910/2151/22 Про визнання неправомірним та скасування рішень, припинення права власності на земельну лілянку - 24.05.2023 Прийняття

1.1. Виконавчий комітет Чернівецької міської ради (далі - Позивач, Виконком) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Чернівецької обласної ради (далі - Відповідач, Облрада), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державного реєстратора Комунального підприємства "Чернівецьке міське комунальне бюро технічної інвентаризації" (далі - Третя особа-1, Реєстратор) та Обласного комунального некомерційного підприємства "Чернівецька обласна психіатрична лікарня" (далі - Треті особа-2, Лікарня), в якому Позивач просить суд:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.09.2019 об 11:50:46 індексний номер 48578811, прийняте Реєстратором Пендюром Тарасом В`ячеславовичем, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою м. Чернівці, вул. М. Мусоргського, 2, площею 8,5978 га (кадастровий номер 7310136300:08:001:0205) за Територіальною громадою сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі Облради та скасувати державну реєстрацію права на цю ділянку (номер запису про право власності 33130763 від 05.09.2019 року 14:51:45);

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.09.2019 об 12:14:45 індексний номер 48579665, Реєстратором Пендюром Тарасом В`ячеславовичем, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою м. Чернівці, вул. М. Мусоргського, 2, площею 0,5838 га (кадастровий номер 7310136300:08:001:0206) за Територіальною громадою сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі Облради та скасувати державну реєстрацію права на цю ділянку (номер запису про право власності 33131284 від 05.09.2019 року 14:54:39);

- припинити право власності Територіальної громади сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі Облради на земельні ділянки за адресою м. Чернівці, вул. М. Мусоргського, 2, площею 8, 5978 га (кадастровий номер 7310136300:08:001:0205) та площею 0, 5838 га (кадастровий номер 7310136300:08:001:0206).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (5245-17) спірні земельні ділянки належать до комунальної власності територіальної громади м. Чернівці (з 01.01.2021 Чернівецької міської територіальної громади) в силу її територіального розташування в межах населеного пункту в м. Чернівці.

За твердженням Позивача в законодавстві не існує визначення такого суб`єкта в системі місцевого самоврядування як територіальна громада області, а відтак і такого суб`єкта права власності за яким зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

Також Позивач зауважив, що реєстратор Пендюр Т.В. прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно з порушенням законодавства України, оскільки ним невірно застосовано вимоги статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якою передбачено особливості державної реєстрації прав на земельні ділянки державної та комунальної власності та відповідно здійснив реєстрацію за неіснуючим суб`єктом цивільного права, чим обмежив правомочність Позивача щодо розпорядження спірними земельними ділянками.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 у справі №910/2151/22, відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

2.2. Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявлені Позивачем вимоги не охоплюють скасування всіх необхідних реєстраційних дії, тобто не є повними за своєю суттю та не є такими, що в своєму результаті мали б призвести до відновлення порушеного права Чернівецької міської територіальної громади щодо розпорядження спірними земельними ділянками та скасування відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяження на спірні земельні ділянки щодо реєстрації права власності на них за територіальною громадою сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі Облради, а тому дана позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів цих правовідносинах, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

2.3. З огляду на відсутність правових підстав для задоволення позову, місцевим господарським судом не розглядалось клопотання Відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові це клопотання не відображав та не розглядав.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Виконком Чернівецької міської ради просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування місцевим і апеляційним судами висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм статей 2 та 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", викладених у постановах від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20), від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, постановах Верховного Суду від 22.08.2022 у справі №597/977/21 та від 17.08.2022 у справі №450/441/19, від 05.08.2022 у справі №922/2060/20, від 03.08.2022 у справі №727/4058/20.

4. Обставини встановлені судами

4.1. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (311-91-п) було затверджено перелік державного майна України, що передавалося у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність), відповідно до якого у власність областей передано багатопрофільні та спеціалізовані лікарні для дорослих і дітей.

4.2. Відповідно до пункту 2.8 додатку №1 рішення 10-ї сесії XXI скликання Чернівецької обласної ради народних депутатів від 27.12.1991 "Про перелік об`єктів комунальної власності обласної, міської та районної Ради народних депутатів" затверджено перелік державного майна, що знаходиться у комунальній власності обласної Ради народних депутатів, в тому числі майно обласної клінічної психоневрологічної лікарні передано у безпосереднє відання обласної Ради народних депутатів та її виконавчого комітету.

4.3. У статуті Чернівецької обласної психіатричної лікарні 1993 року зазначено, що дана установа є державною медичною установою, заснованою на праві власності Чернівецької обласної ради народних депутатів (п. 1.1); місцезнаходження лікарні: 274005 м. Чернівці, вул. Мусоргського, буд. 2. (п. 1.3); матеріально-технічна база лікарні включає будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання, транспортні засоби, інше майно (п. 4.3).

4.4. Відповідно до пункту 2 рішення 2-ї сесії Облради XXIII скликання від 09.07.1998 №45-2/98 "Про порядок управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області" додатком №2 визначено перелік об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснюють структурні підрозділи обласної державної адміністрації та інші органи виконавчої влади, п. 32 якого включено Обласну клінічну психіатричну лікарню за адресою м. Чернівці, вул. Мусоргського, 2.

4.5. Згідно Свідоцтва про право власності від 03.04.2000, яке видане на підставі рішення 2-ї сесії Облради XXIII скликання від 09.07.1998 №45-2/98, будівля по вул. Мусоргського, 2-4 належить до об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі Облради на праві комунальної власності.

4.6. У Державному акті від 22.02.2001 серії І-ЧВ №001498 на право постійного користування земельною ділянкою, виданого на підставі рішення 15-ї сесії XXIII скликання Чернівецької міської Ради народних депутатів від 13.07.2000 №292, визначено, що комунальна медична установа "Чернівецька обласна психіатрична лікарня" є постійним користувачем земельної ділянки, яка розташована за адресою: вул. Мусоргського, 2, м. Чернівці, загальною площею 9,4570 га.

4.7. 15.10.2015 Реєстраційною службою Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області прийнято рішення №25285094 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку по вул. Мусоргського Модеста, 2, кадастровий номер №7310136300:08:001:0195 у м. Чернівці за територіальною громадою сіл, селищ, міст області в особі Облради.

4.8. Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер: 7301127312015, сформованого 13.08.2015, наявного в матеріалах справи, Управління Держземагентства у м. Чернівцях Чернівецької області 13.08.2015 зареєструвало у Державному земельному кадастрі земельну ділянку (кадастровий номер 7310136300:08:001:0195), цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, комунальна власність, площею 9,1816 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки.

4.9. Згідно наявного в матеріалах реєстраційної справи №749924973101 витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області Добко О.Г. 15.10.2015 проведено державну реєстрацію права власності за заявою уповноваженої особи Чернівецької обласної ради на земельну ділянку за адресою м. Чернівці, вул. Мусоргського, 2 (кадастровий номер 7310136300:08:001:0195) у формі комунальної власності за територіальною громадою сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі Чернівецької обласної ради.

4.10. В подальшому, рішенням Облради від 24.03.2017 №25-12/17 "Про надання дозволу комунальній медичній установі "Чернівецька обласна психіатрична лікарня" на розробку технічної документації щодо поділу земельної ділянки за адресою м. Чернівці, вул. Мусоргського, 2" вирішено надати дозвіл вказаній медичній установі на розробку технічної документації щодо поділу вказаної земельної ділянки (кадастровий номер 7310136300:08:001:0195), яка перебуває у постійному користуванні комунальної установи на такі земельні ділянки: площею 8,5978 га (№1) для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (кадастровий номер 7310136300:08:001:0205) та площею 0, 5838 га (№2) для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (кадастровий номер 7310136300:08:001:0206).

Пунктом 3 зазначеного рішення встановлено, що власником вказаних земельних ділянок є територіальні громади сіл, селищ, міст області в особі Облради.

4.11. Відповідно до інформаційних довідок №296510559 та №2096509803, сформованих 26.01.2022, 05.09.2019 Реєстратором Пендюр Т.В. прийняті рішення та вчинено запис про державну реєстрацію земельних ділянок площею 8,5978 га (кадастровий номер 7310136300:08:001:0205) та площею 0,5838 га (кадастровий номер 7310136300:08:001:0206) індексний номер 33130763 та 33131284 за територіальною громадою сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі Облради.

4.12. Звертаючись до суду першої інстанції, Позивач просив скасувати державну реєстрацію вказаних вище двох земельних ділянок за територіальною громадою сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі Облради оскільки на переконання Позивача вказані земельні ділянки по вул. М. Мусоргського, 2 у м. Чернівці в силу Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (5245-17) належать територіальній громаді та перебувають у комунальній власності міста, а зареєструвавши право власності на спірні ділянки за Облрадою державний реєстратор порушив право власності територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради, оскільки вони (земельні ділянки) фактично вибули із земель територіальної громади м. Чернівці до власності Облради.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Зазначений спір виник з правовідносин щодо володіння, користування та розпорядження (в тому числі набуття та припинення права користування) землями комунальної власності, які врегульовані, зокрема, Земельним кодексом України (2768-14) .

5.3. Частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них, а земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

5.4. Частиною першою статті 80 Земельного кодексу України перебачено, що суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

5.5. Частинами першою - третьою статті 83 Земельного кодексу України (тут і далі в редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин) врегульовано право власності на землю територіальних громад:

1. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

2. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

3. Земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об`єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об`єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.

При цьому частинами п`ятою та шостою цієї ж статті передбачено, що:

5. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; в) прийняття спадщини; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.

6. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об`єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюється відповідно до закону.

5.6. Межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій (частина перша статті 173 Земельного кодексу України).

5.7. В силу приписів статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

5.8. Передача земельних ділянок, зокрема, комунальної власності у державну здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями комунальної власності (частина перша статті 117 Земельного кодексу України).

5.9. Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

5.10. В свою чергу до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин на території області, зокрема, належить розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад (частина перша статті 8 Земельного кодексу України).

5.11. Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об`єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об`єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

5.12. Як вбачається з обставин встановлених судом Позивачем не оспорюється приналежність нерухомого майна (будівель Обласної клінічної психіатричної лікарні) до об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі Облради на праві комунальної власності. Водночас, ним заперечується наявність правових підстав щодо здійснення за Облрадою реєстрації права власності на земельні ділянки на яких розташовані зазначені приміщення з посиланням на те, що спірні земельні ділянки належать до комунальної власності територіальної громади м. Чернівці (з 01.01.2021 Чернівецької міської територіальної громади) в силу її територіального розташування в межах населеного пункту в м. Чернівці

5.13. В контексті зазначеного Суд наголошує, що чинний Земельний кодекс України (2768-14) визначає суб`єктом права власності на земельні ділянки комунальної власності саме територіальну громаду села, селища, міста в особі органу місцевого самоврядування та не відносить обласні ради до суб`єктів права комунальної власності на землі, а уповноважує їх представляти спільні земельні інтереси територіальних громад за наслідками об`єднання територіальними громадами сіл, селищ, міст на договірних засадах належних їм земельних ділянок комунальної власності.

5.14. Крім того, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (5245-17) не містить визначення обласної територіальної громади і не розмежував землі державної та спільної власності територіальних громад.

Такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №910/11242/19.

5.15. При цьому розташування земельної ділянки на території відповідного міста свідчить про те, що така земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста в силу закону через її територіальне розташування в межах населеного пункту, а тому право власності на таку земельну ділянку та право розпорядження нею шляхом прийняття відповідного рішення належить органу місцевого самоврядування, який діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади міста, - міській раді. Тобто, право власності територіальної громади виникає на відповідні землі комунальної власності в силу їх територіального розташування в межах населеного пункту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/6317/18.

5.16. За встановленими обставинами справи місцевим господарським судом зазначено, що спірні земельні ділянки розташовані на території міста Чернівці, а тому належать до комунальної власності територіальної громади міста Чернівці в силу норм Закону через їх територіальне розташування в межах цього населеного пункту, а тому права власності на них, і відповідно права з розпорядження ними належить саме Чернівецькій міській раді через її виконавчі органи.

5.17. Поряд з цим, дійшовши висновку про приналежність спірних земельних ділянок до комунальної власності територіальної громади міста Чернівці, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, відмовив у задоволенні позову у зв`язку із тим, що обраний Позивачем спосіб захисту, на думку суду, є неефективним.

5.18. Водночас, з огляду на доводи скаржника, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів не може повною мірою погодитись з таким висновком судів з огляду на таке.

5.19. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

5.20. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі №916/3156/17.

5.21. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

5.22. Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

5.23. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

5.24. Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (340-20) , який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020 та на час подання позову) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

5.25. Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2022 у справі №597/977/21 та від 17.08.2022 у справі №450/441/19.

5.26. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18(914/608/20) викладено висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

5.27. Також, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2023 у справі №904/6943/20, скасування запису про державну реєстрацію та скасування державної реєстрації не є еквівалентними за своїм змістом поняттями, а скасування державної реєстрації, на відміну від скасування запису про державну реєстрацію є способом захисту, який прямо передбачений статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та може розглядатись як ефективний спосіб захисту, зокрема, у випадку так званої "фантомної" реєстрації (тобто реєстрації об`єктів, які взагалі не підлягають реєстрації в якості нерухомого майна) або подвійної реєстрації речових прав на вже існуючий об`єкт нерухомого майна із зазначенням інших його характеристик, наприклад, адреси.

5.28. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наявність достатніх підстав вважати, що належним способом захисту порушених прав у спосіб обраний Позивачем, зокрема, шляхом ухвалення рішення про скасування рішень державного реєстратора в поєднанні з вирішенням питання щодо визнання, зміни чи припинення цим рішенням речових прав може бути ефективним способом захисту прав.

5.29. У такий спосіб, висновки судів попередніх інстанцій про неефективність обраного Позивачем способу захисту порушеного права є помилковими та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, нормах права, які регулюють спірні правовідносини та не враховують наведених правових позицій суду касаційної інстанції.

5.30. Водночас Суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, то ними не вирішувалось питання щодо розгляду клопотання Відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності. Зважаючи на це, судова колегія зазначає наступне.

5.31. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

5.32. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

5.33. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

5.34. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц, від 26.11.2019 у справі №904/841/18, від 20.01.2020 у справі №924/774/18, від 07.04.2021 у справі №911/2669/19, від 13.10.2021 у справі №914/687/20.

5.35. Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

5.36. З огляду на викладене, суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку зі її закінчення за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.

5.37. Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.

5.38. У свою чергу, аналіз наведених норм глави 19 Цивільного кодексу України (435-15) щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (які обмежують повноваження суду касаційної інстанції в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин) не дає Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного дослідження такої заяви щодо визначення обставин початку перебігу строку позовної давності.

5.39. Крім цього, питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 Цивільного кодексу України (435-15) на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/14469/18, від 22.10.2019 у справі №910/2968/18, від 23.01.2020 у справі №916/2128/18, від 15.06.2021 у справі №910/13969/18.

5.40. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.41. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.42. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з метою здійснення ним правильного застосування законодавства, оцінки доводів щодо можливості застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності у спірних правовідносинах.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, водночас суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.