Позивачем права власності на спірне майно, посилаючись при цьому на обставини знищення майна в будинку Руссова в результаті низки пожеж у 2016 році, у зв`язку з чим в будинку проводилися ремонтно-реставраційні роботи за рахунок коштів міського бюджету, про що, як посилаються Відповідачі, в матеріалах справи наявні відповідні документи, що, на їх думку, свідчить про безпідставність виникнення у Позивача права власності на нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 505,6 м2, та на нежилі приміщення №501А, загальною площею 203,3 м2, оскільки всі приміщення у вказаному будинку, в тому числі на момент передачі (05.01.2017) права власності Позивачу в тому вигляді, в якому вони існували до проведення ремонтно-реставраційних робіт, були фактично знищені і, відповідно, особи, які передали ці приміщення Позивачу, як внесок у статутний капітал Позивача, втратили право власності на них та не мали права передавати неіснуючі об`єкти до статутного капіталу Позивача.

26. Статтями 316, 321, 328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

27. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 наведено висновок про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Отже, при дослідженні судом обставин наявності в особи права власності, необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави законом не передбачено.

28 У даній справі Позивач обґрунтовує позов тими обставинами, що Відповідачем-1, як органом місцевого самоврядування, прийнято рішення, яке порушує право власності Позивача, та посилається на приписи статті 393 ЦК України.

28.1. Пред`являючи відповідний позов на підставі статті 393 ЦК України, власник має надати докази набуття права власності, а тому, обставини та підстави виникнення права власності у Позивача на об`єкти нерухомості в будинку Руссова входять до предмета доказування у цій справі.

29. Відповідно до статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини першої статті 73 та частин першої, третьої статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК України).

30. Проте, дійшовши висновку про те, що Позивач є власником нежитлових приміщень площею 505,6 м2 та 203,3 м2, суди не дослідили та не відобразили у судових рішеннях підстав, з яких у Позивача виникло право власності на приміщення саме в зазначених розмірах, оскільки, відповідно до акту від 05.01.2017, що встановлено судами попередніх інстанцій, Позивач отримав від нових Учасників у якості внеску до свого статутного капіталу нежилі приміщення №501А, загальною площею 98,4 м2, та нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 450,5 м2. Тобто, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам, за яких було збільшено площу нежитлового приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку з 450,0 м2 на 505,6 м2, а також площу нежилих приміщень №501А з 98,4 м2 на 203,3 м2, зокрема, обставини, які стали підставою для здійснення уточнення лінійних розмірів приміщень, про що зазначено у вказаних вище технічних паспортах №2020-049/8 та №2020-049/9 від 03.02.2020.

31. Крім того, судами не враховано, що, як зазначено у висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14.08.2020, який прийнято судами в якості доказу підтвердження наявності у Позивача права власності на приміщення площею 505,6 м2 та 203,3 м2, спірні приміщення розташовані в підвальному та першому поверхах, а в технічних паспортах від 03.02.2020 на ці ж приміщення вказано, що загальна площа нежитлового приміщення змінилася не тільки за рахунок уточнення лінійних розмірів, але й об`єднання частини підвалу, введенню в експлуатацію не потребує (стаття 152 Житлового кодексу Української РСР, редакція від 12.02.2015). При цьому, також зазначено, що в нежитлових приміщеннях не відбулося перепланування, переоснащення під сучасні потреби.

32. Відповідно до статті 152 Житлового кодексу Української РСР, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)" №191-VIII від 12.02.2015 (191-19) , виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.

Отже, вказана стаття законодавства регулює порядок проведення власником переобладнання і перепланування жилого приміщення приватного житлового фонду, тоді як спірними об`єктами нерухомості у цій справі є саме нежитлові приміщення, що встановлено судами попередніх інстанцій.

33. При цьому, суди не дослідили якими дозвільними документами (проєктна документація) підтверджується правомірність об`єднання нежитлових приміщень з частиною підвалу і чи є ця частина підвалу також нежитловим приміщенням за своїми технічними та юридичними характеристиками, тобто, перебудови частини підвалу у нежитлове приміщення, про що вказано у технічних паспортах від 03.02.2020, а також за рахунок чого було збільшено площу нежитлових приміщень з 450,0 м2 до 505,6 м2 та з 98,4 м2 до 203,3 м2.

34. Таким чином, судами не досліджувалося питання наявності доказів (первинних документів), які б обґрунтовували правомірність зміни (переобладнання, приєднання, об`єднання тощо) характеристики приміщення (за актом від 05.01.2017 передано нежилі приміщення, в технічних паспортах приміщення є також нежилими але об`єднані з частиною підвалу, у висновку експертизи приміщення розташовані в підвальному та першому поверхах будівлі), зміну площ приміщення (за актом від 05.01.2017 передано приміщення в площах 98,4 м2 та 450,5 м2). Тобто, судами не з`ясовано чи є приміщення, які були передані Позивачу по акту від 05.01.2017, тими ж приміщеннями за своїми технічними та юридичними характеристиками, на які зареєстровано право власності за Позивачем, зокрема, розташування в будинку, конфігурація параметрів (зміна фізичних параметрів цих приміщень, знесення або перенесення внутрішніх легких некапітальних перегородок, улаштування нових елементів і деталей, прорізи без втручання у зовнішні стіни, міжповерхові перекриття та інші несучі конструкції тощо).

35. Отже, судам під час нового розгляду справи слід встановити, чи є нежитлове приміщення 450,0 м2, яке за технічним паспортом від 03.02.2020 змінило площу на 505,6 м2, а також приміщення 98,4 м2, яке також за технічним паспортом від 03.02.2020 змінило площу на 203,3 м2, одними і тими самими об`єктами нерухомого майна з урахуванням дослідження конфігурації та параметрів приміщень у площах 505,6 м2 та 203,3 м2 конфігурації та параметрам приміщень 450,0 м2 та 98,4 м2 з урахуванням технічних паспортів (технічної документації) станом на 05.01.2017 та 03.02.2020 з огляду на те, що Позивач заперечує ознаки нового будівництва, реконструкції, модернізації та перепланування приміщень, а також враховуючи доводи Відповідачів про здійснення ремонтно-реставраційних робіт будівлі в цілому внаслідок обставин знищення майна (приміщень) в будинку Руссова в результаті низки пожеж.

36. Оскільки питання правомірності підстав набуття права власності Позивачем на об`єкти нерухомості в будинку Руссова в тих параметрах, на які здійснено державну реєстрацію права власності, входять до предмета доказування у цій справі, але судами попередніх інстанцій належним чином не досліджувалося та не з`ясовувалося, тому, зважаючи на наведене, судам попередніх інстанцій слід дослідити наявні в матеріалах справи докази на предмет набуття (виникнення) Позивачем у приватну власність спірного майна (нежитлових приміщень загальною площею 505,6 м2 та 203,3 м2).

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України стосовно неправильного застосування статті 349 ЦК України

37. Як встановили суди попередніх інстанцій, Відповідачами заперечується існування приміщень (місцерозташування, площа), які були передані Позивачу за актом від 05.01.2017 як внесок до статутного капіталу Позивача, оскільки внутрішні приміщення у будинку Руссова були фактично знищені, а тому станом на дату державної реєстрації за Позивачем права власності на спірні нежилі приміщення, такі приміщення не могли існувати в натурі у складі громадської будівлі пам`ятки архітектури та містобудування (будинок Руссова), як предмети матеріального світу. З огляду на зазначене, Відповідачі вважають, що право власності Позивача на ці об`єкти було припинено відповідно до статті 349 ЦК України. Водночас, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження знищення будинку Руссова та його внутрішніх приміщень, а додані Відповідачами докази свідчать лише про аварійність будинку, тоді як належних та допустимих доказів на підтвердження обставин про повне знищення внутрішніх приміщень будинку в матеріалах справи не міститься.

38. Відповідно до статті 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності є знищення майна.

Згідно зі статтею 349 ЦК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) право власності на майно припиняється в разі його знищення.

Положення статті 349 ЦК України є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, що дає підстави для висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з даною статтею, є наявність встановленого факту знищення майна.

38.1. Здійснюючи розгляд справи, судами попередніх інстанцій застосовано статтю 349 ЦК України в редакції, чинній на момент реєстрації права власності за Позивачем, якою, окрім частини першої, частиною другою, яка 21.01.2019 виключена у зв`язку з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства (2597-19) від 18.10.2018, який введено в дію з 21.10.2019, було визначено, що у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

38.2. Колегія суддів звертає увагу, що наявність права, за захистом якого звертається Позивач в суд, має встановлюватися судом на час пред`явлення позову та розгляду справи. У зв`язку з цим у даній справі суди повинні застосовувати приписи статті 349 ЦК України, виходячи з обставин, які підлягають встановленню судом, щодо фактичного існування (можливого знищення) спірних приміщень на час пред`явлення позову та прийняття рішення у справі, а не на час оформлення (реєстрації) права власності Позивачем. Така позиція відповідатиме судовій практиці Верховного Суду щодо захисту права власності на об`єкт нерухомості у разі його знищення (постанови Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №04/5026/803/2012, від 25.03.2021 у справі №588/249/20, від 20.07.2021 у справі №904/4389/19, від 23.12.2021 у справі №5015/45/11 (№914/1919/20, на які також посилаються Відповідачі у касаційних скаргах (пункти 6, 17 постанови)).

Водночас, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи помилково застосовано нечинні приписи частини другої статті 349 ЦК України.

Таким чином, суди під час нового розгляду справи мають перевірити фактичну наявність відповідних нежилих приміщень з їх індивідуальними ознаками (площа, конфігурація тощо) на час подання позову.

39. Отже, доводи касаційних скарг в частині пункта 1 частини другої статті 287 ГПК України щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статті 349 ЦК України (пункти 6, 17 цієї постанови) підтвердилися.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України стосовно неправильного застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України в частині необґрунтованого відхилення клопотання Відповідача-2 про зупинення розгляду цієї справи до вирішення іншої справи №522/13036/20

40. Під час розгляду справи ухвалою суду першої інстанції від 08.04.2021 (за клопотанням Відповідачів) зупинено провадження у цій справі №916/3698/20 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №522/13036/20, предметом спору в якій є визнання протиправним та скасування рішення загальних зборів ТОВ "ПЕТРЕКС ПЛЮС", оформлене протоколом від 05.01.2017 в частині пункту 2 щодо збільшення частки у статутному капіталі шляхом внесення нежилого приміщення №501А, загальною площею 98,4 м2; визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "ПЕТРЕКС ПЛЮС", оформлене протоколом від 05.01.2017 в частині пункту 27 щодо прийняття до складу учасників Товариства з внеском до статутного капіталу нежилого приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 450,5 м2; визнання недійсним акту прийому-передачі нерухомого майна від 05.01.2017 в частині передачі як внеску до статутного капіталу ТОВ "ПЕТРЕКС ПЛЮС" та прийняття ТОВ "ПЕТРЕКС ПЛЮС" зазначених вище нежилих приміщень; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.01.2017 про державну реєстрацію права власності ТОВ "ПЕТРЕКС ПЛЮС" на об`єкт нерухомості - нежилі приміщення №501А, загальною площею 98,4 м2; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.04.2020, яким змінено загальну площу об`єкта нерухомості нежилих приміщень №501А з 98,4 м2 на 203,3 м2 та доповнено підстави для державної реєстрації права власності довідкою про показники об`єкта нерухомого майна від 03.02.2020 №2020-049-8; скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №18745587, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ТОВ "ПЕТРЕКС ПЛЮС" на об`єкт нерухомості - нежилі приміщення №501А, загальною площею 203,3м2; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27.01.2017 про державну реєстрацію права власності ТОВ "ПЕТРЕКС ПЛЮС" на об`єкт нерухомості - нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 450,5 м2; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.04.2020, яким змінено загальну площу об`єкта нерухомості - нежилого приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку з 450,5 м2 на 505,6 м2 та доповнено підстави для державної реєстрації права власності довідкою про показники об`єкта нерухомого майна від 03.02.2020 №2020-049-9; скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №18746388, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ТОВ "ПЕТРЕКС ПЛЮС" на об`єкт нерухомості - нежиле приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку загальною площею 505,6 м2. В обґрунтування клопотання Відповідачі посилались на те, що у разі визнання недійсними в частині рішень, актів, скасування рішень та записів про право власності, відпадуть усі підстави для задоволення позову у даній справі №916/3698/20, тобто, в даному випадку вирішення спору у цивільній справі №522/13036/20 є первинним по відношенню до даної справи.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.04.2021 залишено без змін.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав вважати, що існує неможливість для суду під час розгляду цієї справи №916/3698/20 самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій цивільній справі №522/13036/20, а також, що існує ймовірність виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для цієї справи. При цьому, як вбачається з мотивувальної частини постанови, суд апеляційної інстанції вважав, що обставини, які є підставами позову у цій справі №916/3698/20, зокрема, належність Позивачу на праві власності спірних нежитлових приміщень, а також, покладені в обґрунтування відзиву на позовну заяву обставини щодо виникнення такого права власності і знищення приміщень у будинку Руссова, на момент державної реєстрації права власності ТОВ "ПЕТРЕКС ПЛЮС" на відповідні об`єкти нерухомості, є предметом дослідження в іншій цивільній справі №522/13036/20 і рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору у цій справі №916/3698/20. Зокрема, у разі задоволення позову Одеської міської ради у цивільній справі №522/13036/20 та набрання рішенням суду законної сили у ТОВ "ПЕТРЕКС ПЛЮС" буде припинено право власності на спірні об`єкти нерухомості, у той час як позов у цій справі №916/3698/20 ґрунтується саме на існуванні та правомірності такого права, що заперечується міською радою.

41. В подальшому, під час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, Відповідач-2 звертався з клопотанням про зупинення провадження у цій справі №916/3698/20 до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №522/13036/20. В обґрунтування клопотання Відповідач-2 посилався на те, що основним доводом Одеської міської ради у цивільній справі щодо незаконності державної реєстрації права власності за ТОВ "ПЕТРЕКС ПЛЮС" на нежилі приміщення, є їх фактичне знищення, що може бути досліджене виключно в рамках іншої справи №522/13036/20, оскільки підставами позову у вказаній цивільній справі є обставини, зокрема, щодо правомірності передачі ТОВ "ПЕТРЕКС ПЛЮС" фізичними особами права власності на приміщення у будинку Руссова.

Натомість, апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні клопотання Відповідача-2 у зв`язку з його необґрунтованістю.

42. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Верховний Суд зауважує, що сама по собі взаємопов`язаність двох справ не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі. Тобто, зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України можливе лише тоді, коли певні обставини, підстави, факти тощо не можуть бути з`ясовані та встановлені судом у даному процесі, проте які мають значення для справи. Натомість вищевказана процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Даної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 19.06.2018 у справі №910/13545/17, від 07.08.2018 у справі №906/763/15, від 10.09.2018 у справі №904/6160/17, від 22.04.2019 у справі №922/2381/16, про що також зазначає Відповідач-2 у касаційній скарзі (пункт 13 постанови).

43. Відмовляючи у задоволенні клопотання Відповідача-2, суд апеляційної інстанції не обґрунтував своєї позиції та підстав, з яких таке клопотання не підлягає задоволенню, а обмежився лише посиланням на те, що клопотання є необґрунтованим.

44. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дії суду апеляційної інстанції у питанні розгляду клопотання Відповідача-2 про зупинення провадження у цій справі до закінчення розгляду іншої цивільної справи №522/13036/20, є непослідовними та суперечливими, оскільки, як зазначалося вище, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.04.2021, якою було зупинено провадження у цій справі №916/3698/20 до набрання законної сили судовим рішенням у іншій справі №522/13036/20 залишено без змін. При цьому, як зазначав суд апеляційної інстанції у постанові від 01.06.2021, визначальним для вирішення даної справи буде рішення у цивільній справі №522/13036/20, яке набере законної сили, оскільки у разі визнання недійсними в частині рішень, актів, скасування рішень та записів про право власності відпадуть підстави для задоволення позову у даній справі, тобто в даному випадку вирішення спору у справі №522/13036/20 є первинним по відношенню до даної справи. З огляду на викладене, суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що розгляд даної справи №916/3698/20 є об`єктивно неможливим до вирішення цивільної справи №522/13036/20, адже у справі №522/13036/20 можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених в господарській справі №916/3698/20 вимог, та умов, від яких залежить можливість її розгляду.

При цьому, в межах цивільної справи №522/13036/20 досліджується та вирішується питання підтвердження факту знищення нежилого приміщення №501А, загальною площею 98,4 м2 та нежилого приміщення, що складає 127/1000 від всього житлового будинку, загальною площею 450,5 м2 станом на 05.01.2017, на що посилалися Відповідачі під час здійснення апеляційного провадження у цій справі, але суд апеляційної інстанції на зазначені доводи скаржників не звернув уваги та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у цій справі до вирішення іншої цивільної справи №522/13036/20.

45. Таким чином, слід дійти висновку, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статті 227 ГПК України і необґрунтовано відхилив клопотання Відповідача-2 про зупинення розгляду цієї справи до вирішення іншої справи №522/13036/20, що стосується встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

46. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

47. Отже, доводи касаційної скарги Відповідача-2 в частині пункта 1 частини другої статті 287 ГПК України щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду про застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України (пункти 13, 14, 15, 16 цієї постанови), а також доводи касаційної скарги Відповідача-1 в частині щодо застосування судом апеляційної інстанції пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України (пункт 10 цієї постанови) підтвердилися.

Щодо доводів касаційних скарг про надання оцінки доказам

48. Що стосується доводів касаційної скарги Відповідача-1, викладених у пунктах 7, 8 постанови, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

49. Що стосується доводів касаційної скарги Відповідача-1, наведених у пункті 9 постанови, колегія суддів зазначає, що, як посилається Відповідач-2 у касаційній скарзі (пункт 15 постанови), у цивільній справі №522/13036/20 призначено судову будівельно-технічну експертизу зі встановлення обставин фактичного знищення приміщень, які були внесені до статутного капіталу Позивача, що не було враховано судом апеляційної інстанції. З огляду на те, що такі обставини можуть бути встановлені за результатами розгляду цивільної справи №522/13036/20, про зупинення до розгляду якої Відповідачем-1 заявлялося клопотання в суді апеляційної інстанції та яке судом було необґрунтовано та невмотивовано відхилено, тому обставини, про які зазначає Відповідач-1 в касаційній скарзі (пункт 9 постанови) мають бути з`ясовані судами попередніх інстанцій з урахуванням статті 86 ГПК України. У суду касаційної інстанції, в силу положень частини другої статті 300 ГПК України, відсутні підстави для дослідження та оцінки таких обставин справи.

Щодо доводів касаційної скарги Відповідача-1 про застосування судами попередніх інстанцій частини четвертої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"

50. Щодо посилання Відповідача-1 в касаційній скарзі на те, що Законом України від 12.05.2022 "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству" частину четверту статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції, яка не містить положень щодо припинення речових прав у випадку ухвалення судом рішення про скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а тому, припинивши право власності територіальної громади міста Одеси на Будинок Руссова, суди першої та апеляційної інстанцій не визначили таке право власності за іншими особами, тим самим залишивши громадську будівлю пам`ятки архітектури та містобудування без будь-якого власника (пункт 11 постанови), колегія суддів зазначає, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству" №2255-IX від 12.05.2022 цей Закон набирав чинності через два місяці з дня його опублікування, а саме, з 26.07.2022, а рішення суду першої інстанції було прийнято 28.06.2022, тобто, до набрання чинності зазначеним Законом, яким частину четверту статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено в іншій редакції. У зв`язку з наведеним цей довід касаційної скарги відхиляється як необґрунтований.

Щодо меж порушеного права Позивача прийняттям Відповідачем-1 оскаржуваного рішення від 03.07.2020

51. Крім того, суди обох інстанцій, задовольняючи позов про визнання протиправним та скасування рішення Відповідача-1 та припинення права власності Відповідача-2 на будинок площею 5022,0 м2, не врахували, що Позивач, посилається на порушення його права власності Відповідачами на нежилі приміщення загальною площею 708,9 м2, а в оскаржуваному рішенні Відповідача-1 площа будівлі становить 5022,0 м2, а також не врахували, що вимога закону щодо ухвалення судом рішення про одночасне припинення речових прав, що були зареєстровані на підставі оскаржуваного рішення, стосується виключно речових прав на спірне майно, яким у даній справі є два нежилі приміщення площею 505,6 м2 та 203,3 м2, а не весь будинок площею 5022,0 м2.

51.1. Тобто, судами не враховано, що позовні вимоги, у разі їх доведеності, підлягають задоволенню лише в межах порушеного права (у даному випадку лише стосовно нежилих приміщень та їх конкретної площі), за захистом якого звернувся Позивач.

Щодо необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційних скарг (частина четверта статті 300 ГПК України)

52. Позивач у позовній заяві посилається на те, що дії Відповідача-1 щодо прийняття рішення №237 від 03.07.2020 є обмеженням, що призводить до незаконного позбавлення Позивача права власності та користування на нерухоме майно, тому Позивач вважає такі дії протиправними (аркуш позовної заяви 4).

53. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №361/2965/15-а, від 09.11.2021 у справі №542/1403/17).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ГПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

54. Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

54.1. Після подання Відповідачами 10.03.2023 (згідно з поштовими відмітками на конвертах) касаційних скарг, Верховним Судом розглянуто справу №354/859/20 (постанова від 31.03.2023) предметом спору в якій було визнання незаконними та скасування рішень і записів про проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, поновлення та припинення права власності, визнання права власності на нерухоме майно. Тому, суд касаційної інстанції вбачає правові підстави для застосування положень частини четвертої статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційних скарг з метою врахування висновку щодо застосування норми права, а саме статті 387 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду у справі №354/859/20, оскільки, відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони"), неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (правова позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі №703/1191/20 зазначено, що віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) 'юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Верховний Суд у постанові від 21.06.2022 у справі №924/702/21 зазначав, що відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння. Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України (435-15) . Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі. Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

55. Таким чином, суд касаційної інстанції звертає увагу судів попередніх інстанцій, що під час вирішення справи, судам слід врахувати наведене та визначити які приватні (цивільні) права (інтереси) Позивача порушені, невизнані або оспорені Відповідачами і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) Позивач звернувся до суду, а вже за наслідками встановленого визначити належний та ефективний спосіб захисту прав (інтересів) Позивача.

Щодо мотивів прийняття/відхилення доводів відзиву Позивача на касаційні скарги Відповідачів

56. Щодо доводів відзиву, наведених у пункті 18.1 постанови, колегія суддів зазначає, що підставою для звернення в суд з даним позовом, Позивач визначив порушення його прав та інтересів щодо, фактично, приміщень загальною площею 708,9 м2, проте оскаржив рішення Відповідача-1 в повному обсязі, тобто, щодо приміщень загальною площею 5022,0 м2.

56.1. Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

56.2. Таким чином, першочергово з`ясуванню підлягають обставини, наведені в пункті 55 цієї постанови, тобто які саме цивільні права або законні інтереси Позивача порушено рішенням Відповідача-1 і, вже після цього за наслідками встановленого, застосуванню підлягають норми права, які регулюють питання правомірності прийняття Відповідачем-1 оскарженого рішення в межах, про які вказано в пунктах 51-51.1 цієї постанови. З огляду на зазначене, доводи відзиву, наведені в пункті 18.1 постанови відхиляються, оскільки є передчасними.

57. Щодо доводів відзиву, наведених у пункті 18.2 постанови, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

58. Щодо доводів відзиву, наведених у пункті 18.3 постанови, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.