908/1574/20 Про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на колишнього керівника боржника в межах справи про визнання боржника банкрутом - 26.04.2023 Прийняття

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.08.2020 відкрито провадження у справі № 908/1574/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний центр" (далі - ТОВ "Автомобільний центр", боржник), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника.

Ухвалою господарського суду від 15.10.2020 визнано кредиторські вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області у розмірі 161 740,74 грн, з яких: 61477,00 грн основного боргу з третьою чергою задоволення, 100 263,74 грн (штрафні санкції та пеня) з шостою чергою задоволення, та 4 204,00 грн судового збору з першою чергою задоволення; Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" у розмірі 79 851,24 грн основного боргу з четвертою чергою задоволення та 4 204,00 грн судового збору з першою чергою задоволення.

Ухвалою господарського суду від 29.01.2021, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2021, припинено повноваження керівника ТОВ "Автомобільний центр" ОСОБА_1; виконання обов`язків керівника ТОВ "Автомобільний центр" покладено на розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Сиротенка О.О.

Ухвалою господарського суду від 30.11.2021 визнано кредиторські вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" у розмірі 101 007 194,71 грн, з яких: 99 494 790,36 грн основного боргу з четвертою чергою задоволення, 1 508 200,35 грн (штрафні санкції та пеня) з шостою чергою задоволення, та 4 204,00 грн судового збору з першою чергою задоволення; відкладено попереднє засідання на 09.12.2021.

Ухвалою господарського суду від 09.12.2021 визнано кредиторські вимоги Головного управління ДПС у м. Києві на суму 954 899,05 грн, з яких: 903 774,49 грн основного боргу з третьою чергою задоволення, 51 124,56 грн - штрафні санкції та пеня з шостою чергою задоволення, 4 540,00 грн судового збору з першою чергою задоволення; заявлені грошові вимоги у сумі 5 379 833,71 грн пені відхилені.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 21.12.2021 припинено процедуру розпорядження майном ТОВ "Автомобільний центр", визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Сиротенка О.О.

Ліквідатор боржника Сиротенко О.О. в межах справи про банкрутство ТОВ "Автомобільний центр" звернувся до Господарського суду Запорізької області з заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на ОСОБА_1 ; стягнення з ОСОБА_1 112 973 170,25 грн субсидіарної відповідальності у зв`язку із доведенням до банкрутства ТОВ "Автомобільний центр".

Заява обґрунтована тим, що згідно аналізу фінансового становища боржника від 17.12.2021 підприємство не має можливості відновити свою платоспроможність. Діяльність підприємства протягом 2017 - 2018 роках є збитковою (у 2017 році сума непокритих збитків склала - 115585,1 тис. грн, у 2018 році - 120188,6 тис. грн). За умови збитковості зроблено висновок про неефективність використання підприємством в особі керівника та засновника ОСОБА_1 економічних ресурсів протягом 2017 - 2021 років, що призвело до кризового фінансового стану підприємства та його банкрутства.

Ліквідатором розмір субсидіарної відповідальності визначено у загальній сумі вимог кредиторів - 112 973 170, 25 грн, які визнані судом першої інстанції.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.06.2022 у задоволенні заяви ліквідатора ТОВ "Автомобільний центр" Сиротенка О. О. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на колишнього керівника боржника ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що ліквідатором банкрута не доведено належними та допустимими доказами факту виведення активів з балансу банкрута, вини колишнього керівника боржника ОСОБА_1 у вчиненні дій, які б призвели до банкрутства ТОВ "Автомобільний центр".

Заборгованість ТОВ "Автомобільний центр" на момент отримання ОСОБА_1 права власності на частку у статутному капіталі Товариства та зайняття посади керівника Товариства ( ОСОБА_1 було призначено керівником ТОВ "Автомобільний центр" рішенням засновників №1 від 05.07.2019) вже була сформована і жодним чином не залежала від дій або бездіяльності останнього.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк", Банк) звернулось з апеляційною скаргою до Центрального апеляційного господарського суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2023 апеляційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 23.06.2022 у справі № 908/1574/20 скасовано. Заяву ліквідатора ТОВ "Автомобільний центр" Сиротенка О.О. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на ОСОБА_1 задоволено. Покладено субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника ТОВ "Автомобільний центр" на ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Автомобільний центр" 112 973 170,25 грн субсидіарної відповідальності у зв`язку з доведення до банкрутства ТОВ "Автомобільний центр".

За висновком апеляційного суду, встановленими обставинами у цій справі підтверджується, що ТОВ "Автомобільний центр" набуло стану банкрутства саме у зв`язку з умисними діями та умисною бездіяльністю керівника та засновника товариства - ОСОБА_1, неефективними, недобросовісними управлінськими діями.

Постанова мотивована тим, що дії керівника ТОВ "Автомобільний центр" ОСОБА_1 щодо невиконання вимог ухвали господарського суду від 29.01.2021 (про передачу документів товариства), ненадання арбітражному керуючому документації та майна банкрута за умови істотного розміру заборгованості в структурі активів боржника, є бездіяльністю, недобросовісною поведінкою, вчиненою на шкоду кредиторам банкрута, та є достатньою підставою для покладення на нього субсидіарної відповідальності.

Суд апеляційної інстанції визнав помилковим посилання суду першої інстанції на те, що заборгованість ТОВ "Автомобільний центр" на момент отримання ОСОБА_1 права власності на частку у статутному капіталі товариства та зайняття посади керівника товариства вже була сформована і жодним чином не залежала від дій або бездіяльності останнього, оскільки судом встановлена бездіяльність ОСОБА_1 щодо невиконання вимог ухвали суду від 29.01.2021 та не передання ліквідатору документації та майна банкрута.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2023 у справі скасувати, ухвалу Господарського суду Запорізької області від 23.06.2022 - залишити в силі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на:

- невірне застосування судом апеляційної інстанції частини 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) за відсутності підстав для її застосування, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.12.2022 у справі № 908/802/20,

- невірне застосування частини 1 статті 215 Господарського кодексу України, та відступлення від правових висновків наведених у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15, від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 25.10.2022 у справі № 911/3513/16.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції наявності об`єктивної сторони правопорушення, що спричинило будь-які збитки банкруту, в діях ОСОБА_1 не встановив.

Окрім того, за доводами скаржника, відсутній суб`єкт правопорушення, оскільки з висновків судів першої та апеляційної інстанції вбачається, що в період 2017 - 2018 років (період проведеного аналізу фінансового становища боржника) ОСОБА_1 до кола суб`єктів правопорушення, визначених частиною 2 статті 61 КУзПБ не належав, а статус директора банкрута набув лише 05.07.2019, учасника банкрута набув лише 16.07.2019.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ПАТ АБ "Укргазбанк" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її вимог, зазначаючи, що вивчення та оцінка наданих та зібраних матеріалів справи у їх сукупності та співставленні надають можливість встановити наявність всіх елементів правопорушення, за яких настає субсидіарна відповідальність згідно з частиною 2 статті 61 КУзПБ, а відтак і наявність підстав для покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "Автомобільний центр" на його керівника та засновника - ОСОБА_1

КП "Водоканал" у поданому до суду відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, зазначаючи, що висновки апеляційного суду здійснені на вірно встановлених обставинах справи, із застосуванням норми права з урахуванням висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

Загальні умови для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) та чинним нормативним актом з питань банкрутства - Кодексом України з процедур банкрутства (2597-19) (далі - КУзПБ).

Частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 215 Господарського кодексу України (ГК України) у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Частиною 3 цієї статті ГК України (436-15) унормовано, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Частиною 2 статті 61 КУзПБ передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Отже, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Згідно правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 02.03.2021 у справі № 906/904/16, визначене частиною 5 статті 41 Закону про банкрутство (частина 2 статті 61 КУзПБ) господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у цьому випадку - права кредиторів на задоволення їх вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені через відсутність майна у боржника.

Об`єктивну сторону такого правопорушення становлять дії або бездіяльність певних фізичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів. На відміну від Кримінального кодексу України (2341-14) та Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) , у положеннях яких законодавець чітко визначив диспозицію кримінального та адміністративного порушення з доведення до банкрутства та фіктивного банкрутства, частина 5 статті 41 Закону про банкрутство (частина 2 статті 61 КУзПБ) має власну диспозицію (зміст) правопорушення: "банкрутство боржника з вини його засновників чи інших осіб, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника…".

Однак законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність становлять об`єктивну сторону такого правопорушення. При вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) і, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають братися до уваги також положення частини 1 статті 215 Господарського кодексу України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, спрямованих на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника щодо його інших зобов`язань;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок про вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16.

Оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності щодо покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, суд має відмежовувати дії суб`єктів відповідальності, які належать до ризиків підприємницької діяльності, від винних дій таких суб`єктів, що мали наслідком настання неплатоспроможності боржника та відсутність активів на задоволення вимог кредиторів (стаття 42 Господарського кодексу України).

Тлумачення положень частини 2 статті 61 КУзПБ із застосуванням філологічного, системного та телеологічного (цільового) способів її інтерпретації свідчить, що у ній закріплено припис згідно з яким суб`єктами субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.

Установлення причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у нього активів для задоволення вимог кредиторів, визнаних у процедурі банкрутства) належить до об`єктивної сторони цього правопорушення, обов`язок доведення якого покладається на ліквідатора.

Для визначення статусу особи як відповідача за субсидіарною відповідальністю за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд, розглядаючи заяву про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясовуючи наявність підстав для покладення на цих осіб такої відповідальності, - дослідити сукупність правочинів та інших операцій, здійснених під впливом осіб, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію фактичного банкрутства боржника.

Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства, яка є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності.

Якщо дії третьої особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника, викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не спричинені використанням нею своїх можливостей щодо визначення дій боржника на шкоду кредиторам боржника. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною 2 статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. За статтею 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої свої поведінки.

Розмір вимог ліквідатора до третіх осіб, які згідно із законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства, за приписами абзацу першого частини 2 статті 61 КУзПБ визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Вартість майна, яке було виведено з активів боржника, не впливає на розмір субсидіарної відповідальності, а його визначенню передує формування ліквідаційної маси.

Згідно правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 у справі № 911/2243/18, заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана ліквідатором до суду в разі, коли буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.

Якщо після визнання боржника банкрутом за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи - боржника погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, то такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника допоки такі особи не доведуть протилежного.

Керуючись статтею 61 КУзПБ ліквідатором ТОВ "Автомобільний центр" арбітражним керуючим Сиротенко О.О. подано заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на колишнього керівника та засновника боржника ОСОБА_1 .

Судами встановлено, що відповідно до договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Автомобільний центр" від 16.07.2019, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К.С., за реєстраційними номерами 868, 874 та 881, ОСОБА_1 16.07.2019 набув право власності на частку у статутному капіталі товариства в розмірі 100%.

Рішенням засновників ТОВ "Автомобільний центр" №1 від 05.07.2019 ОСОБА_1 було призначено керівником товариства.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.01.2021, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2021, у даній справі клопотання розпорядника майна боржника про припинення повноважень керівника ТОВ "Автомобільний центр" ОСОБА_1 - задоволено. Припинено повноваження керівника ТОВ "Автомобільний центр" ОСОБА_1. Виконання обов`язків керівника ТОВ "Автомобільний центр" покладено на розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Сиротенка Олександра Олександровича. Зобов`язано ОСОБА_1 протягом 3-х днів з дати прийняття цієї ухвали передати розпоряднику майна Сиротенку Олександру Олександровичу бухгалтерську та іншу документацію, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності ТОВ "Автомобільний центр". Зобов`язано державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості щодо зміни керівника ТОВ "Автомобільний центр".

Наведеними судовими рішеннями встановлено, що на виконання вимог ухвали господарського суду від 18.08.2020 розпорядником майна було надіслано на адресу керівника ТОВ "Автомобільний центр" ОСОБА_1 лист № 301/20 від 16.10.2020 "Про надання документів", лист №302/20 від 16.10.2020"Про проведення інвентаризації", лист №415/20 від 24.12.2020"Про надання документів", лист " №416/20 від 24.12.2020 Про проведення інвентаризації", лист " №417/20 від 24.12.2020 Про правочини". Станом на 07.11.2020 керівнику боржника було відомо про необхідність надання документів розпоряднику майна. Проте ОСОБА_1 вимогу розпорядника майна не виконано, витребувані документи не надані. Керівником боржника створюються перешкоди діям розпорядника майна, здійснюється затягування процесу банкрутства наслідком яких, може бути порушено права та законні інтереси боржника і його кредиторів та допускаються інші порушення законодавства, що має за собою наслідком відповідальність у вигляді відсторонення від посади.

ОСОБА_1 вимоги ухвали господарського суду від 29.01.2021 не виконано та протягом 3-х днів з дати прийняття цієї ухвали не було передано розпоряднику майна Сиротенку О.О. бухгалтерську та іншу документацію, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності ТОВ "Автомобільний центр".

13.12.2021 Сиротенко О.О. видано наказ №1 про проведення інвентаризації.

Розпорядником майна боржника арбітражним керуючим Сиротенко О.О. здійснено Аналіз фінансового становища товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний центр" за період 2017 - 2021 роки. Для проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства була використана фінансова звітність підприємства (фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва) за 2018 і 2019 роки.

Внаслідок проведеного аналізу встановлено, що Товариство не має можливості відновити свою платоспроможність. Діяльність підприємства протягом 2017 - 2018 років є збитковою (у 2017 році сума непокритих збитків склала 115 585,1 тис.грн, у 2018 році - 120188,6 тис.грн). За умови збитковості зроблено висновок про неефективність використання підприємством в особі керівника та засновника товариства - ОСОБА_1, економічних ресурсів протягом 2017 - 2021 років, що призвело до кризового фінансового стану підприємства та його банкрутства.

З посилання на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що заборгованість ТОВ "Автомобільний центр" на момент отримання ОСОБА_1 права власності на частку у статутному капіталі Товариства та зайняття посади керівника Товариства вже була сформована, і жодним чином не залежала від дій або бездіяльності останнього.

Апеляційний суд, визнав помилковим вказаний висновок суду першої інстанції, посилаючись на бездіяльність ОСОБА_1 щодо невиконання вимог ухвали суду від 29.01.2021 та не передачу ліквідатору документації та майна банкрута.

Тобто, протилежні висновки судів щодо наявності/відсутності підстав для притягнення керівника та засновника боржника до субсидіарної відповідальності, ґрунтуються лише на наданому ліквідатором Аналізі фінансового становища боржника, та ухвалі суду про передачу ліквідатору відповідної документації боржника, невиконаної керівником боржника.

Колегія суддів зауважує, що згідно сталої практики Верховного Суду, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14, не становить безумовний доказ доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування (постанови Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 08.12.2022 у справі № 9044387/19, від 07.03.32023 у справі №911/101/21(911/3174/21), від 11.04.2023 у справі №904/5911/15).

Водночас, висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на сукупній оцінці доказів у справі. Суди не з`ясовували наявність (крім аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства) будь-яких інших належних та допустимих доказів обґрунтування субсидіарної відповідальності в діях керівника банкрута за шкоду інтересам банкрута та його кредиторів, що призвели до стійкої неплатоспроможності боржника, адже за даними аналізу заборгованість ТОВ "Автомобільний центр" вже була сформована до моменту отримання ОСОБА_1 права власності на частку у статутному капіталі Товариства та зайняття посади керівника Товариства, а невиконання вимог ухвали від 29.01.2021 про передачу ліквідатору документації банкрута, обґрунтоване відсутністю відповідної документації, непереданої попередніми керівниками боржника.

Фактично судами не досліджено обставини щодо господарської діяльності боржника, які потягли нездатність боржника виконати свої грошові зобов`язання перед кредиторами, виконання керівником та учасником боржника своїх обов`язків відповідно до Статуту боржника та вимог законодавства щодо недопущення банкрутства боржника, причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) учасників, виконавчого органу товариства та виникненням кредиторських вимог, які не можуть бути задоволені через відсутність майна боржника, їх розмір, наявність/відсутність вини згаданих осіб у банкрутстві боржника - доведення до банкрутства, зокрема, й з моменту зайняття ОСОБА_1 посади керівника Товариства та отримання права власності на частку у статутному капіталі Товариства.

Водночас, вказані обставини входять до предмету доказування в цьому випадку.

Вказане свідчить, що ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, при визначенні статусу ОСОБА_1 як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника, належним чином не з`ясували наявність/відсутність всіх складових елементів господарського правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони), а також наявність/відсутність вини особи, визначеної як суб`єкт цієї відповідальності у справі про банкрутство, без встановлення періоду виникнення у ОСОБА_1 обов`язків та повноважень суб`єкта відповідальності стосовно боржника, покладених на нього законом та статутом.

Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.

Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини 2 статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 14.07.2020 у справі №904/6379/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17).

З огляду на неповне дослідження судами попередніх інстанцій дій/бездіяльності засновника (керівника) боржника ОСОБА_3, причинно-наслідкового наслідку між такими діями/бездіяльністю і наслідками для боржника, колегія суддів дійшла висновку про неповне дослідження судами попередніх інстанцій усіх складових елементів господарського правопорушення, за наявності яких передбачено статтею 61 КУзПБ субсидіарну відповідальність, а тому, судами попередніх інстанцій прийняті рішення без урахуванням вимог статей 86, 236, 238 ГПК України.

При цьому, щодо суб`єктів субсидіарної відповідальності, суд вважає за необхідне уточнити, що КУзПБ (зокрема частині 2 статті 61) не містить заборони для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі на керівника боржника, повноваження яких до та на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство припинились, оскільки одним із визначальним для цієї відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю цих осіб та наслідками у вигляді доведення боржника до банкрутства та банкрутства, за умови винних дій цих осіб (суб`єктивна сторона).

Аналогічну за змістом правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 06.12.2022 у справі № 908/802/20, від 17.01.2023 у справі №910/1864/18, від 24.01.2023 у справі № 9147/1500/18(917/1932/20).

Час, що минув з дати припинення повноважень щодо боржника суб`єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на вирішення питання про покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб`єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).

Відтак, у кожному окремому випадку, досліджуючи питання вини керівника боржника як одноосібного виконавчого органу боржника (володіє часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 100%), суд має з урахуванням пояснень та заперечень визначеного у спірних правовідносинах суб`єкта субсидіарної відповідальності, визначати той розмір субсидіарної відповідальності, який має бути покладений на цього суб`єкта.

При цьому, згідно з загальним підходом практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Лекіч проти Словенії" від 11.12.2018, "Буссутіл проти Мальти" від 03.06.2021) сама по собі презумпція національного законодавства щодо відповідальності керівника за всі зобов`язання очолюваної ним компанії не суперечить принципам, закладеним у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) , від 04.11.1950 (далі - Конвенція). При цьому, хоча справа "Лекіч проти Словенії" стосувалася сплати комерційної заборгованості, а справа "Буссутіл проти Мальти" - сплати податків, однак загальний підхід щодо можливості притягнення керівника до субсидіарної відповідальності перед третіми особами залишається незмінним.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2023 у справі № 917/1500/18(917/1932/20), від 11.04.2023 у справі № 904/591/15.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, зробленими на підставі суб`єктивного тлумачення визначених КУзПБ умов для покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, без з`ясування відповідних обставин та дослідження пов`язаних з ними доказів для встановлення наявності підстав для застосування саме такого виду відповідальності до осіб, винних у доведенні боржника до банкрутства, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо реалізації статті 61 КУзПБ у подібних правовідносинах.

Щодо доводів касаційної скарги про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, яку було скасовано оскаржуваною постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2023, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 312 ГПК України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, за висновком Верховного Суду про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції (з підстав невірного застосування та порушення цим судом відповідно норм матеріального та процесуального права) й вирішення питання про залишення в силі, в даному випадку, ухвали місцевого господарського суду, на суд касаційної інстанції покладено обов`язок щодо оцінки законності цієї ухвали.

Однак, як було зазначено вище, в постановленій ухвалі належної правової оцінки вказаним в заяві ліквідатора аргументам судом першої інстанції не надано.

Не з`ясувавши відповідних обставин, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частини п`ятої статті 236, пункту 3 частини четвертої статті 238 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог у даній справі.

Натомість, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду або відхилені ним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

За таких обставин, відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині розгляду вимог щодо покладення солідарної відповідальності на керівника боржника з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, суду першої інстанції слід взяти до уваги висновки викладені в цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, зокрема, надати оцінку наведеним вище обставинам в контексті їх впливу на вирішення питання наявності/відсутності підстав для покладення на керівника боржника солідарної відповідальності у справі про банкрутство.

Щодо судових витрат

Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.