917/531/19 Про визнання незаконними та скасування розпоряджень районної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди земельних ділянок та повернення земельних ділянок - 02.05.2023 Прийняття

1. Перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - позивач, ГУ Держгеокадастр у Полтавській області) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Лохвицької районної державної адміністрації (далі - відповідач-1, Лохвицька РДА) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсунівське" (далі - відповідач-2, ТОВ "Корсунівське") про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Лохвицької РДА від 22.01.2018 № 9 "Про надання дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо відновлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для користування на умовах оренди ТОВ "Корсунівське" за межами населеного пункту на території Бодаквянської сільської ради" і від 21.05.2018 № 165 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо відведення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель категорії нерозподілених земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва для користування на умовах оренди ТОВ "Корсунівське""; визнання недійсним договору оренди землі від 22.01.2018, укладеного між Лохвицькою РДА та ТОВ "Корсунівське"; зобов`язання ТОВ "Корсунівське" повернути ГУ Держгеокадастру у Полтавській області земельні ділянки загальною площею 267,3892 га, які розташовані на території Бодаквянської сільської ради Лохвицького району, шляхом підписання акта прийому - передачі земельних ділянок.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначав, що Лохвицька РДА перевищила свої повноваження, надані в галузі земельних відносин, та в порушення вимог статей 17, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) розпорядилася землями державної форми власності, прийнявши розпорядження від 22.01.2018 № 9 і від 21.05.2018 № 165, у зв`язку з чим останні підлягають визнанню недійсними та скасуванню, договір оренди землі також підлягає визнанню недійсним, як такий, що укладений всупереч вимогам статей 122, 123, 124, 134 ЗК України, а земельні ділянки - поверненню ГУ Держгеокадастру у Полтавській області.

3. Прокурор також вказував, що передані в оренду ТОВ "Корсунівське" земельні ділянки не належать до нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв), мають державну форму власності. При цьому прокурор посилався на акти перевірок дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом- земельною ділянкою від 25.10.2018 № 920-ДК/1286/АП/09/01/-18, № 920-ДК/1287/АП/09/01/-18, № 920-ДК/1288/АП/09/01/-18 та від 02.11.2018 № 985-ДК/1357/АП/09/01/-18, складених інспектором ГУ Держгеокадастру в Полтавській області та на ту обставину, що за наказом ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 23.01.2018 № 32 земельні ділянки були включені до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, право оренди на які буде продано на земельних торгах.

4. У письмових поясненнях від 26.11.2020 прокурор також стверджував, що спірні земельні ділянки первинно сформовані та зареєстровані як об`єкти державної власності, і в комунальну власність не були передані. На момент відкриття Поземельної книги 30.06.2016 форма власності вказаних земельних ділянок - державна; з 16.10.2018 в Державному земельному кадастрі зазначено, щодо них тип власності - невизначений.

5. Також, прокурор зазначав, що спірні земельні ділянки не відносяться до невитребуваних паїв, а є колективною формою власності (землі не увійшли до паювання).

6. Проте, оскільки на час звернення прокурора з позовом до суду у комунальну власність земельні ділянки не були передані, останній вважав, що правильно звернувся до суду з позовом в інтересах держави саме в особі органу контролю - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, на який покладено обов`язок щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

7. Отже, прокурор стверджував, що розпорядження голови Лохвицької РДА від 22.01.2018 № 9 та від 21.05.2018 № 165 прийняті з порушенням вимог чинного земельного законодавства, з перевищенням наданих законодавством повноважень (компетенції).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 03.09.2020 залучено до участі у справі співвідповідача - Бодаквянську сільську раду Лохвицького району Полтавської області.

9. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 29.09.2021 замінено співвідповідача у справі - Бодаквянську сільську раду Лохвицького району Полтавської області її правонаступником - Заводською міською територіальною громадою Полтавської області в особі Заводської міської ради Миргородського району Полтавської області (далі - Заводська міськрада); замінено співвідповідача у справі - Лохвицьку РДА її правонаступником - Миргородською районною державною адміністрацією Полтавської області (далі - Миргородська РДА); замінено Лубенську місцеву прокуратуру Полтавської області на Миргородську окружну прокуратуру Полтавської області.

10. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 29.06.2022 у справі № 917/531/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

11. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не було надано до позовної заяви чи під час розгляду справи належних доказів, які б підтверджували факт формування спірних ділянок саме як ділянок державної форми власності. На момент звернення прокурора з цим позовом до суду повноваження щодо надання в користування спірних ділянок вже були передані від районних державних адміністрації до відповідних сільських, селищних, сільських рад.

12. Враховуючи той факт, що на момент звернення з позовом до суду згідно з витягами з Державного земельного кадастру та поземельних книг інформація про зареєстроване право власності спірних земельних ділянок відсутня, суд зазначив про відсутність можливості встановити правовий статус спірних земельних ділянок та, відповідно, належного розпорядника зазначених земельних ділянок.

13. Крім того, суд виходив з того, що прокурором та іншими учасниками справи не було надано доказів, які б підтверджували, що спірні земельні ділянки відносяться до нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) або є землями колективної форми власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

14. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 рішення Господарського суду Полтавської області від 29.06.2022 у справі № 917/531/19 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено повністю.

15. Задовольняючи заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до повноважень районних державних адміністрацій належить розпорядження земельними ділянками державної власності у випадках, визначених статтями 17, 122 ЗК України та статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

16. Апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не було спростовано наданих прокурором у справі доказів неможливості перебування спірних земельних ділянок в категорії "нерозподілені частки, паї", які наявні у матеріалах справи, а саме: перевірок, проведених ГУ Держгеокадастру у Полтавській області; відомостей Державного земельного кадастру, згідно з якими кожній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер та 30.06.2016 форма власності у реєстрі зареєстрована як державна; наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 23.01.2018 № 32, яким спірні земельні ділянки включені до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права оренди на які буде продано на земельних торгах.

17. При цьому апеляційним судом також враховано подану прокурором у якості доказу технічну документацією по розробці схеми організації території земельних часток (паїв) в межах розташованих земель бувшого КСП ім. Леніна та виділених землях резервного фонду на території Бодаквянської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

18. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у матеріалах справи належних і допустимих доказів того, що спірні земельні ділянки сформовані як об`єкти державної власності і до категорій нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) не належать, оскільки паюванню між членами КСП не підлягали.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. ТОВ "Корсунівське" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2022, а рішення Господарського суду Полтавської області від 29.06.2022 у справі № 917/531/19 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

20. Скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята судом апеляційної інстанції з порушенням приписів статей 13, 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) та неправильним застосуванням статей 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" статей 93, 116 122, 123, 124, 134 та розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) , статті 6 Закону України "Про оренду землі", статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (5245-17) , та без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 917/781/20, від 21.12.2021 у справі № 917/713/19, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 14.12.2021 у справі № 917/2117/19, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18, від 15.01.2020 у справі № 922/613/19, від 28.10.2020 у справі № 923/965/19, від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17, від 17.12.2019 у справі № 917/258/19, від 06.02.2018 у справі № 822/712/15, від 21.02.2020 у справі № 647/195/18.

21. На переконання скаржника, прокурором не надано, а у матеріалах відсутні належні докази, що підтверджували б факт формування спірних земельних ділянок саме як ділянок державної форми власності.

22. При цьому скаржник наголошує, що інформація, які міститься в актах дотримання вимог земельного законодавства, та які апеляційним судом було, зокрема, покладено в основу оскаржуваної постанови, є суперечливою та такою, що спростовується наявними у матеріалах справи іншими доказами віднесення спірних земельних ділянок до категорії нерозподілених земельних часток (паїв).

23. Зазначає скаржник і про врахування апеляційним судом доказів (технічної документації) щодо яких судом першої інстанції відмовлено в долученні до матеріалів справи.

24. Окрім цього, скаржник наголошує, що задоволення вимоги прокурора про зобов`язання ТОВ "Корсунівське" повернути спірні земельні ділянки ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, є необґрунтованою, оскільки на момент звернення з позовом у цій справі належним розпорядником спірних земельних ділянок, переданих до комунальної власності, є Заводська міськрада.

Позиція інших учасників справи

25. ГУ Держгеокадастру у Полтавській області подало відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

26. Прокурор також подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, зазначає, зокрема, про неподібність правовідносин у наведених скаржником, в обґрунтування своїх доводів, постановах у порівнянні зі справою, яка переглядається.

27. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

28. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

29. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

30. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

31. Разом з тим згідно із частиною четвертою статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Щодо суті касаційної скарги

32. Посилаючись у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції статей 13, 79, 86 ГПК України, скаржник зазначає про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 14.12.2021 у справі № 917/2117/19, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18.

33. При цьому ТОВ "Корсунівське" наголошує, зокрема, на тому, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведення прокурором тих обставин, на які він посилався в обґрунтування позовних вимог та апеляційної скарги, на підставі доказів, яким апеляційний суд надав безпідставної переваги, хоча більш вірогідним, на думку скаржника, мав бути протилежний висновок, на підставі інших доказів, що містяться у матеріалах справи у їх сукупності.

34. Так, відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

35. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

36. Відповідно до статті 79 цього Кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина перша). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга).

37. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина друга). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя).

38. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 14.12.2021 у справі № 917/2117/19 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

39. Як вбачається з оскаржуваної постанови, в основу своїх висновків у цій справі про те, що спірні земельні ділянки не підлягали паюванню між членами КСП, суд апеляційної інстанції поклав, зокрема, технічну документацією по розробці схеми організації території земельних часток (паїв) в межах розташованих земель бувшого КСП ім. Леніна та виділених землях резервного фонду на території Бодаквянської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, щодо якої судом першої інстанції відмовлено в долученні до справи як доказу.

40. Скаржник також зазначає у своїй касаційній скарзі (стор. 16) про обставини врахування судом апеляційної інстанції доказів, які не були прийняті судом першої інстанції.

41. Водночас, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, 17.01.2022 прокурором подано до суду клопотання про долучення доказів, а саме: проєкту роздержавлення і приватизації земель колгоспу ім. Леніна Лохвицького району Полтавської області 1996 року; технічної документації по розробці схеми організації території земельних часток (паїв) в межах розпайованих земель колишнього КСП ім. Леніна та виділених землях резервного фонду на території Бодаквянської сільської ради Лохвицького району Полтавської області; графічні матеріали схем розташування спірних земельних ділянок (т. 6 а.с. 68).

42. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 31.01.2022 про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 917/531/19 до судового розгляду по суті, відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Полтавської обласної прокуратури про долучення зазначених доказів до матеріалів справи (суд першої інстанції визнав неповажними причини пропуску строку на подання цих доказів).

43. Верховний Суд звертає увагу на необхідності застосування принципу рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами, який вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 31 постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 910/20010/20).

44. Постанова суду апеляційної інстанції положенням процесуального закону не відповідає, оскільки, покладаючи в основу висновку про доведеність позовних вимог у цій справі, у тому числі подані прокурором у суді першої інстанції докази, у долученні яких до матеріалів справи цим судом було відмовлено, апеляційний суд, надавши оцінку за правилами статті 86 ГПК України таким доказам та доводам учасників справи в сукупності, в процесуальному сенсі вийшов за межі апеляційного розгляду, передбаченого статтею 269 ГПК України.

45. Отже, в порушення вимог процесуального законодавства, зокрема, статей 80, 86, 269 ГПК України, апеляційний господарський суд фактично надав оцінку (врахував) поданим прокурором у суді першої інстанції доказам, які не були предметом розгляду місцевим господарським судом, при цьому: винятковості випадку, що є підставою для прийняття таких доказів, у розумінні зазначених положень, із підтвердженням цього документально, не встановив; оцінки доводам прокурора та відповідним запереченням ТОВ "Корсунівське" щодо прийняття додаткових доказів у суді першої інстанції (т. 6 а.с. 66) не надав; аргументованих мотивів прийняття таких доказів у суді апеляційної інстанції не навів.

46. У наведеному контексті поза увагою суду апеляційної інстанції залишено те, що судом першої інстанції вирішено спір між сторонами та прийнято відповідне рішення, з урахуванням позовних вимог, за встановлених судом першої інстанції обставин та на підставі поданих до місцевого господарського суду і прийнятих цим судом доказів. У свою чергу, суду апеляційної інстанції належало, зокрема, перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги з урахуванням положень статті 269 ГПК України.

47. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

48. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України (1798-12) ).

49. Відповідно до положень статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

50. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, постанова зазначеним критеріям не відповідає, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

51. З урахуванням викладеного вище, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ПК України підстава касаційного оскарження, в частині порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (статей 13, 79, 86 ГПК України), знайшла своє підтвердження під час касаційного розгляду справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з передачею справи № 917/531/19 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

52. З огляду на мотиви скасування постанови суду апеляційної інстанції, розгляд інших доводів касаційної скарги ТОВ "Корсунівське", Суд вважає передчасним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково та передати справу повністю або частково на новий розгляд, у тому числі за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.