903/178/22 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - 07.03.2023 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 903/178/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Полуніна К.А., Коваль Я.Ю. (в режимі відеоконференції),

відповідача-1: Семерга С.І.,

представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРЦТ ПЛЮС ЛТД"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022

у справі № 903/178/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРЦТ ПЛЮС ЛТД"

до:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Пік нерухомість";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Фактор Груп"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1) приватного нотаріусу Луцького міського нотаріального округу Пастухової Наталії Володимирівни,

2) приватного нотаріусу Луцького міського нотаріального округу Курти Наталії Володимирівни,

3) Поліщук Любов Дмитрівни

про визнання договорів недійсними та скасування записів,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пік нерухомість" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Фактор Груп", в якому просило:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м) від 14.09.2020, укладений між ТОВ "Пік нерухомість" та ТОВ "Кредит Фактор Груп", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. за реєстраційним номером 5226, та скасувати запис про державну реєстрацію прав №38167747 від 14.09.2020, вчинений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер №54047771, відповідно до якого за ТОВ "Кредит Фактор Груп" зареєстровано право власності на торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м за адресою: м. Луцьк, пр-т. Перемоги, 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2167486707101;

2) визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (офіс, площею 60 кв.м) від 14.09.2020, укладений між ТОВ "Пік нерухомість" та ТОВ "Кредит Фактор Груп", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. за реєстраційним номером 5225, та скасувати запис про державну реєстрацію прав №38167533 від 14.09.2020, вчинений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер №54047434, відповідно до якого за ТОВ "Кредит Фактор Груп" зареєстровано право власності на офіс площею 60 кв.м за адресою: м. Луцьк, пр-т. Перемоги, 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2167486707101;

3) визнати недійсним договір іпотеки від 26.11.2020, укладений між ТОВ "Кредит Фактор Груп" та ОСОБА_1, посвідчений Приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Куртою Н.В. за реєстраційним номером 1885 (Договір іпотеки);

4) скасувати записи, вчинені приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Куртою Н.В.: про державну реєстрацію іпотеки №39392748 від 26.11.2020 (торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м); про державну реєстрацію іпотеки №39392968 від 26.11.2020 (офіс площею 60,0 кв.м); про реєстрацію обтяження № 39392059 від 26.11.2020 (торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м); про реєстрацію обтяження № 39391793 від 26.11.2020 (офіс площею 60,0 кв.м).

Також позивач просив стягнути з відповідачів на його користь понесені витрати на судовий збір та правову допомогу. Повідомив, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат складає 30 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.08.2020 між ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" та ТОВ "Пік нерухомість" було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна. Відповідно до п. 1 попереднього договору, предметом договору було укладення основних договорів купівлі-продажу торгово-офісного приміщення, загальною площею 75,3 кв.м, що знаходиться в місті Луцьку на пр. Перемоги, 5 та офісу, загальною площею 60,0 кв.м, що знаходиться в місті Луцьку на пр. Перемоги, 5 (нежитлові приміщення), на умовах, встановлених цим договором, за ціною 5 357 813 грн. Основні договори у визначені строки не були укладені з вини відповідача-1. Водночас, на виконання умов попереднього договору відповідач-1 отримав від позивача авансовий платіж у розмірі 682 750 грн. (25 тис. дол. США). Позивач зазначає, що з метою введення в оману позивача та уникнення повернення авансового платежу відповідач-1 уклав фраудаторні фіктивні правочини від 14.09.2020, за якими умисно відчужив ТОВ "Кредит Фактор Груп" по заниженій вартості (135 300 грн.) офіс та торгово-офісне приміщення, що розташовані за адресою: м. Луцьк, пр-т. Перемоги, 5, та як наслідок, зберіг (приховав) це майно від позивача. В подальшому відповідач-2, для ускладнення процесу повернення нерухомого майна у власність відповідача-1 та подальшої реалізації цього майна в межах виконавчого провадження, на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2021 у справі № 903/770/20 про стягнення з ТОВ "Пік нерухомість" (відповідача-1) 1 365 500 грн суми подвійного розміру отриманого авансу за попереднім договором, шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, передав це майно в іпотеку по заниженій вартості, яка не відповідає дійсній ринковій вартості такого майна. З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.07.2022 (суддя Слободян О.Г.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м) від 14.09.2020, укладений між ТОВ "Пік нерухомість" та ТОВ "Кредит Фактор Груп", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. за реєстраційним номером 5226 та скасовано запис про державну реєстрацію прав №38167747 від 14.09.2020, вчинений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер №54047771, відповідно до якого за ТОВ "Кредит Фактор Груп" зареєстровано право власності на торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м за адресою: м. Луцьк, пр-т. Перемоги, 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2167486707101. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (офіс, площею 60 кв.м) від 14.09.2020, укладений між ТОВ "Пік нерухомість" та ТОВ "Кредит Фактор Груп", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. за реєстраційним номером 5225 та скасовано запис про державну реєстрацію прав №38167533 від 14.09.2020, вчинений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), індексний номер №54047434, відповідно до якого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредит Фактор Груп" зареєстровано право власності на офіс площею 60 кв.м за адресою: м. Луцьк, пр-т. Перемоги, 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2167486707101. Визнано недійсним договір іпотеки від 26.11.2020, укладений між ТОВ "Кредит Фактор Груп" та громадянкою України Поліщук Л.Д., посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Куртою Н.В. за реєстраційним номером 1885. Скасовано записи, вчинені приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Куртою Н.В.: про державну реєстрацію іпотеки №39392748 від 26.11.2020 (торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м); про державну реєстрацію іпотеки №39392968 від 26.11.2020 (офіс площею 60,0кв.м); про реєстрацію обтяження № 39392059 від 26.11.2020 (торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м); про реєстрацію обтяження № 39391793 від 26.11.2020 (офіс площею 60,0 кв.м).

Також ухвалою Господарського суду Волинської області від 09.08.2022 відмовлено у задоволенні заяви представника ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правову допомогу у справі № 903/178/22.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 (колегія суддів у складі: Павлюк І.Ю. - головуючий, Тимошенко О.М., Юрчук М.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (торгово-офісне приміщення площею 75,3 кв.м) від 14.09.2020 та в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (офіс, площею 60 кв.м) від 14.09.2020, і прийнято в цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено. Рішення місцевого господарського суду в частині визнання недійсним договору іпотеки від 26.11.2020, укладеного між ТОВ "Кредит Фактор Груп" та громадянкою України Поліщук Л.Д., скасовано і прийнято в цій частині нове рішення, яким провадження у цій частині закрито. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.08.2022 у справі №903/178/22 змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції постанови.

Судами обох інстанцій встановлено, що 21.08.2020 між ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" та ТОВ "Пік нерухомість" було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвічений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М.В., згідно з п. 1 якого предметом договору є укладення в строк визначений п. 2.1 цього договору, договору купівлі-продажу торгово-офісного приміщення, загальною площею 75,3 кв.м, що знаходиться в місті Луцьку на пр. Перемоги за №5 та договору купівлі-продажу офісу, загальною площею 60,0 кв.м, що знаходиться в місті Луцьку на пр. Перемоги за №5, (надалі основні договори), на умовах, встановлених цим договором.

Відповідно до п. 2.1 попереднього договору, сторони домовились укласти та нотаріально посвідчити основні договори після належного оформлення ТОВ "Пік нерухомість" всіх необхідних документів для укладення вищевказаного правочину, але не пізніше до 27.08.2020 за ціною 5 357 813 грн, що на день підписання цього договору за курсом НБУ дорівнює 196 185,00 дол. США.

Сторони погодили, що нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М.В. (п. 2.2 попереднього договору).

Відповідно до п. 2.3 попереднього договору до укладення цього договору ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" передала ТОВ "Пік нерухомість" 682 750 грн, що на день підписання цього договору за курсом НБУ дорівнює 25 000 дол. США.

Сума, зазначена в п. 2.3 цього договору, підлягає заліку в ціну торгово-офісного приміщення та офісу, яку ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" повинно сплатити ТОВ "Пік нерухомість" при укладенні основного договору (п. 2.4 попереднього договору).

За змістом п. 3.1 попереднього договору сторони погодили, що ТОВ "Пік нерухомість" зобов`язане:

- надати нотаріусу документ, що підтверджує право власності на торгово-офісне приміщення, загальною площею 75,3 кв.м, що знаходиться в місті Луцьку на пр. Перемоги за №5 та офісу, загальною площею 60,0 кв.м, що знаходиться в місті Луцьку на пр. Перемоги за №5;

- надати нотаріусу звіт про оцінку нерухомого майна на відчуження нерухомого майна;

- попередити ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" про всі права третіх осіб щодо нерухомого майна (права наймачів, право застави), а також про наявність інших зобов`язань, що можуть перешкоджати укладенню основних договорів;

- попередити ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" про відомі недоліки нерухомого майна, що є предметом попереднього договору;

- укласти основні договори у день, визначений за усною домовленістю сторін, але не пізніше строку, передбаченого п.2.1 цього договору;

- зобов`язана у разі односторонньої відмови від укладення основних договорів, повернути ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" суму подвійного розміру отриманого авансу, згідно з п. 2.3 цього договору.

За змістом п. 4.1 попереднього договору у разі односторонньої відмови ТОВ "Пік нерухомість" від укладення основного договору, неподання нею документів, необхідних для нотаріального посвідчення основного договору, зокрема витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно з бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна або інших документів, зазначених в п. 3.1 цього договору, неприбуття ТОВ "Пік нерухомість" до нотаріуса для укладення основного договору, чи за наявності інших обставин, внаслідок яких основні договори не будуть укладені з її вини, ТОВ "Пік нерухомість" повинно повернути ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" суму подвійного розміру отриманого авансу згідно з п. 2.3 цього договору.

Договір підписаний директором ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" Шеремет С.О. та директором ТОВ "Пік нерухомість" Присадою Л.А.

Як зазначає ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД", ТОВ "Пік нерухомість" ввів його в оману щодо обставин, які мали істотне значення, оскільки ТОВ "Пік нерухомість" не мав наміру продавати майно позивачу, а мав лише намір отримати неправомірну вигоду від позивача у вигляді авансу за попереднім договором у розмірі 682 750 грн, що прямо порушило права позивача та суперечить ст. 230 Цивільного кодексу України. Зокрема, при підготовці до підписання між позивачем та ТОВ "Пік нерухомість" основних договорів позивач дізнався, що предмет продажу (нежитлові приміщення) перебував в іпотеці, що підтверджується Інформаційною довідкою №221659868 від 27.08.2020.

Так позивачем було встановлено, що нежитлові приміщення обтяжені іпотекою на користь ВАТ "Мегабанк" (номери обтяження: №6040011 від 15.11.2007; №6039891 від 15.11.2007). Також встановлено, що попереднім власником нежитлових приміщень, які були предметом попереднього договору, була Кушнір Н.О. Вона провела реконструкцію офісних приміщень (приміщення офісу №17-18, загальною площею 135,3 кв.м, яке передано в іпотеку ПАТ "Мегабанк"), в результаті чого ці приміщення було реконструйовано в офіс загальною площею 60,00 кв.м та торгово-офісне приміщення загальною площею 75,3 кв.м. Ця інформація стала відома позивачу з реєстру судових рішень, зокрема з рішення Луцького міськрайонного суду у справі №161/17434/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №161/17434/16-ц суд вказав, що реконструйовані спірні офісні приміщення (приміщення офісу №17-18, загальною площею 135.3 кв.м) не є новоствореним об`єктом нерухомого майна, оскільки вже є існуючою заставленою нерухомістю за договорами іпотеки, а тому спірні приміщення залишаються іпотечним майном.

Отже, приміщення офісу №17-18, загальною площею 135,3 кв.м реконструйоване в офіс загальною площею 60,0 кв.м та торгово-офісне приміщення загальною площею 75,3 кв.м, станом на 27.08.2020 (дату визначену для укладення основного договору) були іпотечним майном. Тобто, ТОВ "Пік нерухомість" приховало від позивача факт перебування в іпотеці нерухомого майна, яке було предметом попереднього договору, а тому у визначений попереднім договором строк, укладення основних договорів між позивачем та ТОВ "Пік нерухомість" не відбулось.

На виконання п. 5.1 попереднього договору позивач надсилав ТОВ "Пік нерухомість" повідомлення про свою готовність до укладення основних договорів купівлі-продажу нерухомого майна та наголошував на тому, що товариство має вжити всіх заходів для забезпечення укладання основного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, зокрема зняти зареєстровані обтяження, заборону на відчуження нерухомого майна №6040011 від 15.11.2007, іпотеку №6039891 від 15.11.2007 та інші обтяження.

ТОВ "Пік нерухомість" 04.09.2020 запропонувало позивачу укласти основні договори 10.09.2020 о 12:00 год. за місцезнаходженням нотаріуса Кухлевської Т.В.

10.09.2020 директор позивача прибула у вказані час і місце для їх укладання, про що свідчить інформаційна довідка №223428996.

Проте основні договори між позивачем та ТОВ "Пік нерухомість" не були укладені з тієї ж причини - наявність обтяжень на нежитлові приміщення.

Отже, у зв`язку з наявними обтяженнями на нежитлові приміщення, позивач та ТОВ "Пік нерухомість" не уклали основні договори купівлі-продажу на ці приміщення, передбачені у попередньому договорі від 21.08.2020.

Водночас, 14.09.2020 ТОВ "Пік нерухомість" згідно з договорами купівлі-продажу нерухомого майна відчужило іншій особі - ТОВ "ФК "Кредит Фактор Груп" нежитлові приміщення (торгово-офісне приміщення, площею 75,3 кв.м та офіс, площею 60 кв.м), які позивач мав намір придбати, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна №2300000641 від 28.10.2020, №230001899 від 28.10.2020, №229999302 від 28.10.2020.

При цьому, вартість нежитлових приміщень згідно з попереднім договорім складала 5 357 813 грн. Проте ТОВ "Пік нерухомість" відчужив їх відповідачу-2 по нижчій вартості - 135 300 грн. ТОВ "Пік нерухомість" відчужив нежитлові приміщення на користь ТОВ "ФК "Кредит Фактор Груп" в той час, коли попередній договір не був розірваним, а авансовий платіж у розмірі 682 750 грн не був повернутий позивачу, що на думку позивача свідчить про наявність ознак фіктивного (фраудаторного) правочину у спірних договорах.

Зважаючи на те, що ТОВ "Пік нерухомість" порушило свої зобов`язання за попереднім договором, 21.09.2020 позивач направив ТОВ "Пік нерухомість" пропозицію укласти угоду про розірвання попереднього договору купівлі-продажу від 21.08.2020 та повернути позивачу суму подвійного розміру отриманого авансу в розмірі 1 365 500 грн.

25.09.2020 ТОВ "Пік нерухомість" надіслало повідомлення позивачу, в якому не погодилося з вимогами щодо розірвання договору та повернення коштів, при цьому не повідомило позивача про відчуження приміщень іншій особі.

Водночас 26.11.2020 між ТОВ "Кредит Фактор Груп" (іпотекодавець) та громадянкою ОСОБА_1 (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Куртою Н.В. за реєстраційним номером 1885.

Цей договір забезпечує виконання зобов`язань іпотекодавця та вимог іпотекодержателя, що випливають з договору позики, укладеного 25.11.2020 між іпотекодержателем та іпотекодавецем, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, за умовами якого ТОВ "Кредит Фактор Груп" зобов`язаний не пізніше 25.12.2020 повернути Іпотекодержателю грошові кошти в сумі 450 000 грн (п.1.1).

Згідно з п. 1.2 договору іпотеки, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, належне йому на момент підписання цього договору на праві приватної власності нерухоме майно, а саме:

- офіс загальною площею 60 кв.м, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, пр. Перемоги, буд.5. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 14.09.2020. Загальна вартість предмету іпотеки визначається сторонами в сумі 500 000 грн.;

- торгово-офісне приміщення загальною площею 75,3 кв.м, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, пр. Перемоги, буд.5. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 14.09.2020. Загальна вартість предмету іпотеки визначається сторонами в сумі 500 000 грн.

Загальна заставна вартість предметів іпотеки визначається сторонами в сумі 1 000 000 грн.

На строк дії цього договору предмети іпотеки залишаються у володінні і користуванні іпотекодавця (п. 1.5).

За домовленістю сторін, в день підписання цього договору, нотаріусом, що його посвідчив, накладається заборона відчуження предметів іпотеки (п. 5.3).

Також враховуючи те, що ТОВ "Пік нерухомість" не виконав своїх зобов`язань за попереднім договором та не повернув позивачу суму отриманого авансу, 16.10.2020 позивач звернувся до Господарського суду Волинської області з позовною заявою про розірвання попереднього договору та стягнення з ТОВ "Пік нерухомість" суми подвійного розміру отриманого авансу згідно з п. 4.1 попереднього договору.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.03.2021 у справі № 903/770/20, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2021, розірвано попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21.08.2020, укладений між ТОВ "Пік нерухомість" та ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М.В. за реєстровим №2028 та стягнуто з ТОВ "Пік нерухомість" на користь ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" суму подвійного розміру отриманого авансу за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 21.08.2020, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М.В. за реєстровим №2028 у розмірі 1 365 500 грн.

Так у вказаному рішенні суду було встановлено, що ТОВ "Пік нерухомість" допустив порушення умов попереднього договору, а саме: не підготував необхідні документи для нотаріального посвідчення основних договорів для продажу приміщень; не вжив заходи для зняття іпотечних обтяжень на нерухоме майно, яке підлягало продажу, станом на 27.08.2020 та 10.09.2020; відчужив об`єкти нерухомого майна, які були предметом попереднього договору третій особі.

Отже ТОВ "Пік нерухомість" знаючи, що належне йому нерухоме майно перебуває під обтяженням, що фактично унеможливлює перехід права власності на нерухоме майно до іншої особи, приховуючи наявність обтяження від позивача, уклав 21.08.2020 з позивачем попередній договір з метою заволодіння грошовими коштами позивача (авансовим внеском).

Нежитлові приміщення, які по 10.09.2020 були в іпотеці (з 25.08.2020) у ТОВ "ФК "Кредит Фактор", 14.09.2020 стали власністю ТОВ "Кредит Фактор Груп".

Таким чином, ТОВ "Пік нерухомість" вчинив ряд дій, що свідчать про намагання уникнути повернення позивачу суми подвійного авансу, а саме:

- 14.09.2020 уклав з ТОВ "Кредит Фактор Груп" договори купівлі-продажу майна;

- не повідомив позивача про продаж майна, яке позивач сподівався придбати, для чого й надав авансовий внесок у розмірі 682 750 грн;

- після укладення спірних договорів купівлі продажу добровільно не повернув позивачу авансовий внесок за попереднім договором;

- не виконав рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2020 у справі №903/770/20.

14.07.2021 приватним виконавцем Таранко Д.В. відкрито виконавче провадження №66094320 щодо виконання рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2021 у справі №903/770/20. При цьому приватний виконавець не може звернути стягнення на єдине на разі належне ТОВ "Пік нерухомість" майно (квартира №40 по вул. Соборності, 24 у м. Луцьк, Волинська область), тому що воно також перебуває під обтяженням, що підтверджується листом ПАТ "Укргазбанк" №506/336/2021 від 03.11.2021 та Інформаційною довідкою №277424711 від 30.09.2021.

За вказаних обставин, ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до ТОВ "Пік нерухомість" та ТОВ "Кредит Фактор Груп" у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд дійшов висновків, що укладаючи оспорювані договори, відповідачі усвідомлювали характер своїх дій та передбачали їх наслідки (залишення без ліквідного майна боржника ТОВ "Пік нерухомість") та бажали настання таких наслідків (ТОВ "Кредит Фактор Груп" оплачує занижену договірну ціну за отримані нежитлові приміщення, а ТОВ "Пік нерухомість" фактично не матиме ні коштів, ні майна для задоволення вимог кредитора - позивача). Оскаржувані позивачем договори мають ознаки фраудаторних правочинів, що підтверджується наступним: ТОВ "Пік нерухомість" відчужив нежитлові приміщення на користь ТОВ "Кредит Фактор Груп" з очевидним наміром не виконувати свої зобов`язання за попереднім договором перед позивачем; ТОВ "Пік нерухомість" відчужив нежитлові приміщення на користь ТОВ "Кредит Фактор Груп" в період дії попереднього договору, укладеного між позивачем та ТОВ "Пік нерухомість", не повідомивши позивача про факт продажу та не запропонувавши позивачу придбати ці приміщення після зняття обтяження; нежитлові приміщення були відчужені ТОВ "Пік нерухомість" на користь ТОВ "Кредит Фактор Груп" лише за 135 300 грн, а останнім передані в іпотеку фізичній особі під позику в 450 000 грн, в той час, як аванс за попереднім договором становив 682 750 грн; внаслідок такого відчуження, ТОВ "Пік нерухомість" позбувся майна, за рахунок якого можливо було б повернути позивачу авансовий платіж. ТОВ "Пік нерухомість" не було здійснено жодних дій щодо виконання обов`язку з погашення заборгованості перед позивачем, а лише були дії, спрямовані на уникнення від його виконання. Оспорювані договори були укладені з метою приховання нежитлових приміщень від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу. Крім цього, на час розгляду справи ТОВ "Пік нерухомість" не намагалось повернути позивачу аванс, отриманий за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна, не виконало рішення суду у справі №903/770/20 як в добровільному порядку, так і в ході примусового виконання судового рішення в межах виконавчого провадження № 66094320, відкритого 14.07.2021. Крім того, відсутність руху коштів на розрахункових рахунках ТОВ "Пік нерухомість" фактично робить неможливим виконання судового рішення. ТОВ "Пік нерухомість" уникає виконання своїх зобов`язань перед позивачем у повному обсязі та не здійснює жодних спроб їх виконати, навіть частково. Відтак, доводи позивача про те, що оспорювані договори можуть бути кваліфіковані як правочини, які не були спрямовані на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є обґрунтованими, обставини справи свідчать про умисел обох сторін правочину приховати справжні наміри учасників правочинів, а саме виведення нерухомості з власності ТОВ "Пік нерухомість", з метою уникнення виконання зобов`язань щодо повернення авансового платежу за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна, а тому суд дійшов висновків, що вимоги позивача щодо визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна (торгово-офісного приміщення площею 75,3 кв.м. та офісу площею 60 кв.м.) від 14.09.2020, укладених між ТОВ "Пік нерухомість" та ТОВ "Кредит Фактор Груп", та скасування записів про державну реєстрацію прав власності є правомірними та такими, що підлягають до задоволення. Враховуючи, що договір іпотеки, укладений між ТОВ "Кредит Фактор Груп" та громадянкою ОСОБА_1 є похідним правочином від недійсних договорів купівлі-продажу, такий договір також є недійсним з моменту його вчинення. А тому вимога позивача про визнання недійсним договору іпотеки від 26.11.2020, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Куртою Н.В. за реєстраційним номером 1885, також підлягає задоволенню. Як наслідок, підлягають скасуванню записи про державну реєстрацію та реєстрацію обтяження, вчинені приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Куртою Н.В. щодо нежитлових приміщень, переданих в іпотеку за недійсним договором. Також оскільки рішення суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу не зумовлює виникнення обов`язку припинення речових прав, тому з метою реального захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про скасування записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Також відмовляючи ухвалою від 09.08.2022 у задоволенні заяви представника ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правову допомогу, суд зазначив, що до заяви про ухвалення додаткового рішення представником позивача не надано доказів надсилання учасникам справи приєднаних до заяви доказів про понесення витрат за надану професійну правничу допомогу. У зв`язку з цим, відповідачі не мають можливості у порядку, передбаченому ГПК України (1798-12) , реалізувати своє право на подачу заперечень щодо поданих доказів, клопотання про зменшення розміру зазначених витрат. Крім цього, хоча в позовній заяві позивач просив стягнути з відповідачів понесені витрати на правову допомогу у порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, до закінчення судових дебатів представник позивача не подав суду заяви та не заявив про подачу доказів щодо розміру судових витрат з призначенням засідання для вирішення питання про судові витрати. 18.07.2022 представником позивача був поданий лише попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" понесло в межах розгляду справи №903/178/22 із зазначенням, що позивач очікує понести витрати у майбутньому і їх перелік та розмір буде надано суду за результатами надання юридичних послуг та здійснення оплати по ним. Проте, і попередній орієнтовний розрахунок судових витрат не був надісланий відповідачам.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що інформація про звернення виконавцем стягнення на майно в порядку ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" в матеріалах справи відсутня. Також суд вважав безпідставним висновок місцевого господарського суду про те, що вартість об`єктів нерухомості є заниженою, посилаючись на порівняння ціни купівлі-продажу з договірною ціною в попередньому договорі, оскільки станом на момент подання позивачем позовної заяви вказаний договір був розірваний рішенням Господарського суду Волинської області від 03.03.2021 у справі №903/770/20, яке набрало законної сили 24.06.2021. Також, у матеріалах справи відсутня експертна оцінка нерухомого майна станом на день укладення попереднього договору та станом на день укладення договорів відчуження майна. Тобто, як свідчать матеріали справи позивачем не надано доказів оцінки вартості об`єктів нерухомого майна (нежитлових приміщень) при укладанні вказаних договорів в підтвердження доводів позовної заяви. Крім того, сторонами не надано до матеріалів справи експертних висновків, якими встановлено ринкову вартість майна і учасники справи не ініціювали призначення експертизи судом щодо встановлення дійсної ринкової вартості об`єктів нерухомого майна (нежитлових приміщень) за спірними договорами, а тому, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що у матеріалах справи відсутня інформація щодо реальної ринкової вартості нежитлових приміщень на час укладення спірних договорів купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлових приміщень). Також апеляційним судом встановлено, що ТОВ "Пік нерухомість" відчужено ТОВ "Кредит Фактор Груп" об`єкти нерухомого майна за спірними договорами купівлі-продажу від 14.09.2020 ще до ухвалення та набрання законної сили рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2021, залишеним без змін Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2021, у справі №903/770/20 про розірвання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.08.2020, укладеного між ТОВ "Пік нерухомість" та ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" та стягнення з ТОВ "Пік нерухомість" на користь ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" суми подвійного розміру отриманого авансу за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 21.08.2020 у розмірі 1 365 500,00 грн., та відповідно виникнення у ТОВ "Пік нерухомість" перед ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" кредиторської заборгованості за рішенням суду. Водночас, судом при розгляді справи №903/770/20 було встановлено, що згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна №223512627 обтяження з нерухомого майна було знято 10.09.2020 о 16:52:49год. Крім того, у матеріалах справи також відсутні відповідні докази на підтвердження наявності обтяжень на спірне майно на момент укладення 14.09.2020 спірних договорів купівлі-продажу. Відповідно до умов п. 5.1 попереднього договору, зважаючи на те, що сторони станом на 14.09.2020 не направляли іншій стороні пропозицію про укладення основного договору, зобов`язання, встановлені попереднім договором, були припинені. Таким чином враховуючи те, що згідно з п. 5.1 попереднього договору станом на 14.09.2020 зобов`язання встановлені попереднім договором були припинені та відчуження майна ТОВ "Пік нерухомість" після 14.09.2020 не порушувало умов попереднього договору та приписів чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції вважала безпідставним висновок місцевого господарського суду про те, що таке відчуження є неправомірним. Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважала передчасним висновок суду першої інстанції про те, що на належне ТОВ "Пік нерухомість" майно (квартира №40 по вул. Соборності, 24 у м. Луцьк, Волинська область) приватний виконавець не може звернути стягнення у зв`язку з тим, що воно перебуває в іпотеці ПАТ "Укргазбанк", оскільки позивачем не надано доказів проведення експертної оцінки майна з метою визначення можливості звернення стягнення на іпотечне майно в порядку визначеному ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" шляхом звернення стягнення на заставлене та іпотечне майно для задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями. Водночас, судом першої інстанції залишилось поза увагою та не досліджувалось питання наявності іншого майна, належного ТОВ "Пік нерухомість", на яке може бути звернено стягнення на виконання рішення суду у справі №903/770/20, та відповідні відомості про яке також відсутні у матеріалах справи. Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважала необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо ознак фіктивних (фраудаторних) спірних правочинів, оскільки такі висновки не відповідають дійсним обставинам справи та висновкам Верховного Суду щодо ознак фраудаторного правочину. При цьому суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про відчуження нежитлових приміщень на користь ТОВ "ФК "Кредит Фактор Груп" в той час, коли попередній договір не був розірваним, що свідчить про наявність ознак фіктивного (фраудаторного) правочину у спірних договорах, оскільки в момент вчинення договорів купівлі-продажу, об`єкти відчуження не перебували під жодною забороною чи обтяженням. Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, що ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" не мало наміру купувати об`єкти нерухомості. Сукупність наведених обставин доводить той факт, що доводи позивача про те, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, є передчасними та необґрунтованими. Враховуючи викладене в сукупності, вимоги позивача щодо визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна (торгово-офісного приміщення площею 75,3 кв.м та офісу площею 60 кв.м) від 14.09.2020, укладених між ТОВ "Пік нерухомість" та ТОВ "Кредит Фактор Груп", та скасування записів про державну реєстрацію прав власності судом апеляційної інстанції визнано не правомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

Що ж до позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 26.11.2020 та скасування записів про державну реєстрацію іпотеки суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції в даному випадку в порушення приписів п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України, безпідставно було розглянуто позовні вимоги позивача до фізичної особи, які не відносяться до юрисдикції господарських судів, що є порушенням процесуальних норм, а тому, враховуючи приписи п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про закриття провадження у справі у цій частині позовних вимог.

Стосовно розгляду апеляційної скарги ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.08.2022 у справі №903/178/22, то під час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог до відповідачів та закриття провадження в частині позовних вимог до третьої особи. З огляду на викладене, враховуючи приписи ст.ст. 123, 129 ГПК України, судові витрати апеляційний суд поклав на позивача, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.08.2022 у справі №903/178/22 змінив, виклавши її мотивувальну частину в редакції постанови.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Також позивач просить ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.08.2022 скасувати, а заяву позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правову допомогу задовольнити повністю, стягнувши з відповідачів на користь позивача 45 370 грн. судових витрат на правову допомогу.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції постановив незаконне та необґрунтоване рішення, скасувавши рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, всупереч правовим висновкам Верховного Суду. Доводи позивача зводяться до того, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про відсутність ознак фраудаторних правочинів та неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог, як і помилково вказав на непідсудність господарським судам частини позовних вимог до фізичної особи.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: 1) щодо висновків про фраудаторність правочинів - від 17.07.2019 у справі № 299/396/17, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18), від 01.04.2020 у справі № 182/2214/16-ц; 2) щодо юрисдикції спору - від 19.03.2018 у справі № 904/2530/18, від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 (провадження № 12- 170гс18); 3) щодо витрат на правову допомогу - від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.12.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 31.01.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 30.12.2022.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 03.01.2023 від ТОВ "ПІК НЕРУХОМІСТЬ" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні останньої, а постанову суду апеляційної інстанції залишити в силі.

У судовому засіданні 31.01.2023 оголошено перерву у справі до 21.02.2023.

У судовому засіданні 21.02.2023 оголошено перерву у справі до 07.03.2023.

Також до Верховного Суду 02.03.2023 від представника позивача надійшли письмові пояснення.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду: 1) щодо висновків про фраудаторність правочинів - від 17.07.2019 у справі № 299/396/17, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18), від 01.04.2020 у справі № 182/2214/16-ц; 2) щодо юрисдикції спору - від 19.03.2018 у справі № 904/2530/18, від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 (провадження № 12- 170гс18); 3) щодо витрат на правову допомогу - від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Щодо фраудаторності правочинів.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в п. 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.

У постанові від 01.04.2020 у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом зроблено висновок, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.

Разом з вищезазначеним, відповідно до правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Критеріями, для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника (Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18).

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В свою чергу, п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України покладає саме на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню у конкретному випадку.

Відповідно до ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, дійшовши висновку, що інформація про звернення виконавцем стягнення на майно ТОВ "Пік нерухомість" в матеріалах справи відсутня та що судом першої інстанції не досліджувалось питання наявності іншого належного ТОВ "Пік нерухомість" майна, суд апеляційної інстанції не врахував висновків місцевого господарського суду про те, що позивачем надано до суду докази про наявність у відповідача-1 такого майна (квартира), зокрема інформаційну довідку, і як встановлено місцевим господарським судом, у власності відповідача-1 перебуває єдине майно - квартира, на яку неможливо звернути стягнення на підставі рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2021 у справі № 903/770/20, винесеного на користь позивача, оскільки вказане майно перебуває під обтяженням.

Крім цього, вказуючи на відсутність експертної оцінки нерухомого майна станом на день укладення попереднього договору та станом на день укладення договорів відчуження майна апеляційний суд не спростував доводів позивача та висновків місцевого господарського суду, що ТОВ "Кредит Фактор Груп", як покупець, відповідно до платіжних доручень №1 від 14.09.2020 на суму 60 000 грн та №2 від 14.09.2020 на суму 75 300 грн здійснив оплату нерухомого майна по договорах купівлі-продажу, в той час як вартість нежитлових приміщень згідно з попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 20.08.2020, укладеного між позивачем та відповідачем-1 встановлена у розмірі 5 357 813 грн. Водночас, відповідач-1 відчужив відповідачу-2 нежитлові приміщення за ціною 135 300 грн, що врази менша від вартості майна, яка передбачена попереднім договором, та сплаченим авансом у сумі 682 750 грн за попереднім договором. А згідно з договором іпотеки від 26.11.2020 загальна заставна вартість предметів іпотеки склала 1 000 000 грн (по 500 000 грн за кожне приміщення), в той час як іпотека забезпечувала виконання зобов`язань, що випливають з договору позики лише на 450 000 грн).

При цьому апеляційним господарським судом не наведено законодавчо обґрунтованого висновку про необхідність експертної оцінки нерухомого майна у відповідному випадку та не враховано, що саме суд зобов`язаний надати оцінку доказам, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення.

Також апеляційним судом не спростовано висновків місцевого господарського суду, що ТОВ "Пік нерухомість" не було здійснено жодних дій щодо виконання обов`язку з погашення заборгованості перед позивачем, а лише були дії, спрямовані на уникнення від його виконання. ТОВ "Пік нерухомість" не намагалось повернути позивачу аванс, отриманий за попереднім договором купівлі- продажу нерухомого майна, не виконало рішення суду у справі №903/770/20 як в добровільному порядку, так і в ході примусового виконання судового рішення в межах виконавчого провадження № 66094320, відкритого 14.07.2021. Крім того, місцевим господарським судом зазначено, що відсутність руху коштів на розрахункових рахунках ТОВ "Пік нерухомість" фактично робить неможливим виконання судового рішення.

Та обставина, що ТОВ "Пік нерухомість" відчужено ТОВ "Кредит Фактор Груп" об`єкти нерухомого майна за спірними договорами купівлі-продажу від 14.09.2020, ще до ухвалення та набрання законної сили рішеннями у справі №903/770/20 та виникнення у ТОВ "Пік нерухомість" перед ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" кредиторської заборгованості за рішенням суду, не впливає на дослідження обставин наявності або відсутності умислу сторін правочину приховати справжні наміри учасників правочинів з метою уникнення виконання зобов`язань за відповідним договором, так як такий намір (умисел) не обов`язково повинен виникати лише після підтвердження наявності відповідного зобов`язання за рішенням суду. В даному випадку повинна досліджуватися поведінка боржника, яка, в свою чергу, повинна відповідати критеріям розумності та добросовісності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Щодо посилань суду апеляційної інстанції на те, що згідно з п. 5.1 попереднього договору станом на 14.09.2020 зобов`язання встановлені попереднім договором були припинені та відчуження майна ТОВ "Пік нерухомість" після 14.09.2020 не порушувало умов попереднього договору та приписів чинного законодавства, то вони не спростовують тих обставин, що рішенням Господарського суду Волинської області від 03.03.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 у справі №903/770/20, було розірвано попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21.08.2020, укладений між ТОВ "Пік нерухомість" та ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" та стягнуто з ТОВ "Пік нерухомість" на користь ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" суму подвійного розміру отриманого авансу за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 21.08.2020 у розмірі 1 365 500 грн.

У свою чергу, за положеннями ч.ч. 2 та 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

При цьому Верховний Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. В свою чергу надання судом апеляційної інстанції іншої оцінки обставинам щодо розірвання договору, за умови існування рішення суду, яким такий договір було розірвано, піддає сумніву правильність та стабільність висновків судів у раніше розглядуваній справі та самого судового акта, який набрав законної сили, у зв`язку з чим відповідна протилежна оцінка обставин повинна бути тією мірою обґрунтована, в якій вона б не ставила під сумнів висновків, зроблених у справі № 903/770/20.

При цьому судом апеляційної інстанції взагалі не надана оцінка доводам позивача та не спростовано висновків місцевого господарського суду про те, що ТОВ "Пік нерухомість" не намагалось повернути позивачу аванс, отриманий за попереднім договором купівлі- продажу нерухомого майна, не виконало рішення суду у справі № 903/770/20 як в добровільному порядку, так і в ході примусового виконання судового рішення у зазначеній справі.

Таким чином, вказані передчасні висновки суду апеляційної інстанції не можна розцінювати як належне дослідження критеріїв для кваліфікації договору, як фраудаторного. Оскільки ці обставини не можуть бути досліджені Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції, проте їх оцінка є необхідною для правильного вирішення спору по суті, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного господарського суду у даній частині підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо юрисдикції спору.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію іпотеки суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції в даному випадку в порушення приписів п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України, безпідставно було розглянуто позовні вимоги позивача до фізичної особи, які не відносяться до юрисдикції господарських судів, що є порушенням процесуальним норм, а тому, враховуючи приписи п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про закриття провадження у справі у цій частині позовних вимог.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено ст. 20 ГПК України.

Так, за змістом п. 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та, 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені ст. 20 ГПК України.

Враховуючи викладене, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2022 у справі № 904/2530/18 та від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Колегія суддів додатково зазначає, що у пункті 5.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 910/9362/19 (провадження № 12-180гс19) зроблено висновок про те, що положення п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.05.2020 у справі № 161/6253/15 (провадження № 14-32цс20) звернула увагу, що з 15.12.2017 - дати набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) - спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем. Із зазначеної дати, якщо хоча б однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи - сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема, незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18). Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається з урахуванням суб`єктного складу сторін основного зобов`язання, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі? ?№ 753/12916/15-ц (провадження № 14-409цс18).

У справі, що переглядається Верховним Судом, договір іпотеки від 26.11.2020, укладений між ТОВ "Кредит Фактор Груп" (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодержатель), який оспорюється позивачем, укладено на забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця та вимог іпотекодержателя, що випливають з договору позики, укладеного 25.11.2020 між іпотекодержателем та іпотекодавецем, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.

Таким чином, спір у справі № 903/178/22 в частині визнання недійсним договору іпотеки і скасування записів про державну реєстрацію іпотеки стосується визнання договору іпотеки, наданої на забезпечення виконання зобов`язання за договором позики, сторонами якого є юридична особа - ТОВ "Кредит Фактор Груп", та фізична особа - ОСОБА_1, тобто, стосується правовідносин, які є похідними від правовідносин одного господарюючого суб`єкта та фізичної особи.

Водночас Верховний Суд зазначає, що вказані вимоги є похідними від вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу нерухомого майна (торгово-офісне приміщення площею 75,3кв.м.) від 14.09.2020 та договору купівлі-продажу нерухомого майна (офіс, площею 60кв.м.) від 14.09.2020, і скасування відповідних записів про державну реєстрацію прав №38167747 від 14.09.2020 та №38167533 від 14.09.2020.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи й оцінювання доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як результат, ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Вирішення спору за правилами цивільного судочинства в частині позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки і скасування записів про державну реєстрацію іпотеки стосується визнання договору іпотеки, наданої на забезпечення виконання зобов`язання за договором позики, які є похідними від основних вимог - про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про державну реєстрацію прав, які повинні розглядатися в порядку господарського судочинства, порушуватиме принцип повноти, всебічності та об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження того ж самого предмета, а також тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа в цілому підлягає розгляду в межах одного виду судочинства, в цьому випадку - в порядку господарського судочинства.

Що ж до оскарження ухвали Господарського суду Волинської області від 09.08.2022 у справі №903/178/22.

Оскільки справа № 903/178/22 підлягає направленню на новий розгляд, то і питання стосовно законності ухвали Господарського суду Волинської області від 09.08.2022 повинно бути вирішено судом апеляційної інстанції за результатами розгляду спору по суті, оскільки без прийняття відповідного рішення неможливо вирішити і правомірність відмови суду першої інстанції у задоволенні заяви представника ТОВ "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правову допомогу у справі №903/178/22.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України (1798-12) межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі для здійснення нового розгляду до апеляційного господарського суду, з урахуванням положень ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРЦТ ПЛЮС ЛТД" задовольнити частково.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 903/178/22 скасувати.

Справу № 903/178/22 направити на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.