911/3553/20 Про визнання недійсними рішення та державного акта про право постійного користування землею, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, повернення земельної ділянки - 21.03.2023 Прийняття

1.1. Бучанська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Гостомельської селищної ради (далі також - відповідач-1) та Державної установи "Бучанська виправна колонія (№ 85)" (далі також - відповідач-2) з вимогами про визнання недійсними рішення та державного акта про право постійного користування, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, повернення земельної ділянки, відповідно до якої просила суд:

- визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Бучанській виправній колонії № 85";

- визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 27.06.2012 серії ЯЯ № 154647;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.02.2019 № 45549942 з виправлення права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041, що розташована за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3 з одночасним припиненням прав Гостомельської селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041;

- повернути у власність держави в особі Київської ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041, яка розташована за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що Державна установа "Бучанська виправна колонія (№ 85)", яка є правонаступником Бучанської виправної колонії Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 85), для забезпечення своєї діяльності мала в користуванні земельну ділянку площею 19,6 га спеціального призначення згідно державного акта на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-КВ від 18.03.1996 № 001538. Оскаржуваним рішенням Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування відповідачу-2 за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3 для будівництва житлових будинків під службове житло персоналу установи, вилучено з акта постійного користування, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 18.03.1996 за № 11 земельну ділянку площею 2,8042 га для будівництва житлових будинків під службове житло персоналу установи та надано дозвіл на виготовлення акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8042 га відповідачу-2 за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3 для будівництва житлових будинків під службове житло персоналу установи. На підставі вказаного відповідачу-2 видано оскаржуваний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 27.06.2012 серії ЯЯ № 154647 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, про що в Книзі реєстрації державних актів про право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Гостомельської селищної ради здійснено запис за № 321094593000009. Державним реєстратором прав на нерухоме майно Комунального підприємства "Реєстрація Плюс" Товкайло Уляною Василівною прийнято оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.02.2019 № 45549942 про реєстрацію виправлення права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041, що розташована за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3 та змінено форму власності з державної на комунальну.

Як зазначає прокурор, оскаржуване рішення селищної ради прийняте всупереч норм закону, позаяк вона не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, право розпоряджатися якою належить виключно Київській ОДА, яка в свою чергу рішень щодо вказаної земельної ділянки на користь другого відповідача не приймала. За вказаних обставин, оскаржуване рішення селищної ради та виданий на його підставі державний акт на право постійного користування землею є неправомірними та підлягають визнанню недійсними, а оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконним та підлягає скасуванню, а спірна земельна ділянка поверненню у державну власність в особі Київської ОДА.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, згідно з державним актом на право постійного користування землею від 18.03.1991 серії ІІ-КВ № 001538, виданим Гостомельською селищною радою народних депутатів, землекористувачем земельної ділянки 19,6 га є відповідач-2, якому в постійне користування надано землю для спеціального призначення.

Розглянувши заяву начальника Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київської області про згоду на зміну цільового призначення частини земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні відповідача-2 на підставі державного акта на право постійного користування землею ІІ-КВ від 18.03.1991 № 001538 із земель спеціального призначення на землі житлової та громадської забудови, Гостомельська селищна рада Київської області рішенням "Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки" від 21.02.2008 № 701-27-V надала дозвіл відповідачу-2 на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки площею 2,8042 га за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3 для будівництва жилих будинків під службове житло персоналу установи з обов`язковим врахуванням під час проектування системи теплопостачання, підключення до системи будинків 13,15, розташованих за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна.

Рішенням Гостомельської селищної ради Київської області "Про затвердження матеріалів попереднього погодження та надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки Бучанській виправній колонії № 85" від 25.09.2008 № 872-33-V затверджено матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки відповідачу-2, для будівництва жилих будинків під службове житло персоналу установи загальною площею 2,8042 га за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3. Надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки для будівництва жилих будинків під службове житло персоналу установи площею 2,8042 га за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3 за рахунок земель відповідача-2.

Оскаржуваним рішенням Гостомельської селищної ради Київської області "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Бучанській виправній колонії № 85" від 21.04.2011 № 146-06-VІ затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування відповідачу-2 за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3 для будівництва жилих будинків під службове житло персоналу установи. Вирішено вилучити з акта постійного користування, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 11 від 18.03.1996 земельну ділянку площею 2,8042 га для будівництва жилих будинків під службове житло персоналу установи. Надано дозвіл на виготовлення акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8042 га відповідачу-2 за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3 для будівництва жилих будинків під службове житло персоналу установи.

На підставі оскаржуваного рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21.04.2011 № 146 відповідачу-2 видано оскаржуваний державний акт від 27.06.2012 серії ЯЯ № 154647 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8042 га, яка розташована за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

15.02.2019 державним реєстратором прав на нерухоме майно Комунального підприємства "Реєстрація Плюс" прийнято рішення № 45549942 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041, що розташована за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3 про що державним реєстратором сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.02.2019 № 156454826, згідно якого власником земельної ділянки площею 2,8042 га з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041, що розташована за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3 є Гостомельська селищна рада, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, форма власності земельної ділянки - комунальна.

Судами також встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.09.2018 № 139327882 власником земельної ділянки площею 16,6958 га з кадастровим номером 3210945900:01:037:0178, що розташована за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3 є Гостомельська селищна рада, цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та постійної діяльності інших, створених відповідно до законів України, військових формувань, форма власності земельної ділянки - державна.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 02.11.2021 у справі № 911/3553/20 (суддя Подоляк Ю. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що земельна ділянка спеціального призначення площею 19,6 га згідно з державним актом на право постійного користування землею від 18.03.1991 серії ІІ-КВ № 001538 надана в постійне користування відповідачу-2, майно, в т.ч. земельні ділянки якої перебуває в державній власності та використовується нею виключно для забезпечення виконання її завдань. Розпорядження та управління майном виправної колонії здійснює Міністерство юстиції України, а тому органом уповноваженим державою для захисту порушених прав держави щодо розпорядження об`єктами державної власності у спірних правовідносинах є Міністерство юстиції України. Прокурор, звертаючись до суду з цим позовом в інтересах держави, визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Київську ОДА.

Враховуючи, що судом встановлені обставини звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, тобто особи, яка не уповноважена на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, то у задоволенні позовних вимог керівника Бучанської окружної прокуратури необхідно відмовити.

3.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 у справі № 911/3553/20 (Мальченко А. О. - головуючий суддя, судді Агрикова О. В., Чорногуз М. Г.) рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2021 скасовано, прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги.

Постанова аргументована тим, що з огляду на відсутність на території Ірпінського регіону районної державної адміністрації, повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою державної форми власності, яка на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-КВ № 001538 від 18.03.1996 перебувала в постійному користуванні Державної установи "Бучанська виправна колонія (№ 85)", мала Київська ОДА.

Однак Київська ОДА не приймала рішень щодо вилучення з постійного користування Державної установи "Бучанська виправна колонія (№ 85)" земельної ділянки площею 2,8042 га в селищі Гостомель по вулиці Мирній, 3 для будівництва житлових будинків під службове житло персоналу установи. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Більше того, наявним в матеріалах справи листом від 25.07.2019 № 03-02/1961 Гостомельська селищна рада повідомила, що рішень щодо прийняття до комунальної власності земельної ділянки площею 2,8042 га з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку не приймалося, актів приймання-передачі вищевказаної земельної ділянки не складалося.

Оспорюване рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування відповідачу-2 є таким, що порушує права позивача як власника спірної земельної ділянки, а відтак вимога про визнання його недійсним підлягає задоволенню.

З огляду на встановлення судом факту відсутності в Гостомельської селищної ради повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, колегія суддів дійшла висновку, що державний акт від 27.06.2012 серії ЯЯ № 154647 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8042 га, яка розташована за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, виданий на підставі оскаржуваного рішення також підлягає визнанню недійсним.

У матеріалах справи відсутні докази щодо передачі Київською ОДА з державної у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041. Більше того, листом від 16.07.2019 № 0302/1870 Гостомельська селищна рада повідомила, що Державна установа "Бучанська виправна колонія (№ 85)" у 2019 році з питань щодо зміни форми власності земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041 з державної на комунальну до Гостомельської селищної ради не зверталася. За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Бучанській виправній колонії № 85" та визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 154647 від 27.06.2012, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення похідної від неї вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.02.2019 № 45549942 з виправлення права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041, що розташована за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3 з одночасним припиненням прав Гостомельської селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041.

Використання відповідачем-2 земельної ділянки за кадастровим номером 3210945900:01:037:0041 порушує права держави в особі Київської ОДА як власника цієї земельної ділянки, враховуючи той факт, що вона надана відповідачеві-2 неправомірно, з порушенням вимог чинного законодавства без згоди власника. За таких обставин, зважаючи на відсутність між позивачем та відповідачем-2 договірних відносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у позивача, як володіючого спірним майном власника, правових підстав для звернення до відповідача-2, який протиправно за відсутності відповідної правової підстави та в порушення вимог земельного законодавства користується спірною земельною ділянкою, з вимогою про усунення перешкод у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування спірною земельною ділянкою шляхом її повернення.

4. Узагальнені доводи осіб яка подали касаційні скарги, та інших учасників судового процесу

4.1. Міністерство юстиції України та ПАТ "Домобудівельний комбінат № 1" звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких просять постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 у справі № 911/3553/20 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 02.11.2021.

4.2. Міністерство юстиції України підставою касаційного оскарження визначило пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України і вказало, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 122, 123, пункт 12 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права. З наведених норм законодавства, на думку скаржника вбачається, що право розпорядження згаданими земельними ділянками на момент виникнення спірних правовідносин не належало до повноважень обласної державної адміністрації. Крім того, жодних рішень сільської ради, погоджених з органами виконавчої влади, чи рішень органу виконавчої влади, погоджених з органом місцевого самоврядування, про розмежування земель державної і комунальної власності в межах с. Гостомель Гостомельської селищної ради чи за його межами до суду не надано.

У свою чергу Закон України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності " (5245-17) набрав чинності 01.01.2013. Натомість, матеріалами справи підтверджується, що земельні ділянки 19,6 га та 2,8 га на момент виникнення спірних правовідносин знаходились на території Гостомельської селищної ради в межах селища Гостомель.

Враховуючи вищевикладене, земельна ділянка з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041, площею 2,8 га, що розташована в смт Гостомель, вул. Мирна, 3 не може бути повернута у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації, оскільки і не вилучалась з неї в розумінні законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

4.3. ПАТ "Домобудівельний комбінат № 1" посилаючись на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначив, що судом апеляційної інстанції у контексті застосування приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 05.10.2021 у справі № 925/1214/19, 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц. Заявник зазначив, що оскільки земельна ділянка спеціального призначення надана в постійне користування відповідачу-2, а майно, в т.ч. земельні ділянки, виправної колонії перебувають в державній власності та використовується нею виключно для забезпечення виконання її завдань, розпорядження та управління яким (майном виправної колонії) здійснює Міністерство юстиції України, то органом, уповноваженим державою для захисту порушених прав держави щодо розпорядження об`єктами державної власності у спірних правовідносинах є Міністерство юстиції України. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для здійснення представництва прокурором інтересів Київської ОДА, оскільки в даному випадку оспорюється питання виключно інтересів Міністерства юстиції України.

Судом апеляційної інстанції також не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 щодо застосування позовної давності та залишено поза увагою, що спірна земельна ділянка відведена в постійне користування відповідачу-2 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а його затвердження відбулося на підставі висновку від 07.08.2008 № 11/6784/ос Київської ОДА, яка погодила проект відведення земельної ділянки площею 2,8042 га для будівництва житлових будинків під службове житло персоналу по вул. Мирній, 3 в смт Гостомель. Зазначене свідчить про обізнаність Київської ОДА про факт виникнення спірних правовідносин ще з 07.04.2008. Отже, для визначеного прокурором позивача та з огляду на його правовий статус, позовна давність для звернення до суду з позовом на момент його подання сплинула.

4.4. Прокурор не обґрунтував мету витребування спірної земельної ділянки, оскільки ці земельні ділянки забудовані житловими будинками, в яких проживають власники квартир будинку. У цьому контексті скаржник звертає увагу на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.11.2020 у справі № 369/4636/16-ц. Крім того, при розгляді цієї справи, на думку заявника, може бути враховано також рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України " щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція), зокрема щодо необхідності додержання принципу "належного урядування " при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. Висновки щодо застосування принципу "належного урядування" також викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 369/4858/16-ц, від 22.05.2019 у справі № 369/2803/16-ц, від 22.05.2019 у справі № 369/2692/16-ц, від 27.11.2019 у справі № 369/4389/16, від 30.09.2019 у справі № 369/6400/17.

4.5. У відзивах на касаційні скарги прокурор вказує на безпідставність доводів скаржників. Стверджує, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності повноважень у відповідача-1 щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки такі мала лише Київська ОДА.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частин другої статті 287 ГПК України

Згідно зі статтею 12 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення селищної ради) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Повноваження органів виконавчої влади у галузі земельних відносин врегульовані главою 3 ЗК України (2768-14) , зокрема за статтею 17 до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов`язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Щодо набуття прав на землю, частинами першої, третьої, четвертою статті 122 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад віднесено передання земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Статтею 123 ЗК України встановлено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

У постанові від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13 Велика Палата Верховного Суду виснувала такий правовий висновок.

Відповідно до пункту 12 розділу X "Перехідні положення " ЗК України (2768-14) , до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Характерною особливістю права державної власності на землю є те, що держава реалізує своє право власності на землю через відповідні органи державної влади, які фактично і здійснюють комплекс правомочностей власника (держави), визначених у частині першій статті 78 ЗК України, у тому числі й розпоряджаються землею державної власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (частина перша статті 84 ЗК України). За загальним правилом статті 122 ЗК України питання передачі ділянок із земель державної власності в приватну перебуває в компетенції органу виконавчої влади, а не органу місцевого самоврядування.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 122 ЗК України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради надавали земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Крім того, згідно з пунктом 12 розділу X "Перехідні положення " ЗК України (2768-14) до моменту розмежування земель державної та комунальної власності сільська, селищна, міська рада була повноважна розпоряджатися нерозмежованою землею в межах населеного пункту. Право розпорядження нерозмежованою землею поза межами населеного пункту належало органам виконавчої влади.

У статті 122 ЗК України передбачено повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування на час виникнення спірних правовідносин, оскільки після змін, внесених Законом України від 16.09.2008 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву " (509-17) , розподіл повноважень щодо надання у власність та користування земельних ділянок державної та комунальної власності, передбачений коментованою статтею, став універсальним.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що як органи влади, так і органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпорядження земельними ділянками, які відрізняються лише своїми характеристиками, такими, як місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, категорія.

Сам обсяг повноважень, тобто у межах своєї компетенції надавати земельні ділянки у постійне користування, користування, оренду, чи передавати їх у власність, є аналогічним.

Такий висновок підтверджується змістом статей шостої-сімнадцятої ЗК України (2768-14) .

До аналогічних висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 29.05.2018 у справі № 922/2222/17 в якій зауважив на тому, що з огляду на відповідні законодавчі положення державою фактично делеговані повноваження органам місцевого самоврядування до моменту розмежування земель державної і комунальної власності щодо розпорядження землями державної власності, які знаходяться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Отже висновок щодо застосування норм статей 122, 123, пункту 12 розділу X "Перехідні положення " ЗК України (2768-14) наявний у практиці Верховного Суду, проте суд апеляційної інстанції не врахував його під час розгляду справи по суті та не встановив обставини, необхідні для застосування вказаних норм права до спірних правовідносин.

Як вбачається із оскарженої постанови, апеляційний господарський суд задовольняючи позовні вимоги, узагальнено пославшись на наявні в матеріалах справи докази (проект землеустрою, довідку від 17.12.2008 № 5867, витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку, інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно), без конкретизації зазначених у цих доказах відомостей та чіткого обґрунтування, дійшов висновку, що спірна земельна ділянка належить до державної форми власності. У той же час, суд апеляційної інстанції, попри наявні заперечення Гостомельської селищної ради щодо суті позовних вимог, в яких вона посилалася на необхідність врахування приписів пункту 12 розділу X "Перехідні положення " ЗК України (2768-14) , не надав оцінки питанню чи відбулося розмежування земель державної та комунальної власності у межах відповідного населеного пункту на момент прийняття спірного рішення від 21.04.2011.

Колегія суддів звертає увагу на те, що від визначення обставин проведення розмежування земель державної та комунальної власності у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, залежить встановлення правомірності дій Гостомельської селищної ради.

При цьому суду необхідно також врахувати приписи пункту 10 розділу X "Перехідні положення " ЗК України (2768-14) та Закону України Про розмежування земель державної та комунальної власності".

5.4. Крім того, як слідує зі змісту позовних вимог, прокурор звернувся із позовом, в якому заявив вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням прав Гостомельської селищної ради на земельну ділянку, а також на підставі статті 391 ЦК України повернення у власність держави в особі Київської ОДА спірної земельної ділянки.

У контексті зазначених обставин колегія суддів вважає за необхідне на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України врахувати і правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, у якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц) про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

З наведеного слідує, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження.

5.5. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Водночас в абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

Положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

Норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.

Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у чинній нині редакції) передбачено, що якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.

Чинна нині редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що у разі, якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Абзац третій частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20), прийнятій після подання касаційних скарг та врахований колегією суддів на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України.

У контексті зазначеного висновку колегія суддів звертає увагу на те, що прокурор звертаючись із позовом просив визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 27.06.2012 серії ЯЯ № 154647, оскільки вважав, що у зазначеної Ради були відсутні повноваження щодо розпорядження такою ділянкою з посиланням на норми ЗК України (2768-14) . У свою чергу, обґрунтовуючи вимогу щодо скасування рішення про державну реєстрацію, прокурор зазначив, що державним реєстратором прав на нерухоме майно Комунального підприємства "Реєстрація Плюс" Товкайло У. В. прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію виправлення права власності на спірну земельну ділянку та змінено форму власності з державної на комунальну. Таким чином, у позові фактично стверджується про те, що право власності за державою на вказану ділянку вже було раніше зареєстровано, однак внаслідок прийняття оскарженого рішення державного реєстратора, таке право було змінено. Проте судами не встановлено правовий зміст таких рішень та їх правові наслідки.

Верховний Суд вважає, що дослідження обставин щодо наявності/відсутності реєстрації спірною земельної ділянки як державної власності і, зокрема, моменту такої реєстрації, є необхідним як під час розгляду вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію, так і під час встановлення обставин щодо розмежування земель державної та комунальної власності у відповідному населеному пункті. Крім того, колегія суддів вважає, що в залежності від встановленого, обставини щодо розпорядження спірною земельною ділянкою Гостомельською селищною радою, а саме надання її у постійне користування відповідачу-2 та обставини щодо реєстрації права власності на цю земельну ділянку за Гостомельською селищною радою можуть мати різні правові підстави і, відповідно, правомірність вчинення таких дій підлягатиме оцінці у контексті законодавчих положень та фактичних даних, які були актуальні на час прийняття оскаржених рішень.

5.6. Щодо представництва інтересів держави

Згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Водночас, згідно з положеннями частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох виключних випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на яку посилається ПАТ "Домобудівельний комбінат № 1".

Апеляційний господарський суд досліджуючи питання наявності підстав для звернення прокурора із зазначеним позовом, вказав на те, що розпорядником земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041 є Київська ОДА. З метою встановлення підстав представництва Києво-Святошинська місцева прокуратура звернулася до Київської обласної державної адміністрації із запитом щодо надання інформації про земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041. З листа Київської ОДА від 25.09.2019 01.1-25/2880 вбачається, що інформація щодо вилучення з постійного користування земельної ділянки площею 2,8042 га та видачі державного акта на право постійного користування серії ЯЯ № 154647 до відділу не надходила, з огляду на що Департаментом містобудування та архітектури не вживалися заходи реагування. До того ж, Київська обласна державна адміністрація повідомила про відсутність можливості звернутись до суду із відповідним позовом у зв`язку із відсутністю коштів для сплати судового збору. Таким чином, Києво-Святошинською місцевою прокуратурою вживалися заходи щодо встановлення причин неналежного здійснення позивачем своїх повноважень у спірних правовідносинах, як і вживались заходи щодо спонукання до їх належного захисту державних інтересів.

Верховний Суд вважає, що доводи ПАТ "Домобудівельний комбінат № 1" щодо відсутності підстав для звернення прокурора із зазначеним позовом не спростовують наведених аргументів суду апеляційної інстанції. У справі № 911/3553/20 спірним є питання належності земельної ділянки до державної або комунальної власності і повноваження Гостомельської селищної ради розпоряджатися нею. Водночас прокурор стверджував, що розпорядником спірної земельної ділянки є Київська ОДА відповідно до приписів статті 122 ЗК України. Таким чином, оскільки у справі яка розглядається спір стосується, зокрема, встановлення власника земельної ділянки та органу, який був повноважний розпоряджатися такою ділянкою (селищна рада чи Київська ОДА), то і за захистом таких прав прокурор звернувся у межах справи № 911/3553/20, а не прав, які входять виключно до обсягу повноважень Міністерства юстиції України, на чому помилково наголошує скаржник. У зв`язку із цим, колегія суддів не убачає підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

5.7. Щодо позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася " та "могла довідатися " у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17.

Суд апеляційної інстанції розглядаючи заяву відповідача-1 про застосування позовної давності, вказав на те, що прокурор дізнався про наявність порушеного права під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019111200000469 від 23.07.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 365, частиною третьою статті 362 Кримінального кодексу України, де було встановлено, що 24.05.2019 між відповідачем-2 та третьою особою-1 укладено договір про спорудження інвестиційного об`єкту на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041. При цьому, в обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурор зазначив про тривалу бездіяльність позивача. Листом від 25.09.2019 01.1-25/2880 Київська ОДА повідомила, що інформації щодо вилучення з постійного користування земельної ділянки площею 2,8042 га та видачі державного акта на право постійного користування серії ЯЯ № 154647 до відділу не надходила, з огляду на що Департаментом містобудування та архітектури не вживалися заходи реагування. Також Київська ОДА повідомила про відсутність можливості звернутись до суду із відповідним позовом у зв`язку із відсутністю коштів для сплати судового збору. Отже, суд дійшов висновку, що позивачу не було відомо про порушення його права щодо розпорядження спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 3210945900:01:037:0041, з огляду на що позовна давність щодо вимог про визнання недійсним рішення та акта не пропущена.

У той же час, як слідує зі змісту відзиву відповідача-1 на позовну заяву, ним акцентувалася увага на тому, що управління культури і туризму Київської ОДА попередньо погодило місце розташування спірної земельної ділянки ще у 2008 році, а з пояснень третьої особи вбачається, що листом № 11/6784/ос Київська ОДА надала свій висновок від 07.08.2008 № 3/6783/ос щодо погодження проекту відведення земельної ділянки площею 2,8042 га для будівництва житлових будинків під службове житло персоналу за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Мирна, 3. Тобто учасники справи стверджували про фактичну поінформованість позивача саме з 2008 року про обставини, які стали підставою подальшого прийняття рішення Гостомельської селищної ради від 21.04.2011 № 146-06-IV. Попри розгляд заяви щодо застосування позовної давності, апеляційний господарський суд вказаних доводів не дослідив і жодним чином не спростував.

5.8. Доводи ПАТ "Домобудівельний комбінат № 1" наведені у пункті 4.4 цієї постанови колегія суддів не вважає такими, які стосуються спірних правовідносин, оскільки заявлені позовні вимоги стосуються фактично визначення володільця земельної ділянки та особи, яка могла розпоряджатися нею, а саме передавати у постійне користування. У той же час, відповідний позов не заявлений до ПАТ "Домобудівельний комбінат № 1" чи інших осіб з метою позбавити їх права на мирне володіння майном, оскільки відповідна земельна ділянка на теперішній час зареєстрована на праві власності за відповідачем-1 і перебуває у постійному користуванні відповідача-2.

5.9. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки зазначеного суд апеляційної інстанції не зробив, фактично не дослідив в повному обсязі докази, які наявні в матеріалах справи, Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України, позбавлений можливості самостійно надавати оцінку відповідним доказам. Враховуючи викладене, є підстави констатувати, що під час розгляду справи допущено порушення норм матеріального і процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду справи.

Зважаючи на особливості обставин, які не були досліджені під час судового розгляду, колегія суддів вважає за доцільне скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 у справі № 911/3553/20 і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.