926/1455/19 Про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням та стягнення безпідставно збережених коштів - 28.02.2023 Прийняття

1. 30.03.2001 Багнянська сільська рада (продавець) і ОСОБА_1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу незакінченої будови цегляного магазину в селі Багна, згідно з яким Багнянська сільська рада зобов`язалася продати ОСОБА_1 на умовах товарного кредиту 66/100 ідеальної частини незавершеної будови цегляного магазину, який знаходиться в селі Багна, Вижницького району, Чернівецької області, а покупець зобов`язався прийняти незавершену будову магазину в селі Багна, завершити будівництво цілого приміщення за свій власний рахунок і таким чином розрахуватись з продавцем за наданий товар та кредит за нього виконанням будівельно-монтажних опоряджувальних робіт на частині будови, яка належатиме Багнянській сільській раді (на 34/100 ідеальної частки).

Згідно з пунктами 2.1. - 2.4. вказаного договору, покупець зобов`язався завершити будівництво купленої частини цегляного магазину в селі Багна до повного вводу його в експлуатацію і в рахунок плати за придбану частину будівлі та процентів за користування наданим товарним кредитом одночасно завершити за власні кошти будівництво тієї частини будови, яка залишається власністю Багнянської сільської ради і становить 34/100 ідеальної частини.

Будівництво повинно бути завершене протягом 270 календарних днів з моменту укладання договору. Розрахунок за придбану частину будівлі вважається здійсненим з часу підписання акту вводу в експлуатацію завершеного будівництва цегляного магазину. Продавець з моменту підписання цього договору передає покупцеві по акту прийому-передачі незавершену будову цегляного магазину в селі Багна, із них 66/100 - в приватну власність з розстрочкою платежу (виконанням обумовлених робіт) на 270 календарних днів. Покупець завершує будівництво цілісного комплексу за власні кошти в вищеназваний термін. Після завершення будівництва Багнянська сільська рада видає свідоцтво на право власності 66/100 ідеальної частини магазину ОСОБА_1, 34/100 - на право власності Багнянській сільській раді.

2. 13.02.2022 виконавчим комітетом Багнянської сільської ради видано:

- свідоцтво про право власності на 66/100 ідеальної частки будинку, розташованого в АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності та складається з двох приміщень загальною площею 137,50 кв.м.;

- свідоцтво про право власності на 34/100 ідеальної частки будинку, розташованого в АДРЕСА_1, що належить територіальній громаді Багнянської сільської ради на праві комунальної власності та складається з одного приміщення загальною площею 70,90 кв.м.

3. Разом з тим, відповідно до акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого об`єкта від 23.03.2006 Паламарюком Миколою Георгійовичем (на підставі рішення Багнянської сільської ради 06-ї сесії 04 - скликання від 05.05.2003) здійснено будівництво, за адресою: АДРЕСА_1, а саме проведено будівельні роботи по реконструкції незавершеного будівництвом магазину під магазин-бар.

Згідно з пунктом 8 вказаного акта, на об`єкті виконані згідно з державними будівельними нормами всі роботи, передбачені проектною документацією, змонтоване і випробуване обладнання, проведені пусконалагоджувальні роботи згідно з технологічними регламентами, створені безпечні умови для праці виробничого персоналу та перебування людей відповідно до вимог нормативів правових актів з охорони праці, пожежної безпеки, екологічних та санітарних норм.

4. 21.04.2006 державною приймальною комісією вирішено прийняти в експлуатацію пред`явлений комісії магазин-бар за адресою: АДРЕСА_1 . Акт підписано та затверджено без зауважень головою державної приймальної комісії - Багнянським сільським головою В. Бізінським та членами державної приймальної комісії.

5. В подальшому, 17.12.2008 між Паламарюком Миколою Георгійовичем та Багнянською сільською радою було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, загальною площею 700 кв.м. (кадастровий номер 7320580300:01:001:0096) за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно пункту 1.2. згаданого договору, земельну ділянку продано для обслуговування магазину та бару.

6. 18.05.2009, Паламарюк Микола Георгійович отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

7. Згідно з інформацією, що міститься у Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, будівля магазину-бару, загальною площею 285,2 кв.м., розташована на земельній ділянці загальною площею 0,07 га з кадастровим номером: 7320580300:01:001:0096 за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності Паламарюку Миколі Георгійовичу .

8. При цьому, питання правомірності державної реєстрації права власності Паламарюка Миколи Георгійовича на об`єкт нерухомого майна - будівлі магазину-бару було предметом розгляду в межах господарської справи № 926/1755/20 за позовом Вижницької міської ради до Державного реєстратора відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики Вижницької районної державної адміністрації Шутак П.Ю. і Фізичної особи-підприємця Паламарюка Миколи Георгійовича про визнання дій протиправними та скасування державної реєстрації права власності (запису про право власності № 34452685 і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 50010048 від 04.12.2019).

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 26.11.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2021, у задоволенні позову у справі № 926/1755/20 відмовлено.

Водночас, в межах вказаної справи установлено, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності 66/100 ідеальної частки, а Багнянській сільській раді 34/100 ідеальної частки будинку, розташованого в АДРЕСА_1, тобто між ними існують правовідносини щодо спільної власності. В свою чергу Паламарюк Микола Георгійович набув право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлі магазину-бару, шляхом створення новоствореного майна, прийняття його до експлуатації та державної реєстрації.

9. Рішенням виконкому Багнянської сільської ради № 3 від 11.01.2012 змінено нумерацію вулиці, де розміщено зазначене вище майна, зокрема, АДРЕСА_1 змінено на АДРЕСА_1.

10. Відповідно ж до рішення першої сесії VIII-го скликання Вижницької міської ради від 26.12.2016 № 18-1/16 Вижницька міська рада є правонаступником Багнянської сільської ради і представляє інтереси Вижницької міської територіальної громади Вижницького району Чернівецької області.

11. 20.03.2019 комісією у складі: голови (заступник міського голови Колотило С.О.), спеціаліста 1 категорії відділу правового забезпечення, організаційно-кадрової роботи та зв`язків з громадськістю ( Марчук І.В. ), депутата Вижницької міської ради (Ткачук С.М.), головного спеціаліста відділу містобудування, архітектури та капітального будівництва (Кисилиця Г.М.), в.о начальника відділу житлово-комунального господарства, благоустрою, транспорту, інфраструктури та комунальної власності (Гакман Ю.В.), в. о. старости ( Прощук В.М. ) проведено обстеження приміщення комунальної власності Вижницької міської ради, що знаходиться в АДРЕСА_2, за наслідками якого установлено, що у середині приміщення першого поверху, яке складається з однієї кімнати площею 70,9 кв.м. та належить Вижницькій міській раді на праві власності, знаходиться 16 торгівельних прилавків, 8 пристінних прилавків, 1 холодильник, 1 морозильна камера, 1 піч кахельна та продукція продовольчої і промислової групи. На торговельних прилавках розміщені товари продовольчої групи та промислової групи. Під час обстеження достеменно встановлено, що у ньому здійснюється торгівельна діяльність. За торгівельним прилавком знаходиться продавець ОСОБА_5 .

12. Згідно листа - відповіді Головного управління ДФС у Чернівецькій області вих. № 3380/9/24-13-13-06 від 05.04.2019 ОСОБА_5 перебуває в трудових відносинах з ФОП Паламарюком М.Г., починаючи з вересня 2013 року по час надання вказаної відповіді.

Узагальнений зміст вимог і підстав позову

13. Посилаючись на вказані обставини та стверджуючи про те, що Паламарюк Микола Георгійович, як фізична-особа підприємець (далі "Відповідач", ФОП Паламарюк М.Г.) починаючи з 2016 року безпідставно користується майном комунальної власності Вижницької територіальної громади, а саме приміщенням площею 70,9 м.кв., що знаходиться по АДРЕСА_1 та не сплачує до міського бюджету кошти за користування ним, керівник Кіцманської місцевої прокуратури (далі "Прокурор") звернувся у Господарський суд Чернівецької області з позовом в інтересах держави в особі Вижницької міської ради (далі "Позивач", Вижницька міськрада), у якому просив зобов`язати Відповідача усунути перешкоди у користуванні вказаним нежитловим приміщенням, шляхом його звільнення та стягнути з ФОП Паламарюка М.Г. безпідставно збережені кошти (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) за період з 01.07.2017 по 30.11.2019 в сумі 55 127, 56 грн.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

14. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 23.08.2022 позов задоволено частково.

Зобов`язано ФОП Паламарюка М.Г. усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням, яке знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 70,9 м.кв. шляхом звільнення його від 16 торгівельних прилавків, 8 пристінних прилавків, 1 холодильника, 1 морозильної камери та продукції продовольчої і промислової групи.

Відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі 55 127,56 грн.

15. Приймаючи вказане рішення місцевий господарський суд (за наслідками оцінки наявних у матеріалах справи доказів, а також пояснень самого ФОП Паламарюка М.Г.) виходив із доведеності Прокурором обставин того, що Відповідач без відповідної правової підстави розмістив власне майно, а саме 16 торгівельних прилавків, 8 пристінних прилавків, 1 холодильник, 1 морозильну камеру, 1 піч кахельну та продукцію продовольчої і промислової групи в приміщенні, яке належить Позивачеві. У зв`язку із цим, на підставі положень статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про те, що заявлена Прокурором позовна вимога про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, шляхом його звільнення є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

16. Разом з тим, з огляду на відсутність індивідуальних ознак приміщення загальною площею 70,90 кв.м. та не подання до матеріалів справи доказів стосовно існування домовленості про порядок володіння та користування спільним майном між Вижницькою міськрадою і ОСОБА_1, а відтак і неможливості передання згаданого приміщення в оренду без залучення останньої, враховуючи також те, що право власності на земельну ділянку на якій знаходиться таке спільне майно належить виключно Відповідачеві у задоволенні вимог Прокурора про стягнення із ФОП Паламарюка М.Г. безпідставно збережених коштів в розмірі 55 127, 56 грн належить відмовити.

17. За наслідками перегляду цієї справи в апеляційному порядку, постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

18. Господарський суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого господарського суду про те, що наявні у матеріалах цієї справи докази підтверджують обставини знаходження у належному Вижницькій міськраді приміщенні торговельного обладнання ФОП Паламарюка М.Г. і здійснення останнім торговельної діяльності у ньому. Звідси апеляційний суд констатував правильність задоволення місцевим судом позовних вимог про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.

19. Разом з тим, в частині вимог Прокурора про стягнення із ФОП Паламарюка М.Г. безпідставно збережених коштів апеляційний господарський суд відмітив, що у матеріалах цієї справи відсутні докази, які би дали змогу встановити, який саме період приміщення площею 70, 90 м.кв. по АДРЕСА_1 перебувало у користуванні Відповідача, а тому такі вимоги є недоведеними і такими, що не підлягають задоволенню.

Касаційні скарги

20. Не погодившись із судовими рішеннями (в частині відмовлених позовних вимог), заступник керівника Львівської обласної прокуратури (далі також "Прокурор") звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить в оскаржуваній частині їх скасувати, а справу № 926/1455/19 у цій частині направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

21. Також не погодившись із судовими рішеннями (однак в частині задоволених позовних вимог) до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою звернувся і ФОП Паламарюк М.Г. У скарзі просить судові рішення в оскаржуваній частині скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову повністю відмовити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги Прокурора

22. Скаржник стверджує, що приймаючи оскаржувані рішення судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано приписи статті 1212 Цивільного кодексу України (далі ЦК України (435-15) ) та без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосування вказаної норми у подібних правовідносинах, які було викладено у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 і від 05.10.2022 у справі № 912/2017/18. Крім цього вказує, що розглядаючи цей спір судами було порушено і ряд приписів процесуального права, а саме статей 2, 5, 76, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України (1798-12) ).

Прокурор пояснює, що виходячи і висновків Верховного Суду щодо застосування приписів статті 1212 ЦК України, які наведені у вказаних вище постановах правовідносини, що склалися між сторонами спору у справі № 926/1455/19 є кондикційними і при вирішенні спорів у таких правовідносинах судам належить установлювати розмір безпідставно збережених коштів за фактичне користування майном.

Проте, розглядаючи цей спір суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, розмір безпідставно збережених Відповідачем коштів не установили, залишили без уваги докази, які дозволяли такий розмір визначити (акти обстеження приміщення від 23.02.2016 і від 20.03.2019, лист Вижнинської міськради № 02-18/721 від 08.05.2019). Крім цього, поза увагою судів залишилося і те, що спірне приміщення раніше вже орендувалося ОСОБА_1, воно є індивідуально визначеним, право власності на нього зареєстровано, в матеріалах інвентаризаційної справи наявні його індивідуальні ознаки (розмір, розташування).

Таким чином, при зверненні із позовом у цій справі Прокурором було надано достатню кількість доказів, дослідження яких дало б можливість підтвердити заявлену до стягнення суду безпідставно збережених коштів, однак суди попередніх інстанцій належної оцінки таких доказів не здійснили.

Узагальнені доводи касаційної скарги Відповідача

23. У касаційній скарзі ФОП Паламарюк М.Г. зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів Глави 83, статті 1212 ЦК України і порушення положень статті 73 ГПК України. Наголошує також на неврахуванні судами висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, які наведені у постановах від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19.

Скаржник пояснює, що уся нежитлова будівля, що розташована в АДРЕСА_1 належить йому на праві власності. Вказує, що він здійснив реконструкцію незавершеного будівництва магазину-бару та згідно з Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта № 25 від 21.04.2006 здав його в експлуатацію загальною площею 285,16 м.кв. З матеріалів інвентарної справи не вбачається даних про наявність належного акта приймання-передачі частки майна, розрахунку долей співвласників у цьому майні. Також відсутні документи, які б свідчили про передачу в натурі, в рахунок 34/100 ідеальної частки в цьому майні, конкретно визначеного майна - приміщення, частини приміщення, його місцезнаходження, площі Багняській сільській раді, чи/або Вижницькій міськраді, як то вимагається згідно Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна від 18.06.2007 № 55. За викладеного вважає, що його власність до майна Позивача жодного відношення немає, а протилежні висновки судів попередніх інстанцій є помилковими.

У цій частині також відмічає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що майно Відповідача знаходиться у приміщенні Позивача зроблені судами: (1) на підставі недопустимого доказу, а саме акта обстеження від 20.03.2019, складеного заінтересованими особами без участі самого Паламарюка М.Г. ; (2) без урахування встановлених експертом при обстеженні приміщення фактичних даних; (3) з неправильним трактуванням наданих Паламарюком М.Г. пояснень; (4) в ігнорування преюдиційних обставин, що установлені судовими рішеннями у справі № 926/1755/20 (спір про скасування державної реєстрації права власності Відповідача).

Скаржник окремо наголошує, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1, однак до участі у цій справі її залучено не було.

Відзив на касаційну скаргу Відповідача

24. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Паламарюка М.Г. заступник керівника Львівської обласної прокуратури вказує про її безпідставність та необґрунтованість. Підкреслює, що посилання скаржника на постанови Верховного Суду є нерелевантними.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Щодо касаційної скарги Відповідача

25. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Паламарюка М.Г. на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 і рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.08.2022 у даній справі з підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України.

26. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

27. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

28. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

29. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

30. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

31. Проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається ФОП Паламарюк М.Г. у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, тому підстави для врахування правових висновків, викладених у постановах від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19 та від 23.06.2020 у справі № 906/516/19 відсутні з огляду на таке.

32. Так, у справі № 925/1265/16 судами розглядався позов Міністерства оборони України і Квартирно експлуатаційного відділу м. Біла Церква (позивачі) до Управління Держгеокадастру в Уманському районі Черкаської області (відповідач) про визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 08.02.2007 Національному дендрологічному парку "Софіївка" на підставі рішення Уманської міської ради від 15.09.2006, і державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 29.03.2007 Уманському державному агарному університету на підставі того ж рішення Уманської міської ради.

Позовні вимоги, з посиланням на норму статті 155 Земельного кодексу України, були мотивовані тим, що пункти вказаного рішення Уманської міської ради, котрі були підставою для видачі оспорюваних актів, визнані в судовому порядку нечинними та скасовані.

33. Господарський суд Черкаської області рішенням від 20.12.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017, у позові відмовив. Вищий господарський суд України постановою від 05.07.2017 зазначені вище постанову та рішення скасував, прийняв нове рішення про задоволення позову.

34. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 (на неї посилається Відповідач у касаційній скарзі) постанову Вищого господарського суду України від 05.07.2017 скасовано; постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 та рішення Господарського суду Черкаської області від 20.12.2016 змінено, виклавши їх мотивувальні частини в редакції постанови суду касаційної інстанції. В інших частинах постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 та рішення Господарського суду Черкаської області від 20.12.2016 залишено без змін.

Приймаючи вказану постанову Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку, із визнанням недійсним якого без внесення до державного реєстру відповідного запису щодо належного власника або землекористувача, спір про право може бути не вирішеним. У випадку коли позивач стверджує про порушення свого права постійного користування частиною земельної ділянки особою, яка володіє нею шляхом державної реєстрації за собою права власності (права користування) цієї спірної частини, право позивача може бути захищено шляхом подання позову про визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України), витребування нерухомості з володіння, усунення перешкод у користуванні майном (статті 387, 388, 391, 396 ЦК України) чи іншим способом відповідно до закону.

Особливості проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів визначені у статті 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Зокрема, відповідно до частини другої цієї статті Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно примірника такого судового рішення.

При цьому вказані вимоги мають бути заявлені до осіб, на ім`я яких було зареєстровано право власності (постійного користування), оскільки предмет спору безпосередньо стосується їх прав та обов`язків. Однак при вирішенні спору за цим позовом такі особи не були залучені до участі у справі як відповідачі.

Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення позивачів до суду з цим позовом), що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України у вказаній вище редакції).

Відповідачем є особа, яка, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права і на яку внаслідок цього може бути покладено обов`язки судовим рішенням.

Однак, Міністерство оборони України та Квартирно експлуатаційний відділ м. Біла Церква визначили відповідачем у цій справі Управління Держгеокадастру в Уманському районі Черкаської області, не зазначивши обставин порушення останнім їхніх прав та не навівши нормативного обґрунтування протиправності дій відповідача, фактично оспорюючи правомірність дій третіх осіб у справі щодо використання земельних ділянок, визначених спірними актами.

Не встановлено порушень прав позивачів саме відповідачем та не наведено нормативного обґрунтування такого порушення і попередніми судовими інстанціями.

Судами також не враховано, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Оскільки, вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції зазначеного не врахували, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки про необхідність відмови в позові з підстави спливу позовної давності, а не з огляду на відсутність підстав для задоволення позову по суті.

У свою чергу Вищий господарський суд України не врахував, що предметом спору не є вимоги про усунення перешкод у користуванні майном. Під час розгляду справи в попередніх судових інстанціях позивачі обґрунтовували свої вимоги нормами статей 152, 155 Земельного кодексу України і не посилались на статтю 391 ЦК України, яку може бути застосовано у спорі, що виник між володіючим власником та особою, дії якої не ґрунтуються на чинному правочині або нормах законодавства.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій прийняли правильні процесуальні рішення про відмову в позові, але з помилкових мотивів пропуску позивачами позовної давності, а не з огляду на відсутність порушення визначеним відповідачем прав позивачів та обранням останніми неефективного способу захисту прав, тобто з помилковим застосуванням норм матеріального права, то наявні підстави для зміни рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду в їх мотивувальних частинах згідно з наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду.

35. Аналіз викладеного переконливо свідчить про те, що правовідносини у справі № 925/1265/16 і правовідносини у справі № 926/1455/19 очевидно є неподібними, адже різняться вони предметом і підставами позовних вимог, змістом спірних правовідносин, їх матеріально-правовим регулюванням, фактичними обставинами спорів. Більше того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 взагалі відсутні висновки щодо застосування норм матеріального права, неправильне застосовування судами попередніх інстанцій яких, стало підставою для ініціювання Відповідачем касаційного провадження у справі № 926/1455/19. Крім цього, ФОП Паламарюк М.Г. у поданій касаційній скарзі не наводить жодних доводів щодо обраного Прокурором способу захисту чи відсутності порушення прав Позивача, не вказує в чому полягає невідповідність оскаржуваних судових рішень наведеним висновкам суду касаційної інстанції.

За викладеного, посилання Відповідача в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 колегією суддів Касаційного господарського суду визнаються необґрунтованими і відхиляються.

36. У справі № 922/2589/19 судами розглядався спір між Харківською міською радою (позивач) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Вояжор", у якому позивач просив про скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна С.В. від 18.06.2019 (індексний номер 47394896) про державну реєстрацію змін до об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. "А-1" по вул. Жутівській, 118 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта 1452243363101), з посиланням на положення статей 321, 374 ЦК України, статті 152 Земельного кодексу України, статей 6, 26, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статей 2, 3, 5, 18, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Позовна заява була обґрунтована тим, що: 1) у порушення вимог закону самочинно побудовані навіси літ. "Б-1", літ. "Г-1", літ. "Д-1" внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно без прийняття їх до експлуатації; 2) зміни внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі довідки від 25.04.2019 № 106 і технічного паспорту від 25.04.2019, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю "НТБ Київ", тоді як відповідач не надавав державному реєстратору інші документи, необхідні для внесення змін до Реєстру, тобто реєстрація змін до об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер 1452243363101) по вул. Жутівській, 118 у м. Харкові з додаванням спірних навісів взагалі проведена без будь-яких правових підстав; 3) у зв`язку з проведеною реєстраційною дією спірні об`єкти набули статусу нерухомого майна в обхід порядку прийняття об`єктів містобудування в експлуатацію, внаслідок чого на теперішній час позивач позбавлений можливості вжиття будь-яких заходів державного архітектурно-будівельного контролю стосовно спірних навісів.

37. Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.11.2019 позов задоволено повністю. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2019 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду мотивована положеннями статей 13, 15, 16 ЦК України і статей 4, 269 ГПК, з посиланням на які апеляційний суд виходив з того, що позивач обрав і підтримав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним, не узгоджується з нормами чинного законодавства та не спроможний призвести до відновлення порушеного права, а також позивач не довів належними доказами порушення відповідачем прав і законних інтересів Харківської міськради як власника земельної ділянки та органу, якому делеговано повноваження зі здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

38. За наслідками здійснення касаційного провадження, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.06.2020 постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 скасовано, а справу № 922/2589/19 направлено на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Приймаючи вказану постанову суд касаційної інстанції виходив із власного висновку, який було наведено у постанові від 07.02.2019 у справі № 916/82/18, про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна, що зумовлено відсутністю документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Крім того суд касаційної інстанції відмітив, що висновок апеляційного господарського суду про відсутність порушених прав позивача у цій справі є передчасним, адже здійснюючи апеляційне провадження судом апеляційної інстанції не було належним чином спростовано висновку місцевого суду про прийняття держреєстратором оспорюваного рішення з метою легалізації спірних навісів як об`єктів самочинного будівництва, оскільки спірні об`єкти не були прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Більше того, за висновком Верховного Суду апеляційний суд не перевірив і не надав правової оцінки доводам позивача про те, що зазначений спір виник у зв`язку із захистом Харківською міськрадою прав територіальної громади м. Харкова на земельну ділянку, на якій відповідач неправомірно збільшив загальну площу її забудови на 1309,1 м2 за рахунок спорудження спірних навісів без дозволів позивача, а тому для виправлення виявлених недоліків справу № 916/82/16 належить переглянути в апеляційному порядку повторно.

39. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду констатує, що із викладеного однозначно слідує висновок про те, що правовідносини у справі № 922/2589/19 є неподібними тим, що склалися між сторонами спору у справі № 926/1455/19. Як і у випадку зі справою № 925/1265/16 правовідносини у порівнюваних спорах істотно відрізняються предметом і підставами позовних вимог, змістом спірних правовідносин, їх матеріально-правовим регулюванням, фактичними обставинами. Знову ж таки, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19 немає висновків щодо застосування правових норм, неправильне застосовування судами попередніх інстанцій яких, стало підставою для ініціювання Відповідачем касаційного провадження у справі № 926/1455/19. ФОП Паламарюк М.Г. і щодо цієї постанови не наводить змістовних доводів, які б підтверджували невідповідність оскаржуваних судових рішень наведеним висновкам суду касаційної інстанції.

Таким чином, посилання Відповідача в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19 колегією суддів не приймаються і визнаються безпідставними.

40. У справі № 906/615/19 судами розглядався спір між Житомирською обласною радою (позивач) і Комунальним підприємством "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради, Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліська генеруюча компанія" (відповідачі), у якому позивач просив про визнання протиправними і скасування рішень державних реєстраторів КП "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.10.2018 № 43623008 і від 07.05.2019 № 46752144, а також про зобов`язання ТОВ "Поліська генеруюча компанія" повернути у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області навчальне містечко цивільної оборони (яке на час подання позову зареєстровано як комплекс будівель), розташоване за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 1/154.

Позов було обґрунтовано незаконністю проведення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно на підставі оскаржених рішень державних реєстраторів КП "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради спочатку за Житомирською обласною спілкою ветеранів Афганської війни, а згодом - за ТОВ "Поліська генеруюча компанія", оскільки власником спірного нерухомого майна є територіальна громада сіл, селищ, міст Житомирської області, спільні інтереси якої представляє Житомирська обласна рада - позивач у справі.

41. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.11.2019 позов задоволено частково. Визнано протиправними і скасовано рішення державних реєстраторів КП "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.10.2018 № 43623008 і від 07.05.2019 № 46752144. У позові в частині зобов`язання ТОВ "Поліська генеруюча компанія" повернути у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області навчальне містечко цивільної оборони, яке на момент подання позову зареєстровано як комплекс будівель, за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 1 /154, відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2020 скасовано рішення Господарського суду Житомирської області від 29.11.2019 у частині задоволення позову. Прийнято в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині скасування рішень державних реєстраторів з огляду на обрання позивачем у наведеній частині неефективного способу захисту права.

42. Переглянувши у касаційному порядку вказану постанову апеляційного господарського суду, Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду, постановою від 23.06.2020, її скасував, а справу № 906/516/19 направив на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

43. Приймаючи вказану постанову суд касаційної інстанції відмітив, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому апеляційний господарський суд помилково констатував необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Зважаючи на викладене суд касаційної інстанції вирішив, що позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, запропонований в оскаржуваній постанові, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно.

44. Разом з тим, оскільки (у звязку із помилковим висновком про неефективність обраного позивачем способу захисту) суд апеляційної інстанції не перевіряв доводів позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, відповідно, не надавав оцінки змісту порушеного права територіальної громади сіл, селищ, міст Житомирської області як власника спірного нерухомого майна, спільні інтереси якої представляє Житомирська обласна рада - позивач у справі, внаслідок проведення державної реєстрації права власності на спірне майно за іншими особами, про захист якого (права) заявлено позов у цій справі, справу № 906/516/19 необхідно переглянути в апеляційному порядку повторно.

45. З наведеного слідує, що правовідносини, які виникли у справі № 906/516/19 знову ж таки не є подібними тим, що склалися між сторонами спору у справі № 926/1455/19. Правовідносини у порівнюваних спорах відрізняються предметом і підставами позовних вимог, змістом спірних правовідносин, їх матеріально-правовим регулюванням, фактичними обставинами. Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 906/516/19 не містить висновків щодо застосування правових норм, неправильне застосовування судами попередніх інстанцій яких, стало підставою для ініціювання Відповідачем касаційного провадження у справі № 926/1455/19. Скаржник не пояснює в чому полягає невідповідність оскаржуваних судових рішень наведеним висновкам суду касаційної інстанції.

За таких обставин, посилання Відповідача в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, і на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 906/516/19 колегією суддів визнаються необґрунтованими і безпідставними.

46. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

47. Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

48. Як вказала об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

49. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

50. Зважаючи на те, що усі постанови Верховного Суду, на які посилається ФОП Паламарюк М.Г. у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 926/1455/19 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження (в частині згаданої підстави) за касаційною скаргою Відповідача на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 і рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.08.2022 у даній справі.

51. Щодо ж іншої підстави касаційного оскарження судових рішень, а саме підстави, яка передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

52. Згідно із частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України).

53. Відповідно до статті 77 ГПК України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

54. Допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

55. Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

56. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом. Однак відповідно до положень пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

57. Водночас, стверджуючи про те, що оцінений судами попередніх інстанцій акта обстеження приміщення від 20.03.2019 є недопустимим доказом, ФОП Паламарюком М.Г. взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання вказаного доказу недопустимим, тобто таким, який не може підтверджувати відповідні обставини чи таким, що отриманий з порушенням закону. Таким чином, аргументи Відповідача про те, що оскаржувані рішення судами прийняті на підставі недопустимого доказу, колегією суддів визнаються декларативними і відхиляються.

58. Так само відхиляє колегія суддів і доводи скаржника про те, що судовими рішеннями у даній справі вирішено питання про право власності ОСОБА_1, адже в межах цього спору наявність у згаданої особи права власності на належну їй частину майна (66/100 частки будинку, розташованого в селі Багна, по вул. Головній, 114) ніким не оспорювалось, обсяг цього права не змінювався, додаткових обов`язків вона не набувала. Спірні правовідносини справи № 926/1455/19 виникли внаслідок безпідставного зайняття ФОП Паламарюком М.Г. приміщення територіальної громади Багнянської сільської ради (правонаступником якої є Вижницька міська рада), а відтак і стосуються прав саме вказаних осіб, прав інших осіб наразі не зачіпають.

59. Інші ж аргументи скаржника про недослідження судами доказів (абзац третій пункту 23 цієї постанови) судом касаційної інстанції окремо оцінені бути не можуть, адже згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України такі аргументи можуть стати підставою для скасування оскаржуваного рішення виключно у випадку коли суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, чого у даному провадженні не відбулось.

60. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

61. Оскільки стверджувана Відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України для касаційного оскарження судових рішень свого підтвердження не знайшла, в силу наведених приписів ГПК України (1798-12) подана ФОП Паламарюком М.Г. касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ним з цієї підстави судові рішення - без змін.

Щодо касаційної скарги Прокурора

62. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 і рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.08.2022 у даній справі з підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України.

63. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга Прокурора підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

64. Предметом регулювання глави 83 ЦК України (435-15) є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

65. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України (435-15) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

66. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17).

67. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

68. В ході розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій було установлено, що Відповідач без відповідної правової підстави використовує належне Позивачеві приміщення, шляхом здійснення у ньому підприємницької діяльності, плати за користування комунальним майном не вносить.

69. Таким чином, як підставно зазначає Прокурор, у даному випадку має місце безпідставне збереження ФОП Паламарюком М.Г. грошових коштів, які мали би ним сплачуватись Вижницькій міській раді, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статті 1212 ЦК України.

70. Між тим, установивши, що Відповідач використовує комунальне майно без відповідної правової підстави, суди попередніх інстанцій зобов`язали його звільнити займане приміщення від розміщених там 16 торгівельних прилавків, 8 пристінних прилавків, 1 холодильника, 1 морозильної камери, 1 печі кахельної та продукцію продовольчої і промислової групи. У задоволенні ж позовної вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів відмовили.

71. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів господарський суд першої інстанції зазначив, що такі вимоги не підлягають задоволенню з огляду на відсутність індивідуальних ознак приміщення загальною площею 70,90 кв.м. та не подання до матеріалів справи доказів стосовно існування домовленості про порядок володіння та користування спільним майном між Вижницькою міськрадою і ОСОБА_1. Крім того відмітив, що право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться вказане майно, належить виключно Відповідачеві.

72. В свою чергу господарський суд апеляційної інстанції відмовив у цій частині позовних вимог з мотивів відсутності у матеріалах справи доказів, які би дали змогу встановити, який саме період приміщення площею 70, 90 м.кв. по АДРЕСА_1 перебувало у користуванні Відповідача.

73. Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

74. За змістом частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

75. Здійснивши касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора у даній справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду вказаним приписам ГПК України (1798-12) не відповідає з огляду на таке.

76. У касаційній скарзі Прокурор стверджує, що установлюючи розмір безпідставно збережених Відповідачем коштів за фактичне користування комунальним майном апеляційним судом залишено без уваги ряд вагомих доказів, а саме акти обстеження приміщення від 23.02.2016 і від 20.03.2019, лист Вижнинської міськради № 02-18/721 від 08.05.2019.

77. Суд касаційної інстанції такі твердження скаржника вважає обґрунтованими, позаяк констатує, що при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції дійсно обмежився лише формальною вказівкою про те, що доказів, які б давали можливість встановити, який саме період приміщення площею 70,90 м.кв. по АДРЕСА_1 перебувало у користуванні Відповідача немає, хоча згаданими вище актами обстеження приміщення, Прокурор як раз і намагався довести вказані обставини, проте будь-якої оцінки ці докази з боку суду апеляційної інстанції взагалі не отримали. Як неоціненим судом у цій частині залишився і лист Вижнинської міськради із запропонованим Позивачем розрахунком позовних вимог.

78. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України", від 18.07.2006 та "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21.04.2011).

79. Щодо ж доводів Прокурора про те, що і висновки місцевого господарського суду у цій частині є помилковими (з підстав неврахування обставин того, що комунальне приміщення площею 70,90 кв.м. раніше вже орендувалося ОСОБА_1, воно є індивідуально визначеним, право власності на нього належно зареєстровано за Позивачем), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що суд апеляційної інстанції в частині позовних вимог про стягнення із Відповідача безпідставно збережених коштів за користування приміщенням навів свої власні мотиви, правильність висновків господарського суду першої інстанції не підтверджував.

80. Частинами першою, другою статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

81. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

82. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

83. Частиною четвертою статті 310 ГПК України, зокрема, визначено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

84. Оскільки в ході касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора підтвердилась наявність підстави касаційного оскарження, визначена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, обґрунтованими виявилися доводи про не дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги Прокурора, скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду і направлення справи № 926/1455/19 в частині позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

85. Під час нового розгляду апеляційному господарському суду слід врахувати викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, надати належну оцінку проігнорованим доказам, та доводам сторін і за результатами установленого прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

86. Здійснивши касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ФОП Паламарюка М.Г., Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, дійшов висновку про його закриття. З підстави ж касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України касаційна скарга Відповідача підлягає залишенню без задоволення.

87. Касаційну ж скаргу Прокурора колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визнала обґрунтованою і дійшла висновку про її часткове задоволення. У зв`язку цим, суд касаційної інстанції вирішив, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з направлення цієї справи на новий розгляд цьому ж суду.

Судові витрати

88. Судові витрати за подання касаційної скарги ФОП Паламарюка М.Г. залишаються за скаржником.

89. Судові витрати за подання касаційної скарги Прокурора підлягають розподілу за результатами нового розгляду справи.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Паламарюка Миколи Георгійовича на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2022 року і рішення Господарського суду Чернівецької області від 23 серпня 2022 року у справі № 926/1455/19 в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Паламарюка Миколи Георгійовича в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2022 року і рішення Господарського суду Чернівецької області від 23 серпня 2022 року у справі № 926/1455/19 в оскаржуваній скаржником частині залишити без змін.

3. Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

4. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2022 року у справі № 926/1455/19 в частині позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів скасувати, а зазначену справу у цій частині направити на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.