910/15232/20 Про визнання недійсним договору поруки - 02.03.2023 Прийняття

1. На розгляд суду поставлено питання наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору поруки за ознаками фраудаторності (боржник у справі про банкрутство поручився за виконання третьою особою вже простроченого зобов`язання, перебуваючи в стані фінансової неспроможності).

Хронологія подій та опис обставин, встановлених судами.

2. У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/15232/20 за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртеральянс" (далі - ТОВ "Укртеральянс"), провадження в якій відкрито ухвалою суду від 23.11.2020.

3. 01.04.2013 між ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" (страховик), АТ КБ "ПриватБанк" (страхувальник) укладено договір страхування кредитів № 13/04/01-01К, відповідно до пункту 1.1 якого предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном страхувальника.

Згідно з пунктом 1.2 договору страхування кредитів страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальнику завдані збитки у межах страхової суми в порядку і на умовах, передбачених цими договорами, а страхувальник зобов`язується своєчасно сплатити страховий платіж та виконувати інші умови цих договорів.

Предметом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов`язані зі збитками, які можуть бути завдані страхувальнику внаслідок невиконання (або неналежного виконання) позичальниками, вказаними в додатках до договору, своїх обов`язків, передбачених кредитними договорами між страхувальником та позичальниками (надалі - кредитні договори) щодо своєчасного, повного повернення ними кредитів. Застрахованими по цьому договору є кредитні договори згідно додатків до договору (пункт 2.1 договору страхування кредитів).

Пунктом 3.1 договору страхування кредитів визначено, що страховим випадком за цим договором є невиконання (неналежне виконання) позичальниками своїх обов`язків перед страхувальником, передбачених кредитними договорами, а саме: неповернення або часткове неповернення позичальниками кредитів у встановлені кредитними договорами строки, невиплата позичальниками в повному обсязі і в установлені кредитним договором строки процентів за користування кредитом. При настанні страхового випадку страховик сплачує страхувальнику обумовлене договором страхування страхове відшкодування.

4. Відповідно до додатку № 1 до договору страхування кредитів від 01.04.2013 № 13/04/01-01К за цим договором застрахований, зокрема, наданий ТОВ "Долма" кредит на суму боргу 13 750 034 грн, страхова сума за яким становить 17 300 000 грн, а також кредит на суму боргу 10 000 000 грн, страхова сума за яким становить 12 400 000 грн.

5. 11.03.2014 АТ КБ "Приватбанк" звернулося до ПрАТ "СК "Інгосстрах" із заявою про страхову подію, в якій зазначило про непогашення ТОВ "Долма" у строк до 26.02.2014 частки кредиту в сумі 9 000 000 грн та 1 072 000 грн нарахованих відсотків.

6. 11.03.2014 ПрАТ "СК "Інгосстрах" складено страховий акт № 1467 Б/К, відповідно до якого порушення ТОВ "Долма" умов кредитного договору від 26.12.2012 № Т001/12Г/С та неповернення в строк до 26.02.2014 АТ КБ "Приватбанк" частки кредиту в сумі 9 000 000 грн та нарахованих відсотків у розмірі 1 126 000 грн внаслідок неплатоспроможності визнано страховим випадком та прийнято рішення виплатити страхове відшкодування в розмірі 10 126 000 грн.

7. ПрАТ "СК "Інгосстрах" здійснено виплату страхового відшкодування ТОВ "Долма" на суму 10 126 000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 11.03.2014 № 850 та № 853 із зазначеним у призначеннях платежів страхового акту від 11.03.2014 № 1467 Б/К.

8. ПрАТ "СК "Інгосстрах" звернулося до ТОВ "Долма" з листом від 13.03.2014 № 13-03/02-01 щодо отриманого права регресної вимоги внаслідок виплати 11.03.2014 страхового відшкодування в сумі 10 126 000 грн за договором страхування кредитів від 01.04.2013 № 13/04/01-01К.

9. У відповідь на цей лист ТОВ "Долма" листом від 18.03.2014 № 2014/03/18-1 повідомило, що не має можливості відшкодувати ПрАТ "СК "Інгосстрах" грошові кошти в сумі 10 126 000 грн.

10. Відтак, 20.03.2014 між ПрАТ "СК "Інгосстрах" (кредитор) та ТОВ "Долма" (боржник) укладено угоду про добровільне погашення заборгованості, відповідно до умов якої боржник визнає, що його заборгованість перед кредитором на момент укладення даної угоди становить 10 126 000 грн, яка буде погашена шляхом перерахування коштів на поточний рахунок кредитора протягом 3 (трьох) років з моменту укладення цієї угоди до 20.03.2017.

11. У подальшому, 13.03.2017 між ПрАТ "СК "Інгосстрах" (кредитор) та ТОВ "Укртеральянс" (поручитель) укладено договір поруки № 20/02-2017-2, у відповідності до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов`язку ТОВ "Долма" (надалі іменується "боржник") щодо оплати (компенсації) витрат кредитора, пов`язаних зі сплатою страхового відшкодування (регресної вимоги) у відповідності до договору страхування кредитів від 01.04.2013 року № 13/04/01-01К у розмірі 10 126 000 грн, що виникли у зв`язку з виконання кредитором обов`язків боржника перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 26.12.2012 року № Т001/12Г/С та додатково зазначені в угоді про добровільне погашення заборгованості від 20.03.2014 року.

Згідно з пунктом 1.2 договору поруки у випадку порушення боржником обов`язку за основними договорами (Угодою про добровільне погашення заборгованості), боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Пунктом 2.4 договору поруки сторони підтверджують, що строк позовної давності щодо зобов`язань сторін, які виникають за основним договором та/або цим договором, в тому числі у випадку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за основним договором та/або цим договором, становить п`ятнадцять років.

Відповідно до пункту 3.1 договору поруки поручитель зобов`язаний у разі порушення боржником забезпеченого порукою обов`язку за основним договором, самостійно виконати зазначений обов`язок боржника перед кредитором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора, не пізніше строку встановленого у п.1.1 цього договору.

12. У зв`язку з невиконанням ТОВ "Долма" своїх зобов`язань ПрАТ "СК "Інгосстрах" зверталося до ТОВ "Укртеральянс", як поручителя, з вимогою від 05.12.2019 № 05/12-19-1 про сплату боргу.

13. У відповіді від 06.12.2019 № 06-12/2019 ТОВ "Укртеральянс" повідомило ПрАТ "СК "Інгосстрах" про відсутність можливості погасити заборгованість у сумі 85 997 625,04 грн.

Подання до суду позову.

14. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 визнано грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Укртеральянс" в розмірі 684 718 391,18 грн та ПрАТ "СК "Інгосстрах" в розмірі 752 388 505,36 грн.

15. 09.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява АТ КБ "ПриватБанк", як заінтересованої особи, до ТОВ "Укртеральянс" та ПрАТ "СК "Інгосстрах" про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору поруки від 13.03.2017 № 20/02-2017-2.

16. Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок укладення такого договору поруки ТОВ "Укртеральянс" додатково прийняло на себе обов`язки в якості солідарного боржника ТОВ "Долма", що також перебувало в скрутному фінансовому становищі, зі сплати 10 126 000 грн, та 360 % річних, у зв`язку з чим виконання ТОВ "Укртеральянс" грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, що у свою чергу можна розцінити як завдання збитків, зокрема, кредитору АТ КБ "ПриватБанк", що свідчить про недобросовісність поведінки при укладенні договору поруки та його фраудаторність.

Розгляд справи судами.

17. 11.07.2022 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2022, у справі № 910/15232/20 (910/18130/21) позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладання договір поруки від 13.03.2017 № 20/02-2017-2, укладений між ТОВ "Укртеральянс" та ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" .

18. Судові рішення мотивовані тим, що оспорюваний договір поруки є фраудаторним та за своїм змістом суперечить вимогам закону - частинам першій, п`ятій статті 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, та відповідно до статті 234 ЦК України є фіктивним.

Зазначено, що ТОВ "Укртеральянс" при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і, знаходячись в стані надкритичної неплатоспроможності, було укладено договір поруки в забезпечення виконання фактично простроченого зобов`язання, що є противагою меті здійснення підприємницької діяльності. ТОВ "Укртеральянс" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу. Такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ.

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

19. 08.12.2022 безпосередньо до Верховного Суду засобами електронного поштового зв`язку ПрАТ "СК "Інгосстрах" подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

20. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження у цій справі, скаржник зазначає про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а також їх застосування без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 904/624/19, від 02.12.2020 у справі № 910/6179/17.

21. Крім того, скаржником зазначено про:

неповноту дослідження обставин (відсутність дослідження у цілому відносин у ретроспективі);

невзяття до уваги доказів - неврахування висновку експертизи щодо розумної економічної мети;

а також неврахування ролі АТ КБ "ПриватБанк" у спірних відносинах;

безпідставність висновку про неплатоспроможність ТОВ "Долма".

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

22. До Верховного Суду від АТ КБ "ПриватБанк" надійшов відзив на касаційну скаргу ПрАТ "СК "Інгосстрах", в якому із посиланням на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права наведено прохання залишити без задоволення цю касаційну скаргу, а оскаржені судові рішення - залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій.

А. Щодо суті касаційної скарги.

23. Заслухавши присутніх у судовому засіданні учасників справи, розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи скаржника, здійснивши перевірку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

24. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

25. Тому твердження у касаційній скарзі про неповноту дослідження обставин (відсутність дослідження у цілому відносин у ретроспективі) та невзяття до уваги доказів - неврахування висновку експертизи щодо розумної економічної мети відхиляються колегією суддів, оскільки суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин та доказів, з яких виходили суди при вирішенні справи. Крім того, з цього приводу суд апеляційної інстанції вказав, що судовому експерту не надавалися, а відтак і не досліджувалися при проведенні судової економічної експертизи фінансові звіти товариства, що відображають реальний фінансовий стан товариства, первинні і зведені документи бухгалтерського та податкового обліку і звітності тощо, як на час укладення спірного договору поруки, так і після його укладення.

Відтак, суд цілком обґрунтовано критично оцінив наданий висновок, оскільки при визначенні економічної доцільності укладення ТОВ "Укртеральянс" договору поруки від 13.03.2017 року № 20/02-2017-2 та його впливу на активи товариства судовим експертом взагалі не досліджувався фінансовий стан ТОВ "Укртеральянс".

26. Як зазначено вище, суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов (визнаючи недійсним спірний Договір поруки), виходили з того, що оспорюваний договір поруки є фраудаторним та за своїм змістом суперечить вимогам закону - частинам першій, п`ятій статті 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків - ТОВ "Укртеральянс" при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і, знаходячись в стані надкритичної неплатоспроможності, уклав договір поруки в забезпечення виконання фактично простроченого зобов`язання, що є противагою меті здійснення підприємницької діяльності. ТОВ "Укртеральянс" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу. Такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань.

27. Судова колегія погоджується з цим висновком з огляду на таке.

28. Як зазначено позивачем у позові, він посилався, що спірний договір укладено не лише всупереч положенням статті 234 ЦК України (правові наслідки фіктивного правочину), але також, що підставою для визнання недійсним спірного договору є недотримання сторонами договору положень статей 3, 13 ЦК України, а також заподіяння шкоди кредиторам цим договором.

29. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

30. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

31. Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

32. Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при визнанні недійсним спірного договору поруки, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

33. Так, у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) предметом судового розгляду був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

34. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.

35. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

36. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

37. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

38. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

39. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

40. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

41. Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16:

"Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

42. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19(902/1243/20)).

43. Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.

44. Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

45. Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

46. Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що:

сумарний розмір чистих активів ТОВ "Укртеральянс" станом на 31.12.2016 року складав 21 593 грн, чистий прибуток - 0 грн;

у ТОВ "Укртеральянс" існували станом на 13.03.2017 непогашені грошові зобов`язання перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитними договорами від 25.04.2013 № 2У040Г у розмірі 372 944 грн, від 25.04.2013 року № 2У041Г у розмірі 215 076 112 грн;

не здійснюючи реалізацію права вимоги до основного боржника - ТОВ "Долма", кредитор - ПрАТ "СК "Інгосстрах" провів штучне збільшення заборгованості, нарахувавши поручителю - ТОВ "Укртеральянс" 360 процентів річних за прострочення поручителем виконання грошового зобов`язання перед кредитором, чим штучно збільшив свої грошові вимоги до ТОВ "Укртеральянс" по основному боргу в розмірі 10 126 000 грн більш як в десять разів - до 121 608 853,67 грн.

Судами зазначено, що встановлення процентів річних у розмірі 360 % в 120 разів перевищує звичайний розмір процентів, передбачений статтею 625 ЦК України, що є нетиповим та економічно необґрунтованим для даного виду договорів, а саме договору поруки.

Тобто, ТОВ "Укртеральянс" при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів і, знаходячись в стані надкритичної неплатоспроможності, уклало договір поруки в забезпечення виконання фактично простроченого зобов`язання, що є противагою меті здійснення підприємницької діяльності. ТОВ "Укртеральянс" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу. Такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань.

47. Беручи до уваги наведене, суди першої та апеляційної інстанцій цілком обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для визнання укладеного між ПрАТ "СК "Інгосстрах" та ТОВ "Укртеральянс" правочину - Договору поруки від 13.03.2017 № 20/02-2017-2 недійсним, при укладенні якого відповідачі діяли недобросовісно та зловживали правами щодо позивача з метою уникнення задоволення вимог позивача як кредитора, відтак цей правочин є фраудаторним правочином.

48. Доводи касаційної скарги не спростовують цих висновків суду, оскільки договір визнавався недійсним з підстав положень статей 3, 13 ЦК України - досліджувалися не лише ознаки фіктивності договору, а спрямування його наслідків на завдання шкоди кредитору боржника.

49. Із цього приводу слід зауважити, що добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (стаття 3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. При цьому діяльність у підприємницькій сфері має бути, за загальним правилом, спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.

50. Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, учасники такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри учасників такого правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності.

51. Мотиви скаржника щодо регулювання нормативів ліквідності як підстави для відмови у позові про визнання спірного правочину недійсним не мають суттєвого значення для кваліфікації спірних відносин, оскільки лежать у площині специфічного статусу скаржника як страховика, тобто відносяться до суб`єктивних факторів, що не впливають на сутнісну природу спірного правочину як фраудаторного саме за своїм змістом.

52. Крім того, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги про неврахування ролі АТ КБ "ПриватБанк" у спірних відносинах та безпідставність висновку про неплатоспроможність ТОВ "Долма" (слід підкреслити, що суди вказували про неможливість виконання ТОВ "Долма" своїх зобов`язань у 2017 році (час укладення спірного договору), а не про перебування товариства в процедурах неплатоспроможності (банкрутства)) жодним чином не впливають на правильність висновків судів про фраудаторність оспорюваного договору.

53. Судова колегія зауважує, що з приводу подібності правовідносин звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

54. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

55. При цьому Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

56. Слід зауважити, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

57. Тому твердження скаржника, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 904/624/19, від 02.12.2020 у справі № 910/6179/17, визнається судовою колегією безпідставним, оскільки встановлені судами фактичні обставини справи, що формують зміст правовідносин, у цій справі та у справах, на які посилається скаржник, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

58. Зокрема, у постанові від 06.10.2022 у справі № 904/624/19 Верховний Суд дійшов висновку необхідності дослідження у ретроспективі відносин, що склалися між учасниками оспорюваного правочину, саме для встановлення ознак фраудаторності, а не навпаки, як наполягає скаржник у нинішній справі, для встановлення відсутності таких ознак.

Крім того, посилання скаржника на позицію у справі № 904/624/19 є вирваною з контексту постанови та ця позиція навпаки підтверджує правильність висновків судів у цій справі. Зокрема, у пункті 59 постанови від 06.10.2022 у справі № 904/624/19 Верховний Суд вказав: "Посилання судів на статтю 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) щодо Договору про відступлення права вимоги до СПП "БІЛЕ ОЗЕРО", укладеного 21.01.2018 № 21-01/2018 між ТОВ "АГРОЦЕНТР-ПЛЮС" та ТОВ "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015", як підстави для відмови у позові є необґрунтованим, оскільки ним (Договором № 21-01/2018) вирішувалося лише питання способу відплатності по договорах купівлі-продажу нерухомості, а безпосереднім предметом позову є визнання недійсним договорів купівлі-продажу, що має бути досліджено у сукупності в розрізі обставин, як тих, що передували укладенню спірних договорів купівлі-продажу, так і тих, що відбулися пізніше. Застосована судами концепція щодо неможливості визнання недійсним договорів купівлі-продажу лише з мотиву того, що договір про відступлення права вимоги до СПП "БІЛЕ ОЗЕРО", укладений 21.01.2018 № 21-01/2018 між ТОВ "АГРОЦЕНТР-ПЛЮС" та ТОВ "ЕФЕКТІНВЕСТ-2015", не визнаний судами недійсним, не відповідає діючому законодавству, оскільки останнє не узалежнює можливість визнання договору недійсним від законності способу оплати за договором."

У справі, що переглядається, немає такого характеру правовідносин як у справі № 904/624/19.

59. У постанові від 02.12.2020 у справі № 910/6179/17 Верховний Суд аналізував питання належності та допустимості доказів - а саме висновків експерта (який із них слід брати до уваги), а не питання повноти здійсненого експертом дослідження, що мало місце у цій справі.

60. Так, суд апеляційної інстанції вказав, що судовому експерту не надавалися, а відтак і не досліджувалися при проведенні судової економічної експертизи фінансові звіти товариства, що відображають реальний фінансовий стан товариства, первинні і зведені документи бухгалтерського та податкового обліку і звітності тощо, як на час укладення спірного договору поруки, так і після його укладення.

Тому було критично оцінено наданий висновок, оскільки при визначенні економічної доцільності укладення ТОВ "Укртеральянс" договору поруки від 13.03.2017 № 20/02-2017-2 та його впливу на активи товариства судовим експертом взагалі не досліджувався фінансовий стан ТОВ "Укртеральянс".

61. Наведене вище свідчить про неподібність обставин та правовідносин у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається.

62. Відтак, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

63. У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що наведені Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Тому касаційна скарга Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - залишенню без змін.