927/879/21 Про розірвання договору оренди земельної ділянки - 18.04.2023 Прийняття

1.1. У серпні 2021 року керівник Козелецької окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Куликівської селищної ради звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до фізичної особи-підприємця Шрама В. Ф. (далі - ФОП Шрам В. Ф.) про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 48,2523 га (кадастровий номер 7422785000:04:003:0016), укладеного 10.07.2009 між Куликівською районною державною адміністрацією (далі - Куликівською райдержадміністрацією) та ФОП Шрамом В. Ф., реєстраційний запис від 23.07.2009 № 040983500002 (далі - договір оренди від 10.07.2009).

1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 19, 20, 22, 23, 58, 59, 61, 141 Земельного кодексу України, статей 317, 651 Цивільного кодексу України, статті 60 Водного кодексу України, приписи Законів України "Про оренду землі" (161-14) та "Про охорону земель" (962-15) обґрунтовані тим, що за умовами договору оренди земельної ділянки від 10.07.2009 ФОП Шраму В. Ф. було надано земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 48,2523 га у складі угідь: 39,2638 га пасовищ та 8,9885 га сіножатей.

Умовами укладеного договору передбачалося, зокрема: збереження об`єкта оренди: використання земельної ділянки у відповідності до цільового призначення (пункт 17 договору); заборона зміни цільового призначення земельної ділянки (пункт 19 договору); право вимоги орендодавця до орендаря дотримуватися екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг (пункт 29 договору); обов`язок орендаря дотримуватися режиму природоохоронного використання земель, дотримання режиму використання земель природоохоронного призначення (пункт 31 договору).

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області) від 01.03.2016 № 25-2935/14-16сг ФОП Шраму В. Ф. надана згода на передачу в суборенду земельної ділянки, з урахування якого 11.03.2016 в реєстраційній службі Ніжинського міськрайонного управління юстиції Чернігівської області зареєстровано договір суборенди земельної ділянки, укладений між ФОП Шрамом В. Ф. та Фермерським господарством "Північ Агро" (далі - ФГ "Північ Агро"). Умови договору суборенди, зокрема, щодо цільового призначення, мети використання земельної ділянки, а також прав та обов`язків сторін тотожні умовам укладеного з ФОП Шрамом В. Ф. договору оренди.

21.12.2018 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-10009/14-18сг за актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, серед інших, Куликівській селищній раді у комунальну власність передано спірну земельну ділянку.

10.12.2019 між Куликівською селищною радою та ФОП Шрамом В. Ф. укладено додаткові угоди до договору оренди землі щодо орендодавця та нормативної грошової оцінки землі.

Водночас прокурор зазначав, що 08.05.2020 ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області проведено позапланову перевірку, за результатами якої складено акт про виявлені порушення земельного законодавства та встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 7422785000:04:003:0016, на час обстеження розорана у межах прибережної захисної смуги річки Десни на площі 0,8447 га та, оскільки земельна ділянка, яка перебуває в оренді ФОП Шрама В. Ф. та за видом угідь відноситься до пасовищ, дії з розорювання такої земельної ділянки та здійснення посівів, у тому числі в межах встановленої прибережної захисної смуги, свідчать про відхилення землекористувачем від затвердженого в установленому порядку проекту землеустрою та порушення встановлених вимог щодо використання земельної ділянки.

У подальшому з метою контролю стану додержання ФОП Шрамом В. Ф. режиму користування орендованою земельною ділянкою 06.05.2021 ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства під час використання сіножатей, пасовищ та прибережних смуг, зокрема земельної ділянки, кадастровий номер 7422785000:04:003:0016 та встановлено факт порушення орендарем - ФОП Шрамом В. Ф. та суборендарем земельної ділянки - ФГ "Північ Агро" екологічного та земельного законодавства при використанні земельної ділянки.

Аналогічні порушення встановлені в ході заходу державного контролю, проведеного 06.05.2021 Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області.

Прокурор наголошував, що уповноваженими державними контролюючими органами у сфері охорони та використання земельних ресурсів та екології протягом 2 років установлено та зафіксовано факт розміщення частини земельної ділянки, переданої в оренду ФОП Шраму В. Ф. та переданої ним у суборенду ФГ "Північ Агро", у межах прибережної захисної смуги річки Десни, та використання орендарем та суборендарем земельної ділянки з порушенням екологічних норм, в саме шляхом розорювання та вирощування сільськогосподарської продукції.

Отже, прокурор, звертаючись до суду, зазначав, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення з видом угідь - пасовища та сіножаті у 2020-2021 роках використовувалася всупереч цільовому призначенню як рілля для вирощування сільськогосподарських культур у межах прибережної смуги, що підтверджується результатами проведених уповноваженими органами перевірок.

1.3. Куликівська селищна рада підтримала позовні вимоги прокурора, вказавши при цьому на вжиття нею заходів щодо усунення порушень законодавства шляхом проведення зустрічі з головою ФГ "Північ Агро", яким фактично використовується земельна ділянка, який повідомив про оскарження законності складених за результатами проведених перевірок актів та припису.

1.4. У відзиві на позовну заяву ФОП Шрам В. Ф., заперечуючи проти її задоволення, вказував, зокрема, на: недоведеність прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави у цьому випадку; недоведення прокурором належними доказами невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 Закону України "Про оренду землі" та умов договору оренди земельної ділянки від 10.07.2009, що може бути підставою для дострокового розірвання договору; відсутність в наданих прокурором на підтвердження своїх вимог актах перевірок конкретних та достовірних даних щодо предмета позову; ненадання прокурором доказів на підтвердження порушень орендарем режиму господарювання у межах прибережної смуги.

1.5. ФОП Шрам В. Ф. подав до Господарського суду Чернігівської області заяву в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України про залишення позовної заяви прокурора без розгляду, вказуючи на недоведення прокурором невиконання або неналежне виконання компетентним органом своїх функцій щодо захисту інтересів держави.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.11.2021 відмовлено ФОП Шраму В. Ф. у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду із встановленням обставин щодо дотримання прокурором у цьому випадку порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та відсутності підстав для залишення позову без розгляду.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022, позов задоволено повністю, розірвано договір оренди землі від 10.07.2009, укладений між Куликівською селищною радою та ФОП Шрамом В. Ф.

2.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, вказавши про нецільове використання земельної ділянки відповідачем, оскільки за результатами перевірки встановлений факт механічного обробітку земельної ділянки, яка частково перебуває в межах нормативної прибережної захисної смуги річки Десни, шляхом її розорювання та засіювання пшеницею.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022, ФОП Шрам В. Ф. у касаційній скарзі просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень, посилається на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із неправильним застосуванням судами норм матеріального права та неврахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом у подібних правовідносинах, а також порушенням судами норм процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 310 зазначеного Кодексу є підставою для скасування судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

3.1.1. Оскаржуючи судові рішення у справі, скаржник зазначає, що суди не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15 щодо застосування статті 651 Цивільного кодексу України.

3.1.2. Скаржник також зазначає, що оскаржувана постанова Північного апеляційного господарського суду не містить мотивів незастосування норм права, на які посилалися сторони, а також постанова не містить мотивів визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі, не містить мотивів та норм права, чому докази, що були надані суду ФОП Шрамом В. Ф., не були розглянуті, а деякі не взяті до уваги та відхилені.

Заявник касаційної скарги зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У той же час, як зазначає скаржник, долучені прокурором до позовної заяви копії фотознімків земельної ділянки не є належними доказами у справі, оскільки фотознімками не підтверджується використання земельної ділянки з кадастровим номером 7422785000:04:003:0016 не за цільовим призначенням, а акти перевірки, на які посилався прокурор та суди, також не можуть вважатися належними доказами у справі, оскільки не містять конкретні та достовірні факти, щодо предмета позову.

3.2. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу, заперечуючи проти її задоволення, вказує на необґрунтованість доводів скаржника з підстав, викладених у відзиві, акцентуючи увагу, зокрема, на встановлені судами обставини щодо нецільового використання земельної ділянки.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав - залишити судові рішення без змін з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- 09.02.2009 розпорядженням голови Куликівської районної державної адміністрації № 46 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Кладьківської сільської ради Куликівського району Чернігівської області передано в оренду ФОП Шраму В. Ф. земельну ділянку площею 48,2523 га;

- 10.07.2009 між Куликівською районною державною адміністрацією та ФОП Шрамом В. Ф. укладено договір оренди земельної ділянки строком на 15 років для товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кладьківської сільської ради Куликівського району Чернігівської області площею 48,2523 га (кадастровий номер: 7422785000:04:003:0016) у складі угідь: 39,2638 га пасовищ та 8,9885 га сіножатей (пункти 1, 2 договору оренди);

- договір оренди зареєстрований у Куликівському районному відділу Чернігівської регіональної філії ДП ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.07.2009 № 040983500002.

Сторони у договорі оренди землі від 10.07.2009 дійшли згоди щодо таких його умов:

- земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пункт 15 договору);

- цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення (землі запасу) (пункт 16 договору);

- використання земельної ділянки у відповідності до земельного законодавства, забороняється самовільна забудова земельної ділянки (пункт 17 договору);

- заборона зміни цільового призначення земельної ділянки (пункт 19 договору);

- право вимоги орендодавця до орендаря дотримуватись екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг (пункт 29 договору);

- обов`язок орендаря дотримуватись режиму природоохоронного використання земель, дотримуватися режиму використання земель природоохоронного призначення (пункт 31 договору).

4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна (витяг 106910234, сформований 09.12.2017) щодо земельної ділянки, кадастровий номер 7422785000:04:003:0016, дата державної реєстрації земельної ділянки 10.07.2009; цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; власник - держава в особі ГУ Держземагентства у Чернігівській області; 06.08.2015 зареєстровано інше речове право на підставі договору оренди землі від 10.07.2009, орендар - ФОП Шрам В. Ф., орендодавець - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області.

Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру (витяг НВ-7408016232019, сформований 09.01.2019) земельна ділянка, кадастровий номер 7422785000:04:003:0016, відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення; цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

4.4. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 01.03.2016 № 25-2935/14-16-сг ФОП Шраму В. Ф. надано згоду на передачу в суборенду земельної ділянки площею 48,2523 га, кадастровий номер: 7422785000:04:003:0016.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна (витяг 106910234, сформований 09.12.2017) між ФОП Шрамом В. Ф. та ФГ "Північ Агро" укладено договір суборенди земельної ділянки площею 48,2523 га, кадастровий номер 7422785000:04:003:0016, який зареєстровано 11.03.2016 в реєстраційній службі Ніжинського міськрайонного управління юстиції Чернігівської області (запис № 13639613), умови якого щодо цільового призначення, мети використання земельної ділянки, а також прав і обов`язків сторін, тотожні умовам укладеного 10.07.2009 з ФОП Шрамом В. Ф. договору оренди землі.

4.5. На підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг та згідно з актом приймання-передачі спірну земельну ділянку передано із державної в комунальну власність Куликівської об`єднаної територіальної громади, інтереси якої представляє Куликівська селищна рада, а 03.12.2019 між Куликівською селищною радою та ФОП Шрамом В. Ф. укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 10.07.2009, якою внесено зміни щодо орендодавця та нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

4.6. Суди попередніх інстанцій установили, що 13.05.2021 старшими державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області Федоренком О. Д. та Крихтою Ю. М. на підставі чинного законодавства та згідно з наказом Державної екологічної інспекції у Чернігівській області від 11.05.2021 № 350 здійснено заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства в галузі збереження водних та земельних ресурсів, надр, атмосферного повітря, рослинного та тваринного світу, об`єктів природно-заповідного фонду, водних живих ресурсів та поводження з відходами на території Чернігівської області.

В ході перевірки встановлено порушення природоохоронного режиму використання земель водного фонду на земельній ділянці кадастровий номер 7422785000:04:003:0016, а саме встановлено, що на земельній ділянці здійснено механічний обробіток землі шляхом її розорювання та засіяно сільгоспкультурами. В ході перевірки встановлено, що частково механічно оброблена ділянка перебуває в межах нормативної прибережної захисної смуги річки Десни. Такими діями порушено вимоги статей 60, 61, 96 Земельного кодексу України, статей 88, 89 Водного кодексу України.

4.7. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Куликівської селищної ради про розірвання договору оренди землі, укладеного 10.07.2009 з ФОП Шрамом В. Ф., з посиланням, зокрема, на положення статей 651 Цивільного кодексу України, положення Земельного та Водного кодексів України (213/95-ВР) , а також Законів України "Про оренду землі" (161-14) та "Про охорону земель" (962-15) у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору щодо цільового використання земельної ділянки.

4.8. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до пункту 38 договору оренди від 10.07.2009, укладеного з ФОП Шрамом В. Ф., дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Як вже зазначалося, суди установили, що за умовами спірного договору оренди землі орендодавцю (Куликівській райдержадміністрації, яку в подальшому згідно з додатковою угодою від 03.12.2019 замінено на Куликівську селищну раду) надано право вимагати від орендаря (ФОП Шрама В. Ф.) використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з договором оренди, а саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому орендар має дотримуватися режиму природоохоронного використання земель, режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення (пункт 31 договору оренди).

4.9. Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За змістом частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

4.10. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, висновки в якій враховано судом першої інстанції, зазначено таке.

"24. За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Згідно із частинами 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

26. Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

27. Згідно із частинами 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

28. Відповідно до абзаців 1, 2 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 цього Кодексу.

29. З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу".

4.11. Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди від 10.07.2009) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пункт "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пункт "б" зазначеної норми).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 вказала, що нормами права визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33- 37 Земельного кодексу України для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі у справі № 925/929/19).

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для відступу від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05.03.2013 у справі № 21-417а12, від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 701/902/17-ц, від 03.06.2019 у справі № 708/933/17, від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Разом з тим у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 зазначено, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

4.12. Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 14 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 626 та частиною 1 статті 627, статтею 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини 8 статті 93 Земельного кодексу України і частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Так, згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 24 зазначеного Закону визначені права та обов`язки орендодавця. Орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Такі умови передбачені також і підпунктом 8.1.1 пункту 8 договору оренди землі від 06.05.2019.

Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" визначені права та обов`язки орендаря, зокрема право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі. Орендар земельної ділянки зобов`язаний, зокрема, виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Зазначені положення кореспондуються із визначеними у пунктах 8.3, 8.4 договору оренди землі від 06.05.2019 правами та обов`язками орендаря.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

У статті 37 Закону України "Про охорону земель" зазначено, що на власників та землекористувачів, у тому числі орендарів земельних ділянок, покладено обов`язок здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ.

За змістом статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 (z1011-10) затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (далі - Класифікація), згідно з положеннями пунктів 1.2, 1.4 якої встановлено, що код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Класифікація визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Землі сільськогосподарського призначення розміщені у розділі 0.1 секція А, який поділений на 14 підрозділів. Землі для сінокосіння і випасання худоби відділені від інших окремим підрозділом 01.08.

У постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц з урахуванням положень статті 96 Земельного кодексу України, статей 35, 37 Закону України "Про охорону земель" зазначено, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації.

За змістом статті 37 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо, зокрема, вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ.

4.13. Суд апеляційної інстанції установив, що факт механічного обробітку землі шляхом її розорювання та засіювання пшеницею не оспорюється сторонами, натомість актом про результати заходів державного нагляду (контролю) від 13.05.2021 встановлено, що розорювання земельної ділянки та засіювання частково перебуває в межах нормативної прибережної захисної смуги річки Десни.

Згідно зі статтею 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

4.14. Ураховуючи положення чинного законодавства та умови спірного договору, а також встановлені судами обставини справи щодо підтвердження факту механічного обробітку землі шляхом її розорювання та засіювання пшеницею, що не оспорювалося сторонами, використання земельної ділянки відбувалося без зміни категорії цільового призначення земельної ділянки, однак з порушенням (зміною) виду її цільового використання в межах однієї категорії.

Отже, з урахуванням встановлених судами обставин, а також з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 стосовно того, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди землі.

4.15. Як вже зазначалося, ФОП Шрам В. Ф., звертаючись із касаційною скаргою з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та неврахування висновку, викладеного Верховним Судом у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15 щодо застосування статті 651 Цивільного кодексу України.

4.16. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

4.17. Так, у постанові від 31.07.2019 у справі 806/5308/15 (на неврахування якої посилається заявник касаційної скарги) за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області про визнання припису незаконним та рішення про скасування декларації, Верховний Суд, скасовуючи постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.05.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2016 та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування припису Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області від 24.07.2015 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та рішення про скасування декларації про прийняття завершеного будівництвом об`єкта до експлуатації, зазначив таке. Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо). Єдина умова, яку встановлює частина 5 статті 20 Земельного кодексу України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою. Так, Верховний Суд враховував, що, зводячи магазин, позивачка діяла з дотриманням вимог містобудівної документації. У містобудівних умовах, проектній документації, будівельному паспорті та деклараціях вона зазначала про будівництво саме магазину і зазначала відомості про земельну ділянку, якою володіла і користувалася на законних підставах. Усі державні органи та органи місцевого самоврядування знали про спорудження магазину і з цим погоджувалися.

Водночас у справі, що розглядається, були вимоги про розірвання договору оренди землі, а судами встановлені обставини щодо використання переданої в оренду (а в подальшому в суборенду) земельної ділянки сільськогосподарського призначення не за тим видом використання, за яким така земельна ділянка передавалася в користування (пасовища, сіножаті), оскільки факт механічного обробітку землі шляхом її розорювання та засіювання пшеницею не оспорюється сторонами, натомість актом про результати заходів державного нагляду (контролю) від 13.05.2021 встановлено, що розорювання земельної ділянки та засіювання частково перебуває в межах нормативної прибережної захисної смуги річки Десни.

4.18. Отже, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставин у справі, що розглядається, та обставин, установлених судами у справі, наведеній скаржником у касаційній скарзі, правовідносини у цих справах не є подібними, а застосування судами норм матеріального права було здійснено, виходячи із встановлених обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на незастосування судами правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі 806/5308/15, на який скаржник посилався у касаційній скарзі, а доводи касаційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до незгоди із висновками суду.

4.19. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Шрама В. Ф. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 і рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2021 справі № 927/879/21.

4.20. Оскаржуючи судові рішення у справі, ФОП Шрам В. Ф. також посилався на пункт 4 частини 2 статті 287 та пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить мотивів визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі, не містить мотивів та норм права, чому докази, що були надані суду ФОП Шрамом В. Ф., не були розглянуті, а деякі не взяті до уваги та відхилені, вважаючи при цьому, що докази, надані прокурором, є неналежними.

Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, передбаченому, зокрема, у пункті 4, а саме якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Натомість, як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), у цьому випадку не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а саме лише посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення.

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про недослідження судами зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи надав оцінку твердженням відповідача про неналежність фотознімків як доказів, відсутності доказів про невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 Закону України "Про оренду землі", а також посиланням відповідача на дефекти акта перевірки від 06.05.2021 та неповідомлення орендаря про проведення перевірки 13.05.2021.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

Отже, доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, щодо порушення судами норм процесуального права зводяться до незгоди із судовими рішеннями та свідчать про намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі, що не відповідає положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ФОП Шрама В. Ф. про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ФОП Шрама В. Ф. на судові рішення у справі, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав оскарження судових рішень, визначених заявником, - залишити постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 і рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2021 у справі без змін.