910/8060/19 Про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора про припинення іпотеки на нерухоме майно - 23.05.2023 Прийняття

4. Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - позивач, ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулося з позовом до Юридичної особи за законодавством США компанії "Юпітер Сервіс" (Jupiter Service LLC) (далі - відповідач-1, Компанія Jupiter Service LLC) та державного реєстратора Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач-2, реєстраційна служба ГТУЮ у м. Києві) Миронюка Тараса Руслановича про визнання протиправними і скасування рішень останнього:

- від 28.05.2013 за реєстраційним № 2657403, яким припинено інше речове право (іпотеку) ПАТ АБ "Укргазбанк" на адміністративно-виробничий комплекс загальною площею 20 732,50 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, 2-Б, на підставі договору іпотеки без оформлення заставної від 27.10.2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О. за реєстровим № 9042;

- від 28.05.2013 за реєстраційним № 2656572, яким припинено обтяження (заборона на нерухоме майно) нерухомого майна - адміністративно-виробничий комплекс, загальною площею 20 732,50 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, 2-Б, на підставі договору іпотеки без оформлення заставної від 27.10.2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О. за реєстровим № 9042;

- від 29.05.2013 за реєстраційним № 2684553, яким припинено інше речове право (іпотеку) ПАТ АБ "Укргазбанк" на адміністративно-виробничий комплекс загальною площею 20 732,50 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, 2-Б, на підставі договору наступної іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О. за реєстровим № 449;

- від 29.05.2013 за реєстраційним № 2683877, яким припинено обтяження (заборона на нерухоме майно) нерухомого майна - адміністративно-виробничий комплекс загальною площею 20 732,50 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, 2-Б, на підставі договору іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О. за реєстровим № 449.

5. На обґрунтування позовних вимог ПАТ АБ "Укргазбанк" послалося на те, що оспорювані рішення державного реєстратора є протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки їх прийнято на підставі неналежних документів, поданих суб`єктом, який не був наділений правом на звернення з відповідними заявами про припинення іпотек і заборон.

Короткий зміст судових рішень

6. Ухвалами Господарського суду міста Києва від 27.06.2019, від 26.12.2019 та від 11.06.2020 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Київ - Одяг" (далі - ПрАТ "Київ-Одяг"); замінено первісного відповідача - державного реєстратора Миронюка Т. Р. на належного відповідача - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві (далі - ГТУЮ у м. Києві, відповідач-2); залучено співвідповідача - ПрАТ "Київ-Одяг" (відповідач - 3).

7. Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.08.2020 у задоволенні позову відмовлено.

8. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки матеріальне право ПАТ АБ "Укргазбанк" за кредитними договорами, а також договором іпотеки від 27.10.2008 без оформлення заставної та договором наступної іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009 було фактично відновлено рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 у справі № 910/25766/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016, а також зважаючи на те, що позивачем у цій справі не було пред`явлено вимог щодо скасування записів, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) на підставі оспорюваних рішень державного реєстратора, а також беручи до уваги, що саме лише скасування спірних рішень державного реєстратора не призведе до реального відновлення порушених прав ПАТ АБ "Укргазбанк" та буде мати наслідком невиконання основного завдання судочинства.

9. Також судом першої інстанції зазначено, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Реєстру вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права та інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

10. Отже, за висновками суду першої інстанції, ПАТ АБ "Укргазбанк" не було доведено, яким чином задоволення заявлених позовних вимог про скасування рішень державного реєстратора про припинення іпотеки, які вже вичерпали свою дію, призведе до відновлення та ефективного захисту його прав за умови наявності рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 у справі № 910/25766/13, а також посилань позивача на реалізацію його права на спірне іпотечне майно шляхом визнання права власності.

11. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 рішення Господарського суду м. Києва від 20.08.2020 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

12. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний суд виходив з того, що станом на час ухвалення оскаржуваного рішення у справі такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому визнав помилковим посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не було пред`явлено вимог щодо скасування записів, внесених до реєстру на підставі оспорюваних рішень державного реєстратора.

13. Суд апеляційної інстанції також встановив, що 09.06.2011 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справах № 6/711 та № 6/712, залишені без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2011 та від 02.08.2011 відповідно та Вищого господарського суду України від 09.11.2011, про відмову у задоволенні позову ПАТ АБ "Укргазбанк" про стягнення заборгованості з ПрАТ "Київ-Одяг" за кредитними договорами від 25.02.2009 № 3 та від 01.10.2008 № 82 на тій підставі, що ПАТ АБ "Укргазбанк" вибув із зобов`язання за ними внаслідок відступлення прав та обов`язків за договором уступки прав вимоги від 01.04.2009 Поряд з цим, суд апеляційної інстанції послався на те, що розгляд справ № 6/711, № 6/712 здійснювався без залучення ймовірної сторони договору уступки - Компанії Jupiter Service LLC, у зв`язку з чим вказав на те, що рішення у цих справах не мали жодного юридичного значення для Компанії Jupiter Service LLC.

14. До того ж, апеляційний господарський суд встановив, що ПАТ АБ "Укргазбанк" зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом про солідарне стягнення з Компанії Jupiter Service LLC та Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Г.Л. Груп" (далі - ТОВ "Р.Г.Л. Груп") суми в розмірі 242 993 569,10 грн як плати за уступку вимог за договором уступки. Розгляд справи № 910/25766/13 за указаним позовом здійснювався з залученням до її участі ПрАТ "Київ-Одяг" як третьої особи.

15. Так, 22.12.2015 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/25766/13 про відмову у задоволенні позовних вимог банку, установивши при цьому, що договір уступки є неукладеним, а також указав на відсутність підстав вважати припиненими правовідносин за кредитними договорами від 25.02.2009 № 3 та від 01.10.2008 № 82, укладеними між позивачем та відповідачем-3.

16. При цьому суд апеляційної інстанції також визнав відсутніми підстави для спростування обставин, встановлених у судовому рішенні у справі № 910/25766/13, у тому числі щодо неукладеності договору уступки, а також непогашення зобов`язань за кредитними договорами перед банком.

17. За висновками апеляційного суду, договір уступки є неукладеним, він не породжує для Компанії Jupiter Service LLC та ПАТ АБ "Укргазбанк" жодних правових наслідків, а тому суд визнав протиправними оспорювані рішення державного реєстратора та факт порушення ними майнових прав позивача з урахуванням того, що у державного реєстратора були відсутні підстави, передбачені статтею 17 Закону України "Про іпотеку", для припинення іпотек та заборон і він не перевіряв достовірності документів, наданих для державної реєстрації прав.

18. Постановою Верховного Суду від 10.11.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у справі № 910/8060/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

19. Повертаючи дану справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд виходив з того, що, покладаючи в основу висновок про доведення позивачем обставин протиправності оспорюваних рішень державного реєстратора внаслідок відсутності достовірних документів, необхідних для державної реєстрації прав, зокрема укладеного договору уступки, суд апеляційної інстанції не надав оцінки встановленим судом першої інстанції обставинам стосовно перебування спірного майна у власності позивача станом на день вирішення спору. Про ці обставини йшлося в апеляційній скарзі ПАТ АБ "Укргазбанк", в якій останнє зазначало про те, що скасування 04.04.2016 державної реєстрації припинення іпотек і заборон, вчиненої реєстратором на підставі оскаржуваних у цій справі рішень, надало можливість ПАТ АБ "Укргазбанк" звернути стягнення на предмет іпотеки, що відбулося у позасудовому порядку, визначеному статтею 37 Закону України "Про іпотеку", на підставі чинної на той момент державної реєстрації іпотек і заборон. ПАТ АБ "Укргазбанк" також наголошувало на тому, що залишення чинності оскаржуваних ним рішень державного реєстратора може мати незворотні наслідки для його права власності.

20. Отже, не спростувавши висновків суду першої інстанції про ці обставини, суд апеляційної інстанції припустився порушень норм процесуального права, дійшовши передчасних та недостатньо обґрунтованих висновків стосовно відновлення порушеного права позивача у заявлений у цьому позові спосіб.

21. При цьому Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив, чи є визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень державного реєстратора достатнім та необхідним для відновлення відповідних прав позивача, на захист яких поданий позов у справі, що розглядається, з урахуванням, зокрема, принципу процесуальної економії та повноти судового захисту, або ж такий захист потребуватиме звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

22. Суд касаційної інстанції (з посиланням на Висновок Великої Палати Верховного Суду з постанови від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19) вказав, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (принцип процесуальної економії).

23. Отже, Верховний Суд зазначив, що ухвалюючи постанову від 03.03.2021, суд апеляційної інстанції припустився порушень норм процесуального права та дійшов передчасних висновків щодо порушеного права позивача, у власності якого за твердженням ПАТ АБ "Укргазбанк" перебуває спірне майно, і його відновлення шляхом пред`явлення позову про визнання протиправними і скасування оспорюваних рішень державного реєстратора.

24. За наслідком нового апеляційного розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 рішення Господарського суду міста Києва скасовано повністю та прийнято нове рішення, яким позов ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено повністю.

25. Мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції визнав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що оскаржувані у даній справі рішення державного реєстратора вичерпали свою дію, а єдиним ефективним способом захисту прав ПАТ АБ "Укргазбанк" може бути скасування запису про речове право, є помилковими.

26. Апеляційний суд зазначив, що зважаючи на істотну зміну з 16.01.2020 і на час ухвалення оскаржуваного судового рішення матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин (стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, а відтак, апеляційний суд визнав помилковим посилання суду першої інстанції на те, що позивачем у даній справі не було пред`явлено вимог щодо скасування записів, внесених до Реєстру на підставі оспорюваних рішень державного реєстратора.

27. Судом апеляційної інстанції також враховано, що на підтвердження обставин відступлення права вимоги відповідач-3 посилався на обставини дійсності договору уступки, встановлені в судових рішеннях у справах № 6/711, № 6/712 та № 910/2605/19, та наявні, серед іншого, в матеріалах даної справи копії наступних документів: договору уступки, генерального доручення Компанії Jupiter Service LLC від 28.11.2001, договору Компанії Jupiter Service LLC від 01.08.2003, протоколу зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 15.02.2006, протоколу зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006, свідоцтва про участь Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006, довіреності від 04.06.2006 від імені Компанії Jupiter Service LLC, повідомлення про купівлю-продаж права вимоги від 12.03.2010.

28. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішеннями Господарського суду міста Києва від 09.06.2011 у справі № 6/711 та від 09.06.2011 у справі № 6/712, які залишені без змін судами вищих інстанцій, відмовлено у задоволенні позову ПАТ АБ "Укргазбанк" про стягнення заборгованості з ПрАТ "Київ-Одяг" за кредитними договорами від 25.02.2009 № 3 та від 01.10.2008 № 82 на тій підставі, що ПАТ АБ "Укргазбанк" вибув із зобов`язання за ними внаслідок відступлення прав та обов`язків за договором уступки прав вимоги від 01.04.2009.

29. Зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що підставою для відмови у задоволенні позовів ПАТ АБ "Укргазбанк" була та обставина, що останнє вибуло із господарського зобов`язання за кредитним договором № 82 від 01.10.2008 та кредитним договором № 3 від 25.02.2009 внаслідок відступлення прав та обов`язків за договором уступки прав вимоги від 01.04.2009

30. Натомість апеляційним судом враховано, що розгляд обох наведених вище справ здійснювався без залучення ймовірної сторони договору уступки - Компанії Jupiter Service LLC, у зв`язку з чим апеляційний суд дійшов висновку, що в розумінні частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), яка діяла на момент ухвалення судових рішень у справах № 6/711 та № 6/712, ці рішення не мали жодного юридичного значення по відношенню до Компанії Jupiter Service LLC.

31. Також апеляційним судом встановлено, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 у справі № 910/2605/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04.03.2020, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у позові ПАТ АБ "Укргазбанк" до ПрАТ "Київ-Одяг" про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25.02.2009 № 3.

32. З обставин, встановлених судами у справі № 910/2605/19 вбачається, що підставою для відмови в задоволенні позову ПАТ АБ "Укргазбанк" визначено обставину того, що останнє вибуло із господарського зобов`язання за кредитним договором від 25.02.2009 № 3 внаслідок відступлення прав та обов`язків за договором уступки на користь Компанії Jupiter Service LLC, що вже було встановлено судовими рішеннями у справі № 6/711. Водночас, розгляд наведеної справи (№ 910/2605/19) також здійснювався без залучення ймовірної сторони договору уступки - Компанії Jupiter Service LLC.

33. Разом з цим, судом апеляційної інстанції у цій справі встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 у справі № 910/25766/13 за позовом ПАТ АБ "Укргазбанк" про солідарне стягнення з Компанії Jupiter Service LLC та ТОВ "Р.Г.Л. Груп" грошових коштів в сумі 242 993 569,10 грн, що є платою за уступку вимог за договором уступки, визнано недійсним договір поруки, укладений 10.09.2009 між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ТОВ "Р.Г.Л. Груп", а у задоволенні позовних вимог банку відмовлено в повному обсязі. Зазначене рішення суду першої інстанції від 22.12.2015 залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016.

34. Під час розгляду справи № 910/25766/13 судом також встановлено, що договір уступки є неукладеним, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави вважати припиненими правовідносини за кредитним договором від 01.10.2008 № 82 та кредитним договором від 25.02.2009 № 3, кредитором за якими є ПАТ АБ "Укргазбанк", а боржником ПрАТ "Київ-Одяг".

35. Разом з цим, як встановлено судом у зазначеному рішенні, з наданої на виконання вимог ухвал суду Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Преміум" (далі - ПАТ КБ "Преміум") інформації вбачається, що інвестиційний рахунок Компанії Jupiter Service LLC № НОМЕР_1 в ПАТ КБ "Преміум" був відкритий лише 30.03.2010 на підставі заяви повіреного Компанії Jupiter Service LLC Г. Севіяна про відкриття поточного рахунку від 30.03.2010. Виходячи з наведених документів, суд встановив, що лист Компанії Jupiter Service LLC, в якому було визначено номер рахунку для сплати третьою особою коштів в якості погашення заборгованості за кредитним договором від 01.10.2008 № 82 та кредитним договором від 25.02.2009 № 3 (№ НОМЕР_1), було отримано ПрАТ "Київ-Одяг" раніше ніж відкрито сам рахунок. Наведене достеменно свідчить про підробку такого листа в частині дати його направлення/отримання.

36. Крім того, місцевим господарським судом у справі № 910/25766/13 встановлено наступні обставини:- ініціювання ПрАТ "Київ-Одяг" укладення додаткової угоди до кредитного договору № 3 від 25.02.2009 про зменшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами, що підтверджується заявою представника про зміну предмету позову у справі від 29.11.2010 № 37/110, листом ПрАТ "Київ-Одяг" від 20.09.2010, направленим на адресу банку з пропозицією укласти відповідну додаткову угоду (в той час, як у квітні 2010 року на користь "нового кредитора" вже було сплачено 120 000 000,00 грн);- листування ПрАТ "Київ-Одяг" з ПАТ АБ "Укргазбанк" щодо вирішення питання погашення заборгованості за кредитним договором від 01.10.2008 № 82 та кредитним договором від 25.02.2009 № 3 (листи від 07.09.2010 № 11/9-27-17, від 27.09.2010 №11/9-27-26), при цьому, з пояснень ПрАТ "Київ-Одяг" вбачається, що з березня 2010 року останнє було обізнано про заміну кредитора, а з квітня 2010 року почало здійснювати виплату коштів на користь нового кредитора (Компанії Jupiter Service LLC);- відображення ПрАТ "Київ-Одяг" в фінансовій звітності за 2010 та 2011 роки існування у нього станом 01.01.2011 зобов`язання за кредитами банків у розмірі 236 852 000,00 грн, що відповідає розміру наданих банком за кредитним договором від 01.10.2008 № 82 та кредитним договором від 25.02.2009 № 3 кредитних коштів третій особі, хоча згідно з наданими останнім платіжних доручень вбачається, що сплата коштів на користь Компанії Jupiter Service LLC в якості погашення, нібито, відступленого банком права вимоги була здійснена у період з квітня по грудень 2010 року. Тобто, посадові особи ПрАТ "Київ-Одяг" внесли до фінансової звітності відомості про наявність зобов`язань перед кредитними установами.

37. Наведене, як зазначив місцевий господарський суд у рішенні по справі № 910/25766/13, свідчить про те, що протягом 2010 року ПрАТ "Київ-Одяг" ініціювало перед банком вирішення питання щодо погашення його заборгованості по поверненню кредитних коштів за кредитним договором від 01.10.2008 № 82 та кредитним договором від 25.02.2009 № 3, одночасно (протягом квітня-грудня 2010 року) здійснюючи перерахування грошових коштів на користь Компанії Jupiter Service LLC, нібито, на підставі договору уступки та повідомлення Компанії Jupiter Service LLC про купівлю-продаж вимоги, отриманого 12.03.2010, з визначенням номеру рахунку, який було відкрито лише 30.03.2010.

38. Додатково Київським апеляційним господарським судом у постанові від 02.03.2016 у справі № 910/25766/13 зазначено, що договір уступки зі сторони Компанії Jupiter Service LLC був підписаний ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності від 04.06.2006. Як вбачається із матеріалів справи № 910/25766/13, довіреність від 04.06.2006 підписана директором Компанії Jupiter Service LLC ОСОБА_1. Проте, як встановлено апеляційним судом у справі № 910/25766/13, з наданих відомостей державного реєстру штату Кентуккі вбачається, що директорами Компанії Jupiter Service LLC були ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 був директором Компанії Jupiter Service LLC сторони суду не надали. Також апеляційним судом у справі № 910/25766/13, встановлюючи обставину неукладеності договору уступки, враховано, що Компанія Jupiter Service LLC з 01.11.2008 є ліквідованою в адміністративному порядку та не має належної правосуб`єктності.

39. При цьому у справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції враховано, що на підтвердження обставин відступлення права вимоги ПрАТ "Київ-Одяг" посилається на обставини дійсності договору уступки, встановлені в судових рішеннях у справах № 6/711, № 6/712 та № 910/2605/19, та наявні, серед іншого, в матеріалах даної справи копії наступних документів: договору уступки, генерального доручення Компанії Jupiter Service LLC від 28.11.2001, договору Компанії Jupiter Service LLC від 01.08.2003, протоколу зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 15.02.2006, протоколу зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006, свідоцтва про участь Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006, довіреності від 04.06.2006 від імені Компанії Jupiter Service LLC, повідомлення про купівлю-продаж права вимоги від 12.03.2010 (а. с. 19-43, т. 5).

40. В контексті наведеного вище (пункт 39 цієї постанови), апеляційний суд виходив з того, що 22.12.2003 в Україні набрала чинність Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, сторонами якої є, зокрема, Сполучені Штати Америки, Республіка Кіпр, Російська Федерація.

41. Відповідно до частини другої статті 1 цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

42. Однак, вказана Конвенція не поширюється: a) на документи, складені дипломатичними або консульськими агентами; b) на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій.

43. Статтею 2 Конвенції передбачено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

44. Частиною першою статті 3 Конвенції встановлено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

45. Таким чином, документи, які видані на території Сполучених Штатів Америки (в т. ч. Штату Кентуккі), Республіки Кіпр, а також інших держав учасників Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, для пред`явлення на території України повинні бути скріплені апостилем.

46. Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні в матеріалах цієї справи протокол зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 15.02.2006, протокол зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006, а також свідоцтво про участь Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006, погодився з доводами позивача про те, що такі документи не є достовірними в розумінні статті 78 ГПК України та не можуть підтверджувати обставини, викладені у їх змісті, оскільки не містять апостилю відповідно до вимог Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.

47. Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що встановити осіб, а також їх представників, які підписували протокол зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 15.02.2006 та відчужували 100 % частки на користь громадянина російської федерації ОСОБА_1, неможливо.

48. Крім того, дослідивши матеріали реєстраційної справи, надані секретарем штату Кентуккі, а також актуальні відомості, надані з реєстру компаній штату Кентуккі на запит позивача станом на момент розгляду даної справи, апеляційним судом встановлено наступне.

49. Відповідно до установчого договору Компанії Jupiter Service LLC від 30.05.2001 (а. с 52, т. 1) компанія створена та зареєстрована в реєстрі штату Кентуккі 06.06.2001. Її управління відповідно до цього договору здійснюють менеджери. Засновниками компанії та її первісними менеджерами були громадяни Республіки Кіпр (м. Нікосія) ОСОБА_2 (ОСОБА_2) та ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ).

50. В реєстрі компаній штату Кентуккі містяться відомості, подані менеджерами (керівниками) Компанії Jupiter Service LLC із зазначенням офіційної адреси, керівництва, а також іншої інформації. Поряд з цим, Компанія Jupiter Service LLC неодноразово поновлювала свою діяльність за заявою керівників. Вказані обставини підтверджуються заявою на поновлення діяльності від 08.07.2003 (а. с. 54, т. 1), річним звітом, поданим менеджером Jupiter Service LLC ОСОБА_5 до секретаря штату Кентуккі від 08.07.2003 (а. с. 56, т. 1), заявою на поновлення діяльності від 25.08.2006, подану менеджером ОСОБА_7 (а. с. 57, т. 1), листом аудитора про правосуб`єктності компанії від 14.11.2006, адресованим менеджеру ОСОБА_7 (а. с. 58, т. 1), річним звітом, який поданий менеджером Компанії Jupiter Service LLC ОСОБА_7 до секретаря штату Кентуккі від 25.08.2006 (том 1, а. с. 59), річним звітом (в електронній формі) від 07.11.2007 з повідомленням про керівників ОСОБА_5 та ОСОБА_7, агента ОСОБА_8 за підписом адвоката Дж.Каручіо, витягом з офіційного реєстру компаній штату Кентуккі (а. с. 66, т. 6) тощо.

51. З наведених відомостей судом апеляційної інстанції встановлено, що зареєстрованими менеджерами (керівниками) Компанії Jupiter Service LLC з 08.07.2003 та до моменту розгляду справи № 910/8060/19 є ОСОБА_7 та ОСОБА_5.

52. В той же час, належних та допустимих доказів будь-якого відношення як ОСОБА_1, так і ОСОБА_4 (ймовірного його повіреного) до Компанії Jupiter Service LLC в матеріалах справи № 910/8060/19 відсутні.

53. Апеляційній суд врахував, що вказані обставини також спростовуються з точки зору вірогідності згідно зі статтею 79 ГПК України, а також додатково підтверджуються висновком експерта у галузі права штату Кентуккі (США), а саме партнера юридичної компанії Dentons Bingham Greenebaum LLP, J. Mark Grundy, який, серед іншого наголошує на тому, що відповідно до § 275.190 Збірки законів Штату Кентуккі, товариство з обмеженою відповідальністю зобов`язане подавати річні звіти, в яких вказується прізвище, ім`я та адреса місця роботи кожного керівника.

54. Компанія Jupiter Service LLC з 01.11.2008 перебуває в статусі адміністративного припинення, є неактивною, що підтверджується офіційним витягом із реєстру компаній штату Кентуккі (а. с. 66, т. 6), а також сертифікатом про адміністративне припинення від 01.11.2008 за підписом секретаря штату Кентуккі Т.Грейсон (а. с. 60, т. 1).

55. За роз`ясненням партнера юридичної компанії Dentons Bingham Greenebaum LLP, J. Mark Grundy, викладеними у висновку від 04.08.2020, адміністративне припинення товариства з обмеженою відповідальністю не впливає і не перешкоджає тому, що воно може виступати позивачем або відповідачем у судовому процесі, незалежно від того, чи такий процес було розпочато до процедури адміністративного припинення, чи після неї (див. § 275.300 (4)(а)-(b) Закону штату Кентуккі про товариства з обмеженою відповідальністю, який викладений у Розділі 275 Збірки законів Штату Кентуккі). Аналогічні доводи викладені позивачем із посиланням на офіційні джерела законодавства штату Кентуккі.

56. Відтак, за висновком суду апеляційної інстанції, наведені обставини, (які встановлені в межах цієї справи) свідчать про те, що Компанія Jupiter Service LLC не вчиняла жодних правочинів на території України, на які посилалось ПрАТ "Київ-Одяг", у зв`язку з чим апеляційний суд також врахував висновки судів, викладені у судових рішеннях у справі № 910/25766/13 щодо неукладеності договору уступки і відсутності підстав вважати погашеними зобов`язання за кредитним договором від 01.10.2008 № 82 та кредитним договором від 25.02.2009 № 3.

57. При цьому апеляційним судом також враховано, що на момент виникнення права вимоги за іпотечним договором чинне законодавство пов`язувало з фактом державної реєстрації іпотеки в порядку, визначеному законодавством, а відтак виникнення прав у нового іпотекодержателя за вказаним договором може відбутися лише після нотаріального посвідчення правочину про відступлення прав за іпотечним договором, а також державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

58. Водночас, апеляційний суд зазначив, що у матеріалах цієї справи відсутні докази укладення між ПАТ АБ "Укргазбанк" та Компанією Jupiter Service LLC нотаріально посвідчених договорів про відступлення прав за договором іпотеки без оформлення заставної від 27.10.2008 та договором наступної іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009, а також докази проведення державної реєстрації у Реєстрі речових прав права іпотеки на адміністративний корпус за Компанією Jupiter Service LLC, що, за висновком апеляційного суду, свідчить про відсутність законних підстав вважати припиненим належне ПАТ АБ "Укргазбанк" речове право (право іпотеки) на іпотечне майно.

59. Окрім цього, за результатом дослідження та аналізу апеляційним судом у даній справі копій реєстраційних справ, які містяться в матеріалах справи, встановлено, що приймаючи зазначені рішення, державний реєстратор керувався положеннями частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що діяла на момент прийняття оспорюваних рішень) та пункту 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 (703-2011-п) , та прийняв до розгляду копії документів, надані ОСОБА_4, а саме: лист від 22.05.2013 ОСОБА_4 щодо відсутності заперечень проти зняття обтяжень та іпотек; довіреність від 04.04.2011, підписану ОСОБА_1 від імені Компанії Jupiter Service LLC на ім`я ОСОБА_4 ; паспорт ОСОБА_4 від 18.10.2005; картку фізичної особи-платника податків, видану 16.03.2010; договір Компанії Jupiter Service LLC від 01.08.2003; свідоцтво про державну реєстрацію Jupiter Service LLC від 30.05.2001; протокол зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006; свідоцтво про участь Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006; договір уступки; кредитний договір від 25.02.2009 № 3; кредитний договір від 01.10.2008 № 82; лист-вимогу ВАТ "Укргазбанк" від 14.09.2009.

60. Отже, державний реєстратор Реєстраційної служби ГТУЮ у м. Києві Миронюк Т. Р. повинен був встановити особу заявника (Г.Севіяна) та дієздатність юридичної особи, від якої останній діяв (Компанії Jupiter Service LLC); достовірність документів вцілому, що стосується будь-яких аспектів державної реєстрації; належність особи-заявника реєстраційної дії; підстави для припинення іпотек та заборон, передбачені статтею 17 Закону України "Про іпотеку".

61. Водночас, на переконання суду апеляційної інстанції, станом на час прийняття спірних рішень у державного реєстратора були відсутні підстави для припинення іпотек та їх заборон, які встановлені статтею 17 Закону України "Про іпотеку", з огляду на те, що державним реєстратором не перевірено достовірність наданих для проведення державної реєстрації прав документів, зокрема, протокол зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006 та свідоцтво про участь Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006, оскільки такі не є апостильованими, внаслідок чого неможливо перевірити достовірність підписів та печаток, які містяться на них.

62. За таких обставин апеляційний суд у даній справі дійшов висновку, що оскільки Компанія Jupiter Service LLC не набувала речового права (права іпотеки) на адміністративний корпус згідно з договором іпотеки без оформлення заставної від 27.10.2008 та договором наступної іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009, та відповідно не мала належних прав та повноважень для звернення до державного реєстратора з заявою про припинення в Реєстрі речових прав відповідного речового права, що свідчить про відсутність правових підстав для прийняття державним реєстратором оспорюваних у цій справі рішень, у зв`язку з чим право іпотеки ПАТ АБ "Укргазбанк" було порушене.

63. Разом з тим, на виконання вказівок Верховного Суду у цій справі в контексті ефективності способу захисту порушеного права позивача в заявлений у позові спосіб, суд апеляційної інстанції встановив, що незважаючи на протиправність оспорюваних у даній справі рішень державного реєстратора та фактичне відновлення судовими рішеннями у справі № 910/25766/13 матеріального права ПАТ АБ "Укргазбанк" за кредитними договорами, наявність на даний час чинних рішень державного реєстратора Реєстраційної служби ГТУЮ у м. Києві Миронюк Т. Р. про припинення права іпотеки ПАТ АБ "Укргазбанк" та заборон на відчуження нерухомого майна ставить під сумнів законність здійснених позивачем дій щодо поновлення в Реєстрі речових прав державної реєстрації свого законного речового права (права іпотеки) на адміністративний корпус та подальшої реалізації цього права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та набуття у власність відповідного нерухомого майна.

64. Так, апеляційним судом враховано, що обставина чинності рішень державного реєстратора Реєстраційної служби ГТУЮ у м. Києві Миронюк Т. Р. сама по собі є свідченням та підставою невизнання набутого ПАТ АБ "Укргазбанк" згідно з договорами іпотеки від 27.10.2008 та від 27.02.2009 речового права на адміністративний корпус, яке в подальшому було реалізовано шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

65. На підтвердження вказаного апеляційний суд посилався на обставини розгляду судової справи № 910/6642/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Анмейд Груп" (далі - ТОВ "Анмейд Груп") до ПАТ АБ "Укргазбанк" про визнання протиправними та скасування рішень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. від 05.02.2019 та державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіної Ю. В. від 18.03.2019 про державну реєстрацію за ПАТ АБ "Укргазбанк" права власності на адміністративний корпус.

66. Апеляційним судом встановлено, що станом на час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2019 у справі № 910/6642/19, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2019, зупинено провадження до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у даній справі № 910/8060/19.

67. При цьому апеляційним судом також враховано, що як вбачається зі змісту ухвали у справі № 910/6642/19, обґрунтовуючи підстави позову ТОВ "Анмейд Груп", зокрема, посилається на те, що згідно рішень державного реєстратора від 28.05.2013 та від 29.05.2013 за реєстраційними номерами 2657403, 2656572, 2684553 та 2683877 припинено інше речове право (іпотеку) та обтяження (заборону на нерухоме майно) ПАТ АБ "Укргазбанк" на адміністративно-виробничий комплекс. Оскільки встановлений судом у справі № 910/8060/19 факт наявності або відсутності чинних рішень державного реєстратора Миронюка Т. Р. № 2657403 від 28.05.2013, № 2656572 від 28.05.2013, № 2684553 від 29.05.2013 та № 2683877 від 29.05.2013 може мати істотне та/або преюдиціальне значення для вірного вирішення спору у даній справі, суди дійшли висновку про неможливість розгляду справи № 910/6642/19 до результатів розгляду справи № 910/8060/19.

68. Отже, за висновком апеляційного суду чинність оскаржуваних у даній справі рішень державного реєстратора вносить невизначеність у правовідносини сторін, а також порушує майнові права ПАТ АБ "Укргазбанк", гарантовані статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , та підлягає захисту.

69. Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що залишення чинності оспорюваних у даній справі рішень державного реєстратора може мати незворотні наслідки, як для набутого ПАТ АБ "Укргазбанк" права власності на нерухоме майно, так і для права іпотеки банку (в ретроспективі), адже може призвести до скасування набутого права власності на нерухоме майно, поставить під сумнів наявність у ПАТ АБ "Укргазбанк" права іпотеки (з огляду на чинність рішень про припинення такого права), тобто, призведе до правової невизначеності сторін спірних правовідносин та до необхідності ініціювання нових судових спорів щодо захисту ПАТ АБ "Укргазбанк" належного йому на законних підставах, але порушеного іншими особами права іпотеки.

70. Отже, задовольняючи позов у цій справі, апеляційний суд врахував наявність у позивача відповідного законного інтересу та легітимних очікувань щодо визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень про припинення права іпотеки ПАТ АБ "Укргазбанк" та заборон на відчуження нерухомого майна на користь ПАТ АБ "Укргазбанк", які були прийняті державним реєстратором з порушеннями вимог чинного законодавства України та в порушення належних ПАТ АБ "Укргазбанк" на момент їх прийняття речових прав.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

71. ПрАТ "Київ-Одяг" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду в повному обсязі та змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції з урахуванням доводів, викладених в касаційній скарзі.

72. Також із касаційною скаргою звернулося Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Мін`юст), яке просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи ПрАТ "Київ-Одяг", викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

73. У касаційній скарзі скаржник зазначає про порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 7 частини третьої статті 2, статей 4, 8, 18, частини четвертої статті 75 ГПК України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21, від 21.07.2020 у справі № 910/19256/16, від 04.03.2020 у справі № 910/2605/19, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 08.12.2021 у справі № 911/2574/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 21.11.2018 у справі № 910/3257/16 та від 07.08.2018 у справі 916/1283/17, посилаючись, зокрема, на те, що по суті вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора є вимогами щодо встановлення певних фактів, оскільки на момент винесення судами у цій справі оскаржуваних рішень, спір про право, на захист якого позивачем подано позов у цій справі, вже було вирішено шляхом реєстрації (оформлення) за ПАТ АБ "Укргазбанк" права власності на адміністративно-виробничий комплекс.

74. При цьому скаржник зазначає про неврахування судами наявності у цій справі преюдиційних обставин щодо дійсності договору уступки, які, з урахуванням статей 11, 204, 512, 514, 599 ЦК України, свідчать про відсутність у позивача права (інтересу) на оскарження рушень державного реєстратора, оскільки на підставі зазначеного договору уступки позивач вибув із правовідносин, з якими пов`язані оспорювані рішення державного реєстратора.

75. Також скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій адміністративної справи № 826/1709/16, предметом спору у якій було скасування тих же самих рішень державного реєстратора, що і у даній справі, та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019, у якій вже надавалася оцінка висновкам, викладеним у справі № 910/25766/13, щодо неукладеності договору уступки, і такі висновки адміністративним судом були відхилені.

76. Скаржник наголошує, що відсутність у позивача права (інтересу) на оскарження вказаних рішень державного реєстратора є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні такого позову.

77. Також, обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, зазначає про те, що оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою в розумінні статті 236 ГПК України внаслідок недослідження всіх обставин справи та порушення зазначених норм процесуального права.

Доводи Мін`юсту, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

78. У касаційній скарзі Мін`юст стверджує, що апеляційним судом в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме статті 4, 45 ГПК України, статті 15, 16 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 21.01.2020 у справі № 910/7815/18 та від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19, від 11.02.2020 у справі № 915/572/17 зокрема, щодо неефективності обраного позивачем способу захисту, оскільки такий не призведе до реального відновлення порушеного права останнього та не буде підставою для набуття будь-якого речового права.

79. Так, скаржник зазначає, що як з`ясовано під час розгляду цієї справи, спірний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за позивачем і він як власник може вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном. Крім того, у разі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за іпотекодержателем, записи про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна в будь-якому випадку припиняються. На думку скаржника, з наведеного вбачається, що у разі задоволення позову та поновлення записів про іпотеку та заборону, це жодним чином не вплине на суб`єктивний стан прав та законних інтересів позивача

Позиція інших учасників справи

80. Позивач надав відзиви на касаційні скарги Мін`юсту і ПрАТ "Київ-Одяг", в яких просить відмовити в задоволенні касаційних скарг, зазначаючи про встановлення апеляційним судом у цій справі преюдиційних (ключових) обставин щодо неукладення договору про відступлення права вимоги від 01.04.2009 (з урахуванням якого державним реєстратором прийнято протиправні рішення про припинення іпотек та їх заборон), а також наявності порушеного права за ПАТ АБ "Укргазбанк" у зв`язку з чинністю оспорюваних рішень державного реєстратора, та ефективності і належності заявленого способу захисту, що призведе до відновлення права, на захист якого подано цей позов.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

81. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

82. Судові рішення у справі оскаржується Мін`юстом з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, ПрАТ "Київ-Одяг" з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

83. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

84. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

85. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

86. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Щодо укладення / неукладення договору відступлення права вимоги і правомірності спірного рішення реєстратора

87. Так, ПрАТ "Київ-Одяг" у своїй касаційній скарзі зазначає, що основним фактором під час вирішення спору у даній справі мали стати преюдиціальні обставини, встановлені у інших господарських справах № 6/711, № 6/712 та № 910/2605/19, натомість судами попередніх інстанцій безпідставно враховані як преюдиційні обставини зі справи № 910/25766/13.

88. Проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається ПрАТ "Київ-Одяг" у касаційній скарзі (постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21, від 21.07.2020 у справі № 910/19256/16, від 04.03.2020 у справі № 910/2605/19 та від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17) стосовно застосування приписів частини четвертої статті 75 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.

89. Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

90. Поряд з цим, частиною четвертою статті 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

91. Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

92. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).

93. Отже, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

94. Важливим вбачається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.

95. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації. (Аналогічний висновок щодо застосування статті 75 ГПК України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 914/554/19).

96. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів частини сьомої статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18). Крім того, Касаційний господарський суд зазначає, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України (1798-12) . Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. (Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 920/1111/19).

97. Так, у справі № 922/643/19 розглядався позов про зобов`язання відповідача зробити перерахунок вартості наданих у січні 2019 року послуг з розподілу електричної енергії за договорами. Скасовуючи судові рішення про відмову у задоволенні позову та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив про неврахування судами посилань позивача (Комунального підприємства "Харківводоканал") на обставини, встановлені у судових рішеннях у іншій справі № 922/4198/17, які суди безпідставно визнали такими, що не стосуються суті розглядуваного питання, помилково пославшись на те, що будь-які висновки/оцінка/встановлені факти у відносинах сторін за договором поставки, які не опосередковували відповідного суті визначеного позивачем способу судового захисту зміни договорів поставки у порядку статей 188 ГК України судовим рішенням, або згідно з частиною першою статті 651, статті 654 ЦК України письмовою угодою сторін до 01.01.2019, не впливають на застосування відповідачем тарифів за класом напруги.

98. У справі № 910/6356/19 розглядався позов про визнання укладеним між сторонами договору оренди земельної ділянки у запропонованій позивачем редакції. Надаючи правову оцінку належності обраного Товариством способу захисту, суди попередніх інстанцій, з якими також погодився Верховний Суд, зазначили, що ухвалення у іншій справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544 судового рішення про зобов`язання відповідача укласти договір та пред`явлення цього рішення до примусового виконання не призвело до відновлення порушених прав позивача, оскільки судове рішення не було виконано через неможливість такого виконання без участі Ради (боржника), яка ухилялася від виконання зазначеного судового рішення та відмовляється від укладення з позивачем відповідного договору оренди землі, натомість у цій справі позивач обрав спосіб захисту у виді визнання договору укладеним, який є належним і таким, що призводить до відновлення порушеного права позивача. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій достеменно встановили і скаржник (Рада) не заперечує наявності взаємного волевиявлення позивача (ініціювання процедури одержання земельної ділянки в оренду, звернення із пропозицією щодо укладення договору, подання позову) і відповідача (рішення Київради № 994/1655) на виникнення правовідносин оренди стосовно спірної земельної ділянки. Верховний Суд зазначив, що оскільки у цьому випадку йдеться про ухилення органу місцевого самоврядування від фактичного виконання власного рішення, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким Раду було зобов`язано виконати наведений обов`язок, то з урахуванням суті порушеного права та специфіки правовідносин, з яких виник спір, ефективним способом захисту права позивача набути в оренду спірну земельну ділянку є саме визнання укладеним договору оренди землі, що призведе до реального відновлення порушеного права Товариства.

99. У справі № 916/1041/17 розглядався позов прокурора про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сільська рада не мала права розпоряджатись земельними ділянками, наданими свого часу для потреб оборони, відтак рішення про вилучення цих земельних ділянок та про їх передачу в довгострокову оренду, призвели до порушення права власності держави на вказані земельні ділянки і мають бути скасовані як незаконні. Підтримуючи висновок судів про відмову в задоволенні позову прокурора, Верховний Суд у цій справі погодився з судами попередніх інстанцій щодо наявності таких преюдиційних обставин для цієї справи, як факт належності спірних земель до земель оборони та надання згоди на вилучення спірних земель Міністерством оборони України, а також безпосередньо землекористувачем, що були встановлені у іншій судовій справі № 916/4329/14, в якій прокурору відмовлено в позові про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради щодо передачі Товариству у довгострокову оренду земельних ділянок.

100. У справі № 902/201/19 розглядався позов про стягнення вартості безпідставно набутого нерухомого майна. Підтримуючи висновок судів про відмову в задоволенні позову, Верховний Суд у цій справі погодився з судами попередніх інстанцій щодо наявності таких преюдиційних обставин для цієї справи, як факт визнання судовим рішенням у іншій справі права власності за відповідачем у тому числі на спірне нерухоме майно, обставини чого підтверджують набуття права власності відповідачем на спірні об`єкти нерухомого майна за наявності їх достатніх правових підстав, передбачених нормами законодавства.

101. У справі № 904/1427/21 розглядався позов про визнання недійсними з моменту укладання договору купівлі-продажу і додаткових угод до нього. Підтримуючи висновок судів про відмову в задоволенні позову, Верховний Суд відхилив доводи скаржника про те, що судами у цій справі преюдиціальне значення надано правовій оцінці обставин у іншій справі № 910/17528/15, оскільки суди при вирішенні цієї справи врахували рішення суду у справі № 910/17528/15 саме в частині встановлених фактів поставки товару та оплати товару, що свідчить про вчинення сторонами дій, направлених на визнання зобов`язання та схвалення правочину.

102. У справі № 910/19256/16 предметом первісного позову були вимоги про захист прав інтелектуальної власності, визнання недійсним наказу та зобов`язання вчинити дії; предметом зустрічного позову були вимоги про визнання патенту на винахід недійсним, про зобов`язання вчинити дії. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення первісного позову, а також відмову у задоволенні зустрічного позову, та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив про безпідставне неврахування судами обставин, встановлених у іншій судовій справі № 911/2551/17 щодо факту невикористання у лікарському засобі кожної ознаки незалежного пункту формули Винаходу за Патентом або ознаки, еквівалентної тій, що має значення і для даної справи № 910/19256/16.

103. У справі № 916/1283/17 предметом спору були вимоги про стягнення недорахованої електроенергії були заявлені позивачем на підставі укладеного між сторонами договору. Залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позову, Верховний Суд виклав висновок (який зацитований скаржником) про те, що перегляд оскаржуваних судових рішень не повинен переходити в спробу скаржника домогтися їх перегляду тільки через те, що він дотримується іншої думки щодо фактів спірних правовідносин. Отже, спірні правовідносини у справі, що переглядається, та у справі № 916/1283/17, на яку послався скаржник у касаційній скарзі, є неподібними за змістовним критерієм.

104. У справі № 910/2605/19 (на неврахуванні висновків Верховного Суду з якої, як підстави касаційного оскарження, та одночасно на неврахуванні преюдиційних обставин у якій посилається скаржник) предметом спору було стягнення ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованості за кредитним договором з ПрАТ "Київ-Одяг", а відмова судів у задоволенні позову грунтовалась у тому числі посиланнями судів на обставини, встановлені судовими рішеннями у іншій господарській справі № 6/711, про яку зазначалось вище (щодо відступлення прав та обов`язків за договором уступки від 01.04.2009 на користь Компанії Jupiter Service LLC). На відміну від справи, що переглядається, постанова Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 910/2605/19 ухвалена за інших підстав позову, іншої фактично-доказової бази та відмінних встановлених обставин справи, ніж у цій справі (зокрема, у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції виходив із зазначеного у пунктах 39-58 цієї постанови), тобто справи є відмінними за істотними правовими ознаками, що також свідчить про неподібність правовідносин у них.

105. Водночас, колегія суддів відзначає, що безвідносно до встановлених у справі № 910/25766/13 обставин в частині неукладення договору уступки (які враховані апеляційним судом як перюдиційні), апеляційним судом в межах цієї справи також встановлені самостійні обставини (про які зазначалося в пунктах 39-58 цієї постанови), які, за висновком цього суду, свідчать про те, що договір уступки права вимоги від 01.04.2009 (з урахуванням якого державним реєстратором прийнято оспорювані рішення) не укладався, а у державного реєстратора були відсутні правові підстави для прийняття спірних рішень (про такі обставини зазначалося в пунктах 59-61 цієї постанови). Зазначені висновки суду апеляційної інстанції щодо неукладення договору уступки та відсутності правових підстав для прийняття державним реєстратором спірних рішень, яких суд дійшов на підставі обставин встановлених саме в даній справі (пункти 39-61 цієї постанови), не спростовані скаржником (ПрАТ "Київ-Одяг") під час касаційного розгляду справи з урахуванням підстав касаційного оскарження, визначених частиною другою статті 287 ГПК України.

106. Зазначене у попередньому пункті цієї постанови (безвідносно до детального аналізу неподібності справ, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі в частині відповідних доводів) додатково свідчить про нерелевантність таких посилань, а також те, що вони не мають вирішального значення для розгляду цієї справи.

107. При цьому довід скаржника (ПрАТ "Київ-Одяг") про те, що в іншій адміністративній справі № 826/1709/16 були відхилені висновки судів зі справи № 910/25766/13 щодо неукладення договору уступки, колегією суддів визнається необґрунтованим, оскільки за результатом розгляду цієї адміністративної справи постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 провадження у справі було закрито з підстав порушення правил юрисдикційної підсудності, та з посиланням на те, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Наведене в свою чергу не свідчить, що спір у справі № 826/1709/16 по суті не вирішувався, а питанням яке стало наслідком прийняття відповідної постанови, була виключно юрисдикційність спору.

108. З огляду на наведене вище, посилання скаржника (ПрАТ "Київ-Одяг") на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 2, 4, 18, 73, 75, 76, 77, 236 ГПК України у зазначених в пункті 88 цієї постанови справах, колегія суддів касаційного суду у цій справі вважає нерелевантними, оскільки такі посилання не виключають правової можливості дослідити і по-різному оцінити певні обставини різними судами.

109. Отже, проаналізувавши зміст наведених скаржником (ПрАТ "Київ-Одяг") постанов, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи останнього про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у цій справі прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у справах № 922/643/19, № 910/6356/19, № 916/1041/17, № 902/201/19, № 904/1427/21, № 910/19256/16, а також у справі № 910/2605/19, оскільки встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за частково подібного правового регулювання спірних правовідносин (зокрема, статті 75 ГПК України), що має місце в цій справі, але у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Щодо належного та ефективного способу захисту порушених прав та інтересів позивача

110. Як уже зазначалося вище, у своїх касаційних скаргах ПрАТ "Київ-Одяг" і Мін`юст наголошують на неефективності обраного позивачем способу захисту, який не призведе до реального відновлення порушеного права позивача; окрім того, за доводами ПрАТ "Київ-Одяг" обставини, які навпаки свідчать про дійсність договору уступки права вимоги, та невраховані попередніми судами, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні такого позову з огляду на відсутність у позивача права (інтересу) на оскарження рішень державного реєстратора.

111. При цьому скаржники у касаційних скаргах посилаються на загальні висновки Верховного Суду стосовно ефективного (належного) способу захисту, викладені у постановах від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 08.12.2021 у справі № 911/2574/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 21.11.2018 у справі № 910/3257/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 21.01.2020 у справі № 910/7815/18 та від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19, однак правовідносини у них є відмінними від тих, що склалися у справі, що переглядається у касаційному порядку.

112. Так, у справі № 905/1926/16 предметом спору було зобов`язання відповідача прийняти товар шляхом підписання актів приймання поставленого товару у зазначеній кількості. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що заявлена позивачем у цій справі вимога про зобов`язання відповідача надати акт приймання-передачі електроенергії за договором купівлі-продажу не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

113. У справі № 911/2574/18 предметом спору було визнання недійсним договору про надання послуг, а позовні вимоги, з посиланням на статті 203, 228 ЦК України, обґрунтовувалася, зокрема, тим, що відповідачем здійснено незаконне заволодіння первинними документами бухгалтерського обліку позивача, які є предметом злочину; службовими особами відповідача вчинене службове підроблення окремих частин договору та документів про його виконання. Верховний Суд у цій справі підтримав висновок судів про відмов у задоволенні позову, який ґрунтувався на встановлених обставинах подальшого схвалення спірного правочину, спрямованого на реальне виконання сторонами за відсутності доказів умислу осіб, які його укладали та з огляду на недоведення позивачем факту порушення ним прав та інтересів сторін.

114. У справі № 338/180/17 предметом первісного позову було стягнення коштів як помилково перерахованих, а зустрічного позову - визнання укладеним договору підряду та стягнення боргу за поставлені будівельні матеріали. Велика Палата Верховного Суду у цій справі дійшла висновку, що суди, встановивши, що дії сторін свідчать про те, що договір підряду фактично був ними укладений, з метою ефективного захисту порушеного права відповідача мали вирішити питання щодо наслідків часткового виконання вказаного договору.

115. У справі № 569/17272/15-ц розглядався позов, у якому позивачі (фізична особа і Товариство) просили зобов`язати відповідача здійснити публікацію про порушення авторських прав на твір на офіційному сайті відповідача та стягнути суму компенсації за використання твору. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що предметом спору не є однорідні права позивачів: фізичні особі належить особисте немайнове право, а Товариству виключне майнове. При цьому і належні способи захисту позивачів є різними. Отже, передбачені процесуальним законом умови процесуальної співучасті у цій справі не виконані. Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу, що розгляд обох позовних вимог у межах однієї справи одним судом у цьому разі не сприятиме ефективному судовому захисту прав та інтересів позивачів, оскільки при розгляді вимоги про стягнення компенсації суд відповідно до частини другої статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зобов`язаний визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача, що не є необхідним при розгляді вимоги про опублікування повідомлення про порушення авторських прав. Крім того, вимоги щодо застосування належних способів захисту порушених прав позивачів у цій справі не є нерозривно пов`язаними між собою, а від вирішення спору в частині однієї з вимог не залежить вирішення спору щодо інших вимог. Отже, не існує і інших міркувань щодо розумності і доцільності спільного розгляду позовних вимог позивачів.

116. У справі № 910/3907/18 предметом спору було визнання недійсними проведених Державним підприємством "Сетам" електронних торгів з продажу активів Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що спори про визнання недійсними електронних торгів з продажу Агентством активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та укладених на їх підставі договорів купівлі-продажу відповідних активів мають розглядатися як спори, пов`язані з порушенням цивільних прав власників цих активів, а тому є приватноправовими й підлягають розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.

117. У справі № 925/1265/16 у спорі про визнання недійсними та скасування державних актів на право користування земельними ділянками, Велика Палата Верховного Суду, змінюючи мотивувальні частини судових рішень про відмову у задоволенні позову, у пункті 5.17 постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 зазначила про неврахування судами того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

118. При цьому колегія суддів в частині посилань скаржників на справу № 925/1265/16 (у т.ч. щодо висновків про спосіб захисту) вважає за необхідне зазначити, що згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (340-20) , який набрав чинності з 16.01.2020 (тобто на час ухвалення оскаржуваного рішення у даній справі) статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції, відповідно до якої такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права не передбачено.

119. У справі № 915/572/17 Верховний Суд (постанова від 11.02.2020) погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за Товариством права власності на об`єкт нерухомого майна, скасування запису про право власності, з тих підстав, що на час вирішення судом першої інстанції спору підстави позову, зазначені в позовній заяві, відпали у зв`язку із скасуванням за постановою адміністративного суду розпорядчих актів Управління ДАБІ про скасування реєстрації декларацій, а нові підстави позову позивачем не зазначалися, при цьому позовні вимоги порушенням відповідачем норм ЦК України (435-15) і Земельного кодексу України (2768-14) щодо проведення самочинного будівництва на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності, не обґрунтовувалися.

120. У справі № 903/1030/19 предметом спору було визнання поновленим договору оренди землі. У постанові від 31.08.2021 у цій справі Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо орендодавець відмовляється укласти чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість якої визначена у частині восьмій статті 33 Закону України "Про оренду землі", то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною такої угоди з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення.

121. У цивільній справі № 310/11024/15-ц предметом спору було звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві з початковою вартістю предмета іпотеки у відповідній сумі. Погоджуючись з доводами відповідача (скаржника) про відсутність підстав для задоволення позову, Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила про обрання позивачем неналежного способу захисту його прав іпотекодержателя. При цьому № 310/11024/15-ц Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, відповідно до якого звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", є неналежним способом захисту.

122. У справі № 381/622/17 предметом спору було стягнення заборгованості за договором банківського вкладу. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у цій справі про задоволення позову, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації, як це відбулося у справі № 381/622/17. Рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку заборгованості за договором банківського вкладу фактично підтверджує право вкладника на відповідну суму.

123. У справі № 910/3257/16 предметом спору було визнання неналежним виконання зобов`язань за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Закриваючи провадження у цій справі в частині позовних вимог про визнання неналежним виконання зобов`язань за кредитним договором, Верховний Суд виходив з того, що заявлені у справі вимоги є вимогою щодо встановлення певних фактів та не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень суду не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. При цьому суд зазначив, що заявлена позивачем у цій справі вимога про визнання неналежним виконання зобов`язань за кредитним договором не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

124. У справі № 910/3009/18 спір стосувався визнання протиправними дій Правління Національному банку України щодо прийняття постанови про звернення стягнення на цінні папери, передані банком у заставу Національному банку України, скасування такої постанови Національного банку України, та зобов`язання останнього повернути на рахунок банку у цінних паперах непогашені цінні папери. Змінюючи мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Правління Національного банку України щодо прийняття постанови про звернення стягнення на цінні папери, передані банком у заставу, та скасування такої постанови, а також про зобов`язання Національного банку України повернути на рахунок банку у цінних паперах непогашені цінні папери, на які було звернуто стягнення за договором застави, є неналежним способом захисту. У такому разі належним способом захисту є позов про стягнення цінних паперів з Національного банку України на користь банку.

125. Предметом позову у справі № 916/1415/19 були вимоги про визнання договорів іпотеки припиненими. Змінюючи мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову у цій справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що визнання договору іпотеки припиненим є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає, що їй належить право іпотеки за іншим договором, але яке на час вирішення спору не зареєстроване за нею. Належним способом захисту у такому випадку буде звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки іпотекодержателя за спірним договором іпотеки та про визнання свого права іпотеки.

126. У цивільній справі № 488/5027/14-ц спір стосувався визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування запису про право власності та витребування земельної ділянки з незаконного володіння. У цій справі Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника.

127. У справі № 910/6642/18 позивач звернувся з позовом про визнання за ним права на споживання природного газу у відповідних об`ємах за відповідними договорами. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, Суд виходив з того, що заявлена вимога спрямована на визнання існування права у минулому, а не визнання порушеного, оспорюваного або невизнаного права, яке існує, може бути поновлене і, як наслідок, може бути реалізоване у випадку його визнання. Суд зазначив, що вимога про визнання права у минулому спрямована на встановлення підстав існування права або законного інтересу, за захистом якого особа може звернутись, однак сама по собі ефективним способом захисту не є.

128. У справі № 910/7815/18 предметом спору було визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсною угоди та визнання відсутнім права користування земельною ділянкою. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, які по по-різному вирішили спір, та скеровуючи цю справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права, зокрема у спосіб визнання незаконним та скасування рішення постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування, визнання недійсною угоди та визнання відсутності у Товариства права користування земельною ділянкою площею, є наявність у позивача права або законного інтересу та з`ясування, чи має місце його порушення. Враховуючи викладене, Суд зазначив, що не вдається до аналізу висновків судів першої та апеляційної інстанцій стосовно правильності та ефективності обраного позивачем способу захисту, які вважає передчасними.

129. У справі № 922/1159/19 предметом спору було скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх на об`єкт нерухомого майна та визнання недійсними договорів купівлі-продажу. Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції (яким відмовлено у задоволенні позову), що звертаючись із позовною заявою, позивач не довів наявності порушеного законного права, за захистом якого він звернувся до суду, не визначив яке саме було порушено та в який спосіб відбувається таке порушення. Наявність у позивача будь-яких прав щодо зазначеного нерухомого майна під час розгляду справи останнім не доведено, а посилання на укладений договір сумісного користування майном є безпідставним, оскільки цей договір, як правильно зазначив апеляційний господарський суд, не породжує права користування спірним приміщенням. При цьому Судом зазначено, що незгода позивача (скаржника) із можливим встановленням плати за оренду нерухомості, в якій розміщено належне йому технічне обладнання, не може вважатися порушенням його прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки можливість встановлення такої плати є правом власника спірного майна.

130. У справі № 910/10011/19 за позовом Релігійної організації до обласної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах. У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції. При цьому у цій справі Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок про те, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (принцип процесуальної економії).

131. Водночас, факт направлення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду цієї справи (№ 910/8060/19) на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції з посиланням на правовий висновок суду касаційної інстанції, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 наведеним вище висновкам і міркуванням апеляційного суду не суперечить, адже вказівками касаційного суду для суду попередньої інстанції як раз і було установлення обставин того, чи є визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень державного реєстратора достатнім та необхідним для відновлення відповідних прав позивача, на захист яких поданий позов у справі.

В контексті зазначеного апеляційний суд дійшов висновку, що з огляду на ситуацію, що склалася, та правовідносини сторін захист порушених (невизнаних) прав, законних інтересів та легітимних очікувань позивача щодо належного йому права власності на нерухоме майно, набутого в результаті реалізації належного банку речового права (іпотеки), у будь-який інший спосіб, окрім визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, є неможливим. При цьому апеляційний суд наголосив, що захист прав позивача в цьому конкретному випадку відбувається в особливому порядку, який потребує захисту судом згідно з частиною другою статті 5 ГПК України (способи судового захисту) шляхом виключно визнання протиправними та скасування спірних рішень державного реєстратора, оскільки позивач не потребує на підставі судового рішення здійснення нової державної реєстрації за собою речового права на відповідне нерухоме майно, так як він вже є його власником (детальніше у пунктах 63-70 цієї постанови).

132. Отже, як свідчить зміст перелічених вище справ (безвідносно до їх детального аналізу на предмет неподібності зі справою, що розглядається), предмет та підстави позовів у зазначених справах є різними зі справою, що розглядається (зокрема, з урахуванням зазначеного у пунктах 112-130 і пункті 131 цієї постанови), як і не є подібними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин.

133. При цьому колегія суддів зазначає, що зроблені Верховним Судом у цих справах висновки щодо застосування належного та ефективного способу захисту є універсальними і мають застосовуватись з урахуванням конкретних обставин справи та свідчать про наявність у цих справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

134. Отже, виходячи з критеріїв подібності правовідносин, слідує, що правовідносини у наведених справах та у справі, яка розглядається, не є подібними. Верховний Суд у наведених випадках висловився щодо необхідності обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав та інтересів і застосування при цьому положень статей 15, 16, ЦК України (435-15) , статті 20 ГК України, не свідчить про подібність правовідносин в справах, на які посилаються скаржники, із правовідносинами в цій справі, виходячи з фактичних обставин справи, що формують зміст правовідносин. При цьому посилання скаржника (ПрАТ "Київ-Одяг") також на неправильне застосування судами попередніх інстанцій інших перелічених у скарзі правових норм, зокрема, статей 204, 512, 514, 599 ЦК України жодним чином не обґрунтовано підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

135. Разом з тим, положення ГПК України (1798-12) покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми, чого скаржником, з урахуванням викладеного в пунктах 83-86 цієї постанови, зроблено не було.

136. Підсумовуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховний Суд зазначає, що цитування скаржниками (Мін`юстом і ПрАТ "Київ-Одяг") окремих висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище справах, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а зміст перелічених скаржниками постанов не свідчить про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах. Зазначене є підставою для закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).

137. Інші доводи касаційної скарги Мін`юсту, зокрема, викладені у пункті 79 цієї постанови, не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, а відтак не підпадають під правове регулювання вказаної норми процесуального закону, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.

138. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

139. Зважаючи на те, що наведена скаржником (Мін`юстом) підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші підстави касаційного оскарження скаржник (Мін`юст) не зазначив і не обґрунтовував у поданій касаційній скарзі, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Мін`юсту на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі № 910/8060/19.

140. Колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, також дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Київ-Одяг" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі № 910/8060/19 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

141. Крім того, ще однією з підстав для подання касаційної скарги ПрАТ "Київ-Одяг" визначило пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що судові рішення у справі оскаржується з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

142. Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

143. Відхиляючи доводи ПрАТ "Київ-Одяг" щодо неповноти з`ясування судами обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

144. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.