910/17791/17 Про зміну управителя фонду фінансування будівництва та зобов`язання вчинити дії - 08.03.2023 Прийняття

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Мрія" (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Артем-Банк" (далі - Банк) про зміну управителя Фонду фінансування будівництва "Щербакова 52" виду "А" будинку, розташованого за адресою: місто Київ, вулиця Щербакова, 52, а саме Банк на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Нерухомість-Інвест" (далі - ТОВ "ФК "Нерухомість-Інвест") та зобов`язання відповідача передати ТОВ "ФК "Нерухомість-Інвест" фонд фінансування будівництва виду "А" за програмою будівництва об`єкта на вулиці Щербакова, 52 у місті Києві.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) та укладених між Управлінням державної охорони України, Банком та Товариством договорів, діє Фонд фінансування будівництва зі спорудження об`єктів будівництва з використанням коштів фонду фінансування будівництва виду "А" за програмою будівництво об`єкта на вулиці Щербакова, 52 у місті Києві, управителем якого виступає Банк. У зв`язку з відкликанням банківської ліцензії у Банку, останній відповідно до вимог статті 4 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" не може бути управителем фонду фінансування будівництва та здійснювати довірче управління фінансовими активами фізичних та юридичних осіб, а тому позивач просить замінити управителя фонду фінансування будівництва на ТОВ "ФК "Нерухомість-Інвест", яке, за твердженнями позивача, повністю відповідає встановленим законодавчим вимогам для управителя, та зобов`язати Банк передати ТОВ "ФК "Нерухомість-Інвест" фонд фінансування будівництва виду "А" за програмою будівництва об`єкта на вулиці Щербакова, 52 у місті Києві.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі № 910/17791/17 позовні вимоги задоволено: змінено управителя фонду фінансування будівництва виду "А" будинку, розташованого за адресою: місто Київ, вулиця Щербакова, 52, а саме з Банку на ТОВ "ФК "Нерухомість-Інвест"; зобов`язано Банк передати ТОВ "ФК "Нерухомість-Інвест" фонд фінансування будівництва виду "А" за програмою будівництва об`єкта на вулиці Щербакова, 52 у місті Києві.

4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 задоволено заяву ТОВ "ФК "Нерухомість-Інвест" про зміну способу і порядку виконання рішення у справі № 910/17791/17; змінено спосіб та порядок виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі № 910/17791/17 шляхом зобов`язання Банку в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку (далі - Фонд) Шевченка Андрія Миколайовича передати ТОВ "ФК "Нерухомість-Інвест" фонд фінансування будівництва виду "А" за програмою будівництва об`єкта на вулиці Щербакова, 52 у місті Києві, а саме кошти на рахунку фонду фінансування будівництва виду "А" за програмою будівництва об`єкта на вулиці Щербакова, 52 у місті Києві, в тому числі кошти оперативного резерву на рахунку фонду фінансування будівництва виду "А" за програмою будівництва об`єкта на вулиці Щербакова, 52 у місті Києві.

5. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 апеляційну скаргу Фонду на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі № 910/17791/17 залишено без руху.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний господарський суд виходив з того, що скаржником до апеляційної скарги не додано доказів на підтвердження поважних причин несвоєчасного подання апеляційної скарги, а вказані позивачем обставини не можуть бути визнані судом поважними.

6. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2022 відмовлено Фонду у відкритті апеляційного провадження у справі № 910/17791/17 на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), оскільки наведені Фондом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Фонд у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2022 у справі № 910/17791/17, а справу № 910/17791/17 передати для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження необхідно враховувати дату отримання копії судового рішення, у порядку та у спосіб, встановлений законодавством. Копію ухвали Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі № 910/17791/17 Фонд отримав 30.08.2022. Скаржник вважає, що суд допустив надмірний формалізм, що призвів до позбавлення права на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій, який є складовою конституційного права на судовий захист, а також суд апеляційної інстанції не врахував, що в зв`язку із подіями, пов`язаними із введенням воєнного стану, у відповідача не було можливості подати апеляційну скаргу без пропуску строку на апеляційне провадження.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

9. Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи до Суду не надійшло .

Розгляд справи Верховним Судом

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2022 у справі № 910/17791/17 та призначено здійснювати розгляд цієї справи у порядку письмового провадження.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2023 у зв`язку з перебуванням судді Сухового В. Г. на лікарняному визначено у справі № 910/17791/17 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Дроботова Т. Б., Багай Н. О.

Позиція Верховного Суду

11. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній вимоги і доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

12. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду апеляційної інстанції від 07.11.2022 про відмову у відкритті апеляційного провадження, постановлена відповідно до пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України, відтак з`ясуванню підлягає питання щодо наявності чи відсутності поважних причин пропуску встановленого законодавством строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду та правомірності застосування судом апеляційної інстанції зазначеної процесуальної норми.

13. Як встановлено апеляційним господарським судом в ухвалі від 17.10.2022 про залишення апеляційної скарги у справі № 910/17791/17 без руху та підтверджується матеріалами справи, оскаржувану в апеляційному порядку ухвалу судом першої інстанції постановлено 20.12.2021, її повний текст складено 24.12.2021, із апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції Фонд звернувся 08.09.2022, тобто із пропуском встановленого статтею 256 ГПК України десятиденного строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у цій справі. Апеляційний суд встановив, що відповідно до положень статті 256 ГПК України скаржник мав подати апеляційну скаргу в строк до 04.01.2022 (враховуючи, що 03.01.2022 було вихідним днем), якщо обчислювати строк на апеляційне оскарження з дати складення повного тексту оскаржуваного судового рішення.

14. Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 Фонд в апеляційній скарзі зазначив, що копія оскаржуваної ухвали на його поштову адресу (вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053) не надходила, а лише 30.08.2022 на підставі поданої заяви від 25.08.2022 № 166-60-14/22 про видачу оскаржуваної ухвали остання була отримана представником Фонду нарочно в приміщенні суду першої інстанції. Зазначене, за твердженнями скаржника, унеможливило підготовку та подання до суду апеляційної скарги у межах строку, визначеного процесуальним законодавством, та призвело до його пропуску.

15. Зі змісту ухвали Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 про залишення апеляційної скарги без руху вбачається, що 22.09.2022 Фонд подав до Господарського суду міста Києва скаргу на дії державного виконавця, а саме на постанову про накладення арешту та повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення від 12.07.2022, які було прийнято Державною виконавчою службою (далі - ДВС) під час примусового виконання оскаржуваної ухвали від 20.12.2021 № 910/17791/17. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що постанова про накладення арешту та повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення від 12.07.2022 були отримані Фондом від Шевченківського районного відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) 18.07.2022 за вх. № 166-21/22 та № 166-22/22 (том 3, а.с. 138, 141). У подальшому постанова та повідомлення ДВС від 12.07.2022, прийняті при примусовому виконанні оскаржуваної ухвали від 20.12.2021 № 910/17791/17, оскаржувались Фондом до Окружного адміністративного суду міста Києва (справа № 640/11748/22).

Виходячи із наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Фонд щонайменше з 18.07.2022 був обізнаний про існування оскаржуваної наразі ухвали Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі № 910/17791/17.

Однак Фонд лише 26.08.2022, тобто через 38 днів з дня, коли йому стало відомо про існування оскаржуваної ухвали Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі № 910/17791/17, подав до Господарського суду міста Києва заяву від 25.08.2022 № 166-60-14/22 про видачу її копії, що безумовно не може свідчити про вжиття ним належних заходів у розумні інтервали часу задля вчинення дій щодо апеляційного оскарження спірного процесуального документа. Також скаржником не наведено жодних доказів на підтвердження того, що він не міг звернутися до суду для отримання завіреної копії ухвали суду раніше, ніж 26.08.2022 та, відповідно, подати апеляційну скаргу раніше, ніж 08.09.2022.

16. У заяві від 02.11.2022 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 Фонд як на іншу підставу для поновлення такого строку зазначив введення Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/22, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" воєнного стану, який в подальшому було продовжено. Скаржник також звернув увагу суду на те, що наказом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.02.2022 № 83, враховуючи зазначений указ Президента України, запроваджено на період з 24.02.2022 по 04.03.2022 дистанційну роботу для працівників Фонду, яку у подальшому було продовжено відповідними наказами, тощо. При цьому скаржник акцентував на засвідченні Торгово-промисловою палатою України військової агресії російської федерації проти України як форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили) та на рекомендації Ради суддів України щодо виваженого підходу до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, продовження їх щонайменше до закінчення воєнного стану.

17. Питання щодо поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано нормами статті 119 ГПК України, згідно із частиною 1 якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

18. З правового аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він поновленню. Відтак, суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

19. У розумінні статті 86 ГПК України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

20. Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є по суті пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

21. Частиною 3 статті 256 ГПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 2 статті 261 цього Кодексу.

22. Виходячи зі змісту частин 2 та 3 статті 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. При цьому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України (1798-12) не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 912/2325/17, від 18.01.2019 у справі № 921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі № 926/1037-б/15, від 16.04.2021 у справі № 904/3258/14).

23. Разом з тим відповідно до частин 3, 4 статті 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

24. У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

25. За результатами розгляду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2022 підстави, наведені у цьому клопотанні, визнано неповажними з огляду на таке.

Фонд на обґрунтування відсутності можливості своєчасного подання апеляційної скарги перераховує події, пов`язані з введенням воєнного стану, які сталися з 24.02.2022, і не обґрунтовує причини неможливості її подання протягом усього періоду апеляційного оскарження. При цьому сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, адже такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок його запровадження і унеможливили виконання учасником судового процесу протягом установленого законом строку.

Однак принаймні з квітня 2022 року місто Київ, де знаходиться скаржник, не є зоною активних бойових дій, а скаржник не надав доказів на підтвердження наявності непереборних обставин, пов`язаних із введеним на території України воєнним станом, неможливості звернутися до суду з апеляційною скаргою своєчасно, як і доказів на підтвердження запровадження дистанційного режиму роботи Фонду. Аналогічного висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 06.10.2022 у справі № 910/13709/19, ухвалі від 27.09.2022 у справі № 917/1604/21.

26. Таким чином, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції достеменно встановив, а скаржник жодним чином не спростував відсутність поважних причин пропуску ним строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 20.12.2021, оскільки Фонд звернувся з апеляційною скаргою 08.09.2022, тобто принаймні через 38 днів з дня, коли скаржнику вперше стало відомо про існування оскаржуваного судового рішення (щонайменше з 18.07.2022)

27. Колегія суддів також вважає передчасними доводи скаржника щодо достатності визнання поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження настання обставини непереборної сили - введення воєнного стану на території України, з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 сформульовано такий висновок:

"Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку".

У цьому випадку необхідно з`ясувати, в який саме строк позивач міг звернутися до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції та якими доказами підтверджується неможливість звернення до суду раніше, оскільки право на поновлення строку у зв`язку із запровадженим воєнним станом не може визнаватися безумовним і залежати тільки від факту його запровадження. Вирішення питання про можливість поновлення строку на апеляційне оскарження має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи (такий висновок викладено в пункті 34 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2022 у справі № 904/3910/21).

28. Верховний Суд також не бере до уваги аргументи скаржника про запровадження дистанційного режиму на період з 24.02.2022 по 04.03.2022 для працівників Фонду, який у подальшому було продовжено відповідними наказами, як поважної причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 20.12.2021, оскільки дистанційна робота юридичної особи має забезпечувати її функціонування та дотримання, зокрема, норм процесуального законодавства, у тому числі з урахуванням того, що правосуддя в умовах воєнного стану здійснюється безперервно.

29. Частина 1 статті 43 ГПК України передбачає, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Згідно з частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Однією із засад судочинства в силу приписів статті 129 Конституції України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Зважаючи на викладене, колегія суддів не вбачає ознак надмірного формалізму у трактуванні судом апеляційної інстанції процесуального законодавства в частині висновку суду про недоведеність Фондом поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку.

30. Водночас посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції, повернувши без розгляду апеляційну скаргу, позбавив його у доступі до правосуддя, відхиляються Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішеннях ЄСПЛ від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" та від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.

При цьому Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.1979, п. 24, Series A № 32, та "Ґарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п. 43, ECHR 2000-II).

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див., наприклад, Monnel and Morris v. the United Kingdom, рішення від 02.03.1987, а також Helmers v. Sweden, рішення від 29.10.1996).

ЄСПЛ в рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб.

Невиконання ж скаржником вимог процесуального законодавства, зокрема недоведеність Фондом поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку, наділяє суд апеляційної інстанції правом відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України.

31. Так, пунктом 4 частини 1 статті 261 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

32. Доводи та міркування, наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

33. За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України, оскільки Фонд не довів існування поважних причин, що зумовили пропуск процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції та об`єктивно свідчили би про неможливість своєчасного звернення з апеляційною скаргою.

34. Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає порушення судом апеляційної інстанції положень статей 119, 174, 261 ГПК України та дійшла висновку, що доводи скаржника не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, в зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

35. За змістом частин 1, 3 статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини 1 статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

36. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

37. Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

38. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.