ОКРЕМА ДУМКА
07 листопада 2023 року
м. Київ
cправа № 910/12284/22
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Демидов В.О.)
від 11.05.2023
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Ткаченко Б.О., судді - Сулім В.В., Гаврилюк О.М.)
від 27.07.2023
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс"
до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дочірнє підприємство "Автомаз-Україна"
про стягнення 2 771 151,85 грн,
У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Цемакс" (далі - позивач, лізингоодержувач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач, лізингодавець) про стягнення 2 771 151,85 грн, з яких: сума попередньої оплати у розмірі 2 673 469,26 грн, інфляційні втрати у розмірі 80 762,83 грн та 3% річних у розмірі 16 919,76 грн.
Позов обґрунтований простроченням передачі лізингоодержувачу об`єкта лізингу, що стало підставою для односторонньої відмови від договору фінансового лізингу. Позивач вважає, що після розірвання договору підстава для отримання авансового платежу відпала, кошти набули статусу безпідставно набутого майна, їхній подальший рух (перерахування постачальнику) не скасовує факту такого набуття, тому лізингодавець має повернути ці кошти лізингоодержувачу на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Стаття 17 Закону України від 04.02.2021 №1201-IX "Про фінансовий лізинг" встановлює граничний строк повернення коштів і не звільняє лізингодавця від обов`язку повернути кошти (зокрема авансовий платіж), отримані від лізингоодержувача. Позивач не брав участі в укладенні договору купівлі-продажу і не є його стороною, заперечував здійснення вибору Продавця.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суди дійшли висновку, що позовні вимоги лізингоодержувача до лізингодавця про стягнення безпідставно набутих коштів задоволенню не підлягають, оскільки:
- лізингоодержувач обрав продавця, якому було перераховано авансовий платіж. Авансовий платіж не був повернутий лізингоодержувачу;
- Договором лізингу встановлено право лізингоодержувача пред`являти продавцю майна усі вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу майна, у тому числі щодо повернення авансового платежу;
- лізингодавець не відповідає за порушення строків постачання (передачі) майна з боку продавця;
- продавець несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов`язання, що відповідає статті 808 ЦК та статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Суди врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №916/1830/19, щодо відповідальності постачальника (продавця) за порушення зобов`язання щодо якості та комплектності предмета договору лізингу перед лізингоодержувачем.
Верховний Суд постановою від 07.11.2023 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2023 у справі №910/12284/22 залишив без змін.
Зазначена постанова мотивована тим, що:
- (1) у правовідносинах, що виникають з договору непрямого лізингу, лізингоодержувач має право вимагати від продавця виконання його зобов`язань за договором купівлі-продажу, навіть якщо безпосередньо не є стороною такого договору;
(2) у справі, що переглядається, наявність у лізингоодержувача права звернутися з вимогою до продавця про повернення авансового платежу прямо передбачено у пункті 7.1.2 Договору лізингу, який недійсним не визнавався;
(3) у разі, якщо лізингодавець не отримав від продавця об`єкт лізингу, а вже перерахував продавцю кошти, отримані від лізингоодержувача, то відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець повинен повернути лізингоодержувачу всі гроші, сплачені ним за договором, протягом трьох робочих днів після того як продавець поверне лізингодавцю гроші. Тобто виникнення у лізингодавця зобов`язання стосовно лізингоодержувача обумовлено (пов`язано) з фактом повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником), якого обрав лізингоодержувач. У такому разі права лізингоодержувача не порушуються, оскільки він має право та можливість реалізувати право на позов до постачальника, який прострочив поставку товару;
(4) у розумінні статей 530, 612 ЦК у системному взаємозв`язку з нормами частини першої статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець може вважатися таким, що прострочив виконання зобов`язання перед лізингоодержувачем, щодо повернення авансового платежу, що обумовлює право останнього вимагати від лізингодавця повернення авансового платежу, виключно в таких випадках: 1) лізингодавець письмово не повідомив продавця (постачальника) про таку відмову протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення лізингоодержувача про односторонню відмову від договору фінансового лізингу; 2) лізингодавець отримав кошти від продавця, але не повернув їх у триденний строк лізингоодержувачу.
Верховний Суд також визнав безпідставним посилання скаржника на неврахування судами правової позиції Верховного Суду наведеної у постанові від 13.04.2023 у справі №910/13367/19, оскільки викладені у ній висновки стосуються випадків, коли відповідачем є особа, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. І не застосовується до відносин, пов`язаних з лізингом, коли набуті грошові кошти були сплачені третій особі, що було обумовлено договором.
Відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12)
) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
1.Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" у разі прострочення передачі лізингоодержувачу об`єкта фінансового лізингу більш як на 30 календарних днів та за умови, що договором фінансового лізингу не передбачено інший строк, лізингоодержувач до моменту передачі йому об`єкта фінансового лізингу має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця. Для обрахунку строку прострочення не включаються дні, коли лізингоодержувач порушував свої обов`язки за договором фінансового лізингу, що призвело до такого прострочення, а також строк повідомлення лізингодавця лізингоодержувачем про односторонню відмову. У разі якщо лізингоодержувач скористався своїм правом односторонньої відмови від договору фінансового лізингу з підстав, визначених абзацом першим цієї частини, такий договір вважається розірваним з дати, зазначеної лізингоодержувачем у повідомленні про таку відмову, але не раніше дня отримання повідомлення лізингодавцем. У такому разі сторони звільняються від будь-яких зобов`язань за таким договором, у тому числі зобов`язань щодо сплати будь-яких платежів у зв`язку з відмовою від договору фінансового лізингу, а всі кошти (зокрема авансовий платіж), сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу, підлягають поверненню лізингодавцем не пізніше трьох робочих днів, починаючи з робочого дня, наступного за днем отримання ним повідомлення лізингоодержувача про відмову від договору фінансового лізингу. У разі якщо об`єкт фінансового лізингу не передано лізингодавцю продавцем (постачальником), а лізингодавець використав кошти (зокрема авансовий платіж), отримані від лізингоодержувача, для сплати продавцю (постачальнику) за цей об`єкт фінансового лізингу до того, як лізингоодержувач скористався своїм правом односторонньої відмови від договору фінансового лізингу, лізингодавець повинен письмово повідомити продавця (постачальника) про таку відмову протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення лізингоодержувача про односторонню відмову від договору фінансового лізингу і повернути лізингоодержувачу кошти (зокрема авансовий платіж) не пізніше трьох робочих днів з дня повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником), який зобов`язаний повернути лізингодавцю кошти, отримані від такого лізингодавця, протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення лізингодавця.
Отже норми статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" не перекладають на продавця обов`язок повернути сплачений аванс лізингоодержувачу, такий обов`язок чітко встановлюється для лізингодавця.
Хоча вказані приписи й установлюють, що лізингодавець повертає аванс лізингоодержувачу не пізніше трьох робочих днів з дня повернення коштів лізингодавцю продавцем, втім вважаю, що вказану норму необхідно тлумачити таким чином, що вона встановлює максимально можливий строк повернення коштів лізингоодержувачу у разі отримання коштів від лізингодавця, але в жодному разі не як звільнення лізингодавця від обов`язку повернути аванс у випадку неповерння коштів продавцем, внаслідок припинення між ними зобов`язальних відносин непрямого лізингу, оскільки відповідно з частиною першою статті 9 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.
А тому строк, який встановлений статтею 17 Закону України "Про фінансовий лізинг", передбачає граничний строк повернення грошових коштів у разі правомірної поведінки продавця з повернення коштів лізингодавцеві, однак не звільняє останнього від обов`язку повернути грошові кошти у разі невиконання своїх обов`язків перед ним продавця (постачальника).
Інше тлумачення частини першої статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" не відповідає загальним принципам законодавства щодо здійснення господарської діяльності, адже вказана стаття не може застосовуватись таким чином, що дана норма регулює відносини лізингоодержувача та лізингодавця у правовідносинах фінансового лізингу тільки на випадок, коли продавець добровільно повертає аванс лізингоодержувачеві. За такого підходу лізингоодержувач не буде мати способів правового захисту для повернення авансу від продавця, а лізингодавець не буде зацікавлений у вчинені дій щодо повернення авансу від продавця та не буде нести жодної відповідальності за невиконання своїх зобов`язань перед лізингоодержувачем.
2.Крім того, вважаю обґрунтованими доводи скаржника про відсутність у позивача правових підстав вимагати повернення авансу у продавця відповідно до умов договору лізингу та відповідно до інших приписів законодавства, які регулюють питання виконання правочинів.
Під час вирішення спору у справі суди зазначили, що не зважаючи на те, що лізингоодержувач не знаходиться у прямих договірних відносинах з продавцем майна, що є предметом договору лізингу, проте продавець несе відповідальність перед лізингоодержувачем, що дає лізингоодержувачу, з врахуванням пункту (пункту 7.1.2 договору лізингу), право звернутися з вимогою до продавця про повернення авансового платежу.
Дійсно, відповідно до пункту 7.1.2 договору лізингу лізингоодержувач має право пред`являти продавцю майна усі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу майна, у тому числі відносно його якості та комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів (обслуговування), повернення авансу за майно, якщо він вже був перерахований банком продавцю на момент пред`явлення вимоги, у разі припинення, розірвання, зміни умов договору тощо.
На моє переконання Суд не врахував, що договір фінансового лізингу унормовує правовідносини між сторонами даного спору (лізингоодержувачем та лізингодавцем за договором фінансового лізингу), але у продавця, який не є стороною вказаного договору, не виникає жодних обов`язків перед лізингоодержувачем ані за цим договором, ані за наслідками його припинення.
Кредитором щодо повернення авансу за договором купівлі-продажу є саме Банк як лізингодавець, що прямо вбачається з системного аналізу п.п.9.3, 9.4 договору купівлі-продажу, укладеного відповідачем з продавцем, відповідно до якого у випадку дострокового розірвання договору, коли у сторін є не проведені взаєморозрахунки, договір продовжує діяти до моменту проведення остаточних розрахунків. Водночас всі суперечки сторін договору у разі недосягнення згоди будуть вирішуватись у відповідності із законодавством України у господарському суді (п.8.1 договору купівлі-продажу), що свідчить, що в силу частини другої статті 693 ЦК саме покупець має право вимагати повернення попередньої оплати якщо товар не було передано продавцем покупцю. Тобто по факту непередання товару обов`язок продавця передати товар трансформується у обов`язок повернути аванс (попередню оплату), який, як фінансове зобов`язання, продовжує дію договору до проведення фінансового розрахунку з повернення авансу.
Отже, на моє переконання, існування у продавця зобов`язання за договором купівлі продажу повернути аванс саме відповідачу виключає існування у нього позадоговірного зобов`язання перед позивачем, який не мав з ним будь-яких фінансових, або товарних правовідносин.
3.Підстави заміни кредитора у зобов`язанні визначенні статтею 512 ЦК. Такими підставами відповідно до частини першої зазначеної статті є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.
Декларативний пункт 7.1.2 договору фінансового лізингу не є відступленням права вимоги та жодним чином не створює правової підстави для позивача для звернення з вимогою до продавця про повернення авансу, коли законом відповідні правовідносини унормовані по іншому. Указаний пункт договору фінансового лізингу не містить істотних умов відступлення права вимоги та укладений щодо обов`язків особи, яка не є стороною цього договору. З договору також не вбачається, за яким конкретно договором купівлі-продажу лізингоодержувач має право пред`явити вимоги, якому конкретно продавцю та який конкретно обсяг вимог. Також і в договору купівлі-продажу, укладеному відповідачем з продавцем, відсутні посилання на договір фінансового лізингу та на обов`язки продавця перед лізингоодержувачем з повернення авансу у разі якщо товар не було поставлено.
Більше того, 23.08.2022 Банк звернувся до ДП "Автомаз-Україна" з листом №Е.08.0.0.0/4-220823/18241 з вимогою не пізніше 3 робочих днів повернути отримані кошти в розмірі 2 673 469,26 грн. Тобто, Банк самостійно підтвердив, що право вимоги повернення авансу залишається у нього в силу норм діючого законодавства, що мною обґрунтовано вище.
Відтак позивач не може вимагати повернення авансу у продавця за договором купівлі-продажу, стороною якого він не є, та не має жодних доказів його виконання/невиконання лізингоодержувачем, з посиланням на договір фінансового лізингу (п.7.1.2), стороною якого, як мною обґрунтовано вище, не є продавець.
Крім того не може позивач обґрунтовувати свої вимоги до продавця й посиланням на норми частини першої статті 808 ЦК, згідно якої, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов`язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов`язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Приписи статті 808 ЦК стосуються розподілу відповідальності за порушення конкретних обов`язків які пов`язані з виконанням договору лізингу, а саме у разі порушення зобов`язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо залежно від того, хто обирає продавця (постачальника). Однак, указана норма не регулює правові наслідки розірвання в односторонньому порядку договору фінансового лізингу, не звільняє лізингодавця від обов`язку повернути отримані за розірваним договором грошові кошти лізингоодержувачеві.
Відтак, у спірних правовідносинах, обставини того, ким був здійснений вибір продавця, взагалі не впливали на вирішення спору.
Ці ж висновки стосуються й застосування положень статті 8 Закону України "Про фінансовий лізинг", норми якої, прямо вказують, що вона захищає права лізингоодержувача на об`єкт фінансового лізингу протягом строку дії договору фінансового лізингу, а відтак не регулює відносини, що виникають з припинення такого договору.
З огляду на викладене вище, погоджуюсь з доводами скаржника про відсутність у позивача правових підстав вимагати повернення авансу у продавця, оскільки продавець не є учасником договору фінансового лізингу, а позивач не є стороною у правовідносинах з приводу купівлі-продажу предмету договору лізингу, а отже останній не може ініціювати повернення коштів від продавця, ні на підставі умов договору лізингу, ні відповідно до інших приписів законодавства, які регулюють правовідносини виконання правочинів.
4.Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні (пункт 3 частини третьої статті 1212 ЦК).
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК.
Згідно з частиною третьою статті 651 ЦК у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК визначено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.
Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК.
У цій справі позивач передав відповідачу аванс у розмірі 2 700 474 грн за договором фінансового лізингу, в той час, як відповідач не виконав свого зустрічного зобов`язання щодо передачі майна за цим договором, що стало підставою для розірвання договору в односторонньому порядку.
Отже позивач має право вимагати саме від відповідача повернення коштів на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК, як від особи, яка мала право на підставі договору фінансового лізингу отримати грошові кошти від позивача, втім на момент пред`явлення позову підстава набуття коштів відпала.
При цьому, положення статті 1212 ЦК є загальними, які не містять обмежень її застосування лише до конкретного виду господарських договорів.
Підсумовуючи:
На моє переконання стаття 1212 ЦК не регулює відносини позивача та продавця за договором купівлі-продажу, укладеного останнім з відповідачем, оскільки продавець не зберігає кошти позивача, які він від нього не отримував. Він зберігає саме кошти відповідача (покупця) та, як зазначено вище у цій окремій думці, має невиконані перед покупцем (відповідачем) договірні фінансові зобов`язання, в тому числі щодо зобов`язання повернути попередню оплату за наслідками трансформації зобовязання з "поставити товар" (частина друга статті 693 ЦК), до повного виконання цього фінансового зобов`язання (п.8.1). Тому вважаю, що судові рішення у цій справі позбавили позивача права вимоги щодо повернення коштів, переданих ним в якості авансу відповідачу, коли підстава для їх утримання останнім відпала за наслідками припинення договору фінансового лізингу по факту його розірвання. При цьому підстав стверджувати, що саме продавець за договором купівлі-продажу утримує кошти позивача я не вбачаю, оскільки гроші є законним платіжним засобом (стаття 192 ЦК), не є речами, визначеними індивідуальними або родовими ознаками (стаття 184 ЦК), що свідчить, що, продавець, отримавши виконання зобов`язання за договором купівлі-продажу у вигляді сплати авансу від покупця (відповідача), не поставивши товар, має зобовязання не за статтею 1212 ЦК перед позивачем, а трансформоване договірне перед покупцем (відповідачем у цьому спорі).
З огляду на викладене вище вважаю, що позовні вимоги у цій справі є обґрунтованими, у зв`язку з чим, Суд мав скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення у справі про задоволення позову.
Суддя С. Бакуліна