914/1321/17 Про визнання незаконним і скасування розпорядження районної адміністрації міської ради - 22.02.2023 Прийняття

за позовом Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах: 1) Міністерства оборони України; 2) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до 1) Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради; 2) Виробничого підприємства "Мисливець", треті особи 1) Комунальний заклад Львівської обласної ради "Школа вищої спортивної майстерності"; 2) ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №2130 від 22.12.2005 в частині оформлення права власності Виробничому підприємству "Мисливець" Товариства військових мисливців і рибалок Західного регіону України на нежитлове приміщення у будівлі "Б-1" площею 20,4 м2 та вартістю 5 740,85 грн, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, яке розташоване на території військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1, а саме: нежитлове приміщення в будівлі "Б-1" загальною площею 20,4 м2, вартістю 5 740,85 грн; витребування у Виробничого підприємства "Мисливець" на користь Міністерства оборони України нежитлове приміщення в будівлі "Б-1" загальною площею 20,4 м2 та вартістю 5 740,85 грн, яке розташоване на території військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник військового прокурора Львівського гарнізону (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Львівської області з позовом в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України (далі - Позивач-1), Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (далі - Позивач-2) до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Відповідач-1), Виробничого підприємства "Мисливець" (далі - Відповідач-2), треті особи Комунальний заклад Львівської обласної ради "Школа вищої спортивної майстерності" (далі - Третя особа-1), ОСОБА_1 (далі - Третя особа-2) про визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №2130 від 22.12.2005 в частині оформлення права власності Виробничому підприємству "Мисливець" Товариства військових мисливців і рибалок Західного регіону України на нежитлове приміщення у будівлі "Б-1" площею 20,4 м2 та вартістю 5 740,85 грн, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, яке розташоване на території військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1, а саме: нежитлове приміщення в будівлі "Б-1" загальною площею 20,4 м2, вартістю 5 740,85 грн; витребування у Виробничого підприємства "Мисливець" на користь Міністерства оборони України нежитлове приміщення в будівлі "Б-1" загальною площею 20,4 м2 та вартістю 5 740,85 грн, яке розташоване на території військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне нерухоме майно повинно було бути проінвентаризоване та повернуте державі в особі Позивача-1 відповідно до постанови Верховного Суду України від 18.11.2003 у справі №18/375. Однак, Товариство військових мисливців і рибалок Західного регіону України, всупереч вказаного рішення суду передало спірне майно в статутний фонд створеного ним же Відповідача-2, який, в подальшому, на підставі спірного розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації №2130 від 22.12.2005 "Про оформлення права власності на будівлі по АДРЕСА_1", оформив за собою право власності на спірне майно, наслідком чого є вибуття спірного майна з володіння власника (держави) поза його волею.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.11.2022, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2022, позовні вимоги задоволено.

4. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів залучення, на виконання рішення суду у справі №18/375, Позивача-1 до процедури передачі спірного майна Відповідачем-1 Відповідачу-2. Тобто, передача майна відбулась всупереч положенню статті 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", без узгодження з відповідними органами управління. Також, в оскаржуваному розпорядженні №2130 не вказано конкретної нормативної підстави прийняття відповідного рішення про оформлення права приватної власності Відповідачу-2.

4.1. Розглянувши заяву Відповідача-2 про застосування строків позовної давності, а також пояснення Прокурора стосовно поважності причин пропуску позовної давності, суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання причин пропуску строку позовної давності за заявою Прокурора поважними та відповідно про необхідність захисту порушеного права Позивачів як власника та суб`єкта, що обліковує майно, що перебуває у власності держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача-2

5. Відповідач-2 подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача-2, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

6. Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи неправильно застосовано пункт 1 постанови Верховної Ради України №3943-ХІІ від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" (3943-12) та постанову Кабінету Міністрів України №18 від 13.01.1995 (18-95-п) "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР" і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній. Зокрема, судова практика Верховного Суду не містить рішень, у яких викладено висновок щодо відповідності наведених норм права вимогам статті 92 Конституції України у частині того, що виключно законами України визначаються права людини і громадянина, гарантії цих прав, правовий режим власності та засади діяльності об`єднань громадян.

7. Судами залишено поза увагою та не дано оцінку доказам наявності права власності на спірний об`єкт, зокрема, кошторисно-фінансовому розрахунку №ОС-2-69, актам приймання об`єкта в експлуатацію 1971, 1976 та 1977 років, які свідчать про те, що спірне майно побудовано господарсько-розрахунковим способом за рахунок Всеукраїнського військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу і є його власністю, а в подальшому перейшло до його правонаступника Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, а згодом до Відповідача-2.

8. Судами безпідставно дано оцінку наказу Міністерства оборони СРСР №230 від 21.08.1981, який не стосується Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР та Всеукраїнського військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу і обставин справи, а, отже, є неналежним доказом і не може доводити наявність підпорядкування Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР органам державної влади СРСР.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

9. Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні.

10. Позивачі-1, 2, Відповідач-1 та Треті особи-1, 2 відзиви на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

11. Рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих №30 від 25.01.1964 відведено Всеармійському військово-мисливському товариству Прикарпатського військового округу земельну ділянку площею 7,00 га в урочищі Кортумова гора у м. Львові з правом забудови під зону обстрілу. Рішенням виконкому Львівської міської ради народних депутатів №3-С від 08.02.1985 закріплено за квартирно-експлуатаційною частиною Львівського району Прикарпатського військового округу земельні ділянки згідно з додатком, зокрема, в додатку №1 під номером 20 вказано ділянку по вул.Варшавській, Кортумова гора, загальною площею 17,3 га.

У 1994 році відповідно до наказу №1 Ради Військово-мисливського товариства Західного регіону України, Військово-мисливське товариство Прикарпатського військового округу перейменовано на Товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

Львівською КЕЧ району 19.02.1996 передано, а Товариством військових мисливців та рибалок Західного регіону України прийнято будинки і споруди по військових містечках НОМЕР_2 та НОМЕР_1 у м. Львові по вул.Коперника, 27 та вул.Варшавській, урочище Кортумова гора (зокрема, адміністративна будівля 1965 року будівництва, площею 189 м2), про що складено опис №1 будинків і споруд. Одночасно за Товариством Військових мисливців та рибалок згідно з описом №2 закріплено земельні ділянки військового містечка НОМЕР_2 - 0,3 га, військового містечка НОМЕР_1 - 17,3 га.

В акті прийомки і експлуатації будинків і споруд військового містечка № НОМЕР_2 і військового містечка № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 за товариством військових мисливців Прикарпатського військового округу, затвердженому 26.02.1996, встановлено наявність і якість будинків і споруд згідно з описом №1; разом з будинками і спорудами передали товариству військових мисливців земельні ділянки військового містечка НОМЕР_2 - 0,3 га, військового містечка НОМЕР_1 - 17,3 га згідно з описом №2.

11.1. Товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України відповідно до Статуту в редакції 2016 року є правонаступником майна і фінансових ресурсів підрозділу Військово-мисливського товариства Збройних сил СРСР, розташованого на території Західного регіону України та створено на базі майна і фінансових ресурсів Військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу, яке з розпадом Радянського Союзу реорганізоване за адміністративно-територіальною ознакою в регіональну громадську організацію Товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України. Разом з тим, відповідно до акту від 25.02.1994, Товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України є правонаступником розформованого за ліквідаційним актом командуючого військами Прикарпатського військового округу від 16.12.1997 Виробничого мисливсько-рибальського об`єднання Прикарпатського військового округу.

Згідно з довідкою Квартирно-експлуатаційного управління Прикарпатського військового округу від 24.05.1996 за Виробничим мисливсько-рибальським об`єднанням Прикарпатського військового округу будівель, комунальних споруд, земельних ділянок, меблів та майна не рахується.

Згідно зі Статутом Відповідача-2 в редакції станом на 2010 рік підприємство створене за ухвалою президії ради Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

11.2. Відповідно до розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №2053 від 08.12.2005 "Про присвоєння поштового номера" за зверненням Виробничого підприємства "Мисливець" Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України будівлі адміністративного корпусу стрілецького стенду, яка позначена в тех.паспорті літ. "Б-1", загальною площею 190,9 м2, присвоєно поштовий номер 34 на вул.Єрошенка у м. Львові.

Розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації Львівської міської ради №2130 від 22.12.2005 "Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у місті Львові" вирішено оформити Виробничому підприємству "Мисливець" Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України право власності на будівлі у АДРЕСА_1, а саме: "І-1" площею 4,4 м2, "Е" площею 2,4 м2, "В-1" площею 60 м2, "А-1" площею 89,6 м2, "Д" площею 2,0 м2, "Б-1" площею 190,9 м2, "Г-1" площею 228,1 м2, "М" площею 67,2 м2, "Л" площею 66,2 м2, "З-2" площею 12,4 м2, "И-2" площею 12,6 м2, "Ж-2" площею 12,4 м2, "К-2" площею 12,6 м2.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19139335 від 10.06.2008 та з даними Реєстру прав власності на нерухоме майно (довідка №86998483 від 13.05.2017) нежитлові приміщення в будівлі "Б-1", загальною площею 20,4 м2 за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані 10.06.2008 на праві приватної власності за Відповідачем-2 на підставі договору про поділ нерухомого майна №928 від 05.06.2008.

11.3. 15.09.2015 Позивачем-2 затверджено акт проведення планової інвентаризації нерухомого військового майна відповідно до наказу начальника ГКЕУ Збройних Сил України №33 від 05.03.2015 по військовому містечку НОМЕР_1 АДРЕСА_2, відповідно до якого встановлено наявність та якісний стан будівель та споруд: службової будівлі, стрілецьких транш, стендів, круглого стрілецького стенду, складу господарського, майстерні та павільйону для відпочинку. Також встановлено, що військове містечко знаходиться на обліку Позивача-2 та використовується радою Товариства військових мисливців та рибалок.

12. Приймаючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій виходили з такого.

12.1. При набутті самостійності Українською державою в 1991 році, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, визначено державною власністю України відповідно до статті 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України".

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24.01.1991 "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними. Постановою Верховної Ради України №3943-ХІІ від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" (3943-12) встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

На виконання вказаної постанови 13.01.1995 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" згідно з якою визначено, що до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, покласти на міністерства повноваження органів управління цим майном згідно з додатком. Відповідно до наведеного додатку на Міністерство оборони України покладено повноваження органу управління щодо підприємств, організацій та об`єктів Міноборони колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР: виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

12.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі №18/375, залишеним в силі постановою Верховного Суду України від 18.11.2003, задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України. Зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України разом з фахівцями Міністерства оборони України здійснити інвентаризацію майна, а саме: виробничого мисливсько-риболовецького об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарств, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу. Зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України повернути з чужого незаконного володіння на користь Міністерства оборони України майно, а саме: виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарств, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Верховним Судом України, який погодився з позицією суду першої інстанції у вказаній справі, зазначено, що "розподільчий акт від 03.02.1994 про перехід майна та фінансових ресурсів (прав та обов`язків) Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР у зв`язку з припиненням його діяльності шляхом реорганізації (розподілу) до Товариства військових мисливців та рибалок України, котрий є правонаступником, не може бути доказом того, що відповідач є власником спірного майна, оскільки акт затверджений головою Центральної ради Загальноармійського мисливського товариства та складений без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України. Постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" (3943-12) встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 доручено у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна. На виконання вказаної постанови 13.01.1995 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР", згідно з якою на Міністерство оборони України покладено повноваження органу управління майном підприємств, організацій та об`єктів колишнього мисливського товариства Збройних Сил СРСР. Таким чином, на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління спірним майном. Як встановлено судами, на даний час, незважаючи на такі нормативні акти, спірним майном користується відповідач за відсутності для цього правових підстав".

12.3. Як встановили суди попередніх інстанцій, матеріали справи не містять доказів того, що спірне у цій справі №914/1321/17 майно не належить до вказаного у справі №18/375 переліку чи відноситься до іншої категорії майна, яким користується Відповідач-2, а також не містять будь-яких рішень про вилучення із державної власності нерухомого майна та земельних ділянок на території військового містечка НОМЕР_1. Також, як встановили суди попередніх інстанцій, здійснюючи експертне дослідження в межах проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, оформленого висновком експерта №2535/2536 від 10.04.2020, експертом встановлено, що фактичний об`єкт нерухомого майна, що знаходиться на території військового містечка НОМЕР_1 у АДРЕСА_1, а саме нежитлове приміщення, площею 20,4 м2 в будівлі під л. "Б-1", відповідає матеріалам Позивача-2.

Також, попередні судові інстанції встановили, що, в порушення вимог наведеного вище законодавства та судового рішення у справі №18/375 (рішення Господарського суду міста Києва, яке залишено в силі постановою Верховного Суду України), матеріалами справи не доведено залучення Позивача-1 до процедури передачі спірного майна Відповідачем-1 Відповідачу-2, а тому передача майна відбулася всупереч положенню статті 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", без узгодження з відповідними органами управління.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять будь-яких рішень про вилучення із державної власності нерухомого майна та земельних ділянок на території військового містечка НОМЕР_1 Позивача-1, тоді, як факт користування Відповідачем-2 спірним майном на території військового містечка НОМЕР_1 підтверджується описом №1 будинків і споруд, переданих товариству військових мисливців по військовому містечку НОМЕР_2 в АДРЕСА_2 від 19.02.1996 та актом від 26.02.1996.

12.4. Надавши оцінку матеріалам справи, зважаючи на наведене вище законодавство, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що встановлені судами обставини перебування спірного майна у державній власності та закріплення такого саме за Позивачем-1 відповідно до нормативних актів Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України 1994-1995 років спростовують заперечення Відповідача-2 про те, що в матеріалах справи немає доказів закріплення спірного майна за Позивачем-1 чи Позивачем-2. Тоді, як саме Львівським КЕЧ району у 1996 році підписувався Опис № 1 будинків і споруд, що передаються товариству військових мисливців по військовому містечку НОМЕР_1 в АДРЕСА_2, тобто, Позивач-2 обліковував відповідне майно. Необґрунтованим суди також вважали заперечення Відповідача-2 про посилання Прокурора на судові рішення від 18.11.2003 та від 05.12.2002 у справі №18/375, адже спірний об`єкт є елементом тих об`єктів, стосовно яких прийнято постанову Кабінету Міністрів України №18.

13. У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, і таке обґрунтування полягає у відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, неправильно застосовано пункт 1 постанови Верховної Ради України №3943-ХІІ від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" (3943-12) та постанову Кабінету Міністрів України №18 від 13.01.1995 (18-95-п) "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР". Зокрема, судова практика Верховного Суду не містить рішень, у яких викладено висновок щодо відповідності наведених норм права вимогам статті 92 Конституції України у частині того, що виключно законами України визначаються права людини і громадянина, гарантії цих прав, правовий режим власності та засади діяльності об`єднань громадян (пункт 6 постанови).

13.1. Суд касаційної інстанції зазначає, що Конституція України (254к/96-ВР) прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996. Статтею 58 Конституції України закріплено принцип незворотності нормативно-правових актів у часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Аналогічне тлумачення принципу дії законів та інших нормативно-правових актів у часі міститься у пункті 2 рішення Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999 (v001p710-99) та у пункті 4 рішення Конституційного Суду України №3-рп/2001 від 05.04.2001 (v003p710-01) . Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац 5 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №4-зп/1997 від 03.10.1997).

Оскільки постанови Верховної Ради України №3943-ХІІ від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" (3943-12) та Кабінету Міністрів України №18 від 13.01.1995 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР" прийняті, відповідно, до прийняття Конституції України (254к/96-ВР) , при цьому, наразі, вони не втратили чинність, тому, зважаючи на наведене вище, відсутні підстави вважати, що такі документи не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано ці нормативно-правові акти в межах спору у справі.

При цьому, вказані нормативно-правові акти та позиція Верховного Суду України, висловлена у справі №18/375, яка базується також і на застосуванні цих актів, були застосовані також Верховним Судом у справах №914/3142/15, №915/1115/17, №914/814/16 за аналогічних правовідносин і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї позиції.

13.2. Враховуючи наведене, за результатами розгляду касаційної скарги Відповідача-2, суд касаційної інстанції вважає, що, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, підстав для формування Верховним Судом правового висновку щодо застосування вказаних скаржником в пункті 6 цієї постанови норм права у контексті спірних правовідносин немає. Доводи скаржника в цій частині свідчать про незгоду останнього зі встановленими у справі фактичними обставинами, а також з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржником, а саме, що спірне майно є саме майном скаржника, а не державною власністю, а також з наданою судами оцінкою доказів, наявних в матеріалах справи.

13.3. Таким чином, судами вірно застосовано норми постанови Верховної Ради України №3943-ХІІ від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" (3943-12) та постанови Кабінету Міністрів України №18 від 13.01.1995 (18-95-п) "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР".

14. Щодо доводів скаржника, наведених у пунктах 7, 8 постанови, колегія суддів зазначає, що такі доводи зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судами попередніх інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції (частина друга статті 300 ГПК України). До того ж, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (частина перша статті 300 ГПК України). Підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до ухвали Верховного Суду від 19.12.2022, згідно касаційної скарги Відповідача-2, є пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) та не є пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 ГПК України - (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України - суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України)).

15. Відносно посилань Відповідача-2 на статут Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, згідно з яким останнє є правонаступником майна та фінансових ресурсів Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, розташованого на території України, а Відповідач-2 заснований на майні, що належить Товариству військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, слід зазначити, що таке посилання не може вважатися доказом належності спірного майна Відповідачу-2.

16. В засіданні Суду 22.02.2023 представник Третьої особи-1 підтримав касаційну скаргу Відповідача-2 та додатково надав усні пояснення щодо висновків судів попередніх інстанцій в частині питання застосування строку позовної давності у цій справі. Водночас, відповідно до частини одинадцятої статті 301 ГПК України у своїх поясненнях сторони та учасники справи можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного перегляду судового рішення. Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України суд касаційної скарги здійснює перегляд у касаційному порядку судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

16.1. Доводи та підстави касаційної скарги Відповідача-2 зазначені в пунктах 6-8 цієї постанови, а також в ухвалі Верховного Суду від 19.12.2022. При цьому, звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Відповідач-2 не оскаржував рішення судів попередніх інстанцій в частині питання застосування строків позовної давності, а тому такі усні пояснення представника Третьої особи-1 виходять за межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтями 300, 301 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

17. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

18. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.