922/3797/21 Про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки - 15.02.2023 Прийняття

У вересні 2021 року Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантех-Імпорт" (далі - ТОВ "Сантех-Імпорт"), в якому просила стягнути з товариства безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 1 136 746,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Сантех-Імпорт", набувши право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформило та не зареєструвало речові права на цю земельну ділянку та не вносило плату за користування нею, внаслідок чого зберегло в себе безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі орендної плати, обчисленої пропорційно належній відповідачу площі нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.01.2022 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Сантех-Імпорт" на користь Харківської міської ради 1 136 746,64 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2022 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у листопаді 2022 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2022, а рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2022 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.01.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 922/3797/21 за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.02.2023.

ТОВ "Сантех-Імпорт" не скористалось своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу та в судове засідання свого представника не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеному учаснику справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що зазначений учасник справи не звертався до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника зазначеного учасника справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Харківської міської ради, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.01.2002 між виконавчим комітетом Харківської міської ради (орендодавець) та Акціонерним товариством закритого типу "Харківська виробничо-технічна база МОЛПРОМ" (далі - АТ "Харківська виробничо-технічна база МОЛПРОМ", орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у виконавчому комітеті Харківської міської ради 14.01.2002 № 4/02, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.11.2001 № 2213 надає, а орендар приймає у спільне тимчасове платне користування на умовах оренди визначену частку земельної ділянки за адресою: вул. Калініна, 91, м. Харків, площею 1,8490 га (пункт 1.1).

Земельна ділянка надається у спільне тимчасове платне користування на умовах оренди до 01.06.2026 для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, виробничого холодильного корпусу, складських корпусів та допоміжних будівель і споруд (пункт1.2 Договору).

Згідно з актом приймання земельної ділянки до земель запасу міста від 17.02.2017 земельна ділянка (кадастровий номер 6310137900:12:013:0005), яка перебувала у користуванні АТ "Харківська виробничо-технічна база МОЛПРОМ" прийнята орендодавцем до земель запасу міста. Акт складено в одноособовому порядку у зв`язку з припиненням юридичної особи орендаря. Інше речове право припинено 12.01.2017.

09.01.2002 між виконавчим комітетом Харківської міської ради (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Плавлені сири" (далі - ЗАТ "Плавлені сири", орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у виконавчому комітеті Харківської міської ради 14.01.2002 № 5/02, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.11.2001 № 2213 надає, а орендар приймає у спільне тимчасове платне користування на умовах оренди визначену частку земельної ділянки за адресою: вул. Калініна, 91, м. Харків, площею 0,7003 га (пункт 1.1).

Згідно з актом приймання земельної ділянки до земель запасу міста від 17.02.2017 (кадастровий номер 6310137900:12:013:0005, загальна площа 2,5493 га) земельна ділянка, яка перебувала у користуванні ЗАТ "Плавлені сири" прийнята орендодавцем до земель запасу міста. Акт складено в одноособовому порядку у зв`язку з ліквідацією юридичної особи орендаря.

23.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перспектива" (далі - ТОВ Перспектива) та ТОВ "Сантех-Імпорт" (покупець) укладено договір купівлі-продажу майна № 2374, відповідно до якого продавець передає, а покупець приймає у власність нерухоме майно, а саме: літ. "Е-1" загальною площею 185,3 кв. м, літ. "Р-1" загальною площею 133,9 кв. м, літ. "В-1" загальною площею1759,0 кв. м, літ. "Б-1" загальною площею 1392,1 кв. м, літ. "А-1" загальною площею 979, 1 кв. м, літ. "И-1" загальною площею 12,9 кв. м, літ. "У-1" загальною площею 36,6 кв. м, літ. "Л-1" загальною площею 19,6 кв. м, літ. "Ф-1" загальною площею 19,6 кв. м, літ. "К'-1" загальною площею 47,1 кв. м, літ. "Ж-1" загальною площею 22,0 кв. м, літ. "П-1" загальною площею 30,6 кв. м, літ. "Ц-1" загальною площею 129,5 кв. м, літ. "Т-1" загальною площею 76,1 кв. м, нежитлові приміщення напівпідвалу № 3-11, І, 1-го поверху № 1-5 загальною площею 482,8 кв. м в літ. "С-1", нежитлові будівлі: літ. "Д-4" загальною площею 7124,8 кв. м, літ. "Г'-1" загальною площею 563,6 кв. м, нежитлові приміщення підвалу № 1, 2, 1-го поверху № 6-14 загальною площею 206,8 кв. м в літ. "С-1"; нежитлова будівля літ. "Х-2" загальною площею 258, 9 кв. м, що знаходяться за адресою: вул. Калініна, 91, м. Харків (пункт 1).

Вищезазначені нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 2,5493 га, кадастровий номер: 6310137900:12:013:0005 (пункт 2 договору).

Відповідно до пункту 8 цього договору право власності на нерухоме майно переходить до покупця з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 2374.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 06.09.2021 № 273418696 право приватної власності на нежитлові будівлі по вул. Костянтина Калініна, 91 у м. Харкові:

- літ. "Е-1" загальною площею 185,3 кв. м, літ. "Р-1", загальною площею 133,9 кв. м, літ. "В-1" загальною площею1759,0 кв. м, літ. "Б-1" загальною площею 1392,1 кв. м, літ. "И-1" загальною площею 12,9 кв. м, літ. "У-1" загальною площею 36,6 кв. м, літ. "Л-1" загальною площею 19,6 кв. м, літ. "Ф-1" загальною площею 19,6 кв. м, літ. "К'-1" загальною площею 47,1 кв. м, літ. "Ж-1" загальною площею 22,0 кв. м, літ. "П-1" загальною площею 30,6 кв. м, літ. "Ц-1" загальною площею 129,5 кв. м, літ. "Т-1" загальною площею 76,1 кв. м, нежитлові приміщення напівпідвалу № 3-11, І, 1-го поверху № 1-5 загальною площею 482,8 кв. м в літ. "С-1" зареєстровано 28.12.2017 за ТОВ "Сантех-Імпорт" на підставі договору купівлі-продажу від 23.12.2014 № 2374;

- літ. "Д-4" загальною площею 7124,8 кв. м, літ. "Г'-1" загальною площею 563,6 кв. м, нежитлові приміщення підвалу № 1, 2, 1-го поверху № 6-14 загальною площею 206,8 кв. м в літ. "С-1", літ. "Х-2" загальною площею 258,9 кв. м, зареєстровано 23.12.2014 за ТОВ "Сантех-Імпорт" на підставі договору купівлі-продажу від 23.12.2014 № 2374;

- літ. "А-1" загальною площею 979,1 кв. м 29.12.2017 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2017 № 4890.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.07.2021 № НВ-0007180722021 земельна ділянка площею 2,5493 га по вул. Калініна, 91 у м. Харкові (кадастровий номер 6310137900:12:013:0005) зареєстрована у Державному земельному кадастрі 15.12.2014; категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код ЦВПЗ 11.02.); форма власності - комунальна.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Калініна, 91 (кадастровий номер 6310137900:12:013:0005) від 03.08.2021 Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що земельна ділянка площею 2,5493 га, кадастровий номер 6310137900:12:013:0005, використовується для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, право власності на які зареєстровано за ТОВ "Сантех-Імпорт" та ОСОБА_1, без належного оформлення та реєстрації речового права на земельну ділянку.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 06.09.2021 № 273418696 право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:12:013:0005, загальною площею 2,5493 га, зареєстровано за Харківською міською радою 12.01.2017.

Відповідно до листа Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 20.07.2021 № 18479/5/20-40-04-03-11 станом на 15.07.2021 ТОВ "Сантех-Імпорт" не надано податкові декларації з плати за землю за 2020-2021 роки.

Предметом розгляду у справі, яка розглядається, є вимога Харківської міської ради, заявлена до ТОВ "Сантех-Імпорт", про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 1 136 746,64 грн, обґрунтована використанням відповідачем земельної ділянки без достатньої правової підстави (без оформлення речового права). Позивач розрахував розмір безпідставно збережених відповідачем коштів за аналогією відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) - пропорційно площі нерухомого майна, яке належить кожному співвласнику.

Суд першої інстанції задовольнив позов і мотивував своє рішення тим, що відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної власності, належним чином не оформив речового права на вказану земельну ділянку, а тому користується цією ділянкою без достатньої правової підстави і згідно з положеннями статей 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) повинен відшкодувати позивачу суму грошових коштів, розраховану як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати. Також, суд першої інстанції, посилаючись на пункт 286.6 статті 286 ПК України зазначив, що законодавство передбачає можливість розрахунку плати за землю декільком власникам об`єктів нерухомості, розташованим на земельній ділянці, пропорційно площам зареєстрованих за кожним із них приміщень.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та у задоволенні позовних вимог відмовив з тих підстав, що на момент набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, що знаходиться на спірній земельній ділянці, договори оренди від 09.01.2002 та від 10.01.2002, укладені між виконавчим комітетом Харківської міської ради та ЗАТ "Плавлені сири", АТ "Харківська виробничо-технічна база МОЛПРОМ", не припинили дію, а продовжують діяти на тих самих умовах і в тому самому обсязі для відповідача як нового власника нерухомого майна. Отже зазначені обставини виключають можливість застосування до спірних правовідносин положень 1212 ЦК України (435-15) . Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що здійснений позивачем розрахунок позовних вимог не відповідає приписам чинного законодавства, а акт обстеження та додані до нього документи не можуть вважатися належними і допустимими доказами на підтвердження обставин використання відповідачем спірної земельної ділянки.

У поданій касаційній скарзі Харківська міська рада послалась на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 377 ЦК України, статей 120, 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ), статті 7 Закону України "Про оренду землі", пункту 286.6 статті 286 ПК України та не враховано висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, постановах Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18, від 15.09.2021 у справі № 922/3111/20, від 17.08.2022 у справі № 922/1646/20, від 09.12.2021 у справі № 922/4264/20.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судове рішення апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 ЗК України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається із положень статті 120 ЗК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України (435-15) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (435-15) .

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України (435-15) для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

Судами попередніх інстанцій установлено, що на сформованій земельній ділянці комунальної власності площею 2,5493 га з кадастровим номером 6310137900:12:013:0005 знаходяться нежитлові будівлі, одна з яких належить на праві власності ОСОБА_1 (літ. "А-1"), всіма іншими володіє ТОВ "Сантех-Імпорт" на підставі договору купівлі-продажу майна від 23.12.2014, укладеного між ТОВ "Перспектива" та відповідачем.

При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ні ТОВ "Перспектива" (попереднього землекористувача), ні ТОВ "Сантех-Імпорт", зокрема укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права, а отже, при укладенні договору купівлі-продажу майна право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

З огляду на викладене ТОВ "Сантех-Імпорт" як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Отже, суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212 - 1214 ЦК України. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про перехід до ТОВ "Сантех-Імпорт" права користування земельною ділянкою, на якій розміщено майно відповідача, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, та про відсутність підстав для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин.

Разом з цим встановивши, що відповідач не є власником та постійними користувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, суд першої інстанції правомірно зазначив, що формою здійснення плати за землю для відповідача як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Податковим кодексом України (2755-17) визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (підпункти 14.1.125, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14, пункт 288.5 статті 288 Податкового кодексу України).

Як встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Сантех-Імпорт" у період з 01.10.2020 по 31.07.2021 не сплачувало за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.

Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).

Розмір доходу ТОВ "Сантех-Імпорт" у період з 01.10.2020 по 31.07.2021 було розраховано позивачем як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Згідно з приписами частин десятої, одинадцятої статті 11 ГПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права); забороняється відмова у правосудді з мотивів, зокрема відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

За відсутності іншої норми права, яка б урегульовувала подібні правовідносини, а також враховуючи ненадання відповідачами альтернативного розрахунку спірних сум, Верховний Суд вважає обґрунтованим та правомірним застосування судом першої інстанції пункту 286.6 статті 286 ПК України за аналогією у спірних правовідносинах, який дійшов висновку, що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці, можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 та 17.08.2022, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі у справі № 922/1646/20.

Крім того, суд касаційної інстанції також зазначає те, що в силу положень частини 1 статті 93 та статей 125, 206 ЗК України іншим шляхом спірні правовідносини можуть бути врегульовані тільки за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідного договору оренди земельної ділянки, у тому числі за результатом поділу спірної земельної ділянки (за наявності технічної можливості, з урахуванням фактичного розташування належних відповідачам будівель). Проте судами у даній справі не встановлено обставин, які б свідчили про намір виконання відповідачем свого обов`язку з належного оформлення та державної реєстрації речового права користування земельною ділянкою під нерухомим майном.

Також, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що акт обстеження від 08.08.2021 (з додатками до нього) є лише одним із доказів, що міститься в матеріалах справи та оцінюється у сукупності з іншими доказами, в тому числі щодо реєстрації відповідачем права власності на нерухоме майно, реєстрації земельної ділянки комунальної форми власності як об`єкта цивільних прав у розумінні статті 79-1 ЗК України, наявності/відсутності у відповідача правових підстав для використання спірної земельної ділянки та інше, відповідно, цей акт не містить відомостей, які б обумовлювали вирішальне значення для розгляду справи господарським судом (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі № 922/4264/20, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі). Тому необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що акт обстеження (з додатками до нього) не може вважатися належним і допустимим доказом на підтвердження обставин використання відповідачем спірної земельної ділянки.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ "Сантех-Імпорт" 1 136 746,64 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Отже, наведені вище висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовими позиціями, викладеними у зазначених постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, натомість висновки суду апеляційної інстанції наведеним вище позиціям суперечать.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи зазначені положення закону, а також зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2022 у справі № 922/3797/21 відповідає вимогам законодавства, натомість постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 прийнято із порушенням норм матеріального і процесуального права, отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

У зв`язку з тим, що касаційна скарга підлягає задоволенню, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги слід стягнути з ТОВ "Сантех-Імпорт" на користь Харківської міської ради.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі № 922/3797/21 скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2022 залишити в силі.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантех-Імпорт" (код ЄДРПОУ 38495557) на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в сумі 34 102,40 грн (тридцять чотири тисячі сто дві гривні сорок копійок).