Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г.,розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі - СДПІ) справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (далі - ВАТ) до СДПІ, Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області, за участю Прокуратури Запорізької області, про зобов'язання вчинити дії та стягнення 13618365 грн., встановила:

У листопаді 2006 року ВАТ звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з державного бюджету 13618365 грн. податку на додану вартість (далі - ПДВ) по деклараціях із цього податку за жовтень 2005 року та лютий 2006 року, а також порушило питання про зобов'язання відповідача надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Господарський суд Запорізької області постановою від 13 березня 2007 року позов частково задовольнив, мотивувавши такий висновок тим, що довідками СДПІ та первинними документами бухгалтерського й податкового обліків ВАТ повністю підтвердило заявлені до відшкодування суми ПДВ за жовтень 2005 року та лютий 2006 року; позивач подав відповідні заяви з необхідними документами про повернення сум цього податку, висновки з яких Головному управлінню Державного казначейства України у Запорізькій області СДПІ не надало.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 вересня 2007 року рішення суду першої інстанції скасував, позов частково задовольнив. При цьому суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги відшкодувати ПДВ. Стосовно вимоги про зобов'язання надати висновки про таке відшкодування органу державного казначейства суд апеляційної інстанції зазначив, що обраний спосіб захисту порушеного права не відповідає його змісту, оскільки порушені права позивача підлягають захисту шляхом стягнення бюджетної заборгованості.

Вищий адміністративний суд України постановою від 23 вересня 2008 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У скарзі СДПІ до Верховного Суду України порушено питання про скасування зазначеної постанови Вищого адміністративного суду України на підставі, передбаченій пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився Вищий адміністративний суд України, ВАТ подало податкові декларації з ПДВ за жовтень 2005 року та лютий 2006 року разом із заявами про бюджетне відшкодування цього податку. За результатами виїзної документальної перевірки щодо правильності визначення від'ємного значення суми ПДВ СДПІ сформувало довідки, за якими було підтверджено суми бюджетного відшкодування ВАТ.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без зміни рішення суду апеляційної інстанції, виходив із того, що незалежно від фактичного ненадходження до Державного бюджету України суми ПДВ із сумнівних операцій за участю суб'єкта підприємницької діяльності - ТОВ "Газтрейд ЛТД" (державну реєстрацію якого скасовано в судовому порядку через те, що останній вніс завідомо неправдиві відомості про склад його учасників), не може впливати на формування ВАТ податкового кредиту та заявлення відповідних сум ПДВ до відшкодування. Матеріалами справи також підтверджено, що ТОВ "Газтрейд ЛТД" за результатами розрахунків із позивачем виписало останньому податкові накладні, на підставі яких було задекларовано суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 168/97-ВР (168/97-ВР) ) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи саме по собі не призвело до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, і не позбавило правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Суди не спростували тієї обставини, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) продавець був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" установлено нижченаведене. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, що підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У пункті 1.3 статті 1 Закону N 168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Разом з тим, за змістом частин 4, 5 статті 11 КАС суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

У цій справі суди дійшли висновку, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету, а СДПІ виходила з того, що позивач товар не придбавав і ці операції були фіктивними.

Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у СДПІ докази, які підтверджують її доводи відносно того, що наведені в податковій накладній відомості не відповідають дійсності. Якщо СДПІ таких доказів не надала або останні були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 КАС, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, які його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства.

У разі підтвердження доводів СДПІ про фіктивність операцій визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Суди цю обставину не врахували, доводи СДПІ про фіктивність операцій у визначеному законодавством порядку не дослідили, внаслідок чого неповно встановили фактичні обставини справи.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного скарга СДПІ підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі задовольнити.

Постанови Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2008 року, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2007 року та господарського суду Запорізької області від 13 березня 2007 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.