922/1093/22 Про стягнення заборгованості та нарахувань відсотків за договором про закупівлю товарів - 10.03.2023 Прийняття

3.1. У касаційній скарзі Підприємство просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 у справі №922/1093/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи осіб, які подали касаційних скарг

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі (уточнена) Підприємство із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) вказує, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, а саме застосовані положення статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) та статті 526, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) без врахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №924/233/18, від 30.01.2019 у справі №911/5358/14, від 06.06.2018 у справі №911/615/15, від 21.05.2021 у справі №910/8861/20, від 10.12.2020 у справі №910/14900/19, від 24.11.2021 у справі №924/232/18 щодо необхідності зазначення правових підстав, які дозволили суду дійти висновку про фактичну поставку позивачем та прийняття відповідачем товару за договором, та необхідністю дослідження і встановлення судами обставин щодо реального руху товару за спірною поставкою.

4.2. На думку скаржника, не з`ясування фактичних обставин щодо реальності поставки товару у спірний період та не дослідження аргументів і доказів призвело до порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частини п`ятої статті 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду цієї справи.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що Підприємцем (постачальник) і Підприємством (покупець) за результатом проведеної процедури публічних закупівель в системі електронних закупівель Prozorro укладено договір поставки від 08.09.2021 №12/9-ПЦ/21 (далі - Договір), за умовами якого:

- покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 120 календарних днів з моменту поставки відповідної партії товару, що підтверджується відповідною видатковою накладною (пункт 4.1);

- сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, що знаходяться поза сферою контролю не виконуючої сторони (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, зміни в законодавстві, дії державних органів, тощо). Настання таких обставин автоматично продовжує термін виконання зобов`язань на весь період їх дії (пункт 8.1);

- сторона, що не може виконувати зобов`язання за Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України, іншими компетентними органами, тощо (пункти 8.2 та 8.3).

6.2. Протягом дії Договору укладено такі додаткові угоди:

- від 22.10.2021 №1, умовами якої змінено ціну за одиницю товару з 29,64 грн за літр до 30,69грн за літр;

- від 09.11.2021 №2, умовами якої змінено ціну за одиницю товару з 30,69 грн за літр до 31,60 грн за літр;

- від 24.11.2021 №3, умовами якої змінено ціну за одиницю товару з 31,60 грн за літр до 31,69 грн за літр;

- від 03.12.2021 №4, умовами якої змінено строк поставки товару до 31.12.2022 пункт 5.3 Договору та строк дії Договору до 31.12.2022 - пункт 10.1. Договору;

- від 17.12.2020 №5, умовами якої змінено ціну за одиницю товару з 31,69 грн за літр до 32,84 грн за літр.

6.3. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що позивачем передано бензин А-92 за такими накладними:

- від 01.10.2021 №Т-16175 на суму 74 100 грн;

- від 02.11.2021 №Т-16607 на суму 30 690 грн;

- від 09.11.2021 №Т-16712 на суму 158 000 грн;

- від 16.10.2021 №Т-16808 на суму 31 600 грн;

- від 24.11.2021 №Т-16922 на суму 158 450 грн;

- від 08.12.2021 №Т-17128 на суму 158 450 грн;

- від 23.12.2021 №Т-17338 на суму 158 450 грн;

- від 12.01.2022 №Т-17505 на суму 158 450 грн.

6.4. Судом першої та апеляційної інстанцій зазначено, що факт поставки відповідачеві товару підтверджується видатковими накладними.

6.5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не здійснено оплату вартості отриманого товару, з урахуванням строку розрахунку за поставлений товар 120 днів прострочення є таким:

- накладна від 01.10.2021 №Т-16175 на суму 74 100 грн прострочена на 157 днів;

- накладна від 02.11.2021 №Т-16607 на суму 30 690 грн прострочена на 125 днів;

- накладна від 09.11.2021 №Т-16712 на суму 158 000 грн прострочена на 118 днів;

- накладна від 16.11.2021 №Т-16808 на суму 31 600 грн прострочена на 111 днів;

- накладна від 24.11.2021 №Т-16922 на суму 158 450 грн прострочена на 103 днів;

- накладна від 08.12.2021 №Т-17128 на суму 158 450 грн прострочена на 89 днів;

- накладна від 23.12.2021 №Т-17338 на суму 158 450 грн прострочена на 74 днів;

- накладна від 12.01.2022 №Т-17505 на суму 158 450 грн прострочена на 54 днів.

6.6. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, в порушення пунктів 8.2 - 8.3 Договору відповідачем не надано до суду доказів повідомлення позивача про неможливість виконувати зобов`язання за Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, не пізніше ніж протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, як це встановлено Договором. Також, відповідачем не надано відповідних документів Торгово-промислової палати України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання саме зобов`язання за укладеним сторонами Договором в наслідок непереборної сили.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 09.01.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №922/1093/22 на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7.4. Суд розглянув справу з дотриманням строку, ураховуючи критерій розумності строку та відпустку судді-доповідача.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.7. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.9. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.10. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.11. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.12. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.13. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.14. Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та без урахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.02.2021 у справі №922/1703/22.

8.15. Предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані та заявлені до стягнення у зв`язку з невиконанням відповідачем як покупцем умов Договору в частині оплати отриманого товару.

8.16. Предметом розгляду у справі №924/233/18 було стягнення заборгованості за договором поставки молока, пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки, на виконання якого позивачем поставлено йому товар, за який відповідач розрахувався частково.

8.17. Предметом розгляду у справі №911/5358/14 було стягнення основного боргу, інфляційних втрат і 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору про закупівлю товару щодо оплати поставленого позивачем товару.

8.18. Предметом розгляду у справі №911/615/15 було стягнення заборгованість з оплати наданих послуг, інфляційних втрат і 3 % річних. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю послуг з ремонту роторів в частині оплати наданих позивачем послуг.

8.19. Предметом розгляду у справі №910/8861/20 було стягнення боргу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем поставлено товар відповідачу, однак останній не виконав зобов`язання щодо оплати поставленого товару.

8.20. Предметом розгляду у справі №910/14900/19 було:

- зобов`язання підписати шляхом проставляння уповноваженими особами власноручних підписів з проставлянням мокрих відтисків печатки на видаткових накладних, стягнення заборгованості за договором поставки, інфляційних нарахувань, пені та штрафу (первісний позов). Первісні позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання за договором поставки, а саме: відмовляється підписувати видаткові накладні, за якими позивач поставив, а відповідач прийняв товар, а також повністю або частково не оплачує поставлений позивачем та прийнятий ним товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованості з оплати поставленого товару, від сплати якої позивач ухиляється;

- стягнення боргу за договором поставки (зустрічний позов). Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що позивач за зустрічним позовом на виконання умов укладеного з відповідачем за зустрічним позовом договору поставки перерахував на рахунок грошові кошти за товар, зазначений у непідписаних видаткових накладних, на які посилається позивач за первісним позовом, який фактично не був поставлений.

8.21. Предметом розгляду у справі №924/232/18 було стягнення заборгованості, яка утворилась через неналежне виконання відповідачем умов договору поставки молока, пені, інфляційних втрат і 3% річних. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач не виконав зобов`язання щодо оплати вартості поставленого товару, частково сплативши грошові кошти.

8.22. З огляду на викладене, правовідносини у справах №924/233/18, №911/5358/14, №910/8861/20, №910/14900/19, №924/232/18 та №922/1093/22 є подібними за підставою, предметом позову (стягнення заборгованості за договором поставки товару) і нормативно-правовим регулюванням відносин, які виникли між сторонами (зокрема, стаття 712 ЦК України), а тому необхідно з`ясувати питання про те, чи застосував суд апеляційної інстанції норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у вказаних вище постановах Верховного Суду.

8.23. Що ж до правовідносин у справі №911/615/15 та даної справи, то такі правовідносини є неподібними, за підставою, предметом позову (у справі №911/615/15 - стягнення заборгованості за договором про закупівлю послуг) і нормативно-правовим регулюванням відносин, які виникли між сторонами (у справі №911/615/15 - стаття 837 ЦК України), тобто за змістовним критерієм.

8.24. Скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій посилаючись на видані позивачем накладні, як на доказ підтвердження поставки товару (пункт 4.1 Договору), в оскаржуваних рішеннях помилково ототожнили вказане з фактом отримання відповідачем товару, не маючи в матеріалах справи жодних доказів щодо цієї обставини.

8.25. Слід зазначити, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визначили, що укладений позивачем і відповідачем правочин є договором поставки.

8.27. Відповідно до частин першої та другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

8.28. Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 ЦК України).

8.29. Згідно з частиною першою статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

8.30. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій дослідили умови Договору та встановили, зокрема, те, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 120 календарних днів з моменту поставки відповідної партії товару, що підтверджується відповідною видатковою накладною (пункт 4.1).

8.31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем передано відповідачу бензин А-92 за такими накладними:

- від 01.10.2021 №Т-16175 на суму 74 100 грн;

- від 02.11.2021 №Т-16607 на суму 30 690 грн;

- від 09.11.2021 №Т-16712 на суму 158 000 грн;

- від 16.10.2021 №Т-16808 на суму 31 600 грн;

- від 24.11.2021 №Т-16922 на суму 158 450 грн;

- від 08.12.2021 №Т-17128 на суму 158 450 грн;

- від 23.12.2021 №Т-17338 на суму 158 450 грн;

- від 12.01.2022 №Т-17505 на суму 158 450 грн.

8.32. Водночас, Підприємство у відзиві на позов вказувало на те, що строк оплати не настав, оскільки в силу приписів пункту 8.1 Договору настання обставин непереборної сили, а саме війни автоматично продовжує термін виконання зобов`язань їх дії.

8.33. Разом з тим, відповідач, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, вказувало на те, що позивач не виконав обов`язку щодо поставки товару (5 590 літрів бензину А-95), оскільки талони на вказану вище кількість літрів були програмно заблоковані позивачем на його комп`ютерній системі та перестали прийматись на його АЗС.

8.34. Також, Підприємство вказало, що:

- відповідно до пункту 5.7 Договору форма відпуску товару: смарт-карти/талони;

- пунктом 5.8.4 Договору передбачено, що передача покупцю товару за талонами здійснюється на АЗС шляхом заправки автотранспорту та механізмів покупця;

- пунктом 5.8.5 Договору передбачено, що талон, наявний у покупця, є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у талоні об`єму і марки товару, після чого обов`язки постачальника щодо поставки відповідної партії товару вважаються виконаними та товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем.

8.35. Разом з тим, суди попередніх інстанцій чітко встановили факт передачі товару (у Договорі сторони визначили товаром бензин) на підставі видаткових накладних, які були надані позивачем у підтвердження поставки та факт підписання вказаних документів відповідачем не спростовано.

8.36. Сторонами у пункті 4.1 Договору узгоджено, що розрахунок за поставлену партію товару здійснюється покупцем на умовах післяплати в розмірі 100 % від вартості партії товару на підставі підписаної обома сторонами видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 120 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару.

8.37. Таким чином, оплата товару здійснюються на підставі видаткових накладних з відстрочкою платежу, а саме протягом 120 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару.

8.38. Отже, доводи скаржника стосовно необхідності дослідження і встановлення судами обставин щодо реального руху товару за спірною поставкою не знайшли свого підтвердження, оскільки, сторони у Договорі чітко визначили, що строк оплати пов`язаний з оформленням видаткової накладної.

8.39. Що ж до тверджень Підприємства про те, що позивач не виконав обов`язку щодо поставки товару (5 590 літрів бензину А-95), оскільки, талони на вказану вище кількість літрів були програмно заблоковані позивачем на його комп`ютерній системі та перестали прийматись на його АЗС, то слід зазначити, що вказані обставини не були підтверджені документально ні в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції.

8.40. А Верховний Суд не встановлює обставин справи, не оцінює докази в силу статті 300 ГПК України. Крім того, Верховний Суд зауважує, що сторонами унормовано випадки та алгоритм дій у разі якщо закінчився строк дії талонів (обмін на нові талони, продовження строку їх дії, повернення суми сплачених коштів), що не позбавляє сторону звернутися за захистом своїх прав до суду.

8.41. Крім того, відпуск/не відпуск бензину безпосередньо на АЗС позивача за талонами не нівелює обов`язок відповідача в силу приписів пункту 4.1 Договору розрахуватися за партію товару на підставі видаткових накладних.

8.42. Що ж до посилань скаржника на продовження терміну виконання зобов`язань в силу приписів пункту 8.1 Договору та безпідставності висновку судів попередніх інстанцій про необхідність отримання відповідачем документів Торгово-промислової палати про дію форс-мажорних обставин, то слід зазначити таке.

8.43. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, відхиляючи доводи відповідача про продовження терміну виконання, виходив з такого:

- в порядку статті 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили;

- відповідно до пункту 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, що знаходяться поза сферою контролю не виконуючої сторони (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, зміни в законодавстві, дії державних органів, тощо). Настання таких обставин автоматично продовжує термін виконання зобов`язань на весь період їх дії;

- відповідно до пунктів 8.2 - 8.3 Договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України, іншими компетентними органами, тощо;

- Торгово-промислова палата України (далі - ТТП України) у своєму листі від 28.02.2022 вказала, що: "…засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні";

- однак, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Стаття 617 ЦК України звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору;

- але, сама по собі війна з рф не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання;

- 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо;

- однак, в порушення пунктів 8.2 - 8.3 Договору відповідачем не надано до суду доказів повідомлення позивача про неможливість виконувати зобов`язання за Договором унаслідок дії обставин непереборної сили;

- також, відповідачем не надано відповідних документів ТПП України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання саме зобов`язання за укладеним сторонами Договором внаслідок непереборної сили.

8.44. У свою чергу, суд апеляційної інстанції в оскаржувані постанові зазначив, зокрема, таке:

- відповідач посилається на загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 року та Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану", як на підставу настання форс-мажорних обставин, наслідком яких продовжується термін виконання зобов`язань;

- втім, частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом 7 днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю;

- форс-мажорне застереження у пункті 8.3 Договору містить вимогу про належне підтвердження настання для сторони форс-мажорних обставин шляхом надання іншій стороні відповідного документу виданого ТПП України, іншими компетентними органами. Відповідним документом є сертифікат ТПП України про настання форс-мажорних обставин виданий стороні Договору;

- таким чином, лист ТПП України не є сертифікатом у розумінні наведеного положення Закону, та разом з тим, не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини;

- у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 Суд послався на раніше сформульований у цілій низці своїх постанов висновок, відповідно до якого: засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання - саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору;

- отже, навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про форс-мажор суд оцінюватиме цей доказ у сукупності з іншими;

- у постанові від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;

- керуючись наведеними правовими висновками суду касаційної інстанції, при розгляді форс-мажорних спорів наразі (як і раніше) суди виходять з того, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП;

- при цьому, встановлюється на наявність чи відсутність обставин форс-мажору саме для конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором;

- настання форс-мажорних обставин не є підставою для невиконання стороною зобов`язання, строк виконання якого сплив до дати настання таких обставин, а також для звільнення сторони від відповідальності в такому випадку;

- більш того, строк настання зобов`язання з оплати за поставлений товар настав на початку лютого 2022 року, отже, посилання на неможливість виконання зобов`язань не може бути поставлена у залежність від початку збройної агресії рф.

8.45. Скаржник, вказуючи на те, що збройна агресія російської федерації та введення воєнного стану є загальновідомою обставиною, не мотивує та не обґрунтовує як саме вказані обставини вплинули на виконання обов`язку з оплати поставленого у період з жовтня 2021 року по січень 2022 року товару саме за Договором.

8.46. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

8.47. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73- 80, 86, 300 ГПК України.

8.48. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.49. Отже, відповідачем не мотивовано та не доведено, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема, отримання доказів та/або дослідження доказів, з огляду на статі 76 - 79 ГПК України (1798-12)

8.50. З огляду на викладене доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження, скаржником не доведено порушень за обраною підставою касаційного оскарження для скасування судових рішень та неправильного застосування норми права.

Різниця у результаті обумовлена доказами, фактами чи обставинами у справі, які були у силу приписів статті 2 ГПК України доведеними / недоведеними обставинами у справі.

8.51. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.52. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.53. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.54. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.55. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.56. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку, а інші не впливають на кваліфікацію спірних правовідносин, ураховуючи умови Договору, укладеного між сторонами та не впливають на їх застосування щодо обов`язку сплати за товар.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу комунального підприємства "Харківводоканал" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2022 у справі №922/1093/22 - без змін.