922/2905/19 Про визнання наказу Головного управління Держгеокадастру області незаконним, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки - 14.03.2023 Прийняття

1.1. У вересні 2019 року керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру), фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича (далі - ФОП Томко А. І.) та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (далі - СТОВ "Мрія") про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області (далі - ГУ Держземагенства) "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 18.06.2014 № 1295-СГ (далі - наказ від 18.06.2014); визнання недійсним укладеного 07.07.2014 між ГУ Держземагенства та Томком А. І. договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 3,7600 га, розташованої за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 24.07.2014 № 6463617; визнання недійсним укладеного 01.06.2018 між ФОП Томком А. І. та СТОВ "Мрія" договору суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 3,7600 га, розташованої за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17.07.2018 № 27161669; зобов`язання ФОП Томка А. І. повернути, а ГУ Держгеокадастру прийняти земельну ділянку загальною площею 3,7600 га, кадастровий номер 6323381000:05:000:0067, вартістю 109 943,93 грн, розташовану на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

На обґрунтування позову прокурор послався на порушення вимог законодавства при передачі спірної земельної ділянки в оренду Томку А. І., оскільки у цьому випадку відповідач у пільговому порядку отримав землю для ведення фермерського господарства за відсутності у нього наміру і ресурсу самостійно здійснювати господарську діяльність на спірній земельній ділянці та з метою її передачі в користування іншій особі - СТОВ "Мрія". Стосовно підстав для представництва інтересів держави в суді прокурор у позові послався на те, що порушення інтересів держави полягає в недотриманні ГУ Держземагенства вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі земельної ділянки у користування Томку А. І., а у подальшому в суборенду СТОВ "Мрія" без проведення земельних торгів (аукціону). Отже, позов спрямовано на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві. При цьому прокурор зауважив на тому, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - ГУ Держгеокадастру є відповідачем у цій справі, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду з цим позовом самостійно та набув статусу позивача. Водночас прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, наголосивши на тому, що про порушення інтересів держави він дізнався у червні 2017 року після надходження інформації і документів від ГУ Держгеокадастру, на підтвердження чого долучив відповідні докази до позовної заяви.

1.2. ГУ Держгеокадастру у відзиві на позов заперечило проти його задоволення, наголошуючи, зокрема, на тому, що оспорюваний наказ було видано ГУ Держгеокадастру з дотриманням вимог законодавства, у межах наданої законом компетенції та у спосіб, встановлений ним; при укладенні оспорюваного договору оренди відповідач також дотримався вимог закону; прокурор не надав доказів неможливості пред`явлення ним позову в межах позовної давності та доказів поважності причин пропуску строку позовної давності, а також не довів підстав представництва прокурором інтересів держави в суді у цій справі.

1.3. Від СТОВ "Мрія" надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, вважаючи їх необґрунтованими, просив в задоволенні позову відмовити, наголошуючи, зокрема, на недоведенні прокурором наявності порушень законодавства при видачі оспорюваного наказу та підстав, з якими закон пов`язує визнання недійсними оспорюваних договорів, а також посилаючись на те, що подання цього позову порушує законне право ФОП Томка А. І. на самостійне здійснення ним господарської діяльності. СТОВ "Мрія" у відзиві на позов заявило про застосування позовної давності.

1.4. ФОП Томко А. І. у відзиві на позов також заперечив проти його задоволення, просив відмовити у позові; вказував, зокрема, на те, що заява про надання спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства складається в довільній формі; при зверненні із такою заявою відповідач володів достатнім рівнем знань та навиків для ведення фермерського господарства; прокурор у позові не навів жодної визначної законом підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів; будь-яких доказів щодо використання землі не за призначенням чи з порушенням технологічних процесів не надано; посилання прокурора на те, що ФОП Томко А. І. незаконно набув право користування земельною ділянкою не відповідають фактичним обставинам справи.

1.5. Від СТОВ "Мрія" та ФОП Томка А. І. надійшли клопотання про застосування позовної давності.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Аргументуючи судове рішення про відмову у позові, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді у наведеному випадку. Водночас суди установили факт порушення, передбаченої Земельним кодексом України (2768-14) та Законом України "Про фермерське господарство" (973-15) , процедури отримання у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, оскільки ГУ Держземагенства при вирішенні питання про надання Томку А. І. земельної ділянки для ведення фермерського господарства не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Разом із тим суди установили, що Томко А. І. у наведеному випадку мав на меті не створення нового фермерського господарства, а розширення земельного банку іншого суб`єкта господарювання - СТОВ "Мрія" поза процедурою проведення земельних торгів, оскільки отримана в оренду згідно з оскаржуваним наказом земельна ділянка Томком А. І. безпосередньо з метою ведення фермерського господарства не використовувалася, а була передана в суборенду СТОВ "Мрія". До того ж, як зазначили суди, маючи достатній час для створення фермерського господарства Томко А .І. упродовж більше ніж 3 років із часу отримання у користування земельної ділянки не створював фермерське господарство, а зареєструвався як ФОП лише після звернення прокурора в липні 2017 до Красноградського районного суду Харківської області з відповідним позовом, що також свідчить про відсутність у нього дійсного волевиявлення на створення та ведення фермерського господарства. Такі обставини, за висновками судів, свідчать про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах цієї справи та є підставою для визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі, з подальшим скасуванням усіх реєстраційних дій стосовно земельної ділянки, яка є предметом оренди, та її повернення у державну власність.

Між тим, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову прокурора у наведеній частині позовних вимог відмовив у зв`язку з пропуском позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску.

Щодо вимог про визнання недійсним договору суборенди зі скасуванням державної реєстрації та поверненням земельної ділянки, то місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, зазначивши про те, що визнання недійсним договору суборенди в цьому випадку, за відсутності підстав для скасування наказу від 18.06.2014 та визнання недійсним договору оренди від 07.07.2014, укладеного на підставі такого наказу, не призведе до повернення спірної земельної ділянки до ГУ Держеокадастру, оскільки в будь-якому випадку законним користувачем зазначеної земельної ділянки залишиться ФОП Томко А. І.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та рішення у справі і ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження прокурор посилається на наявність випадку, передбаченого пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, він зазначає про те, що судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовано статтю 261 Цивільного кодексу України та статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16, від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16. Прокурор наголошує, на тому що судами не було досліджено поважності причин пропуску позовної давності та, як наслідок, можливості отримання права на судовий захист у разі визнання судом цих причин поважними; не враховано, що для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав; не встановлено обставин початку перебігу позовної давності. Прокурор також звертає увагу на те, що упродовж розгляду справи він наголошував на тому, що про наявність порушень у спірних правовідносинах прокуророві стало відомо 14.06.2017 після надходження до органів прокуратури копій відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі земельної ділянки державної власності у користування Томку А. І., на підтвердженні чого прокурором надано відповідні докази, яким судами попередніх інстанцій в порушення вимог процесуального законодавства не було надано відповідної оцінки. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій в порушення статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 267 Цивільного кодексу України залишено поза увагою той факт, що ГУ Держгеокадастру заяви про застосування позовної давності до суду не подавало.

Водночас прокурор посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 261 Цивільного кодексу України.

3.2. Від ФОП Томка А. І. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені у справі рішення та постанову - без змін.

3.3. ГУ Держгеокадастру також не погодилося з доводами прокурора, викладеними у касаційній скарзі, та у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити у її задоволенні, а оскаржені судові рішення у справі залишити без змін.

3.4. СТОВ "Мрія" у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення, а оскаржені у справі рішення та постанову - без змін.

3.5. Від ГУ Держгеокадастру надійшла заява про розгляд справи без участі представників управління.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 22.02.2021 у справі № 922/2905/19 із здійсненням розгляду справи у судовому засіданні 05.10.2021.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2021 було зупинено провадження у цій справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/1830/19, а відповідно до ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2023 провадження у цій справі було поновлено та визначено дату судового засідання 31.01.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2023 було постановлено здійснити розгляд цієї справи у судовому засіданні 14.03.2023, оскільки 31.01.2023 її розгляд не відбувся.

З метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи, забезпечення єдності та сталості судової практики, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і дотримання прав та інтересів учасників справи.

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, громадянин Томко А. І. звернувся до ГУ Держземагенства із заявою від 18.11.2013, в якій просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 3,76 га для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області для подальшої передачі в оренду.

Наказом ГУ Держземагенства від 22.11.2013 № ХА/6323381000:05:000/00000553 громадянину Томку А. І. надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду, зокрема, земельної ділянки, орієнтовною площею 3,76000 га, розташованої за межами населеного пункту с. Червоне Красноградського району Харківської області.

У подальшому згідно з наказом ГУ Держземагенства від 18.06.2014 затверджено проект землеустрою та надано Томку А. І. в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населеного пункту с. Червоне Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, кадастровий номер 6323381000:05:000:0067, площею 3,7600 га, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

На виконання зазначених наказів, між ГУ Держземагенства та Томком А. І. 07.07.2014 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,7600 га, кадастровий номер 6323381000:05:000:0067, строком на 49 років, який зареєстровано 25.07.2014 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 14709213.

Відповідно до пункту 14 цього договору земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

У пункті 30 спірного договору сторони погодили, що орендар за письмовим погодженням з орендодавцем має право передавати земельну ділянку або її частину в суборенду.

За актом приймання-передачі від 07.07.2014 спірна земельна ділянка була передана в оренду.

Попередні судові інстанції також установили та це підтверджено матеріалами справи, що у липні 2017 року керівник Первомайської місцевої прокуратури звернувся до Красноградського районного суду Харківської області з позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківської області, Томка А. І., СТОВ "Мрія" про визнання незаконним і скасування наказу від 18.06.2014, визнання недійсним договору оренди від 07.07.2014 щодо земельної ділянки площею 3,7600 га, кадастровий номер 6323381000:05:000:0067, визнання недійсним договору суборенди цієї ж земельної ділянки, скасування державної реєстрації та зобов`язання Томка А. І. повернути зазначену земельну ділянку.

У процесі розгляду судом загальної юрисдикції вказаної цивільної справи № 626/1057/17 Томко А. І. 07.12.2017 зареєструвався як ФОП.

Відповідно до листів ГУ ДФС у Харківській області від 06.04.2017 № 940/10/20-16-08-21, від 10.07.2019 № 21787/9/20-40-52-06-21 інформація про перебування Томка А. І. як засновника юридичної особи чи члена фермерського господарства не надходила.

В подальшому Томко А. І. згідно з договором суборенди від 01.06.2018 передав в суборенду СТОВ "Мрія" земельну ділянку, кадастровий номер 6323381000:05:000:0067, загальною площею 3,7600 га, яка раніше була отримана ним в оренду на підставі договору оренди землі від 07.07.2014.

Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 03.12.2018 провадження у цивільній справі № 626/1057/17 було закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

4.4. Як установили суди та свідчать матеріали справи, в якій подано касаційну скаргу, предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави, до ГУ Держгеокадастру, ФОП Томко А. І., СТОВ "Мрія" про визнання незаконними і скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди та суборенди спірної земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Прокурор, звертаючись з позовом у цій справі, що розглядається, посилався на те, що дії ГУ Держземагенства щодо надання Томку А. І. земельної ділянки згідно з наказом від 18.06.2014 є незаконними, оскільки ГУ Держземагенства, на думку прокурора, розглядаючи заяву Томку А. І. про надання йому в оренду спірної земельної ділянки, не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Отже, як зазначив прокурор, зловживаючи своїм правом, визначеним у частині 2 статті 134 Земельного кодексу України, Томко А. І. отримав 5 земельних ділянок на території Красноградського району Харківської області, у тому числі і спірну земельну ділянку площею 3,7600 га на території Кирилівської сільської ради Красноградського району, без обґрунтування перспектив діяльності фермерського господарства, штучно застосувавши пільговий порядок отримання землі для ведення фермерського господарства та не маючи наміру самостійно господарювати на цих ділянках, та у подальшому передавши такі ділянки, у тому числі і спірну, в суборенду СТОВ "Мрія".

Прокурор у позові просив визнати поважними причини пропуску строку звернення з цим позовом до суду та поновити такий строк.

У справі, що розглядається, попередні судові інстанції достеменно установили обставини порушення, передбаченої Земельним кодексом України (2768-14) та Законом України "Про фермерське господарство" (973-15) , процедури отримання у користування спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства та дійшли висновку про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах цієї справи.

Разом із тим попередні судові інстанції у задоволенні позову прокурора про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держземагентства, визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі, зі скасуванням державної реєстрації, відмовили у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено ФОП Томко А. І., СТОВ "Мрія", за відсутності поважних причин пропуску позовної давності. Суди зазначили, що прокурор мав достатні правові підстави та можливість вчасно з`ясувати всі обставини щодо порушення відповідачами вимог земельного законодавства та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності.

4.5. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

4.6. У частині 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За змістом статті 53 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільний кодекс України (435-15) визначає як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Для цілей застосування частини 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц.

4.7. Проте, ухвалюючи судові рішення у справі, суди попередніх інстанцій наведених положень законодавства та відповідних правових висновків не врахували, застосувавши позовну давність до вимог прокурора, заявлених у тому числі до ГУ Держгеокадастру, та відмовивши у задоволенні таких позовних вимог у зв`язку з пропуском позовної давності, хоча обставин звернення такої особи з відповідною заявою про застосування позовної давності суди не установили. Як уже зазначалося, за висновком господарських судів першої та апеляційної інстанцій, про застосування позовної давності заявили ФОП Томко А. І. та СТОВ "Мрія".

Разом із тим при обґрунтуванні клопотання щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності прокурор, зокрема послався на те, що він є самостійним позивачем і про порушення вимог земельного законодавства при наданні Томку А. І. земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства, йому стало відомо 14.06.2017 після отримання певної інформації та документів від ГУ Держгеокадастру, на підтвердження чого до позову надано відповідні докази, у тому числі ухвалу Красноградського районного суду Харківської області від 03.12.2018 про закриття провадження у справі № 626/1057/17 за позовом прокурора до ГУ Держгеокадастру, Томка А. І., СТОВ "Мрія" про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держземагентства від 18.06.2014, визнання недійсним договору оренди від 07.07.2014 щодо земельної ділянки площею 3,7600 га, кадастровий номер 6323381000:05:000:0067, визнання недійсним договору суборенди цієї ж земельної ділянки, скасування державної реєстрації та зобов`язання Томка А. І. повернути зазначену земельну ділянку.

Однак, попередні судові інстанції належної оцінки обставинам звернення прокурора з позовом до суду загальної юрисдикції не надали, зокрема чи відбулося таке звернення з дотриманням вимог процесуального закону у межах строку позовної давності чи навпаки; не звернули уваги на те, що обставини для закриття провадження у цивільній справі виникли згодом вже після реєстрації Томка А. І. як ФОП та укладення 01.06.2018 договору суборенди спірної земельної ділянки вже між ФОП Томком А. І. та СТОВ "Мрія", та не надали оцінки таким діям відповідачів.

Також прокурор наголошував на тому, що органом, який здійснює функції держави у спірних правовідносинах, є саме ГУ Держгеокадастру, яким і було допущено порушення вимог законодавства при розпорядженні землями державної власності, що стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом для захисту інтересів держави.

Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України в разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, у розумінні наведених положень позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.

За таких обставин до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19).

Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли би реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

У розумінні наведених положень подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом із тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.12.2020 у справі № 909/1165/19, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

Проте попередні судові інстанції, обмежившись посиланням на те, що прокурор пропустив позовну давність для звернення до суду з відповідним позовом без поважних причин, а також те, що він відповідно до положень Закону України "Про прокуратуру" мав достатні правові підстави та можливість з`ясувати всі обставини щодо порушення відповідачами вимог земельного законодавства і звернутися з позовом в межах строку позовної давності, належним чином не вирішили клопотання прокурора про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, не надали відповідної правової оцінки наведеним у ньому обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, а також не навели обґрунтування, за якими такі доводи і докази не приймають до уваги; суди достеменно не установили обставин того, що прокуратура неналежно виконувала свої повноваження та покладені на неї законом обов`язки.

Отже, зважаючи на викладене, наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України знайшла підтвердження.

4.8. Поза тим, колегія суддів звертає увагу на те, що, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, Судом констатовано таке:

"7.1. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

7.2. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

7.3. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

7.4. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

7.5. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

7.6. У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

7.7. Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

7.8. Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.

7.9. Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18)".

Зважаючи на викладені висновки Великої Палати у справі № 922/1830/19 та беручи до уваги те, що у цій справі, що розглядається прокурор також пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держземагентства та визначив ГУ Держгеокадастру відповідачем, а отже, в частині цієї позовної вимоги прокурор обрав неефективний спосіб захисту, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для залишення без змін оскаржених судових рішень в зазначеній частині, однак з мотивів цієї постанови.

4.9. Поза тим, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не бере до уваги суперечливі твердження скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 261 Цивільного кодексу України, з огляду на одночасне посилання самого скаржника у касаційній скарзі на правовий висновок, викладений, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 стосовно застосування зазначених норм права, та зважаючи на сталу судову практику Верховного Суду щодо відповідного правозастосування (застосування позовної давності у спорах за зверненням прокурора в інтересах держави).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.