2040/5999/18 Про визнання недійсними наказів, стягнення невиплаченого грошового забезпечення, компенсації моральної шкоди - 04.03.2020 Прийняття

1. У липні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Начальника Тилу Збройних Сил України (далі - відповідач 1, НТ ЗСУ), Міністерства оборони України (залучено до участі у справі ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року, далі - відповідач 2) з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог, просив:

1.1. визнати недійсними накази від 04 травня 2000 року № 48 про усунення його від виконання службових обов`язків начальника 74 Центру забезпечення пальним та від 17 травня 2000 року № 021 про увільнення його з посади і зарахування в розпорядження НТ ЗСУ;

1.2. стягнути за рахунок Міністерства оборони України (утримувач коштів) 214 000 грн невиплаченого грошового забезпечення за час вимушеного перебування в розпорядженні Начальника Тилу ЗСУ;

1.3. стягнути за рахунок Міністерства оборони України на його користь компенсацію маральної шкоди в розмірі 130 000 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність вказаних наказів, оскільки ним не було допущено виявлених під час проведеної ревізії військової частини А2112 порушень, які були підставою для його відсторонення та подальшого увільнення з посади. Висновки ревізії про нестачу пального ґрунтувалися на сфабрикованих документах, а кримінальна справа порушено стосовно нього закрита у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. З огляду на зазначене позивач протягом 18 років фактично перебував без засобів для існування, відчував шалений тиск з боку владних структур, а також зазнав моральних страждань. За вказаний період у нього значно погіршився стан здоров`я.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року адміністративний позов задоволено частково.

3.1. Визнано протиправними накази Начальника Тилу Збройних Сил України № 48 від 04 травня 2000 року та № 021 від 17 травня 2000 року про відсторонення і увільнення з посади та зарахування в розпорядження начальника 74 Центру забезпечення пальним полковника ОСОБА_1

3.2. Зобов`язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з червня 2000 року по 03 лютого 2003 року з урахуванням всіх складових грошового забезпечення за прирівнювану посаду станом на момент проведення повного та остаточного розрахунку з ОСОБА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди та невизначені суми грошового забезпечення, яке підлягає виплаті на його користь, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

5. Міністерство оборони України, не погодившись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 оскаржило його в апеляційному порядку, та просило в апеляційній скарзі рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, або залишити позов без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

6. В обгрунтування апеляційної скарги Міністерство оборони України вказувало на правомірність оскаржуваних позивачем наказів Начальника Тилу Збройних Сил України та одночасно звертало увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом. Відповідач зауважив, що судом першої інстанції проігноровано вимоги частини 6 статті 48 КАС України та не розглянуто заявлене Міністерством оборони України клопотання про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, яке ним було заявлено під час розгляду справи у судовому засіданні.

7. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову в частині визнання наказу НТ ЗСУ від 04 травня 2000 року недійсним. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року по справі № 2040/5999/18 в цій частині визнано нечинним, провадження у справі в цій частині позовних вимог закрито.

8. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року по справі № 2040/5999/18 скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Начальника Тилу Збройних Сил України, Міністерства оборони України про визнання недійсним наказів, стягнення невиплаченого грошового забезпечення, компенсації моральної шкоди залишено без розгляду.

9. Задовольняючи апеляційну скаргу Міністерства оборони України та залишаючи адміністративний позов без розгляду суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняття оскаржуваних наказів жодним чином не було обумовлено наявністю порушеного кримінального провадження та вони не ґрунтувались на фактичних обставинах, встановлених в ході його розслідування. Більше того, спірні накази прийняті раніше у часі та жодним чином не пов`язані з кримінальною справою, із закриттям якої позивав пов`язує виникнення в нього права на оскарження вищевказаних наказів.

9.1. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції з урахуванням висновків, зроблених Другим апеляційним адміністративним судом у даній справі в ухвалі від 11 березня 2019 року, встановлено, що єдиною підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним позовом є отримання позивачем 26 червня 2018 року копії постанови про закриття кримінального провадження стосовно нього. На думку позивача саме з моменту отримання копії вказаної постанови він отримав можливість оскарження спірних наказів відповідача.

9.2. Суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність кримінального провадження жодним чином не унеможливлювала звернення позивача до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, а саме з дня видання відповідачем оскаржуваних наказів. Позивач не довів, що кримінальне провадження створювало для нього перешкоди для вжиття необхідних, на його думку, юридичних заходів захисту трудових прав.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

10. У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача ОСОБА_1, в якій він з урахування доповнень, просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року повністю, залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року із внесенням змін в частині задоволення позовних вимог про нарахування компенсації моральної шкоди за рахунок коштів Міністерства оборони України в розмірі 130 000 грн.

11. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що під час винесення оскаржуваної постанови, судом апеляційної інстанції грубо порушено норми процесуального права, не повністю з`ясовано обставини, які мають значення для конкретної складної справи, що призвело до скасування законного судового рішення суду першої інстанції. Судом апеляційної інстанції повністю проігноровано розгляд фактичних подій, викладених у апеляційній скарзі позивача, а також у відзивах на скарги відповідачів.

11.1. Суд апеляційної інстанції під час розгляду даної справи не взяв до уваги положення статті 2 КАС України, в яких визначено, що завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних поноважень, а також на вимоги статтей 55, 56 Конституції України.

11.2. Також скаржник зазначив, що оскаржуваний наказ відповідача від 17 травня 2000 року про його звільнення з посади командира військової частини А 2112 є безпідставним та таким, що винесений без будь-якої мотивації. Однак за умови прокурорського та судового тиску, пов`язаного з розглядом кримінального провадження оскаржити такий наказ не було можливим. Скаржник звернув увагу, що на той час активно функціонувала система військових судів, які керувались в своїй діяльності не тільки Кодексами, але і статутами Збройних Сил України та нормативно-правовими документами керівництва Міністерства оборони України. Голова військового суду Харківського гарнізону пояснив скаржнику, що всі його скарги можуть бути вирішені лише після закінчення карної справи.

11.3. Суд апеляційної інстанції умисно проігнорував зазначені факти і розгляд апеляційної скарги провів шляхом формального визнання, начебто пропущених строків звернення до суду згідно статті 122 КАС України, якої на той час не існувало в юриспруденції, як і самого Кодексу адміністративного судочинства (2747-15) , який набрав чинності з 01 вересня 2005 року. Скаржник наголосив, що він дійсно до закінчення кримінального провадження за реабілітуючою статтею Кримінального кодексу України (2341-14) не мав можливості звернутися до суду з відповідним позовом. І тільки після отримання копії постанови про закриття кримінального провадження через відсутність в його діях складу кримінальних правопорушень він набув право відстоювати своє право на об`єктивний розгляд позову. Щодо незаконного звільнення з посади та безпідставного перебування в розпорядженні без засобів існування. Пропуск строку звернення до суду слід застосовувати без формалізму, не автоматично. Слід врахувати, що такий строк не має абсолютного характеру. На думку скаржника, пропуск такого строку не є безумовною підставою для залишення позову без розгляду.

12. Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 03 березня 2020 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні відповідно до частини 1 статті 343 КАС України.

Позиція інших учасників справи

14. Від Міністерства оборони України та Начальника Тилу Збройних Сил України надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких вони, вказуючи на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просять постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року залишити без змін.

Установлені судами фактичні обставини справи

15. ОСОБА_1 перебував на військовій службі з 1995 року по 2000 рік, виконуючи обов`язки командира військової чатсини А 2112 м. Харків.

16. Як вбачається зі змісту адміністративного позову, в квітні 2000 року була призначена комісія для проведення позапланової повної документальної ревізії господарської діяльності військової частини А 2112.

17. Наказом Начальника Тилу Збройних Сил України від 04 травня 2000 року № 48 ОСОБА_1 усунено від виконання службових обов`язків начальника 74 Центру забезпечення пальним за недбале ставлення до виконання службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, незаконну передачу пального стороннім особам.

18. Наказом Начальника Тилу Збройних Сил України від 17 травня 2000 року № 021 ОСОБА_1 увільнено із займаної посади і зараховано в розпорядження НТ ЗСУ начальника 74 Центру забезпечення пальним.

19. Наказом Міністра оборони України по особовому складу від 12 грудня 2002 року № 750 звільнено з військової служби в запас за пунктом 67, підпункт "б" (за станом здоров'я).

20. Наказом командира військової частини А 2112 (по стройовій частині) від 24 грудня 2002 року № 169 полковника ОСОБА_1, колишнього командира військової частини А 2112 (74ЦЗП) виключено зі списків особового складу частини і направлено для зарахування на військовий облік у Орджонікідзевський РВК м. Харкова. В цьому ж наказі зазначено, що ОСОБА_1 щорічну відпустку використав та зазначено про необхідність виплатити одноразову грошову допомогу згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 (393-92-п) , розпорядження ГФЕУ МОУ № 146/1/11/5, 146/1/11/208.

21. Наказом командира військової частини А 2112 (по стройовій частині) від 18 вересня 2003 року № 126 на підставі рішення Орджонікідзевського місцевого суду м. Харкова від 19 серпня 2003 року, внесено зміни в дату звільнення з військової служби в запас ОСОБА_1, наказ № 169 від 24 грудня 2002 року командира військової частини А 2112 згідно з якими слід вважати виключеним його зі списків особового складу частини з 04 лютого 2003 року.

22. У травні 2000 року стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу, в результаті чого під час проведення слідства полковник ОСОБА_1 в період з жовтня 2000 року по березень 2001 року утримувався у слідчому ізоляторі.

23. Супровідним листом від 26 червня 2018 року № 24-4253 Військовою прокуратурою Харківського гарнізону направлено на адресу ОСОБА_1 постанову від 18 вересня 2017 року про закриття кримінального провадження № 42013220750000009 стосовно нього.

24. Вважаючи вказані накази Начальника Тилу ЗСУ протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Позиція Верховного Суду

Джерела права та оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

25. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

26. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закон № 460-ІХ, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

27. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із того, що з метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.

28. Згідно з нормою частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

29. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтями 242 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року), відповідно до яких судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

30. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

31. У цій справі судом апеляційної інстанції встновлено, що з даним позовом про визнання недійсними наказів Начальника Тилу Збройних Сил України від 04 травня 2000 року № 48 та від 17 травня 2000 року № 021 позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду 26 липня 2018 року, тобто більше ніж через 18 років після їх винесення відповідачем.

32. За правилами статтей 123 та 169 КАС України суд зобов`язаний перевірити дотримання позивачем строків звернення до суду, які передбачені статтею 122 КАС України.

33. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з позовом і розраховувати на одержання судового захисту.

34. Строки звернення до адміністративного суду на момент звернення позивача із цією позовною заявою визначалися статтею 122 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року), частиною 1 якої визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду.

35. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 122 КАС України).

36. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України).

37. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 КАС України).

38. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України. Зокрема, відповідно до частини 4 цієї норми визначно, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

39. Приписами частин 1 та 2 статті 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

40. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема:

- скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;

- визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.

41. Підстави для скасування рішення повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позовної заяви без розгляду у відповідній частині визначені статтею 319 КАС України. Зокрема, частиною 1 цієї статті визначено, зокрема, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу.

42. Згідно пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.

43. Верховний Суд враховує, що оспорюваний позивачем наказ винесений 17 травня 2000 року в той час, коли Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) ще не був прийнятий. Цей Кодекс набрав чинності з 01 вересня 2005 року. До цього часу спори цієї категорії вирішувалися в порядку Цивільного процесуального кодексу України 1963 (1501-06) року із застосуванням строків позовної давності, встановлених у Цивільному кодексі України (435-15) .

44. Однак на момент звернення позивача із цим позовом військова служба відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України визначалась як публічна служба, а частиною 5 статті 123 цього ж Кодексу для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк. У разі пропуску такого строку позивач має подати до суду заяву про поновлення строку із зазначенням поважності причин його пропуску (стаття 123 КАС України).

45. При цьому частиною 3 статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

46. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, повязані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

47. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

48. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

49. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

50. Верховний Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

51. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

52. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя ( Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 (v017p710-11) ). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

53. Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

54. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.

55. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

56. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

57. Колегія суддів зауважує, що норми КАС України (2747-15) не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

58. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною 1 статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

59. В обсязі встановлених обставин пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду із цим позовом суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про недоведеність ОСОБА_1 поважності причин пропуску строків звернення до суду, оскільки кримінальне провадження, порушене стосовно нього, не створювало для позивача перешкод для вжиття протягом 18 років необхідних юридичних заходів щодо захисту його трудових прав. Позивачем в порушення вимог частини 1 статті 77 КАС України не надано доказів на підтвердження наявності об`єктивних, істотних та непереборних причин, що заважали позивачу реалізувати його право на звернення до суду із даним позовом. Тим більше, що прийняття оскаржуваних наказів жодним чином не було обумовлено наявністю порушеного кримінального провадження та вони не ґрунтувались на фактичних обставинах, встановлених в ході його розслідування. Більше того, спірні накази прийняті раніше у часі та жодним чином не пов`язані з кримінальною справою, із закриттям якої позивав пов`язує виникнення в нього права на оскарження вищевказаних наказів.

60. Позовні вимоги про ОСОБА_1 стягнення грошового забезпечення та моральної шкоди пов`язуються позивачем із неправомірністю оскаржуваних ним наказів, отже є похідними від позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів відповідача.

61. Приймаючи до уваги, що провадження у даній справі в частині позовних вимог про скасування наказу від 04 травня 2000 року № 48 закрито у зв`язку із відмовою позивача від цієї позовної вимоги, яка прийнята судом, а позовні вимоги про скасування наказу від 17 травня 2000 року № 021 залишено без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду, то і похідні від цієї позовної вимоги також підлягають залишенню без розгляду.

62. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції вірно застосував наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду та залишив адміністративний позов ОСОБА_1 без розгляду.

63. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те що, застосування судом наслідків пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом не створює процесуального обов`язку для суду встановлювати фактичні обставини справи та надавати їм правову оцінку, як на тому наполягає позивач у касаційній скарзі.

64. Доводи та аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

65. Враховуючи наведене, Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при застосуванні наслідків пропуску строку звернення до суду у даному провадженні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

66. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

67. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

68. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, суд апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які б мали наслідком ухвалення незаконної постанови, яка перешкоджала б подальшому провадженню у справі.

69. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

70. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

71. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.