918/740/23 Про визнання недійсними додаткових угод до договору на постачання електричної енергії та стягнення заборгованості - 20.06.2024 Прийняття

У липні 2023 року керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Варковицької сільської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод №№ 1 - 7 від 30 серпня 2021 року, 23 жовтня 2021 року, 25 жовтня 2021 року, 26 жовтня 2021 року, 27 жовтня 2021 року, 28 жовтня 2021 року та від 29 жовтня 2021 року до договору на постачання електричної енергії № 4162-ВЦ від 26 лютого 2021 року, укладеного між Варковицькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", та про стягнення 50 344,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні додаткові угоди суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки внаслідок їх укладення була збільшена встановлена у договорі на постачання електричної енергії № 4162-ВЦ від 26 лютого 2021 року ціна більше, ніж на 10%, зі зменшенням обсягу товару, що закупається, що призвело до переплати та зайвого витрачання бюджетних коштів у сумі 50 344,76 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до частини першої статті 670 Цивільного кодексу України.

Господарський суд Рівненської області ухвалою від 21 липня 2023 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 918/740/23.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

За результатами проведеної закупівлі UA-2021-01-25-003612-b 26 лютого 2021 року між Варковицькою сільською радою, як споживачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", як постачальником, був укладений договір про постачання електричної енергії споживачу № 4162-ВЦ (далі по тексту - договір), відповідно до умов пунктів 2.1., 2.2. якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу (за кодом ДК 021:2015 - 09310000-5 Електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (закупленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Загальна кількість електричної енергії за цим договором становить 137600 кВТ*год.

Згідно з пунктом 3.1. договору строк (термін) поставки (передачі) товару до 31 грудня 2021 року включно.

Відповідно до пункту 5.1. договору та додатку № 2 до договору загальна ціна договору становить 440 320,00 грн з ПДВ. Ціна за 1 кВТ*год становить 3,20 грн з ПДВ (2,667 грн без ПДВ).

Згідно з пунктом 13.1. договору цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами, але не раніше 01 лютого 2021 року, та діє до 31 грудня 2021 року, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до пункту 13.9. договору умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (y тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії". У якості документального підтвердження даних, сторонами визнаються, зокрема, завірені роздруківки з веб-сайту Звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП "Оператор ринку" або інший документ органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.

Нова (змінена) ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення.

У подальшому між сторонами договору були укладені додаткові угоди до договору, що стосувалися збільшення ціну за одиницю товару, а саме:

- додаткова угода № 1 від 30 серпня 2021 року, в якій сторони визначили, що ціна за 1 кВт/год спожитої електричної енергії становить 3,14494 грн./кВт*год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01 серпня 2021 року (збільшено ціну на 17,92 %);

- додаткова угода № 2 від 23 жовтня 2021 року, в якій сторони визначили, що ціна за 1 кВт/год спожитої електричної енергії становить 3,33722 грн/кВт*год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01 серпня 2021 року (збільшено ціну на 25,13 %);

- додаткова угода № 3 від 25 жовтня 2021 року, в якій сторони визначили, що ціна за 1 кВт/год спожитої електричної енергії становить 3,52755 грн/кВт*год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01 вересня 2021 року (збільшено ціну на 32,26%);

- додаткова угода № 4 від 26 жовтня 2021 року, в якій сторони визначили, що ціна за 1 кВт/год спожитої електричної енергії становить 3,68562 грн/кВт*год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 14 вересня 2021 року (збільшено ціну на 3 8,19%);

- додаткова угода № 5 від 27 жовтня 2021 року, в якій сторони визначили, що ціна за 1 кВт/год спожитої електричної енергії становить 3,90623 грн/кВт*год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 15 вересня 2021 року (збільшено ціну на 46,47%);

- додаткова угода № 6 від 28 жовтня 2021 року, в якій сторони визначили, що ціна за 1 кВт/год спожитої електричної енергії становить 4,17619 грн/кВт*год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01 жовтня 2021 року (збільшено ціну на 56,59 %);

- додаткова угода № 7 від 29 жовтня 2021 року, в якій сторони визначили, що ціна за 1 кВт/год спожитої електричної енергії становить 4,47311 грн/кВт*год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 14 жовтня 2021 року (збільшено ціну на 67,72 %).

За змістом кожної додаткової угоди як на підставу зміни ціни за одиницю товару, визначену в договору, сторони послались на коливання ціни на електричну енергію на ринку.

Договір та додаткові угоди до нього підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

На виконання умов договору Постачальник поставив Споживачу 121 866,6 кВт*год електричної енергії на загальну суму 440 317,88 грн з ПДВ, а саме:

- за актом приймання-передачі № А-6073114446 за лютий 2021 року було поставлено 34 477 кВт*год електричної енергії на суму 116 304,84 грн з ПДВ. Зазначена сума була сплачена Споживачем відповідно до платіжних доручень № 51, № 44, № 60, № 18, № 17, № 3 від 05 березня 2021 року;

- за актом приймання-передачі № А-6074383941 за березень 2021 року було поставлено 23 572 кВт*год електричної енергії на суму 79 517,81 грн з ПДВ. Зазначена сума була сплачена Споживачем відповідно до платіжних доручень № 92, № 88, № 124, № 5 від 19 квітня 2021 року;

- за актом приймання-передачі № А-6075914678 за квітень 2021 року було поставлено 20 493 кВт*год електричної енергії на суму 69 131,16 грн з ПДВ. Зазначена сума була сплачена Споживачем відповідно до платіжних доручень № 127, № 154, № 109, № 49, № 9 від 28 травня 2021 року;

- за актом приймання-передачі № А-6076086518 за травень 2021 року було поставлено 10 426 кВт*год електричної енергії на суму 35 171,15 грн з ПДВ. Зазначена сума була сплачена Споживачем відповідно до платіжних доручень № 143, № 139, № 188, № 56, № 10 від 23 червня 2021 року;

- за актом приймання-передачі № А-6188819640 за червень 2021 року було поставлено 8 431 кВт*год електричної енергії на суму 28 441,14 грн з ПДВ. Зазначена сума була сплачена Споживачем відповідно до платіжних доручень № 161, № 159, № 68, № 13, № 211 від 20 липня 2021 року;

- за актом приймання-передачі № А-6171709816 за липень 2021 року було поставлено 3 189 кВт*год електричної енергії на суму 10 757,78 грн з ПДВ. Зазначена сума була сплачена Споживачем відповідно до платіжних доручень № 74, № 174, № 20 від 12 серпня 2021 року;

- за актом приймання-передачі № А-6172183276 за серпень 2021 року було поставлено 3 189 кВт*год електричної енергії на суму 12 770,84 грн з ПДВ. Зазначена сума була сплачена Споживачем відповідно до платіжних доручень № 242, № 194, № 89, № 23 від 13 вересня 2021 року;

- за актом приймання-передачі № 480031003/9/1 за вересень 2021 року було поставлено 8 382 кВт*год електричної енергії на суму 37 566,16 грн з ПДВ. Зазначена сума була сплачена Споживачем відповідно до платіжних доручень № 230, № 246, № 313, № 113, № 28 від 28 жовтня 2021 року;

- за актом приймання-передачі № 480031003/10/1 за жовтень 2021 року було поставлено 9 707,6 кВт*год електричної енергії на суму 50 657,00 грн з ПДВ. Зазначена сума була сплачена Споживачем відповідно до платіжних доручень № 106, № 114, № 251, № 330, № 29 від 10 листопада 2021 року.

У липні 2023 року керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Варковицької сільської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними зазначених додаткових угод №№ 1 - 7 від 30 серпня 2021 року, 23 жовтня 2021 року, 25 жовтня 2021 року, 26 жовтня 2021 року, 27 жовтня 2021 року, 28 жовтня 2021 року та від 29 жовтня 2021 року до договору на постачання електричної енергії № 4162-ВЦ від 26 лютого 2021 року, укладеного між Варковицькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", та про стягнення 50 344,76 грн.

3. Короткий зміст ухвалених судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішення та постанови, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Рівненської області рішенням від 26 вересня 2023 у справі № 918/740/23, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 березня 2024 року, позов задовольнив: визнав недійсними додаткові угоди №№ 1 - 7 від 30 серпня 2021 року, 23 жовтня 2021 року, 25 жовтня 2021 року, 26 жовтня 2021 року, 27 жовтня 2021 року, 28 жовтня 2021 року та від 29 жовтня 2021 року до договору на постачання електричної енергії № 4162-ВЦ від 26 лютого 2021 року, укладеного між Варковицькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Варковицької сільської ради кошти у розмірі 50 344,76 грн, а також стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 21 472,00 грн.

Суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", викладені у постановах від 12 вересня 2019 року у справі № 915/1868/18, від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, від 07 вересня 2022 року у справі № 927/1058/21, від 16 лютого 2023 року у справі № 903/366/22, від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, та виходили з того, що спірні додаткові угоди суперечать пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки при їх укладенні сторони порушили встановлене цією нормою закону обмеження у збільшенні ціни договору до 10%, що призвело до перевищення встановленого законом максимального ліміту щодо зміни ціни (не більше, ніж на 10%) на 67,72% та до здійснення позивачем переплати за договором на суму 50 344,76 грн, з огляду на що спірні додаткові угоди відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України підлягають визнанню недійсними, а зазначена сума переплати - поверненню позивачу відповідно до частини першої статті 670 Цивільного кодексу України.

Також суди дійшли висновку про те, що прокурор обґрунтував правомірність звернення до суду з позовом у цій справі та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки спірні правовідносини пов`язані з нераціональним та неефективним використання бюджетних коштів внаслідок укладення незаконних спірних додаткових угод, що не відповідає державним та суспільним інтересам, а Споживач за договором (Варковицька сільська рада) як уповноважений орган не звертався до суду за захистом своїх порушених прав внаслідок укладення спірних незаконних додаткових угод до договору та не відреагував на повідомлення прокурора про стверджуване порушення. За висновком суду апеляційної інстанції Варковицька сільська рада є належним позивачем у справі, оскільки саме рада, а не Держаудитслужба є стороною правочину про закупівлю у спорі про визнання такого правочину недійсним та стягнення коштів, сплачених відповідачу - іншій стороні за договором.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 26 вересня 2023 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 березня 2024 року у справі № 918/740/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1, 3 та 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України Закону України "Про публічні закупівлі" (922-19) , не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права про те, що під час розгляду позову про визнання правочину недійсним відповідачами мають бути всі учасники (сторони) цього правочину), викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19;

- неправильно застосували статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 910/3433/17, від 25 листопада 2021 року у справі № 917/269/21, від 07 грудня 2021 року у справі № 903/865/20, від 14 липня 2022 року у справі № 909/1285/21, від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20,

- неправильно застосували частину четверту статті 7, частини першу, шосту статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі", статтю 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", пункт 1, підпункти 3, 4, 9 пункту 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 (43-2016-п) , не врахували те, що згідно з наведеними нормами чинного законодавства лише Держаудитслужба здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевого бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких порушень, а прокуратура не має право здійснювати моніторинг публічних закупівель та має повноваження звертатися до суду в інтересах держави виключно за наявності матеріалів проведеної перевірки та встановленого порушення Держаудитслужбою, яка протягом розумного строку на звернення до суду щодо виявленого порушення не відреагувала належним чином. Також залишили поза увагою те, що звернення прокурора у цій справі є передчасним, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчить про проведення Держаудитслужбою перевірки закупівлі та виявлення за результатами її проведення порушень. При цьому, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права з питання надання згідно з Конституцією України (254к/96-ВР) , Законом України "Про прокуратуру" саме прокурору права / повноважень на самостійне здійснення моніторингу публічних закупівель;

- не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, стосовно порядку звернення прокурора до суду в інтересах держави в подібній справі, та у постанові від 13 квітня 2022 року у справі № 815/1484/18 (№ К/9901/12419/19), стосовно випадків, у яких прокурор може представляти інтереси держави в суді.

- не дослідили та не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, залишили поза увагою обставини порядку взаємодії.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Прокурор та позивач відзивів на касаційну скаргу відповідача до Верховного суду не надали.

Позиція Верховного Суду.

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи відповідача, наведені у касаційній скарзі, перевіривши обґрунтованість заявлених скаржником підстав касаційного оскарження, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як уже зазначалося керівник Дубенської окружної прокуратури, виступаючи в інтересах держави в особі Варковицької сільської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод №№ 1 - 7 від 30 серпня 2021 року, 23 жовтня 2021 року, 25 жовтня 2021 року, 26 жовтня 2021 року, 27 жовтня 2021 року, 28 жовтня 2021 року та від 29 жовтня 2021 року до договору на постачання електричної енергії № 4162-ВЦ від 26 лютого 2021 року, укладеного між Варковицькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", та про стягнення 50 344,76 грн з підстав того, що спірні додаткові угоди суперечать пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", внаслідок чого відбулося безпідставне підвищення ціни договору більше, ніж на 10% від ціни, визначеної в договорі, що призвело до переплати бюджетних коштів у сумі 50 344,76 грн, які відповідно до частини першої статті 670 Цивільного кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Суди попередніх інстанцій за результатом розгляду цих позовних вимог позов задовольнили та виходили з того, що спірні додаткові угоди суперечать пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", прокурор обґрунтував правомірність звернення до суду з позовом у цій справі, правильно визначив позивача у справі. За висновком судів Варковицька сільська рада є належним позивачем у справі, оскільки саме рада, а не Держаудитслужба є стороною правочину про закупівлю у спорі про визнання такого правочину недійсним та стягнення коштів, сплачених відповідачу - іншій стороні за договором.

Відповідач у касаційній скарзі заперечує проти висновків судів попередніх інстанцій про те, що прокурор довів наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді у спірних правовідносинах.

Верховний Суд, здійснивши в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідача перегляд оскаржуваних судових рішень, дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 зазначила про те, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Разом з тим, згідно з частиною четвертою статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 дійшла висновків про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що компетентним органом, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є саме Варковицька сільська рада, як сторона спірних правочинів, як орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, зокрема здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів, а також як особа, яка є розпорядником бюджетних коштів та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевого бюджету згідно із законодавством України і має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.

Також суди попередніх інстанцій встановили, що Дубенська окружна прокуратура зверталася до Варковицької сільської ради в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" з листом від 18 травня 2023 року № 51-1594вих-23, в якому повідомила раду про встановлені прокуратурою порушення вимог чинного законодавства при проведенні радою публічної закупівлі № UA 2011-01-25-003612-b, а саме: про укладення всупереч чинного законодавства спірних у цій справі додаткових угод, а також просила надати інформацію щодо вжиття сільською радою заходів цивільно-правового характеру стосовно оскарження додаткових угод до договору та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" 50 344,76 грн надмірно сплачених бюджетних коштів.

Варковицька сільська рада відповіді на цей лист прокуратури не надала, з огляду на що Дубенська окружна прокуратура звернулася до Варковицької сільської ради з листом від 18 липня 2023 року № 51-2357вих-23, в якому повідомила про прийняття рішення щодо звернення до суду з позовом в інтересах Варковицької сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 50 344,76 грн.

Встановивши ці обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", шляхом повідомлення Варковицької сільської ради про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави, а також повідомлення про намір звернутися до господарського суду в інтересах ради з відповідним позовом.

Суди попередніх інстанцій, встановивши обставини того, що Споживач за договором (Варковицька сільська рада) як уповноважений орган не звертався до суду за захистом своїх порушених прав внаслідок укладення спірних додаткових угод до договору та не відреагував на повідомлення прокурора про стверджуване порушення, дійшли правильного висновку про те, що прокурор довів наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді у спірних правовідносинах.

При цьому, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави.

Верховний Суд зазначає про те, що ці висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, з огляду на що доводи скаржника про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій зазначеним висновкам Верховного Суду, є необґрунтованими.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що відповідно до правової позиції Великої Платати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

Отже, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

У цій справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що прокурор мав повноваження для подання позовної заяви в інтересах держави в особі Варковицької сільської ради, як органу, що здійснює, зокрема, розподілення бюджетних коштів громади, контроль за їх використанням та уповноважений на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади.

Верховний Суд не бере до уваги доводи відповідача, наведені у касаційній скарзі, про те, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, оскільки Верховний Суд надавав оцінку подібним доводам скаржника у постанові від 05 березня 2024 року у справі № 918/323/23 та виходив, зокрема із того, що прокурор мав повноваження для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування (сільської ради), як органу, що здійснює, зокрема, розподілення бюджетних коштів громади та контроль за їх використанням, а також врахував правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, відповідно до якого, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них. З урахуванням викладеного, Верховний Суд у постанові від 05 березня 2024 року у справі № 918/323/23 відхилив доводи скаржника про те, що прокурор помилково визначив сільську раду уповноваженим органом у спірних правовідносинах.

Крім того, висновок Верховного Суду про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави внаслідок порушення законодавства у сфері публічних закупівель та звернення до суду з позовом саме в особі органу місцевого самоврядування, який є стороною правочину про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього, однак який не звернувся до суду з позовом про визнання їх недійсними після отримання інформації від прокуратури про наявні порушення, викладений також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі № 918/308/23, від 14 травня 2024 року у справі № 918/571/23, правовідносини в яких є подібними до правовідносин у цій справі № 918/740/23, що розглядається.

Отже, Верховний Суд у наведених вище постановах у справах № 918/323/23, № 918/308/23, № 918/571/23 уже викладав висновок про підставність звернення прокурора до суду в інтересах органів місцевого самоврядування після підтвердження їх бездіяльності в усуненні порушень законодавства в сфері публічних закупівель, виявлених прокурором.

Підстави для відступу від зазначених висновків Верховного Суду відсутні. Пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не визначений скаржником у цій справі підставою касаційного оскарження судових рішень.

З огляду на викладене доводи відповідача, наведені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень законодавства щодо представництва прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування у спорах про визнання недійсними додаткових угод до договорів, укладених на підставі Закону України "Про публічні закупівлі" (922-19) , а також доводи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 7, частин першої, шостої статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі", статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", пункту 1, підпунктів 3, 4, 9 пункту 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 (43-2016-п) , у подібних правовідносинах, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи та є необґрунтованими.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, стосовно порядку звернення прокурора до суду в інтересах держави, оскільки у зазначеній постанові відсутні висновки Верховного Суду про те, що Держаудитслужба є єдиним належним органом, в інтересах якого прокурор може пред`явити позов про визнання недійсними додаткових угод до договору, укладеного за результатом проведення публічної закупівлі, та про те, що пред`явленню такого позову повинна передувати відповідна фінансова перевірка Держаудитслужби, як про це стверджує скаржник. З огляду на викладене зазначені доводи касаційної скарги відхиляються як безпідставні.

У касаційній скарзі відповідач також посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України Закону України "Про публічні закупівлі" (922-19) та на не врахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права про те, що під час розгляду позову про визнання правочину недійсним відповідачами мають бути всі учасники (сторони) цього правочину, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19.

Однак, Верховний Суд не бере до уваги ці доводи скаржника, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказала на те, що позов, який пред`являється особою, яка не була учасником правочину про визнання правочину недійсним, повинен бути пред`явлений до всіх учасників такого правочину. У зазначеній справі позов був пред`явлений одним із подружжя до іншого про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, набутого в шлюбі, відчуженого на користь третіх осіб. Тобто в наведеній справі позов був пред`явлений не стороною правочину та відповідачами були визначені не всі учасники правочину. Натомість у цій справі, що розглядається, позов пред`явлений в інтересах сторони договору, що свідчить про нерелевантність посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19.

Інші постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник, а саме: від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 910/34333/17, від 25 листопада 2021 року у справі № 917/269/21, від 07 грудня 2021 року у справі № 903/865/20, від 14 липня 2022 року у справі № 909/1285/21, від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20, від 13 квітня 2022 року у справі № 815/1484/1, не є релевантними до цієї справи № 918/740/23 у контексті доводів касаційної скарги, оскільки: (1) правовідносини в наведених справах не стосуються визнання недійсними додаткових угод / договорів, укладених з порушенням законодавства про публічні закупівлі, установлені фактичні обставини наведених справ суттєво відрізняються від обставин цієї справи, яка розглядається; (2) у наведених скаржником постановах відсутні висновки щодо виключних повноважень Держадитслужби на оскарження додаткових угод / договорів, укладених з порушенням законодавства про публічні закупівлі.

Крім того, як уже було зазначено, висновки судів щодо питання застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру" відповідають актуальній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеній у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18. Доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру" вказаного не спростовують, а тому відхиляються Верховним Судом як необґрунтовані.

Верховний Суд враховує, що касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків судів попередніх інстанцій по суті розгляду спору щодо застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", з огляду на що, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, оскаржувані судові рішення в частині цих висновків судом касаційної інстанції не переглядаються.

Інші доводи касаційної скарги відповідача, зокрема про не дослідження та не надання судами попередніх інстанцій належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, обставинам порядку взаємодії органів державної влади, судом касаційної інстанції не розглядаються, оскільки зводяться до встановлення обставин справи, оцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи відповідача, наведені у касаційній скарзі, про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, а наведені ним підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 3 та 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими, з огляду на що Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення Господарського суду Рівненської області від 26 вересня 2023 року та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 березня 2024 року у справі № 918/740/23.