923/1030/21 Про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності та повернення майна - 11.06.2024 Прийняття

1. У серпні 2021 року заступник керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - РВ ФДМУ) та фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Радішевської Ольги Іванівні, в якій просив суд визнати недійсним договір оренди індивідуального визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.08.2018 № 1492-18-065, укладений між РВ ФДМУ та ФОП Радішевською О. І.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між відповідачами у справі 20.08.2018 було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності та відноситься до об`єктів освіти державної власності, яке не може використовуватись не за освітнім призначенням, а тому не могло бути передано в оренду через існування прямої заборони на рівні Законів України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.01.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024, у задоволені позову відмовлено повністю.

4. Судові рішення обґрунтовано тим, що фактичні обставини справи свідчать про те, що не було потреби у використанні спірних приміщень в освітній діяльності; внесення орендарем орендної плати сприяло додатковому фінансуванню навчального закладу; розміщення перукарні не перешкоджає здійсненню навчально-виховного процесу, а також прокурором не доведено порушення майнових прав чи інтересів позивача, настання негативних наслідків такого порушення, оскільки передача в оренду об`єкта - нежитлового приміщення гуртожитку відбулася за погодженням власника державного майна. Крім того, апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що позовні вимоги прокурора щодо повернення орендованого майна МОН України не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки сторонами спірного договору виступають РВ ФДМУ, ФОП Радішевська О. І. та Херсонській державний університет (далі - Університет).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 у справі № 923/1030/21, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме статей 19, 53 Конституції України, статей 52, 56, 80 Закону України "Про освіту", статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , та порушення норм процесуального права, а саме статей 7, 74- 79, 86 ГПК України, без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено, зокрема, у постановах від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 13.10.2021 у справі № 923/1169/20, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, від 10.01.2024 у справі № 924/391/23, від 29.01.2019 у справі № 922/2632/17, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 та інших.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. РВ ФДМУ у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Інші учасники справи своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористались.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.05.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 у справі № 923/1030/21 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 11.06.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. 20.08.2018 між РВ ФДМУ та ФОП Радішевською О. І. було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 1492-128-065, за умовами якого:

- у строкове платне користування передано державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 13,9 м2 на першому поверсі будівлі гуртожитку № 3, яке обліковується на балансі Університету, розташоване за адресою: м. Херсон, вул. Університетська, 2. Вартість майна визначена суб`єктом оціночної діяльності ФОП Броніним А. О. згідно з висновком про вартість станом на 30.06.2018 і становить за незалежною оцінкою 76 009 грн, без урахування ПДВ (пункт 1.1);

- майно передається в оренду з метою здійснення побутового обслуговування населення - перукарня (пункт 1.2);

- орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, зазначений в договорі, але не раніше дати підписання сторонами акта приймання-передачі майна. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку, складеному за Методикою оцінки, та за актом приймання-передавання, складеному на момент підписання цього договору (пункти 2.1, 2.3);

- договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 20.08.2018 по 20.07.2021 (пункт 10.1).

10. Додатковим договором від 01.06.2021 № 1 до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.08.2018 № 1492-128-065 змінено строк дії договору до 20.08.2023.

11. Актом приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 20.08.2018, нежитлове приміщення площею 13,9 м2 на першому поверсі будівлі гуртожитку № 3, яке обліковується на балансі Університету та розташоване за адресою: м. Херсон, вул. Університетська, 2, передано в строкове платне користування орендареві - ФОП Радішевській О. І.

12. Згідно з свідоцтвом про право власності від 16.06.2010 серії САС № 889528, виданого Херсонською міською радою, держава в особі МОН України є власником нерухомого майна - будівель та споруд Університету, розташованого за адресою: Херсонська область, м. Херсон, вул. 40 річння Жовтня, буд. 2-4/ вул. Ливарна, буд.1, що складаються з гуртожитку № 3, А, загальною площею 7153,1 м2, гуртожитку № 4, Б, загальною площею 7040,6 м2, навчального корпусу, В, загальною площею 2074,4 м2, мостіння, № І, ІІ, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.07.2010 № 26719807, виданого Херсонським державним бюро технічної інвентаризації, а також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.07.2021 № 264332415.

13. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером № 1724605965101 зареєстровано право державної власності на будівлі та споруди Університету, у тому числі на приміщення гуртожитку № 3, розташоване за адресою: м. Херсон, вул. Університетська, 2, загальною площею 7153,1 м2, власником яких є МОН України.

14. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ФОП Радішевська О. І. здійснює підприємницьку діяльність. Основним видом діяльності є надання послуг перукарнями та салонами краси (основний), надання інших індивідуальних послуг, діяльність у сфері фотографії, інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, надання в оренду й експлуатацію власного й орендованого майна.

15. 27.03.2018 РВ ФДМУ звернулося з листом № 07-03-01114 до МОН України про надання дозволу на укладення договору оренди приміщень, які є об`єктом оренди за спірним договором.

16. Листом від 06.07.2018 № 1/11-7069 МОН України погодило передачу зазначеного майна в оренду та наголосило на необхідності врахувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу.

17. Наказом РВ ФДМУ від 20.08.2018 № 412 прийнято рішення про передачу зазначеного державного майна в оренду ФОП Радішевській О. І. строком на 2 роки.

18. У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, орендар звернувся до РВ ФДМУ із заявою від 20.05.2021 про внесення змін до договору в частині збільшення терміну дії договору до 5-ти років, з метою приведення у відповідність із мінімальним строком оренди відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ (157-20) .

19. Листом від 07.05.2021 № 1/11-31З8 МОН України погодило внесення змін до договору в частині збільшення терміну дії договору до 5-ти років, з метою приведення у відповідність із мінімальним строком оренди відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (157-20) та додатковим договором від 01.06.2021 № l строк дії договору встановлено до 20.08.2023.

20. Відповідно до статуту Університету, затвердженого наказом МОН України від 08.08.2019 № 1083, Університет - заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність (пункт 1.1); МОН України реалізує права та обов`язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, у підпорядкуванні та сфері якого перебуває Університет (пункт 4.1); матеріально-технічна база Університету включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності (пункт 9.1).

21. Предметом спору у цій справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання недійсним договору оренди індивідуального визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності та повернення майна.

Позиція Верховного Суду

22. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частково задоволенню, з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

24. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

25. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у від 27.07.2020 у справі № 912/686/17 (подібний висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 920/1034/21).

26. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку підтвердилися, з огляду на таке.

27. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності та повернення майна, оскільки у спірних правовідносинах за оспорюваним договором оренди майно закладу освіти було передано в користування для здійснення підприємницької діяльності, а саме розміщення перукарні, яка надає послуги населенню, тобто у цілях, які ніяк не пов`язані із навчально-виховним процесом Університету, що суперечить законодавству, зокрема, положенням частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (у редакції, чинній на час укладення договору), яка встановлювала, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

28. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що фактичні обставини справи свідчать про те, що потреба у використанні спірних приміщень в освітній діяльності була відсутня; внесення орендарем орендної плати сприяло додатковому фінансуванню навчального закладу; розміщення перукарні не перешкоджає здійсненню навчально-виховного процесу, а матеріали справи не містять жодних доказів того, що діяльність орендаря порушує умови безпечної роботи закладу, тому суди дійшли висновку, що відповідачами під час укладення договору оренди від 20.08.2018 було дотримано вимоги чинного законодавства.

29. Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

30. Так, згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

31. Частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

32. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

33. За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

34. У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

35. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

36. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

37. Відповідно до імперативних вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019, тобто на час укладення оспорюваного договору оренди від 20.08.2018) об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають використанню не за освітнім призначенням.

38. Судами попередніх інстанцій не спростовано твердження прокурора про укладення оспорюваного договору стосовно приміщень державного закладу освіти з метою здійснення побутового обслуговування населення (перукарня), тобто не за освітнім (навчально-виховним чи науковим) призначенням, що свідчить про порушення сторонами при вчиненні оспорюваного правочину положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019).

39. При цьому попереднє надання МОН України як органом, уповноваженим управляти майном Університету, дозволу РВ ФДМУ на передачу ФОП Радішевській О. І. в оренду спірного нежитлового приміщення з метою розміщення перукарні жодним чином не спростовує невідповідність оспорюваного договору оренди вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019), оскільки саме по собі дотримання позивачем процедури погодження договору оренди нерухомого державного майна, передбаченої статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не робить такий договір дійсним.

40. Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти. Таким чином, за змістом положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019) нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом приміщень для навчального процесу не надає права передавати їх в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

41. Відповідно до частин 1, 2, 7 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

42. В зв`язку з цим колегія суддів погоджується з доводами скаржника про безпідставність посилання апеляційного суду в обґрунтування підстав відмови в задоволенні позову на частину 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (796-2010-п) "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", позаяк ця постанова має підзаконний характер і має застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України "Про освіту" (2145-19) (в редакції, чинній з 28.09.2017), який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за цільовим (освітнім) призначенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 05.08.2020 у справі № 913/152/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

43. Зважаючи на те, що предметом позовів у справах №904/3956/17 та №922/2648/16 є визнання недійсними договорів оренди приміщень навчальних закладів, укладених до 28.09.2017, та правові висновки Верховного Суду в зазначених справах ґрунтуються виключно на тлумаченні та застосуванні норм статей 61, 63 Закону України "Про освіту" № 1060-ХІІ від 23.05.1991, чинного до 28.09.2017, тоді як договір оренди від 20.08.2018 № 1492-18-065, який оспорюється у цій справі (№ 923/1030/21), укладено під час дії Закону України "Про освіту" від 05.09.2017 № 2145-VIII (2145-19) , що набрав чинності з 28.09.2017, тобто матеріально-правове регулювання правовідносин є різним, наведене виключає як подібність правовідносин у справах № 904/3956/17, № 922/2648/16 та цій справі, так і підстави застосування до спірних орендних правовідносин висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 та від 29.03.2018.

44. Наведеним повністю спростовується висновок судів попередніх інстанцій про те, що чинним законодавством в сфері освіти дозволяється надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі (такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 07.03.2018 у справі № 904/3956/17 та від 29.03.2018 у справі № 922/2648/16), тоді як ФОП Радішевська О. І. займає приміщення, яке на час укладення оспорюваного договору було вільним та не використовувалося у навчально-виховному та учбовому процесі Університету, а діяльність підприємця не порушує умови безпечної роботи навчального закладу, оскільки цей висновок апеляційного суду ґрунтується передусім на застосуванні норми частини 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (796-2010-п) , яка не відповідає Закону України "Про освіту" (2145-19) (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019) як правовому акту вищої юридичної сили.

45. Касаційна інстанція зауважує на помилковому неврахуванні судом апеляційної інстанції положень частини 6 статті 80 та частин 2, 6 статті 81 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017), згідно з якими майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 цього Закону. Державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки здійснюється на основі договорів між органами державної влади та приватними партнерами, які укладаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Передача в управління приватним партнерам в оренду, в концесію, в оперативне управління тощо рухомого та/або нерухомого державного та/або комунального майна, у тому числі земельних ділянок, забороняється.

46. Верховний Суд також зазначає, що хоча законодавство про освіту, яке було чинним на момент укладення договору оренди від 20.08.2018, допускало можливість використання майна закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, в якості вкладу в спільну діяльність або в рамках державно-приватного партнерства, проте, водночас забороняло передачу в оренду приватному партнеру нерухомого майна державного або комунального закладу освіти (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 922/2632/17, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі).

47. Отже, виходячи з системного аналізу змісту норм частин 4, 6 статті 80 та частин 2, 6 статті 81 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019) Верховний Суд дійшов висновку про те, що нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, на час укладення оспорюваного договору не могли використовуватися не за освітнім призначенням, а могли бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. У цьому випадку невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

48. Наведеним спростовується покладений в основу оскаржуваних судових рішень висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність прокурором порушення відповідачами вимог Закону України "Про освіту" (2145-19) при укладенні оспорюваного договору оренди від 20.08.2018.

49. Колегія суддів також враховує, що з 19.01.2019 набрала чинності нова редакція частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", на яку посилалися суди попередніх інстанцій та згідно з якою об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

50. Однак, зазначена правова норма, яка допускає можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, пов`язаних із обслуговуванням учасників освітнього процесу, в тому числі й перукарських, в силу положень частини 2 статті 5 ЦК України не має зворотної дії в часі до спірних правовідносин, пов`язаних з укладенням договору оренди від 20.08.2018, оскільки вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення).

51. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що в порушення вимог законодавства про освіту, чинного на час укладення договору оренди від 20.08.2018, нерухоме майно державного закладу освіти, який фінансується з державного бюджету, було передано підприємцю для використання не за цільовим (освітнім) призначенням, а з метою здійснення побутового обслуговування населення (перукарня), тому касаційна інстанція приймає до уваги правомірні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на те, що спірне приміщення передано в оренду ФОП Радішевській О. І. для розміщення перукарні, тобто суто в цілях підприємницької діяльності орендаря, не пов`язаної з навчально-виховним процесом.

52. Водночас висновок судів попередніх інстанцій про відсутність обґрунтування та доведення прокурором порушення інтересів держави при укладенні оспорюваного договору оренди, спростовується тими обставинами, що підставою для представництва прокуратурою у цьому випадку є порушення інтересів держави в особі МОН України, яке (порушення) полягало в укладенні договору оренди стосовно нерухомого майна державного закладу освіти, яке має використовуватися виключно за освітнім призначенням, внаслідок чого цей договір суперечить вимогам Закону України "Про освіту" (2145-19) (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019).

53. З огляду на викладене, рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 у справі № 923/1030/21 слід скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.08.2018 № 1492-18-065, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та ФОП Радішевською О. І., позовні вимоги у цій частині задовольнити.

54. Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

55. З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір оренди укладено між відповідачами - РВ ФДМУ та ФОП Радішевською О. І., однак відповідно до статті 216 ЦК України вимоги про повернення майна заявлені прокурором в інтересах МОН України, яке не було стороною оспорюваного правочину.

56. У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 918/862/22, від 26.01.2022 у справі № 924/637/20 викладено уточнюючий висновок про те, що правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

57. Правовим наслідком визнання договору недійсним є повернення орендованого приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, встановлених законом, однак такий правовий висновок не є релевантним до спірних правовідносин, так як стосується виключно застосування реституції між орендарем та орендодавцем як сторонами недійсного правочину (частина 1 статті 216 ЦК України).

58. Натомість у цій справі прокурор заявив позовну вимогу про повернення майна не орендодавцю або балансоутримувачу (РВ ФДМУ та Університету відповідно) як стороні договору оренди від 20.08.2018, а саме на користь МОН України як власника спірного майна.

59. Задоволення позовної вимоги власника (держави) про звільнення нежитлового приміщення об`єкта освіти та його повернення МОН України шляхом підписання акта приймання-передачі не можна вважати застосуванням наслідків недійсності оспорюваного договору оренди, тобто похідною вимогою про повернення орендарем одержаного на виконання такого правочину, яку (вимогу) помилково заявлено прокурором на підставі частини 1 статті 216 ЦК України.

60. За наведених вище обставин Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовної вимоги прокурора про зобов`язання орендаря звільнити та повернути майно МОН України.

Висновки Верховного Суду

61. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

У разі, коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з`ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим, висновки суду першої та апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення.

62. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина 1 статті 311 ГПК України).

63. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у контексті спірних правовідносин та з урахуванням системного аналізу змісту положень частин 4, 6 статті 80 та частин 2, 6 статті 81 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019) суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.08.2018 № 1492-18-065, укладеного між РВ ФДМУ та ФОП Радішевською О. І., тому рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 у справі № 923/1030/21 необхідно скасувати в цій частині, та ухвалити нове рішення, яким позов у частині цих позовних вимог задовольнити.

Розподіл судових витрат

64. Відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

65. За змістом пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

66. Зважаючи на висновок колегії суддів касаційної інстанції про скасування оскаржуваних судових рішень та часткове задоволення позовних вимог, судові витрати, понесені прокурором зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги та у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають пропорційному стягненню з РВ ФДМУ та ФОП Радішевської О. І. (порівну з кожного із зазначених відповідачів) на користь Херсонської обласної прокуратури.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 у справі № 923/1030/21 скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.08.2018 № 1492-18-065, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та фізичною особою - підприємцем Радішевською Ольгою Іванівною.

У цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.08.2018 № 1492-18-065, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та фізичною особою - підприємцем Радішевською Ольгою Іванівною.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 у справі № 923/1030/21 залишити без змін.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на користь Херсонської обласної прокуратури 1135 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 1702,50 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 2270 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з фізичної особи - підприємця Радішевської Ольги Іванівни на користь Херсонської обласної прокуратури 1135 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 1702,50 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 2270 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.