910/16969/20 Про стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору про постачання для державних потреб нафти та дистилятів (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) - 14.03.2023 Прийняття

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за укладеним Міністерством і Товариством договором про постачання для державних потреб нафти та дистилятів (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), у відповідності до умов якого відповідач взяв на себе зобов`язання поставити позивачу у 2019 році нафту і дистиляти(авіаційний гас) для потреб Міністерства.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 у справі №910/16969/20, позов задоволено частково.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 та постанову Північного господарського суду від 28.11.2022 у справі №910/16969/20, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі (нова редакція) Товариство із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) вказує, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки ухвалені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та грубим порушенням норм процесуального права, а саме норм статті 73, статті 233, частини другої статті 237 ГПК України, частини третьої статті 551, статей 614, 617, 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №909/51/19, від 20.06.2019 у справі №910/7591/18, від 15.08.2018 у справі №910/11049/17, від 02.02.2022 у справі №922/1281/19, від 23.03.2021 у справі №921/580/19, від 04.06.2018 у справі №908/1453/14, від 21.01.2021 у справі №927/704/19, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 16.03.2021 у справі №922/266/20, від 19.02.2019 у справі №910/1199/19, від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

4.2. Також скаржник зазначає як підставу касаційного оскарження пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України, що є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, що охоплюється пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5.2. У відзиві на касаційну скаргу Міністерство заперечило проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просило відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Міністерством (замовник) і Товариством (постачальник) 02.10.2019 укладено договір №286/1/19/33 про постачання для державних потреб нафти та дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) [далі - Договір], за умовами якого:

- постачальник зобов`язався поставити у 2019 році нафту і дистиляти (09130000-9) [авіаційний гас] (лот 1. (09131000-6) авіаційний гас (паливо для реактивних двигунів РТ та/або паливо ТС-1 для реактивних двигунів та/або паливо авіаційне для газотурбінних двигунів Джет А-1) [далі - продукція] для потреб Міністерства відповідно до специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно зі специфікацією, відповідно до якої: Товариство зобов`язалось поставити Міністерству через 30 календарних днів з дати підписання Договору - до 01.11.2019 включно 8 730 т палива авіаційного для газотурбінних двигунів Джет А-1 (JET А-1) [61-003-4718] (ДСТУ 4796:2007) вартістю 168 779 709 грн, а через 45 календарних днів з дати підписання Договору - до 16.11.2019 включно 2 100 т палива авіаційного для газотурбінних двигунів Джет А-1 (JET А-1) [61-003-4718] (ДСТУ 4796:2007) вартістю 40 599 930 грн. Загальна вартість товару з урахуванням ПДВ - 251 255 566,80 грн (пункт 1.1 Договору);

- постачання продукції одержувачам замовника здійснює постачальник виключно за номенклатурою, у кількостях, в строки та за адресами, що зазначені в рознарядках Міністерства (пункт 5.2 Договору);

- Договір вважається виконаним за умови постачання 100% продукції (пункт 5.5 Договору);

- за порушення строків прострочення продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості (пункт 7.3.2 Договору);

- Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.03.2020, а в частині розрахунків - до повного їх завершення (пункт 10.1 у редакції додаткової угоди від 28.12.2019 №1).

6.2. Відповідно до умов рознарядки на постачання (додаток №12.2 до Договору), відповідач взяв на себе зобов`язання поставити позивачу продукцію у таких кількостях та строки:

30 календарних днів з дати підписання Договору - до 01.11.2019 включно:

- Військова частина НОМЕР_1 - 2 700 т;

- Військова частина НОМЕР_2 - 2 600 т;

- Військова частина НОМЕР_3 - 350 т;

- Військова частина НОМЕР_4 - 100 т;

- Військова частина НОМЕР_5 - 480 т;

- Військова частина НОМЕР_6 - 2 500 т;

45 календарних днів з дати підписання Договору - до 16.11.2019 включно:

- Військова частина НОМЕР_2 - 500 т;

- Військова частина НОМЕР_3 - 100 т;

- Військова частина НОМЕР_4 - 100 т;

- Військова частина НОМЕР_7 - 1 000 т;

- Військова частина НОМЕР_6 - 400 т.

6.3. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказано, що як підтверджено наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі відповідач поставив Міністерству 2 706,423 т продукції, а саме:

- згідно із актами приймання-передачі: №1927 (дата поставки 16.12.2019), №1921 (дата поставки 13.12.2019), №1925 (дата поставки 16.12.2019), №1948 (дата поставки 20.12.2019), №1791 (дата поставки 16.11.2019), №1803 (дата поставки 16.11.2019) [Військова частина НОМЕР_1 ] 1 083,41 т продукції;

- згідно із актом приймання-передачі №211/23 (дата поставки 30.11.2019) [Військова частина НОМЕР_2 ] 432,338 т продукції;

- згідно із актом приймання-передачі №86 (дата поставки 03.12.2019) [Військова частина НОМЕР_3 ] 77,920 т продукції;

- згідно із актом приймання-передачі №522 (дата поставки 18.12.2019) [Військова частина НОМЕР_4 ] 65,599 т продукції;

- згідно із актом приймання-передачі №2 (дата поставки 18.12.2019) [Військова частина НОМЕР_5 ] 127,197 т продукції;

- згідно із актом приймання-передачі №208 (дата поставки 18.12.2019) [Військова частина НОМЕР_7 ] 184,402 т продукції;

- згідно із актами приймання-передачі: №1502 (дата поставки 02.12.2019), №1653 (дата поставки 30.12.2019) [Військова частина НОМЕР_6 ] 735,56 т продукції.

6.4. Судом першої інстанції вказано таке:

- у позовній заяві прокурор зазначав, що відповідачем прострочено кінцевий термін постачання 1 711,675 т продукції до визначених військових частин від 29 до 45 діб, а також не здійснено постачання 8 630,598 т продукції у визначені Договором терміни постачання;

- у зв`язку зі чим прокурором нараховані згідно із пунктом 7.3.2 Договору та заявлені до стягнення штрафні санкції у загальній сумі 29 037 324,76 грн, з яких: 28 867 596,06 грн штраф та пеня у сумі 169 728,70 грн;

- фактично, зі змісту позовної заяви та з розрахунку, який додано до позову (розрахунок до претензії від 13.01.2020 №286/9/270) вбачається, що сума 28 867 596,06 грн штрафних санкцій складається із нарахувань пені та штрафу, нарахованих на підставі пункту 7.3.2 Договору, на обсяги продукції, постачання якої не здійснено, однак зазначено Прокурором в загальному як штраф у сумі 28 867 596,06 грн; загальна сума позовних вимог 29 037 324,76 грн;

- при цьому, Прокурором у позові наведені розрахунки пені, нарахованої за прострочення відповідачем строків поставки продукції (поставленої згідно із наявними у матеріалах справи актами) лише за двома актами: №1791 та 1803;

- однак, під час розгляду справи позивачем та Прокурором надані розрахунки, згідно із якими: сума штрафних санкцій становить 2 198 391,85 грн (пеня) + 2 324 789,34 грн (штраф) + 8 641 491,60 грн (пеня) + 1 999 881 грн (пеня) + 13 192 666,30 грн (штраф) = 28 357 220,09 грн;

- так, за розрахунками позивача та прокурора, за прострочення відповідачем строків поставки продукції (поставленої згідно із наявними у матеріалах справи актами) пеня становить 2 198 391,85 грн, штраф 2 324 789,34 грн;

- також, у зв`язку із тим, що постачання продукції не здійснено у кількості 8 123,577 т на суму 188 466 661,49 грн, за розрахунками прокурора та позивача, пеня становить: 8 641 491,60 грн [із розрахунку 144 024 864,51 грн (сума непоставленого товару до 01.11.2019) х 0,1% х 60 днів]; та 1 999 881 грн [із розрахунку 44 441 796,98 грн (сума непоставленого товару до 16.11.2019) х 0,1% х 45 днів]; штраф становить 13 192 666,30 грн [із розрахунку 188 466 661,49 грн (сума непоставленого товару) х 7%];

- оскільки заяви про зменшення позовних вимог позивачем подано не було, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, здійснив розгляд справи у межах заявлених позивачем вимог про стягнення штрафних санкцій у сумі 29 037 324,76 грн, з урахуванням пояснень та деталізованих розрахунків щодо заявлених позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 17.01.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/16969/20 на підставі пункту 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України в компіляції з пунктом 8 частини першої та пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.13. Скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №909/51/19, від 20.06.2019 у справі №910/7591/18, від 15.08.2018 у справі №910/11049/17, від 02.02.2022 у справі №922/1281/19, від 23.03.2021 у справі №921/580/19, від 04.06.2018 у справі №908/1453/14, від 21.01.2021 у справі №927/704/19, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 16.03.2021 у справі №922/266/20, від 19.02.2019 у справі №910/1199/19, від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

8.14. Слід зазначити, що предметом розгляду даної справи є стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу), які нараховані у зв`язку з неналежним виконання відповідачем умов Договору (поставки).

8.15. Предметом розгляду справи №909/51/19 було внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень.

8.15.1. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правовий висновок щодо застосування частини другої статті 237 ГПК України, а саме такого змісту:

"71. Так, частиною 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

72. Згідно з частиною 3 цієї ж статті Господарського процесуального кодексу України (1798-12) до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

73. Отже, визначені наведеними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

74. Суд звертається до правової позиції, висловленої в постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі 922/1249/17 та від 18 березня 2019 року у справі № 908/1165/17.

75. Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

76. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Таким чином, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

77. Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

78. Суд звертається до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 06 грудня 2018 року у справі №902/1592/15, від 18 березня 2019 року у справі №908/1165/17, від 15 травня 2019 року у справі № 923/565/18.

79. Формулюючи викладені вище висновки, Суд враховує mutatis mutandis висновки Верховного Суду, які він послідовно надає стосовно принципу диспозитивності у господарському судочинстві (постанови Верхового Суду від 08 травня 2018 у справі 922/1249/17, від 06 грудня 2018 у справі №902/1592/15 від 18 березня 2019 у справі №908/1165/17, від 15 травня 2019 року у справі №923/565/18).

80. Враховуючи наведені правові норми та предмет позову у цій справі, Верховний Суд вважає, що самостійно змінивши базовий місяць для обрахунку розміру орендної плати та її розмір, місцевий господарський суд, всупереч приписам частини 2 статті 237 ГПК України, вийшов за межі позовних вимог чим допустив порушення норм процесуального права".

8.16. Предметом розгляду справи №910/7591/18 було визнання протиправною бездіяльність щодо неприйняття дизельного палива, поставленого за договором поставки та стягнення збитків, як наслідки такої бездіяльності.

8.16.1. На думку Товариства, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правовий висновок щодо застосування статті 652 ЦК України, а саме такого змісту:

"Крім того, судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що зміна/розширення найменувань продукції можлива лише шляхом укладення додаткової угоди до договору постачання, однак, сторонами не подано таких доказів до матеріалів справи".

8.17. Предметом розгляду справи №910/11049/17 було стягнення пені за порушення умов державного контракту (поставки).

8.17.1. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правовий висновок щодо застосування статей 614 та 617 ЦК України, а саме такого змісту:

"Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили із встановленого факту неможливості вчасного виконання боржником свого договірного зобов`язання у частині поставки партії виробів спеціального призначення з причин, що не залежали від нього, за наявності надзвичайних обставин (із підстав забезпечення якості від підробки), що підтверджується, зокрема, висновком ТПП України від 28.11.2016. Судами також було ураховано, що саме за рішенням Міністра оборони України від 20.10.2015 визначено іноземного виробника спірних виробів - Компанію "ELBIT SYSTEMS" (Ізраїль), а отже відповідач не мав можливості самостійно обрати альтернативного виробника для недопущення затримки у поставці продукції. Крім того, як було з`ясовано, позивач прийняв від Компанії "ELBIT SYSTEMS" послуги із встановлення та інтеграції продукції на безоплатній основі як компенсацію за затримку у поставці продукції.

Ураховуючи викладене, з огляду на наведені положення законодавства, а також зважаючи на предмет і підстави позову, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову".

8.18. Предметом розгляду справи №922/1281/19 було стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків з оплати отриманого природного газу за укладеним сторонами договором на купівлю-продаж природного газу.

8.18.1. На думку Товариства, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правовий висновок щодо застосування статті 614 ЦК України, а саме такого змісту:

"13. В той же час, суди відмовили у задоволенні вимог про стягнення пені і саме з цієї відмовою Позивач не погоджується.

14. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

15. Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

16. Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

17. Відповідно до частини 3 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

18. Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

19. Водночас, за змістом статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

20. Отже, обов`язковою передумовою для покладення на особу відповідальності за порушення зобов`язання є вчинення особою правопорушення у сфері господарювання та наявність вини особи, яка його порушила, а тому доводи касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" про те, що для покладення на Відповідача відповідальності за порушення зобов`язання достатньо самого лише факту порушення є абсолютно безпідставними.

21. У спірних правовідносинах, з`ясовуючи наявність вини у діях АТ "Харківгаз", суди попередніх інстанцій з посиланням на преюдиційні обставини, що були установлені у справах №922/2381/16 і №826/9826/18, встановили, що заборгованість Відповідача за договором № 13-228-ВТВ, в результаті чого Позивачем нараховані штрафні санкції, - утворилась впродовж 2014-2015 років, у зв`язку з неможливістю Відповідачем виконувати умови договору через відсутність в тарифі на розподіл природного газу, який встановлює НКРЕКП, компенсації виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат АТ "Харківгаз", оскільки протягом 2014 - 2015 років при формуванні та затвердженні гранично допустимого розміру ВТВ та тарифу на розподіл природного газу Міненерго та НКРЕКП не було враховано обсяги витрат газу на покриття ВТВ.

22. За таких обставин суди зробили висновок про те, що вини Відповідача у виникненні заборгованості за договором №13-228-ВТВ немає, а тому і нарахування йому пені, як відповідальності за порушення умов договору є необґрунтованим.

23. Верховний Суд не має права давати переоцінку встановленим обставинам та перебирати повноваження судів попередніх інстанцій на себе, підміняти їх внутрішнє переконання власним і т.п., а тому з наведеними висновками погоджується і підстав для сумнівів у них не вбачає".

8.19. Предметом розгляду справи №921/580/19 було стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу, внаслідок несвоєчасної оплати отриманого природного газу. Також, судами було розглянуто клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

8.19.1. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано те, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен виходити з інтересів сторін, які заслуговують на увагу.

8.20. Предметом розгляду справи №908/1453/14 було стягнення пені, 3% річних, інфляційного нарахування. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії. Також, судами було розглянуто клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

8.21. Предметом розгляду справи №927/704/19 було стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений природний газ відповідно до договору постачання природного газу. Також, судами було розглянуто клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

8.22. Предметом розгляду справи №902/538/18 було стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого природного газу за договором купівлі-продажу природного газу. Також, судами було розглянуто клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

8.23. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які означені у пунктах 8.20 - 8.22 цієї постанови, про те, що обставинами, на які сторони справи можуть посилатися при розгляді питання про зменшення неустойки, є: зменшення прибутків підприємства та потреба в грошових коштах для підтримання виробничих процесів.

8.24. Предметом розгляду справи №922/266/20 було стягнення заборгованості за договором поставки, пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, 36% річних, штрафу. Також, судами було розглянуто клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

8.24.1. На думку Товариства, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано те, що Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони.

8.25. Предметом розгляду справи №910/1199/19 було стягнення пені та штрафу. Позовна заява мотивована неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки в частині своєчасної поставки товару. Також, судами було розглянуто клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

8.25.1. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано те, що господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, та врахувати, зокрема, наслідки порушення зобов`язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, тощо.

8.26. Предметом розгляду справи №910/5625/18 було стягнення пені за договором про надання послуг процесингового центру, 3% річних та інфляційних втрат. Також, судами було розглянуто клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

8.26.1. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано те, що Верховний суд у вказаній вище справі зазначив про обов`язок суду розглянути доводи боржника, якими він обґрунтовує необхідність зменшення розміру штрафних санкцій.

8.27. Предметом розгляду справи №902/417/18 було стягнення заборгованості за договором поставки, пені, штрафу та відсотків річних. Також, судами було розглянуто клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

8.27.1. На думку Товариства, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правового висновку Великої Палати Верховного Суду такого змісту:

"Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань."

8.28. Слід зазначити, що приписи статей 73, 233, 237 ГПК України мають загальний, універсальний характер, так як вони є нормами господарського процесуального права, та є обов`язковими при вирішення спору судом незалежно від правовідносин, які виникли між учасниками процесу.

8.29. Отже, правовий висновок у справі №909/51/19 стосувався норми процесуального права, а саме приписів частини другої статті 237 ГПК України, що є обов`язковою при вирішення спору судом незалежно від правовідносин, які виникли між учасниками процесу, а тому наведена справа відповідає критеріям подібності.

8.30. Відповідно до частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

8.31. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що:

- Прокурором нараховані згідно із пунктом 7.3.2 Договору та заявлені до стягнення штрафні санкції у загальній сумі 29 037 324,76 грн, з яких: 28 867 596,06 грн штраф і пеня у розмірі 169 728,70 грн;

8.32. В матеріалах справи наявні письмові пояснення, в яких Прокурор надав розрахунок [2 198 391,85 грн (пеня) + 2 324 789,34 грн (штраф) + 8 641 491,60 грн (пеня) + 1 999 881 грн (пеня) + 13 192 66,30 грн (штраф) = 28 357 220,09 грн] і у прохальній частині просив суд стягнути штрафні санкції у розмірі 28 357 220,09 грн.

8.33. Суд першої інстанції вказав, що Прокурором і позивачем не було подано заяву про зменшення позовних вимог (хоча у поясненнях Прокурор просив стягнути штрафні санкції у меншому розмірі, ніж заявлено у позові), водночас здійснив розгляд справи у межах заявлених позовних вимог (Прокурор просив стягнути штрафні санкції у загальному розмірі 29 867 596,06 грн).

8.34. У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України зазначено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

8.35. Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

8.35.1. У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

8.35.2. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних, функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки, інше) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України (1798-12) така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

8.35.3. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia".

8.36. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечень осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

8.36.1. Як убачається зі змісту позовних вимог, предметом позову є стягнення штрафних санкції, підставою позову порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної та у повному обсязі поставки, за порушення строків прострочення продукції постачальник має сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості, відповідальність передбачена єдиним спільним пунктом 7.3.2 Договору.

8.36.2. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій не виходили за межі позовних вимог та предмету позову, оскільки, розгляд справи відбувся щодо стягнення штрафних санкцій, що включають в себе і штраф, і пеню, які в силу своєї правової природи є саме штрафними санкціями; суд здійснив розгляд справи у межах заявлених позовних вимог, адже Прокурор просив стягнути штрафні санкції у загальному розмірі 29 867 596,06 грн, Прокурором у поясненнях було надано обґрунтований розрахунок та без виходу за межі заявленого розміру штрафних санкцій надано уточнення розміру таких складових як штраф і пеня; підставою стягнення штрафних санкцій був пункт 7.3.2 Договору, як єдина підстава для стягнення штрафних санкцій у зв`язку з порушенням умов Договору.

8.36.3. Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.36.4. Не свідчить, що має місце неврахування висновку Верховного Суду, як підстава для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, які складають предмет та підставу позову, предмет доказування, визначають фактично-доказовий склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та нормами матеріального права.

8.36.5. Суд встановив, що оскаржувані судові рішення у цій справі не суперечать висновку, викладеному у справі №909/51/19, на який посилається скаржник, відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, які складають предмет та підставу позову, які, визначають фактично-доказовий склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та нормами матеріального права. Наведені ним посилання зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлених ними предмету та підстави позову та до заперечень обставин справи в цілому.

8.37. Щодо справи №910/16969/20 та означених скаржником справ №921/580/19, №908/1453/14, №927/704/19, №902/538/18, №922/266/20, №910/1199/19, №910/5625/18, №902/417/18, то Верховний Суд дійшов висновку, що такі судові рішення ухвалені за однакового правового регулювання спірних правовідносин, зокрема щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, що має місце і в цій справі. Втім стосовно посилань відповідача на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, які стосуються питання зменшення розміру штрафних санкцій за клопотанням сторони, слід зазначити таке.

8.38. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, було розглянуто клопотання Товариства про зменшення розміру штрафних санкцій та вказано, зокрема, таке:

- на обґрунтування наявності підстав для зменшення штрафних санкцій відповідач посилається на введення на території України воєнного стану, що зумовило утруднення виконання Товариством господарських договорів і відповідно отримання останнім очікуваного прибутку;

- у контексті наведеного, суд зазначає, що відповідно до статті 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку;

- відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом;

- важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів;

- так, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер;

- слід також враховувати, що сторони укладаючи Договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, обсяги та строки поставки. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за Договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань;

- необхідно врахувати, що Товариство як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи Договір, усвідомлювало, строк поставки продукції, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки;

- при цьому, оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за контрактом, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором;

- статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу;

- основи організації оборони та повноваження державних органів по її забезпеченню, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України "Про оборону України" (1932-12) ;

- статтею 3 Закону України "Про оборону України" передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого часу включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби;

- безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до статті 3 та частини першої статті 10 Закону України "Про оборону України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 (671-2014-п) є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення до життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади;

- з урахуванням викладеного, невиконання, порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію Міністерства;

- крім того, відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

- особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію" (303/2014) . Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав;

- водночас, спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду. Водночас, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони Держави. Тоді як неналежне виконання своїх зобов`язань відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов`язання із визначеними в договорі умовами здійснити поставку палива, що (неналежне виконання) має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Міністерства;

- окрім того, судом враховано, що відповідачем не було надано доказів звернення до інших постачальників палива з метою належного виконання своїх зобов`язань перед Міністерством за Договором;

- водночас умовами Договору не передбачено, що відповідачем буде здійснюватися поставка нафтопродуктів, які попередньо закуповувались у товариства з обмеженою відповідальністю "Ферст Груп";

- доводи відповідача на те, що заявляючи позовні вимоги про стягнення пені та штрафу, Прокурором не враховано, що відповідачем, відповідно до пункту 11.1 Договору, сплачено на користь Міністерства договірне забезпечення у розмірі 2 512 559,99 грн, суд відхиляє, оскільки зазначена сума сплачена відповідачем в силу норм Закону України "Про публічні закупівлі" (922-19) та є забезпеченням виконання зобов`язань учасником (у даному випадку відповідачем) перед замовником за договором про закупівлю. Договірне забезпечення не є за своєю суттю штрафною санкцією, а відтак, посилання відповідача на подвійну відповідальність суд вважає безпідставними;

- з урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, а відтак заява відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій залишена судом без задоволення.

8.39. Отже, судом першої інстанції наведено мотиви, аргументацію та міркування, з яких виходив суд, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

8.40. Разом з тим, стосовно зменшення штрафних санкцій судом на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції.

8.40.1. Так, Верховний Суд у низці постанов зазначав про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

8.40.2. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки [аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19)].

8.41. Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не переоцінює ті обставини, докази, яким була надана оцінка судами попередніх інстанцій.

8.42. Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що застосування судами норм права (зокрема статей 233 ГК України, статті 551 ЦК України) не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції. У свою чергу, у зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України. Застосування судом положень статей 233 ГК України та статті 551 ЦК України у даній справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу, а тому означені справи є неподібними за змістовним критерієм.

8.42.1. З огляду на викладене, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладених у відповідних постановах, визначених у пункті 4.1 цієї постанови, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

8.43. Що ж до подібності справ №910/7591/18, №910/11049/17, №922/1281/19 та даної справи, то вони не є подібними ні за підставою позову та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли на підставі, у тому числі, різних правочинів, ані за юридичним змістом прав та обов`язків сторін, різняться вони і за предметом доказування, що виключає подібність вказаних справ за критеріями подібності, з огляду на зазначене у пунктах 8.7-8.12, 8.16-8.18,8.36 цієї постанови.

8.44. Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної скаржником на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, зокрема пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

8.45. Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.46. Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.47. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

8.48. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.

8.49. Проте, як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження - пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження.

8.50. За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи Товариства про порушення судами норм процесуального права, а саме ненадання судами оцінки наявним у матеріалах справи доказам шляхом повного, всебічного та безпосереднього їх дослідження та всім доводам скаржника, за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а також ураховуючи міркування Суду, викладені вище.

8.51. Що ж до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.

8.52. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

8.53. Зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

8.54. Водночас скаржник, заявлячи вказану підставу, не обґрунтував і не мотивував в чому саме полягало порушення прав, інтересів та (або) обов`язків, і не вказав щодо якої саме особи було допущено таке порушення.

8.55. З огляду на викладене, посилання скаржника на пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України не мотивовано, не обґрунтовано та не знайшло свого підтвердження.

8.56. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

8.57. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73- 80, 86, 300 ГПК України.

8.58. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.59. Отже, відповідачем не мотивовано та не доведено, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема, отримання доказів та/або дослідження доказів, з огляду на статі 76 - 79 ГПК України (1798-12)

8.60. З огляду на викладене доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд відсутні.

8.61. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.62. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.63. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.64. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

8.65. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.66. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.67. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торум" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 у справі №910/16969/20 - без змін.