922/2185/19 Про визнання незаконними та скасування наказу Держгеокадастру "Про надання в оренду земельних ділянок"; визнання недійсним договору оренди землі, який укладений між Держгеокадастром та фізичною особою щодо оренди земельної ділянки; визнання недійсним договору суборенди землі, який укладений між фізичною особою та фермерським господарсьтвом; скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку, зобов`язання фізичної особи повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення - 15.03.2023 Прийняття

1.1. Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, Відповідач-1), Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Держгеокадастр, Відповідач-2) та ФГ "Сухини-2 (далі - Відповідач-3), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Держгеокадастру № 1149-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір оренди землі від 27.04.2016, який укладений між Держгеокадастром та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465;

- визнати недійсним договір суборенди землі від 21.03.2017, який укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Сухини 2" щодо суборенди земельної ділянки площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465;

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 29599642, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14505213 від 14.05.2016 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:01:002:0465) за ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017 № 34430600, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 19613288 від 21.03.2017 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку номер 6320888100:01:002:0465) за ФГ "Сухини 2";

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ, оспорювані договори та рішення про державну реєстрацію є незаконними, оскільки вони вчинені з порушенням вимог законодавства.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням господарського суду Харківської області від 12.02.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 у справі №922/2185/19, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

2.2. Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов висновку про обґрунтованість позову встановивши факт повторного звернення ОСОБА_1 для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів, але у задоволенні позовних вимог було відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності.

2.3. Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 частково задоволено заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат, понесених за результатом апеляційного провадження. Стягнуто з Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

2.4. Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 частково задоволено заяву СФГ "Сухини-2" про стягнення судових витрат, понесених за результатом апеляційного провадження. Стягнуто з Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області на користь СФГ "Сухини-2" 26 146,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

2.5. Апеляційна інстанція виходила з того, що у будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань у апеляційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з позовом. Первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. Також суд вказав, що процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного судів та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Також скаржник просить скасувати додаткові постанови апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяв ОСОБА_1 та СФГ "Сухини-2" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17 (щодо застосування частини першої статті 261 Цивільного кодексу України), від 23.05.2018 у справі №389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі №183/4638/16 та від 06.02.2019 у справі №587/430/16-ц (щодо представництва інтересів держави), від 03.10.2018 у справі №469/777/16-ц та постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-248цс16 (щодо застосування статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України).

3.3. Скаржник також зазначає, що судами не було досліджено поважності причин такого пропуску та, як наслідок, можливості отримання права на судовий захист у разі визнання цих причин поважними.

3.4. В частині оскарження додаткових постанов апеляційної інстанції, скаржник з посиланнями на постанову Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №911/2686/18 стверджує, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, не відповідає критеріям розумності, співмірності, справедливості та становить надмірний тягар для органів прокуратури.

3.5. Держгеокадастр у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 16.10.2020 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2020, рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2020 та додаткові постанови Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 у справі №922/2185/19.

4.2. Ухвалою Верховного Суду від 26.11.2020 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду вищезазначеної касаційної скарги.

4.3. Ухвалою Верховного Суду від 24.12.2020 на підставі пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України було зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/1830/19.

4.3. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №29.3-02/219 від 30.01.2023 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т.Б. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №922/2185/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Зуєв В.А. - головуючий, Багай Н.О., Берднік І.С.

4.4. У зв`язку із усуненням обставин, що викликали зупинення провадження у цій справі, ухвалою Верховного Суду від 30.01.2023 поновлено провадження з розгляду вищезазначеної касаційної скарги і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 22.02.2023.

4.5. Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 15.03.2023.

4.6. Ураховуючи викладене, справа розглядається Верховним Судом у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

5. Обставини встановлені судами

5.1. Відповідно до наказу Держгеокадастру від 19.02.2016 №1149-СГ, ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку площею 15,0000 га, в тому числі: сіножаті - 6,5000 га, пасовища - 8,5000 га, (кадастровий номер 6320888100:01:002:0465) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без змін цільового призначення для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Сухининської сільської ради Богодухівського району Харківської області, строком на 20 років.

5.2. 27.04.2016 між Держгеокадастром та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі строком на 20 років для ведення фермерського господарства, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14.05.2016 за №14505193.

5.3. 23.08.2016 ОСОБА_1 прийнято рішення №1 "Про утворення суб`єкта господарювання Фермерське господарство "Сухини 2", згідно з яким вирішено утворити на підставі договору оренди землі від 27.04.2016 на земельній ділянці сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6320888100:01:002:0465 площею 15,0000 га суб`єкт господарювання ФГ "Сухини 2".

5.4. Наказом Держгеокадастру №14228-СГ від 12.12.2016 надано згоду ОСОБА_1 на передачу земельної ділянки, загальною площею 15,0000 га, кадастровий номер 6320888100:01:002:0465 в суборенду.

5.5. Укладення 21.03.2017 договору суборенди земельної ділянки загальною площею 15,0000 між ОСОБА_1 та ФГ "Сухини 2" підтверджується відповідною інформацією з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно.

5.6. Згідно з даними Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - ОСОБА_1 18.07.2006 зареєстрована як фізична особа - підприємець.

5.7. Для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації у користування ОСОБА_1 вже були виділені земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012 укладеними між ФОП ОСОБА_1. та заступником голови Богодухівської районної адміністрації, згідно яких ФОП ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства наступні земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, а саме:

- загальною площею 2,2 га, що розташована за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області за кадастровим номером 6320888100:02:001:0242;

- загальною площею 1,4 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області за кадастровим номером 6320888800:02:001:0243;

- загальною площею 17,5 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області за кадастровим номером 6320888800:02:001:0178;

- загальною площею 28,7060 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області за кадастровим номером 6320888800:01:001:0278;

- загальною площею 17,1 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області за кадастровим номером 6320888800:01:001:0175;

- загальною площею 11,8 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області за кадастровим номером 6320888800:01:001:0176.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Верховний Суд, перевіряючи висновки господарських судів попередніх інстанцій, зазначає, що провадження у цій справі зупинялося до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/1830/19, а тому колегія суддів відповідно до частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19.

6.3. Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

6.4. Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

6.5. За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

6.6. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

6.7. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

6.8. Згідно із частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

6.9. Відповідно до частин другої, третьої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

6.10. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

6.11. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

6.12. Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

6.13. Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України (2768-14) , Законом України "Про фермерське господарство" (973-15) , який є спеціальним нормативно-правовим актом.

6.14. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин)).

6.15. Згідно із частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

6.16. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

6.17. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

6.18. Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" (973-15) визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

6.19. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство" (973-15) ).

6.20. Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо статті 123 Земельного кодексу України.

6.21. За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

6.22. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

6.23. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

6.24. При цьому, колегія суддів зазначає, що дії особи спрямовані, на отримання інших земельних ділянок після отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у передбаченому законодавством спрощеному порядку до моменту реєстрації фермерського господарства, не відповідають критеріям справедливості, добросовісності, розумності та фактично спрямовані на обхід законодавчо встановленого порядку набуття права на земельну ділянку.

Суд враховує, що у випадку отримання земельної ділянки та створення фермерського господарства, як це передбачено законодавством, наступні земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності можуть бути отримані у користування виключно у порядку, передбаченому статтею 134 Земельного кодексу України, що і підтверджується усталеною практикою суду касаційної інстанції, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі №397/30/17 та від 30.06.2021 у справі №917/1134/19.

6.25. У справі, яка переглядається, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вимоги Прокурора є обґрунтованими, оскільки Держгеокадастром недотримано вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування земельної ділянки ОСОБА_1 та у подальшому ФГ "Сухини 2", без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону), проте в задоволенні позову суди відмовили з огляду на сплив позовної давності, на застосуванні наслідків спливу якої заявлено Відповідачами.

6.26. Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

6.27. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

6.28. Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

6.29. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

6.30. Для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17.10.2018 у справі №362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

6.31. Отже для правильного вирішення спору у даній справі належить встановити початок перебігу позовної давності.

6.32. Проте, суди у справі, яка розглядається, обмежились посиланням на те, що з урахуванням наданих Прокурору законом повноважень, він мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

6.33. При цьому, судами попередніх інстанцій не встановлено, що прокуратура неналежно виконувала свої повноваження, не була сумлінною у здійсненні виконання своїх обов`язків, визначених законом, тому формальна відмова у позові у зв`язку із спливом позовної давності не може вважатися законною і обґрунтованою.

6.34. Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

6.35. У даній справі Прокурор посилався на те, що про спірні обставини йому стало відомо після отримання інформації, яка викладена у листі Богодухівського відділу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.09.2018 №518/104-18, тому початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт порушення земельного законодавства.

6.36. Однак судами попередніх інстанцій не наведено у судових рішеннях доказів на спростування наведених Прокурором доводів.

6.37. Колегія суддів звертає увагу на те, що коли позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу, тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або захистити порушене право у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму.

При цьому, законом не встановлено вимог щодо форми клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Таким чином, відповідне клопотання може бути викладено у позові або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведеної статті процесуального законодавства.

За таких обставин, як місцевий, так і апеляційний суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Прокурора у зв`язку з пропуском позовної давності, у зв`язку з чим, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.38. Верховний Суд відзначає, що додаткові постанови суду апеляційної інстанції зі справи про розподіл судових витрат мають похідний характер від постанови суду апеляційної інстанції по суті спору, відповідно, абсолютною, самостійною та достатньою підставою для їх (додаткових постанов) скасування є скасування постанови суду апеляційної інстанції по суті спору.

З огляду на викладене Суд не вбачає підстав надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника у цьому розрізі, адже відповідь на них не впливає на кваліфікацію спірних правовідносин.

При цьому, колегія суддів окремо звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

У той же час, відповідно до частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Верховний Суд зазначає, що суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони. Зміст вказаної норми також свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов`язок здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим (схожі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18790/19, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19 та додаткових постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18790/19, від 04.03.2021 у справі № 916/376/19).

6.39. Крім того, під час нового розгляду судам належить врахувати правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, до якої зупинялося провадження у справі, що переглядається.

6.40. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №5023/10655/11 від 20.11.2018, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №915/478/18).

6.41. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

6.42. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

6.43. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

6.44. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

6.45. Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного у позові наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18).

6.46. Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що dejure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак defacto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19.

В такий спосіб, господарським судам попередніх інстанцій належить врахувати суб`єктний склад учасників спірних правовідносин.

6.47. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав оренди та суборенди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають оскільки такі не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18, від 20.11.2019 у справі №802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав не є належним способом захисту права або інтересу позивача у спірних правовідносинах.

Зазначені правові висновки є актуальними для правовідносин, що встановлені у цій справі, однак, судами попередніх інстанцій зазначеного враховано не було.

6.48. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

7.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

7.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2020, додаткові постанови Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2020 у справі № 922/2185/19 скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.