910/4518/22 Про визнання недійсним рішення адміністративнорї колегії Антимонопольного комітету України про порушення законодавства про захист економічної конкуренції - 14.03.2023 Прийняття

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним рішення АМК, відповідно до якого, зокрема, визнано, що Товариство займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина" у межах міста Києва й не мало жодного конкурента на цьому ринку.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою до АМК про визнання недійсним і скасування рішення АМК.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що є всі підстави, передбачені статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон), для визнання оскаржуваного рішення недійсним.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі №910/4518/22, у задоволенні позову відмовлено повністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, продовжити строк на оскарження рішення АМК та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі (нова редакція) Товариство зазначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій зі справи, є неправильне застосування матеріального, порушення норм процесуального права у зв`язку з чим:

- посилаючись на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), Банк вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №910/2075/20, щодо застосування частини першої статті 60 Закону в частині неможливості продовження (відновлення) строку на оскарження рішення АМК;

- посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, позивач вказує на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

застосування на підставі частин дев`ятої, одинадцятої статті 11 ГПК України по аналогії закону до спірних правовідносин положень пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) щодо продовження строку звернення до суду за захистом прав шляхом оскарження рішень АМК на строк дії в Україні воєнного стану;

застосування статті 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку), частини другої статті 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в редакції до 05.08.2021 (заборона банкам встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку).

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що рішенням АМК від 31.12.2021 №771-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення) у справі №130-26.13/78/21:

- визнано, що в період з червня 2016 року по грудень 2021 року Товариство займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина" у межах міста Києва й не мало жодного конкурента на цьому ринку (пункт 1 резолютивної частини Рішення);

- визнано дії Товариства, які полягали у встановленні обов`язкової умови підключення платної послуги смс-інформування для отримання муніципальної картки "Картка киянина" у період із червня 2016 року по липень 2021 року, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина", що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2 резолютивної частини Рішення);

- за порушення, зазначене у пункті 2 резолютивної частини Рішення, накладено на Товариство штраф у розмірі 251 776 грн (пункт 3 резолютивної частини Рішення);

- визнано, що дії Товариства, які полягали в обов`язковому підключенні платної послуги смс-інформування (платник дистанційних каналів обслуговування) до муніципальних карток "Картка киянина" як умови доступу до системи дистанційного банківського обслуговування [Web/Mobile-банкінг (Ощад 24/7)] у період із червня 2016 року по жовтень 2021 року, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина", що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 4 резолютивної частини Рішення);

- за порушення, зазначене в пункті 4 резолютивної частини Рішення, накладено на Товариство штраф у розмірі 251 776 грн (пункт 5 резолютивної частини Рішення).

6.2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у Рішенні Комітету при встановленні монопольного (домінуючого) становища Товариства на ринку надання послуг з відкриття та ведення карткових рахунків власників карток "Картка киянина" на території міста Києва у період часу з червня 2016 року по грудень 2021 року, зокрема, визначено таке:

- суб`єктом господарювання, який є об`єктом аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, є одноосібний учасник проекту "Муніципальна картка "Картка киянина" - АТ "Ощадбанк";

- товаром є послуга із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина";

- товарними межами ринку є послуга із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина";

- споживачами зазначеної послуги є категорії споживачів, які мають право на отримання муніципальної картки "Картка киянина" і визначені у рішенні Київської міської ради від 20.12.2018 №549/6000 "Про запровадження в місті Києві багатофункціональної картки "Муніципальна картка "Картка киянина";

- територіальними межами ринку послуги із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина" визначено територіальні межі міста Києва;

- часовими межами ринку послуг із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина" визначено період з червня 2016 року (дата набуття статусу одноосібного банку-учасника проекту "Карта киянина") по грудень 2021 року;

- частка Товариства на ринку послуг із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина" із червня 2016 року по грудень 2021 року становить 100 відсотків, оскільки Товариство залишається єдиним банком, який здійснює обслуговування "Картки киянина". Окрім того, на зазначеному ринку у досліджуваних часових межах, у Товариства відсутні конкуренти;

- адміністративним бар`єром для вступу на ринок послуг із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина" є процедура погодження пропозиції про співпрацю з КП "ГІОЦ" та ВО (КМР) КМДА для набуття статусу банку-учасника проекту "Муніципальна картка "Картка киянина";

- таким чином, Комітет дійшов висновку, що Товариство протягом періоду з червня 2016 року по грудень 2021 року у межах міста Києва займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина".

6.3. Судами попередніх інстанцій встановлено також таке:

- Комітетом встановлено, що категорії громадян, які мали право на отримання муніципальної картки "Картка киянина", могли її оформити лише у Товариства;

- з метою випуску муніципальних платіжних карток Товариство укладав із фізичними особами договір комплексного банківського обслуговування. Із аналізу договору комплексного банківського обслуговування випливає, що однією з умов споживання послуги з відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина", зокрема обслуговування й доведення банківських послуг до клієнта та інформаційного контакту з клієнтом, є використання системи ДБО;

- як зазначає Товариство у листі від 08.09.2020 №53/5-16-41-97-75-КТ, при активації муніципальної картки активується платіжний (банківський) додаток, підключається послуга СМС-інформування (автоматично), яку клієнт може відключити в будь-який момент протягом строку дії ДКБО шляхом: 1) відмови від отримання послуги одним із таких способів: особисте звернення до Товариства, що здійснює безпосереднє обслуговування такого клієнта, із заявою за встановленою позивачем формою про відмову в наданні послуги; здійснення IVR-дзвінка/дзвінка до контакт-центру; 2) самостійної деактивації послуги смс-банкінгу за платіжною карткою з використанням системи ДБО, за винятком платіжної картки, за якою здійснювалася реєстрація в системі дистанційного банківського обслуговування;

- разом з тим, відповідно до інформації, яка наявна у листі Товариства від 21.04.2020 №53/5-16/657/27204/2020/вих., послуга смс-інформування є обов`язковою умовою отримання в межах ДКБО, зокрема, послуги з випуску муніципальної картки;

- відповідно до підпункту 17.2.2 пункту 17.2 розділу XVII "Умови надання послуг з використанням технічних засобів зв`язку" Загальної частини ДКБО, при реєстрації в системі ДБО клієнту автоматично підключається послуга смс-банкінгу, тарифікація якої встановлюється відповідно до тарифів банку;

- Банк у листі від 01.09.2021 №53/5-16/1464/216КТ/9254-КТ зазначив, що доступ до Web/Mobile-банкінгу (Ощад 24/7) неможливий без підключення послуги СМС-інформування, оскільки технологія входу та здійснення операцій за допомогою Web/Mobile-банкінгу (Ощад 24/7) передбачає обов`язкові заходи для безпечного користування сервісами та перешкоджання доступу третіх осіб, зокрема таким заходом є потреба введення клієнтом одноразового цифрового пароля, який направляється на фінансовий номер телефону клієнта під час реєстрації, входу та здійснення операцій;

- власники муніципальних карток "Картка киянина" у період із червня 2016 року по жовтень 2021 року могли використовувати систему ДБО лише з одночасним підключенням послуги смс-інформування, що мало наслідком стягнення комісійної винагороди;

- разом з тим, до відключення послуги смс-інформування власниками "Картки киянина" вже були понесені витрати на оплату послуги смс-інформування. Окрім того, утворення заборгованості у зв`язку з несплатою комісійної винагороди могло мати наслідком блокування муніципальної картки "Картка киянина" та неможливість користуватися послугами, які надає вказана картка;

- також, встановлення Банком обов`язкової умови підключення платної послуги смс-інформування як умови отримання муніципальної картки "Картка киянина" та під час реєстрації в системі ДБО, мало наслідком понесення власникам карток витрат.

6.4. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій погодилися із доводами Комітету, що враховуючи одноосібну участь Банку у проєкті "Муніципальна картка "Картка киянина", позивач не пропонував конкурентних умов обслуговування муніципальних карток "Картка киянина", відповідно, власники вказаної картки змушені були погоджуватися на умови, встановлені Товариством.

6.5. Суди попередніх інстанцій критично оцінили доводи скаржника щодо наявності підстав для стягнення плати за послугу смс-інформування задля покриття витрат банку на випуск та обслуговування карток, оскільки надаючи пропозицію на участь у відповідному проєкті із реалізації муніципальних карток, Банку було відомо про потенційні витрати та позивач погодився на участь у такому проєкті.

6.6. Також суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що Комітетом у пункті 185 Рішення встановлено, що інформація, отримана від інших банків (не залучених до проєкту "Муніципальна картка "Картка киянина"), свідчить про таке:

- надання послуги смс-інформування не є обов`язковою умовою для підключення і користування системою дистанційного банківського обслуговування;

- відключення послуги смс-інформування не матиме наслідком неможливість отримання доступу до системи дистанційного банківського обслуговування;

- комісійна винагорода за послугу смс-інформування не стягується.

6.7. Суди попередніх інстанцій встановили, що:

- копію Рішення позивач отримав 20.01.2022;

- відповідно до частини першої статті 60 Закону позивач мав право оскаржити рішення Комітету у строк до 21.03.2022 включно;

- до суду з даним позовом позивач звернувся 08.06.2022 відповідно до відмітки поштового відділення на конверті, в якому надійшла позовна заява.

6.8. Суди попередніх інстанцій констатували, що позивачем пропущено строк для оскарження Рішення Комітету, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 16.02.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/4518/22 на підставі пунктів 2 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у даній справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8.6. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.13. Скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №910/2075/20, щодо застосування частини першої статті 60 Закону в частині неможливості продовження (відновлення) строку на оскарження рішення АМК.

8.14. Слід зазначити, що предметом розгляду даної справи є визнання недійсним і скасування Рішення АМК та відповідно до якого, зокрема, визнано, що:

- в період з червня 2016 року по грудень 2021 року Товариство займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина" у межах міста Києва й не мало жодного конкурента на цьому ринку;

- дії Товариства, які полягали у встановленні обов`язкової умови підключення платної послуги смс-інформування для отримання муніципальної картки "Картка киянина" у період із червня 2016 року по липень 2021 року, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина", що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

- дії Товариства, які полягали в обов`язковому підключенні платної послуги смс-інформування (платник дистанційних каналів обслуговування) до муніципальних карток "Картка киянина" як умови доступу до системи дистанційного банківського обслуговування [Web/Mobile-банкінг (Ощад 24/7)] у період із червня 2016 року по жовтень 2021 року, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина", що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

8.15. Предметом розгляду справи №910/2075/20 було:

- визнання недійсним та скасування рішення Відділення АМК, оформленого листом щодо розгляду заяви про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції;

- визнання недійсним та скасування рішення АМК, оформленого листом про розгляд заяви про перевірку рішення Відділення АМК;

- зобов`язання Відділення АМК повторно розглянути заяву про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та ухвалити законне й обґрунтоване рішення про початок розгляду справи або відмову в її розгляді.

8.15.1. Водночас, у справі №910/2075/20 судові рішення про відмову у задоволенні позову були, зокрема, обґрунтовані поданням позову після закінчення двомісячного строку щодо оскарження рішення АМК, визначеного частиною першою статті 60 Закону.

8.16. Разом з тим, у даній справі, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях, також вказували на те, що у позові слід відмовити, оскільки позивачем пропущено строк, визначений частиною першою статті 60 Закону.

8.17. Слід зазначити, що стаття 60 "Оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України" Закону визначає загальний (універсальний) порядок оскарження рішень АМК, які були прийняті АМК стосовно порушення економічної конкуренції.

8.18. Таким чином, справи №910/2075/20 і №910/4518/22 є подібними за предметом спору (визнання недійсним і скасування рішення АМК) в цілому як предмет оскарження, за підставами, наведеними відповідачами як заперечення проти позову (у контексті подання позову після закінчення двомісячного строку для звернення до суду) та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин (стаття 60 Закону).

8.19. Що ж до наявності/відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правового висновку Верховного Суду (дивись пункт 8.13. цієї постанови), то слід зазначити таке.

8.20. Відповідно до частини першої статті 60 Закону заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

8.21. Скаржник просить суд відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 60 Закону в частині неможливості продовження (відновлення) строку на оскарження рішення АМК, а також продовжити строк на оскарження Рішення АМК, мотивуючи та обґрунтовуючи, зокрема, таким:

- пункт 1 статті 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановлення обґрунтованості будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов;

- відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 №23436/03);

- отже, хоча законодавство країни може встановлювати розумні строки для подачі скарг (позовів) до суду, такі строки не можуть бути присічними;

- рішення органів АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу є втручанням у матеріальне право особи, захист якого гарантовано частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства;

- за повідомленням Верховного Суду від 04.03.2022, що опубліковане на сайті https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1261727/, відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосудця на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно прийматимуться рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом. Справи, які не є невідкладними, розглядатимуться лише за наявності письмової згоди на це всіх учасників судового провадження. Якщо суд не припинив здійснювати судочинство, учасники судових процесів мають можливість подати заяву про відкладення розгляду справ у зв`язку з воєнними діями та/або про розгляд справ у режимі відеоконференції за допомогою будь-яких технічних засобів, зокрема власних. Варто також ураховувати, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків;

- у зв`язку з введенням воєнного стану законодавцем вживаються заходи щодо забезпечення можливості доступу до суду в умовах воєнного стану, зокрема, вносяться зміни в законодавство, направлені на продовження строків звернення до суду на період воєнного стану;

- Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (435-15) доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії;

- вказане свідчить, що законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України (254к/96-ВР) права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своєї прав та інтересів;

- незважаючи на те, що на даний час до Закону не внесено зміни в частині продовження строку звернення до суду при оскарженні рішень Антимонопольного комітету України на строк дії воєнного стану, враховуючи наявність відповідних аналогічних норм щодо продовження строків звернення до суду за захистом прав (позовної давності) на період дії воєнного стану в ЦК України (435-15) , скаржник вважає, що на підставі аналогії закону суд може застосувати положення пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) щодо продовження строку звернення до суду на строк дії воєнного стану, продовживши Товариству строк звернення до суду з позовом щодо оскарження рішення АМК на період дії воєнного стану;

- загальновідомими є події, які мали місце у м. Києві та відомі не лише мешканцям міста, а й усім громадянам в період з 24.02.2022 по 21.03.2022;

- позивачем наведено низку посилань на новини стосовно обстрілів, авіаударів, тощо;

- Київщину звільнено 02.04.2022 від окупантів, але за повідомленнями військової адміністрації загроза ще залишається (https://www.pravda.com.Ua/news/2022/04/2/7336668/);

- мер Києва Віталій Кличко 13.04.2022 повідомив про часткове відновлення роботи громадського транспорту (https://kyivcity.gov.ua/news/vitaliy klichko u stolitsi postupovo vidnovlyuyut robotu komunal nogo gromadskogo transportu/);

- Мінреінтеграції 25.04.2022 затвердило Перелік громад, що розташовані в районах проведення бойових дій або які є тимчасового окупованими, яким виключено м. Київ з даного переліку, що означало нормальне відновлення життєдіяльності та комунікації у м. Києві;

- відповідач в своїх рішеннях щодо своєї діяльності визнавав труднощі, пов`язані з діяльністю у період бойових дій у м. Києві, труднощі з поданням документів суб`єктами господарювання, зокрема, до АМК, та вживав заходи щодо мінімізації роботи своїх підрозділів, у тому, числі до зупинення окремих своїх функцій, зокрема, розпорядженням АМК від 03.03.2022 №1-рп до припинення чи скасування воєнного стану вирішено:

зупинити розгляд заяв про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, поданих до АМК та рішення по яким не були прийняті станом на 25.02.2022;

зупинити розгляд заяв про захист прав/про недобросовісну конкуренцію, поданих до АМК та рішення по яким не були прийняті станом на 25.02.2022;

відповідачем відновлено розгляд скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель 29.04.2022 (розпорядження АМК від 29.04.2022 №5-рп), і лише 09.06.2022 відповідачем поновлено розгляд заяв, справ про концентрації, узгоджені дії, попередні висновки (розпорядження АМК від 09.06.2022 №7-рп);

- окрім того слід враховувати, що Господарським судом міста Києва 03.03.2022 на веб-сторінці суду на порталі "Судова влада України" розміщено повідомлення такого змісту: "У зв`язку із запровадженням на території України воєнного стану, відповідно до рекомендацій Ради суддів України, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів і працівників суду, доступ до приміщень Господарського суду міста Києва тимчасово обмежено";

- повідомлення, зміст якого свідчив про поступове відновлення роботи суду опубліковано 01.04.2022, також повідомлено інформацію про те, що з 28.03.2022 здійснювався автоматизований розподіл справ;

- введення воєнного стану в Україні, а також бойові дії на території України, зокрема, у м. Києві та в Київській області, вплинуло на діяльність Укрпошти та можливість надання неї послуг поштового зв`язку;

- за повідомленням Укрпошти на її офіційному сайті (https://ukrposhta.ua/ua/news/57560-viddilennia-ukrposhti-ne-pracjuvatimut-24-ljutogo) 24.02.2022 відділення Укрпошти не працювали;

- у подальшому відділення Укрпошти поступово відновлювали роботу, однак робота відділень Укрпошти, а також можливість прийняття для відправлення та доставлення поштових відправлень залежала від ситуації у відповідному регіоні, оскільки пріоритетом було життя та здоров`я людей, в окремих регіонах відділення працювали;

- в період лютий-березень 2022 року ситуація в м. Києві та Київській області була дуже напружена, направлення поштових відправлення адресатам, що знаходяться у м. Києві було унеможливлене тим, що не було відомо чи надійде відповідне поштове відправлення до адресата;

- вказане вище, на думку Товариства, свідчило про обмеження в діяльності та доступі до Господарського суду міста Києва в період, протягом якого, за твердженням відповідача, Банк був зобов`язаний подати позов не зважаючи на будь-які зовнішні чинники;

- після стабілізації обстановки у м. Києві, коли загроза життя та здоров`я людей зменшилась, рішення АМК було оскаржено Банком до суду першої інстанції;

- скаржник вказує, що з огляду на запровадження на території України воєнного стану, бойові дії за місцем розташування Банку та суду, в якому повинен розглядатись даний позов, Товариством з поважних причин пропущено строк оскарження до Господарського суду міста Києва Рішення АМК, при цьому, вказаний строк може продовжений (відновлений) судом із застосуванням аналогії закону.

8.22. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зокрема, виходили з того, що:

- копію Рішення позивач отримав 20.01.2022;

- до суду з даним позовом позивач звернувся 08.06.2022 відповідно до відмітки поштового відділення на конверті, в якому надійшла позовна заява;

- позивачем пропущено строк для оскарження Рішення Комітету, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

8.23. Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово та послідовно висловлював правову позицію, зокрема, про те, що:

- за приписами частини першої статті 60 Закону передбачені вказаною нормою строки оскарження рішень АМК не може бути відновлено;

- зазначені строки є присічними;

- закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення АМК.

8.24. Слід зазначити, що встановлена ЦК України (435-15) позовна давність до правовідносин, які виникають стосовно скарження рішень АМК, не застосовується.

8.25. Так, Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин (преамбула Закону).

8.26. У свою чергу, у статті 1 ЦК України "Відносини, що регулюються цивільним законодавством" визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

8.27. Що ж до посилань позивача на необхідність застосування аналогії закону, то слід зазначити таке.

8.28. Відповідно до частин першої та десятої статті 11 ГПК України "Верховенство права та джерела права, що застосовуються судом" суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

8.29. Разом з тим, Законом, а саме частиною першою статті 60, чітко врегульовано, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

8.30. Отже, чітке врегулювання строку оскарження рішень АМК та визначення його як присічного, свідчить про врегулювання правовідносин і відсутність правової підстави для застосування аналогії закону в силу приписів частини десятої статті 11 ГПК України.

8.31. Крім того, неможливість застосування у даному випадку аналогії закону визначена, тим, що цивільні правовідносини [особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників] не є подібними з правовідносинами, які виникають на підставі Закону між АМК [в силу приписів частини четвертої статті 4 Закону АМК здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб`єктів господарювання та споживачів від його порушень] і особою, що оскаржує відповідні рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

8.32. Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

8.33. Верховний Суд вважає за необхідне у даній справі звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, такого змісту: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

8.34. Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

8.35. Водночас, Товариством у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не наведено вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2021 у справі №910/2075/20, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

8.36. Верховний Суд, виходячи з наведених вище мотивів і міркувань у цій постанові, дійшов висновку стосовно відсутності вмотивованої, обґрунтованої необхідності для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у вказаній вище постанові.

8.37. Що ж до посилань скаржника на поважність пропуску ним присічного строку, визначеного частиною першою статті 60 Закону, то слід зазначити таке.

8.38. Суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.11.2022 у справі №990/115/22, такого змісту:

- введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку;

- позивачка як особа, яка має відповідні професійні знання, будучи обізнаною зі встановленими процесуальним законодавством строками звернення до суду та підставами для їх поновлення, не навела змістовних і вагомих доводів щодо вчинення нею всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати її процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку. Позивачка не довела, що в цій справі можливість вчасного подання нею позовної заяви, зокрема у місячний термін після отримання спірного рішення, й ознайомлення з його змістом і мотивами, не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від її волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржниці щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

8.39. Так, Товариство є одним з найбільших державних банків, який має у своєму штаті осіб, наділених професійними знаннями та, які є обізнаними про строки оскарження до суду рішень АМК.

8.40. З моменту отримання оскаржуваного Рішення (20.01.2022) до початку повномасштабного вторгнення та введення воєнного стану (24.02.2022) минуло 34 дні, що складає більше половини строку, який надано Законом на оскарження вказаного Рішення.

8.41. Скаржник не пояснив чому ним не було подано відповідний позов у перші 34 дні двомісячного строку на оскарження Рішення.

8.42. Посилання позивача на ракетні атаки, бойові дії, обмеження доступу до Господарського суду міста Києва та припинення роботи відділень Укрпошти не пояснює тієї обставини, що Банк подав позов лише 08.06.2022, а не невідкладно після звільнення Київщини, початку автоматизованого розподілу позовів у суді першої інстанції, тощо.

8.43. Також, слід зазначити, що з 24.02.2022 і до 21.03.2022 (останній день двомісячного строку на оскарження Рішення) Банк не був позбавлений можливості подати відповідний позов дистанційно шляхом подання позовної заяви в електронній формі через підсистему "Електронний суд" або шляхом надсилання на електронну адресу суду.

8.44. Так, відповідно до абзацу другого частини восьмої статті 6 ГПК України особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (2155-19) , якщо інше не передбачено цим Кодексом.

8.45. У свою чергу, в силу приписів частини шостої статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки та особи, які провадять клірингову діяльність у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" (3480-15) , реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

8.46. Слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 22 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.

8.47. Оскільки, Товариство - це державний банк, то в силу приписів частини другої статті 22 ГК України, на виконання частини шостої статті 6 ГПК України в обов`язковому порядку повинен зареєструвати офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та як наслідок має можливість подавати процесуальні документи, у тому числі, позовні заяви до суду в електронній формі.

8.48. Отже, позивачем не мотивовано та не доведено необхідність для відступу від правового висновку, та те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та/або порушили норми процесуального права.

8.49. Також, Товариство посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, вказує на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування на підставі частин дев`ятої, одинадцятої статті 11 ГПК України по аналогії закону до спірних правовідносин положень пункту 19 Прикінцевих та перехідних ЦК України (435-15) щодо продовження строку звернення до суду за захистом прав шляхом оскарження рішень АМК на строк дії в Україні воєнного стану, а також застосування статті 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку), частини другої статті 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в редакції до 05.08.2021 (заборона банкам встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку).

8.50. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.51. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.52. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм означених у пунктах 4.2 та 8.49 цієї постанови у справах стосовно визнання недійсними рішень АМК відсутні.

8.53. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.54. Судом у цьому розділі зазначено, що у даному випадку відсутні підстави для застосування аналогії закону до спірних правовідносин (пункти 8.29 - 8.31).

8.55. Що ж до посилань скаржника на приписи частини одинадцятої статті 11 ГПК України, то слід зазначити таке.

8.56. Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина одинадцята статті 11 ГПК України).

8.57. Разом з тим, у даному випадку відсутні підстави виснувати, що Товариству відмовлено у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

8.58. Закон чітко визначає, що строк оскарження рішень АМК є двомісячним і розпочинає свій перебіг з дня одержання відповідного рішення та вказаний строк не може бути відновлено.

8.59. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що Закон прийнято ще у 2001 році, а у частину першу статті 60 законодавець протягом 20 років не вносив жодних змін.

8.60. Також, законодавець не вважав за необхідне вносити відповідні зміни щодо продовження вказаного вище строку, у зв`язку із введенням воєнного стану.

8.61. Відсутні жодні сумніви, що суд при здійсненні своїх функцій тлумачить норми закону. Проте Верховний Суд виходить з того, що це не може бути правотворча діяльність. У процесі тлумачення суд повинен дотримуватися принципу, вираженого у статті 6 Конституції України, відповідно до якого державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову влади, забезпечуючи необхідний баланс для функціонування правової держави. Верховний Суд поділяє думку, що прогалини у законодавстві повинні усуватися в процесі саме правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, видання нових. Лише у випадках чітко визначених у частинах дев`ятій - десятій статі 11 ГПК України (1798-12) суд може застосовувати звичаї, які є вживаними у діловому обороті, аналогію закону чи аналогію права для врегулювання спірних відносин. Позиції, що суперечать цьому питанню може призвести до неприпустимого втручання судових органів у компетенції, віднесені до законодавчої влади.

8.62. Отже, у даному випадку суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, діяли у відповідності до вимог приписів частини першої статті 60 Закону, а оскаржувані судові рішення є законними, ухваленими судами відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина друга статті 236 ГПК України).

8.63. Що ж до доводів позивача про необхідність надання висновку щодо застосування статті 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку), частини другої статті 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в редакції до 05.08.2021 (заборона банкам встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку), то слід зазначити таке.

8.64. Оскільки, подання позову після закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є самодостатньою підставою для відмови в у задоволенні позовних вимог стосовно оскарження рішень АМК, то доводи Банку стосовно надання висновку щодо застосування норм Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) у даному випадку та у вказаних спірних правовідносинах не обумовлюють необхідності у формуванні правового висновку. Адже Верховним Судом не формуються абстрактні правові висновки щодо застосування норм права, які не регулюють спірні правовідносини у конкретній справі, враховуючи те, що суди попередніх інстанцій вказані скаржником норми права не застосовували.

8.65. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, та підстави, які б могли свідчити про мотивовану необхідність для відступу від правових висновків Верховного Суду (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту), неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а також для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття рішення про задоволення позову відсутні.

8.66. Верховний Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.67. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.68. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких у цій справі аргументовано не доведено.

8.69. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.70. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.71. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а судові рішення у справі №910/4518/22 - без змін.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 - без змін.