910/1193/22 Про стягнення заборгованості за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел - 23.03.2023 Прийняття

Спір виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення нарахованих сум штрафу, пені, відсотків річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ПАТ "Харківенергозбут" звернулося до суду з позовом до ПАТ "НЕК "Укренерго" про стягнення 3 840 272,57 грн пені, 2 877 932,66 грн штрафу, 314 985,98 грн 3% річних та 181 205,61 грн інфляційних втрат за неналежне виконання умов договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва альтернативної енергії з альтернативних джерел на підставі статтей 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що, оскільки відповідач допустив прострочення грошового зобов`язання зі сплати вартості наданих послуг за періоди з липня 2019 року по листопад 2019 року, з березня 2020 року по лютий 2021 року та з травня 2021 року по серпень 2021 року, позивачем нараховано пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі №910/1193/22 позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "НЕК "Укренерго" на користь ПАТ "Харківенергозбут" 1 920 136, 29 грн пені, 1 438 966, 33 грн штрафу, 314 985, 98 грн 3% річних та 181 205, 61 грн інфляційних втрат. В іншій частині в позові відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі №910/1193/22 змінено. Викладено пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 910/1193/22 у такій редакції:

"Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, ідентифікаційний код 00100227) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (61037, Харківська обл., м. Харків, вул. Плеханівська, 126, ідентифікаційний код 42206328) пеню в сумі 679 497 (шістсот сімдесят дев`ять тисяч чотириста дев`яносто сім) грн 32 коп., штраф в сумі 1 438 966 (один мільйон чотириста тридцять вісім тисяч дев`ятсот шістдесят шість) грн 33 коп., 3 % річних в сумі 300 850 (триста тисяч вісімсот п`ятдесят) грн 43 коп., інфляційні втрати в сумі 75 546 (сімдесят п`ять тисяч п`ятсот сорок шість) грн 74 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 69 199 (шістдесят дев`ять тисяч сто дев`яносто дев`ять) грн 87 коп.".

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ "НЕК "Укренерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 у справі №910/1193/22, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ПАТ "НЕК "Укренерго" із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) вказує, що попередні судові інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права - частину третю статті 551 ЦК України та статтю 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 24.10.2018 у справі №910/19576/17, від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 10.07.2019 у справі №910/21564/16, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, від 30.01.2019 у справі №922/175/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.10.2019 у справі №910/1005/19, від 26.09.2019 у справі №922/3613/18, від 18.06.2019 у справі №914/1208/18, від 19.09.2019 у справі №907/532/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19.

4.2. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та вказує, що суди неправильно застосували абзаци перший, другий частини восьмої статті 33, абзаци перший, третій частини п`ятої статті 33, частину сьому статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії", зробивши помилкові висновки, що не своєчасність здійснення оплати відповідачем не залежить від включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП).

4.2.1. Крім того, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин частину першу статті 614 ЦК України, оскільки за відсутності вини як необхідного елементу господарсько-правової відповідальності, відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасну оплату послуг.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. ПАТ "Харківенергозбут" 06.03.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційне провадження з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, - закрити, а з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПУ України - касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5.1.1. Поряд з цим, позивач подав клопотання про закриття касаційного провадження, в якому також просив Суд касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "НЕК "Укренерго" закрити, касаційну скаргу залишити без задоволення.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Між ПАТ "Харківенергозбут" (постачальник послуг) та Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго", правонаступником якого є ПАТ "НЕК "Укренерго", (замовник) 01.07.2019 укладено договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел № 0099-09021 (далі - Договір), за умовами якого постачальник послуг на виконання спеціальних обов`язків із купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом надає замовнику послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії в обсязі та на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1 Договору).

6.1.1. Відповідно до пункту 2.1 Договору визначено, що вартість та порядок оплати послуги визначаються відповідно до вимог Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок), у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом постачальником послуг.

6.1.2. Згідно з пунктами 3.2, 3.3 Договору погоджено, що постачальник послуг має право отримувати своєчасну та в повному обсязі оплату вартості послуги, а замовник зобов`язаний у повному обсязі здійснювати оплату вартості послуги, розрахованої постачальником послуг та затвердженої регулятором.

6.1.3. У пункті 4.3 Договору сторони погодили, що у разі порушення замовником зобов`язань щодо строків оплати наданих послуг, визначених у Порядку, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. Додатково стягується штраф у розмірі 7 % від зазначеної вартості послуг за прострочення понад 30 днів.

6.1.4. Цей договір набирає чинності з 01.07.2019 та діє до 31.12.2020 (пункт 7.1 Договору).

6.2. Сторонами підписані наступні акти приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел:

- від 31.07.2019 № 07/19 на суму 3 993 871,60 грн (акт коригування до акту 07/19 від 31.07.2019 на суму 3 999 770,22 грн);

- від 31.08.2019 № 08/19 на суму 3 831 695,11 грн (акт коригування до акту 08/19 від 31.08.2019 на суму 3 832 408,14 грн; акт коригування до акту 08/19 від 31.08.2019 на суму 3 843 458,00 грн);

- від 30.09.2019 № 09/19 на суму 3 122 293,54 грн (акт коригування до акту 09/19 від 30.09.2019 на суму 3 130 825,13 грн);

- від 31.10.2019 № 10/19 на суму 1 720 316,45 грн;

- від 30.11.2019 № 11/19 на суму 723 370,78 грн;

- від 31.03.2020 № 03/20 на суму 4 878 938,23 грн;

- від 30.04.2020 № 04/20 на суму 7 807 435,98 грн (акт коригування до акту 04/20 від 30.04.2020 на суму 7 810 538,32 грн);

- від 31.05.2020 № 05/20 на суму 7 205 274,20 грн;

- від 30.06.2020 № 06/20 на суму 10 172 249,64 грн;

- від 31.07.2020 № 07/20 на суму 11 224 633,13 грн;

- від 31.08.2020 № 08/20 на суму 10 565 792,18 грн (акт коригування до акту 08/209 від 31.08.2020 на суму 10 565 886,14 грн);

- від 30.09.2020 № 09/20 на суму 8 204 005,60 грн;

- від 31.10.2020 № 10/20 на суму 5 457 251,74 грн;

- від 30.11.2020 № 11/20 на суму 1 219 783,85 грн;

- від 31.12.2020 № 12/20 на суму 1 130 350,28 грн;

- від 31.01.2021 № 01/21 на суму 596 950,02 грн;

- від 28.02.2021 № 02/21 на суму 2 606 739,62 грн;

- від 31.05.2021 № 05/21 на суму 12 802 745,11 грн;

- від 30.06.2021 № 06/21 на суму 12 675 694,03 грн;

- від 31.07.2021 № 07/21 на суму 16 322 347,70 грн;

- від 31.08.2021 № 08/21 на суму 11 322 580,31 грн, які підписані уповноваженими представниками обох сторін, та якими підтверджується факт надання позивачем відповідачу послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії за періоди з липня 2019 року по листопад 2019 року, з березня 2020 року по лютий 2021 року та з травня 2021 року по серпень 2021 року на загальну суму 137 613 708,50 грн.

6.3. Надані позивачем послуги відповідач оплатив, що підтверджується платіжними дорученням:

- від 06.02.2020 № 1043 на суму 5 908 105,10 грн,

- від 18.08.2020 № 1165 на суму 4 878 938,23 грн,

- від 07.09.2020 № 1183 на суму 7 205 274,20 грн,

- від 18.08.2020 № 1166 на суму 7 810 538,32 грн,

- від 07.09.2020 № 1184 на суму 10 172 249,64 грн,

- від 01.10.2020 № 1489 на суму 11 224 633,13 грн,

- від 15.10.2020 № 1201 на суму 10 565 886,14 грн,

- від 03.11.2020 № 1123 на суму 8 204 005,6 грн,

- від 28.01.2021 № 1106 на суму 5 457 251,74 грн,

- від 28.01.2021№ 1107 на суму 1 219 783,85 грн,

- від 18.02.2021 № 1093 на суму 1 130 350,28 грн,

- від 16.03.202 № 7111 на суму 596 950,02 грн,

- від 09.04.2021 № 1134 на суму 2 606 739,62 грн,

- від 05.07.2021 № 1024 на суму 12 802 745,11 грн,

- від 18.08.2021 № 122 на суму 12 675 694,03 грн,

- від 01.10.2021 № 1311 на суму 11 322 580,31 грн,

- від 14.09.2021 № 328 на суму 16 322 347,70 грн,

- від 18.08.2020 № 1162 на суму 5 898,62 грн,

- від 18.08.2020 № 1164 на суму 8 531,59 грн,

- від 18.08.2020 № 1163 на суму 11 049,86 грн.

6.4. Представник відповідача подав заяву про зменшення штрафних санкцій на 95% від заявленої в позові суми, посилаючись на завищений розмір неустойки, наявність обставин, що обтяжують фінансове становище ПАТ "НЕК "Укренерго", особливий порядок розрахунків відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" (2019-19) , невеликим періодом прострочення зобов`язання, вжиття усіх можливих заходів для повної оплати послуг позивача.

6.5. Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, виходив з такого:

- відповідач допустив прострочення грошового зобов`язання та сплатив вартість послуг позивача із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за актами приймання-передачі та актами корегування наданих послуг із порушенням строку, визначеного законом та договором, про що свідчать платіжні доручення, та не заперечується відповідачем;

- зважаючи на наведені положення чинного законодавства та умови договору, а також, здійснивши власний перерахунок заявлених штрафних санкцій, нарахування пені та штрафу за порушення зобов`язання здійснено позивачем правомірно;

- стосовно тверджень відповідача про відсутність його вини у порушенні грошового зобов`язання з огляду на особливий порядок розрахунків між сторонами, відзначено, що виконання сторонами договірних зобов`язань ніяким чином не обумовлене дотриманням такого порядку розрахунків та не є підставою для звільнення учасника спірних відносин від господарської (цивільної) відповідальності;

- доводи відповідача про те, що вартість послуг позивача із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії із альтернативних джерел енергії у липні, жовтні 2019 року та серпні 2020 року не затверджувалась та доводи про те, що розмір вартості послуг затверджений не для ПАТ "Харківенергозбут", а для ТОВ "Харківенергозбут", є необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідач здійснив оплату цих послуг позивачу в повному обсязі та стягнення заборгованості не є предметом спору у даній справі;

- зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, здійснивши перерахунок суми заявлених матеріальних втрат, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно;

- частково задовольняючи заяву відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3-х відсотків річних, суд врахував таке:

1) між сторонами склались специфічні відносини у сфері провадження діяльності з купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, які регулюються спеціальними нормами чинного законодавства. У спірних відносинах відповідач, як оператор системи передачі, виконує покладені на нього спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, зокрема, загальносуспільний інтерес зі збільшення частки виробництва енергії з альтернативних джерел, підвищення ефективності комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, інші спеціальні обов`язки. У той же час, господарська діяльність відповідача не встановлює інших джерел доходів для розрахунків за електричну енергію за "зеленим" тарифом, ніж ті, що визначаються спеціальним законодавством та іншими регуляторними актами. Відповідач не є користувачем коштів, що сплачуються учасниками балансуючого ринку за надані ним послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, та у разі збільшення НКРЕКП щорічного тарифу, відповідач оплачує такі спеціальні послуги із власних доходів;

2) відповідач виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі (хоча і з простроченням строку), що підтверджується наявними у справі доказами. При цьому, прострочення зобов`язання з боку оператора системи передачі тривало незначний період, а поведінка відповідача свідчила про його намагання належним чином виконати свій обов`язок за договором;

3) заявлені до стягнення розміри пені та штрафу є надмірно великими, враховуючи відсутність основної заборгованості, незначні періоди прострочення та відсутність збитків, завданих іншим учасникам господарських відносин, зокрема позивачу;

4) вина відповідача у порушенні зобов`язання була обумовлена особливим порядком відносин та розрахунків між сторонами, визначеними договором та законом;

5) інфляційні нарахування на суму боргу та 3 % річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу позивача, тому підстав для їх зменшення немає;

6) суд вважає за можливе скористатись своїм правом, передбаченим частиною третьою статті 551 ЦК України, статтею 233 ГК України, та зменшити розмір пені та штрафу на 50 % від заявленої суми;

6.6. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, керувався, зокрема таким:

- помилковими є посилання відповідача, що позивачем не надано доказів затвердження для позивача Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел у липні та жовтні 2019 року, так як надані позивачем постанови НКРЕКП від 24.10.2019 № 2248, від 24.12.2019 № 3159 та від 26.11.2019 № 2484 свідчать про затвердження вартості таких послуг для Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківенергозбут", в той час як позивачем у справі є Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" та зазначає про те, що вказане є технічною помилкою НКРЕКП. Слід зазначити і про те, що сам відповідач діями щодо оплати наданих у вказані періоди послуг, виходячи з вищенаведених постанов НКРЕКП № 2248, № 3159 та № 2484 визнав, що вартість таких послуг слід визначати виходячи саме з вказаних постанов;

- щодо посилань відповідача на відсутність його вини у простроченні виконання зобов`язань судом враховано, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; між сторонами виникли господарські відносини, а приписи ГК України (436-15) не передбачають привілейованого становища суб`єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов`язань; факт відсутності бюджетного фінансування, в т.ч. через ненадходження коштів в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати послуг оскільки, такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання; за укладеним між сторонами Договором саме відповідач взяв на себе обов`язок своєчасно проводити оплату вартості послуги відповідно до умов договору та Порядку № 641, при цьому, ні умови договору, ні Порядку № 641, не ставлять в залежність своєчасність здійснення оплати замовником за отриману послугу від включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони Регулятора; відсутність бюджетних асигнувань чи будь яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання;

- обґрунтованими є посилання відповідача, що відповідачем допущено порушення строку здійснення оплати за платежем за серпень 2020 року на 16 днів (з 30.09.2020 по 15.10.2020) та, відповідно, нараховані за вказане порушення пеня в сумі 169 054,18 грн, 3 % річних в сумі в сумі 13 856,86 грн та інфляційні втрати в сумі 105 658,86 грн, оскільки у постанові НКРЕКП від 23.09.2020 № 1741 розмір вартості послуги позивача не затверджувався, а такий розмір був затверджений постановою від 07.10.2020 № 1832, яка набула чинності 09.10.2020, а відтак відповідачем послуга мала бути оплачена до 15.10.2020 включно, та була фактично оплачена 16.10.2020. При цьому за змістом положень чинного законодавства день оплати не включається до періоду прострочення;

- вірними є і посилання відповідача, що умови Договору в частині визначення розміру пені (0,1 % від вартості послуг за кожен день прострочення) суперечать положенням частини четвертої статті 343 ГК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (543/96-ВР) , за змістом яких розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України. Нарахування пені на суму своєчасно виконаного грошового зобов`язання суперечить, як положенням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (543/96-ВР) , так і положенням ЦК України (435-15) . Водночас вказаного як позивач, так і суд першої інстанції не врахували.

- відповідачем у апеляційній скарзі наведено контрозрахунок пені, який виконаний з врахуванням встановленого законодавством її максимального розміру, згідно з яким загальна сума пені становить 1 362 468,36 грн. При перевірці виконаного відповідачем розрахунку пені колегією суддів встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним, проте відповідачем не враховано те, що день у який обов`язок по оплаті коштів був виконаний не може вважатися днем прострочення та, відповідно, помилково нараховано пеню у загальній сумі 3 473,72 грн за прострочення обов`язку оплатити надану у серпні 2020 року послугу загальною вартістю 10 565 886,14 грн за 1 день (16.10.2020). За таких обставин позивач має право на стягнення з відповідача пені у загальній сумі 1 358 994,64 грн (1 362 468,36 - 3 473,72);

- розрахунок штрафу позивачем виконаний вірно, а відтак, він має право на стягнення з відповідача у загальній сумі 2 877 932,66 грн.

- при перевірці нарахування позивачем розміру інфляційних втрат колегія суддів врахувала правову позицію Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 та дійшла висновку, що виконаний позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, проте позивачем також допущено помилку та нараховано 3 % річних та інфляційні втрати у загальній сумі 13 856,86 грн та 105 658,86 грн за прострочення обов`язку оплатити надану у серпні 2020 року послугу загальною вартістю 10 565 886,14 грн за період з 30.09.2020 по 15.10.2020;

- за таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача інфляційних втрат у загальній сумі 75 546,74 грн (181 205,61 - 105 658,86) та 3 % річних у загальній сумі 300 850,43 грн (314 707,29 - 13 856,86).

- щодо клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3-х відсотків річних колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення клопотання відповідача в частині зменшення 3 % річних та інфляційних втрат, та водночас вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені та штрафу на 50 %;

- за таких обставин позовні вимоги про стягнення пені та штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 679 497,32 грн (1 358 994,64/2) та в сумі 1 438 966,33 грн (2 877 932,66/2).

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2022 для розгляду касаційної скарги у справі №910/1193/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Селіваненка В.П.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 16.02.2023 відкрито касаційне провадження у справі №910/1193/22 за касаційною скаргою ПАТ "НЕК "Укренерго" на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Суд протокольною ухвалою від 23.03.2023 вирішив розглядати клопотання позивача про закриття касаційного провадження разом з касаційною скаргою.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. З огляду на наведене у Розділі 4 цієї Постанови, Верховний Суд відзначає таке.

8.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.4 Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. Так, предметом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 у справі №910/1193/22, якими часткового задоволено вимоги про стягнення штрафних санкцій, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

8.6. Скаржник, посилаючись, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 24.10.2018 у справі №910/19576/17, від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 10.07.2019 у справі №910/21564/16, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, від 30.01.2019 у справі №922/175/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.10.2019 у справі №910/1005/19, від 26.09.2019 у справі №922/3613/18, від 18.06.2019 у справі №914/1208.18, від 19.09.2019 у справі №907/532/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19.

8.7. Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.8. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (1798-12) (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.9. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.10. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.10.1. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10.2. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.10.3. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.11. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.12. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Велика Палата при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки, штрафу та процентів річних, зокрема зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

8.12.1. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, встановлені відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника, та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/471/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

8.12.2. Відтак, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи несправедливість, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав. При цьому відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/471/18, а саме встановлення такої процентної ставки на рівні сорока відсотків та дев`яносто шести відсотків річних та їх явній невідповідності принципу справедливості,

8.12.3. Під час розгляду справи №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що станом на момент звернення з позовом до суду сума заборгованості за договором поставки складала 98 381,92 грн і була повністю сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, тоді як позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн та перевищує майже у два рази суму прострочення.

8.13. Водночас у справі, що розглядається (№ 910/1193/22), судами попередніх інстанцій встановлено, що відсотки річних розраховано за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3 %. При цьому судами не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3 % річних. А відтак, ураховуючи, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3 % річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу позивача, на думку господарських судів, правових підстав для їх зменшення немає.

8.13.1. Відтак, проаналізувавши зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, з огляду на відмінність підстав позовів та фактичних обставин справ, доказової бази, хоч і за однакового правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цієї справи за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

8.14. Як вбачається зі змісту постанов Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц (на які посилається скаржник) Велика Палата відзначила таке:

"Спір у справі виник внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем стягнутих на підставі рішення суду грошових коштів на відшкодування моральної шкоди.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України (435-15) , що передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов`язання (частина друга статті 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (стаття 1167 ЦК України)".

8.14.1. Велика Палата Верховного Суду у вказаних справах дійшла висновку, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов`язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди. При цьому Велика Палата Верховного Суду відзначила помилковість висновків судів попередніх інстанцій, що між сторонами виникли грошові зобов`язання саме на підставі рішення суду. Зобов`язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов`язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами. Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, так як одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу. А відтак заявлені позовні вимоги про нарахованої суми інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованими.

8.15. Водночас як встановлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, спір між сторонами виник із договірних відносин у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору щодо здійснення своєчасної оплати за надані послуги позивачем.

8.15.1. Разом з тим, Суд враховує, що у постановах від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц містяться загальні висновки про універсальність правозастосування статті 625 ЦК України.

8.16. Проаналізувавши наведені правові висновки, а також зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що такі справи є неподібними за змістовним критерієм (ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19) з огляду на відмінність підстав позовів та фактично-доказової бази.

8.17. Щодо доводів скаржника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.10.2018 у справі № 910/19576/17, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 10.07.2019 у справі №910/21564/16, від 13.02.2019 у справі №924/312/18 та від 30.01.2019 у справі №922/175/18 у контексті обґрунтованості/необґрунтованості проведеного розрахунку інфляційних втрат, колегія суддів відзначає таке.

8.18. За змістом доводів касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судами у спірних правовідносинах статті 625 ЦК України та висловлює незгоду з судовими рішеннями в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат, стверджуючи про те, що встановлення витрат на виконання спеціальних обов`язків в іншому розмірі, аніж це передбачено структурою тарифу відповідно до умов Закону України "Про ринок електричної енергії" (2019-19) не передбачено. Крім того, скаржник наголошує, що даним законом не передбачено покриття витрат оператора системи передачі на виконання спеціальних обов`язків з інших джерел, аніж з тарифу на послуги з передачі електричної енергії та поза розмірами, ніж це встановлено у затвердженому НКРЕКП тарифі. Використання коштів на цілі або у розмірах, не передбачених встановленою структурою тарифу, є нецільовим використанням коштів. Скаржник відзначає, що сума коштів, сплачених на користь постачальників універсальних послуг щодо забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, в рази перевищувала витрати, які встановлені НКРЕКП у щорічному тарифі на зазначені цілі, і фактично сплачувались ПАТ "НЕК "Укеренерго" із власних джерел, що не повинно було бути.

8.19. У той же час у жодній із наведених скаржником справ (див. пункт 8.17 даної Постанови) Судом касаційної інстанції не вирішувалось питання, пов`язане із розрахунками за електричну енергію з використанням спеціального тарифу, встановленого НКРЕКП для електричної енергії з альтернативних джерел.

8.20. Так, у справі, що переглядається, предметом спору є стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат та штрафу за несвоєчасну оплату придбаної електричної енергії з альтернативних джерел.

8.21. Натомість у справі № 910/5625/18 розглядався спір про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних з огляду на порушення відповідачем строку виконання грошового зобов`язання за договором про надання послуг процесингового центру. Постановою від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18 суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення скасував та направив справу на новий розгляд, оскільки суди попередніх інстанцій не з`ясували низку обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

8.22. У справі № 910/19576/17 предметом спору було стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з простроченням відповідачем строку оплати послуг перевезення вантажів.

8.23. У справі № 905/305/18 спір виник щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого природного газу за договором купівлі-продажу природного газу.

8.24. У справі № 910/21564/16 предметом спору також було стягнення боргу за договором про надання послуг процесингового центру.

8.25. У справах № 924/312/18 та № 922/175/18 розглядався спір про стягнення інфляційних втрат, 3% річних, нарахованих на суму боргу, яка стягнута за судовим рішенням та утворилася у зв`язку з неналежним виконанням умов договорів про закупівлю природного газу та договору комісії.

8.26. Крім того, посилання скаржника на дані правові висновки Верховного Суду (у справах №№ 910/19576/17, 905/305/18, 910/5625/18, 910/21564/16, 924/312/18, 922/175/18) у контексті того, що у разі, якщо прострочення виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то у такому випадку виключається застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, а тому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, Судом відхиляються, з огляду на те, що об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалена постанова від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, яка є більш пізньою у часі у порівнянні з тими правовими позиціями, на які вказує вище скаржник, а, отже, саме цю правову позицію суд касаційної інстанції враховує, та зазначає, що суди попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень враховали висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, згідно з якими сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

8.27. Отже, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду у справах №№910/19576/17, 905/305/18, 910/5625/18, 910/21564/16, 924/312/18, 922/175/18, на які вказує скаржник, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справі №755/10947/17, щодо того, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, з огляду на відмінний характер спірних правовідносин та обставини, що формують зміст правовідносин у кожному конкретному випадку, колегія суддів дійшла висновку про неподібність вказаних справ зі справою №910/1193/22 (ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

8.28. ПАТ "НЕК "Укренерго", обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 95%, також вказало, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статті 551 ЦК України, статі 233 ГК України (436-15) та не враховано висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.10.2019 у справі №910/1005/19, від 26.09.2019 у справі №922/3613/18, від 18.06.2019 у справі №914/1208/18, від 19.09.2019 у справі №907/532/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19.

8.29. Так, у справі від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 (на яку вказує скаржник) Верховний Суд, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, відзначив, зокрема таке:

"Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер".

8.30. У справах №910/1005/19, №922/3613/18, №914/1208/18, №907/532/18, №904/2847/19 (на які вказує скаржник) суди, вирішуючи питання про наявність/відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, відзначили, що питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

8.31. Відтак, проаналізувавши наведені правові висновки, на які вказує скаржник (див. пункти 8.29, 8.30 даної Постанови), а також зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд відзначає таке.

8.32. Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

8.33. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).

8.34. Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що законодавець надав суду можливість зменшувати штрафні санкції, який, у свою чергу, має керуватися при вирішенні такого питання не лише принципом свободи договору, який полягає у можливості узгодити сторонами правочину різноманітні штрафні санкції, так і принципом справедливості, добросовісності та розумності.

8.35. Верховний Суд акцентує, що положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України (435-15) при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема і у вищенаведених постановах, на які посилається скаржник.

8.35.1. При цьому слід враховувати, що застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

8.36. Так, Верховний Суд у низці постанов зазначав про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

8.36.1. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки [аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), тощо].

8.37. Верховний Суд відзначає, що поряд із засадою цивільного законодавства свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

8.37.1. Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

8.38. Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилався, зокрема на те, що він є державним стратегічним підприємством, від якого залежить стале функціонування електричної галузі та електроенергетичної національної безпеки в цілому; що у останнього відсутня вина у здійсненні несвоєчасного розрахунку; що у позивача відсутні збитки; що відбулось незначне прострочення оплати за послуги у часі, а тому, на думку скаржника, наявні всі підстави для зменшення розміру штрафних санкцій на 95%.

8.39. У свою чергу, суди попередніх інстанцій з урахуванням доводів відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, що:

- між сторонами склались специфічні відносини у сфері провадження діяльності з купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, які регулюються спеціальними нормами чинного законодавства;

- відповідач виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі; прострочення зобов`язання тривало незначний період; поведінка відповідача свідчила про його намагання належним чином виконати свій обов`язок за договором;

- розміри пені та штрафу є надмірно великими, враховуючи відсутність основної заборгованості, незначні періоди прострочення та відсутність збитків, завданих іншим учасникам господарських відносин, зокрема позивачу;

- заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій є занадто великим, вина відповідача у порушенні зобов`язання була обумовлена особливим порядком відносин та розрахунків між сторонами, визначеними договором та законом; а наслідки прострочення є незначними та не спричинили позивачу збитків (матеріали позову відповідних доказів не містять), дійшли висновку про зменшення розміру штрафних санкцій на 50 %.

8.40. Відтак, проаналізувавши зміст касаційної скарги у цій частині, колегія суддів вважає, що фактично доводи касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

8.41. Отже, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.10.2019 у справі №910/1005/19, від 26.09.2019 у справі №922/3613/18, від 18.06.2019 у справі №914/1208/18, від 19.09.2019 у справі №907/532/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19, оскільки встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; хоча й ухваленні за схожого правового регулювання спірних правовідносин, що має місце в цій справі, але у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм.

8.41.1. У свою чергу, Верховний Суд враховує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті.

8.42. Зазначене в сукупності свідчить про наявність підстав для закриття касаційного провадження з підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, у відповідності до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, а відтак в цій частині Суд погоджується з міркуваннями викладеними у клопотанні позивача про закриття касаційного провадження, яке підлягає задоволенню.

8.43. В контексті доводів касаційної скарги, наведених у пункті 4.2 цієї Постанови, Верховний Суд відзначає таке.

8.44. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.45. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.46. На думку скаржника, відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах таких норм права, а саме абзацу першого, другого частини восьмої статті 33, абзацу першого, третього частини п`ятої статті 33, частини сьомої статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії".

8.46.1. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій невірно застосували вище вказані норми матеріального права, що привело до помилкових висновків, що несвоєчасність здійснення оплати відповідачем не залежить від включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони НКРЕКП.

8.47. З огляду на відсутність таких висновків необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як умови необхідності надання висновку.

8.48. Так, ухвалюючи оскаржувані судові рішення господарські суди попередніх інстанції на підставі всебічно встановлених обставини справи (див. розділ 6 даної Постанови) та поданих сторонами доказів, дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог у зв`язку з тим, що відповідач допустив прострочення грошового зобов`язання та сплатив вартість послуг позивача із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за актами приймання-передачі та актами корегування наданих послуг із порушенням строку, визначеного законом та договором.

8.48.1. При цьому судами враховано, що відповідач своїми діями щодо оплати наданих у вказані періоди послуг, виходячи з постанов НКРЕКП, визнав, що такі послуги надані позивачем та вартість таких послуг слід визначати саме з постанов НКРЕКП.

8.48.2. Судами відхилено посилання відповідача на відсутність його вини у простроченні виконання зобов`язань, з огляду на те, що:

- відповідач є юридичною особою, яка самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається;

- між сторонами виникли господарські відносини, а приписи ГК України (436-15) не передбачають привілейованого становища суб`єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов`язань;

- факт відсутності бюджетного фінансування не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати послуг;

- відсутність бюджетних асигнувань чи будь яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання;

- сторони були вільними у підписанні договору, при цьому, ані умови договору, ані Порядку № 641, не ставлять в залежність своєчасність здійснення оплати замовником за отриману послугу від включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони Регулятора.

8.49. Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, а відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

8.50. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

8.51. Частиною першою статті 173 ГК України установлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

8.52. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина перша статті 174 ГК України).

8.53. Згідно із частинами першою, другою статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

8.54. Частиною першою статті 275, частинами шостою, сьомою статті 276 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

8.55. Згідно із частиною першою статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

8.56. Статтею 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" (чинний на час виникнення спірних правовідносин) визначені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, до яких належать, зокрема: забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії; виконання функцій постачальника універсальних послуг; виконання функцій постачальника "останньої надії"; надання послуг із забезпечення розвитку генеруючих потужностей; підвищення ефективності комбінованого виробництва електричної та теплової енергії. Спеціальні обов`язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії покладаються на гарантованого покупця, постачальників універсальних послуг, оператора системи передачі на строк застосування "зеленого" тарифу, строк дії підтримки виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії, які за результатами аукціону набули право на підтримку. Для забезпечення загальносуспільних інтересів відповідно до частини третьої цієї статті Кабінет Міністрів України може покладати на учасників ринку інші спеціальні обов`язки з дотриманням норм цієї статті.

8.57. Отже, згідно з положеннями Закону України "Про ринок електричної енергії" (2019-19) на відповідача, який є оператором системи передачі об`єднаної енергетичної системи України, та позивача, який виконує функції постачальника універсальних послуг, вказаним Законом покладено спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, зокрема, спеціальні обов`язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.

8.58. Постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 затверджено Порядок купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом (далі - Порядок, чинний на час виникнення спірних правовідносин), який поширюється, зокрема, на виробників електричної енергії за "зеленим" тарифом, постачальників електричної енергії, що виконують функцію постачальника універсальних послуг, оператора системи передачі (пункт 1.2 глави 1 Порядку).

8.58.1. Відповідно до пункту 2.1. Порядку для здійснення купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом кандидат у виробники за "зеленим" тарифом укладає з гарантованим покупцем договір купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом відповідно до типової форми, затвердженої постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641.

8.58.2. Відповідно до пункту 8.3. Порядку фактичний обсяг відпущеної/відібраної виробником за "зеленим" тарифом електричної енергії визначається в кожному розрахунковому періоді, щодо якого здійснюється оплата відповідно до договору.

8.58.3. Відповідно до пункту 10.1 Порядку до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу виробникам за "зеленим" тарифом із забезпеченням їм пропорційної оплати прогнозної товарної продукції за перші десять днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями виробника за "зеленим" тарифом, що визначені відповідно до пункту 8.7 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості виробника за "зеленим" тарифом перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу виробникам за "зеленим" тарифом із забезпеченням їм пропорційної оплати прогнозної товарної продукції за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями виробника за "зеленим" тарифом, що визначені відповідно до пункту 8.7 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості виробника за "зеленим" тарифом перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

8.58.4. З урахуванням умов глави 8 цього Порядку гарантований покупець протягом 3 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, здійснює розрахунок вартості електричної енергії, за яку здійснюється оплата виробнику за "зеленим" тарифом за розрахунковий місяць, та направляє виробнику за "зеленим" тарифом два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони (пункт 10.2 Порядку).

8.58.5. Після отримання від гарантованого покупця двох примірників акта купівлі-продажу, підписаних зі сторони гарантованого покупця, виробник за "зеленим" тарифом повертає протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, гарантованому покупцю один примірник акта купівлі-продажу, підписаний зі своєї сторони (пункт 10.3 Порядку).

8.58.6. Після отримання від виробника за "зеленим" тарифом акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів після затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з виробником за "зеленим" тарифом із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.

У разі необхідності оплати виробником за "зеленим" тарифом гарантованому покупцю спожитої електричної енергії виробник за "зеленим" тарифом здійснює таку оплату протягом двох робочих днів після отримання від гарантованого покупця акта купівлі-продажу (пункт 10.4 Порядку).

8.59. Таким чином, відповідач зобов`язаний здійснювати оплату у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у виробника за "зеленим" тарифом у три етапи (два авансових та один за фактом закінчення розрахункового місяця), а саме: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом двох робочих днів з дати затвердження НКРЕКП розміру вартості послуги.

8.60. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

8.61. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" позивач має право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ними електричну енергію відповідно до укладених договорів на ринку електричної енергії та за допоміжні послуги.

8.62. Водночас попередні судові інстанції встановили, що відповідачем здійснено оплату за електричну енергію із порушенням строку, визначеного законом та договором.

8.63. У силу приписів статтей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

8.64. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

8.65. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

8.66. Відповідачем у відповідності до статтей 76- 79 ГПК України не надано доказів на спростування обставин оплати послуг з простроченням строку, у зв`язку з чим, попередні судові інстанції дійшли заснованих на вище вказаних нормах права висновків щодо порушення строків оплати за надані послуги.

8.67. Покликання відповідача на те, що порушення грошового зобов`язання (щодо вчасної оплати послуг) сталося не з його вини, судами попередніх інстанцій досліджувалось та не встановлено, що є підстави для застосування статті 614 ЦК України до спірних правовідносин (тобто не встановлено наявність обставин, які виключають застосування штрафних санкцій). Суд враховує, що сторони є суб`єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

8.68. Згідно з частинами першою та другою статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

8.68.1. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

8.69. Статтею 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

8.70. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

8.71. Отже, враховуючи вищевикладене та встановлені обставини справи судами попередніх інстанцій, а також правове регулювання спірних правовідносин суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про наявність підстав для стягнення штрафних санкцій, та відповідно 3% річних, інфляційних втрат та відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 614 ЦК України.

8.72. Доводи касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73- 80, 86, 300 ГПК України.

8.73. Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

8.74. У свою чергу, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

8.75. Отже, наведені скаржником доводи касаційного оскарження не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

8.75.1. З урахуванням наведеного у даному розділі, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

8.76. Верховний Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї Постанови. Крім того, є підстави для закриття касаційного провадження з підстави оскарження судових рішенні, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, відтак доводи позивача у цій частині також є прийнятними.

8.77. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.77.1. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.77.2. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.78. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.79. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.80. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.81. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, відзиву, клопотаннях не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї Постанови.

9.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін, як такі, що ухвалено із додержанням норм права.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "НЕК "Укренерго" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 у справі №910/1193/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 у справі №910/1193/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.