907/269/22 Про вжиття заходів щодо забезпечення позову - 03.03.2023 Прийняття

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру щодо неприйняття рішення про припинення належного Державному підприємству "Агропромислова фірма "Леанка" (далі - ДП "АФ "Леанка") права постійного користування земельною ділянкою площею 1 660,3 га землі в межах згідно з планом користування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000715, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10 та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 2 сесії 22 скликання Середнянської селищної ради народних депутатів від 29.12.1994, та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;

- зобов`язання Головного управління Держгеокадастру прийняти рішення про припинення належного ДП "АФ "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1 660,3 га землі в межах згідно з планом користування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000715, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10, та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 2 сесії 22 скликання Середнянської селищної ради народних депутатів від 29.12.1994, та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП "АФ "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1 660,3 га землі в межах згідно з планом користування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000717, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10, та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 2 сесії 22 скликання Середнянської селищної ради народних депутатів від 29.12.1994, та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;

- зобов`язання Головного управління Держгеокадастру прийняти рішення про припинення належного ДП "АФ "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою, площею 1 660,3 га землі в межах згідно з планом користування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000717, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10, та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 2 сесії 22 скликання Середнянської селищної ради народних депутатів від 29.12.1994, та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП "АФ "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою, площею 1 167,3 га землі в межах згідно з планом користування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000718, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1995 рік № 1, та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення сесії скликання Ірлявської сільської ради народних депутатів від 05.04.1994 та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;

- зобов`язання Головного управління Держгеокадастру прийняти рішення про припинення належного ДП "АФ "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1 167,3 га землі в межах згідно з планом користування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000718, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1995 рік № 1, та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення сесії скликання Ірлявської сільської ради народних депутатів від 05.04.1994, та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП "АФ "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1 167,3 га землі в межах згідно з планом користування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000719, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1995 рік № 1, та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 21 сесії 21 скликання Ірлявської сільської ради народних депутатів від 05.04.1994, та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;

- зобов`язання Головного управління Держгеокадастру прийняти рішення про припинення належного ДП "АФ "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою площею 1 167,3 га землі в межах згідно з планом користування, яка перебуває у постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000719, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 1995 рік № 1, та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 21 сесії 21 скликання Ірлявської сільської ради народних депутатів від 05.04.1994, та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування.

1.2. Середнянська селищна рада також подала до Господарського суду Закарпатської області заяву про забезпечення позову, в якій просила:

1) заборонити ДП "АФ "Леанка" приймати рішення про добровільну відмову чи надавати будь-які згоди (в тому числі погодження, резолюції), спрямовані на вилучення із постійного користування чи припинення права постійного користування щодо земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" згідно з державними актами на право постійного користування землею серій І - ЗК № 000715, І - ЗК № 000717, І - ЗК № 000718; І - ЗК № 000719, а також щодо інших земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" на користь будь-яких третіх осіб;

2) накласти арешт на всі земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" згідно з державними актами на право постійного користування землею серій І - ЗК № 000715, І - ЗК № 000717, І - ЗК № 000718, І-ЗК № 000719, а також інші земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка";

3) заборонити Головному управлінню Держгеокадастру вчиняти будь-які дії щодо розпорядження (в тому числі, але не виключно: припинення права постійного користування, вилучення, передачу вказаних земель на користь третіх осіб, прийняття рішення про примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності, передачу земель у постійне користування на користь третіх осіб), а також приймати будь-які рішення чи надавати згоду на розробку технічної документації (в тому числі щодо інвентаризації) щодо земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" згідно з державними актами на право постійного користування землею серій І - ЗК № 000715, І - ЗК № 000717, І - ЗК № 000718, І - ЗК № 000719, а також щодо інших земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка";

4) заборонити Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальним підрозділам вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення, в тому числі, але не виключно, погодження проектів землеустрою, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачу їх в оренду чи постійне користування, чи будь-якої документації із землеустрою, в тому числі технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, щодо земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" згідно з державними актами на право постійного користування землею серій І - ЗК № 000715, І - ЗК № 000717, І - ЗК № 000718, І - ЗК № 000719, а також щодо інших земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка", а також будь-яких земельних ділянок, які входять до складу чи накладаються на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" згідно з державними актами на право постійного користування землею серій І - ЗК № 000715, І - ЗК № 000717, І - ЗК № 000718, І - ЗК № 000719, а також щодо інших земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка", а також заборонити вносити до системи електронного документообігу Держгеокадастру документацію із землеустрою щодо земельних ділянок, які формуються за рахунок земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" згідно з державними актами на право постійного користування землею серій І - ЗК № 000715, І - ЗК № 000717, І - ЗК № 000718, І - ЗК № 000719, а також щодо інших земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка", а також здійснювати поділ або об`єднання земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" згідно з державними актами на право постійного користування землею серій І - ЗК № 000715, І - ЗК № 000717, І - ЗК № 000718, І - ЗК № 000719, а також щодо інших земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка";

5) заборонити Закарпатській обласній військовій адміністрації вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення, розпорядження тощо, спрямовані на вилучення із постійного користування чи припинення права постійного користування ДП "АФ "Леанка" чи про примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності щодо земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" згідно з державними актами на право постійного користування землею серій І - ЗК № 000715, І - ЗК № 000717, І - ЗК № 000718, І - ЗК № 000719, а також щодо інших земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" та приймати будь-які рішення/розпорядження, спрямовані на передачу вищеперелічених земельних ділянок в постійне користування, оренду, власність будь-яким третім особам;

6) заборонити будь-яким органам державної влади чи органам місцевого самоврядування приймати будь-які рішення щодо передачі приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельних ділянках, що перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" згідно з державними актами на право постійного користування землею серій І - ЗК № 000715, І - ЗК № 000717, І - ЗК № 000718, І - ЗК № 000719, а також щодо інших земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Заяву обґрунтовано тим, що внаслідок дій відповідача та інших органів державної влади може бути істотно ускладнено виконання рішення суду у справі та ефективне поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У Середнянської селищної ради як органу місцевого самоврядування виникли "правомірні очікування" щодо можливості переходу земельних ділянок, які знаходяться в користуванні ДП "АФ "Леанка", у комунальну власність внаслідок припинення права постійного користування у ДП "АФ "Леанка". Посилається на таке: 11.10.2022 Державне підприємство "ДоброБуд" Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - ДП "ДоброБуд") звернулося до Головного управління Держгеокадастру з листом від 11.10.2022 № 04-10/22, в якому, враховуючи пропозиції Закарпатської обласної військової адміністрації від 26.08.2022 № 8426/06-21, просило припинити право постійного користування земельними ділянками, придатними для ведення сільського господарства ДП "АФ "Леанка" та надати їх у постійне користування ДП "ДоброБуд", без зміни їх меж та цільового призначення; ці дії можуть свідчити, що Закарпатська обласна державна адміністрація через ДП "ДоброБуд" має намір вилучити земельні ділянки із постійного користування ДП "АФ "Леанка". Вважає, що у разі такого вилучення земельних ділянок із постійного користування ДП "АФ "Леанка", вирішення спору у справі не призведе до ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки відповідач у справі не матиме можливості прийняти рішення про припинення належного ДП "АФ "Леанка" права постійного користування земельними ділянками та їх передачу до земель запасу Середнянської селищної ради на підставі цього рішення.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2022 заяву Середнянської селищної ради про вжиття заходів щодо забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на всі земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" згідно з державними актами на право постійного користування землею серій І - ЗК № 000715, І - ЗК № 000717, І - ЗК № 000718, І - ЗК № 000719, а також інші земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" до набрання рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/269/22 законної сили.

Відмовлено в задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову.

Задовольняючи частково заяву Середнянської селищної ради про забезпечення позову, місцевий господарський суд, керуючись статтями 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, виходив з того, що накладення арешту на всі земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка", забезпечить фактичне виконання судового рішення, виключить імовірність утруднення його виконання; обраний заявником захід забезпечення позову не перешкоджає господарській діяльності ДП "АФ "Леанка", а також не порушує права інших осіб, а лише запроваджує тимчасові обмеження, існування яких дозволяє створити належні умови для виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

У решті вимог заяви суд відмовив через те, що ці заходи не є адекватними та не забезпечать збалансованість інтересів сторін.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 скасовано ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2022.

В задоволенні заяви Середнянської селищної ради про вжиття заходів щодо забезпечення позову у справі № 907/269/22 відмовлено. Здійснено розподіл судового збору.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність зв`язку між заходом забезпечення позову, застосованим судом першої інстанції, і предметом позовних вимог та що накладення арешту на земельні ділянки не є співмірним заходом забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами немайнового характеру. Також зазначив, що цей захід забезпечення позову не сприятиме збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень

3.1. Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Середнянської селищної ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 і вирішено здійснити перегляд постанови суду апеляційної інстанції у порядку письмового провадження.

13.02.2023 на запит Верховного Суду від Господарського суду Закарпатської області надійшли матеріали справи № 907/269/22.

Зважаючи на викладене, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку про розгляд справи № 907/269/22 у розумний строк у розумінні положень статті 114 Господарського процесуального кодексу України, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

3.2. Не погоджуючись із висновками Західного апеляційного господарського суду, Середнянська селищна рада подала касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в цій справі, а ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2022 залишити в силі.

Середнянська селищна рада у касаційній скарзі посилається на абзац 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зокрема на те, що оскаржуване судове рішення суперечить нормам статей 136, 137 цього Кодексу. Зазначає, що з аналізу вказаних норм процесуального права вбачається, що застосування такого заходу забезпечення позову як арешт майна не ставиться в залежність від того чи є предметом спору майнові чи немайнові вимоги, на що помилково посилається апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові. На думку скаржника, помилковими є висновки апеляційного господарського суду про те, що вимоги позивача про "передачу вказаних земельних ділянок до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування" не є вимогами, безпосередньо пов`язаними з поверненням/витребуванням земельних ділянок на користь позивача. Вважає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки обставинам справи та неправомірно проігнорував доводи, на які позивач посилався у відзиві на апеляційну скаргу, - дії ДП "ДоброБуд" та відповідача можуть вплинути на ефективний захист прав та інтересів позивача; залишив поза увагою, що надалі зберігатиметься державна власність на земельні ділянки, що позбавить можливості застосувати Перехідні положення Земельного кодексу України (2768-14) , внаслідок чого земельні ділянки не перейдуть у комунальну власність за наявності усіх підстав для цього. Стверджує про безпідставне відхилення клопотання позивача про долучення до справи доказу - наказу Головного управління Держгеокадастру від 17.10.2022 № 4-СГ "Про припинення права постійного користування земельними ділянками та передачу їх у постійне користування", який не був поданий до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно не залежали від позивача. Стверджує, що з моменту виконання вказаного наказу Головного управління Держгеокадастру та державної реєстрації припинення права постійного користування за ДП "АФ "Леанка" та реєстрації права постійного користування за ДП "ДоброБуд", відповідач не матиме підстав для передачі відповідних земель у власність позивача, що нівелює потенційне рішення суду у цій справі та в подальшому призведе до необхідності позивача ініціювати нові судові спори для реалізації свого права правомірного очікування. Посилається на те, що апеляційним господарським судом не взято до уваги, що накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків ДП "АФ "Леанка", не позбавить його прав володіння та користування вказаним майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків.

3.3. Скаржник у пункті 78.8 касаційної скарги заявив клопотання про долучення до матеріалів справи наказу Головного управління Держгеокадастру від 17.10.2022 № 4-СГ "Про припинення права постійного користування земельними ділянками та передачу їх у постійне користування". Оскільки у клопотанні позивач фактично просить прийняти і надати оцінку новому доказу у справі, а згідно з частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, то Верховний Суд відмовляє в задоволенні цього клопотання позивача.

3.4. 14.02.2023 до Верховного Суду від Головного управління Держгеокадастру надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Зазначає про безпідставність посилань позивача на те, що бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в питанні про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП "АФ "Леанка" порушує його права та законні інтереси. На думку заявника, будь-які речові права, похідні від права власності на земельні ділянки, не є перешкодою для переходу земельних ділянок із державної власності у комунальну власність у випадку, якщо такий перехід передбачений законом. Також зазначає, що наказ Головного управління Держгеокадастру від 17.10.2022 № 4-СГ "Про припинення права постійного користування земельними ділянками та передачу їх у постійне користування" був скасований згідно з наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 27.12.2022 № 404 "Про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області "Про припинення права постійного користування земельними ділянками та передачу їх у постійне користування від 17.10.2022".

Оскільки Головне управління Держгеокадастру звернулось із відзивом від 03.02.2023 на касаційну скаргу 08.02.2023, про що свідчить роздруківка з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта", тобто з пропуском строку, встановленого ухвалою Верховного Суду від 16.01.2023, та клопотання про продовження строку на його подання не заявило, то колегія суддів дійшла висновку про залишення зазначеного відзиву без розгляду відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України (подібний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 915/675/19).

3.5. Фонд державного майна України (далі - ФДМУ) подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу Середнянської селищної ради задовольнити, скасувавши постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022, а ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2022 залишити в силі.

Як вбачається з відзиву ФДМУ, він не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги (стаття 297 Господарського процесуального кодексу України). Оскільки ФДМУ не додало документ про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, то поданий ФДМУ відзив залишається без розгляду (до аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.01.2021 у справі № 916/3600/19).

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній вимоги і доводи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

4.2. Як вбачається із матеріалів касаційної скарги, Середнянською селищною радою оскаржується постанова суду апеляційної інстанції в частині перегляду ухвали суду першої інстанції, якою накладено арешт на всі земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" згідно з державними актами на право постійного користування землею серій І - ЗК № 000715, І - ЗК № 000717, І - ЗК № 000718, І - ЗК № 000719, а також інші земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" до набрання рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/269/22 законної сили, а тому з огляду на норми статті 300 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції переглядається саме в цій частині.

4.3. Порядок вжиття судом заходів забезпечення позову врегульований нормами статей 136, 137, 140, 144 Господарського процесуального кодексу України.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент подання відповідної заяви про забезпечення позову та її розгляду судами попередніх інстанцій), згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.

Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 137 Господарського процесуального кодексу України (у відповідній редакції).

Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога вирежена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.

Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

У п. 4.8 постанови Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (до такого висновку дійшов Верховний Суду в пункті 8.9 постанови Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20 та у пункті 22 постанови від 25.09.2020 у справі № 925/77/20).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначено, що коли позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Як вбачається із касаційної скарги та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у цій справі є визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - прийняти рішення про припинення належного ДП "АФ "Леанка" права постійного користування земельною ділянкою та передачу її до земель запасу селищної ради, тобто немайнові вимоги, з чим погоджується і позивач (у позовній заяві самим позивачем зазначено про заявлення ним одної вимоги немайнового характеру чотири рази (а.с. 20, т. 1).

З урахуванням того, що предметом спору є немайнові вимоги, згідно з висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, які повинні судом враховуватись відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди мали дослідити, чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду.

Саме із такого розуміння наведених положень процесуального законодавства та висновків Верховного Суду виходив суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову за поданою позивачем заявою.

4.4. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції, забезпечуючи позов шляхом накладення арешту на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка", не врахував, що такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на земельні ділянки, не узгоджується з предметом та підставами позову; позовні вимоги у цій справі не стосуються безпосередньо повернення чи витребування земельних ділянок на користь позивача, тобто не мають майнового характеру, за наявності яких суд міг би забезпечити позов шляхом накладення арешту на відповідні земельні ділянки; накладення арешту на земельні ділянки не є співмірним заходом забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами немайнового характеру.

4.5. Судом першої інстанції також не взято до уваги, що у випадку застосування такого засобу забезпечення позову, як арешт майна, зокрема земельних ділянок, арешт має стосуватись саме майна (в цьому випадку земельних ділянок), належного до предмета спору. Водночас місцевим господарським судом було накладено арешт не лише на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" згідно з державними актами на право постійного користування землею серій І - ЗК № 000715, І - ЗК № 000717, І - ЗК № 000718, І - ЗК № 000719, щодо яких позивач просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП "АФ "Леанка" права постійного користування та просив зобов`язати прийняти відповідні рішення, а на всі інші земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка" до набрання рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/269/22 законної сили, що суперечить інституту заходів забезпечення позову.

Ці висновки суду першої інстанції зроблені без урахування висновків, викладених у пункті 8.9 постанови Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20.

4.6. Судом першої інстанції не було дотримано і висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, адже за наявності немайнової вимоги у цьому спорі судом не досліджувалось, чи не призведе невжиття відповідних заходів забезпечення позову до ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до господарського суду, а помилково досліджувалося, чи забезпечить застосування відповідного заходу забезпечення позову фактичне виконання судового рішення, що не є об`єктом дослідження у спорах з немайновими вимогами.

4.7. Отже, суд першої інстанції неправильно застосував статті 136, 137, 236 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин, дійшов помилкового висновку про часткове задоволення заяви позивача та необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка", а тому суд апеляційної інстанції правильно скасував ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2022 та обґрунтовано відмовив в задоволенні заяви Середнянської селищної ради про вжиття заходів щодо забезпечення позову у справі № 907/269/22.

4.8. У касаційній скарзі Середнянська селищна рада зазначає, що в неї як в органу місцевого самоврядування виникли правомірні очікування щодо можливості переходу земельних ділянок, які знаходяться в користуванні ДП "АФ "Леанка", у комунальну власність внаслідок припинення права постійного користування у ДП "АФ "Леанка", однак такі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про відсутність зв`язку між обраним позивачем і вжитим судом першої інстанції заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог і відсутність підстав для накладення арешту на земельні ділянки державної форми власності, зареєстровані за Головним управління Держгеокадастру, які перебувають у постійному користуванні ДП "АФ "Леанка".

Крім того, відповідно до пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки.

Доводи позивача у цій частині фактично зводяться до вирішення обґрунтованості позову, що не здійснюється під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Щодо доводів касаційної скарги про безпідставність відхилення апеляційним господарським судом клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказу - наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 17.10.2022 № 4-СГ "Про припинення права постійного користування земельними ділянками та передачу їх у постійне користування", який не був поданий до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно не залежали від позивача, необхідно зазначити, що у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено не безпідставно, як помилково зазначає позивач, а з огляду на не доведення останнім будь-яких обставин, які б свідчили про неможливість надання зазначеного доказу суду першої інстанції до винесення судом оскарженої ухвали від 18.10.2022.

Доводи касаційної скарги щодо неприйняття вказаного доказу до уваги судом апеляційної інстанції фактично зводяться до надання іншої оцінки причинам ненадання позивачем вказаного наказу Головного управління Держгеокадастру до суду першої інстанції, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на вимоги статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

4.9. Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не спростовують висновків апеляційного суду, покладених в основу оскарженої постанови, та встановлених обставин, які в силу положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не можуть набути інакшої оцінки суду касаційної інстанції, оскільки за змістом цієї норми процесуального права суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.