917/525/20 Про закриття провадження у господарській справі з підстав того, що спір не підвідомчий розгляду господарським судом - 22.02.2023 Прийняття

У березні 2020 року Перший заступник керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області (далі - Козельщинська селищна рада) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), ОСОБА_1, Фермерського господарства "Соня" (далі - ФГ "Соня"), в якому просив:

визнати незаконними та скасувати накази ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 29.09.2014 №3599-сг "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", від 14.03.2018 № 1818-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 9,5313 га", від 29.09.2014 № 3602-сг "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", від 14.03.2018 №1819-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 29,5 га";

визнати недійсним та припиненим на майбутнє укладений 19.03.2018 між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402, розташованої в адміністративних межах Козельщинської селищної ради;

визнати недійсним та припиненим на майбутнє укладений 19.03.2018 між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 9,5313 га, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046, розташованої в адміністративних межах Лутовинівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області;

визнати недійсною і припиненою на майбутнє додаткову угоду № 1 до договору оренди землі від 19.03.2018 на земельну ділянку площею 9,5313 га, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046, укладену 14.01.2019 між Козельщинською селищною радою та ОСОБА_1 ;

визнати недійсною і припиненою на майбутнє додаткову угоду № 1 до договору оренди землі від 19.03.2018 на земельну ділянку площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402, укладену 06.11.2019 між Козельщинською селищною радою та громадянином ОСОБА_1 ;

визнати припиненим договір суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402, площею 29,5 га, укладений 18.11.2019 між ОСОБА_1 та ФГ "Соня";

визнати припиненим договір суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046, площею 9,5313 га, укладений 18.11.2019 між ОСОБА_1 та ФГ "Соня";

зобов`язати ОСОБА_1 та ФГ "Соня" повернути Козельщинській селищній раді земельну ділянку площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402, розташовану в адміністративних межах Козельщинської селищної ради;

зобов`язати ОСОБА_1 та ФГ "Соня" повернути Козельщинській селищній раді земельну ділянку площею 9,5313 га, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046, розташовану в адміністративних межах Козельщинської селищної ради.

В обґрунтування позову прокурор зазначив, що для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства у користування ОСОБА_1 вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності. Отже ОСОБА_1, використавши своє право на отримання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства, спірні земельні ділянки отримав на позаконкурсній основі в порушення положень статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ). До того ж, спірні договори оренди землі укладено без проведення нормативно грошової оцінки.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 26.11.2020 позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 19.03.2018 між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1, площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402, розташованої в адміністративних межах Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 19.03.2018 між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1, площею 9,5313 га, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046, розташованої в адміністративних межах Лутовинівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області. Визнано недійсною додаткову угоду № 1 до договору оренди землі від 19.03.2018 на земельну ділянку площею 9,5313 га, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046, укладену 14.01.2019 між Козельщинською селищною радою та ОСОБА_1 . Визнано недійсною додаткову угоду № 1 до договору оренди землі від 19.03.2018 на земельну ділянку площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402, укладену 06.11.2019 між Козельщинською селищною радою та ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 повернути Козельщинській селищній раді земельні ділянки площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402 та площею 9,5313 га, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046, розташовані в адміністративних межах Козельщинської селищної ради. У решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.12.2020 (з урахуванням ухвали по виправлення описки від 21.12.2020) стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 та ФГ "Соня" 26 200,42 грн витрат за сплату судового збору.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 рішення Господарського суду Полтавської області від 15.12.2020 скасовано. Закрито провадження у справі № 917/525/20 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) у зв`язку з непідвідомчістю спору у цій справі господарським судам.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у травні 2021 року Заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм статті 20, пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, просить скасувати ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2021, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі прокурор наголосив, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 12.12.2018 у справах № 704/29/17-ц і № 388/1103/16-ц, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевич В. Ю. - головуючий, Краснов Є. В., Мачульський Г. М. від 10.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 917/525/20 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2021; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.08.2021.

ФГ "Соня" у відзиві на касаційну скаргу посилається на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

Козельщинська селищна рада, ОСОБА_1, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевич В. Ю. - головуючий, Краснов Є. В., Мачульський Г. М. від 04.08.2021 зупинено касаційне провадження у справі № 917/525/20 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 922/1830/19.

09.01.2023 в Єдиному державному реєстрі судових рішень було оприлюднено повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2023 справу № 917/525/20 було передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Суховий В. Г.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Суховий В. Г. від 03.01.2023 поновлено касаційне провадження у справі № 917/525/20; прийнято до провадження справу № 917/525/20 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2021; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.02.2023.

Козельщинська селищна рада, ФГ "Соня", ОСОБА_1 в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що зазначені учасники справи не звертались до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як установлено судами попередніх інстанцій, спірними наказами ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 29.09.2014 № 3599-сг та № 3602-сг надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 9, 5313 га та 29,5 га в оренду із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

У подальшому, спірними наказами ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 14.03.2018 № 1818-сг та № 1819-сг на підставі Закону України "Про фермерське господарство" (973-15) затверджено документацію із землеустрою та передано в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки площею 9,5313 га та 29,5 га.

На виконання спірних наказів 19.03.2018 між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди зазначених вище земельних ділянок строком на 7 років. Право оренди на ці земельні ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.04.2018.

14.01.2019 та 06.11.2019 між Козельщинською селищною радою та ОСОБА_1 укладено додаткові угоди до спірних договорів оренди землі від 19.03.2018, якими, зокрема, змінено орендодавця - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на Козельщинську селищну раду.

Після державної реєстрації права оренди земельних ділянок, ОСОБА_1 засноване ФГ "Соня", яке зареєстроване 04.06.2019, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

18.11.2019 між ОСОБА_1 та ФГ "Соня" укладено спірні договори суборенди земельних ділянок площею 9,5313 га (кадастровий номер 5322082500:00:001:1046) та 29,5 га (кадастровий номер 5322055100:00:001:0402) сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Разом із цим, ОСОБА_1 є засновником Фермерського господарства "Андрійко", правонаступником якого є Фермерське господарство "Грім", для створення якого раніше вже отримував земельні ділянки.

Як установлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини виникли у зв`язку з отриманням відповідачем спірних земельних ділянок на позаконкурсній основі у порушення положень статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, дійшов висновку, що спір у цій справі підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Отже, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Провадження у справі, яка розглядається, зупинялося до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/1830/19.

У справі 922/1830/19, прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом до ГУ Держгеокадастру, до фізичної особи та до фермерського господарства про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, скасування рішень про державну реєстрацію, зобов`язання повернути державі земельні ділянки, надані для ведення фермерського господарств, адже в користування фізичній особі з земель державної власності вже виділялись земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства.

Тобто правовідносини у справі № 922/1830/19, яка була розглянута Великою Палатою Верховного Суду, та у справі № 917/525/20, яка розглядається, є подібними.

За таких обставин суд касаційної інстанції вважає, що під час касаційного перегляду ухвали суду апеляційної інстанції у цій справі врахуванню підлягає наразі остання правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 922/1830/19 щодо визначення юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

У справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами розглядаються господарськими судами.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 Закону України "Про фермерське господарство" закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) , цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Тобто спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон України "Про фермерське господарство" (973-15) .

За частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у справі № 922/1830/19 дійшла висновку про необхідність відступити від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі 619/1680/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 12.05.2020 у справі № 357/1180/17, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

З огляду на викладене висновок суду апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, щодо належності спору в цій справі до цивільної юрисдикції суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

У зв`язку з наведеним ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим.

Відповідно до частин 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 310 ГПК України).

Ураховуючи викладене та допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Під час розгляду справи суду апеляційної інстанції слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.