910/18214/19 Окрема думка щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій ПАТ КБ "Банк" - 10.05.2023 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", ПАТ КБ "Приватбанк", Банк), Міністерства фінансів України (далі - Мінфін) та Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Фонд), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Національного банку України (далі - НБУ) і Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), про визнання договорів недійсними

за касаційними скаргами АТ КБ "Приватбанк" та КМУ на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року (головуючий суддя Зубець Л. П., судді Алданова С. О., Мартюк А. І.)

Коротка історія справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсними:

- договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк", від імені якого діяв Фонд в особі уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію у Банку, та позивачем, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Банку, щодо акцій додаткової емісії Банку в обмін на грошові зобов`язання перед позивачем;

- договору купівлі-продажу акцій ПАТ КБ "Приватбанк" № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, укладеного між державою в особі Мінфіну і всіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "Приватбанк", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду, в інтересах та за рахунок якої діяло Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк", у частині, що стосується прав та інтересів позивача, - щодо простих іменних акцій ПАТ КБ "Приватбанк".

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що на момент прийняття рішень про неплатоспроможність ПАТ КБ "Приватбанк", виведення його з ринку за участі держави і відчуження пакета акцій Банку в цілому державі в особі Мінфіну за одну гривню позивач був акціонером Банку; оспорювані правочини у частині, що стосується прав та інтересів позивача, спрямовані на незаконне заволодіння його майном за відсутності судового рішення, а тому є нікчемними в силу частини другої статті 228 Цивільного кодексу України як такі, що порушують публічний порядок.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02 червня 2021 року провадження у справі закрито. Місцевий господарський суд виходив з того, що заявлені у позові права та інтереси позивача порушено внаслідок прийняття рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ про віднесення ПАТ КБ "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних, виведення його з ринку шляхом застосування процедури викупу державою як інвестором неплатоспроможного банку відповідно до статей 39, 41-1 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI (4452-17) ). Водночас відповідно до частини третьої статті 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) в редакції Закону України від 13 травня 2020 року № 590-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" (590-20) (далі - Закон № 590-IX (590-20) ) єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР), рішення КМУ, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. У зв`язку із цим місцевий суд виснував про необхідність закриття провадження у справі № 910/18214/19 на підставі пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX (590-20) , відповідно до якого судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року вказану ухвалу Господарського суду міста Києва про закриття провадження у справі скасовано, справу направлено до Господарського суду міста Києва для розгляду з урахуванням приписів статті 232 ГПК України. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги учасника (акціонера) неплатоспроможного банку обґрунтовано іншими обставинами (укладенням оспорюваних договорів поза волею і без згоди позивача, у примусовому порядку та з порушенням Закону № 4452-VI (4452-17) ), аніж визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, як це визначено частиною третьою статті 5 ГПК України, що вимагає їх розгляду по суті спору. Визначений статтею 231 ГПК України перелік підстав для закриття провадження у справі є вичерпним і не містить такої підстави, як обрання позивачем помилкового способу захисту порушених прав. Крім того, спірні правовідносини у справі № 910/18214/19 виникли до набрання чинності Законом № 590-ІХ (590-20) , що виключає застосування його положень під час розгляду цієї справи.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2022 року справу № 910/18214/19 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України з метою вирішення двох виключних правових проблем, а саме:

- чи поширюється дія положень частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України на всі спори, які виникають за позовами учасників банку, обґрунтованими порушенням їх прав внаслідок введення процедур виведення неплатоспроможного банку з ринку, чи визначені у вказаних положеннях обмеження щодо способу захисту стосуються лише тих спорів, в яких доведено факт протиправності (незаконності) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, внаслідок якого було порушено права таких учасників банку, і лише після встановлення доведеності такого факту суд може дійти висновку про наявність підстав для застосування частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України;

- чи поширюється дія Закону № 590-IX (590-20) на правовідносини, подібні до тих, які мають місце у цій справі, які виникли до набрання чинності вказаним Законом.

Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року касаційні скарги АТ КБ "Приватбанк" та КМУ задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року скасовано, ухвалу Господарського суду міста Києві від 02 червня 2021 року залишено в силі.

Обґрунтовуючи вказану постанову, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивач звернувся з вимогами про визнання недійсними правочинів із купівлі-продажу акцій неплатоспроможного Банку як колишній учасник такого Банку з метою захисту своїх прав, що пов`язані з набуттям та володінням акціями у статутному капіталі Банку, та які позивач вважає порушеними у процедурі виведення Банку з ринку як неплатоспроможного на підставі рішень НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ, зокрема, за процедурою, визначеною статтями 39, 41, 41-1 Закону № 4452-VI, під час здійснення якої відповідачами було вчинено оспорювані правочини. Відтак спір у справі є корпоративним та підстави заявлених позовних вимог пов`язані з обґрунтуванням незаконності дій посадових осіб Фонду, НБУ у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку. Спір підлягає розгляду господарським судом, виходячи із приписів пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України (пункт 9.6).

Позивач, стверджуючи про порушення його прав та законних інтересів виведенням ПАТ КБ "Приватбанк" з ринку як неплатоспроможного шляхом продажу належних йому акцій Банку інвестору в особі держави з одночасним збільшенням статутного капіталу Банку, зокрема за рахунок додаткової емісії акцій Банку в обмін на грошові зобов`язання Банку перед позивачем (як пов`язаною з банком особою) за вкладами, обрав спосіб захисту у вигляді визнання недійсними вчинених відповідачами 20-21 грудня 2016 року правочинів щодо придбання від його імені уповноваженою особою Фонду акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку та відчуження усіх належних йому акцій на користь держави у складі 100 % пакета акцій банку-боржника задля відновлення фінансового стану неплатоспроможного Банку у визначеній спеціальним законом процедурі. Оспорювані правочини вчинено на виконання рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ про віднесення ПАТ КБ "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних, виведення Банку з ринку, запровадження тимчасової адміністрації у Банку, а також погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку від імені пов`язаних із Банком осіб, які прийнято в порядку статей 39, 41, 41-1 Закону № 4452-VI. Отже, ці рішення уповноважених державою органів були підставами для укладення оспорюваних позивачем правочинів (пункти 9.15, 9.16).

В Україні процедура викупу інвестором акцій неплатоспроможного банку ("bail-in"), яка регламентована Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2014/59/ЄС від 15 травня 2014 року "Про основні положення щодо фінансового оздоровлення та виведення з ринку неплатоспроможних банків та інвестиційних фірм" (далі - Директива 2014/59/ЄС), імплементована Законом № 4452-VI (4452-17) у редакції Закону № 2491-VІІІ від 05 липня 2018 року (2491-19) , чинного з 10 листопада 2018 року. Ця процедура діяла на час учинення оспорюваних правочинів. Так, спеціальна процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави як інвестора відповідно до статті 41-1 Закону № 4452-VI запроваджується як виняток для того, щоб не допустити вкрай негативних наслідків як для банківської системи, так і для економіки країни в цілому. З цією метою держава інвестує кошти у неплатоспроможний банк за рахунок державного бюджету, витрачаючи значні ресурси. Така процедура є коштовною альтернативою ліквідації банку та передбачає досягнення суспільно значущого ефекту і не має на меті ані збагачення певних кредиторів, ані їх позбавлення того, що вони отримали б у процедурі ліквідації банку (пункт 9.21).

Процедура "бейл-ін" не спрямована на покарання кредиторів, до яких вона застосовується, а має на меті фінансове оздоровлення банку за рахунок списання вимог кредиторів, які є пов`язаними з банком особами, та/або їх конвертацію в акції. Застосування цієї процедури означає, що законодавець вирішив, що такі категорії кредиторів не отримають задоволення своїх вимог за рахунок інвестицій з державного бюджету (пункт 9.25).

Отже, на вимоги пов`язаних із неплатоспроможним банком осіб (зокрема, колишніх акціонерів) про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія спеціальних норм матеріального права, передбачених статтями 39, 40, 41, 41-1 Закону № 4452-VI, які були чинними на момент учинення правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку, яка за правом Європейського Союзу визначена як "bail-in tool" (пункт 9.27).

Спеціальним Законом № 4452-VI (4452-17) передбачено обмеження способів захисту учасника неплатоспроможного банку з метою недопущення реституційних наслідків для інвестора та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку. Так, відповідно до частини шостої статті 41 цього Закону після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку. Отже, на час укладення оспорюваних правочинів нормами матеріального права вже було обмежено права колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та на відшкодування попереднім власникам збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку (пункт 9.28).

Зазначені законодавчі гарантії прав інвестора зумовлювали те, що оспорювання в судовому порядку дійсності договору купівлі-продажу акцій, навіть у випадку констатації судом певних порушень при його укладенні, не призвело б до відновлення стану, що існував до його укладення. Тобто оскарження до суду договору купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі "бейл-ін", не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору). А тому відповідна позовна вимога в разі її задоволення судом не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення. Отже, така вимога є неефективним способом захисту інтересів акціонера неплатоспроможного банку незалежно від того, чи були законними рішення компетентних органів про виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом обміну його акцій на зобов`язання інвестора (пункт 9.30).

При цьому Велика Палата Верховного Суду нагадала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-79гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження 12-148гс19, пункт 35) від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, як законного або протиправного (наприклад, у спорі про відшкодування шкоди, у спорі за віндикаційним позовом тощо), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її в мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)) (пункт 9.47).

Тому частина третя статті 5 ГПК України, яка визначає єдиний спосіб захисту прав, підлягає застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт / рішення, зазначений у цій частині. Більше того, частина четверта статті 5 ГПК України вказує на те, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акту / рішення, зазначеного в частині третій статті 5 ГПК України, є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає їх порушеними таким актом, і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди (пункт 9.48).

З огляду на правове регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов`язаних із виведенням неплатоспроможного банку з ринку, Велика Палата Верховного Суду вважає правильними висновок місцевого господарського суду про закриття провадження в цій справі на підставі пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX (590-20) (пункт 9.57).

Приписи Закону № 590-IX (590-20) , які підлягають застосуванню у справі № 910/18214/19, мають пряму дію в часі, не тягнуть відмову у задоволенні позову та не позбавляють позивача ефективного способу захисту його прав і законних інтересів (можливості звернутися з позовом про відшкодування у грошовій формі завданої шкоди), а Велика Палата Верховного Суду навела достатні підстави для закриття провадження у справі та залишила позивачеві можливість захистити його права та законні інтереси у визначений законом спосіб (пункт 9.58).

Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду

Із наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду вимушений не погодитися з наступних підстав.

За усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка є загальною, при розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин, водночас важливо врахувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, зміст та юридичну природу обставин у справі.

У цій справі позивач оскаржував процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку в частині примусового позбавлення його права власності на майнові права (права вимоги) та акції Банку в зв`язку з укладенням посадовими особами держави від його імені договорів про придбання позивачем акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку та відчуження на користь держави належних позивачу акцій у статутному капіталі Банку відповідно до статей 39, 41, 41-1 Закону № 4452-V-І.

Вважаю, що спеціальна процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави як інвестора є адміністративною, незважаючи на те, що її проведення оформлювалось не тільки владними рішеннями уповноважених державою органів, а й укладеними ними договорами, оскільки в цих відносинах державні органи вчиняли владні управлінські дії по виведенню неплатоспроможного банку з ринку, у тому числі укладали договори від імені позивача без його волевиявлення.

У зв`язку із цим оскарження позивачем договорів, укладених уповноваженими державою органами під час проведення ними зазначеної адміністративної процедури, та відновлення прав, порушених внаслідок її проведення, належить до компетенції адміністративних судів України.

Основою виникнення спірних правовідносин у цій справі стали рішення Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ про віднесення ПАТ КБ "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних, виведення Банку з ринку, запровадження тимчасової адміністрації у Банку, а також погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку від імені пов`язаних із Банком осіб, які прийнято в порядку статей 39, 41, 41-1 Закону № 4452-VI. Саме ці рішення державних органів були підставами для укладення оспорюваних позивачем правочинів.

Так, відповідно до пункту 5 частини другої статті 39 Закону № 4452-VI (тут і далі - в редакції від 19 листопада 2016 року) одним із способів виведення неплатоспроможного банку з ринку є продаж неплатоспроможного банку інвестору. Особливості застосування вказаного способу визначені у статті 41 Закону № 4452-VI, а особливості продажу неплатоспроможного банку державі як інвестору вказані у статті 41-1 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 41 Закону № 4452-VIз дня затвердження плану врегулювання, яким передбачено продаж неплатоспроможного банку інвестору Фонд відповідно до закону набуває права розпорядження акціями (паями) банку від імені будь-якої особи, яка є учасником банку, без необхідності додаткового оформлення повноважень на продаж акцій (паїв). При цьому усі або частина повноважень Фонду, визначених у частині третій вказаної статті, можуть бути делеговані Фондом уповноваженій особі Фонду.

За частинами п`ятою та восьмою статті 41 Закону № 4452-VIпродаж банку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу акцій (паїв) банку. Продаж банку відповідно до цієї статті здійснюється без необхідності отримання згоди учасників чи будь-якого іншого погодження умов та порядку продажу акцій (паїв) банку інвестору. Уповноважена особа Фонду, Фонд та інвестор звільняються від вимоги щодо відшкодування збитків, пов`язаних із продажем неплатоспроможного банку.

У частині першій статті 41-1 Закону № 4452-VI вказано, що держава в особі Мінфіну має право брати участь у виведенні з ринку неплатоспроможного банку, що відповідає критеріям, визначеним КМУ за погодженням з НБУ, у спосіб, визначений пунктами 3-5 частини другої статті 39 цього Закону. Виведення з ринку неплатоспроможного банку за участю держави здійснюється протягом двох календарних днів з дня, наступного за днем початку процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. КМУ, Мінфін, НБУ та Фонд зобов`язані своєчасно вжити всіх необхідних заходів та вчинити всі необхідні дії для забезпечення належної комунікації між собою, іншими органами державної влади та установами (у тому числі учасниками депозитарної системи України), а також своєчасно підготувати документи та прийняти рішення, необхідні для забезпечення виконання вимог цієї статті. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави у спосіб, визначений пунктом 4 або 5 частини другої статті 39 цього Закону, держава виступає інвестором.

Рішення про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, визначений пунктом 4 або 5 частини другої статті 39 цього Закону, приймає КМУ за пропозицією НБУ, в якій зазначаються спосіб виведення банку з ринку за участю держави та розрахунки мінімальної потреби в капіталі з урахуванням можливості обміну необтяжених грошових зобов`язань банку перед пов`язаними особами, а також необтяжених грошових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами, що не пов`язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб, на акції додаткової емісії. Ця пропозиція повинна також містити розрахунок можливої потреби у додатковій капіталізації банку з урахуванням консервативних сценаріїв економічного розвитку, визначених НБУ (частина третя статті 41-1 Закону № 4452-VI).

За змістом частини шостої статті 41-1 Закону № 4452-V-І у день отримання рішення КМУ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до пункту 5 частини другої статті 39 цього Закону Фонд у строки, встановлені цією частиною, вживає заходів до додаткового розміщення акцій нової емісії, у тому числі, за таких умов: 1) повідомлення акціонерів про скликання загальних зборів не здійснюється; 2) у строк не пізніше двох робочих днів після прийняття загальними зборами рішення про збільшення статутного капіталу неплатоспроможного банку здійснюється укладення уповноваженою особою Фонду договорів від імені пов`язаних осіб такого банку про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку; 3) повідомлення акціонерів про скликання загальних зборів для прийняття рішень про затвердження результатів розміщення акцій не здійснюється. До здійснення внеску до статутного капіталу Фонд: зобов`язаний повністю сформувати резерви банку на покриття збитків за активними банківськими операціями, у тому числі з урахуванням ризиків неповернення кредитів пов`язаними особами, ґрунтуючись на висновках та інформації, що надійшли від НБУ; має право розпорядитися необтяженими грошовими зобов`язаннями банку перед пов`язаними особами, а також необтяженими грошовими зобов`язаннями перед юридичними та фізичними особами, що не пов`язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб шляхом обміну зазначених зобов`язань на акції додаткової емісії банку. Якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобов`язань на акції додаткової емісії банку залишається від`ємним чи нульовим, Фонд продає акції неплатоспроможного банку Мінфіну у повному обсязі за одну гривню.

У цій справі судами встановлено, що 13 грудня 2016 року Комісія НБУ з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків з такими особами прийняла рішення № 105 "Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ "Приватбанк", яким ОСОБА_1 визнано пов`язаною з АТ КБ "ПриватБанк" особою.

18 грудня 2016 року Правлінням НБУ прийнято рішення № 498-рш/БТ "Про віднесення ПАТ КБ "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних" та № 499-рш/БТ "Про надання пропозиції КМУ щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави", яким запропоновано КМУ розглянути виведення неплатоспроможного ПАТ КБ "ПриватБанк" з ринку у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону № 4452-VІ, а саме шляхом продажу Банку інвестору в особі держави та, серед іншого, визначено мінімальну потребу в капіталізації АТ КБ "ПриватБанк" на суму 116,8 млрд грн.

18 грудня2016 року відповідно до постанови КМУ № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" (961-2016-п) прийнято пропозицію НБУ щодо участі держави в особі Мінфіну у виведенні ПАТ КБ "Приватбанк" з ринку у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону № 4452-VI; держава в особі Мінфіну придбаває акції ПАТ КБ "Приватбанк" у повному обсязі за одну гривню, а Мінфін для виконання цього забезпечує укладення договору купівлі-продажу акцій ПАТ КБ "Приватбанк" після здійснення Фондом заходів, визначених статтею 41-1 Закону № 4452-VI.

18 грудня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 2859 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", яким розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації і надано повноваження тимчасового адміністратора Соловйовій Н. А.

19 грудня 2016 року Фонд прийняв рішення № 2860 "Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ "Приватбанк", яким затверджено план урегулювання неплатоспроможного ПАТ КБ "Приватбанк" і визначено, що виведення цього Банку з ринку здійснюється у спосіб, передбачений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону № 4452-VI, а саме шляхом продажу неплатоспроможного банку інвесторові (державі), що здійснить капіталізацію неплатоспроможного банку на 116,8 млрд грн.

20 грудня 2016 року Фонд прийняв рішення № 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк", яким погодив умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного банку та визначив повноважних осіб для забезпечення укладання оспорюваного договору.

20 грудня 2016 року між ПАТ КБ "Приватбанк" (емітент), від імені якого діяв Фонд в особі своєї уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію у Банку Славкіної М. А., яка діяла на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887, та ОСОБА_1 (набувач), від імені якого діяв Шевченко А. М. - уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію Банку, якій делеговано повноваження на підписання цього договору на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887 та в порядку статті 41-1 Закону № 4452-VI, укладено договір № 85/2016 про придбання акцій. Згідно з умовами цього договору позивач придбав у Банку в обмін на грошові зобов`язання емітента (Банку) перед набувачем (позивачем) акції додаткової емісії емітента, а саме 103 079 простих іменних акцій загальною вартістю 28 862 120 грн, про що складено акт приймання-передачі за договором від 20 грудня 2016 року.

20 грудня 2016 року Фонд прийняв рішення № 2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк" (далі рішення Фонду № 2893), яким погоджено умови продажу неплатоспроможного Банку державі та надано уповноваженій особі Фонду Шевченку А. М. повноваження на підписання та укладення договору купівлі-продажу цінних паперів.

21 грудня 2016 року на виконання рішення Фонду № 2893 уповноваженою особою Фонду Шевченком А. М. від імені всіх власників акцій ПАТ КБ "Приватбанк" укладено з державою договір купівлі-продажу акцій Банку № БВ-744/16/13010-05/131, згідно з яким держава в особі Мінфіну придбала 100 % акцій ПАТ КБ "Приватбанк" в усіх його акціонерів у складі пакета за ціною одна гривня. Відповідно до цього договору належні ОСОБА_1 як пов`язаній з Банком особі акції у статутному капіталі ПАТ КБ "Приватбанк" було відчужено державі.

Наведені обставини цієї справи доводять, що вчинені уповноваженими особами Фонду та Мінфіном 20-21 грудня 2016 року правочини щодо придбання від імені позивача акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку та відчуження усіх належних йому акцій на користь держави у складі 100 % пакета акцій Банку-боржника є частиною врегульованої законодавством адміністративної процедури виведення неплатоспроможного Банку з ринку за участю держави як інвестора, спірні питання якої можуть оцінюватися виключно в порядку адміністративного судочинства.

Як відомо, спір підлягає розгляду судом адміністративної юрисдикції, якщо він пов`язаний з виконанням відповідачем публічно-владних управлінських функцій. Ознака "владні" полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а поняття "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (абзац перший частини першої статті 36 Закону № 4452-VI).

На підставі частини п`ятої статті 34 цього Закону під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Очевидно, що під час укладення оспорюваних позивачем правочинів Фонд в особі своїх уповноважених осіб, діючи від імені, зокрема, ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк", здійснював публічно-владні управлінські функції, визначені статтями 41 та 41-1 Закону № 4452--V-І, щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку із застосуванням процедури "bail-in" за участю держави. Порядок укладення спірних договорів чітко регламентований, він є адміністративним та виключає можливість вільного волевиявлення позивача.

І в цьому випадку ані та обставина, що позивач прийняв рішення оскаржувати не всю процедуру "bail-in" в цілому, а лише її окрему частину, пов`язану з укладенням уповноваженою особою Фонду договорів від імені позивача стосовно купівлі-продажу акцій Банку, ані сама собою спрямованість вимог ОСОБА_1 на захист у кінцевому підсумку свого майнового інтересу вочевидь не є достатніми для визначення такого спору приватноправовим. По суті ОСОБА_1 оскаржує владні дії держави по примусовому позбавленню його права власності на належні йому майнові права та акції Банку, вчинені у формі правочинів, укладених від його імені.

Тому висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у пункті 9.6 постанови від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19про те, що спір у справі є корпоративним та підлягає розгляду господарським судом, виходячи із приписів пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, вважаю помилковими.

Також слід зауважити, що у пункті 9.58 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у справі № 910/18214/19 підлягають застосуванню приписи Закону 590-IX, які мають пряму дію в часі.

Проте необхідно враховувати, що Законом № 590-IX (590-20) внесено зміни до трьох процесуальних кодексів, і в тому числі, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ), який доповнено статтею 266-1 "Особливості провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР та рішень КМУ стосовно виведення банків з ринку". Зокрема, у цій статті зазначено, що її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності індивідуальних актів НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, про затвердження пропозиції НБУ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; 2) законності індивідуальних актів Фонду про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду, делегування їм повноважень; 3) законності рішень КМУ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;4) законності індивідуальних актів Мінфіну, прийнятих на виконання рішень КМУ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; 5) законності індивідуальних актів НКЦПФР, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку.