910/15232/20 Про визнання недійсним договору поруки - 23.03.2023 Прийняття

1. У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/15232/20 за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртеральянс" (далі - ТОВ "Укртеральянс"), провадження в якій відкрито ухвалою суду від 23.11.2020.

2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 визнано грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Укртеральянс" у розмірі 684718391,18 грн та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - ПрАТ "СК "Інгосстрах") в розмірі 752388505,36 грн.

Стислий виклад позовних вимог

3. 09.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Укртеральянс" та ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" про визнання недійсним договору поруки №20/02-2017-3 від 13.03.2017.

4. Позов мотивовано тим, що укладений боржником договір поруки від 13.03.2017 №20/02-2017-3 є фраудаторним, оскільки прийнявши нові грошові зобов`язання за оспорюваним правочином у період існування невиконаних зобов`язань із погашення заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк", боржник - ТОВ "Укртеральянс", діяв недобросовісно, збільшуючи свої фінансові зобов`язання всупереч своїх фінансових можливостей та з метою уникнення від виконання власних фінансових зобов`язань, наслідком чого є завдання шкоди кредитору АТ КБ "ПриватБанк".

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. 01.04.2013 між ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" (страховик), АТ КБ "ПриватБанк" (страхувальник) укладено договір страхування кредитів №13/04/01-01К.

6. Предметом вказаного договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном страхувальника (п. 1.1).

7. Страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальнику завдані збитки у межах страхової суми в порядку і на умовах, передбачених цими договорами, а страхувальник зобов`язується своєчасно сплатити страховий платіж та виконувати інші умови цих договорів (п. 1.2).

8. Предметом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов`язані зі збитками, які можуть бути завдані страхувальнику внаслідок невиконання (або неналежного виконання) позичальниками, вказаними в додатках до договору, своїх обов`язків, передбачених кредитними договорами між страхувальником та позичальниками (далі - кредитні договори) щодо своєчасного, повного повернення ними кредитів. Застрахованими по цьому договору є кредитні договори згідно з додатками до договору (п. 2.1).

9. Пунктом 3.1 договору страхування кредитів визначено, що страховим випадком за цим договором є невиконання (неналежне виконання) позичальниками своїх обов`язків перед страхувальником, передбачених кредитними договорами, а саме: неповернення або часткове неповернення позичальниками кредитів у встановлені кредитними договорами строки, невиплата позичальниками в повному обсязі і в установлені кредитним договором строки процентів за користування кредитом. При настанні страхового випадку страховик сплачує страхувальнику обумовлене договором страхування страхове відшкодування.

10. Відповідно до додатку №1 до договору страхування кредитів від 01.04.2013 №13/04/01-01К за даним договором застрахований, зокрема, наданий ТОВ "Долма" кредит на суму боргу 13750034 грн, страхова сума за яким становить 17300000 грн, а також кредит на суму боргу 10000000 грн, страхова сума за яким становить 12400000 грн.

11. 18.12.2013 АТ КБ "Приватбанк" звернулося до ПрАТ "СК "Інгосстрах" із заявою про страхову подію, в якій зазначило про непогашення ТОВ "Долма" у строк до 10.12.2013 частини кредиту в сумі 14000000 грн та 1287625,04 грн нарахованих відсотків.

12. 18.12.2013 ПрАТ "СК "Інгосстрах" склало страховий акт №1459Б/К, відповідно до якого порушення ТОВ "Долма" умов кредитного договору від 28.09.2012 №КД-518Г та неповернення в строк до 10.12.2013 АТ КБ "Приватбанк" частини кредиту в сумі 14000000 грн та нарахованих відсотків у розмірі 1343625,04 грн внаслідок неплатоспроможності визнано страховим випадком та прийнято рішення виплатити страхове відшкодування в розмірі 15343625,04 грн.

13. ПрАТ "СК "Інгосстрах" здійснено виплату страхового відшкодування ТОВ "Долма" на суму 15343625,04 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 18.12.2013 №3442 та №3446 із зазначеним у призначеннях платежів страхового акта від 18.12.2013 №1459Б/К.

14. ПрАТ "СК "Інгосстрах" звернулося до ТОВ "Долма" з листом від 20.12.2013 №20-12/02-01 щодо отриманого права регресної вимоги внаслідок виплати 18.12.2013 страхового відшкодування в сумі 15343625,04 грн за договором страхування кредитів від 01.04.2013 №13/04/01-01К.

15. У відповідь на даний лист ТОВ "Долма" листом від 23.03.2014 №2013/12/23-1 повідомило, що не має можливості відшкодувати ПрАТ "СК "Інгосстрах" грошові кошти в сумі 27743625,04 грн.

16. 26.12.2013 між ПрАТ "СК "Інгосстрах" (кредитор) та ТОВ "Долма" (боржник) укладено угоду про добровільне погашення заборгованості, відповідно до умов якої боржник визнає, що заборгованість ТОВ "Долма" перед кредитором на момент укладення даної угоди становить 27743625,04 грн, яка буде погашена шляхом перерахування коштів на поточний рахунок кредитора протягом 3 (трьох) років з моменту укладення цієї угоди до 26.12.2016.

17. У подальшому, 13.03.2017 між ПрАТ "СК "Інгосстрах" (кредитор) та ТОВ "Укртеральянс" (поручитель) укладено договір поруки №20/02-2017-3, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов`язку ТОВ "Долма", код ЄДРПОУ 33564332 (далі іменується "боржник") щодо оплати (компенсації) витрат кредитора, пов`язаних зі сплатою страхового відшкодування (регресної вимоги) згідно з договором страхування кредитів від 01.04.2013 №13/04/01-01К у розмірі 27743625,04 грн, що виникли у зв`язку з виконанням кредитором обов`язків боржника перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором від 28.09.2012 №КД-518Г та додатково зазначені в угоді про добровільне погашення заборгованості від 26.12.2013.

18. Згідно з п. 1.2 договору поруки у випадку порушення боржником обов`язку за основними договорами (угодою про добровільне погашення заборгованості), боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

19. Пунктом 2.4 договору поруки сторони підтвердили, що строк позовної давності щодо зобов`язань сторін, які виникають за основним договором та/або цим договором, в тому числі у випадку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за основним договором та/або цим договором, становить п`ятнадцять років.

20. Відповідно до п. 3.1 договору поруки поручитель зобов`язаний у разі порушення боржником забезпеченого порукою обов`язку за основним договором, самостійно виконати зазначений обов`язок боржника перед кредитором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора, не пізніше строку встановленого у п. 1.1 цього договору.

21. У зв`язку з невиконанням ТОВ "Долма" своїх зобов`язань, ПрАТ "СК "Інгосстрах" звернулося до ТОВ "Укртеральянс" як поручителя з вимогою від 05.12.2019 №05/12-19-1 про сплату боргу.

22. У відповіді від 06.12.2019 №06-12/2019 ТОВ "Укртеральянс" повідомило ПрАТ "СК "Інгосстрах" про відсутність можливості погасити заборгованість.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

23. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладання договір поруки від 13.03.2017 №20/02-2017-3, укладений між ТОВ "Укртеральянс" та ПрАТ "Інгосстрах". Здійснено розподіл судового збору.

24. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 залишено без змін.

25. Судові рішення мотивовані тим, що оспорюваний договір поруки є фраудаторним та за своїм змістом суперечить вимогам закону - частинам 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, та відповідно до ст. 234 ЦК України є фіктивним.

26. У судових рішеннях зазначено, що ТОВ "Укртеральянс" при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і, знаходячись в стані надкритичної неплатоспроможності, було укладено договір поруки в забезпечення виконання фактично простроченого зобов`язання, що є противагою меті здійснення підприємницької діяльності. ТОВ "Укртеральянс" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу. Такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

27. ПрАТ "СК "Інгосстрах" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2022, постанову Північного апеляційного господарський суду від 07.12.2022 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" відмовити в повному обсязі.

28. Скаржник у заяві про усунення недоліків касаційної скарги як на підставу для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій зазначає обставини, передбачені п. 1, п. 3, п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

29. Так, скаржник вказує, що судами не було враховано висновок Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 86, 236 ГПК України, ст.ст. 13, 203, 215 ЦК України, викладений у постановах від 06.10.2022 у справі №904/624/19 та від 02.12.2020 у справі №910/6179/17.

30. Скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст.ст. 203, 215 ЦК України у правовідносинах, в яких позивач є пов`язаною особою з одним із учасників правовідносин. Також скаржник вказує, що судами не досліджено зібрані у справі докази, зокрема, не взято до уваги висновок судово-економічної експертизи щодо розумної економічної мети.

31. Крім того, скаржником зазначено про неповноту дослідження обставин (відсутність дослідження у цілому відносин у ретроспективі); неврахування ролі АТ КБ "ПриватБанк" у спірних відносинах; безпідставність висновку про неплатоспроможність ТОВ "Долма".

32. Також скаржником подано до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики щодо обмеження права позивача на подання позову про визнання недійсними правочинів.

33. Скаржник вважає, що саме Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання щодо формулювання обов`язку для позивача доводити факт нанесення шкоди позивачу оскаржуваним правочином, розмір такої шкоди та причинно- наслідковий зв`язок між діями по укладенню оспорюваного правочину та нанесенням шкоди позивачу; а також щодо застосування під час розгляду справи про визнання правочину недійсним з питань фраудатарності принципу права справедливості, який визнано всіма країнами загального права, а саме "хто шукає справедливості, сам повинен поступати справедливо" (he who seeks equity, must do equity). Втіленням такого принципу є застосування обмеження права на подання позову про визнання недійсним правочину, якщо позивач пов`язаний спільними господарськими операціями з відповідачами або є пов`язаними особами, або вигодонабувачем за правочинами, які передували укладенню оспорюваного правочину.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

34. До Верховного Суду від АТ КБ "ПриватБанк" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк із посиланням на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржені судові рішення -без змін.

35. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

Щодо клопотання про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду

36. Частина 5 ст. 302 ГПК України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

37. За змістом наведеної норми права, для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників.

38. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

39. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

40. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

41. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень ч. 5 ст. 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

42. За оцінкою Верховного Суду, заявлене скаржником клопотання не містить належного обґрунтування того, що справа містить виключну правову проблему за кількісним та якісним критерієм, зокрема скаржник не посилається на практику судів у конкретних справах для підтвердження існування різних відмінних позицій застосування зазначених норм права, на неправильне застосування яких він посилається у касаційній скарзі, а його міркування ґрунтуються лише на припущенні.

43. Крім того, відповідно до змісту поданого клопотання скаржника, правозастосовча практика Верховного Суду у спірних правовідносинах вже сформована, в тому числі і судової палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у зв`язку з чим Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання скаржника про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

44. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору поруки.

45. Як зазначено позивачем у позові, підставою для визнання недійсним спірного договору є недотримання сторонами договору положень ст.ст. 3, 13 ЦК України, а також заподіяння шкоди кредиторам цим договором.

46. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

47. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

48. Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

49. Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при визнанні недійсним спірного договору поруки, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

50. Так, у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19) предметом судового розгляду був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

51. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19(905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків:

52. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

53. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

54. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

55. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

56. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

57. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

58. Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

59. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

60. Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.

61. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №904/7905/16 дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

62. Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що ч. 2 ст. 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

63. Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що сумарний розмір чистих активів ТОВ "Укртеральянс" станом на 31.12.2016 складав 21593 грн, чистий прибуток - 0 грн; у ТОВ "Укртеральянс" існували станом на 13.03.2017 непогашені грошові зобов`язання перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитними договорами від 25.04.2013 №2У040Г у розмірі 372944 грн, від 25.04.2013 №2У041Г у розмірі 215076112 грн; не здійснюючи реалізацію права вимоги до основного боржника - ТОВ "Долма", кредитор - ПрАТ "СК "Інгосстрах" провів штучне збільшення заборгованості, нарахувавши поручителю - ТОВ "Укртеральянс" 360 процентів річних за прострочення поручителем виконання грошового зобов`язання перед кредитором, чим штучно збільшив свої грошові вимоги до ТОВ "Укртеральянс" по основному боргу в розмірі 27743625,04 грн більш як в десять разів - до 333188864,08 грн.

64. Господарськими судами зазначено, що встановлення процентів річних у розмірі 360% в 120 разів перевищує звичайний розмір процентів, передбачений ст. 625 ЦК України, що є нетиповим та економічно необґрунтованим для даного виду договорів, а саме договору поруки.

65. Тобто, ТОВ "Укртеральянс" при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і, знаходячись в стані надкритичної неплатоспроможності, уклало договір поруки в забезпечення виконання фактично простроченого зобов`язання, що є противагою меті здійснення підприємницької діяльності. ТОВ "Укртеральянс" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу. Такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань.

66. Беручи до уваги наведене, суди першої та апеляційної інстанцій цілком обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для визнання укладеного між ПрАТ "СК "Інгосстрах" та ТОВ "Укртеральянс" правочину - договору поруки від 13.03.2017 №20/02-2017-3 недійсним, під час укладення якого відповідачі діяли недобросовісно та зловживали правами щодо позивача з метою уникнення задоволення вимог позивача як кредитора, відтак цей правочин є фраудаторним правочином.

67. Доводи касаційної скарги не спростовують цих висновків суду, оскільки договір визнавався недійсним з підстав положень ст.ст. 3, 13 ЦК України - досліджувалися ознаки фраудаторності договору та спрямування його наслідків на завдання шкоди кредитору боржника.

68. Із цього приводу слід зауважити, що добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (ст. 3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. При цьому діяльність у підприємницькій сфері має бути, за загальним правилом, спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.

69. Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, учасники такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри учасників такого правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності.

70. Мотиви скаржника щодо регулювання нормативів ліквідності як підстави для відмови у позові про визнання спірного правочину недійсним не мають суттєвого значення для кваліфікації спірних відносин, оскільки лежать у площині специфічного статусу скаржника як страховика, тобто відносяться до суб`єктивних факторів, що не впливають на сутнісну природу спірного правочину як фраудаторного саме за своїм змістом.

71. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги про неврахування ролі АТ КБ "ПриватБанк" у спірних відносинах та безпідставність висновку про неплатоспроможність ТОВ "Долма" не впливають на правильність висновків судів про фраудаторність оспорюваного договору. При цьому слід підкреслити, що суди виходили з неможливості виконання ТОВ "Долма" своїх зобов`язань у 2017 році на момент укладення спірного договору, а не про перебування товариства в процедурах неплатоспроможності (банкрутства).

72. Верховний Суд щодо подібності правовідносин звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

73. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

74. При цьому Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, п. 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.

75. Слід зауважити, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

76. Тому твердження скаржника, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №904/624/19, від 02.12.2020 у справі №910/6179/17, визнається Верховним Судом безпідставним, оскільки встановлені судами фактичні обставини справи, що формують зміст правовідносин, у цій справі та у справах, на які посилається скаржник, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

77. Зокрема, у постанові від 06.10.2022 у справі №904/624/19 Верховний Суд дійшов висновку необхідності дослідження у ретроспективі відносин, що склалися між учасниками оспорюваного правочину, саме для встановлення ознак фраудаторності, а не навпаки, як наполягає скаржник у нинішній справі, для встановлення відсутності таких ознак.

78. Посилання скаржника на позицію у справі №904/624/19 не відповідає контексту постанови. Зокрема, у п. 59 постанови від 06.10.2022 у справі №904/624/19 Верховний Суд вказав: "Посилання судів на ст. 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) щодо Договору про відступлення права вимоги до СПП "БІЛЕ ОЗЕРО", укладеного 21.01.2018 № 21-01/2018 між ТОВ "АГРОЦЕНТР-ПЛЮС" та ТОВ "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015", як підстави для відмови у позові є необґрунтованим, оскільки ним (Договором № 21-01/2018) вирішувалося лише питання способу відплатності по договорах купівлі-продажу нерухомості, а безпосереднім предметом позову є визнання недійсним договорів купівлі-продажу, що має бути досліджено у сукупності в розрізі обставин, як тих, що передували укладенню спірних договорів купівлі-продажу, так і тих, що відбулися пізніше. Застосована судами концепція щодо неможливості визнання недійсним договорів купівлі-продажу лише з мотиву того, що договір про відступлення права вимоги до СПП "БІЛЕ ОЗЕРО", укладений 21.01.2018 № 21-01/2018 між ТОВ "АГРОЦЕНТР-ПЛЮС" та ТОВ "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015", не визнаний судами недійсним, не відповідає діючому законодавству, оскільки останнє не узалежнює можливість визнання договору недійсним від законності способу оплати за договором."

79. У справі, що переглядається, немає такого характеру правовідносин як у справі №904/624/19.

80. У постанові від 02.12.2020 у справі №910/6179/17 Верховний Суд аналізував питання належності та допустимості доказів - а саме висновків експерта (який із них слід брати до уваги), а не питання повноти здійсненого експертом дослідження, що мало місце у цій справі.

81. Крім того, з урахуванням вимог ст. 300 ГПК України, твердження скаржника у касаційній скарзі про неповноту дослідження обставин (відсутність дослідження у цілому відносин у ретроспективі) та неврахування висновку експертизи щодо розумної економічної мети відхиляються Верховним Судом, оскільки суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин та доказів, з яких виходили суди при вирішенні справи. Крім того, з цього приводу суд апеляційної інстанції вказав, що судовому експерту не надавалися, а відтак і не досліджувалися при проведенні судової економічної експертизи фінансові звіти товариства, що відображають реальний фінансовий стан товариства, первинні і зведені документи бухгалтерського та податкового обліку і звітності тощо, як на час укладення спірного договору поруки, так і після його укладення.

82. Отже, господарський суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано критично оцінив наданий висновок, оскільки при визначенні економічної доцільності укладення ТОВ "Укртеральянс" договору поруки від 13.03.2017 №20/02-2017-3 та його впливу на активи товариства судовим експертом взагалі не досліджувався фінансовий стан ТОВ "Укртеральянс".

83. Наведене вище свідчить про неподібність обставин та правовідносин у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається.

84. Водночас, доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст.ст. 203, 215 ЦК України у правовідносинах, в яких позивач є пов`язаною особою з одним із учасників правовідносин та необхідність формування такого висновку у цій справі, є безпідставними та не свідчать про наявність підстав для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання, оскільки такі обставини не були підставою заявлених позовних вимог у справі, яка розглядається, і, відповідно, такі доводи не були предметом оцінки судів попередніх інстанцій.

85. У контексті вказаної практики Верховний Суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

86. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

87. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог у справі обґрунтованим. Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.

88. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.