910/3724/20 Про стягнення заборгованості в межах розгляду справи про банкрутство боржника - 22.02.2023 Прийняття

1. У березні 2020 року Фермерське господарство "Сузір`я" (далі - ФГ "Сузір`я") з межах справи №910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" (далі - ДП "Конярство України") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ДП "Конярство України", у якому просило стягнути 113493,51 грн, з яких 90000,00 грн - заборгованість за договором купівлі-продажу від 02.07.2019 №2-2019, 21086,16 грн пені та 2403,35 грн 3% річних.

2. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору купівлі-продажу від 02.07.2019 №2-2019 в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

3. 02.07.2019 між ФГ "Сузір`я" (продавець) та ДП "Конярство України" в особі Філії "Запорізький кінний завод №86" ДП "Конярство України" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №2-2019.

4. Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов`язується передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

5. Позивачем зазначено, що на виконання умов договору, ним було передано у власність відповідача товар, а саме: горох у кількості 30,06 тон, за ціною 4,900 грн в тому числі ПДВ, за одну тону, на загальну суму 147293,88 грн, що підтверджується видатковою накладною №43 від 03.07.2019.

6. Відповідачу було виставлено рахунок на оплату №46 від 03.07.2019.

7. Відповідно до п. 2.3 договору оплата згідно з рахунком має бути перерахована продавцю протягом 5 банківських днів з моменту відвантаження товару.

8. Однак, в порушення зазначених вище умов договору, відповідач взяті на себе зобов`язання виконав лише частково, на суму 57293,88 грн.

9. Як стверджує позивач, заборгованість відповідача за основним боргом склала 90000,00 грн.

10. В матеріалах справи містяться письмові докази щодо підтвердження факту поставки товару: копія договору купівлі-продажу №2-2019 від 02.07.2019; копія рахунку на оплату №46 від 03.07.2019; копія видаткової накладної №43 від 03.07.2019; копія податкової накладної №12 від 03.07.2019; кінцева виписка AT "Приватбанк" за період з 18.10.2022 по 18.10.2022, в якій містяться такі відомості: "клієнт - Сузір`я ФГ; реквізити контрагента - Філія Запорізький КЗ №86, ДП КОН УК 3772793; призначення платежу - оплата за горох, згідно договору купівлі-продажу №2-2019 від 02.07.2019, рах. №46 від 03.07.2019 в т.ч. ПДВ 20% 4548,98 грн; сума 27293,88 грн"; кінцева виписка AT "Приватбанк" за період з 03.12.2019 по 03.12.2019, в якій містяться такі відомості: "клієнт - Сузір`я ФГ; реквізити контрагента - Філія Запорізький Кінний Завод №86, 3772793; призначення платежу - оплата за горох, згідно рахунку №46 від 03.07.2019 в т.ч. ПДВ 20% 5000 грн; сума 30000 грн"; - оборотно-сальдові відомості позивача за липень 2019 року - квітень 2020 року.

11. В матеріалах справи на підтвердження часткової оплати містяться виписки Запорізького РУ АТ КБ "Приватбанк" від 20.02.2020 №2002-20VU-1356-5581 та №2002-20VU-1345-1328.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

12. Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

13. Постановою Верховного Суду від 27.04.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі скасовано, а справу №910/3724/20 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

14. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зауважив, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишились доводи позивача про те, що відповідачем були здійснені дії щодо прийняття товару (горох у кількості 30 тон), що підтверджується видатковою накладною; відповідачем було проведено часткову сплату отриманого товару 18.10.2019 в сумі 27293,88 грн, що підтверджується банківською випискою за 18.10.2019 та 03.12.2019 в сумі 30000,00 грн, що підтверджується банківською випискою за 03.12.2019. Отже, у цьому випадку суди мали оцінити докази підтвердження поставки товару надані позивачем у їх сукупності, а саме: видаткову накладну від 03.07.2019 №43, виписки Запорізького РУ АТ КБ "Приватбанк" від 20.02.2020 №2002-20VU-1356-5581, №2002-20VU-1345-1328, а також оборотно-сальдові відомості позивача за липень 2019 року - квітень 2020 року та подану ним 22.07.2019 згідно з квитанцією про реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 03.07.2019 №12.

15. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у задоволенні позову відмовлено.

16. Рішення мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами як поставку йому товару за договором купівлі-продажу так і наступне схвалення ДП "Конярство України" договору купівлі-продажу та поставки товару уповноваженою особою.

17. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ДП "Конярство України" на користь ФГ "Сузір`я" 90000,00 грн заборгованості за договором купівлі-продажу №2-2019 від 02.07.2019, 21086,16 грн пені, 2407,35 грн 3% річних. Здійснено розподіл судового збору.

18. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поставка товару підтверджується наявними матеріалами справи, з боку відповідача було прийнято товар та здійснено частково оплату поставленого товару, що свідчить про схвалення відповідачем відповідних господарських операцій та схвалення укладеного сторонами договору купівлі-продажу.

Стислий виклад вимог касаційних скарг та узагальнення доводів скаржників

19. Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - скаржник-1) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022.

20. Так, скаржник-1 вважає, що судом апеляційної інстанції в порушення ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус судді" неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, зокрема ст.ст. 92, 95, 203, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм у подібних правовідносинах, які викладено у постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі №910/28081/14 та постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №910/8794/16, від 31.07.2019 у справі №910/2030/18, від 05.05.2020 у справі №911/1634/19, від 27.02.2020 у справі №923/555/19, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, а також порушено вимоги ст.ст. 11, 13, 86 ГПК України щодо всебічного та повного дослідження обставин справи стосовно наявності у керівника філії належних повноважень на укладення договору та підтвердження факту поставки товару.

21. Крім того, на думку скаржника-1, судом апеляційної інстанції, при прийнятті постанови про стягнення заборгованості за правочином, укладеним з перевищенням повноважень, неправильно застосовано норми ст.ст. 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм, які викладено у постанові від 27.04.2022 у справі №910/3724/20. Скаржник зазначає, що у наведеній постанові викладено висновок про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому при розгляді справи належить дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо. У разі дефектів первинних документів, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами.

22. ДП "Конярство України" (далі - скаржник-2) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022.

23. Скаржник-2 вважає, що судом не враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 10.12.2020 у справі №910/14900/19, від 29.04.2020 у справі №915/641/19, від 02.11.2021 у справі №910/13206/20, від 21.05.2021 у справі №910/8861/20, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 13.11.2018 у справі №910/19179/17, від № 21.12.2021 у справі №910/10699/21, від 16.10.2018 у справі №910/20790/17, від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16, від 09.04.2019 у справі №924/491/17, від 02.10.2019 у справі №910/22198/17, від 30.04.2020 у справі №925/1147/18 щодо застосування ст.ст. 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та щодо застосування ст.ст. 92, 95, 203, 241 ЦК України, ст. 201 Податкового кодексу України. Також, скаржник зазначає, що судом були порушені норми процесуального права, а саме ст.ст. 11, 13, 86 ГПК України.

Касаційне провадження

24. Ухвалою Верховного Суду від 22.12.2022 відкрито касаційне провадження у справі №910/3724/20 за касаційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

25. Ухвалою Верховного Суду від 04.01.2023 поновлено ДП "Конярство України" пропущений строк на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 та об`єднано касаційні скарги ДП "Конярство України" та першого заступника керівника Київської міської прокуратури в одне касаційне провадження.

26. У зв`язку з відпусткою судді Пєскова В.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/3724/20 визначено колегію суддів у складі: Картере В.І. (головуючий), Банасько О.О., Білоус В.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2023.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

27. ФГ "Сузір`я" подало відзив на касаційні скарги, в якому просить залишити постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

28. Позивач зауважує на тому, що під час розгляду справи №6-62цс16 Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого з огляду на приписи ст.ст. 92, 203, 215 ЦК України, договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору.

29. Позивач зазначає, що зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі продажу №2-2019 від 02.07.2019 не заявлялися, в судовому порядку договір купівлі продажу №2-2019 від 02.07.2019 недійсним не визнаний, тоді як матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про незгоду відповідача зі спірним правочином з часу отримання товару 03.08.2019 до часу звернення ФГ "Сузір`я" з позовом до суду 20.03.2020.

30. Також у відзиві зауважується на тому, що у постанові від 20.12.2018 у справі №910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Клопотання учасників справи

31. Міністерство економіки України звернулося до Верховного Суду з клопотанням здійснити процесуальне правонаступництво на підставі ст. 52 ГПК України, замінивши учасника провадження у справі №910/21682/15(910/3724/20), а саме Міністерство економіки України на Фонд державного майна України.

32. Клопотання мотивовано тим, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.10.2022 №910-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" єдиний майновий комплекс ДП "Конярство України" передано із сфери управління Міністерства економіки України до сфери управління Фонду державного майна України. Згідно з актом приймання-передачі від 06.12.2022 ДП "Конярство України" передано зі сфери управління Міністерства економіки України до сфери управління Фонду державного майна України.

Щодо клопотання Міністерство економіки України

33. Питання процесуального правонаступництва врегульовані ч. 1 ст. 52 ГПК України, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

34. Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

35. Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва господарському суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

36. Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

37. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2021 №504 "Про перейменування Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України" (504-2021-п) перейменовано Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на Міністерство економіки України. Реквізити Міністерство економіки України, зокрема ідентифікаційний код, залишились без змін.

38. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.10.2022 №910-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" єдиний майновий комплекс ДП "Конярство України" передано із сфери управління Міністерства економіки України до сфери управління Фонду державного майна України. Згідно з актом приймання-передачі від 06.12.2022 ДП "Конярство України" передано зі сфери управління Міністерства економіки України до сфери управління Фонду державного майна України.

39. Отже, встановивши обставини, які свідчать про заміну сторони спірного в цій справі матеріального правовідношення внаслідок переходу функцій з управління майном ДП "Конярство України" від Міністерства економіки України до Фонду державного майна України, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для процесуального правонаступництва, що узгоджується з вимогами ст. 52 ГПК України.

40. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає за доцільне задовольнити клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та стороні відповідача та замінити її правонаступником - Фондом державного майна України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

41. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про стягнення 90000,00 грн заборгованості за договором купівлі-продажу, пені в сумі 21086,16 грн та 2403,35 грн 3% річних.

42. Суди встановили, що укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою є договором поставки.

43. Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

44. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України (436-15) , застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) .

45. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

46. Згідно з п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

47. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), як це визначено ст. 610 ЦК України.

48. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

49. Звертаючись з позовом, позивач стверджував, що виконав свої договірні зобов`язання у повному обсязі, здійснивши поставку товару відповідачу, а відповідач, порушив умови договору, не здійснивши повну оплату за поставку товару у визначений сторонами строк.

50. Суд апеляційної інстанції дав оцінку наведеним доводам позивача та відповідача та дійшов висновку, що позивачем було доведено належними, допустимими та вірогідними доказами обставину поставки ДП "Конярство України" товару, вартість (ціну) якого позивач просив стягнути з ДП "Конярство України" за договором купівлі-продажу.

51. У цьому зв`язку Верховний Суд бере до уваги висновки апеляційного суду, який встановив, що в матеріалах справи містяться докази щодо підтвердження факту поставки товару, а саме: копія договору купівлі-продажу №2-2019 від 02.07.2019, який не визнано в судовому порядку недійсним; копія видаткової накладної №43 від 03.07.2019 з посиланням на договір купівлі-продажу №2-2019 від 02.07.2019; рахунок на оплату покупцю №46 від 03.07.2019; копія податкової накладної №12 від 03.07.2019, заключна виписка AT "Приватбанк" за період з 18.10.2022 по 18.10.2022; заключна виписка AT "Приватбанк" за період з 03.12.2019 по 03.12.2019; оборотно-сальдові відомості позивача за липень 2019 року - квітень 2020 року.

52. Крім наведених доказів щодо підтвердження факту поставки товару, суд апеляційної інстанції також встановив, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують факт поставки ФГ "Сузір`я" на адресу ДП "Конярство України" філія Запорізький кінний завод №86 товару на загальну суму з ПДВ 147293,88 грн, а також докази на підтвердження часткової оплати, що підтверджуються виписками Запорізького РУ АТ КБ "Приватбанк" від 20.02.2020 №2002-20VU-1356-5581 та №2002-20VU-1345-1328.

53. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

54. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

55. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

56. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

57. З огляду на подання позивачем у справі сукупності доказів про наявність дійсних грошових зобов`язань відповідача за договором купівлі-продажу №2-2019 від 02.07.2019, які складають 90000,00 грн основної заборгованості, а також пені в сумі 21086,16 грн та 2403,35 грн 3% річних, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

58. Крім того, суд апеляційної інстанції застосовуючи принцип добросовісності поведінки відповідача, правильно зазначив, що прийняття товару, що підтверджується видатковою накладною №43 від 03.07.2019 у сукупності з іншими доказами, а саме виписками Запорізького РУ АТ КБ "Приватбанк" від 20.02.2020 №2002-20VU-1356-5581 та №2002-20VU-1345-1328, оборотно-сальдовими відомостями позивача за липень 2019 року - квітень 2020 року та поданою позивачем 22.07.2019 податковою накладною від 03.07.2019 №12, яка була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.07.2019 відповідно до квитанції про реєстрацію податкової накладної №9159246975, частковою оплатою товару відповідачем, свідчить про недобросовісність дій відповідача.

59. Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

60. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 за своєю суттю застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

61. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що податкова накладна була видана ДП "Конярство України" та податковий кредит сформовано та використано в своїй господарській діяльності саме ДП "Конярство України", а не Філією "Запорізький кінний завод №86" ДП "Конярство України", тобто факт поставки товару на загальну суму із ПДВ 147293,88 грн не міг залишитися поза увагою ДП "Конярство України".

62. Крім того, з часу реєстрації податкової накладної 22.07.2019 (час коли відповідач дізнався або повинен бути дізнатися про поставку товару) до часу першої часткової оплати минуло майже 3 місяці, а до часу другої часткової оплати - чотири з половиною місяці. Отже, матеріали справи не містять доказів щодо будь-яких дій ДП "Конярство України" про заборону керівництву Філії "Запорізький кінний завод №86" оплати товару або доказів іншого несхвалення правочину до часу звернення ФГ "Сузір`я" з позовом до Господарського суду міста Києва 20.03.2020.

63. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 дійшла висновку, що податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

64. Верховний Суд відхиляє доводи першого заступника керівника Київської міської прокуратури у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ст.ст. 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм, які викладено у постанові від 27.04.2022 у цій справі, оскільки суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ч. 3 ст. 2, ч. 3, ч. 4 ст. 13, ст.ст. 76, 77, 78, 79, 86 ГПК України з урахуванням сутності принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані у справі докази свідчать про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором купівлі-продажу, пені та 3% річних.

65. Також Верховним Судом відхиляються і посилання скаржника-2 на неврахування судом апеляційної інстанції при дослідженні обставин здійснення постачання товару, наявності або відсутності руху активів (реальності господарських операцій) висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 10.12.2020 №910/14900/19, від 29.04.2020 у справі №915/641/19, від 02.11.2021 у справі №910/13206/20, від 21.05.2021 у справі №910/8861/20, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19 щодо застосування ст.ст. 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 201 Податкового кодексу України, оскільки у справі, що розглядається, та в наведених скаржником-2 справах, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

66. Зокрема, у ряді постанов, на які посилається скаржник-2 (у справах №910/13206/20, №905/49/15, №914/2267/18, №916/922/19) в тому числі міститься висновок про те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару, що і було встановлено судом апеляційної інстанції під час розгляду справи №910/3724/20.

67. Крім того, з огляду на сукупність встановлених судом апеляційної інстанції обставин у цій справі та зміст правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 10.12.2020 №910/14900/19, від 29.04.2020 у справі №915/641/19, від 02.11.2021 у справі №910/13206/20, від 21.05.2021 у справі №910/8861/20, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, аргументи скаржника-2 щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків викладених у вказаних постановах Верховного Суду, в контексті цієї справи, фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

68. Також Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що у ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

69. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

70. Відповідно до положень ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

71. Суд апеляційної інстанцій правильно зазначив про те, що договір купівлі-продажу №2-2019 від 02.07.2019 не визнано в судовому порядку недійсним, тому його правомірність презюмується, зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору у цій справі не заявлялися, відповідно у судів попередніх інстанцій, з огляду на приписи ст. 14 ГПК України, були відсутні підстави вирішувати питання про дійсність договору під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором.

72. Верховний Суд зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

73. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

74. Матеріально-правовою вимогою (вимогами) у постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі №910/28081/14 та постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №910/8794/16, від 31.07.2019 у справі №910/2030/18, від 05.05.2020 у справі №911/1634/19, від 27.02.2020 у справі №923/555/19, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 13.11.2018 у справі №910/19179/17, від № 21.12.2021 у справі №910/10699/21, від 16.10.2018 у справі №910/20790/17, від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16, від 09.04.2019 у справі №924/491/17, від 02.10.2019 у справі №910/22198/17, від 30.04.2020 у справі №925/1147/18, на які посилаються скаржники, була вимога (зустрічна вимога) про визнання недійсним договору (договорів), у зв`язку з чим суди, вирішуючи наведені спори, досліджували питання щодо підписання договору (договорів) уповноваженою особою, наступне схвалення чи несхвалення правочину належною особою, тобто застосовували до спірних вимог ст.ст. 92, 95, 203, 241 ЦК України.

75. Верховний Суд вважає, що доводи касаційних скарг про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у наведених постановах щодо застосування положень ст.ст. 92, 95, 203, 241 ЦК України, є помилковими, оскільки правовідносини у цих справах не є ревалентними зі справою, яка переглядається, оскільки у справі №910/3724/20 не є предметом спору визнання договору купівлі-продажу №2-2019 від 02.07.2019 недійсним, відповідно відсутні підстави для встановлення обставин підписання уповноваженою особою цього договору та обставини щодо вчинення відповідачем конклюдентних дій щодо схвалення оспорюваного правочину.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

76. Верховний Суд вважає висновок господарського суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.

77. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.