910/12919/21 Про стягнення грошової суми у якості відшкодування завданої шкоди - 15.03.2023 Прийняття

У серпні 2021 року Громадська організація "Товариство "Восток" (далі - ГО "Товариство "Восток") звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Одеської обласної державної адміністрації про стягнення 5 650 000,00 грн компенсації за завдану шкоду, яка складається з 5 600 000,00 грн матеріальної шкоди та 50 000,00 грн моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на земельній ділянці кадастровий номер 5122785800:01:001:0435, загальною площею 12,0 га членами ГО "Товариство "Восток" за власний кошт було побудовано 1100 гаражів. Клопотання ГО "Товариство "Восток" про передачу йому вказаної земельної ділянки Одеська обласна державна адміністрація не задовольнила. Разом з тим службові особи Одеської обласної державної адміністрації, використавши своє службове становище, встановили на цій земельній ділянці шлагбаум та вимагають кошти з членів ГО "Товариство "Восток", шляхом укладення нікчемних договорів. Одеська обласна державна адміністрація не сприяла ГО "Товариство "Восток" у виконанні статутних завдань, обмежувала права, свободи та інтереси членів організації, чим позивачу було завдано шкоду у розмірі 5 650 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 за клопотанням ГО "Товариство "Восток" залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "Південьпарксервіс" (далі - ПП "Південьпарксервіс").

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 залучено до участі у справі співвідповідачем - ПП "Південьпарксервіс", а також як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

Рішенням Господарського суду міста Києва 23.08.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2022 року ГО "Товариство "Восток" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 скасувати, а справу передати на новий розгляд.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.02.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/12919/21 за касаційною скаргою ГО "Товариство "Восток" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.03.2023.

Одеська обласна державна адміністрація, ПП "Південьпарксервіс", Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області не скористались правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Учасники справи в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасників справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

ГО "Товариство "Восток", яка є скаржником у справі № 90/12919/21, та інші учасники справи наведеного не врахували, до Верховного Суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, у тому числі, з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до статті 197 ГПК України не звертались.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.03.1997 Сичавською сільською радою народних депутатів Комітернівського району Одеської області видано Виробничо-багатопрофільній фірмі "Істок" державний акт на право постійного користування 12,8 га землі. Земля надана у постійне користування для будівництва індивідуальних гаражів відповідно до рішення Сичавською сільською радою народних депутатів від 25.10.1993.

Позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Істок" (далі - ТОВ "Істок") надало громадянам земельні ділянки для будівництва гаражів, а членами ГО "Товариство "Восток" на цій земельній ділянці за власні кошти було побудовано 1100 гаражів.

Разом з цим, судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності на території зазначеної земельної ділянки об`єктів нерухомості, які належать ГО "Товариство "Восток", а також не підтверджено право власності жодного із його учасників на збудовані гаражі на цій земельній ділянці.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 09.02.2021 № 243577849 за Одеською обласною державною адміністрацією зареєстровано право державної власності на земельну ділянку площею 12,0 га, кадастровий номер 5122785800:01:001:0435, розташовану за адресою: Сичавська с/рада, Лиманський район, Одеська область.

16.03.2015 у зв`язку з відчуженням об`єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці площею 12,0 га, кадастровий номер 5122785800:01:001:0435, ТОВ "Істок" добровільно відмовилось від права постійного користування цією земельною ділянкою.

Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 06.05.2016 № 290/А-2016 "Про надання ПП "Південьпарксервіс" в оренду на 49 років земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)" надано ПП "Південьпарксервіс" в оренду на 49 років земельну ділянку площею 12,0 га, (кадастровий номер 5122785800:01:001:0435) для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

09.07.2019 ГО "Товариство "Восток" звернулась до Одеської обласної державної адміністрації із клопотанням № 69, у якому просила надати їй у користування (оренду) земельну ділянку площею 12,0 га, кадастровий номер 5122785800:01:001:0435, для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Одеська обласна державна адміністрація листом від 07.08.2019 № 5229/1/01-29/4657/2-19 повідомила ГО "Товариство "Восток", що розпорядженням від 16.05.2016 № 290/А-2016 земельну ділянку, загальною площею 12 га (кадастровий номер 5122785800:01:001:0435) надано в оренду на 49 років ПП "Південьпарксервіс" для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).

ГО "Товариство "Восток" звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської обласної державної адміністрації, третя особа: ПП "Південьпарксервіс" про визнання бездіяльність Одеської обласної державної адміністрації протиправною та зобов`язання вирішити питання про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 5122785800:01:001:0435 у власність ГО "Товариство "ВОСТОК"; скасування розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 16.05.2016 № 290/А-2016.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 у справі у справі № 420/4957/19, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2020 та постановою Верховного Суд від 01.11.2021, позовні вимоги ГО "Товариство "Восток" задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Одеської обласної державної адміністрації щодо не розгляду клопотання ГО "Товариство "Восток" від 09.07.2019 у встановленому Земельним кодексом України (2768-14) порядку; зобов`язано Одеську обласну державну адміністрацію розглянути клопотання ГО "Товариство "Восток" від 09.07.2019 року у встановленому Земельним кодексом України (2768-14) порядку з урахуванням висновків суду. У решті позову відмовлено.

Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 15.07.2020 № 465/од-2020 "Про відмову у наданні у користування (оренду) земельної ділянки" відмовлено ГО "Товариство "Восток" у наданні в користування (оренду) земельної ділянки площею 12,0 га (кадастровий номер 5122785800:01:001:0435).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 у справі № 420/7512/20, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021, відмовлено у задоволенні позову ГО "Товариство "Восток" до голови Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації Куцого М. В. від 15.07.2020 № 465/од-2020 та зобов`язання відповідача вирішити питання про передачу земельної ділянки кадастровий номер 5122785800:01:001:0435, площею 12,0 га у власність ГО "Товариство "Восток".

Предметом розгляду у справі № 910/12919/21 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) є позовні вимоги ГО "Товариство "Восток" до Одеської обласної державної адміністрації та ПП "Південьпарксервіс" про стягнення (у частках на розсуд суду) 5 650 000,00 грн компенсації за завдану шкоду, яка складається з 5 600 000,00 грн матеріальної шкоди та 50 000,00 грн моральної шкоди.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив із відсутності складу цивільного правопорушення та недоведеності позовних вимог.

У поданій касаційній скарзі ГО "Товариство "Восток", послалось на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 334/5231/13-п, у постанові Верховного Суду від 06.09.2022 у справі № 910/13501/21, у постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2017 у справі № 922/51/15.

Крім того, ГО "Товариство "Восток", підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальними положеннями, передбаченими частинами 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини заподіювача шкоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

Доведення факту наявності шкоди та її розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і шкодою покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяня шкоди полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а шкода є наслідком такої протиправної поведінки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не зазначено, а судами попередніх інстанцій не встановлено, якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю ПП "Південьпарксервіс" позивачу було заподіяно збитки, в чому полягає його вина, а також причинного зв`язку між протиправною поведінкою приватного підприємства та заподіяною позивачу шкодою, що виключає настання цивільної відповідальності.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу визначені у статтях 1173, 1174 ЦК України, за змістом яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173 і 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують обов`язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи посадових осіб відповідного органу до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні рішення, дії чи бездіяльність, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом до суду про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування чи посадових осіб відповідного органу є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів та осіб. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Як установлено судами попередніх інстанцій та свідчать матеріали справи, позивачем не зазначено, якими саме незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідачів йому було завдано шкоду та не надано жодного доказу на підтвердження їх незаконності, а також не доведено завдання шкоди саме при здійсненні владно-адміністративних повноважень.

Крім того, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту наявності шкоди та її розміру, окрім здійсненого ним розрахунку.

Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, суд касаційної інстанції погоджується з висновками цих судів про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення з огляду на недоведеність позивачем наявності складових для застосування такої міри відповідальності як відшкодування матеріальної шкоди (збитків) на підставі статей 1166, 1173, 1174 ЦК України.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач стверджував про завдання йому також моральної шкоди, оціненої ним у 50 000,00 грн.

За змістом статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині 2 зазначеної статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, за змістом наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

За загальним правилом, зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача. Водночас до встановлених законом випадків відшкодування моральної шкоди незалежно від вини відноситься випадок її заподіяння внаслідок, зокрема, неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України) або дій їх посадових чи службових осіб (стаття 1174 ЦК України).

Отже, у цій частині вимог про відшкодування моральної шкоди, позивач мав довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили таку шкоду, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не надано доказів того, що незаконні рішення, дії чи бездіяльність відповідачів призвели до приниження його ділової репутації, а також доказів завдання йому, як юридичній особі, моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, що підтверджуються матеріалами справи, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачі моральної шкоди через недоведеність позивачем факту її спричинення.

ГО "Товариство "Восток", у поданій касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказала, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 334/5231/13-п, у постанові Верховного Суду від 06.09.2022 у справі № 910/13501/21, у постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2017 у справі № 922/51/15.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі № 334/5231/13-п, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи постанову апеляційного суду у адміністративній справі про порушення фізичною особою митних правил, передбачених частиною 1 статті 483 Митного кодексу України, з підстав встановлення Європейським судом з прав людини порушення Україною щодо фізичної особи статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людина і основоположних свобод, скасував постанову апеляційного суду, а справу передав на новий розгляд цього ж суду, оскільки констатований Європейським судом з прав людини характер порушень, їхня правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені і на якій можуть бути виправлені, дають підстави вважати, що їх виправлення можливе шляхом застосування такого заходу індивідуального характеру, як повторний апеляційний перегляд справи.

У справі № 910/13501/21 за позовом про зобов`язання у місячний строк безоплатно усунити недоліки товару, Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову з огляду на наявність підстав для зобов`язання товариства безоплатно усунути недоліки товару, поставленого згідно з умовами договору про закупівлю товарів за державні кошти.

Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 910/12919/21, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 334/5231/13-п та постанові Верховного Суду від 06.09.0222 у справі № 910/13501/21, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні зміст, обставини та правове регулювання спірних правовідносин.

Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію, наведену у постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2017 у справі № 922/51/15, Суд відхиляє, оскільки постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини 4 статті 236 ГПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду та не є обов`язковими для врахування при застосуванні судами норм права.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Також, підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, ГО "Товариство "Восток" зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

Зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 310 ГПК України, ГО "Товариство "Восток" вказує на те, що в суді першої інстанції в ухваленні рішення від 23.08.2022 брав участь суддя Котов О. В., якому скаржником було заявлено обґрунтований відвід, який судом не було задоволено.

Як вбачається з матеріалів справи, після задоволення ухвалою від 07.12.2021 заяви про самовідвід судді Андреїшиної І. О., справа № 910/12919/21, яка розглядається, була прийнята ухвалою від 09.12.2021 до провадження суддею Котовим О. В., який одночасно в цій ухвалі зазначив, за якими правилами позовного провадження буде розглядатися справа; дату, час і місце підготовчого засідання; повідомив учасників справи про порядок та строки подання процесуальних документів та доказів.

09.12.2021 ГО "Товариство "Восток" подав заяву про відвід судді Котова О. В., обґрунтовуючи його незгодою із прийнятими суддею процесуальними рішеннями та його процесуальними діями.

Ухвалою від 16.12.2021 у задоволенні заяви про відвід судді Котова О. В. було відмовлено у зв`язку з тим, що наведені заявником у заяві про відвід обставини не підтверджують упередженість чи необ`єктивність судді при розгляді справи № 910/12919/21 та не свідчать про наявність підстав, передбачених статтями 35, 36 ГПК України для його відводу.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не визнає підстави відводу, заявленого ГО "Товариство "Восток" судді Котову О. В., обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги ГО "Товариство "Восток" про порушення судом норм процесуального права при вирішенні її заяв від 20.10.2021, від 26.10.2021, 22.02.2022, від 23.05.2022, 01.06.2022, від 23.06.2022 про участь у судовому засідання в режимі відеоконференції не знайшли свого підтвердження, оскільки були вирішенні відповідно до вимог статті 197 ГПК України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 910/22513/17.

Доводи касаційної скарги ГО "Товариство "Восток" щодо невиконання Одеською обласною державною адміністрацією ухвали від 17.11.2021 про витребувати доказів не підтверджується матеріалами справи, які містять докази фактичного виконання ухвали.

Посилання ГО "Товариство "Восток" у касаційній скарзі на порушення норм процесуального права, яке полягало у незадоволенні судом першої інстанції клопотання позивача про постановлення окремої ухвали щодо Одеської обласної державної адміністрації не ґрунтуються на положеннях ГПК України (1798-12) , оскільки суд не встановив підстав для постановлення такої окремої ухвали та відповідно до статті 246 ГПК України постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.