904/702/21 Про захист авторського права - 04.05.2023 Прийняття

1.1. Товариство звернулося до суду з позовом до Підприємця про заборону відповідачу використання твору такими способами: відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі, переробку, опублікування (випуск у світ), публічну демонстрацію і публічний показ, публічне сповіщення (доведення до загального відома), розповсюдження примірників твору шляхом їх продажу чи іншої передачі права власності, відтворення на комп`ютері способом запису для тимчасового зберігання в цифровій формі з метою введення в цивільний обіг, розміщення твору та зображення примірників твору в комп`ютерних мережах, в тому числі в мережі Інтернет; надання доступу до твору та зображення примірників твору, розміщених в комп`ютерних мережах, в тому числі в мережі Інтернет.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що Товариству на підставі ліцензійного договору належать виключне право на використання твору "Розробка дизайну "Печиво "Дніпро". Водночас, як вказує позивач, відповідач виробляв печиво "Дніпро", що, на думку Товариства, є контрафактним примірником твору "Розробка дизайну "Печиво "Дніпро".

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у справі №904/702/21, позов задоволено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Підприємець, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у справі №904/702/21, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції Підприємець із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) зазначає, що суди попередніх удових інстанцій не врахували правові висновки у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №757/49265/19-ц, а також в аналогічних правових позиціях у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №925/351/18 та постановах Вищого господарського суду України від 10.11.2015 у справі №910/19751/14, від 10.02.2015 у справі №916/1026/14, що призвело до порушення норм права, а саме частини п`ятої статті 236, частини першої, другої, четвертої статті 269, підпункту "в" пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України, оскільки суди проігнорували доводи та докази на які посилався відповідач у справі.

4.2. Підприємець також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає на відсутність висновку щодо застосування статей 422, 437 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення цієї справи.

4.3. Скаржник також визначає й підставу для оскарження судових рішень передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на частину третю статті 310 ГПК України, що охоплюється її пунктами 1, 3 та 4, та зазначає, про те, що не згодний з оскаржуваними рішеннями зі справи та вважає, що вони мають бути скасовані через істотне порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також незаконність і необґрунтованість, оскільки:

- у справі не проведено експертизу, а надано перевагу і покладено в основу оскаржуваних судових рішень висновки, що зроблені експертом на замовлення позивача, і якість цих висновків була поставлена під сумнів самим судом;

- судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні заяви про закриття провадження на підставі статті 231 ГПК України, а суд апеляційної інстанції не дослідив це питання взагалі, посилаючись на штучні підстави;

- судами першої та апеляційної інстанцій з невідомих причин залишено поза увагою відомості про обставини початку виробництва печива "Дніпро радянське", що були повідомлені відповідачем і взято до уваги лише відомості про пізніше зареєстроване авторське право ОСОБА_1 ;

- попередніми судовими інстанціями у цій справі проігноровано всі факти, що ставлять під сумнів авторське право ОСОБА_1 і не дають можливості однозначно називати виробництво Підприємцем печива "Дніпро радянське" будь-яким порушенням авторського права.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Від Товариства до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до рішення Державної служби інтелектуальної власності України про реєстрацію авторського права на твір розглянуто заяву ОСОБА_1 (заявка від 16.02.2012 №43512) про реєстрацію авторського права на твір та прийнято рішення зареєструвати авторське право на твір "Розробка дизайну " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", автором зазначено ОСОБА_1 .

6.2. Відповідно до Свідоцтва Державної служби інтелектуальної власності України №43355 про реєстрацію авторського права на твір "Розробка дизайну "Печиво "Дніпро" автором зазначено ОСОБА_1, дата реєстрації 17.04.2012 .

6.3. Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11.12.2013, виданого державним нотаріусом П`ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори Ужва Т.М., на підставі заповіту, посвідченого П`ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 19.11.1999 за реєстром №5-2067, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_1, 1934 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, є її донька - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано Свідоцтво складається в тому числі з: майнових прав авторського права на збірник творів художнього дизайну "Печиво "Дніпровські зорі", що належить Спадкодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, виданого Державною службою інтелектуальної власності України 14.08.2012 за №45182; майнових прав авторського права на розробку дизайну "Печиво "Дніпро", що належить Спадкодавцю на підставі Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, виданого Державною службою інтелектуальної власності України 17.04.2012 за №43355.

6.4. Суди першої та апеляційної інстанцій вказують, що 27.12.2018 Товариством (ліцензіат), та громадянкою України ОСОБА_2 (ліцензіар) укладено ліцензійний договір №ДН-2712/2018 (далі - Договір), відповідно до умов якого:

- ліцензіар надає ліцензіатові виключну ліцензію, що дає право на використання твору "Розробка дизайну " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір від 17.04.2012 №43355 видане Державною службою інтелектуальної власності України), зображення якого надане в Додатку №1 до Договору (далі - твір) ліцензіара, в обумовлених Договором межах та на визначений Договором строк, а ліцензіат зобов`язаний виплатити винагороду за використання твору на умовах, зазначених у Договорі (пункт 2.1);

- за Договором передаються права на використання твору такими способами:

відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;

опублікування (випуск у світ);

публічна демонстрація і публічний показ;

публічне сповіщення (доведене до загального відома);

розповсюдження примірників твору шляхом їх продажу чи іншої передачі права власності;

відтворення на комп`ютері способом запису для тимчасового зберігання в цифровій формі з метою введення в цивільний обіг;

розміщення твору та зображення примірників твору в комп`ютерних мережах, в тому числі в мережі Інтернет;

надання доступу до твору та зображення примірників твору, розміщених в комп`ютерних мережах у тому числі в мережі Інтернет (пункт 2.2);

- ліцензіат має виключне право дозволяти використання твору та перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання зазначеними способами (пункт 2.3);

- ліцензіат має право забороняти будь-яке неправомірне використання твору третіми особами способами, зазначеними у пункті 2.2 Договору (пункт 3.2.3);

- ліцензіат має право звертатися за захистом майнових авторських прав на твір в установленому порядку до суду та інших компетентних органів відповідно до їх компетенції (пункт 3.2.6);

- ліцензіат має право при порушенні будь-якою особою майнових авторських прав на твір здійснювати від власного імені захист у порядку та способах, визначених у статтях 51 та 52 Закону України "Про авторське право та суміжні права", а також вчиняти будь-які інші юридичні дії за своїм вибором (пункт 3.2.7);

- ліцензіат зобов`язаний всебічно сприяти захисту авторського права на твір, у тому числі виявляти та фіксувати факти порушення авторських прав на твір (пункт 4.2.5);

- строк дії Договору складає 5 (п`ять) років з моменту підписання Договору сторонами; якщо жодна із сторін за 1 (один) місяць до закінчення дії Договору не повідомить письмово другу сторону про відмову від Договору, Договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах (пункт 5.1);

- ліцензіар гарантує, що на момент підписання Договору, йому належать майнові права на твір за свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 11.12.2013 Державним нотаріусом П`ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори Ужвою Т.М. (пункт 7.4).

6.5. Відповідно до акта від 27.12.2018 прийому-передачі до Договору ліцензіаром передані ліцензіату такі матеріали:

- копія Свідоцтва від 17.04.2012 №43355;

- копія Свідоцтва про право на спадщину за заповітом;

- твір в електронному вигляді у форматі "JPEG".

6.6. Відповідно до рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про реєстрацію договору, який стосується права автора на твір, розглянуто заяву Товариства про реєстрацію Договору та прийнято рішення зареєструвати вказаний договір, відповідно до якого виключне право на використання твору "Розробка дизайну "Печиво "Дніпро" (автор - ОСОБА_1 ) передається ОСОБА_2 . Товариству (дата реєстрації 06.03.2019 реєстраційний номер 4261).

6.7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи містять таке:

- надані позивачем товарні чеки від 22.07.2020 №22 про придбання печива "Дніпро" у фізичної особи-підприємця Недіної І.В., від 01.09.2020 про придбання печива "Дніпро" у фізичної особи-підприємця Семененко С.А., від 29.09.2020 про придбання печива "Дніпро" у фізичної особи-підприємця Хмелевського А.А., від 01.10.2020 про придбання печива "Дніпро" у фізичної особи-підприємця Семененко І.Г.;

- фотокопії печива поштучно та в упаковках з написом "Кондитерська фабрика "Нестор";

- відповідно до посвідчення від 30.09.2020 №00582 про якість, що видане Підприємцем зазначено торговельна марка "Нестор", найменування виробу - серед іншого "Печиво Дніпро радянське";

- рекламні зображення печива "Дніпро" у мережі Інтернет, про що свідчать скриншоти інтернет-сторінок.

6.8. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказано, що позивачем здійснено контрольну закупку в магазині фізичної особи-підприємця Лисяк В.А., розташованому за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчать фіскальний чек від 07.10.2020 про придбання печива Нестеренко Дніпро, копія скриншоту з додатку "Приват 24", фотокопії печива та його маркування.

6.9. Судами попередніх інстанцій зазначено, що в подальшому позивач звернувся до Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС із заявою від 01.12.2020 про проведення експертизи (складання висновку експерта) у сфері інтелектуальної власності для подання до суду, у ході якої Товариство просило встановити чи відтворено твір "Розробка дизайну "Печиво Дніпро" (Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір від 17.04.2012 №43355, видане Державною службою інтелектуальної власності України) у печиві "Нестеренко Дніпро", виготовленому Підприємцем.

6.9.1. На дослідження надано: копію Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 17.04.2012 №43355, виданого Державною службою інтелектуальної власності України з додатками та зображенням дизайну цього твору; зразок печива "Нестеренко Дніпро"; копію чека ФОП Лисяк В.А. про придбання печива "Нестеренко Дніпро" від 07.10.2020; копію посвідчення про якість від 30.09.2020 №00582 на печиво "Нестеренко Дніпро" ("Дніпро радянське"), видане Підприємцем; фотокопію печива "Нестеренко Дніпро" в магазині ФОП Лисяк В.А. за адресою: АДРЕСА_1 .

6.9.2. Відповідно до висновку від 31.12.2020 №ЕД-19/108-20/128-ІВ експертного дослідження Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України твір "Розробка дизайну "Печиво "Дніпро" за Свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір від 17.04.2012 №43355, виданим Державною службою інтелектуальної власності України, відтворено у наданих на дослідження зразках печива "Нестеренко Дніпро", виготовлених Підприємцем.

6.10. Товариство звернулося до відповідача з досудовою претензією (від 18.01.2021 вих.№1801/2021), відповідно до якої вимагає терміново припинити виробництво та будь-яке використання творів "Печиво "Дніпро" та "Печиво "Дніпровські зорі" без дозволу правовласника та попереджає про намір звернутися за захистом своїх прав до суду та правоохоронних органів.

6.11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи міститься надана відповідачем копія роздруківки з Інтерактивної БД "Промислові зразки, зареєстровані в Україні" щодо бібліографічних даних патенту на промисловий зразок №558 Матриця для печива, на якій наявне зображення промислового зразка Печива Дніпро, зазначено колективне підприємство "Новомосковський завод продтоварів" (далі - Підприємство) та ОСОБА_3, а також вказано, що патент нечинний.

6.12. Відповідач зазначає, що з 2006 року здійснював виробництво "Печива Дніпро радянське" на підставі права, наданого йому Підприємством в особі директора Чуйко В.Г., який надав йому матеріальні цінності - обладнання на виробництво печива, запатентовану автором Чуйко В.Г. за патентом №558.

6.13. Відповідачем надано до матеріалів справи наказ від 19.02.2021, у якому зазначено припинити виробництво продукції ТМ "Печиво "Дніпро Радянське", видалити всі кліше з формуючого барабану, знищити матрицю "Дніпро"; з барабану ТМ "Печиво Зорі Дніпра Радянське" видалити всі кліше та матрицю; повідомити усім клієнтам про припинення виробництва ТМ "Печиво Дніпро Радянське"; почати вироблення продукції ТМ "Дипломат"; почати виробництво нової продукції ТМ "Печиво Зорі Дніпра Радянське" з новим дизайном; повідомити клієнтам про новий дизайн продукції ТМ "Дипломат" та ТМ "Печиво Зорі Дніпра Радянське", надіслати нові рекламні зображення; подати заявки на реєстрацію дизайну нових промислових зразків. Також надано акт від 20.02.2021 списання основних засобів, у якому зазначено про списання кліше та їх знищення.

6.14. Позивачем надано висновок експерта Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 22.10.2020 №СЕ-19/108-21/11676-ІВ (з зазначенням про попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків), згідно з якого твір "Розробка дизайну "Печиво "Дніпро" за Свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір від 17.04.2012 №43355, виданим Державною службою інтелектуальної власності України, відтворено у наданих на дослідження зразках печива "Нестеренко Дніпро", виготовлених Підприємцем.

6.15. Позивач вважає, що виробляючи "Печиво "Дніпро", відповідач порушує його авторські права, відповідач проти цього заперечує, що і стало причиною спору.

6.16. Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги встановлені обставини справи та оцінюючи докази та доводи сторін, зазначив про те, що відповідач/скаржник не довів додержання вимог ЦК України (435-15) і Закону України "Про авторське право та суміжні права" (3792-12) при використанні ним твору "Печиво "Дніпро", в той час, як позивачем доведено належність йому авторського права на твір та факт протиправного використання твору відповідачем.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 04.04.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №904/702/21 на підставі пунктів 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7.4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.4. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.5. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.6. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.8. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.9. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.10. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.11. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.12. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.13. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.14. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.15. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №757/49265/19-ц, а також в аналогічних правових позиціях у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №925/351/18 та постановах Вищого господарського суду України від 10.11.2015 у справі №910/19751/14, від 10.02.2015 у справі №916/1026/14, що призвело до порушення норм права, а саме частини п`ятої статті 236, частини першої, другої, четвертої статті 269, підпункту "в" пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України, оскільки суди проігнорували доводи та докази на які посилався відповідач у справі.

8.16. Посилання скаржника на правову позицію, викладену у постановах Вищого господарського суду України від 10.11.2015 у справі №910/19751/14 та від 10.02.2015 у справі №916/1026/14 є необґрунтованими, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

8.17. Що ж до решти постанов означених скаржником, то слід зазначити таке.

8.18. Частина п`ята статті 236, частини перша, друга та четверта статті 269, підпункт "в" пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України є нормами процесуального права, а відтак є універсальними.

8.19. Предметом розгляду у даній справі є заборона відповідачу використовувати твір такими способами: відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі, переробку, опублікування (випуск у світ), публічну демонстрацію і публічний показ, публічне сповіщення (доведення до загального відома), розповсюдження примірників твору шляхом їх продажу чи іншої передачі права власності, відтворення на комп`ютері способом запису для тимчасового зберігання в цифровій формі з метою введення в цивільний обіг, розміщення твору та зображення примірників твору в комп`ютерних мережах, в тому числі в мережі Інтернет; надання доступу до твору та зображення примірників твору, розміщених в комп`ютерних мережах, в тому числі в мережі Інтернет.

8.20. Предметом розгляду у справі №757/49265/19-ц було визнання реєстрації авторського права і свідоцтва про реєстрацію авторського права недійсними, зобов`язання вчинити певні дії. Позовна заява мотивована тим, що позивач є автором твору, а саме - назви, графічного елементу, графічного зображення логотипу.

8.21. Предметом розгляду у справі №925/351/18 було стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав. Позовні вимоги мотивовано неправомірним використанням відповідачем у магазині музичного твору.

8.22. Таким чином, справа №904/702/21 та справи №757/49265/19-ц, №925/351/18 не є подібними ні за предметом спору [у справі №904/702/21 - заборона використовувати твір "Розробка дизайну "Печиво "Дніпро"; у справі №757/49265/19-ц - визнання недійсним реєстрацію авторського права та свідоцтва про його реєстрацію; у справі №925/351/18 - стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав], ні за об`єктом авторського права [у справі №904/702/21 - твір "Розробка дизайну "Печиво "Дніпро"; у справі №757/49265/19-ц - логотип; у справі №925/351/18 музичний твір], ані за підставою позову та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли на підставі, у тому числі, різних правочинів, ні за характером правопорушення та правовідносин, ні за юридичним змістом прав та обов`язків сторін, різняться вони і за предметом доказування, що виключає подібність вказаних справ, за критеріями, встановленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

8.23. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.24. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №904/702/21 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.25. Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної скаржником на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

8.26. Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 422, 437 ЦК України із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення цієї справи.

8.27. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.28. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.29. Слід зазначити, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування саме статей 422, 437 ЦК України у подібних правовідносинах відсутній.

8.30. Отже, з огляду на відсутність такого висновку, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.31. Статтею 422 ЦК України передбачено, що право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

8.32. Відповідно до статті 437 ЦК України у редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин, авторське право виникає з моменту створення твору.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

8.33. Слід зазначити, що поточна редакція вказаної вище норми є такою:

- авторське право виникає у його автора в момент створення твору;

- суб`єкти авторського права для повідомлення про свої майнові права можуть використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

8.34. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили, зокрема з такого:

суд першої інстанції:

- суд не погоджується з доводами відповідача про те, що він здійснював виробництво спірного печива на підставі права, наданого йому Підприємством в особі директора Чуйко В.Г., який надав йому матеріальні цінності - обладнання на виробництво печива, запатентовану автором Чуйко В.Г. за патентом №558, оскільки відповідачем не надано доказів в підтвердження виникнення такого права, будь-які письмові договори чи ліцензія на використання майнових прав інтелектуальної власності не надано, відсутні. До того ж, як зазначено у наданій відповідачем роздруківці з Інтерактивної БД "Промислові зразки, зареєстровані в Україні" щодо бібліографічних даних патенту на промисловий зразок №558 матриця для печива, вказаний патент є нечинним;

- не може прийняти суд до уваги і зазначення відповідачем про припинення виробництва продукції ТМ "Печиво "Дніпро Радянське", видалення всіх кліше з формуючого барабану, знищення матриці "Дніпро" відповідно до наказу від 19.02.2021 та списання кліше та їх знищення згідно з актом від 20.02.2021 списання основних засобів, оскільки вони складені відповідачем в односторонньому порядку, без участі представника позивача чи відповідної незалежної організації;

- отже, докази, надані позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог є більш вірогідними ніж докази, що були надані відповідачем на їх спростування;

суд апеляційної інстанції:

- судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи скаржника/відповідача про те, що він здійснював виробництво спірного печива на підставі права, наданого йому Підприємством в особі директора Чуйко В.Г., який надав йому матеріальні цінності - обладнання на виробництво печива, запатентовану автором Чуйко В.Г. за патентом №558, оскільки відповідачем не надано доказів в підтвердження виникнення такого права, будь-які письмові договори чи ліцензія на використання майнових прав інтелектуальної власності не надано. До того ж, як зазначено у наданій відповідачем роздруківці з Інтерактивної БД "Промислові зразки, зареєстровані в Україні" щодо бібліографічних даних патенту на промисловий зразок №558 матриця для печива, вказаний патент є нечинним;

- також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для закриття провадження у справі відповідно до частини другої статті 231 ГПК України у зв`язку з припиненням виробництва продукції ТМ "Печиво "Дніпро Радянське", видаленням кліше з формуючого барабану, знищенням матриці "Дніпро" відповідно до наказу від 19.02.2021 та списанням кліше та їх знищенням згідно з актом від 20.02.2021 списанням основних засобів, оскільки вони складені відповідачем в односторонньому порядку, без участі представника позивача чи відповідної незалежної організації;

- апеляційний суд, беручи до уваги встановлені обставини справи та оцінюючи докази та доводи сторін, зазнає про те, що відповідач/скаржник не довів додержання вимог ЦК України (435-15) і Закону України "Про авторське право та суміжні права" (3792-12) при використанні ним твору "Печиво "Дніпро", в той час, як позивачем доведено належність йому авторського права на твір та факт протиправного використання твору відповідачем;

- доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження;

- водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

8.35. Водночас оскаржувані судові рішення не містять з`ясування ключових, вагомих і визначальних питань для розгляду даної категорії справ, а саме:

1) який саме об`єкт авторського права є предметом правовідносин, які виникли між сторонами. Верховний Суд відзначає, що зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що ні суд першої, ані суд апеляційної інстанції не визначив до якого саме виду об`єктів авторського права належить об`єкт під назвою твір "Розробка дизайну " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Відтак в цій частині Суд погоджується з доводами скаржника;

2) чи належали автору твору майнові права на нього. Верховний Суд виходить з того, що відповідач послідовно вказував на ту обставину, що об`єкт інтелектуальної власності був створений у 1967 році ОСОБА_1, яка на момент його створення працювала технологом Дніпропетровського обласного управління харчової промисловості, та зареєструвала його у 2012 році. Водночас скаржник наголошував, що почав виробляти печиво "Дніпро радянське" з 2006 року;

3) не є достатнім загальне посилання суду на використання твору відповідачем. Мають бути з`ясовані конкретні форма та спосіб використання такого об`єкта інтелектуальної власності, а також визначено класифікацію об`єкту відповідно до законодавчих норм. Отже, суд має дослідити на підставі доказів, наданих сторонами, яким саме чином відповідач використовував об`єкт інтелектуальної власності під назвою твір "Розробка дизайну " ІНФОРМАЦІЯ_1 ";

4) у який конкретно спосіб відповідачем неправомірно використовувався саме об`єкт інтелектуальної власності під назвою твір "Розробка дизайну " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Верховний Суд виходить з того, що правильне визначення цього питання також перебуває у взаємозв`язку з питанням визначення підсудності справ у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності, зокрема, з використанням мережі Інтернет;

5) дослідження питання чи є об`єкт інтелектуальної власності означений позивачем саме тим об`єктом, який використовується (правомірно/неправомірно) відповідачем.

8.36. Верховний Суд відзначає, що згідно із статтею 54 Конституції України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

8.37. Відповідно до частини першої статті 423 ЦК України особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об`єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об`єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

8.38. Згідно із статтею 438 ЦК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу, а також право: 1) вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору; 3) обирати псевдонім у зв`язку з використанням твору; 4) на недоторканність твору.

8.39. Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) автору належать такі особисті немайнові права: 1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; 3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; 4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

8.40. За положеннями частини першої статті 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

8.41. Частиною першою статті 440 ЦК України передбачено, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

8.42. За змістом частини першої статті 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

8.43. Частиною третьою статті 423 ЦК України визначено, що особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. При цьому відповідно до частини другої статті 14 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам; частиною другою статті 201 ЦК України авторство віднесене до особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством.

8.44. Таким чином, особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності є різними за змістом і є незалежними одні від одних [аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18)].

8.45. Отже, вагомим питання у контексті доводів сторін і доказів, які надані ними суду, є питання встановлення належності майнових прав на об`єкт інтелектуальної власності.

8.46. У 1967 році (рік вказаний при реєстрації авторського права як рік створення "Розробка дизайну "Печиво "Дніпро" Леоновою О.А.) відносини щодо авторського права на території УРСР регулювалися Цивільним кодексом Української РСР (1540-06) від 1963 року (далі - ЦК УРСР (1540-06) ).

8.46.1. Відповідно до статті 481 ЦК УРСР авторові твору, створеного в порядку виконання службового завдання в науковій або іншій організації, належить авторське право на цей твір.

Порядок використання організацією такого твору і випадки виплати винагороди авторові встановлюються законодавством Союзу РСР і постановами Ради Міністрів Української РСР.

8.46.2. Згідно із статтею 512 ЦК УРСР виконані за замовленнями організацій архітектурні, інженерні та інші технічні плани, креслення і рисунки, можуть бути використані замовниками для своїх потреб, передані ними для використання іншим особам або відтворені в пресі без виплати авторам додаткової винагороди.

8.47. Таким чином, за результатом з`ясування питання чи був об`єкт інтелектуальної власності твір "Розробка дизайну " ІНФОРМАЦІЯ_1 " створений в порядку виконання службового завдання в науковій або іншій організації або виконаний за замовленням організації, буде встановлено кому саме належать майнові права на вказаний об`єкт авторського права.

8.48. Також поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що Товариство вказує у позові, що виробником контрафактних примірників твору є відповідач, що підтверджується, зокрема, товарними чеками, зразками печива, тощо.

8.49. Так, в силу приписів статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контрафактний примірник твору - це примірник твору, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.

8.50. Отже, для того щоб виснувати про контрафактність твору необхідним є встановлення тієї обставини, що досліджуваний об`єкт інтелектуальної власності є саме примірником твору, який відтворений, опублікований і (або) розповсюджений.

8.51. Відповідно до статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надано визначення таким поняттям:

- примірник твору - це копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі;

- відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп`ютер;

- опублікування твору - це випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору вважається також депонування рукопису твору, фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання в ньому примірника (копії) твору, фонограми, відеограми;

- розповсюдження об`єктів авторського права і (або) суміжних прав - це будь-яка дія, за допомогою якої об`єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об`єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об`єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.

8.52. Водночас суд першої та апеляційної інстанцій не повно та не всебічно з`ясували обставину, на яку посилався позивач, а саме те, що відповідач виробляє контрафактні примірники твору.

8.53. Верховний Суд відзначає, що суди попередніх інстанцій не визначали ні вид об`єкта авторського права, ані спосіб його неправомірного використання відповідачем, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права ( Закон України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) , ЦК України (435-15) ).

8.54. Саме позивач визначає спосіб використання об`єкту інтелектуальної власності, яким порушено його права та вказує який саме об`єкт використано. Лише позивач, реалізовуючи своє диспозитивне право, визначає предмет і підставу позову. Верховний Суд наголошує, що підстава позову не є тотожною з правовою підставою позову.

8.55. Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові від 02.02.2023 у справі №922/2507/18, в якій Суд висловив таку ж правову позицію.

8.56. Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

8.57. Суд касаційної інстанції в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.58. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

8.59. Враховуючи викладене, у цій постанові вище, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону (статті 86, 237, 238 ГПК України) не відповідають.

8.60. З огляду на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказане порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, з огляду на аргументи та докази сторін, та ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим Верховний Суд не формулює остаточного висновку з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.61. Що ж до підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1, 3 та 4 частини третьої статті 310 ГПК України, то вони частково знайшли підтвердження, з міркувань, викладених вище у цій постанові.

8.62. Водночас щодо посилань скаржника на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні заяви про закриття провадження на підставі статті 231 ГПК України, то слід зазначити таке.

8.63. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

8.64. Заява вказана у пункті 8.62 цієї постанови не відноситься до клопотань про витребування, дослідження або огляд доказів або до інших клопотань (заяв) щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому відмова у її задоволенні не є підставою у розумінні пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України.

8.65. Верховний Суд бере до уваги та вважає неприйнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.66. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.67. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.68. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.3. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтею 300 ГПК України.

9.4. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.5. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.6. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Підприємця задовольнити, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.7. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Нестеренка Ігоря Володимировича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у справі №904/702/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.