910/1074/22 Про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону), визнання недійсними договорів та стягнення неустойки - 02.05.2023 Прийняття

1.1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтіс-Констракшн" (далі - ТОВ "Альтіс-Констракшн" та/або позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів" (далі - ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" та/або відповідач) про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону), визнання недійсними договорів та стягнення 39 499 800,00 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між сторонами спору договір підряду "Будівництво аеродрому Міжнародного аеропорту "Дніпропетровськ" в Дніпропетровській області, Дніпровському районі (будівельні роботи) від 10.02.2021 № ДН-02/02-21 суперечить положенням статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), оскільки укладений за результатами проведення електронних торгів з порушенням вимог пункту 4 частини 2 статті 21 Закону України "Про публічні закупівлі", пункту 4 Порядку визначення предмету закупівлі, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 15.04.2020 № 708 (z0500-20) (далі - Порядок) та положень абзацу 1 пункту 6.2.2 Національний стандарт України ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2013 № 293 (далі - ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва").

Також позивач зазначав про те, що спірний правочин укладений на підставі неправомірно сформованої тендерної документації із позивачем, який не може вважатись належним переможцем процедури закупівлі в розумінні положень пункту 18 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі".

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 910/1074/22 (суддя Балац С. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 (Пономаренко Є. Ю. - головуючий, Руднко М. А., Барсук М. А.), позов задоволено повністю, визнано недійсними відкриті торги (аукціон), по предмету закупівлі: Будівництво аеродрому Міжнародного аеропорту "Дніпропетровськ" в Дніпропетровській області, Дніпровському районі (код за ДК 021:2015:45000000-7 Будівельні роботи та поточний ремонт). Номер процедури закупівлі в електронній системі закупівель: UA-2020-09-15-000585-а, визнано недійсним договір підряду № ДН-02/02-21 Будівництво аеродрому Міжнародного аеропорту "Дніпропетровськ" в Дніпропетровській області, Дніпровському районі (будівельні роботи) укладений 10.02.2021 між ТОВ "Альтіс-Констракшн" та ДП "Фінансування інфраструктурних проектів", визнано недійсним договір забезпечення виконання договору підряду № ДН-01/02-21 Будівництво аеродрому Міжнародного аеропорту "Дніпропетровськ" в Дніпропетровській області, Дніпровському районі (будівельні роботи) укладений 05.02.2021 між ТОВ "Альтіс-Констракшн" та ДП "Фінансування інфраструктурних проектів", стягнуто з ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" на користь позивача кошти в сумі 39 499 800,00 грн та 599 940,00 грн витрат зі сплати судового збору.

2.2. Судові рішення арґументовані тим, що передача відповідачем позивачу затвердженої проектної документації за Об`єктом будівництва, яка має суттєві відмінності від проектної документації за Об`єктом будівництва у складі тендерної документації, під час її оприлюднення, порушує положення пункту 4 частини 2 статті 21 Закону України "Про публічні закупівлі", пункту 4 розділу 1 Порядку, пункту 1.2 та абзацу 1 пункту 6.2.2 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва". За висновком суду, наведені дії відповідача, жодним чином не свідчать про забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель останнім, а також дотримання принципів пропорційності, відкритості та прозорості.

Ураховуючи здійснення відповідачем вказаних вище порушень, відкриті торги (аукціон), по предмету закупівлі за Об`єктом будівництва (номер процедури закупівлі в електронній системі закупівель: UA-2020-09-15-000585-а) визнані судами недійсними.

Як наслідок визнання недійсними торгів, суди задовольнили вимоги позивача про визнання недійсним договорів підряду та забезпечення, а також повернули позивачу 39 499 800,00 грн забезпечувального грошового платежу.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 у справі № 910/1074/22, ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

3.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на неврахування висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, викладених у постановах від 06.04.2016 у справі № 3-242гс16, від 29.11.2017 у справі № 668/5633/14-ц, від 24.09.2020 у справі № 372/3161/18, від 06.02.2018 у справі № 910/14621/17, від 18.11.2015 у справі № 6-1884цс15, від 25.11.2015 у справі № 6-1749цс15, від 13.04.2016 у справі № 6-2988цс15, від 29.06.2016 у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, які передбачаються, що для визнання судом результатів публічних закупівель недійсним необхідним є: наявність підстав для визнання публічних закупівель недійсними (порушення правил їх проведення); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Проте, за твердженням скаржника, саме при проведенні торгів, відповідачем не були порушені норми закону, які повинен дотримуватися відповідач під час проведення процедури закупівлі.

Апеляційний господарський суд на власний розсуд визначив, що при проведенні закупівлі з будівельних робіт саме аеродрому, до складу тендерної документації необхідно обов`язково надати замовником затверджену проектну документації на будівництво, тобто судом здійснено неправильне тлумачення закону, а саме вимог ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва"; при цьому, жодними положеннями чинного законодавства України не визначено обов`язку надати до складу тендерної документації затверджену проектну документацію на будівництво; відповідач під час проведення аукціону повністю дотримався вимог Закону України "Про публічні закупівлі" (922-19) та вимог ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва"; посилання судів попередніх інстанції на те, що отримання позивачем проектної документації на будівництво після укладання договору підряду та затверджена проектна документація за Об`єктом будівництва має суттєві відмінності від документації за Об`єктом будівництва у складі тендерної документації не підтверджують порушення відповідачем вимог закону саме під час проведення аукціону та стосуються інших підстав для задоволення позову, предмет яких не заявлявся позивачем у своєму позові по даній справі. Отже, на думку скаржника, є всі підстави для скасування рішень судів попередніх інстанції у цій справі.

3.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування вимог абзацу 1 пункту 6.2.2 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва", що передбачає, які документи необхідно надавати замовнику до складу своєї тендерної документації при проведенні відкритих торгів із закупівлі будівельних робіт.

3.5. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, з урахуванням змін до касаційної скарги від 16.03.2023 № 220/03-23 скаржник зазначає про те, що за результатами проведених відкритих торгів між ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" та ТОВ "Альтіс-Констракшн" укладено договір підряду від 10.02.2021 № ДН-02/02-21 розділ 3 якого регулює в тому числі і порядок забезпечення зобов`язань за договором. Так, у пункті 3.7 зазначеного договору передбачено, що підрядник під час укладання договору вносить забезпечення виконання цього договору у виді забезпечувального грошового платежу у розмірі 1 % від договірної ціни робіт за цим договором, що складає 39 499 800, 00 грн.

На виконання вимог тендерної документації, між ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" та позивачем 05.02.2021 укладено договір забезпечення виконання договору підряду від 05.02.2021 № ДН-01/02-21 "Будівництво аеродрому Міжнародного аеропорту "Дніпропетровськ" в Дніпропетровській області, Дніпровському районі (будівельні роботи)". За умовами договору забезпечення, ТОВ "Альтіс-Констракшн" перерахувало грошові кошти у сумі 39 499 800,00 грн на розрахунковий рахунок відповідача в якості забезпечення виконання договору підряду від 10.02.2021.

Проте, ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" листом від 14.07.2021 № 963/07-21, повідомлено позивача про застосування до нього оперативно-господарських санкцій, а саме відмова від встановлення на майбутнє з ним будь-яких господарських відносин та одностороння відмова від договору підряду від 10.02.2021 № ДН - 02/02-21 у повному обсязі (розірвання договору). Направлення вказаного листа стало наслідком неналежного виконання позивачем умов договору та невиконання взятих на себе зобов`язань.

Скаржник посилаючись на положення частини 4 статті 27 Законом України "Про публічні закупівлі", лист Міністерства фінансів України від 04.10.2021 № 35020-12-10/30455, платіжне доручення від 01.12.2021 № 1 за яким відповідач перерахував суму у розмірі 39 499 800,00 грн на розрахунковий рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, зауважує, що кошти забезпечення виконання договору підряду в сумі 39 499 800,00 грн з 01.12.2021 є коштами державного бюджету та належать на праві власності державі, а отже відповідач з цього часу не є і не може бути належним відповідачем за вимогою про стягнення вказаних коштів.

Відповідач запропонував позивачу в судовому засіданні залучити до участі у даній справі Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві через те, що у відповідача відсутні кошти, які йому були передані як забезпечення договору підряду. Проте останнім цього зроблено не було.

Зважаючи на вказані обставини відповідач звернувся до господарського суду із клопотанням про залучення Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору разом із клопотанням відповідача про поновлення строку на подання до суду вказаної заяви, яке мотивоване неналежним виконанням службових обов`язків представником відповідача Бевзом А. С.

Проте, в судовому засіданні 05.09.2022 суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, оскільки таке залучення на стадії судового розгляду справи не передбачено процесуальним законом. Але відмова у задоволенні вказаного клопотання не знімає (не вирішує) по суті вказаного питання.

Проте, у рішенні суду першої інстанції не надано будь-якої правової оцінки факту відсутності на рахунку відповідача коштів отриманих від позивача в рахунок забезпечення договору підряду в сумі 39 499 800,00 грн.

Крім того, в суді апеляційної інстанції відповідачем також наголошувалось на тому, що кошти у розмірі 39 499 800,00 грн, які просить стягнути позивач, перераховані відповідачем на розрахунковий рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві у зв`язку з розірвання договору підряду по даній справі в односторонньому порядку. Однак, апеляційний суд на вказані заяви також не відреагував, будь-якої оцінки зазначений факт у постанові суду не отримав.

Таким чином, задовольняючі позовні вимоги по даній справі в частині стягнення цих коштів з відповідача, яких у нього немає суди не тільки прийняли рішення про права, інтереси та (або) обов`язки Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, якому відповідачем були перераховані ці кошти та яке не було залучене до участі у даній справі, в якості співвідповідача, але й допустили таке порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

3.6. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Альтіс-Констракшн" просить закрити касаційне провадження у справі № 910/1074/22, відкрите на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, в решті касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

3.7. 18.04.2023 на адресу Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ "Альтіс-Констракшн" у якому позивач просить зарити касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, відрите на підстав положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, на веб-порталі Prozorro 15.09.2020 оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів по предмету закупівлі: Будівництво аеродрому Міжнародного аеропорту "Дніпропетровськ" в Дніпропетровській області, Дніпровському районі (код за ДК 021:2015:45000000-7 Будівельні роботи та поточний ремонт). Номер процедури закупівлі в електронній системі закупівель: UA-2020-09-15-000585-а.

Відповідачем, у складі тендерної документації надані документи із назвою "Обсяги робіт" та "Підсумкова відомість ресурсів".

При цьому, затверджена проектна документація за Об`єктом будівництва у складі тендерної документації, під час проведення торгів, відповідачем не надана.

Очікувану вартість будівництва визначено в сумі 5 698 800 000,00 грн.

Переможцем вказаної закупівлі визначено позивача.

10.02.2021 між позивачем як підрядником, та відповідачем як замовником, укладено договір підряду "Будівництво аеродрому Міжнародного аеропорту "Дніпропетровськ" в Дніпропетровській області, Дніпровському районі (будівельні роботи) № ДН-02/02-21 (далі - Договір підряду), відповідно до предмету якого, на виконання бюджетної програми за КПКВК 3107030 "Проектування та будівництво аеродрому Міжнародного аеропорту "Дніпропетровськ", у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1010 "Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для проектування та будівництва аеропорту " (1010-2019-п) Дніпропетровськ" та постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 384 "Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для проектування та будівництва аеропорту " (384-2020-п) Дніпропетровськ", відповідач доручає, а позивач на свій ризик зобов`язується виконати в повному обсязі будівельні роботи (далі - Роботи) по об`єкту будівництва: "Будівництво аеродрому Міжнародного аеропорту "Дніпропетровськ" в Дніпропетровській області, Дніпровському районі" (далі - Об`єкт будівництва) згідно з технічним завданням та відповідно до проектної документації стадії "П" та стадії "Р" (далі - проектна документація), здати Роботи відповідачу в строки, обумовлені Договором підряду, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити якісно виконані Роботи на умовах Договору підряду (п. 1.1 Договору підряду).

Між сторонами Договору підряду укладено договір забезпечення виконання договору підряду № ДН-01/02-21 Будівництво аеродрому Міжнародного аеропорту "Дніпропетровськ" в Дніпропетровській області, Дніпровському районі (будівельні роботи) від 05.02.2021 (далі - Договір забезпечення), відповідно до предмету якого, учасник-переможець вносить забезпечення виконання Договору підряду, що укладається між відповідачем, як замовником, та позивачем, як учасником-переможцем, за результатами проведення процедури закупівлі відкриті торги з публікацією англійською мовою по предмету закупівлі "Будівництво аеродрому Міжнародного аеропорту "Дніпропетровськ" в Дніпропетровській області, Дніпровському районі" згідно номера оголошення про проведення процедури закупівлі на веб-порталі уповноваженого органу UA-2020-09-15-000585-а, переможцем яких визнано учасника (пункт1.1 Договору забезпечення).

Пунктом 2.1 Договору забезпечення визначено, що забезпеченням виконання Договору підряду є грошові кошти в сумі 39 499 800,00 грн без ПДВ, що становить 1 % загальної вартості Робіт по Договору підряду.

На виконання вказаного Договору забезпечення позивачем 05.02.2021 перераховано на користь відповідача 39 499 800,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 05.02.2021 № 242.

Державним підприємством "СПЕЦІАЛІЗОВАНА ДЕРЖАВНА ЕКСПЕРТНА ОРГАНІЗАЦІЯ - ЦЕНТРАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ БУДІВЕЛЬНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ" ДП "УКРДЕРЖБУДЕКСПЕРТИЗА" складено експертний звіт (позитивний) щодо розгляду проектної документації на будівництво за проектом "Будівництво аеродрому Міжнародного аеропорту "Дніпропетровськ" в Дніпропетровській області, Дніпровському районі" від 29.12.2020 № 00-0792-20/ПБ.

Проектну документацію, по Об`єкту будівництва, відповідачем передано позивачу відповідно до накладної від 12.03.2021 № 1 приймання-передачі проектної документації по Договору підряду, яка підписана представниками Договору підряду.

Наказом державного агентства інфраструктурних проектів України від 15.03.2021 № 30 затверджено проектну документацію на будівництво за проектом "Будівництво аеродрому Міжнародного аеропорту "Дніпропетровськ" в Дніпропетровській області, Дніпровському районі", з техніко-економічними показниками, зазначеними в такому наказі.

Таким чином, затверджена проектна документація з предмету закупівлі по Об`єкту будівництва передана відповідачем позивачу 12.03.2021, тобто після укладення між сторонами спору оспорюваних правочинів - Договору підряду (10.02.2021) та Договору забезпечення (05.02.2021).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав, що відповідачем після укладення Договору підряду здійснено передачу йому затвердженої проектної документації за Об`єктом будівництва, яка має суттєві відмінності (в частині обсягів та видів робіт) від наданих у складі тендерної документації документів під назвою "Обсяги робіт" та "Підсумкова відомість ресурсів". Таким чином, за доводами позивача, умови Договору підряду відрізняються від змісту тендерної пропозиції, що є підставою для визнання недійсними торгів, а також договорів підряду та забезпечення, як наслідок.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає про таке.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення у справі "Пелевін проти України").

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів ураховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, у постанові від 19.03.2021 у справі № 922/698/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги свою попередню практику (ухвала від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19) зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України у справах, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

У справі № 3-242гс16 предметом позову було визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, акта державного виконавця про проведені електронні торги, скасування свідоцтва про право власності на придбане нерухоме майно і запису про право власності на нерухоме майно, зобов`язання призначити нові електронні торги з реалізації спірного майна. Підставою позову у цій справі було те, що електронні торги відбулися з порушенням вимог закону, оскільки початкову ціну предмета реалізації встановлено на підставі звіту про оцінку майна, який станом на дату проведення електронних торгів був нечинним. При цьому, у справі № 3-242гс16 Верховний Суд України надавав правову оцінку проведення аукціону з реалізації в рамках виконавчого провадження нерухомого майна та не застосовував положення Закону України "Про публічні закупівлі" (922-19) .

У справі № 668/5633/14-ц розглядався позов банку про визнання недійсними прилюдних торгів, акта про реалізацію предмета іпотеки з прилюдних торгів та свідоцтва про право власності, який мотивований неповідомленням позивача про час і місце проведення прилюдних торгів та неправомірністю проведення торгів на підставі оцінки майна, строк дії якої закінчився. Відтак, у справі № 668/5633/14-ц Верховний Суд формував правовий висновок у спорі про проведення процедури продажу іпотечного майна в рамках виконавчого провадження.

У справі № 372/3161/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, позовні вимоги (про визнання недійсними результатів електронних торгів з реалізації земельної ділянки, акта про проведені електронні торги та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів) обґрунтовувались тим, що позивач вважає електронні торги такими, що проведені з порушенням вимог законодавства та з цих підстав їх результати підлягають визнанню недійсними, оскільки земельна ділянка, яку було продано на цих торгах, належить на праві спільної сумісної власності членам фермерського господарства та зареєстрована за одним із членів господарства.

У постанові від 24.09.2020 у справі № 372/3161/18 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач під час розгляду справи не довів, зокрема не надав належних і допустимих доказів, що зазначені ним порушення вплинули на результат електронних торгів, а також не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав і законних інтересів при проведенні електронних торгів, оскільки будь-яких доказів на підтвердження права спільної сумісної власності членів фермерського господарства на земельну ділянку, в тому числі доказів, що таке право зареєстровано відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , позивачем не надано.

Постанова Верховного Суду України від 18.11.2015 у справі № 6-1884цс15 ухвалена у спорі за позовом власника майна про визнання недійсним протоколу проведення торгів з реалізації арештованого майна, акта, свідоцтва та повернення майна власнику. Верховний Суд України, дійшов висновку про те, що у даному випадку підставою для визнання недійсними торгів є встановлений факт неналежного повідомлення боржника про проведення торгів, чим фактично позбавлено його можливості надати свої заперечення. Також колегія суддів, змінюючи постанову суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що грошові кошти в порядку реституції підлягають стягненню на користь переможця торгів саме з виконавчої служби, як сторони договору, а не з власника майна.

Аналіз постанов Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі № 6-1749цс15, від 13.04.2016 у справі № 6-2988цс, від 29.06.2016 у справі № 6-370цс16 та від 29.06.2016 у справі № 6-547цс16, свідчить про те, що правові висновки Верховного Суду України прийняті щодо оскарження продажу на аукціоні нерухомого майна в процедурі виконання судових рішень, яка врегульована іншими нормами права.

Отже, дана справа № 910/1074/22 і наведені справи, на правові висновки Верховного Суду та Верховного Суду України в яких посилався скаржник в обґрунтування наявності підстави для подання касаційної скарги, різняться, відповідно, і за суб`єктним складом сторін спірних правовідносин, і за складом учасників таких правовідносин, і за правовим регулюванням цих правовідносин, і за предметом та підставою позовних вимог і предметом спору, і за з`ясованою попередніми судовими інстанціями фактично-доказовою базою у справах (обставинами останніх та зібраними в них доказами), тобто за істотними правовими ознаками.

Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/14621/17, колегія суддів зазначає про те, що у наведеній постанові Верховний Суд застосовував положення Закону України "Про публічні закупівлі" (922-19) у редакції до прийняття та набрання законної сили Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих) актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" (114-20) . Тобто, нормативно-правове регулювання правовідносин у справі № 910/14621/17 відмінне від справи № 910/1074/22.

Також, щодо суті правовідносин у справі № 910/14621/17 то підставою для визнання недійсним рішення тендерного комітету та договору було, як на думку позивача, нікчемність договору, який укладений внаслідок переговорної процедури закупівлі спідньої білизни. Верховний Суд норми кодифікованих актів застосовував в поєднанні з пунктом 7 Додатку В "Вииоги до матеріалів" (ТУУ 14.1-00034022-086:2015 зі сповіщенням про зміни № 1) які регулюють якість предмету закупівлі (тканини виробу).

Отже аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведеній постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/14621/17, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням конкретних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що цитування скаржниками окремих висновків, наведених у постановах у справах №3-242гс16, № 668/5633/14-ц, № 372/3161/18, 6-1884цс15, № 6-1749цс15, № 6-2988цс, № 6-370цс16, № 6-547цс16 та № 910/14621/17, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/1074/22 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України за касаційною скаргою ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" у частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає про таке.

Як вже зазначалося іншою підставою касаційного оскарження у даній справі є пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Тобто, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити зазначення конкретної норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

Проте, Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки: 1) ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору; 2) у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19).

У касаційній скарзі (з цієї підстави) скаржник вказує на те, що: "наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування вимог абзацу 1 пункту 6.2.2 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва", що передбачає, які ж все-таки документи необхідно надавати замовнику до складу своєї тендерної документації при проведенні відкритих торгів із закупівлі будівельних робіт".

З наведеного вбачається, що скаржником при зверненні до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України окреслено лише межі правовідносин, у яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Втім, здійснивши загальні посилання на відсутність Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування вимог абзацу 1 пункту 6.2.2 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва", що передбачає, які ж все-таки документи необхідно надавати замовнику до складу своєї тендерної документації при проведенні відкритих торгів із закупівлі будівельних робіт, скаржник взагалі не зазначив яким чином зазначена норма має бути застосована до спірних правовідносин, не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цієї норми для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржника зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у цій частині враховує, що правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 ГПК України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

Звідси, наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України у даному провадженні не підтвердилася. Посилання скаржника на приписи вказаної норми судом касаційної інстанції визнаються декларативними і формальними.

5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає про таке.

У касаційній скарзі скаржник також вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час відмови у залученні до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Верховний Суд відхиляє цей довід з огляду на таке.

Відповідності до статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Однак, як правильно встановив суд першої інстанції, залучення третіх осіб на стадії судового розгляду справи не передбачено процесуальним законом.

Крім цього Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень пункту 2 частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" саме на замовника покладено обов`язок повернення забезпечення виконання договору про закупівлю: 1) після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю; 2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; 3) у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; 4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/1074/22 за касаційною скаргою ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" на судові рішення судів попередніх інстанцій з цієї підстави.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

6.5. Крім цього, відповідно до частини 3 статті 332 ГПК України, суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Верховного суду від 03.04.2023 за клопотанням ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 у справі № 910/1074/22 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.