912/2007/18 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів в межах справи про визнання боржника банкрутом - 19.04.2023 Прийняття

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 24.06.2019 Приватне підприємство "Спецзовнішкомплект" (далі - ПП "Спецзовнішкомплект", боржник) визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, припинено повноваження розпорядника майном арбітражного керуючого Чикильдіної С.А., призначено ліквідатором ПП "Спецзовнішкомплект" арбітражного керуючого Карасюка Олександра Володимировича.

Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк, позивач) в межах справи про банкрутство ПП "Спецзовнішкомплект" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з заявою № 55/2-08/1199 до ПП "Спецзовнішкомплект" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТ Олімп" (далі - ТОВ "ВАТ Олімп", відповідач-2), в якій просило:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів № 1928БВ від 20.10.2014, укладений між ПП "Спецзовнішкомплект" та ТОВ "ВАТ Олімп" від імені за дорученням та в інтересах якого діяло ТОВ "Ф-Трейдінг" на підставі договору доручення № 1927БД від 20.10.2014, з моменту його укладання;

- привести сторони у первісний стан, застосувавши двосторонню реституцію та: стягнути з поточного рахунку ТОВ "ВАТ Олімп" на користь ПП "Спецзовнішкомплект" суму коштів, сплачену за договором купівлі-продажу цінних паперів № 1928БВ від 20.10.2014, в розмірі 7 515 200,00 грн;

- списати з рахунку ПП "Спецзовнішкомплект" у цінних паперах № 300558-UA40004982 в Акціонерному банку "Південний" та зарахувати на рахунок ТОВ "ВАТ Олімп" у цінних паперах № 300558-UA40004982 в Акціонерному банку "Південний" іменні інвестиційні сертифікати Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "ІТТ МЕНЕДЖМЕНТ" (ВПІФ "Платинум Інвест", код ЄДРІСІ 233277, код ЄДР 32588724), міжнародний номер ЦП (ISIN) НОМЕР_2 в кількості 6 600 шт;

- судові витрати покласти на відповідачів.

Позовна заява обґрунтована тим, що в момент укладення спірного договору директор ПП "Спецзовнішкомплект" Гордієнко С.М. не мав достатніх повноважень на підписання такого договору, адже без погодження із загальними зборами учасників підприємства мав право укласти договори на суму, яка не перевищує 1,2 млн.грн, у той час, як відповідно до оспорюваного договору була сплачена сума в розмірі 7 735 200,00 грн. При цьому, загальними зборами учасників ПП "Спецзовнішкомплект" жодних рішень щодо надання згоди на укладення оспорюваного договору не приймалось.

Ще однією підставою для визнання спірного договору недійсним, позивач зазначав обізнаність директора та засновників ПП "Спецзовнішкомплект" на час укладення договору щодо наявності кредитної заборгованості перед позивачем.

Позивач звертав увагу на те, що в момент укладення спірного договору на рахунку ПП "Спецзовнішкомплект" у період з 28.10.2014 по 24.11.2014 були кошти в розмірі 11 219 497,00 грн, які ПП "Спецзовнішкомплект" отримало від ТОВ "Сідвелс" за договорами купівлі-продажу насіння соняшника № 346 та № 347 від 10.10.2014, укладених між ТОВ "Сідвелс" та ПП "Спецзовнішкомплект". Позивач не виключає, що продане ПП "Спецзовнішкомплект" насіння соняшника є майном, що було в забезпеченні АТ "Ощадбанк" з огляду на укладення між Банком та ПП "Спецзовнішкомплект" договору застави товарів в обороті № 18 від 29.11.2011. Крім того, не дивлячись на існуючу заборгованість ПП "Спецзовнішкомплект" перед Банком, про яку були обізнані директор ПП "Спецзовнішкомплект" та засновники ОСОБА_2, ОСОБА_3, було укладено оспорюваний договір.

За оспорюваним договором ПП "Спецзовнішкомплект" у період з 27.11.2014 по 03.12.2014 перерахувало ТОВ "ВАТ Олімп" 7 515 200,00 грн, тобто фактично відбулось виведення вказаної суми з рахунку ПП "Спецзовнішкомплект" на рахунок підконтрольного ОСОБА_3 підприємства - ТОВ "ВАТ Олімп", шляхом укладення спірного договору.

На думку позивача, спірний договір було укладено з метою приховування коштів ПП "Спецзовнішкомплект" від розрахунків з Банком.

В позовній заяві позивач також посилався на підписання спірного договору зі сторони відповідача 2 заінтересованою особою щодо боржника; предмет договору купівлі-продажу цінних паперів і діяльність у сфері купівлі-продажу цінних паперів не відповідає статутним цілям та предмету діяльності ПП "Спецзовнішкомплект"; у договорі не зазначено, яким чином була визначена саме така ціна цінних паперів; на момент прийняття боржником зобов`язання згідно з договором купівлі-продажу цінних паперів майна боржника було недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

Між ПП "Спецзовнішкомплект" (покупець) та ТОВ "ВАТ Олімп" (продавець), від імені та в інтересах якого діяло ТОВ "Ф-Трейдінг" (ліцензія ДКЦНФР на брокерську діяльність серії АГ №579939 від 03.10.2011 до 03.10.2016) на підставі договору доручення № 21927БД від 20.10.2014, 20.10.2014 укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів № 1928БВ (надалі - договір купівлі-продажу).

Пунктом 1.1. договору купівлі-продажу передбачено, що продавець в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, зобов`язаний передати у власність покупцеві, а покупець в порядку та на умовах визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, зобов`язаний прийняти та оплатити цінні папери вказані у такому пункті договору.

У п. 1.3 договору купівлі-продажу вказано, що загальна сума договору складає 7735200 грн.

Всі платежі по цьому договору здійснюються в безготівковій формі, а саме: в національній валюті України - гривні. Покупець зобов`язується сплатити продавцю 100% суми, вказаної у п. 1.2 договору, до 13.10.2019 включно.

Відповідно до п. 2.3 Договору купівлі-продажу цінних паперів покупець, підписуючи цей Договір, заявляє, зобов`язується та гарантує Продавцю, що має усі необхідні повноваження, право та дієздатність для підписання та виконання цього Договору, що особа, яка діє від імені Покупця та вказана в преамбулі цього Договору, прочитала та свідомо підписала цей Договір та наділена необхідними повноваженнями на його підписання, що при укладені даного Договору не порушує законних прав та інтересів третіх осіб.

Продавець протягом 90 банківських днів від дати підписання цього договору, забезпечує передачу цінних паперів покупцю (п. 5.1 Договору купівлі-продажу).

Покупець набуває права власності на цінні папери в порядку передбаченому законодавством України (п. 5.2 договору купівлі-продажу).

Моментом виконання зобов`язань покупця по оплаті цінних паперів є момент зарахування грошової суми, зазначеної в п. 1.2 цього договору, на рахунок продавця в повному обсязі (п. 5.3 договору купівлі-продажу).

Умови Договору сторонами було виконано. ТОВ "ВАТ Олімп" передало у власність ПП "Спецзовнішкомплект" цінні папери, а останній їх прийняв. Підтвердженням цього, зокрема, є і факт повідомлення ПАТ "Банк Південний" арбітражного керуючого ліквідатора ПП "Спецзовнішкомплект" Карасюка О.В. про належність останньому на праві власності 19 400 шт. іменних бездокументарних Інвестиційних сертифікатів, загальною номінальною вартістю 19 400 000,00 грн, емітованих ТОВ "КУА Кепітал Менеджмент" (ПВІФ "Платинум Інвест"). В свою чергу, ПП "Спецзовнішкомплект" оплатив придбані цінні папери шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ "ВАТ Олімп" в розмірі 7 735 200,00 грн.

Стверджуючи, що вказаний договір купівлі-продажу цінних паперів укладений з метою уникнення майнової відповідальності перед кредиторами, зокрема АТ "Ощадбанк" за договором кредитної лінії № 4 від 05.09.2013 у сумі 7млн.грн, останній звернувся з позовом про визнання договору недійсним.

Стислий виклад рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 26.11.2020, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2021 у справі №912/2007/18, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2022 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 26.11.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2021 у справі №912/2007/18 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.

Касаційний господарський суд дійшов висновку, що в оскаржуваних судових рішеннях суди фактично ухилились від з`ясування обставин, на які посилався позивач упродовж всього розгляду справи, зокрема, про те, що ПП "Спецзовнішкомплект" вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики кредитору. Крім того, суди безпідставно застосували до спірних правовідносин положення статті 42 КУзПБ, з огляду на те, що позивач не обґрунтував свої позовні вимоги посиланням на цю норму.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції зазначив, що суду належить надати правову оцінку позовній заяві в контексті вимог позивача щодо наявності ознак фраудаторності оскаржуваного правочину, взявши до уваги висновки, зроблені у цій постанові.

Крім того вказав на необхідність правильного визначення моменту початку перебігу позовної давності при застосування норм інституту позовної давності, а саме: початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

За результатом нового розгляду рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 25.10.2022 позовні вимоги АТ "Державний ощадний банк України" задоволено повністю.

Визнано недійсним договір купівлі - продажу цінних паперів № 1928БВ від 20.10.2014, укладений між ПП "Спецзовнішкомплект" та ТОВ "ВАТ Олімп", від імені за дорученням та в інтересах якого діяло ТОВ "Ф-Трейдінг" на підставі договору доручення № 1927БД від 20.10.2014, з моменту його укладання.

Вирішено привести сторони у первісний стан, застосувавши двосторонню реституцію та:

- стягнути з поточного рахунку ТОВ "ВАТ Олімп" на користь ПП "Спецзовнішкомплект" суму коштів, сплачену за договором купівлі-продажу цінних паперів № 1928БВ від 20.10.2014, в розмірі 7 515 200,00 грн;

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що укладаючи оспорюваний договір ПП "Спецзовнішкомплект" мало усвідомлювати зловживання своїм правом, яке виразилось у використанні коштів всупереч наявним зобов`язанням на придбання цінних паперів, прибутковість яких недоведена. При цьому були знехтуванні права банку на повернення кредиту. Договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Дійшовши висновку про визнання договору недійсним, суд першої інстанції зазначив, що сторони недійсного правочину слід привести до стану, який існував до його укладення. Тому вимога про застосування двосторонньої реституції, стягнення з поточного рахунку ТОВ "ВАТ Олімп" 7 515 200,00 грн, списання з рахунку ПП "Спецзовнішкомплект" та зарахування на рахунок ТОВ "ВАТ Олімп" іменних інвестиційних сертифікатів товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "ІТТ МЕНЕДЖМЕНТ" в кількості 6 600 шт. має бути задоволена.

Щодо застосування строку позовної давності, судом зазначено, що днем, коли позивач довідався або міг довідатись про порушення свого права є 17.09.2019, коли Акціонерний банк "Південний" надав ліквідатору ПП "Спецзовнішкомплект" копію договору купівлі-продажу цінних паперів №1928БВ від 20.10.2014. Відтак, позивачем подано заяву в межах встановленого строку.

Окрім того, судом наведено підстави, з яких суд вважає, що позов розглянуто належним судом.

Додатковим рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022 заяву АТ "Державний ощадний банк України" від 02.11.2022 № 55/2-08/323 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ПП "Спецзовнішкомплект" на користь АТ "Державний ощадний банк України" 2007,00 грн судового збору за подання заяви, 3 010,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 4 014,00 грн судового збору за подання касаційної скарги. Стягнуто з ТОВ "ВАТ Олімп" на користь АТ "Державний ощадний банк України" 2 007,00 грн судового збору за подання заяви від 12.11.2019 № 55/2-08/1199, 3 010,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 4 014,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Додаткове рішення мотивовано тим, що в рішенні від 25.10.2022 за результатами нового розгляду позовної заяви АТ "Ощадбанк" не вирішено питання розподілу витрат зі сплати судового збору. Дійшовши висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд з урахуванням положень статті 129 ГПК зазначив про покладення судових витрат зі сплати судового збору за подання заяви, апеляційної скарги та касаційної скарги у загальному розмірі 18 063,00 грн на відповідачів.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2023 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.10.2022 та додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022 у справі №912/2007/18 залишено без змін.

Апеляційний господарський погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі - продажу цінних паперів № 1928БВ від 20.10.2014, що суперечить нормам ЦК України (435-15) , а саме:

- договір вчинено на шкоду кредитору, із зловживанням права та в порушення засад добросовісності та розумності, що зважаючи на норми ЦК України (435-15) щодо підстав для недійсності договору, свідчить про його фраудаторність;

- відсутність заявленої боржником мети укладання спірного договору, договір укладено з метою ухилення від сплати кредитної заборгованості перед позивачем, так само, як і недоведеність скаржником прибутковості цінних паперів за спірним договором;

- позивачем позов подано в межах строку позовної давності, так як позивач довідався/міг довідатися про існування оспорюваного договору, однак не міг дізнатися його змісту.

Суд апеляційної інстанцій з посланням на пункт 4.5. Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Кіровоградської області, затверджених рішенням зборів суддів Господарського суду Кіровоградської області від 08.05.2018 № 20 (із змінами), відхилив доводи відповідача2 щодо розгляду даної справи, винесення рішення та додаткового рішення неналежним судом першої інстанції. Апеляційний суд не встановив порушення порядку визначення судді для розгляду даної справи судом першої інстанції, а саме порушення автоматизованого розподілу.

Щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення, апеляційний суд, з урахуванням положень статті 129 ГПК України, підтримав висновок суду першої інстанції про покладення судових витрат у справі на відповідачів, з огляду на рішення про задоволення позовних вимог.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

В касаційній скарзі ТОВ "ВАТ Олімп" просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.10.2022, додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі №912/2007/18, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

Підставою касаційного оскарження у касаційній скарзі зазначено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права зважаючи на:

- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди застосували норми права (пункт 6 статті З, частину третю статті 13, частини першу, третю статті 261, частину четверту статті 267 ЦК України, частини першу, другу статті 7 КУзПБ) без урахування та всупереч висновкам щодо застосування таких норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Скаржник стверджує, що оспорюваний договір не містить в собі необхідних ознак для віднесення його до категорії фраудаторного з точки зору правової кваліфікації. Адже суди дійшли висновків про фраудаторність договору в результаті: недоведеності вчинення договору з метою завдати шкоди кредитору; неправильної оцінки доказів та їх аналізу у вигляді банківських Виписок та "Виписки по операціям з цінних паперів"; неправильного застосування норм матеріального права: частини першої статті 203, пункту 6 статті З, частини третьої, шостої статті 13 ЦК України, оскільки не врахували відсутність в оскаржуваному правочині всіх обов`язкових критеріїв фраудаторності, визначених згідно з висновками Верховного Суду у постановах від 24.11.2021 у справі N 905/2030/19(905/2445/19) та від 19.07.2022 у справі N 904/6251/20 (904/316/21);

- пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки в даному випадку є очевидною необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (справа № 369/11268/16-ц від 03.07.2019) та застосованого судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові, у зв`язку з неподібністю правовідносин з правовідносинами, які склалися в даній справі.

Скаржник вважає, що при визначенні моменту початку перебігу позовної давності суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі N 907/50/16 стосовно застосування позовної давності (за недоведеності позивачем факту, через який він не знав про порушення свого цивільного права та не міг дізнатися про його порушення), а також без урахування висновку Верховного Суду у постанові від 21.11.2019 у справі N 918/820/18 стосовно застосування позовної давності, коли позивач прямо зобов`язаний опікуватися станом своїх справ. Тобто, на його думку, судами неправильно застосовано норми частин першої, третьої статті 261 ЦК України та не застосовано частину четверту статті 267 ЦК України, що підлягала застосуванню.

Окрім того, ТОВ "ВАТ Олімп" оскаржує рішення та постанову з підстав, передбачених частиною першою та частиною третьою статті 310 ГПК України, стверджуючи про розгляд справи в суді першої інстанції неповноважним складом суду.

У зв`язку з незаконністю, за доводами скаржника, рішення суду першої інстанції від 25.10.2022, є незаконним додаткове рішення від 11.11.2022, яке є результатом винесення основного рішення

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

До Верховного Суду від АТ "Ощадбанк" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому з посиланням на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, позивач просить залишити без задоволення касаційну скаргу ТОВ "ВАТ Олімп", оскаржені судові рішення - без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції АТ "Ощадбанк" зазначає, що під час нового розгляду зазначеної справи, суди врахували висновки Верховного Суду щодо відчуження майна ПП "Спецзовнішкомплект" в контексті ознак фраудаторності оскаржуваного правочину та прийняли законне та обґрунтоване рішення. АТ "Ощадбанк" зауважує, що скористався наданим йому як кредитору у справі про банкрутство правом і оскаржив оспорюваний правочин, укладений відповідачами, на підставі загальних засад цивільного законодавства

Ліквідатор ПП "Спецзовнішкомплект" у поданому відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ВАТ Олімп" заперечує проти її вимог, просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на правильні висновки судів попередніх інстанцій щодо фактичних обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин, що підтверджується практикою Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи скаржника, здійснивши перевірку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Суд касаційної інстанції наголошує, що відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, прийняті за результатом розгляду заяви АТ "Ощадбанк", поданої в межах справи про банкрутство ПП "Спецзовнішкомплект", про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів, укладеним боржником з ТОВ "ВАТ Олімп", обґрунтованою, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

Визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених у частині 2 статті 16 ЦК України. Разом з цим, застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

У цій справі позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів подав кредитор у справі про банкрутство ПП "Спецзовнішкомплект" - АТ "Ощадбанк" (ухвалою від 02.10.2018 визнано грошові вимоги) як особа, яка не була стороною договору, тобто заінтересована особа, акцентувавши на тому, що спірним договором, укладений з метою приховування коштів ПП "Спецзовнішкомплект" від розрахунків з АТ "Ощадбанк", порушено його права.

Звернення зацікавленої особи (АТ "Ощадбанк) до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

У постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 об`єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду вказала на те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Колегія суддів враховує, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства (2597-19) (норми якого слугують підставою для передачі даного спору для розгляду в межах справи про банкрутство), які передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Відтак, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) чи інших законів, у межах справи про банкрутство, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при визнанні недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу цінних паперів, Верховний Суд вважає за необхідне також врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19).

Так, у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19) предметом судового розгляду був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19(905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків:

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

У контексті цього спору, слід звернути увагу, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19 (902/1243/20)).

Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 904/7905/16 дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) на підставі пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частини 2 статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

АТ "Ощадбанк" позовну заяву про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів обгрунтовано укладенням ПП "Спецзовнішкомплект" оспорюваного договору на шкоду кредитору, з метою уникнути виконання зобов`язання за договором кредитної лінії, укладеним з позивачем. І хоча позовна заява не містить визначення оскаржуваного договору як "фраудаторний", суд керується принципом jura novit curia ("суд знає закони"), одним із елементів цього принципу є застосування норми права до фактичних обставин спору.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц).

Отже, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), при новому розгляді справи, на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 09.02.2022 у цій справі, про надання правової оцінки позовній заяві в контексті вимог позивача щодо наявності ознак фраудаторності оскаржуваного правочину, суди встановили, що 05.09.2013 між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ПП "Спецзовнішкомплект" укладено договір кредитної лінії № 4.

Відповідно до п. 2.2. договору кредитної лінії кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше "04" вересня 2014 року.

Впідп.2.3.3. договору кредитної лінії сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з таким графіком: період: до 04.07.2014 (включно) діючий ліміт кредитування 22000 000,00 грн; з 05.07.2014 по 04.08.2014 (включно) - 15 000 000,00 грн; з 05.08.2014 до 04.09.2014 (включно) - 8000000,00 грн; з 05.09.2014 (включно) - 0,00.

З метою дотримання діючого ліміту кредитування згідно з умовами цього договору позичальник зобов`язаний не пізніше останнього банківського дня періоду, в якому закінчується строк користування кредитом у межах встановленого в звітному періоді діючого ліміту кредитування, здійснити погашення частини кредитних коштів у сумі, що буде необхідною для дотримання діючого ліміту кредитування на наступний період.

У разі якщо діючий ліміт кредитування буде вичерпано, позичальник має право отримати наступний транш у межах діючого ліміту кредитування лише за умови погашення попередньої заборгованості за договором.

За умовами підп. 3.3.1. договору кредитної лінії № 4 банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником та/або майновим поручителем/поручителем взятих на себе обов`язків та недотримання умов, передбачених цим договором та/або документами забезпечення та/або іншими договорами, укладеними позичальником з банком, вимагати негайного повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом (разом з будь-якими іншими нарахованими сумами або сумами, що піддягають сплаті за цим договором), у тому числі, але не виключно, якщо позичальник вчасно не сплатив суму кредиту, її частину або проценти за користування кредитом або будь-які інші суми, які підлягають сплаті за цим договором та/або за будь-яким іншим договором про надання кредиту, або договором про надання банківської гарантії, або договором про відкриття акредитиву, укладеним між банком (установою АТ "Ощадбанк") та позичальником.

Згідно з підп. 3.3.2. договору кредитної лінії № 4 після отримання позичальником від банку листа з повідомленням про вручення щодо відкликання кредиту позичальник зобов`язаний не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів з моменту вручення такого листа здійснити повне погашення кредиту (включаючи основну суму боргу, нараховані та несплачені проценти за користування кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь банку відповідно до умов цього договору).

Листом від 10.07.2014 № 03-19/541 філія - Кіровоградське обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України" повідомила директора ПП "Спецзовнішкомплект" про невиконання підприємством договору кредитної лінії №4 від 05.09.2013 в частині здійснення погашення кредитних коштів в сумі 7000000,00 грн. Лист отримано боржником 14.07.2014.

За приписами частини1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Попередні судові інстанції не погодилися з позицією відповідача 2, що підп. 2.3.3. Договору кредитної лінії № 4 передбачає лише діючий ліміт кредитування та не вказує на необхідність погашення кредиту у встановлені в цьому пункті строки.

Виконання зобов`язання ПП "Спецзовнішкомплект" за договором кредитної лінії №4 неодноразово досліджувалось судами, зокрема, у справах, які розглядались Господарським судом Кіровоградської області № 912/1542/16, № 912/3431/15, про що зазначено в ухвалі про визнання грошових вимог ПАТ "Державний ощадний банк України" від 02.10.2018 у даній справі. Зокрема, судами встановлювалося невиконання ПП "Спецзовнішкомплект" зобов`язання щодо повернення кредитних коштів у порядку, передбаченому п. 2.2. та підп. 2.3.3. договору кредитної лінії № 4 від 05.09.2013.

Отже, Договір кредитної лінії № 4 містить положення щодо строків повернення кредитних коштів і ПП "Спецзовнішкомплект повинно були знати про виникнення зобов`язання перед банком незалежно від порядку та строків формування бухгалтерської, фінансової, податкової звітності.

При цьому, як встановили суди, відповідно до рішення Господарського суду Кіровоградської області від 26.10.2015 у справі №912/3431/15, станом на 15.07.2015 прострочена заборгованість позичальника (відповідача2) за кредитним договором становила 48 391 847 грн 06 коп., а саме: заборгованість по кредиту - 22000 000 грн; заборгованість по процентах - 392966 грн 32 коп; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 8 355 095 грн 89 коп; пеня за несвоєчасну сплату процентів - 662 131 грн 15 коп; 3 проценти річних за несвоєчасну сплату кредиту - 620 136 грн 98 коп; 3 проценти річних за несвоєчасну сплату процентів - 38 828 грн. 35 коп; інфляційні втрати за несвоєчасне погашення кредиту - 12 456 000 грн; інфляційні втрати за несвоєчасну сплату процентів - 866 688 грн 37 коп.

Укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу цінних паперів, ПП "Спецзовнішкомплект" мало усвідомлювати зловживання своїм правом, яке виразилось у використанні коштів всупереч наявним зобов`язанням на придбання цінних паперів. При цьому були знехтуванні права банка на повернення кредиту, адже банк листом від 10.07.2014 № 03-19/541 повідомив директора ПП "Спецзовнішкомплект" про не виконання підприємством Договору кредитної лінії № 4 від 05.09.2013 в частині здійснення погашення кредитних коштів в сумі 7 000 000,00 грн. Лист отримано боржником 14.07.2014.

Таким чином, оспорюваний договір купівлі-продажу цінних паперів укладено за наявності на момент його укладення заборгованості боржника перед банком, що спростовує протилежні твердження скаржника.

Досліджуючи аргументи відповідача 2 про систематичність операцій купівлі-продажу цінних паперів, суди встановили, що таких операцій було 4: 02.10.2013 - купив цінні папери у ПП фірма "Техногруп" в кількості 22900 шт; 03.10.2013 - продаж цінних паперів в тій же кількості ТОВ "Сілікон".; 01.11.2013 - купівля цінних паперів в кількості 4100 шт; 04.11.2013- продаж цінних паперів в тій же кількості. Згадані правочини були вчинені стосовно одних і тих же контрагентів - ПП фірма "Техногруп" і ТОВ "Сілікон", фактично протягом одного місяця, та одразу відчужувались, що свідчить про відсутність у Боржника постійності у сфері купівлі і продажу цінних паперів.

Тобто, перелік вказаних операцій із придбання цінних паперів відбувався в інший період - за рік до укладення оспорюваного правочину та має інший предмет доказування

Предметом спору у справі, що розглядається, є договір купівлі-продажу цінних паперів, укладений 20.10.2014. Суди встановили, що цінні папери, придбані 20.10.2014 не відчужені ПП "Спецзовнішкомплект" ні до 16.07.2015 (коли було відкрито провадження у справі про банкрутство № 912/195/15-г), ні з 16.02.2016 (припинено провадження у справі № 912/195/15-г) до 17.08.2017, коли було відкрито провадження у даній справі, що свідчить про економічну невиправданість купівлі згаданих цінних паперів.

Вказаним спростовуються доводи відповідача 2 як щодо постійності у сфері купівлі-продажу цінних паперів, так і щодо мети укладеного правочину, спрямованого на отримання прибутку від таких операцій (як зазначає скаржник в касаційній скарзі - в розмірі майже 1 000 000,00 грн), оскільки з моменту такого придбання цінних паперів боржник прибутку не отримав.

Крім того, укладення договору в сфері, яка не є основним видом діяльності підприємства, має ризиковий характер, що не відповідає принципу розумності. На момент укладення оспорюваного правочину боржник існував в організаційно-правовій формі приватного підприємства, не мав жодних дозвільних документів на здійснення господарської діяльності з торгівлі цінними паперами.

Отже сукупність встановлених судами обставин у цій справі щодо укладення боржником у період наявності у нього заборгованості перед кредиторами, зокрема перед банком, оспорюваного договору з придбання цінних паперів, операції з якими не відносяться до основних видів його діяльності, відсутність у боржника комерційної вигоди за результатом придбання такого активу, свідчить про наявність в договорі ознак фраудаторного правочину та його вчинення на шкоду кредиторам - задля штучного нарощування обсягу наявної кредиторської заборгованості та унеможливлення виконання грошових зобов`язань перед кредиторами.

За встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин, Верховний Суд погоджується із висновками судів, що укладаючи спірний правочин, ПП "Спецзовнішкомплект" вдалося до використання належного йому суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредитору (позивачу). Факт ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним, що свідчить про використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло"). Адже, кредитний борг перед АТ "Ощадбанк" міг бути погашений боржником за рахунок коштів, направлених на купівлю цінних паперів, прибутковість яких недоведена.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржник про те, що оспорюваний договір не містить в собі всіх необхідних ознак для віднесення його до категорії фраудаторного з точки зору правової кваліфікації. Адже, як зазначив Верховний Суд у постанові від 09.02.2022 у цій справі, досягти повного збігу всіх зазначених обставин у двох різних справах неможливо. В кожному окремому випадку суд визначає критерії ознак фраудаторності самостійно, з урахуванням зібраних доказів.

Колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про те, що оспорюваний договір був укладений поза межами підозрілого періоду, визначеному статтею 42 КУзПБ, що, на його думку, свідчить про відсутність обов`язкового критерію фраудаторності будь-якого договору та виключає можливість визнання договору недійсним.

Укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, а відповідний спосіб захисту гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав (пункт 195 постанови Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

Як зазначили суди в своїх рішеннях, позивач цим правом й скористався, обґрунтовуючи свою заяву посиланням на укладенням оспорюваного договору на шкоду кредитору, зокрема, у вигляді зменшення платоспроможності боржника, оскільки боржник замість того, щоб погасити заборгованість за наявності значних фінансових ресурсів, необґрунтовано купив цінні папери із сумнівною ліквідністю, та не вчинив жодні дії щодо їх реалізації з метою отримання прибутку. Як підстава позову про визнання недійсним оспорюваного правочину банком заявлялись, а судами розглядались загальні засади цивільного законодавства.

Доводи касаційної скарги не спростовують цих висновків, оскільки договір визнавався недійсним на підставі положень статей 3, 13 ЦК України - судами, на виконання вказівок Верховного Суду у цій справі, досліджувалися ознаки фраудаторності договору, спрямування його наслідків на завдання шкоди кредитору боржника. Ці підстави цілком знайшли підтвердження при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанції за результатами нового розгляду справи.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановивши наявність ознак фраудаторності договору (під час його укладення відповідачі діяли недобросовісно та зловживали правами щодо позивача з метою уникнення задоволення вимог позивача як кредитора боржника), цілком обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для визнання укладеного між ПП "Спецзовнішкомплект" та ТОВ "ВАТ Олімп", від імені, за дорученням та в інтересах якого діяло ТОВ "Ф-Трейдінг", правочину - договору купівлі-продажу цінних паперів від 20.10.2014 № 1928БВ недійсним з приведенням сторін недійсного правочину до стану, який існував до його укладення.

Висновки судів попередніх інстанцій у питанні розгляду та визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів ґрунтуються на встановлених обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджуються з приписами чинного законодавства, висновками Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів статті 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності колегія суддів зазначає таке.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України).

При застосуванні норм інституту позовної давності, суди, на виконання вказівки Верховного Суду щодо визначення моменту початку перебігу позовної давності, дослідили доводи відповідача 2 про звернення з позовом поза межами строку позовної давності з посиланням на факт перерахування коштів відповідачем 1 відповідачу 2 через Банк (позивача) по спірному договору згідно платіжного доручення №868 від 27.11.2014, що свідчить про його обізнаність про укладений між відповідачами оспорюваний договір.

Суди встановили, що з призначення платежу в платіжному дорученні позивач довідався/міг довідатися про існування оспорюваного договору, укладеного між відповідачами, однак не міг дізнатися його змісту. З інформації щодо переказу коштів за договором купівлі-продажу цінних паперів не можливо встановити, що договір укладено на шкоду іншому кредитору - позивачу.

Суди виходили з того, що днем, коли позивач довідався або міг довідатись про порушення свого права є 17.09.2019, коли Акціонерний банк "Південний" надав ліквідатору ПП "Спецзовнішкомплект" копію договору купівлі-продажу цінних паперів №1928БВ від 20.10.2014 і зміст оскаржуваного договору став відомий широкому загалу, у тому числі учасникам даної справи.

Враховуючи викладене вище, а також встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком судів, що застосування інституту позовної давності у даному випадку пов`язується саме із моментом отримання позивачем, який не є стороною договору, інформації про порушення його права, а не з фактом укладення між відповідачами оспорюваного договору, що свідчить про звернення АТ "Державний ощадний банк України" в межах строку позовної давності.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що справа після направлення її на новий розгляд Верховним Судом, слухалася неналежним судом першої інстанції.

Вказані аргументи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, який вірно зазначив, що склад суду першої інстанції для нового розгляду справи визначено відповідно до статті 32, 36 ГПК України, а також п. 4.5. Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Кіровоградської області, затверджених рішенням зборів суддів Господарського суду Кіровоградської області від 08.05.2018 №20 (з наступними змінами та доповненнями), який передбачає, що у разі повернення матеріалів справи про банкрутство з суду касаційної інстанції з передачею на новий розгляд в окремій частині, така справа розподіляється у частині іншому судді шляхом автоматизованого розподілу, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2022.

Відтак, визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів є судом, встановленим законом, у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З урахуванням наведеного суд відхиляє доводи скаржника про розгляд цієї справи неповноважним складом місцевого суду, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення на підставі пункту 1 частини першої статті 310 ГПК України.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення, колегія суддів враховує таке.

АТ "Ощадбанк" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області із заявою від 02.11.2022 №55/2-08/324 в порядку статті 244 ГПК України про ухвалення додаткового рішення за результатами розгляду його заяви від 12.11.2019 № 55/2-08/1199.

Заява обґрунтована тими обставинами, що господарський суд при ухваленні рішення від 25.10.2022 за результатами розгляду заяви від 12.11.2019 № 55/2-08/1199 АТ "Ощадбанк " по суті спору не вирішив питання щодо стягнення судового збору із відповідачів.

Судом встановлено, що АТ "Державний ощадний банк України" сплачено судовий збір у загальному розмірі 18 063,00 грн за звернення до суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 4 статті 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд, відповідно до загальних норм розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

На виконання вимог пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України місцевий господарський суд як суд, що ухвалив рішення по суті вирішення спору в цій справі, правомірно ухвалив додаткове рішення стосовно вирішення питання розподілу судового збору за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги у справі шляхом його стягнення з відповідачів у відповідних частинах, з огляду на ухвалене рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Враховуючи, що додаткове рішення є невід`ємною складовою судового рішення, підстав для скасування якого Верховним Судом не встановлено, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу в цій частині також залишити без задоволення, оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції від 11.11.2022 залишити без змін.

З огляду на вищезазначене, аргументи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані рішення, додаткове рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 ГПК України, касаційна скарга ТОВ "ВАТ Олімп" підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2023, рішення від 25.10.2022 та додаткове рішення від 11.11.2022 Господарського суду Кіровоградської області - залишенню без змін.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 296, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТ Олімп" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.10.2022, додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі №912/2007/18 залишити без змін.