920/695/16 Про скасування рішення та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки - 19.04.2023 Прийняття

У червні 2016 року Фізична особа-підприємець Корніцький В. О. (далі - ФОП Корніцький В. О.) звернувся до суду з позовом до Сумської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення Сумської міської ради від 24.02.2016 № 407-МР "Про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки ФОП Корніцькому В. О." та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 26.12.2005.

Позовні вимоги обґрунтовано положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі" та порушенням відповідачем права позивача на поновлення договору оренди землі на новий строк.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 29.08.2016 позов задоволено. Визнано незаконним і скасовано рішення Сумської міської ради від 24.02.2016 № 407-МР "Про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки ФОП Корніцькому В. О.". Визнано укладеною додаткову угоду № 1 від 27.05.2016 між Сумською міською радою та ФОП Корніцьким В. О. до договору оренди земельної ділянки від 26.12.2005 (державна реєстрація договору оренди земельної ділянки 23.02.2006 за № 040661200222), посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Дувановою Т. П. за реєстровим № 7748, про його поновлення та внесення змін до нього в редакції, наведеній у рішенні.

ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі та яка вважає, що рішенням Господарського суду Сумської області від 29.08.2016 порушено його права, 25.06.2021 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи право на оскарження судового рішення, ОСОБА_1. послався, зокрема на те, що оскарженим судовим рішенням порушено його права як співвласника багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 на розпорядження спільним майном такого будинку, оскільки за договором оренди, поновлення якого на новий строк є предметом судового розгляду у цій справі, в оренду позивачу надано земельну ділянку, що є прибудинковою територією навколо зазначеного будинку, та межа якої проходить по стіні зазначеного багатоквартирного будинку, що перешкоджає співвласникам користуватися будинком та прибудинковою територією.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 29.08.2016 у справі № 920/695/16 прийнято до провадження та призначено розгляд справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 29.08.2016 у справі № 920/695/16 закрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.04.2022 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1, ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 скасовано, справу № 920/695/16 передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 рішення Господарського суду Сумської області від 29.08.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанцій, у грудні 2022 року ФОП Корніцький В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 скасувати, а рішення Господарського суду Сумської області від 29.08.2016 залишити в силі.

У поданій касаційній скарзі ФОП Корніцький В. О. зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 03.02.2021 у справі № 915/1003/20, від 22.09.2020 у справах № 159/5756/18 та № 313/350/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України).

Крім того, суд апеляційної інстанції зробив хибний висновок стосовно важливої обставини, що має суттєве значення у справі - спірна земельна ділянка є прибудинковою територією, на підставі недопустимих доказів, та встановив начебто порушення прав та інтересів ОСОБА_1. як співвласника багатоквартирного будинку (пункт 4 частини 3 статті 310 ГПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 920/695/16 за касаційною скаргою ФОП Корніцький В. О. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.04.2023.

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Сумська міська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що задоволення позовних вимог скаржника призведе до порушення прав співвласників багатоквартирного будинку, зокрема, ОСОБА_1, вважає рішення суду апеляційної інстанції законним та обґрунтованим, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

05.04.2023 у судовому засіданні у справі № 920/695/16 за касаційною скаргою ФОП Корніцького В. О. оголошено перерву до 19.04.2023.

06.04.2023 до Верховного Суду надійшли пояснення ОСОБА_1 щодо обставин справи, які останній просив врахувати при ухваленні судового рішення, з долученими додатковими доказами.

Зазначені пояснення ОСОБА_1. з додатковими доказами Суд залишає без розгляду відповідно до положень частини 5 статті 161, статті 300, частини 1 статті 301 ГПК України як такі, що не визначені цим Кодексом, подані без будь-якого дозволу суду та містять додаткові докази.

Також, 13.04.2023 до Верховного Суду надійшло клопотання ФОП Корніцького В. О. про долучення доказів, яке не підлягає задоволенню з урахуванням частини 2 статті 300 ГПК України, відповідно до якої суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Зазначені пояснення і клопотання з наданими до них доказами залишаються в матеріалах справи, оскільки подані через канцелярію суду та зареєстровані.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ФОП Корніцького В. О. та його представника, ОСОБА_1., представника Сумської міської ради, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Сумської міської ради від 05.07.2005 № 1267-МР "Про надання в оренду земельних ділянок підприємствам, установам, організаціям і підприємцям та внесення змін до рішень Сумської міської ради" надано в оренду земельні ділянки підприємствам, установам, організаціям та підприємцям згідно з додатком. Відповідно до пункту 64 додатку позивачу за рахунок земель житлової та громадської забудови передається в оренду на 10 років земельна ділянка площею 0,0100 га, яка знаходиться за адресою: вул. Сумсько-Київських дивізій, 22а, м. Суми, цільове призначення земельної ділянки - землі комерційного використання під розташування магазину.

26.12.2005 між Сумською міською радою (орендодавець) та Підприємцем Корніцьким В. О. (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку площею 0,0100 га, яка знаходиться за адресою: вул. Сумсько-Київських дивізій, 22а, м. Суми, під розташування магазину, строком до 05.07.2015.

Після закінчення терміну дії договору орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків відповідно до умов цього договору, має за інших рівних умов, переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен повідомити письмово орендодавця про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення (пункт 2.2 договору).

22.04.2015 ФОП Корніцкий В. О. звернувся до Сумської міської ради із заявою від 07.04.2015 № 123 про поновлення договір оренди земельної ділянки до 2025 року.

Рішенням Сумської міської ради від 24.02.2016 № 407-МР "Про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки ФОП Корніцькому В. О." позивачу відмовлено у поновленні договору оренди земельної ділянки.

Сумська міська рада листом-повідомленням від 21.03.2016 № 363/06.01-20 повідомила позивача про прийняте 24.02.2016 рішення та просила повернути земельну ділянку за актом прийому-передачі.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Сумської міської ради від 24.02.2016 № 407-МР, та визнання укладеною додаткову угоду № 1 від 27.05.2016 до договору оренди земельної ділянки від 26.12.2005, виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у справі № 920/695/16 на рішення Господарського суду Сумської області від 29.08.2016 закрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 264 ГПК України.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що за встановлених у справі обставин, оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду питання про права, обов`язки та інтереси скаржника не вирішувалося, що є підставою для закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України.

Підставою скасування ухвали Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 29.08.2016, було порушення норм процесуального права - постановлення оскаржуваної ухвали за відсутності ОСОБА_1, щодо якого були відсутні відомості про належне повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Одночасно, скасовуючи ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021, Верховний Суд вказав на необхідність вирішення питання наявності у ОСОБА_1 (як особи, яка не брала участі у справі, однак вважає, що суд вирішив питання про її права та інтереси) права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, дослідити та надати оцінку доказам, які долучив ОСОБА_1 до поданої апеляційної скарги, та які є в матеріалах справи.

Такі вказівки Верховного Суду є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частина 1 статті 316 ГПК України).

Північний апеляційний господарський суд постановою від 30.11.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, скасував рішення Господарського суду Сумської області від 29.08.2016 та прийняв нове рішення, яким у позові відмовив.

Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 1 статті 254 ГПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Судове рішення, оскаржуване незалученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може бути взято до уваги.

Отже, за змістом статей 17, 254 ГПК України особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку цих статей ГПК України (1798-12) , повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо зазначено про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини1 статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи як третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

ОСОБА_1 в обґрунтування права на оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі послався на обставини того, що спірна земельна ділянка, що є об`єктом оренди за договором оренди земельної ділянки, про поновлення якого на новий строк заявлено позов у цій справі, є прибудинковою територією будинку № 22 по вул. Сумсько-Київських дивізій у м. Суми, у якому скаржнику на праві власності належить квартира. Оскарженим судовим рішенням порушено його права як співвласника багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 на розпорядження спільним майном такого будинку, оскільки за договором в оренду позивачу надано земельну ділянку, що є прибудинковою територією навколо зазначеного будинку, та межа якої проходить по стіні зазначеного багатоквартирного будинку, що перешкоджає співвласникам користуватися будинком та прибудинковою територією. Також скаржник послався на те, що в будинку № 22 по вул. Сумсько-Київських дивізій у м. Суми не створено об`єднання співвласників, тому з цією скаргою він звертається особисто.

Відповідно до частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно зі статтею 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління, урегульовано Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (417-19) .

За визначенням термінів, наведеним у статті 1 зазначеного Закону, прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (пункт 4); співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку (пункт 5); спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія (пункт 6).

Відповідно до приписів статті 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками (частина 1). Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 2).

Отже, будь-яка територія набуває статусу прибудинкової виключно за умов, якщо вона визначена актом на право власності або користування земельною ділянкою, призначена для обслуговування багатоквартирного будинку та є зареєстрованою.

Як свідчать матеріали справи, за договором оренди земельної ділянки від 26.12.2005, укладеним між ФОП Корніцьким В. О. та Сумською міською радою, вимоги про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення якого є предметом позову у цій справі, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0100 га, та надана позивачу в оренду під розташування магазину, за категорією належить до земель житлової та громадської забудови (прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 ) (пункт 1.3 договору оренди від 26.12.2005 та додаток до договору).

Разом із тим скаржником ОСОБА_1 до апеляційної скарги було додано технічну документацію з землеустрою щодо зазначеної земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції після скасування Верховним Судом ухвали від 21.11.2021 розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 29.08.2016 по суті та вважав, що зазначеним судовим рішенням суд вирішив питання про його права та обов`язки, лише на підставі пояснень ОСОБА_1, не надавши будь-якої правової оцінки як доказам, які були долучені ОСОБА_1 до поданої апеляційної скарги, так і доказам, наданим під час розгляду справи, а відтак не встановив, чи набула земельна ділянка, питання про продовження договору оренди якої є предметом розгляду у справі № 920/695/16, статусу прибудинкової.

Таким чином, підтвердилась підстава касаційного оскарження передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України (пункт 4 частина 3 статті 310 ГПК України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.