911/950/16 Про визнання недійсними договорів купівлі-продажу природного газу в межах справи про визнання боржника банкрутом - 25.04.2023 Прийняття

1. У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/950/16 за заявою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Дочірнього підприємства "Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства" Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 02.06.2016.

2. АТ "Укртрансгаз" звернулося до суду із позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсними договори купівлі-продажу від 26.07.2013 № 23-216 та від 31.10.2013 № 26-2013-003, укладені між боржником та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.08.2022 вказану позовну заяву залишено без задоволення.

4. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, АТ "Укртрансгаз" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги

6. 21.02.2023 Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою ВИХ. №1001ВИХ-23-1166 від 20.02.2023 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.08.2022 у справі № 911/950/16(911/3488/20), підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" у справі № 911/950/16(911/3488/20) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Погребняка В.Я., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2023.

8. Ухвалою Верховного Суду від 08.03.2023 касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" ВИХ. №1001ВИХ-23-1166 від 20.02.2023 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.08.2022 у справі № 911/950/16(911/3488/20) залишено без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України. Надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання суду оригіналу документу, що підтверджує доплату судового збору у розмірі 16 816,00 грн за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.08.2022 у справі № 911/950/16(911/3488/20).

9. 16.03.2023 Акціонерне товариство "Укртрансгаз" направило до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заяву Вих. № 1001ВИХ-23-1170 від 14.03.2023 про усунення недоліків касаційної скарги, до якої долучило оригінал документу (квитанція №3602 від 14.03.2023), що підтверджує сплату судового збору у розмірі 16 816,00 грн за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.08.2022 у справі № 911/950/16(911/3488/20).

10. Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 911/950/16(911/3488/20) за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" ВИХ. №1001ВИХ-23-1166 від 20.02.2023 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.08.2022 у справі № 911/950/16(911/3488/20); призначено розгляд касаційної скарги на 25.04.2023 о 10:00 год.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.

11. Не погоджуючись з ухваленою постановою, АТ "Укртрансгаз" подано касаційну скаргу в якій останнє просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

12. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

12.1 Судами попередніх інстанцій застосовано частину шосту статті 3 Цивільного кодексу України без врахування правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17).

12.2 Судами попередніх інстанцій застосовано частину третю статті 13 Цивільного кодексу України без врахування правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 904/624/19.

12.3 Судами попередніх інстанцій не враховано, що засновником Дочірнього підприємства "Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства" (боржник) є АТ "Київоблгаз", тобто особа, яка відповідно до оспорюваних договорів є покупцем майна боржника.

12.4 Судами попередніх інстанцій не враховано, що на момент укладення оспорюваних правочинів заборгованість боржника перед АТ "Укртрансгаз", яка встановлена судовими рішеннями, становила 9 960 982, 27 грн. Тому відповідач 1, як єдиний засновник відповідача 2, не міг не знати про судові рішення про стягнення заборгованості на користь позивача.

12.5 Судами попередніх інстанцій не враховано, що оскільки ціна договору № 23-216 складала 655 472, 56 грн, а ціна договору № 26-2013-003 складала 1 151 340, 77 грн, то їх укладення відповідачем 2 потребувало прийняття відповідного рішення Наглядової ради відповідача 1. Тому, копія протоколу № 25/01-2013 від 25.01.2023 засідання Наглядової ради відповідача 2 підтверджує той факт, що відповідач 1 шляхом прямого керівного впливу на відповідача 2, усвідомлюючи наявність у відповідача 2 заборгованості перед кредиторами протягом 2013 перевів на себе майже всі ліквідні активи відповідача 2, чим порушив інтереси кредиторів.

13. Представник скаржника в судовому засіданні 25.04.2023 підтримала касаційну скаргу з підстав викладених у ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

14. Ліквідатором боржника подано відзив на касаційну скаргу в якому останній просить задовольнити касаційну скаргу.

15. Відповідачем 1 подано відзив на касаційну скаргу в якому останнє просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити в силі оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

16. Представник відповідача 1 в судовому засіданні 25.04.2023 заперечив проти касаційної скарги з підстав викладених у відзиві.

Розгляд клопотань Верховним Судом

17. Ліквідатором боржника у відзиві на касаційну скаргу викладено клопотання про розгляд касаційної скарги за його відсутності.

18. Представники позивача та відповідача 1 в судовому засіданні 25.04.2023 не заперечили проти розгляду касаційної скарги за відсутності уповноваженого представника ліквідатора боржника.

19. Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 23.03.2023 доведено до відома учасників справи, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги, а тому Суд вважає за можливе розглядати касаційну скаргу за відсутності уповноваженого представника ліквідатора боржника.

Позиція Верховного Суду

20. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

21. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

22. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

23. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

23.1 26.07.2013 між ДП Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (продавець, відповідач-2, боржник у справі про банкрутство № 911/950/16) та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 23-216, відповідно до умов якого продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором передати у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар (далі-товар) за номенклатурою, кількістю та ціною згідно специфікації № 1, № 2 та № 3, які є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.1 договору).

23.2 Найменування Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" змінено на Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" (АТ "Київоблгаз"), що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

23.3 Згідно п. 2.1. договору загальна вартість цього договору зазначається в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

23.4 Пунктом 5.1. договору сторони передбачили, що продавець протягом п`яти робочих днів з дати підписання сторонами цього договору зобов`язаний передати у власність покупця товар та документи, що підлягають передачі разом з товаром (технічний паспорт, сертифікат якості тощо). Порядок передачі товару покупцю визначається за погодженням сторін.

23.5 Передача товару продавцем та прийняття товару покупцем засвідчується актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками та скріплюється печатками сторін в день прийняття-передачі товару. Датою поставки товару є дата складання акту приймання-передачі товару (п. 5.2. договору).

23.6 Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 11.1. договору).

23.7 Сторонами підписано та скріплено відтисками печаток вищевказаний договір.

23.8 Продавцем передано, а покупцем прийнято, на виконання вищевказаного договору товар на загальну суму 655 472, 56 грн (ціна продажу), в кількості та за вартістю визначеними специфікаціями №№ 1, 2, 3, які є невід`ємними частинами вищевказаного договору, що підтверджується актами від 26.07.2013 приймання-передачі товару за договором купівлі-продажу від 26.07.2013 № 23-216 (належним чином завірені копії специфікацій та вказаних актів додано до позову).

23.9 31.10.2013 між ДП "Києво-Святошинське управління по експлуатації газового господарства ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (продавець, відповідач-2, боржник у праві про банкрутство № 911/950/16) та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 26-2013-003, відповідно до умов якого продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором передати у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар (далі-товар) за номенклатурою, кількістю та ціною згідно специфікації № 1, № 2 та № 3, які є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.1 договору).

23.10 Найменування Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" змінено на Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" (АТ "Київоблгаз"), що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

23.11 Згідно з п. 2.1. договору загальна вартість цього договору зазначається в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

23.12 Пунктом 5.1. договору сторони передбачили, що продавець протягом п`яти робочих днів з дати підписання сторонами цього договору зобов`язаний передати у власність покупця товар та документи, що підлягають передачі разом з товаром (технічний паспорт, сертифікат якості тощо). Порядок передачі товару покупцю визначається за погодженням сторін.

23.13 Передача товару продавцем та прийняття товару покупцем засвідчується актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками та скріплюється печатками сторін в день прийняття-передачі товару. Датою поставки товару є дата складання акту приймання-передачі товару (п. 5.2. договору).

23.14 Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представникам та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 11.1. договору).

23.15 Сторонами підписано та скріплено відтисками печаток вищевказаний договір.

23.16 Продавцем передано, а покупцем прийнято, на виконання вищевказаного договору товар на загальну суму 1 151 340, 77 грн (ціна продажу), в кількості та за вартістю визначеними специфікаціями №№ 1, 2, 3, які є невід`ємними частинами вищевказаного договору, що підтверджується актами від 31.10.2013 приймання-передачі товару за договором купівлі-продажу від 31.10.2013 № 26-2013-003 (належним чином завірені копії специфікацій та вказаних актів додано до позову).

24. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій виходили зокрема з того, що позивачем належними, допустимими, достовірними та вірогідними, в розумінні положень статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України, доказами не доведено, що активи, які є предметом оспорюваних правочинів, було реалізовано боржником (відповідачем-2) на користь відповідача-1 за заниженою вартістю, що не відповідає ринковій, а відтак, такі правочини вчинено з метою виведення активів боржника та уникнення погашення наявної на час їх укладення заборгованості, тобто на шкоду кредиторам, в тому числі заявника, що, в свою чергу, може свідчити про порушення оспорюваними правочинами публічного порядку і, як наслідок, зміст таких правочинів буде суперечити Цивільного кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Позивач не обґрунтував та не довів, а суд не мав можливості оцінити майновий стан боржника в цілому на час укладення оскаржуваних договорів, тому не можна стверджувати про те, що активів боржника стало недостатньо для задоволення вимог АТ "Укртрансгаз", у зв`язку з укладенням оспорюваних у даній справі договорів.

25. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає передчасними вказані висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

25.1 Як встановлено судами попередніх інстанцій, обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав про те, що на користь відповідача-1, що є заінтересованою особою щодо боржника (відповідач-2), реалізовано активи останнього за заниженою вартістю, отже метою оскаржених правочинів є виведення активів боржника задля уникнення погашення наявної на час укладення оспорюваних правочинів заборгованості, тобто на шкоду кредиторам, в тому числі заявника, а відтак, такі правочини порушують публічний порядок, отже, їх зміст суперечить Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

25.2 При розгляді спорів щодо визнання недійсними правочинів укладених боржником належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямування їх на завдання шкоди кредиторам.

25.3 Згідно частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

25.4 Отже, правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

25.5 Згідно частин першої - третьої, п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

25.6 Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

25.7 Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

25.8 Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

25.9 Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

25.10 У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника, кредитор (інші особи) зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, отримане від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.

25.11 Вказана процедура спрямована на повернення до складу конкурсної маси відчужених за такими правочинами активів. Можливість оспорення та спростування майнових дій боржника насамперед необхідна для забезпечення зберігання майна боржника в інтересах конкурсних кредиторів.

25.12 Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

25.13 Стаття 13 Цивільного кодексу України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

25.14 Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

25.15 Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

25.16 За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

25.17 Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

25.18 Семантичне тлумачення терміну "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

25.19 Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

25.20 У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

25.21 Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 Цивільного кодексу України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України (254к/96-ВР) , за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

25.22 Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

25.23 Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

25.24 Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

25.25 Щодо фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

25.26 Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

25.27 Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

25.28 Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредиторів використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

25.29 Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

25.30 Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

25.31 Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

25.32 Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.

25.33 Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

25.34 Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

25.35 Разом з тим, суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень, надаючи оцінку зазначеним вище твердженням позивача, належним чином не дослідили наявність чи відсутність заінтересованості або пов`язаності осіб продавця та покупця за вказаними договорами, та можливий вплив вказаних обставин на обґрунтованість заявленого позову.

25.36 Окрім того, дійшовши висновку про те, що позивачем не доведено, що активи, які є предметом оспорюваних правочинів, було реалізовано боржником (відповідачем-2) на користь відповідача-1 за заниженою вартістю, що не відповідає ринковій, а відтак, такі правочини вчинено з метою виведення активів боржника та уникнення погашення наявної на час їх укладення заборгованості, суди попередніх інстанцій не досліджували ні ринкову вартість реалізованого майна, станом на момент продажу, ні розмір наявної на час укладення оспорюваних договорів заборгованості боржника перед кредиторами, ні розмір активів самого боржника на той час.

25.37 При цьому, судами попередніх інстанцій також не надано належної оцінки аргументам скаржника щодо наявності у боржника, станом на момент укладення оспорюваних договорів, заборгованості перед скаржником у розмірі 9 960 982, 27 грн згідно судових рішень від 22.05.2013 у справі № 911/1696/13 та від 31.05.2013 у справі № 911/1774/13.

26. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

27. Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

28. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

29. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

30. Оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідають.

31. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

32. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних ухвали та постанови не були дотримані.

33. З огляду на викладене, аргументи касаційних скарг знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження.

34. Згідно пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

35. З огляду на зазначене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми процесуального закону - статті 86 Господарського процесуального кодексу України, невірно застосовано норми матеріального права - статей 3, 13 Цивільного кодексу України, а тому ухвала суду першої інстанції від 10.08.2022 та постанову суду апеляційної інстанції від 01.02.2023 слід скасувати, а справу № 911/950/16 (911/3488/20) слід направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

36. При новому розгляді суду необхідно належним чином дослідити наявність чи відсутність заінтересованості або пов`язаності осіб продавця та покупця за оспорюваними договорами купівлі - продажу та можливий вплив вказаних обставин на обґрунтованість заявленого позову, встановити відповідність ціни продажу майна реалізованого за оспорюваними договорами ринковій ціні аналогічного майна станом на час укладення оспорюваних договорів, встановити розмір наявної на час укладення оспорюваних договорів заборгованості боржника перед кредиторами, дослідити розмір активів боржника наявних станом на момент укладення оспорюваних договорів купівлі - продажу та з огляду на встановлені обставини дослідити легітимність/нелегітимність мети з якою відбулося відчуження майна за оспорюваними договорами, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення.