911/2276/22 Про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу з правом викупу - 18.06.2024 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/2276/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Кур`ян К. І.,

відповідачів - Чернюк О. О., Шевченко І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 (судді: Гаврилюк О. М. - головуючий, Майданевич А. Г., Сулім В. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Златаград"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекса Груп" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд"

про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу з правом викупу,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень

1.1. У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Златаград" (далі - ТОВ "Златаград") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекса Груп" (далі - ТОВ "Алекса Груп") і Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд" (далі - ТОВ "Альянс Новобуд") про визнання недійсним договору про оренду транспортного засобу з правом викупу від 31.12.2020 № 05/31-12/20-АНБ (далі - договір від 31.12.2020, оспорюваний договір), укладеного між відповідачами у справі.

1.2. На обґрунтування позову позивач посилався на обставини вчинення оспорюваного правочину сторонами на шкоду кредиторові - позивачеві (фраудаторний правочин) з метою уникнення ТОВ "Алекса Груп" від виконання судового рішення у справі № 911/2795/20 про стягнення з нього грошових коштів; вказував, що оспорюваний договір суперечить вимогам закону та не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

1.3. Рішенням Господарського суду Київської області від 15.06.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Арґументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із недоведеності позивачем підстав для визнання недійсним оспорюваного договору як фраудаторного, зазначивши, що твердження позивача ґрунтуються на припущеннях.

1.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2023 скасовано і прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір від 31.12.2020, укладений між ТОВ "Алекса Груп" і ТОВ "Альянс Новобуд". Здійснено розподіл судових витрат.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції установив, що оспорюваний договір має ознаки фраудаторного правочину, оскільки він вчинений між пов`язаними особами у період настання у першого відповідача (ТОВ "Алекса Груп") зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором - позивачем (ТОВ "Златаград"); оспорюваний правочин не відповідає критерію розумності та економічної обґрунтованості і фактично був спрямований на уникнення від виконання зобов`язання, позаяк внаслідок його вчинення перший відповідач відчужив майно, за рахунок якого стягувач міг задовольнити свої майнові вимоги. Отже, оспорюваний правочин вчинений на шкоду кредиторові та порушує його майнові права. Водночас апеляційний господарський суд відхилив посилання відповідачів на факти, встановлені у справі № 911/432/22, позаяк предметом спору у ній не було дослідження наявності/відсутності ознак фраудаторності оспорюваного договору, до того ж постановою Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 911/432/22 касаційні скарги приватного виконавця виконавчого округу Київської області Жарчинського О. А. і ТОВ "Златаград" були задоволені, а рішення Господарського суду Київської області від 06.07.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2023 у справі № 911/432/22 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Альянс Новобуд" до ТОВ "Алекса Груп" і приватного виконавця про визнання права власності на транспортний засіб та виключення з його опису та зняття з нього арешту.

2. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

2.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024, ТОВ "Альянс Новобуд" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на цю постанову, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2023 у цій справі залишити без змін.

Скаржник вважає оскаржену постанову суду апеляційної інстанції такою, що ухвалена із неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме від 21.01.2021 у справі № 910/14138/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, від 16.05.2022 у справі № 522/14375/20, від 15.05.2020 у справі № 910/7547/17, від 31.03.2021 у справі № 486/1602/18, від 17.03.2021 у справі № 759/12171/17, від 20.01.2021 у справі № 489/6532/19, від 17.03.2021 у справі № 299/396/17, від 03.03.2021 у справі № 1527/13038/12, а також з порушенням норм процесуального права у зв`язку з недослідженням зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що позивач у позовній заяві просив визнати договір недійсним на підставі статті 234 Цивільного кодексу України, між тим у справі відсутні докази на підтвердження ознак фіктивності оспорюваного договору. Скаржник також посилається на те, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував яким чином оспорюваний договір порушує права та інтереси позивача та неправомірно визнав недійсним договір за відсутності підстав для захисту прав позивача. Водночас, за доводами скаржника, відповідачі не є пов`язаними особами; обставини вчинення оспорюваного правочину на шкоду кредиторові у період настання у першого відповідача зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором недоведені.

2.2. Від ТОВ "Альянс Новобуд" надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги.

2.3. Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

3.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

3.2. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції установив та підтверджено матеріалами справи, що ТОВ "Златаград" звернулося до господарського суду з позовом у цій справі № 911/2276/22 про визнання недійсним договору від 31.12.2020, укладеного між ТОВ "Алекса Груп" і ТОВ "Альянс Новобуд".

Разом із тим, ухвалою Господарського суду Київської області від 29.09.2020 було прийнято до розгляду позовну заяву ТОВ "Златаград" до ТОВ "Алекса Груп" про стягнення 1 891 100,00 грн заборгованості, 26 808,09 грн - 3 % річних, 33 161,82 грн інфляційних витрат та відкрито провадження у справі № 911/2795/20. Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.12.2020 у справі № 911/2795/20 закрито підготовче провадження та призначено справу № 911/2795/20 до розгляду по суті на 28.01.2021.

31.12.2020 між ТОВ "Алекса Груп" і ТОВ "Альянс Новобуд" укладено договір про оренду транспортного засобу з правом викупу (оспорюваний договір).

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.01.2021 у справі № 911/2795/20 позовні вимоги ТОВ "Златаград" задоволено повністю та стягнуто з ТОВ "Алекса Груп" 1 891 100,00 грн заборгованості, 26 808,09 грн - 3 % річних, 33 161,82 грн інфляційних витрат і 29 267,00 грн судового збору.

На виконання вказаного рішення 15.03.2021 видано судовий наказ.

29.03.2021 ТОВ "Алекса Груп" і ТОВ "Альянс Новобуд" уклали додаткову угоду до договору від 31.12.2020, у пункті 1 якої встановлено, що орендодавець (ТОВ "Алекса Груп") передає, а орендар (ТОВ "Альянс Новобуд") приймає у власність транспортний засіб - спеціальний вантажний автокран марки МАЗ, модель 630303, жовтого кольору, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова (VIN код) НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію T3- НОМЕР_3 . Також було підписано відповідний акт приймання-передачі транспортного засобу у власність.

Таким чином, як установив суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, документально передача спірного майна від ТОВ "Алекса Груп" до ТОВ "Альянс Новобуд" відбулася після того як 28.01.2021 рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/2795/20 було задоволено повністю позовні вимоги ТОВ "Златаград" до ТОВ "Алекса Груп" про стягнення боргу.

30.03.2021 приватний виконавець виконавчого округу Київської області Жарчинський О. А. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області у справі № 911/2795/20 про стягнення грошових коштів.

02.02.2022 у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_4 здійснено опис транспортного засобу, що належить боржникові на праві приватної власності, а саме транспортного засобу - спеціального вантажного автокрану марки МАЗ, модель 630303, жовтого кольору, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова (VIN код) НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію T3- НОМЕР_3 .

Поза тим, як було встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням Господарського суду Київської області від 06.07.2022 у справі № 911/432/22 задоволено позовні вимоги ТОВ "Альянс Новобуд" і визнано за ТОВ "Альянс Новобуд" право власності на транспортний засіб, виключено з опису та знято арешт з транспортного засобу - спеціального вантажного автокрану марки МАЗ, модель 630303, жовтого кольору, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова (VIN код) НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію T3- НОМЕР_3 .

Проте у подальшому постановою Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 911/432/22 касаційні скарги приватного виконавця виконавчого округу Київської області Жарчинського О. А. і ТОВ "Златаград" були задоволені, а рішення Господарського суду Київської області від 06.07.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2023 у справі № 911/432/22 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Альянс Новобуд" до ТОВ "Алекса Груп" і приватного виконавця про визнання права власності на транспортний засіб та виключення з його опису та зняття з нього арешту.

За доводами позивача (ТОВ "Златаград"), оспорюваний договір із змінами, внесеними додатковою угодою до нього, вчинено сторонами договору на шкоду кредиторові - ТОВ "Златаград" (фраудаторний договір) з метою уникнення ТОВ "Алекса Груп" від виконання судового рішення у справі № 911/2795/20 про стягнення грошових коштів, оскільки його укладено сторонами в той час, коли в Господарському суді Київської області розглядалась справа № 911/2795/20 за позовом ТОВ "Златаград" до ТОВ "Алекса Груп" про стягнення боргу. При цьому сторони договору від 31.12.2020, проявивши обачність, могли передбачити негативні наслідки для себе у випадку задоволення позову ТОВ "Златаград" та набрання рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/2795/20 законної сили. Водночас документально передача спірного майна від ТОВ "Алекса Груп" до ТОВ "Альянс Новобуд" відбулася після того як 28.01.2021 рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/2795/20 було задоволено повністю позовні вимоги ТОВ "Златаград" до ТОВ "Алекса Груп" про стягнення боргу. Також контрагент, з яким боржник уклав оспорюваний договір, є пов`язаною з ним особою, про що свідчать, зокрема, взаємовідносини сторін, знаходження їх за однією адресою, те, що одна й та ж особа була керівником обох товариств. Крім того ціна продажу транспортного засобу в оспорюваному договорі значно занижена. Так, згідно зі звітом про оцінку транспортного засобу, складеного 17.12.2020 з урахуванням норм амортизації, технічного стану, ринкова вартість транспортного засобу становить 70 200,00 грн, проте відповідно до звіту 2022 року про експертну грошову оцінку ринкова вартість спірного транспортного засобу становить 1 556 100,00 грн.

3.3. Задовольняючи вимоги заявленого позову та надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Обов`язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц ).

Правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору, є фраудаторними правочинами.

У Цивільному кодексу України (435-15) немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 11.112021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21)).

Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19)).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним, бо дуже часто фраудаторний правочин дійсно вчиняється із наміром його виконання, наприклад, у разі незаконного відчуження активів без оплати чи з оплатою нижче ринкових цін тощо. Тобто, для ідентифікації правочину як фраудаторного не важливо, чи його виконано, а важливо, чи виконано його без злого наміру на шкоду іншим особам.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (такий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

При цьому колегія суддів звертає увагу, що порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина 3 статті 13 Цивільного кодексу України) може бути самостійною підставою недійсності правочину (такий висновок викладено у постанові Великої Палата Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

Відповідно до положень частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (стаття 74 зазначеного Кодексу).

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

3.4. У справі № 911/2276/22, що розглядається, апеляційний господарський суд установив, що 29.09.2020 згідно з ухвалою Господарського суду Київської області прийнято до розгляду позовну заяву ТОВ "Златаград" про стягнення з ТОВ "Алекса Груп" 1 891 100,00 грн заборгованості, 26 808,09 грн - 3 % річних, 33 161,82 грн інфляційних витрат та відкрито провадження у справі № 911/2795/20; ухвалою Господарського суду Київської області від 24.12.2020 у справі № 911/2795/20 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 28.01.2021.

31.12.2020 між ТОВ "Алекса Груп" і ТОВ "Альянс Новобуд" укладено оспорюваний договір.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.01.2021 у справі № 911/2795/20, що набрало законної сили, повністю задоволено позовні вимоги ТОВ "Златаград" та стягнуто з ТОВ "Алекса Груп" 1 891 100,00 грн заборгованості, 26 808,09 грн - 3 % річних, 33 161,82 грн інфляційних витрат і 29 267,00 грн судового збору.

Також судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, установлено, що 29.03.2021 між ТОВ "Алекса Груп" і ТОВ "Альянс Новобуд" укладено додаткову угоду до оспорюваного договору, за змістом якої ТОВ "Алекса Груп" передає, а ТОВ "Альянс Новобуд" приймає у власність транспортний засіб - спеціальний вантажний автокран марки МАЗ, модель 630303, жовтого кольору, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова (VIN код) НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію T3- НОМЕР_3 . Водночас, за висновками апеляційного господарського суду, оформлення передачі спірного майна від ТОВ "Алекса Груп" до ТОВ "Альянс Новобуд" відбулося після ухвалення Господарським судом Київської області рішення у справі № 911/2795/20 про стягнення з боржника грошових коштів, тобто правочин вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції установив безпосередню пов`язаність відповідачів у справі, зазначивши, що вони мають місцезнаходження за однією адресою, одна й та ж особа була керівником обох товариств, відповідачі співпрацюють в рамках здійснення господарської діяльності в одних проєктах будівництва.

Також судом було враховано і те, що із суми, постановленої до стягнення за рішенням Господарського суду Київської області від 28.01.2021 у справі № 911/2795/20, з рахунку ТОВ "Алекса Груп" в примусовому порядку було стягнуто лише 68 888,35 грн; згідно з наявних у справі виписок з особового рахунку вказаного товариства за період з 30.03.2021 по 27.05.2022 на рахунках боржника відсутні кошти; за даними з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.06.2022 боржник не має нерухомого майна; відповідно до листа МВС щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів від 30.03.2021 за боржником зареєстровано тільки спірний транспортний засіб.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що відповідно до висновку про вартість майна, дата оцінки 13.07.2022, на замовлення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Жарчинського О. А., ринкова вартість автокрану становить 1 556 100,00 грн, натомість в оспорюваному договорі зазначено про те, що за погодженням сторін вартість транспортного засобу складається із загальної суми всіх орендних платежів, що сплачуються відповідно до цього договору, та згідно зі звітом про оцінку транспортного засобу, складеного 17.12.2020 з урахуванням норм амортизації, технічного стану та ринкової вартості транспортного засобу, становить 70 200,00 грн в т.ч. ПДВ. При цьому суд надав оцінку звіту про експертну оцінку транспортного засобу від 17.12.2020, складеного ТОВ "ЮБС Валюейшн", та установив, що у ньому значно занижена вартість майна, враховуючи вартість аналогічних колісних транспортних засобів, виставлених на продаж в мережі інтернет, до того ж у звіті зазначено про те, що за достовірність наданої інформації суб`єкт оціночної діяльності відповідальність не несе, цей звіт є його незалежною думкою та не тягне за собою ніяких правових наслідків.

Таким чином, оцінивши надані докази у їх сукупності, встановивши наведені вище обставини щодо моменту вчинення оспорюваного правочину; його ціни; пов`язаності відповідачів, відсутності іншого майна у боржника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цей правочин є фраудаторним, позаяк його було вчинено на шкоду кредиторові, на порушення майнових прав позивача, оскільки направлено на уникнення звернення стягнення на майно боржника (ТОВ "Алекса Груп"), за рахунок якого стягувач міг задовольнити свої майнові вимоги.

3.5. Як уже зазначалося, на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилався на положення пунктів 1, 4 частини 2 статті 287, пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України і з цих підстав було відкрито касаційне провадження.

3.6. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у перелічених ним постановах Верховного Суду, оскільки, по-перше, положення статті 234 Цивільного кодексу України суд апеляційної інстанції не застосовував водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 сформулювала зокрема висновок щодо виявлення ознак фраудаторного правочину, а саме що, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина 3 статті 13 Цивільного кодексу України) може бути самостійною підставою недійсності правочину (пункт 10.5). По-друге, норми статей 316 (поняття права власності), 317 (зміст права власності), 319 (здійснення права власності), 320 (використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності), 321 (непорушність права власності) Цивільного кодексу України (435-15) , а також статей 133 (правовий режим майна суб`єктів господарювання), 134 (право власності - основне речове право у сфері господарювання) Господарського кодексу України (436-15) , на незастосуванні судом апеляційної інстанції яких посилався скаржник, є загальними; у вказаній скаржником справі, яка переглядалась Верховним Судом, ці норми застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування. По-третє, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови, саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. До того ж цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. По-четверте, суд апеляційної інстанції достовірно установив обставини укладення оспорюваного правочину відповідачами на шкоду кредиторові-позивачеві та порушення прав останнього його вчиненням. По-п`яте, доводи скаржника у наведеній частині зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Отже, аналіз висновків, зроблених апеляційним господарським судом в оскарженій постанові у справі, в якій подано касаційну скаргу, виходячи із встановлених ним обставин справи та підстав для задоволення позову, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вказаних скаржником постановах Верховного Суду, тому підстав для врахування висновків, вміщених у них, у наведеному випадку немає.

З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

3.7. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на положення пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України - недослідження судом зібраних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника у наведеній частині зводяться до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як уже зазначалося, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча би однієї із підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Наведене свідчить про непідтвердження підстав касаційного оскарження.

4. Висновки Верховного Суду

4.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.2. Ураховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства і те, що підстави касаційного оскарження, зазначені скаржником у касаційній скарзі не отримали підтвердження, оскаржену у справі постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

5. Розподіл судових витрат

5.1. Оскільки підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Новобуд" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 у справі № 911/2276/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак