913/202/23 Про витребування земельної ділянки - 05.06.2024 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 913/202/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 (Лакіза В.В. - головуюча, судді: Бородіна Л.І., Здоровко Л.М.) у справі

за позовом заступника керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військової адміністрації

до Лозно-Олександрівської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: (1) Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", (2) Державного підприємства "Білокуракинське лісомисливське господарство", (3) Державного підприємства "Старобільське лісомисливське господарство"

та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Луганській області

про витребування земельної ділянки.

(в судове засідання з`явились: прокурор ОГП - Шапка І.М. і представник Відповідача - адвокат Сутковий А.М.)

Історія справи

Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову

1. Заступник керівника Луганської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації (далі - Луганська ОДА, Облдержадміністрація, Позивач), правонаступником якої є Луганська обласна військова адміністрація (далі - Луганська ОВА), звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом до Лозно-Олександрівської селищної ради Сватівського (колишнього Білокуракинського) району (далі - Селищна рада, Рада, Відповідач), правонаступником якої є Лозно-Олександрівська селищна військова адміністрація Сватівського району Луганської області (далі - Лозно-Олександрівська СВА), в якому просив витребувати на користь держави в особі Луганської ОДА з чужого незаконного володіння Селищної ради земельну ділянку площею 4,4128 га з кадастровим номером 4420955700:17:001:0214 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1541858644209) (далі - спірна земельна ділянка), яка розташована в адміністративних межах Селищної ради, за межами смт. Лозно-Олександрівка.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор посилався на приписи статей 5, 7, 8, 17, 31, 45, 47, 48, 54 та пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (3852-12) (далі - ЛК України) (в редакції, чинній з 29.03.2006), статей 12, 20- 22, 55, 57, 84, 122, 149, 153, 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ), статей 317, 319, 321, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статей 1, 35, 50 Закону України "Про землеустрій", статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та стверджував, що у спірних правовідносинах передача вказаної земельної ділянки в комунальну власність Лозно-Олександрівської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Селищної ради відбулася з порушенням норм земельного та лісового законодавства, оскільки на момент такої передачі частина спірної земельної ділянки (а саме 4,2185 га) перебувала в постійному користуванні Державного підприємства "Білокуракинське лісомисливське господарство" (далі - ДП "Білокуракинське ЛМГ", Підприємство, Лісгосп, Третя особа-2) на підставі розпорядження голови Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області (далі - Білокуракинська РДА) від 06.02.2006 № 35 і при цьому Луганська ОДА, як власник земельної ділянки, не повідомлялася та не погоджувала передачу спірної земельної ділянки в комунальну власність.

3. Прокурор також пояснював, що зважаючи на те, що державний акт на право постійного користування Підприємством отримано так і не було, його право постійного користування у даному випадку може бути підтверджено доданими планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, зокрема, Проєктом організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ", інформацією Державного підприємства "Харківська державна лісовпорядна експедиція" Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання (далі - ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" УДПЛВО) від 26.04.2023 № 162, доданою схемою перетину, згідно з якими спірна земельна ділянка має частковий перетин із землями державного лісового фонду ДП "Білокуракинське ЛМГ" Лозно-Олександрівського лісництва, квартал 23 виділ 10 (орієнтовна площа перетину становить 4,2185 га).

4. Звідси Прокурор підкреслював, що у спірних правовідносинах рішеннями неуповноважених органів фактично сформовано спірну земельну ділянку, визначено її площу, цільове призначення та в подальшому зареєстровано право власності на неї попри те, що вона накладається на землі лісогосподарського призначення. Наголошував, що перебування спірної земельної ділянки у незаконному володінні Селищної ради створює умови для подальшого незаконного розпорядження цією земельною ділянкою лісогосподарського призначення, а тому її у примусовому порядку слід витребувати на користь держави.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

5. Господарський суд Луганської області з доводами Прокурора погодився і рішенням від 24.10.2023 позовні вимоги задовольнив. Вирішив витребувати на користь держави в особі Позивача з чужого незаконного володіння Відповідача спірну земельну ділянку.

6. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку Східний апеляційний господарський суд своєю постановою від 15.02.2024 рішення господарського суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення про відмову у позові.

7. На відміну від рішення місцевого господарського суду постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що Прокурором у межах цієї справи не доведено обставин того, що спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням як до прийняття розпорядження Білокуракинської РДА від 06.02.2006 № 35 чи після його прийняття, належала до земель лісового фонду, а також того, що Підприємство в установленому законом порядку набуло право постійного користування на цю ділянку.

8. Крім цього, суд апеляційної інстанції вказав, що зважаючи на недоведеність набуття ДП "Білокуракинське ЛМГ" права постійного користування спірною земельною ділянкою до 28.03.2006 та факт її формування як об`єкта цивільних прав лише 18.10.2023, обраний Прокурором спосіб захисту інтересів держави у даному випадку є неефективним, а відновлення порушених прав держави шляхом задоволення віндикаційного позову за такої конструкції спору є неможливим. Суд пояснив, що задоволення позову Прокурора призведе до того, що на користь Позивача буде витребувана частина земельної ділянки площею 0,1943 (4,4128 га - 4,2185 га), відносно якої взагалі відсутні відомості щодо її можливого перебування у користуванні Лісгоспу та належності до земель лісогосподарського призначення. Тобто, фактично йдеться про набуття Позивачем додаткового майна (більшої площі земель) за судовим рішенням. Також обраний Прокурором спосіб захисту не враховує наявний статус спірної земельної ділянки: її віднесення до земель сільськогосподарського призначення, не скасовує віднесення спірної земельної ділянки саме до цієї категорії та не поновлює її категорію цільового використання як земель лісогосподарського призначення.

9. В подальшому Східний апеляційний господарський суду прийняв додаткову постанову від 04.03.2024, якою частково задовольнив заяву Лозно-Олександрівської СВА про ухвалення додаткового рішення та стягнув з Луганської обласної прокуратури 21 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

10. Апеляційний суд вказав, що заявлені Відповідачем судові витрати на надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції в сумі 36000 грн підтверджені наданими доказами. Водночас враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини справи і клопотання Прокурора про зменшення розміру витрат Відповідача на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до положень статей 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), за рахунок Луганської обласної прокуратури мають бути відшкодовані витрати Відповідача на професійну допомогу в розмірі 21 000 грн. В решті у задоволенні заяви належить відмовити.

Касаційна скарга

11. Не погоджуючись із постановою та додатковою постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати, залишити в силі рішення місцевого господарського суду та відмовити у задоволенні заяви Лозно-Олександрівської СВА про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Узагальнені доводи касаційної скарги

12. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

(1) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 123, 125, 126 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) в подібних правовідносинах (у контексті того, з якого саме моменту державні лісогосподарські підприємства) є постійними користувачами лісової земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту, або ж набувають право постійного користування, або ж земельна ділянка є наданою - чи з часу прийняття відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (апеляційний суд не уточнив, про яке саме рішення йдеться), чи з часу одержання державного акта (державної реєстрації права постійного користування), як це передбачено статтями 125, 126 ЗК України, чи з часу відображення земельної лісової ділянки на планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування);

(2) на теперішній час відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020) в подібних правовідносинах (щодо правових підстав набуття державними лісогосподарськими підприємствами права постійного користування земельними лісовими ділянками; щодо дати виникнення в держави права власності на земельну лісову ділянку з огляду на відсутність державного акта, тобто до її формування та державної реєстрації права власності за державою; щодо встановлення факту, які землі слід розуміти раніше наданими в користування - до 28.03.2006 включно);

(3) суд не врахував висновків щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020), викладених у постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 31.05.20.23 у справі № 681/804/20, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 20.12.2023 у справі № 619/77/15, від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20;

(4) суд не врахував, викладеного в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 висновку про те, що інформація, надана Виробним об`єднанням "Укрдержліспроект" (далі - ВО "Укрдержліспроект"), а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76 - 78 ГПК України;

(5) суд не врахував, викладеного в постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та від 20.12.2023 у справі № 619/77/15 висновку щодо застосування положень статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) (в контексті того, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності);

(6) суд не врахував висновку щодо необхідності застосування ефективного способу захисту прав позивача, викладеного в постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 925/378/17, від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц;

(7) суд не врахував висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.11.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18;

(8) суд не врахував висновків щодо застосування норм статей 126, 129 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 06.12.2023 у справі № 905/493/22, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 15.11.2023 у справі № 308/7190/21, від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19;

(9) суд не дослідив зібрані в справі докази, зокрема, належним чином засвідчену копію планшета № 4 лісовпорядкування 2007 року Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ", Проєкт організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ", витяг із Поземельної книги, Таксаційний опис лісових насаджень.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

13. У відзиві на касаційну скаргу Лозно-Олександрівська СВА заперечує проти наведених у ній доводів. Скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою, з рішеннями апеляційного господарського суду погоджується. Звідси у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, оскаржувані постанову і додаткову постанову залишити без змін. У відзиві також вказаний попередній розмір судових витрат, які Відповідач планує понести під час перегляду цієї справи в касаційному порядку.

14. Доводи відзиву Головного управління Держгеокадастру у Луганській області суд касаційної інстанції до уваги не бере, з огляду на пропуск заявником, встановленого судом строку на подання такої заяви.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

15. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.04.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 у цій справі. Розгляд касаційної скарги призначено в судовому засіданні на 05.06.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

16. Рішенням голови Селищної ради від 06.12.2005 № 39/2 "Про надання згоди на надання в постійне користування Білокуракинському державному лісомисливському господарству (ДЛМГ) земельної ділянки під заліснення" надано згоду на надання в постійне користування Лісгоспу земельної ділянки площею 247,4 га, у тому числі: - сіножаті - 147,0 га; - пасовища - 100,4 га під залісення із земель державної власності Селищної ради: - землі колишнього КСП "Правда" (сіножаті - контур № 264-а - 10,8 га, контур № 540 - 17,3 га, контур № 16 - 10,6 га, контур № 21 - 9,7 га, контур № 63 - 5,3 га, контур № 180 - 6,7 га, контур № 324 - 9,0 га, контур № 563 - 2,4 га; пасовища - контур № 286 - 9,0га, контур № 16-а - 5,8 га, контур № 25 - 12,0 га, контур № 423 - 20,4 га, контур № 556 - 3,7 га, контур № 560 - 7,0га); - землі колишнього КСП "Заріччя" (сіножаті - контур № 395 - 6,1 га, контур № 396 - 12,9 га, контур № 9 - 30,9 га, контур № 181 - 7,0 га; пасовища - контур №48 - 4,4 га, контур № 50 - 12,5 га, контур № 52 - 5,5 га, контур № 55 - 2,6 га, контур № 365 - 3,5 га, контур № 366 - 4,4 га, контур № 367 - 1,3 га, контур № 368 - 3,9 га, контур № 53 - 2,1 га, контур № 49 - 0,7 га, контур № 56 - 0,7 га, контур № 54 - 0,9га).

17. Пунктом 2 вказаного рішення вирішено клопотати перед Білокуракинською РДА про прийняття відповідного розпорядження.

18. В подальшому головою Білокуракинської РДА прийнято розпорядження від 06.02.2006 № 35 "Про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки під заліснення, які надаються в постійне користування Білокуракинському ДЛМГ на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Білокуракинському районі".

19. Зазначеним розпорядженням надано згоду на надання в постійне користування та на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування на земельні ділянки загальною площею 860,0 га, в т.ч. пасовища 476,6 га та сіножатей 383,4 га під заліснення, зокрема, по Лозно-Олександрівській селищній раді 333,2 га, з них пасовищ 100,4 га та сіножатей 232,8 га, які надаються в постійне користування Підприємству із земель державної власності на території, яка за даними державного земельного кадастру враховуються в Тимошинській, Червоноармійській, Дем`янівській, Шарівській, Курячівській, Олександропільській, Олексіївській сільських радах та Білокуракинській, Лозно-Олександрівській селищних радах.

20. Пунктом 2 вказаного розпорядження зобов`язано ДП "Білокуракинське ЛМГ" замовити в землевпорядній організації розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування на земельні ділянки, які надаються під заліснення. Технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування на земельні ділянки подати для розгляду та затвердження Білокуракинській районній державній адміністрації. Приступити до використання земель після встановлення землевпорядною організацією меж земельних ділянок в натурі та отримання документів, що посвідчують право постійного користування на землю.

21. ДК лісового господарства України Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання "Укрдержліспроект" Харківська державна лісовпорядна експедиція у 2009 році розроблено Проєкт організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ", згідно з яким земельну ділянку орієнтовною площею 4,2185 га включено до кварталу № 23, виділи № 9, № 10 Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ".

22. Судом апеляційної інстанції констатовано, що в матеріалах справи знаходиться копія зазначеного Проєкту, на якій відсутні підписи уповноважених осіб, а з відтиску печатки неможливо встановити, кому належить такий відтиск.

23. Відповідно ж до наявної в матеріалах справи копії відповіді ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" УДПЛВО № 760 від 14.12.2021, діючий на даний час Проєкт організації та розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ" було, згідно діючого на той час законодавства, погоджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Луганській області і затверджено Луганським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (надана Прокурором до матеріалів справи копія Проєкту не містить відповідної відмітки про таке погодження). Новий Проєкт організації та розвитку лісового господарства Лісгоспу знаходиться на стадії погодження і затвердження, тому на даний час діє Проєкт минулого лісовпорядкування.

24. У Таксаційному описі земельних ділянок лісового фонду станом на 01.01.2008 ДП "Білокуракинське ЛМГ" Лозно-Олександрівське лісництво зазначено характеристики 9, 10 виділів кварталу № 23 ліси протиерозійні: виділ № 9 - площа 3,5 га балка, виділ № 10 - площа 2,2 га галявина.

25. Розпорядженням голови Білокуракинської РДА від 24.07.2013 № 145 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель" надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель запасу за межами населених пунктів на території Білокуракинського району Луганської області орієнтовною площею 828 га з метою формування земельних ділянок, визначення їх угідь, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій.

26. Висновком Відділу Держземагентства у Білокуракинському районі Луганської області від 18.10.2013 № 1424 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель запасу та резервного фонду за межами населених пунктів на території Лозно-Олександрівської селищної ради та Дем?янівської, Курячівської, Нещеретівської, Олександропільської, Просторівської, Бунчуківської сільських рад Білокуракинського району Луганської області.

27. Розпорядженням голови Білокуракинської РДА від 18.10.2013 № 227 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель запасу та резервного фонду, розташованих за межами населених пунктів на території Лозно-Олександрівської селищної ради та Дем?янівської, Курячівської, Нещеретівської, Олександропільської, Просторівської, Бунчуківської сільських рад Білокуракинського району Луганської області. Визначено і віднесено земельні ділянки загальною площею 843,3376 га до категорії земель сільськогосподарського призначення.

28. На підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок, крім інших, земельній ділянці площею 4,4128 га присвоєно кадастровий номер 4420955700:17:001:0214.

29. 24.04.2018 право державної власності на земельну ділянку площею 4,4128 га з кадастровим номером 4420955700:17:001:0214 зареєстровано за Головним управління Держгеокадастру у Луганській області.

30. 18.06.2019 наказом Головного управління Держгеокадастру у Луганській області № 1187-сг "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" вирішено передати Лозно-Олександрівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Селищної ради у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані за межами населених пунктів на території Лозно-Олександрівської селищної ради, Мирненської, Солідарненської сільських рад Білокуракинського району Луганської області, згідно акта приймання-передачі.

31. Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 18.06.2019, що є додатком до наказу від 18.06.2019 № 1187-сг, у комунальну власність передано 77 земельних ділянок загальною площею 1062,0328 га, в тому числі, земельну ділянка з кадастровим номером 4420955700:17:001:0214 загальною площею 4,4128 га, тобто спірну.

32. Як встановлено судами попередніх інстанцій та зазначено вище, звертаючись з позовом у даній справі, Прокурор стверджував, що земельна ділянка з кадастровим номером 4420955700:17:001:0214 загальною площею 4,4128 га частково знаходиться в межах кв. 23 Лозно-Олексадрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ". Орієнтована площа перетину меж земельної ділянки становить 4,2185 га. Звідси на переконання Прокурора спірну земельну ділянку незаконно вилучили із земель лісогосподарського призначення, змінили її цільове призначення та незаконно передали у комунальну власність. Саме ці обставини стали підставою для звернення Прокурора з позовом у даній справі.

33. Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, дійшов висновку про доведеність Прокурором обставин, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог. Апеляційний суд навпаки виснував про їх недоведеність.

Позиція Верховного Суду

34. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

35. Відповідно до частини другої статті 5 ЛК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

36. Згідно з частинами першою - третьою ЛК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до 5 гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.

37. Частиною першою статті 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

38. При цьому варто враховувати, що застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14).

39. Частиною першою статті 116 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

40. Відповідно до пункту "б" частини третьої статті 122 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

41. У постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

42. Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проєктами відведення цих ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проєкту відведення земельної ділянки. Проєкт відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об`єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

43. Відповідно до статті 19 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

44. Згідно з частинами першою, другою статті 20 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

45. У постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення.

46. Пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020) передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

47. Апеляційний господарський суд при перегляді цієї справи в апеляційному порядку, належним чином дослідивши зміст розпорядження голови Білокуракинської РДА від 06.02.2006 № 35 "Про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки під заліснення, які надаються в постійне користування Білокуракинському ДЛМГ на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Білокуракинському районі", дійшов правильного висновку про те, що Білокуракинською РДА лише було надано згоду на розробку проєкту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування Білокуракинського ДЛМГ, зокрема на земельні ділянки площею 333,2 га (з них пасовищ 100,4 га та сіножатей 232,8 га), розташовані в адміністративних межах Селищної ради за межами населених пунктів.

48. Адже з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та скаржником не доведено дотримання передбаченої частиною шостою статті 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) процедури реалізації в повному обсязі розпорядження голови Білокуракинської РДА від 06.02.2006 № 35, зокрема, шляхом вчинення послідовних дій з розробки проєкту землеустрою відведення земельних ділянок площею 333,2 га, отримання Підприємством відповідних погоджень органу по земельних ресурсах, природоохоронного і санітарно-епідеміологічного органів, органів архітектури та охорони культурної спадщини, прийняття Білокуракинською РДА остаточного рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання в постійне користування ДП "Білокуракинське ЛМГ" земельних ділянок, до складу яких входила спірна земельна ділянка площею 4,4128 га, що в свою чергу виключає набуття Лісгоспом права постійного користування вказаною земельною ділянкою до 28.03.2006.

49. Наведені обставини скаржник належним чином не спростував, натомість його бездоказові доводи про зворотне ґрунтуються виключно на безпідставному ототожненні розпорядження Білокуракинської РДА про надання згоди на розроблення проекту відведення земельних ділянок (частина п`ята статті 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006)), яке має підготовчий (проміжний) характер, та розпорядження Білокуракинської РДА про затвердження проєкту землеустрою та надання землі в постійне користування (частина шоста статті 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006)), яке насправді не приймалося.

50. Таким чином, у розумінні положень частини першої статті 116 та пункту "б" частини третьої статті 122 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) відповідним рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, яке є підставою набуття права постійного користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення компетентного органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її в постійне користування, а не рішення про надання згоди (дозволу) на розроблення проекту відведення земельної ділянки, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

51. Верховний Суд також погоджується з висновком апеляційного господарського суду про поширення на спірні правовідносини норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України, умовою застосування якого законодавець визначив підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування ДП "Білокуракинське ЛМГ" саме до 28.03.2006 включно, чого Прокурором і Лісгоспом не було доведено, а тому відсутність підстав вважати спірну земельну ділянку раніше наданими землями взагалі унеможливлює визнання документами, що підтверджують право Підприємства на неї, планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, складених і затверджених у 2007- 2009 рр.

52. Суд касаційної інстанції зауважує, що висновок апеляційного господарського суду про те, що обраний Прокурором спосіб захисту інтересів держави є неефективним, а відновлення порушених прав держави шляхом задоволення віндикаційного позову в цьому випадку є неможливим, не відповідає як викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц висновку про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності, так і викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц висновку про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб, зокрема, шляхом витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані, на підставі статей 387, 388 ЦК України.

53. Разом з тим вказаний помилковий висновок суду попередньої інстанції не призвів до ухвалення неправильного по суті рішення, а тому не може бути достатньою підставою для її скасування, позаяк відповідно до частини другої статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

54. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: 1) висновків щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020), викладених у постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 31.05.20.23 у справі № 681/804/20, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 20.12.2023 у справі № 619/77/15, від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20; 2) висновку щодо необхідності застосування ефективного способу захисту прав позивача, викладеного в постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 925/378/17, від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц; 3) висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.11.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18; 4) викладеного в постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та від 20.12.2023 у справі № 619/77/15 висновку щодо застосування положень статті 387 ЦК України (в контексті того, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності); 5) викладеного в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 висновку про те, що інформація, надана ВО "Укрдержліспроект", а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76 - 78 ГПК України; 6) висновків щодо застосування норм статей 126, 129 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 06.12.2023 у справі № 905/493/22, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 15.11.2023 у справі № 308/7190/21, від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19, з огляду на таке.

55. Зміст оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду переконливо свідчить про те, що з урахуванням достовірно встановлених обставин відсутності набуття Підприємством до 28.03.2006 у постійне користування спірної земельної ділянки, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування щодо якої було складено значно пізніше (у 2007- 2009 рр.), суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновків щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020), викладених у постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 31.05.20.23 у справі № 681/804/20, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 20.12.2023 у справі № 619/77/15, від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник.

56. Водночас колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судом попередньої інстанції як висновку щодо необхідності застосування ефективного способу захисту прав позивача, викладеного в постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 925/378/17, від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, так і висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постановах від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.11.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, оскільки, по-перше апеляційний суд відмовив в задоволенні позовних вимог передусім у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, а не з мотивів обрання Прокурором неефективного способу захисту інтересів держави.

57. По-друге Верховний Суд зазначає, що реалізація судом викладеного в зазначених постановах Верховного Суду висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), на чому передчасно наполягає скаржник, безпосередньо залежить як від предмета пред`явленого позову, так і від конкретних фактичних обставин, встановлених судом у кожній справі окремо.

58. Натомість у цій справі відмова в задоволенні віндикаційного позову обґрунтовується недоведеністю набуття Підприємством права постійного користування спірною земельною ділянкою в період до 28.03.2006.

59. Крім того попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18).

60. За наведених вище обставин колегія суддів вважає, що скаржник належним чином не обґрунтував необхідності застосування судами принципу jura novit curia ("суд знає закони") при вирішенні цього господарського спору, а тому відхиляє передчасні доводи скаржника про неврахування судами висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постановах, на які він посилається у скарзі.

61. З мотивів, наведених у пунктах 51 - 52 цієї постанови, не заслуговують на увагу аргументи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції викладеного в постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та від 20.12.2023 у справі № 619/77/15 висновку про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

62. Що стосується посилання скаржника на неврахування судом попередньої інстанції викладеного в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 висновку про те, що інформація, надана ВО "Укрдержліспроект", а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами, то колегія суддів наголошує, що вказані доводи скаржника зводяться виключно до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

63. Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 126, 129 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 06.12.2023 у справі № 905/493/22, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 15.11.2023 у справі № 308/7190/21, від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19, з огляду на нижченаведене.

64. Відповідно до частин першої - четвертої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

65. При цьому частинами п`ятої, шостої статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

66. У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

67. Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значенням справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

68. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

69. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначено також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

70. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

71. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 цього Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

72. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

73. Аналогічні правові висновки викладено в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

74. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті.

75. Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив додаткову постанову без урахування зазначених правових висновків, оскільки зміст такої додаткової постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник.

76. Так, у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

77. При цьому, Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

78. Таким чином, у зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваною додатковою постановою суду апеляційної інстанції не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а лише наголошується на необхідності суду в кожному конкретному випадку виходити з критерію реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, розумності їх розміру, а також про право суду як не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, так і про право суду зменшити такі витрати у разі доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката їх неспівмірності.

79. Звідси підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020), викладених у відповідних постановах суду касаційної інстанції, що наразі виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження, так і скасування оскаржуваних постанови та додаткової постанови.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

80. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

81. Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

82. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України (1798-12) межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

83. З мотивів, наведених у пунктах 39 - 42, 47 - 51 цієї постанови, колегія суддів відхиляє суперечливі доводи скаржника про відсутність на теперішній час: 1) висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020) в подібних правовідносинах (щодо правових підстав набуття державними лісогосподарськими підприємствами права постійного користування земельними лісовими ділянками; щодо дати виникнення в держави права власності на земельну лісову ділянку з огляду на відсутність державного акта, тобто до її формування та державної реєстрації права власності за державою; щодо встановлення факту, які землі слід розуміти раніше наданими в користування - до 28.03.2006 включно); 2) висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 123, 125, 126 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) в подібних правовідносинах (у контексті того, з якого саме моменту державні лісогосподарські підприємства) є постійними користувачами лісової земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту, або ж набувають право постійного користування, або ж земельна ділянка є наданою - чи з часу прийняття відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (апеляційний суд не уточнив, про яке саме рішення йдеться), чи з часу одержання державного акта (державної реєстрації права постійного користування), як це передбачено статтями 125, 126 ЗК України, чи з часу відображення земельної лісової ділянки на планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування).

84. Крім того, відповідні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 31.05.20.23 у справі № 681/804/20, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 20.12.2023 у справі № 619/77/15, від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20, на неврахування яких (висновків) судом попередньої інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови помилково посилається скаржник.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

85. За змістом пункту 4 частини другої статті 287 та пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою касаційного оскарження є недослідження судом зібраних у справі доказів, однак за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

86. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на недослідження апеляційним судом ряду наявних у справі доказів, зокрема, копії планшета № 4 лісовпорядкування 2007 року Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ", Проєкту організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ", витягу із Поземельної книги, Таксаційного опису лісових насаджень.

87. Між тим згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

88. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

89. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться передусім до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як зазначено вище, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у касаційній скарзі наявність хоча би однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

90. За таких обставин, а саме за умови відсутності підтвердження будь-якої з інших підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

91. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

92. З наведених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами Відповідача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

93. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

94. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

95. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду попередньої інстанції про відмову в задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.

Розподіл судових витрат

96. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 у справі № 913/202/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.