910/10126/23 Про стягнення грошових коштів за державним контракторм на поставку товарів - 18.06.2024 Прийняття

1.1. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ІНФОРМАЦІЯ_2 посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів НОМЕР_1 в частині своєчасної поставки товару, у зв`язку з чим відповідно до п. 7.2. контракту з відповідача підлягають стягненню штрафні санкції.

Короткий зміст судових рішень

2. Господарський суд міста Києва рішенням від 14.09.2023 у справі № 910/10126/23, залишеним без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024, позов задовольнив.

2.1. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій зазначили, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем поставки товару згідно зі встановленими специфікацією умовами. Зауважив, що при укладанні контракту сторони усвідомлювали, що контракт укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, а тому сам факт дії воєнного стану в Україні не буде вважатися обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами) / істотною зміною обставин, крім випадків настання конкретних подій / обставин (окупація території агресором, куди повинні поставитись товари, знищення безпосередньо товарів та / або бази / складів / приміщень виконавця, де тимчасово зберігалися (у разі відсутності інформації від замовника щодо місця поставки товарів) товари для замовника тощо) під час дії правового режиму воєнного стану, що буде підтверджено документами, які видаються органами державної влади. Вказав на недоведеність відповідачем підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача на користь ІНФОРМАЦІЯ_2 за порушення виконання зобов`язань за контрактом НОМЕР_1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. У касаційній скарзі відповідач просить Суд судові рішення попередніх інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), а саме:

- ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) щодо вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 14.02.2024 у справі № 910/3015/23, від 19.01.2024 у справі № 924/373/23, від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 28.11.2023 у справі № 916/1504/22, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16;

- порушення норм процесуального права, зокрема статей 2, 7, 11, 76- 79, 86, 91, 236- 238 ГПК України в частині виконання процесуального обов`язку щодо дослідження поданих Відповідачем доказів на підтвердження підстав для зменшення неустойки (штрафних санкцій).

Доводи інших учасників справи

5. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Суди попередніх судових інстанцій встановили, що 29.03.2022 року між ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі - замовник) та ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - виконавець) укладено державний контракт № НОМЕР_1 (надалі - контракт), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства ІНФОРМАЦІЯ_6 у кількості та у строки, зазначені в специфікації товарів, що поставляються за державним контрактом, що постачається в умовах воєнного стану з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини (додаток 1), а замовник - прийняти через вантажоодержувача та оплатити такі товари.

6.1. У п. 1.2. контракту визначено, що підставою для укладення контракту є введення воєнного стану від 24.02.2022 строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постанова Кабінету Міністрів України № 169 від 28.02.2022 та "ІНФОРМАЦІЯ_7" від НОМЕР_2, затверджений ІНФОРМАЦІЯ_2 (зі змінами).

6.2. За змістом пункту 2.1. контракту орієнтовна вартість товару на момент укладання контракту становить ІНФОРМАЦІЯ_8. Вартість товару встановлено на підставі листа виконавця від НОМЕР_3.

6.3. Відповідно до пункту 3.1. контракту товар поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місця поставки), який сторони узгодять додатково та письмово.

6.4. Поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем товару за контрактом здійснюється відповідно до комплекту технічної документації, що поставляється разом з товаром, у місці поставки, з підписанням сторонами акта приймання-передачі товару у разі необхідності підписання такого документа. Товар передається виконавцем та приймається вантажоодержувачем згідно з товаросупровідними документами, технічною документацією, копіями сертифікатів якості, сертифікатами походження (п. 3.2. контракту).

6.5. Відповідно до пункту 3.4. контракту датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата, зазначена в товаросупровідній документації.

6.6. Згідно з пунктом 4.1. контракту виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного специфікацією та надати замовнику документи згідно з пунктом 2.5 контракту.

6.7. У пункті 7.2. контракту сторони погодили, що за порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_9 від вартості непоставленого (недопоставленого) товару за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 діб з виконавця додатково стягується штраф у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_10 вказаної суми.

6.8. Відповідно до пункту 7.3. контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за контрактом у разі настання обставин непереборної сили, які виникли незалежно від волі сторін та мали безпосередній вплив на можливість виконання зобов`язань за контрактом.

6.9. Сторона, що не може виконувати зобов`язання за контрактом внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі.

6.10. Додатковою угодою № НОМЕР_4 сторони визначили, що вартість (ціна) товару без урахування ПДВ становить ІНФОРМАЦІЯ_11. Обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання за загальним фондом (КПКВ НОМЕР_5) у 2022 році за контрактом становлять ІНФОРМАЦІЯ_12, у 2023 році - ІНФОРМАЦІЯ_13.

6.11. Відповідно до специфікації товару, що поставляється за контрактом (додаток 1), відповідач мав поставити позивачеві відповідний товар у строк до ІНФОРМАЦІЯ_14.

6.12. На виконання умов контракту позивач перерахував на рахунок відповідача попередню оплату у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_12, що підтверджується платіжним дорученням № НОМЕР_6.

6.13. Суди встановили, що до ІНФОРМАЦІЯ_14 (кінцевої дати поставки товару за контрактом) відповідач поставив лише частину товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_15 із загального обсягу ІНФОРМАЦІЯ_16 (тобто ІНФОРМАЦІЯ_17) у визначений контрактом строк, а ІНФОРМАЦІЯ_18 товару на суму ІНФОРМАЦІЯ_19. (тобто ІНФОРМАЦІЯ_20) поставлено за межами строку поставки.

6.14. Для виконання умов контракту Відповідач уклав зовнішньоекономічний контракт № НОМЕР_7 з ІНФОРМАЦІЯ_21 (далі - Іноземний постачальник) про поставку товару, якого не вистачало в Україні.

6.15. У листі від НОМЕР_8 відповідач повідомив позивача про виникнення обставин, які ускладнюють виконання зобов`язань за контрактом, у зв`язку з чим просив прийняти рішення щодо укладення додаткової угоди про продовження строку поставки товару за контрактом НОМЕР_1.

6.16. У відповідь на зазначений лист позивач листом НОМЕР_9 повідомив відповідача, що не вбачає підстав для перенесення строків поставки товару.

6.17. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач долучив до відзиву на позовну заяву копію висновку № НОМЕР_10 ІНФОРМАЦІЯ_23, у якому засвідчено наявність істотної зміни обставин, які сторони не могли передбачити при укладанні контракту НОМЕР_1, що надає відповідачу право ініціювати внесення змін до контракту в частині зміни строку поставки залишку товару. У висновку зазначено, що суттєве ускладнення виконання зобов`язань продавця за контрактом щодо поставки залишку товару спричинене складнощами в організації його транспортування авіаційним транспортом та забезпеченням доставки за рахунок альтернативного варіанту - морським транспортом. Залишок товару за контрактом буде доставлено в морський порт третьої країни, запланований час прибуття морського судна в морський порт призначення - ІНФОРМАЦІЯ_22.

6.18. Скаржник зазначає, що висновок № НОМЕР_10 ІНФОРМАЦІЯ_23 був направлений позивачу листом ІНФОРМАЦІЯ_22.

6.19. Крім того, відповідач до відзиву на позовну заяву долучив сертифікат № НОМЕР_11 про форс-мажорні обставини, виданий ІНФОРМАЦІЯ_24 № НОМЕР_12, яким засвідчено існування форс-мажорних обставин за контрактом НОМЕР_1 у період з 10.06.2022, що тривали станом на 06.06.2023.

6.20. Зі змісту цього сертифіката вбачається, що обставинами непереборної сили вважається виникнення обставин непереборної сили (форс-мажору) у зазначеного в сертифікаті контрагента за контрактом від ІНФОРМАЦІЯ_25 № НОМЕР_7, укладеним з ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою виконання державного контракту № НОМЕР_1.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд заяв / клопотань

7. Ухвалою від 15.05.2024 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі № 910/10126/23 за касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.1. Згідно з розпорядженням керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.06.2024 у зв`язку з перебуванням судді Малашенкової Т. М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/10126/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Ємець А. А. (головуючий), Бенедисюк І. М., Колос І. Б.

7.2. 11.06.2024 до Верховного Суду надійшло від Відповідача клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні у цій справі, а також повторно він заявив це клопотання у судовому засіданні 18.06.2024, що підтверджується протоколом судового засідання. Протокольною ухвалою від 18.06.2024 Верховний Суд у задоволенні клопотань відмовив.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції.

8.1. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, наведених скаржниками і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

8.3. Так, обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник у касаційній скарзі, зокрема, з посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушення судами норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, щодо вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 14.02.2024 у справі № 910/3015/23, від 19.01.2024 у справі № 924/373/23, від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 28.11.2023 у справі № 916/1504/22, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16 та з порушенням норм процесуального права - статей 2, 7, 11, 76- 79, 86, 91, 236- 238 ГПК України, а саме: прийняття рішень без повного, об`єктивного, належного дослідження всіх обставин справи та надання їм належної правової оцінки без дослідження зібраних у справі доказів.

8.4. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.5. При цьому колегія суддів зазначає, що саме скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.

8.6. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.7. Водночас наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали б бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.8. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд першої чи апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.9. Що ж до визначення подібних правовідносин як за пунктом 1, так і за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.10. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", - на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.11. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.12. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.13. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.14. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.15. Предметом розгляду у справі є питання стягнення штрафу і пені, нарахованих відповідачу за несвоєчасне виконання ним зобов`язань за контрактом, які суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, визнав обґрунтованими.

8.16. Як підставу для касаційного оскарження скаржник зазначив неврахування судами попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 14.02.2024 у справі № 910/3015/23, від 19.01.2024 у справі № 924/373/23, від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 28.11.2023 у справі № 916/1504/22, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16.

8.17. Аналіз постанов Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру пені і штрафу у справах, на які послався відповідач, свідчить, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі. До того ж Верховний Суд у наведених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16 та від 10.08.2023 у справі 910/8725/22).

8.18. Так, у постанові Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, на висновки якої скаржник посилається як на невраховані судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень, Верховний Суд дійшов правового висновку, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положенням статті 233 ГК України і частиною третьою статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

8.19. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.

8.20. Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах - чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.

8.21. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цій справі не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

8.22. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на викладені у постановах Верховного Суду висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі № 910/10126/23.

8.23. Водночас Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

8.24. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

8.25. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

8.26. Верховний Суд вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.

8.27. Отже, касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 14.02.2024 у справі № 910/3015/23, від 19.01.2024 у справі № 924/373/23, від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 28.11.2023 у справі № 916/1504/22, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/10126/23.

8.28. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.29. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/10126/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, за касаційною скаргою скаржника.

8.30. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

8.31. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.32. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.33. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

8.34. Проте під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд встановив необґрунтованість підстави касаційного оскарження у цій частині та відсутність подібності правовідносин. А тому доводи касаційної скарги скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження, що виключає підстави для скасування оскаржуваних судових рішень по суті спору.

8.35. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій, до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

8.36. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Суд не встановив неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а отже, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

8.37. З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги відхиляються Верховний Суд відхиляє.

8.38. Доводи ІНФОРМАЦІЯ_2, викладені у відзиві, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

8.39. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.40. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку так, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.41. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.42. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.43. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8.44. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

Судові витрати

10. Судовий збір, сплачений ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі № 910/10126/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі № 910/10126/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.