924/497/22 Про визнання недійсним договору довірчого управління (DEED of TRUST) - 03.05.2023 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 924/497/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий суддя, судді: Кібенко О.Р., Кролевець О.А.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Василишин А.Р., судді: Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.)

від 25.01.2023

у справі № 924/497/22

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3

про визнання недійсним договору довірчого управління (DEED of TRUST) від 12.10.2018

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1 ;

відповідача - Колесник О.І. ;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довірчого управління від 12.10.2018, укладеного ОСОБА_3 від імені позивачки із відповідачем.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що з метою ефективного здійснення підприємницької діяльності в Естонській Республіці нею надано довіреність на вчинення юридичних дій для ОСОБА_3 . Проте такою довіреністю не було надано повноважень на відчуження частки у статутному капіталі юридичної особи "ePlus Consulting OU" чи вчинення будь-яких інших дій, пов`язаних з її переданням. Також позивачка наголошує на підписанні оскаржуваної угоди лише у травні 2022 року з метою зменшення частки майна, яке підлягає поділу в рамках розлучення, та змові ОСОБА_3 з ОСОБА_2 . Відтак ОСОБА_1 просила визнати недійсним оскаржуваний договір на підставі положень частини 1 статті 215 та частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.11.2022 позов задоволено. Суд визнав недійсним договір довірчого управління (DEED of TRUST) від 12.10.2018, укладений ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 із ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції дійшов висновку про недійсність оспорюваного договору на підставі положень частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України у зв`язку з недодержанням в момент його вчинення вимог, необхідних для чинності правочину, а саме: наявності відповідного волевиявлення володільця корпоративними правами на їх відчуження.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.11.2022 скасовано. Позовну заяву залишено без розгляду.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, врахувавши положення пунктів 15-16 договору, в яких прямо викладена угода про передачу даного спору до спеціального арбітражу відповідно до Арбітражного регламенту UNCITRAL; те, що відповідачем у визначений пунктом 7 статті 226 Господарського процесуального кодексу України строк подані заперечення проти вирішення спору в господарському суді; те, що спір стосується саме правочину щодо корпоративного права, а відповідно вказаний спір не підпадає під визначення спорів, котрі не можуть бути передані сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, що визначені у частині 1 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду на підставі пункту 7 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2023, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.11.2022.

Також просить передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми.

Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на таке.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов`язку) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд звертається до правової позиції, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржниці, дійшов висновку, що ця справа не містить виключної правової проблеми і передача її на розгляд Великої Палати Верховного Суду не є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

3.2. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначила пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №910/12791/19 (щодо застосування ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203, ст. 215, ч.1 ст. 237, ч.ч.1, 3 ст. 238, ст. 241 ч.1, 3 ст. 244, ст. 1000, ст. 1003, ч.1 ст. 1004 ЦК України; п.2.1 глави 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Міністерством юстиції України від 22.02.2012 за №296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22.02.2012 за №282/20595 (z0282-12) ); від 28.08.2018 у справі №906/493/16, від 03.03.2020 у справі №920/241/19 (щодо застосування ст. 12, 80 ГПК України; ст. ст. 2, 5, 7, 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24.02.1994 за №4002 - XII); від 16.05.2018 у справі №904/2194/17, від 30.05.2018 у справі №916/978/17 (щодо застосування ст. ст. 1, 12 ГПК України, ст. 167 ГК України, п.10 ч.1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди"); 18.12.2019 у справі № 910/1546/19, 01.10.2019 у справі №925/1628/14, від 13.02.2020 у справі №902/299/18, від 24.06.2020 у справі №910/4034/19, від 31.05.2022 у справі №910/3406/21, від 12.06.2022 у справі №808/865/18, від 15.02.2022 у справі №924/250/19, від 17.11.2022 у справі №910/9742/21, від 24.05.2022 у справі №917/663/20 (щодо застосування ч.5 ст. 236 ГПК України).

Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.3. Від ОСОБА_2 на адресу Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити заяву ОСОБА_1 про усунення недоліків касаційної скарги в частині, яка є доповненням касаційної скарги, без розгляду. В іншій частині касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 без змін.

Так, ОСОБА_2 зазначає, що заява ОСОБА_1 про усунення недоліків касаційної скарги містить доповнення до касаційної скарги, подане після закінчення строку на касаційне оскарження, оскільки у своїй заяві позивачка посилається на нові обставини, на які вона не посилалася у касаційній скарзі.

3.4. Щодо наведених аргументів відповідача колегія суддів зазначає, що підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначила пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував практику Верховного Суду щодо питання укладення договору поза межами наданих повноважень та щодо питання застосування арбітражного застереження, його конкретності, дійсних намірів та підсудності подібних справ господарському судові. Іншою підставою касаційного оскарження визначено пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали. Визначено у який спосіб ОСОБА_1 слід усунути недоліки, встановлені в цій ухвалі, зокрема навести, щодо застосування яких саме конкретних, чітко визначених норм матеріального або процесуального права (пункт, абзац, частина тощо якої статті та якого нормативно-правового акту, і в першу чергу Кодексу чи Закону України) викладено висновок у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, та не застосовано судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення.

Від ОСОБА_1 06.03.2023 до Суду, на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 27.02.2023, надійшла заява про усунення недоліків, в якій підставами касаційного оскарження визначено ті ж самі пункти частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - перший та третій. Щодо підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наведено ті ж самі проблемні питання, при вирішенні яких суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, а саме: щодо правильного застосування положень про недійсність правочину довіреною особою, на підставі довіреності, поза межами наданих повноважень; та щодо можливості розгляду даної справи господарськими судами України. При цьому скаржницею зазначено конкретні норми матеріального або процесуального права, які, на думку скаржника, не застосовано апеляційним судом.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без розгляду в частині.

3.5. Також у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що доводи касаційної скарги стосуються оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції постанов Верховного Суду зводяться до незгоди із наданою судом правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами.

Від ОСОБА_2 надійшли додаткові письмові пояснення, в яких ним наведено обґрунтування відсутності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а також підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. При цьому відповідач звертає увагу на постанову Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 920/241/19.

3.6. Від представника позивача на адресу Суду надійшло клопотання про вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Відповідно до повідомлення про передачу частки 16.04.2018 зареєстровано правочин щодо передачі частки ePlus Consulting OU номінальною вартістю 2500 євро від ОСОБА_5 в одноосібне володіння ОСОБА_6 .

Відповідно до інформації про юридичну особу ePlus Consulting OU та виписки з e- Business Register (https://ariregister.rik.ee/), остання зареєстрована 13.12.2017 із часткою в розмірі 2500 євро, акціонер та кінцевий бенефіціарний власник - ОСОБА_8 .

Згідно з довіреністю від 21.09.2018 ОСОБА_8 уповноважує, в тому числі, ОСОБА_9, виконувати наступні дії: 1) представляти інтереси довірителя як учасника та/або члена правління юридичних осіб, зареєстрованих на території та підставі законів Естонської Республіки, при взаємодії з будь-якими нотаріусами, Комерційним регістром Республіки Естонії та Податково-Митним департаментом Республіки Естонії з будь-яких питань, також підписувати документи, включаючи, але не обмежуючись, необхідні заяви для призначення осіб на керівні посади юридичних осіб, а саме прокуриста, членів правління, ради або інших посад або їх відкликання з відповідних посад, підписувати будь-які документи, включаючи, але не обмежуючись, необхідні заяви від імені довірителя для внесення таких змін до Комерційного регістру Естонії та/або Податково-Митний департамент Республіки Естонії; 2) складати від імені довірителя, як учасника та/або члена правління Пайового товариства будь-які інструменти та документи будь-якого характеру, у зв`язку з цим з метою виконання діяльності Пайового товариства та іншим чином, як вважатиме за необхідне або правильне представник з урахуванням діяльності Пайового товариства, а також підписувати, виконувати та передавати будь-які інструменти або інші документи, необхідні або бажані для вищезазначеної мети або будь-якої з них, або для управління та розвитку діяльності Пайового товариства; 3) представляти інтереси довірителя, як учасника та/або члена правління юридичних осіб, зареєстрованих на території та за законодавством Естонської Республіки, перед будь-якими банками або банківськими установами з метою відкриття банківського рахунку (-ів) та відкрити, використовувати та закрити один або більше банківський рахунок (-и) будь-якого типу від імені довірителя, як учасника та/або члена правління юридичних осіб, зареєстрованих на території та за законодавством Естонської Республіки, включаючи будь-який рахунок (-и), який вже був відкритий у будь-якому банку або банках; 4) укладати, змінювати та припиняти договори оренди, кредитні та/або лізингові договори, договори про приєднання, договори страхування та інші договори; 5) засновувати юридичні особи та представляти довірителя у реалізації прав пайовичка, акціонера або члена юридичної особи; 6) приймати грошові суми та речі (у тому числі кореспонденцію) від будь-якої особи; 7) представляти довірителя у Податково-митному департаменті Естонії при реалізації належних довірителю прав; 8) представляти інтереси довірителя як учасниками та/або члена правління юридичних осіб, зареєстрованих на території та за законодавством Естонської Республіки, в яких довіритель є учасником та/або членом правління, на загальних зборах та в інших органах управління юридичних осіб, власником (акціонером, засновником, учасником) яких є юридичні особи, зареєстровані на території та за законодавством Естонської Республіки, у яких довіритель учасником та/або членом правління, з усіма правами, що належать юридичним особам, зареєстрованим на території та за законодавством Естонської Республіки, у яких довіритель є учасником та/або членом правління, як власнику (акціонеру, засновнику, учаснику), згідно з чинним законодавством та нормативними документами таких юридичних осіб; 9) порушувати, виступати обвинувачем, виконувати, виступати захисником, відповідати або виступати опонентом у будь-яких позовах та інших процесуальних діях та вимогах, які стосуються будь-яких питань, згаданих вище, або будь-яких інших питань, у яких юридичні особи, зареєстровані на території та за законодавством Естонської Республіки, у яких довіритель є учасником та/або членом правління, зараз зацікавлені або можуть у подальшому бути зацікавлені або задіяні, а також з метою досягнення компромісу, звертатися до арбітражу, відмовлятися, підкорятися рішенню суду щодо будь-якого такого позову, як зазначено вище; 10) для кращого та більш ефективного виконання доручень, зазначених вище, або будь-яких з них, утримувати та наймати адвокатів чи юристів, яких представник вважатиме необхідним, щоб представляти інтереси довірителя як учасника та/або члена правління юридичних осіб, зареєстрованих на території та за законодавством Естонської Республіки, у яких довіритель є учасником та/або членом правління.

Для цього довіритель уповноважує представника від свого імені вимагати, отримувати та представляти будь-які необхідні документи, оригінали та виписки для перерахованих вище угод та дій, представляти заяви, укладати від імені довірителя та підписувати будь-які угоди та договори ( в тому числі договір речового права), пов`язані з вище переліченими угодами та діяннями, а також виконувати все, що пов`язане з цією довіреністю.

Довіреність дійсна до 31.12.2018.

12 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 (бенефіціар) та ОСОБА_1 (довірчий власник) в особі ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності від 21 вересня 2018 року, посвідченої Лучковською Т.М., приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу, та зареєстрованої за №2640, укладено договір довірчого управління.

У пунктах А, В та С договору зазначено, що ОСОБА_1 є зареєстрованим власником частки в розмірі 2500 євро в акціонерному капіталі "ePlus Consulting OU" - компанії, зареєстрованої в Естонській Республіці під реєстраційним номером 14389585 за адресою: АДРЕСА_1 ; частка складає 100% сукупного акціонерного капіталу компанії; ОСОБА_1 володіла і бажає продовжувати володіти всіма своїми правами на частку на довірчій основі в інтересах бенефіціара у суворій відповідності до умов цього договору.

За положеннями пункту 1 договору сторони домовилися, що ОСОБА_1 цим заявляє та гарантує ОСОБА_2, що вона має всі необхідні повноваження для того, щоб укласти цей договір та виконувати свої зобов`язання за ним.

Згідно з пунктом 2 договору, ОСОБА_1 цим заявляє, що вона володіє всіма своїми правами на частку та на всі права, відсотки, дивіденди, розподілений прибуток, бонус та права на випуск акцій та інші пільги і привілеї, що пов`язані з часткою, оплачуються чи видаються у зв`язку з нею (далі - супутні права) в довірчому управлінні повністю й виключно в інтересах ОСОБА_2, і погоджується передавати частку та/або супутні права, здійснювати негайну оплату тощо стосовно частки та/або супутніх прав згідно з вказівками ОСОБА_2 .

У пункті 3 договору передбачено, що ОСОБА_1 на вимогу ОСОБА_2 зобов`язалася: забезпечити відвідування (якщо бенефіціаром не вимагається інше) в якості власника частки та/або супутніх прав усіх зборів акціонерів та інших зборів компанії з метою звітування перед бенефіціаром про діяльність таких зборів та/або голосування щодо частки та/або супутніх прав згідно з завчасно наданими вказівками бенефіціара; забезпечити голосування щодо частки та/або супутніх прав згідно з завчасно наданими вказівками бенефіціара; забезпечити в якості власника частки та/або супутніх прав підписання, оформлення та/або заповнення будь-якого документа про призначення представника, згоди на короткочасне повідомлення або інших документів, що стосуються частки та/або супутніх прав, які бенефіціар може вважати необхідними або доцільними для такої мети; забезпечити виконання всіх інших дій в якості власника частки та/або супутніх прав та/або стосовно частки та/або супутніх прав, які бенефіціар може вважати необхідним або доцільним для такої мети.

У пункті 4 договору передбачено, що ОСОБА_1 зобов`язалася здійснювати права, які вона має стосовно частки та/або супутніх прав виключно відповідно до вказівок ОСОБА_2 .

Право призначати нового довірчого власника частки та/або супутніх прав замість ОСОБА_1 має лише ОСОБА_2 .

У пункті 10 договору передбачено, що договір може бути анульовано, а довірче управління за ним скасовано, і ОСОБА_2 може анулювати договір/скасувати довірче управління за договором. Після відповідного скасування/анулювання частка та супутні права повертаються ОСОБА_2 або визначеній ним особі, а ОСОБА_1 підписує та оформляє документи, які можуть знадобитися для передачі частки та супутніх прав ОСОБА_2 або іншій визначеній ним фізичній чи юридичній особі безоплатно або на інших умовах, які визначає виключно ОСОБА_2 .

Пунктом 11 договору визначено, що якщо ОСОБА_2 не дав раніше інші вказівки ОСОБА_1 в письмовій формі з посиланням на пункт 10 Договору, ОСОБА_1 передає частку та супутні права ОСОБА_2 31 грудня 2021 року безоплатно, і з цією метою підписує та оформляє всі документи, які можуть знадобитися для здійснення такого передавання.

Відповідно до пункту 12 договору, ОСОБА_1 може вимагати розірвання цього договору, тільки якщо було належним чином виконано всі умови, наведені далі, і договір буде розірвано тільки після виконання всіх таких умов: ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 повідомлення про розірвання цього договору у письмовій формі не менше, ніж за 90 днів; передавання частки та супутніх прав ОСОБА_2 або визначеній ним особі було належним чином виконано та зареєстровано, зокрема, у відповідних випадках, після того, як було належним чином надано всі необхідні дозволи інших акціонерів компанії та/або інші дозволи регуляторних органів.

За змістом пункту 13 договору, ОСОБА_1 погоджується з тим, що за жодних обставин (зокрема, якщо умови цього договору або факт його оформлення чи виконання не відповідає положенню законодавства Естонської Республіки, іншим законам, Статуту Компанії або будь-якому іншому документу) воно не вимагатиме собі частку та/або супутні права, а також підтверджує, що ОСОБА_2 у будь-якому випадку зберігає за собою володіння часткою та/або супутніми правами на правах власності, а також усіма без винятку правами за цим договором та пов`язаними з ними правами, зокрема, усіма без винятку правами згідно з пунктом 10 цього Договору.

В силу дії пункту 15 договору, структура, чинність та виконання цього договору регулюються та тлумачиться відповідно до законодавства Англії та Уельсу.

У пункті 18 договору передбачено, що, підписуючи цей договір від імені ОСОБА_1, ОСОБА_3, як чоловік позивачки, також підтверджує від її імені та від свого імені, що ОСОБА_2 є і завжди був єдиним бенефіціарним власником частки та супутніх прав, тож частка та супутні права не є і не можуть вважатися власністю ОСОБА_1 чи власністю ОСОБА_3 або їх спільною власністю в розумінні Сімейного кодексу України (2947-14) .

Пунктом 16 договору визначено, що: будь-які спірні питання, суперечки або претензії, що виникають з цього договору або у зв`язку з ним, зокрема, з його укладенням, тлумаченням, виконанням, порушенням, розірванням або недійсністю, передаються до спеціального арбітражу на розгляд та остаточне вирішення відповідно до Арбітражного регламенту UNCITRAL; Арбітражний суд складається з одноосібного арбітра, визначеного головою або виконуючим обов`язки Голови Постійного діючого третейського суду при асоціації юридичних фірм України за заявою сторони, яка ініціює спір; рішення, прийняті арбітражним судом, зокрема, остаточна постанова, часткові рішення, проміжні рішення щодо проміжних заходів, є обов`язковими для сторін; місцем арбітражу є місто Лондон (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії); арбітражне судочинство провадиться англійською мовою; одноосібний арбітр має право визначити іншу мову чи мови, які будуть використовуватися у провадженні; арбітражна угода, що міститься у цьому пункті, регулюється та тлумачиться відповідно до законодавства Англії та Уельсу.

Договір підписано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 .

17 травня 2022 року на електронну адресу ОСОБА_1 надійшов лист із доданим проханням про призначення одноосібного арбітра у зв`язку з договором від 12 жовтня 2018 року, оскільки ОСОБА_1 не передала частку в розмірі 2500 євро в статутному капіталі, як це передбачено пунктом 11 договору.

Постановою Арбітражного Суду від 17 серпня 2022 року проголошено, що ОСОБА_10, з дня державної реєстрації юридичної особи ТОВ "ePlus Consulting OU" і до сьогоднішнього дня є єдиним бенефіціарним власником частки в розмірі EUR 2500 (дві тисячі п`ятсот євро) в статутному капіталі ТОВ "ePlus Consulting OU" - компанії, зареєстрованої в Естонській Республіці під реєстраційним номером 14389585 з місцезнаходженням за адресою: АДРЕСА_2, а також єдиним бенефіціарним власником всіх прав, відсотків, дивідендів, прибутку, що розподіляється, бонусів та прав на випуск акцій та інших пільг і привілеїв, що надаються, сплачуються, підлягають Сплаті, видаються або мають надаватися стосовно них, які виникають з Частки, а також що ОСОБА_10 є єдиною особою, яка має право здійснювати діяльність з управління юридичною особою (зокрема, призначати керівництво юридичної особи, звільняти керівництво юридичної особи тощо).

Відповідачу - ОСОБА_6, негайно передати частку в розмірі ЕUR 2500 (дві тисячі п`ятсот євро) в статутному капіталі ТОВ "ePlus Consulting OU" - компанії, зареєстрованої в Естонській Республіці під реєстраційним номером 14389585 з місцезнаходженням за адресою: АДРЕСА_2, а також всі права, відсотки, дивіденди, прибуток, що розподіляється, бонуси та права на випуск акцій та інші пільги і привілеї, що надаються, сплачуються, підлягають сплати, видаються або мають надаватися стосовно них Позивачу ОСОБА_11, безплатно і з цією метою підписати та оформити документи, які можуть знадобитися для здійснення такої передачі.

Ця Остаточна арбітражна постанова негайно стає обов`язковою для Сторін з дати її винесення і є остаточною для обох Сторін цього арбітражу. Копії Остаточної арбітражної постанови, підписаної Одноосібним арбітром, передаються Сторонам Арбітражним судом.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довірчого управління від 12.10.2018, укладеного ОСОБА_3 від імені позивачки із відповідачем.

5.3. Представник відповідача у запереченнях від 17.08.2022 просив суд першої інстанції залишити позов без розгляду на підставі пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки сторонами оскаржуваної угоди у пункті 16 визначено розгляд спору арбітражем.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06.09.2022 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі виник з правочину щодо частки у статутному капіталі товариства, який відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України відноситься до юрисдикції господарських судів. При цьому відповідно до цієї норми процесуального права справи у спорах щодо правочинів, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав юридичної особи, незалежно від суб`єктного складу таких справ, підлягають розгляду господарськими судами.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.11.2022 позов задоволено. Суд визнав недійсним договір довірчого управління (DEED of TRUST) від 12.10.2018, укладений ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 із ОСОБА_2 .

5.3. Ухвалюючи постанову про скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову без розгляду на підставі пункту 7 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема з такого.

Відповідно до пункту 7 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Як встановили суди попередніх інстанцій пунктом 16 оспорюваного договору управління передбачено, що будь-які спірні питання, суперечки або претензії, що виникають з цього договору або у зв`язку з ним, зокрема, з його укладенням, тлумаченням, виконанням, порушенням, розірванням або недійсністю, передаються до спеціального арбітражу на розгляд та остаточне вирішення відповідно до Арбітражного регламенту UNCITRAL; Арбітражний суд складається з одноосібного арбітра, визначеного головою або виконуючим обов`язки Голови Постійного діючого третейського суду при асоціації юридичних фірм України за заявою сторони, яка ініціює спір; рішення, прийняті арбітражним судом, зокрема, остаточна постанова, часткові рішення, проміжні рішення щодо проміжних заходів, є обов`язковими для сторін; місцем арбітражу є місто Лондон (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії); арбітражне судочинство провадиться англійською мовою; одноосібний арбітр має право визначити іншу мову чи мови, які будуть використовуватися у провадженні; арбітражна угода, що міститься у цьому пункті, регулюється та тлумачиться відповідно до законодавства Англії та Уельсу.

Виходячи зі змісту застереження, яке міститься у пункті 16 Договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що таке узгоджується з вимогам статті 12 Закону України "Про третейські суди" (щодо призначення одноособового арбітра, який розглядає справу) та відповідає змісту Закону України "Про комерційний арбітраж" (щодо виду та процедури розгляду самої справи, згідно арбітражу ad hoc проведеного на підставі Регламенту UNCITRAL). Відтак, суд апеляційної інстанції зазначив, що в цій справі застосуванню на певних стадіях підлягають ці два закони.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач наполягав на вирішенні цього спору спеціальним арбітражем відповідно до регламенту UNCITRAL, арбітражним судом в особі одноособового арбітра, заперечення проти вирішення спору в господарському суді відповідач подав до початку розгляду справи по суті, як того вимагають положення процесуального законодавства; обставин щодо недійсності, втрати чинності, неможливості виконання арбітражної угоди суд не установив. Водночас суд апеляційної інстанції не встановив, що така угода не може бути виконана (адже сторонами не доведено факту припинення діяльності суду ad hoc, котрий вже виносив рішення в спорі між цими ж сторонами).

Також суд апеляційної інстанції врахував, що відповідно до вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України на вирішення третейського суду не можна передавати справи, передбачені пунктом 3 частиною 1 статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи), на котру і звернув увагу місцевий господарський суд. Водночас, пунктом 4 статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до господарських спорів відносяться справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

В даному ж випадку, як встановив суд апеляційної інстанції, спір стосується саме правочину щодо корпоративного права, а відповідно вказаний спір не підпадає під визначення спорів, котрі не можуть бути передані сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, що визначені у частині 1 статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

5.4. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахувавши висновок Верховного Суду у постановах від 28.08.2019 у справі № 906/493/16, від 03.03.2020 у справі № 920/241/19 щодо застосування таких норм права як: статті 12, 80 Господарського процесуального кодексу України, статті 2, 5, 7, 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", пункт 113 Керівництва Секретаріату Юністрал по Нью-Йоркській конвенції 1958, дійшов помилкового висновку щодо неможливості розгляду цієї справи господарськими судами України.

Також скаржниця вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 16.05.2019 у справі № 904/2194/17 та від 30.05.2018 у справі № 916/978/17 про застосування статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України та статті 167 Господарського кодексу України, а тому дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі не є таким, що виник з корпоративних правовідносин, а отже, таким, що не може бути переданий на розгляд третейського суду.

5.5. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 Господарського процесуального кодексу України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім: спорів, передбачених пунктами 2, 3, 7-13 частини першої, пунктами 2, 3, 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, з урахуванням частини другої цієї статті.

Частиною 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3); справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах (пункт 4).

Як правильно встановив суд апеляційної інстанції, спір у цій справі виник з правочину щодо корпоративних прав, а законом не передбачено обмежень щодо передачі такого спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.

У постанові від 16.05.2018 у справі № 904/2194/17, на яку посилається скаржниця, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у вирішенні спорів за позовами учасників товариств з обмеженою відповідальністю про спонукання товариства провести аудиторську перевірку діяльності та звітності товариства згідно із статтею 146 ЦК України належить враховувати, що передбачене зазначеною статтею право учасників спрямоване на контроль діяльності виконавчого органу, а тому є складовою права на управління товариством у передбаченому законом і установчими документами порядку. Враховуючи предмет та підстави позову у цій справі, що переглядається, колегія суддів зазначає, що правовідносини у зазначених справах відрізняються за їх змістом, а отже, не є подібними.

У постанові від 30.05.2018 у справі № 916/978/17, на яку також посилається скаржниця, Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого справи, що виникають з корпоративних відносин - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що наведена правова позиція лише підтверджує висновок суду апеляційної інстанції про те, що в цьому випадку спір у справі виник не з корпоративних відносин у розумінні пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а з правочину щодо корпоративних прав, що передбачено пунктом 4 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

5.6. Також скаржниця посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 28.08.2019 у справі № 906/493/16, відповідно до якої:

- у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України (1798-12) клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті;

- господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди;

- суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

Наведені висновки враховані в постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 920/241/19, на яку також посилається скаржниця.

З урахуванням наведених правових позицій, ОСОБА_1 зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не врахував її аргументів про те, що арбітражне застереження є некоректним та не може бути виконаним. Сама арбітражна угода не містить вказівки щодо жодної арбітражної установи, а тому є невизначеною. Така угода має патологічний характер, оскільки ОСОБА_1 не погоджувала її умов, оскільки її представник діяв з перевищенням повноважень. Крім того, суд апеляційної інстанції не зробив жодного аналізу арбітражного застереження на відповідність вимогам дійсності, чинності та виконуваності такої арбітражної угоди.

5.7. Частиною 6 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

За змістом статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном.

У статті 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що "арбітраж" - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

За змістом статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. У разі подання позову, зазначеного в пункті 1 цієї статті, арбітражний розгляд проте може бути розпочато або продовжено і арбітражне рішення може бути винесено, поки сперечання про підсудність чекають розв`язання в суді.

Арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов`язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов`язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди.

Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10.06.1958, далі - Нью-Йоркська конвенція) закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (частина 1 статті ІІ Нью-Йоркської конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав.

Принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti) свідчить: по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди; по-друге, основний договір і арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ.

Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу.

Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди.

За змістом Нью-Йоркської конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 906/493/16 зазначено, що у пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала "патологічний характер", головним чином у наступних випадках: і) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та іі) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.

Таким чином, суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв`язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи.

5.8. З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції також заначив, що під час вирішення питання залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має встановити наявність сукупності таких умов: існування арбітражної угоди, за якою позов у питанні, що порушено у державному суді, належить до компетенції третейського суду або Міжнародного комерційного арбітражного суду; від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; встановлення судом prima facie дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.

Так, суд апеляційної інстанції встановив обставини включення сторонами у договір довірчого управління застереження, яке міститься у пункті 16 Договору, зміст якого відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про третейські суди" (щодо призначення одноособового арбітру, який розглядає справу) та змісту Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (4002-12) (щодо виду та процедури розгляду самої справи) арбітражем ad hoc, проведеного на підставі Регламенту UNCITRAL).

Верховний Суд зазначає, що виходячи зі змісту пункту 16 договору довірчого управління, який містить арбітражне застереження, до правовідносин у цій справі підлягає застосуванню саме Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (4002-12) , а не Закон України "Про третейські суди" (1701-15) . Разом з тим такий висновок суду апеляційної інстанції не вплинув на прийняття рішення про залишення позову без розгляду на підставі пункту 7 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, як встановив суд апеляційної інстанції, відповідач наполягав на вирішенні цього спору спеціальним арбітражем відповідно до регламенту UNCITRAL, арбітражним судом в особі одноособового арбітра, заперечення проти вирішення спору в господарському суді відповідач подав до початку розгляду справи по суті, як того вимагають положення процесуального законодавства.

Арбітражний суд, відповідно до арбітражного застереження, складається з одноосібного арбітра, визначеного головою або виконуючим обов`язки Голови Постійного діючого третейського суду при асоціації юридичних фірм України за заявою сторони, яка ініціює спір.

При цьому, апеляційним господарським судом не встановлено жодних обставин, які б привели апеляційний господарський суд до висновку, що така угода є недійсною, чи втратила чинність. Водночас колегією судів не встановлено, що така угода не може бути виконана (адже сторонами не доведено факту припинення діяльності суду ad hoc, котрий вже виносив рішення в спорі між цими ж сторонами).

Також суд апеляційної інстанції врахував, що Постановою Арбітражного Суду від 17 серпня 2022 року проголошено, відповідачу ( ОСОБА_6 ) негайно передати частку в розмірі ЕUR 2500 в статутному капіталі ТОВ "еПлюс Консалтинг" - компанії, зареєстрованої в Естонській Республіці під реєстраційним номером 14389585 з місцезнаходженням за адресою: Тартурське шосе, 25-7, м. Таллінн, р-н Кесклінн, Хар`йський повіт, 10117, Естонська Республіка, а також всі права, відсотки, дивіденди, прибуток, що розподіляється, бонуси та права на випуск акцій та інші пільги і привілеї, що надаються, сплачуються, підлягають сплати, видаються або мають надаватися стосовно них Позивачу ( ОСОБА_11 ), безплатно і з цією метою підписати та оформити документи, які можуть знадобитися для здійснення такої передачі.

Згадана справа стосувалася саме невиконання умов спірного договору зі сторони Позивача, що й стало підставою для Відповідача, внаслідок використання, передбаченого Договором (пункти 15-16) та Законами України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (4002-12) та "Третейські суди" права для звернення до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації юридичних фірм з проханням про призначення одноосібного арбітра в арбітражі ad hoc згідно з Арбітражними правилами UNCITRAL для вирішення спору у зв`язку із Договором довірчого управління стосовно ТОВ "ePLus Consulting OU".

Наказом від 19 травня 2022 року Постійно діючого Третейського суду при Асоціації юридичних фірм призначено Мельника О.Ю. у якості одноосібного арбітра для вирішення будь-яких спорів, розбіжностей та вимог за Договором стосовно ТОВ "ePLus Consulting OU" або у зв`язку з нею між Позивачем та Відповідачем (дані накази отримані Позивачем).

Окрім того, суд апеляційної інстанції, дослідивши Постанову Арбітражного Суду від 17 серпня 2022 року (22 липня 2022 року Позивачем поданий до Господарського суду Хмельницької області позов, який сформовано в системі "Електронний суд") зазначив, що представником Позивача впродовж розгляду даної справи вчинялися активні дії щодо участі у розгляду справи, а саме: 22 червня 2022 року подані заперечення проти юрисдикції цього арбітражу; подано повідомлення про представництво інтересів Позивача та довіреність; подано клопотання про прийняття доказової бази та заяви про вчинення злочину; представник Позивача брав участь в засідання за допомогою програми Zoom Video Conferencing починаючи з першого засідання 20 червня 2020 року і до винесення постанови 17 серпня 2022 року. Поміж тим, зважаючи на винесення постанови Арбітражного Суду від 17 серпня 2022 року (22 липня 2022 року Позивачем поданий до Господарського суду Хмельницької області позов, який сформовано в системі "Електронний суд"), Позивачем не вчинялося жодних дій щодо оскарження чи заперечення остаточної постанови Арбітражного Суду.

Отже, наведеним спростовуються доводи касаційної скарги в цій частині, оскільки суд апеляційної інстанції перевірив зміст арбітражного застереження на предмет його виконуваності, зокрема в частині визначення арбітражної установи; а також на предмет його дійсності та чинності.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначення в пункті 16 Договору про те, що: "будь-які спірні питання, суперечки або претензії, що виникають з цього Договору або у зв`язку з ним, зокрема, з його укладенням, тлумаченням, виконанням, порушенням, розірванням або недійсністю, передаються до спеціального арбітражу на розгляд та остаточне вирішення відповідно до Арбітражного регламенту UNCITRAL" свідчить про те, що будь-яка суперечка, що виникає по цьому Договору або у зв`язку з ним, охоплює також і спори стосовно дійсності такого Договору. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 920/241/19.

При цьому підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшла свого підтвердження, оскільки суд апеляційної інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 28.08.2019 у справі № 906/493/16 та постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 920/241/19, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.05.2018 у справі № 916/978/17, а правовідносини у справі № 904/2194/17 за змістом відрізняються від правовідносин у цій справі.

5.9. Іншою підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначила пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання погодження арбітражного застереження за обставин, коли договір довірчого управління укладається резидентами України на підставі довіреності, виданої за законодавством України поза межами наданих повноважень. Особливість цієї справи полягає у тому, що через дії пов`язаних осіб, які перебували у змові, фактично укладено договір довірчого управління компанії нерезидента поза межами повноважень і такий договір є обов`язковим для позивача, а також є обов`язковим і арбітражне застереження щодо корпоративних прав, яке міститься у цьому договорі. При цьому скаржниця зазначає, що на даний час відсутня справа за подібних відносин, по якій Верховний Суд надав би висновок щодо системного застосування у подібних спорах норм матеріального права (наявність ознак недійсності правочину) та норм процесуального права (розгляду спору господарськими судами за наявності арбітражного договору у недійсному правочині), а також висловив би висновок про підсудність подібних спорів.

Положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

При цьому скаржниця взагалі не зазначила жодних конкретних норм права, щодо яких необхідним є формування висновку Верховного Суду, не конкретизувала (з посиланням на особливості фактичних обставин справи), змісту правовідносин, в яких висновок щодо застосування цих норм відсутній, яким чином ці норми мають бути застосовані до спірних правовідносин, не обґрунтувала необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цих норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах.

Отже, зважаючи на викладене, підстава, передбачена у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не знайшла підтвердження під час касаційного розгляду, що виключає можливість скасування оскаржуваного судового рішення.

5.10. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, в частині правильного застосування положень про недійсність правочину, вчиненого довіреною особою, на підставі довіреності, поза межами наданих повноважень, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги в цій частині стосуються вирішення спору по суті, разом з тим суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Посилання скаржниці на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 236 Господарського процесуального кодексу України колегією суддів відхиляються, оскільки касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржниці зводяться до спонукання суду касаційної інстанції до переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, враховуючи вимоги та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова, ухвалена з додержанням норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права, а тому підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 924/497/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Кібенко

О. Кролевець