922/1832/19 Про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок - 15.02.2023 Прийняття

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 (колегія суддів у складі: Тихий П.В. - головуючий, Ільїн О.В., Россолов В.В.), додаткові постанови Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 (колегія суддів у складі: Тихий П.В. - головуючий, Хачатрян В.С., Шутенко І.А.) та рішення Господарського суду Харківської області від 03.06.2020 (суддя Буракова А.М.)

за позовом заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області

до: 1) ОСОБА_1

2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

3) Сільськогосподарського фермерського господарства "Вертіївка"

про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок

відповідача-1: Надьон О.В. (адвокат)

відповідача-3: Надьон Р.А. (адвокат)

прокурора: Підяш О.С. (посвідчення)

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач - 1), Головного управління Держгеокадастру у Харківськії області (далі - відповідач - 2), Сільськогосподарського фермерського господарства "Вертіївка" (далі - відповідач-3), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача-2 від 01.03.2016 № 1432-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" (далі - Наказ);

- визнати недійсним договір оренди землі від 27.04.2016, який укладений між відповідачем-2 та відповідачем-1;

- визнати недійсним договір суборенди землі від 23.03.2017, який укладений між відповідачем-1 та відповідачем-3;

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 29599155, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14504941 від 14.05.2016 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0759) за відповідачем-1;

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 23.03.2017 № 34506153, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 19692776 від 23.03.2017 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0759) за відповідачем-3;

- зобов`язати відповідача-1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 75,1487 га, кадастровий номер 6320887500:02:001:0759.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Наказ, оспорювані договори та рішення про державну реєстрацію є незаконними, оскільки вони вчинені з порушенням вимог законодавства, тому позов підлягає задоволенню.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.06.2020 в позові відмовлено.

2.2. Судове рішення мотивовано тим, що відсутні порушення вимог земельного законодавства відповідачем-2 під час видачі Наказу, а враховуючи його чинність, прокурор не довів підстави для визнання недійсними спірних договорів. Також не можуть бути задоволені вимоги прокурора про скасування рішень про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки, оскільки вони є похідними від вимог про скасування Наказу та визнання недійсними договорів.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 вище вказане рішення суду змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

2.4. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що вимоги прокурора є обґрунтованими, проте в задоволенні позову слід відмовити з огляду на сплив позовної давності, на застосуванні наслідків спливу якої у заяві наполягав відповідач-1.

2.5. Додатковими постановами Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 стягнуто з прокуратури Харківської області на користь відповідача-3 та відповідача-1 14 972,00 грн та 16 000,00 грн відповідно судових витрат на професійну правничу допомогу.

2.6. Додаткові постанови суду обґрунтовані наявністю правових підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вище наведених розмірах.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення, а також відмовити у задоволенні заяв відповідача - 1 та відповідача - 3 про стягнення витрат за надання правничої допомоги.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16, від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17.

3.3. Відповідач-2 та відповідач-1 у відзивах на касаційну скаргу просять залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

3.4. Від відповідача-2 надійшло письмове клопотання, у якому він просить зупинити касаційне провадження у даній справі до розгляду Судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.

3.5. 15.02.2023 в судовому засідання протокольною ухвалою Верховного Суду відмовлено у задоволенні цього клопотання відповідача-2 з мотивів, наведених у протокольній ухвалі Верховного Суду.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суди встановили, що пунктом 2 Наказу відповідачу-1 надано в оренду земельну ділянку 75,1487 га, в тому числі ріллі 75,1487 га (кадастровий номер 6320887500:02:001:0759) (далі - земельна ділянка) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Сазоно-Баланівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, строком на 20-ть років.

4.2. 27.04.2016 між відповідачем-1 (орендар) та відповідачем-2 (орендодавець), на підставі Наказу, був укладений договір оренди землі, за умовами якого орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства, строком на 20 років.

4.3. 14.05.2016 державним реєстратором прийнято рішення про внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права оренди за відповідачем-1 на земельну ділянку.

4.4. 26.08.2016 був зареєстрований відповідач-3.

4.5. 23.03.2017 між відповідачем-1 та відповідачем-3 був укладений договір суборенди землі та цього ж дня державний реєстратор прийняв рішення про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку за відповідачем-3.

4.6. Також встановлено, що у користування відповідачу-1 вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності для введення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012 укладеними між відповідачем-1 та Богодухівською районною державною адміністрацією, строком на 25 років, згідно яких відповідачу-1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення:

- загальною площею 2,2 га, розташована за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастровий номер 6320888100:02:001:0242;

- загальною площею 1,4 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастровий номер: 6320888800:02:001:0243;

-загальною площею 17,5 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастровий номер: 6320888800:02:001:0178;

- загальною площею 28,7060 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастровий номер: 6320888800:01:001:0278;

- загальною площею 17,1 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастровий номер: 6320888800:01:001:0175;

- загальною площею 11,8 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастровий номер: 6320888800:01:001:0176.

4.7. При цьому прокурор зазначає, що відповідач-1 фактично отримав від відповідача-2 земельні ділянки не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявної юридичної особи, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки він є суб`єктом підприємницької діяльності, а земельні ділянки отримав на поза конкурсній основі в абсолютно необґрунтованих розмірах. Дана обставина додатково вказує на те, що земельні ділянки від держави відповідач-1 отримав для здійснення сільськогосподарського виробництва вже існуючого підприємства.

4.8. Крім того суди встановили, що відповідач-1 подав клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

4.9. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.10. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

4.11. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

4.12. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

4.13. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

4.14. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

4.15. Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного у позові наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).

4.16. За вказаних обставин судові рішення у вказаній частині спору належить змінити, виклавши їх в редакції цієї постанови.

4.17. Позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав оренди та суборенди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають оскільки такі не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав не є належним способом захисту права або інтересу позивача у спірних правовідносинах.

4.18. Зазначені правові висновки є актуальними для правовідносин, що встановлені у цій справі, виходячи з принципу дії закону в часі, а обрання неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

4.19. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, між тими ж сторонами, до якої зупинялося провадження у справі, яка переглядається.

4.20. Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

4.21. Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

4.22. За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

4.23. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

4.24. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

4.25. Згідно із частиною другою статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

4.26. Відповідно до частин другої, третьої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

4.27. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

4.28. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

4.29. Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

4.30. Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України (2768-14) , Законом України "Про фермерське господарство" (973-15) , який є спеціальним нормативно-правовим актом.

4.31. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

4.32. Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

4.33. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

4.34. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).

4.35. Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV (973-15) визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

4.36. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV (973-15) ).

4.37. Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального щодо до статті 123 ЗК України.

4.38. За змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

4.39. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

4.40. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

4.41. У справі, яка переглядається, прокурор визначив незаконне, на його думку, надання відповідачу-1 земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, про що свідчить факт його повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів. При цьому прокурор надавав лист ГУ Держеокадастру у Харківській області з інформацією про те, що було створено фермерські господарства, а в користуванні відповідача-1 перебувають земельні ділянки з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

4.42. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що вимоги прокурора є обґрунтованими, оскільки відповідач-1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, адже останньому вже надавались в оренду (поза конкурсом) земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства, проте в задоволенні позову суд відмовив з огляду на сплив позовної давності, на застосуванні наслідків спливу якої у заяві наполягав відповідач-1.

4.43. Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

4.44. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

4.45. Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

4.46. Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

4.47. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

4.48. У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, вбачається, що прокурор посилався на те, що про порушення вимог земельного законодавства при наданні земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства відповідачу-1 йому стало відомо після отримання інформації, яка викладена у листі Богодухівського відділу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.09.2018 № 518/104-18, тому початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати з моменту, коли органи прокуратури дізнались про порушення земельного законодавства.

4.49. Для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

4.50. Суд апеляційної інстанції вирішуючи питання про початок перебігу позовної давності виходив із того, що початок такого перебігу має обраховуватися з моменту прийняття оскаржуваного наказу 01.03.2016, однак такий висновок суду є незаконним із підстав, наведених у пунктах 5.20, 5.21, 5.52 цієї постанови.

4.51. Отже для правильного вирішення спору у даній справі належить встановити початок перебігу позовної давності.

4.52. Суд апеляційної інстанції пославшись на положення Закону України "Про прокуратуру" зазначив, що з урахуванням наданих прокурору законом повноважень, він мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

4.53. Однак судом апеляційної інстанції не встановлено, що прокуратура неналежно виконувала свої повноваження, не була сумлінною у здійсненні виконання своїх обов`язків, визначених законом, тому формальна відмова у позові у зв`язку із спливом позовної давності не може вважатися законною і обґрунтованою.

4.54. Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

4.55. У даній справі прокурор посилався на те, що про порушення вимог земельного законодавства при наданні земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства відповідачу-1 йому стало відомо після отримання інформації, яка викладена у листі Богодухівського відділу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.09.2018 № 518/104-18, тому початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати з моменту, коли органи прокуратури дізнались про порушення земельного законодавства.

4.56. Суду апеляційної інстанції не навів у своїй постанові доказів на спростування наведених прокурором доводів.

4.57. За таких обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора у зв`язку з пропуском позовної давності.

4.58. Крім того, під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, до якої зупинялося провадження у справі, що переглядається.

4.59. Європейський суд з прав людини, досліджуючи питання права на справедливий суд крізь призму повноти судового рішення, зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), від 27 вересня 2001 року № 49684/99). Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

4.60. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч.1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч.2). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5).

4.61. Отже подібні положення щодо обґрунтованого рішення мітяться і у національному законодавстві.

4.62. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.63. Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.64. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.65. З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, визнання недійсним договору суборенди землі від 23.03.2017, зобов`язання відповідача-1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення підлягає скасуванню, а справа у цій частині - передачі на новий розгляд до апеляційного суду.

4.66. Під час нового розгляду справи суду належить врахувати викладене та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

4.67. Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі, в тому числі й сплачені за подання апеляційних та/або касаційних скарг, оскільки за результатами розгляду касаційних скарг спір у даній справі не вирішено, має здійснюватися господарським судом, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 311, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 і рішення Господарського суду Харківської області від 03.06.2020 у справі № 922/1832/19 змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови щодо відмови у задоволенні позовних вимог про:

-визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 01.03.2016 № 1432-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду";

- скасування рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 29599155, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14504941 від 14.05.2016 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0759) за ОСОБА_1 ;

- скасування рішення про державну реєстрацію від 23.03.2017 № 4506153, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 19692776 від 23.03.2017 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0759) за ФГ "Вертіївка".