Про скасування податкового повідомлення-рішення

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши за винятковими обставинами у письмовому провадженні справу за скаргою Комунального підприємства "Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів" (далі - КП) справу за його позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про скасування податкового повідомлення-рішення, встановила:

У березні 2006 року КП звернулося з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 13 березня 2006 року N 0000031330/2 про застосування до нього на підставі підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181-III (2181-14) ) штрафних санкцій у розмірі 665191 грн. 04 коп. за самостійне відчуження активів, які перебували у податковій заставі і на відчуження яких була потрібна згода податкового органу.

Позивач зазначив, що 15 січня 2002 року в нього виник податковий борг у сумі 12727 грн. 17 коп. за самостійно визначеним зобов'язанням з податку з власників наземних транспортних засобів, інших самохідних машин та механізмів і як наслідок - право податкової застави, про що його повідомлено в письмовій формі. Податкову заставу рухомого майна та майнових прав було зареєстровано 8 травня 2002 року в Запорізькій філії Державного підприємства "Інформаційний центр Міністерства юстиції України" за N 135-3484. 22 травня 2003 року до запису в державному реєстрі застав за N 34-10100 внесено зміни, відповідно до яких заставу поширено на все рухоме, нерухоме майно та майнові права. У період з 1 липня 2002 року по 30 червня 2005 року, за який податкові органи перевірили господарську діяльність КП, його активи перебували в податковій заставі двічі: з 1 липня 2002 року по 28 листопада 2003 року - у зв'язку із заборгованістю з податку з власників транспортних засобів, з 6 липня по 26 листопада 2004 року - через несплату в установлені Законом N 2181-III (2181-14) строки податку на додану вартість у сумі 62293 грн. 66 коп.

В акті від 19 жовтня 2005 року N 32/08-08/225/03345018, складеному відповідачем за результатами перевірки, зазначено, що під час останньої виявлені факти проведення операцій з активами, які перебували в податковій заставі, без згоди податкових органів.

На думку позивача, оспорюване податкове повідомлення-рішення суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року N 2-рп/2005 (v002p710-05) (справа N 1-9/2005) щодо неможливості поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без урахування суми його податкового боргу.

Господарський суд Запорізької області постановою від 7 липня 2006 року в задоволенні позову відмовив.

Запорізький апеляційний господарський суд постановою від 19 вересня 2006 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 серпня 2008 року постанову апеляційного суду скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі.

У скарзі про перегляд ухвали суду касаційної інстанції за винятковими обставинами КП, посилаючись на неоднакове застосування цим судом однієї й тієї самої норми права, просить скасувати зазначену ухвалу і залишити в силі рішення апеляційного суду. На обґрунтування скарги позивач додав до неї копію ухвали Вищого адміністративного суду України в іншій справі, у якій, на його думку, цю норму права застосовано по-іншому.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що скарга має бути задоволена частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення апеляційного суду про задоволення позову і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в цьому, суд касаційної інстанції виходив з того, що рішення Конституційного Суду України щодо неможливості поширення права податкової застави на будь-які активи боржників без урахування суми податкового боргу стосується тих платників податків, активи яких передаються в податкову заставу починаючи з дня постановлення цього рішення - 24 березня 2005 року.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, висновки касаційного суду є помилковими з таких підстав.

У статті 8 Закону N 2181-III викладено загальні положення про податкову заставу, зокрема, про її зміст, час виникнення відповідного права і межі її застосування.

Оспорюване рішення було прийнято 13 березня 2006 року. А роком раніше, 24 березня 2005 року, Рішенням Конституційного Суду України N 2-рп/2005 було визнано неконституційним підпункт 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону N 2181-III в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без урахування суми його податкового боргу.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що з огляду на загальні принципи права та конституційні вимоги розмірності і справедливості розмір податкової застави не може суттєво перевищувати розмір податкового боргу, враховуючи загальні принципи права та конституційні вимоги розмірності і справедливості.

Саме з таких засад виходив Конституційний Суд України, постановляючи згадане рішення. При цьому він зазначив, що поширення на будь-які види активів платника податків права податкової застави, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.

Податковий орган повинен був урахувати зазначене рішення Конституційного Суду України при вирішенні питання про застосування податкової застави щодо активів позивача.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не з'ясували наявність підстав для поширення податкової застави на всі активи позивача, її зміст, дату виникнення відповідного права і межі його застосування.

Окрім цього, суди не дали правової оцінки дотримання відповідачем положень законів щодо форми акта ненормативного характеру, яким накладені штрафні санкції (штраф) за відчуження активів, що перебували у податковій заставі.

Податкове повідомлення-рішення є письмовим повідомлення контролюючих та податкових органів про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання та погасити суму податкового боргу. Ця форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обов'язків по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених у статтях 14 та 15 Закону України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування", у випадках, передбачених підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону N 2181-III, вичерпний перелік яких не може бути розширено за ініціативи податкового органу, хоча їх сплата (стягнення) пунктом 17.3 статті 17 згаданого Закону прирівняна до сплати податків.

Оскільки під час розгляду справи судами допущено порушення норм права, всі ухвалені в ній судові рішення підлягають скасуванню з направленням її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Комунального підприємства "Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів" задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 серпня 2008 року, постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19 вересня 2006 року та постанову господарського суду Запорізької області від 7 липня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.