910/9268/22 Про визнання недійсною заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог - 02.05.2023 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.05.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам безспірності, з огляду на наявність спору щодо розміру зобов`язань за договором транспортування газу від 11.12.2019 № 1907000467 та за актом врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць листопад 2021 року № 11-2021-1907000467 від 30.11.2021.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог № ТОВВИХ-25-5148 від 24.05.2022 (надалі - Заява), в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" повідомило, що:

- станом на 20.05.2022 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" існують грошові зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" за договором транспортування природного газу від 11.12.2019 № 1907000467 у сумі 70 600 017,96 грн на підставі акта врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць березень 2022 року № 03-2022-1907000659 від 31.03.2022 в сумі 65 381 919,30 грн та на підставі акта врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць квітень 2022 року № 04-2022-1907000659 від 30.04.2022 в сумі 5 218 098,66 грн, строк виконання яких настав 20.04.2022 та 20.05.2022, відповідно;

- станом на 20.05.2022 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" існують грошові зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" за договором транспортування природного газу від 11.12.2019 № 1907000467 на підставі акта врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць листопад 2021 року № 11-2021-1907000467 від 30.11.2021 в сумі 1 094 251 839,94 грн, строк виконання яких настав 20.12.2021;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на підставі та в порядку статті 601 Цивільного кодексу України повідомляє Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" про припинення шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 70 600 017,96 грн;

- після зарахування зустрічних однорідних вимог, вважаються припиненими зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" за договором транспортування природного газу № 1907000467 від 11.12.2019 та актом врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць березень 2022 року № 03-2022-1907000659 від 31.03.2022 в сумі 65 381 919,30 грн і актом врегулювання добових небалансів за газовий місяць квітень 2022 року № 04-2022-1907000659 від 30.04.2022 в сумі 5 218 098,66 грн та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" за договором транспортування природного газу № 1907000467 від 11.12.2019, актом врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць листопад 2021 року від 30.11.2021 № 11-2021-1907000467 в сумі 70 600 017,96 грн;

- решта зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" у сумі 1 023 651 821,98 грн на підставі акта врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць листопад 2021 року від 30.11.2021 № 11-2021-1907000467 є неоплаченими.

У відповідь на Заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" листом № 119/07-7062-2022 від 06.06.2022 повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про необґрунтованість зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" не визнає заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" за договором транспортування газу № 1907000467 від 11.12.2019, у тому числі, заборгованість за актом врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць листопад 2021 року № 11-2021-1907000467 від 30.11.2021.

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 у справі № 910/9268/22 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не підтверджено належними, допустимими, вірогідними та достовірними доказами його твердження щодо спірності вимог, які були означені відповідачем в оспорюваній Заяві, оскільки наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 у справі № 910/9268/22 та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог. Визнано недійсним односторонній правочин Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", оформлений заявою про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог № ТОВВИХ-25-5148 від 24.05.2022.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що така умова як безспірність вимог, які зараховуються (відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань), відсутня, оскільки:

- відповідачем не надано жодних доказів які б свідчили про визнання позивачем заборгованості в сумі 1 094 251 839,94 грн, яка виникла на підставі договору транспортування природного газу № 1907000467 від 11.12.2019 та акта врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць листопад 2021 року №11-2021-1907000467 від 30.11.2021, та підлягає частковому зарахування за оспорюваною Заявою, а всі наявні у матеріалах справи докази свідчать про заперечення позивачем такої заборгованості;

- з судових рішень у справі № 910/3971/22 слідує, що будь-які документи, які б свідчили про визнання позивачем вказаної заборгованості взагалі відсутні, а її наявність відповідач обґрунтовує складеною ним Інформацією про остаточну алокацію з 01.11.2021 по 30.11.2021, а також актами приймання-передачі природного газу за листопад місяць 2021 року та зведеними актами приймання-передачі природного газу за листопад 2021 року, що підписувались між Операторами ГРМ та відповідачем, тобто документами, які позивачем не складались та не підписувались.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем доведено наявність встановлених законодавством умов для визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого Заявою.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 у даній справі.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суд апеляційної інстанції застосував статтю 601 Цивільного кодексу України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц та Верховного Суду, викладених у постановах від 28.02.2018 у справі № 910/4312/17, від 04.07.2018 у справі № 910/16430/16, від 05.07.2018 у справі № 914/3013/16, від 19.07.2018 у справі № 910/14503/16, від 26.09.2018 у справі № 910/20105/17, від 04.04.2019 у справі № 918/329/18 та від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно із частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також у статті 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом частини 5 статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Оспорювана Заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

При цьому необхідно зазначити, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Відповідно до статті 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання, для цього (припинення зобов`язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.

Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.

Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

В постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду зазначила, зокрема, таке:

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (пункт 47 постанови);

- за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним (пункт 48 постанови);

- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт 49 постанови);

- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника (пункт 50 постанови);

- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення (пункт 51 постанови).

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частинами 1, 2 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Враховуючи правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, якими він обґрунтовує підстави позову (заява сторони щодо спірності вимог має бути аргументована та підтверджена доказами).

Натомість, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, про не безспірність заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" за Заявою позивач обґрунтовує лише наявністю судових справ: 1) № 640/34767/21 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправної та нечинної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1909 від 29.10.2021; 2) № 910/3971/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" зобов`язань за договором транспортування природного газу № 1907000467 від 11.12.2019 в частині несплати негативних цілодобових небалансів за листопад-грудень 2021 року.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, позивачем у даній справі № 910/9268/22 не підтверджено належними, допустимими, вірогідними та достовірними доказами його твердження щодо спірності вимог, які були означені Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" в оспорюваній Заяві.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції при її прийнятті послався на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, однак не врахував таких висновків.

Так, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить посилань на конкретну аргументацію позивача та відповідні (належні, допустимі, вірогідні, достовірні) докази, які б підтверджували наявність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог, тобто, для визнання недійсною Заяви.

При цьому, судом апеляційної інстанції не враховано та не спростовано доводів відповідача про те, що відповідно до пункту 9.6 договору транспортування природного газу № 1907000467 від 11.12.2019 сторони мають право (у разі незгоди) оскаржити в судовому порядку вартість щодобових небалансів. Однак, на даний час відсутній спір про оскарження саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" розбіжностей (за їх наявності) щодо вартості щодобових небалансів за листопад 2021 року.

При цьому, Суд зауважує те, що відповідно до пункту 9.6 Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497 (z1383-15) (в редакції, чинній станом на 11.12.2019), розбіжності щодо вартості щодобових небалансів підлягають урегулюванню відповідно до умов цього Договору або в суді.

Тому, враховуючи те, що договір транспортування природного газу № 1907000467 від 11.12.2019, укладений між сторонами у даній справі, повинен відповідати умовам Типового договору, суд апеляційної інстанції повинен був врахувати відповідні доводи відповідача на надати їм належну оцінку, чого зроблено не було.

Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги твердження самого позивача, наведені ним в апеляційній скарзі, про те, що до предмету розгляду справи № 910/3971/22 не входить стягнення 70 600 017,96 грн вартості негативних небалансів як частини заборгованості, яка виникла на підставі акта врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць листопад 2021 року від 30.11.2021 № 11-2021-1907000467, та яка була зарахована у Заяві. Тобто, сам позивач визнає, що сума, визначена відповідачем у Заяві, не є спірною у справі № 910/3971/22.

Таким чином, з огляду на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладені у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу України, та встановлені судами обставини справи, Суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позову, не врахував зазначених висновків, викладених в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу України, та відповідно дійшов помилкових висновків про задоволення позову.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, отримала своє підтвердження.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, а судом апеляційної інстанції помилково та безпідставно скасовано судове рішення, яке відповідає закону. За таких обставин, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення першої інстанції суду.

7. Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, витрати зі сплати судового збору в сумі 4 962,00 грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції підлягають стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України".

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" задовольнити.

2. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 у справі № 910/9268/22.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 у справі № 910/9268/22 залишити в силі.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; ідентифікаційний код 40121452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (місцезнаходження: 03065, м. Київ, пр. Любомира Гузара, 44; ідентифікаційний код 42795490) 4 962 грн (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві гривні) 00 копійок судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.