917/13/21 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та витребування такого майна з чужого незаконного володіння - 14.02.2023 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ в особі відокремленого підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022

та рішення Господарського суду Полтавської області від 02.11.2021

у справі № 917/13/21

за позовом Харківського Національного університету внутрішніх справ в особі відокремленого підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "АВІА"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1.Міністерство освіти і науки України; 2. Фонд державного майна України

про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння

В С Т А Н О В И В:

Харківський національний університет внутрішніх справ в особі відокремленого підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ (далі - Університет, Позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "АВІА" (далі - ТОВ "НВО "АВІА", Відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.09.2002 № 68 (далі - договір №68) та витребування з незаконного володіння відповідача будівлю насосної станції на складі паливно-мастильних матеріалів загальною площею 65,90 м.кв. (далі - спірна будівля).

Позов обґрунтований тим, що після здійснення державної реєстрації права користування земельною ділянкою та проведення інвентаризації основних активів, розмішених на аеродромі, Позивач встановив, що на частині належної йому ділянки знаходяться будівлі та споруди, які належать Відповідачу, у тому числі спірна будівля. Відповідач придбав спірну будівлю за оспорюваним договором купівлі-продажу, який суперечить вимогам законодавства, укладений без згоди уповноважених органів на відчуження державного майна та порушує права Позивача як правонаступника Кременчуцького льотного коледжу (продавця за спірним договором).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.11.2021 (суддя Білоусов С.М.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 (колегія суддів: Склярук О.І. - головуючий, Гетьман Р.А., Терещенко О.І.), в позові відмовлено повністю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором № 68 Кременчуцький льотний коледж продав, а ТОВ "НВО "АВІА" придбало спірну будівлю, яка розташована на території аеродрому "Велика Коханівка".

Як вбачається зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.10.2009 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.10.2009, за ТОВ "НВО "АВІА" зареєстровано майновий комплекс будівель та споруд за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с.Рокитне, вул. Сковороди, 56, а саме: будівля майстерні по обслуговуванню високотехнологічного обладнання, А, А-1, А-2, а, 377,5 кв.м; будівля насосної станції, Г, 65,5 кв.м; будівля слюсарної майстерні для виконання ремонтно-профілактичних робіт, будівля зварювальної майстерні, Д, Д-1, Д-2, д, 171,0 кв.м; будівля пункту зберігання та видачі олив, Е, 31,0 кв.м; надземні резервуари Р-75, № 1-20; резервуари РВС-2000, № 21-22; резервуари Р-60, № 23-26; резервуари Р-25, № 27-29; резервуар Р-15, № 30.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №423 від 30.05.2019 затверджений акт приймання-передачі від 23.05.2019, згідно якого цілісний майновий комплекс Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету прийнятий до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України.

Рішенням вченої ради Харківського національного університету внутрішніх справ від 28.05.2019 № 7/4 створено Кременчуцький льотний коледж Харківського національного університету внутрішніх справ як відокремлений підрозділ.

Розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації від 17.01.2020 № 30 надано Харківському національному університету внутрішніх справ в постійне користування земельну ділянку площею 441,15 та (кадастровий номер 5322485100:000:0001) для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, яка знаходиться на території Рокитненської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області

Позивач листами від 12.02.2020 № 1/7-413, від 18.03.2020 № 6/1025, від 28.05.2020 №6/1281 звертався до Відповідача з проханнями надати інформацію щодо підстав їх присутності на території Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ та надати завірені копії правовстановлюючих документів на нерухоме майно.

Відповідач листом від 11.03.2020 № 93 надав позивачу копію відомостей з реєстру права власності на нерухоме майно, право власності на яке виникло 23.10.2009 та знаходиться за адресою: село Рокитне, вул. Сковороди, буд. 56.

Суди обох інстанцій констатували не доведення Позивачем факту правонаступництва від Кременчуцького льотного коледжу, який вказаний стороною договору № 68, зокрема враховуючи, що сам лише факт передання цілісного майнового комплексу не означає автоматичного переходу до отримувача всіх майнових прав та обов`язків від особи, яка цей комплекс передала. У кожному окремому випадку має бути з`ясовано, чи входило майно до складу переданого комплексу. Також Університет не надав доказів наявність у нього права власності на спірне майно та, відповідно, наявність підстав для задоволення позовної вимоги про витребування вказаного майна у Відповідача в порядку віндикації.

При цьому суди визнали необґрунтованим посилання Позивача на те, що спірне майно було передано йому за актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.05.2019 № 423, оскільки у вказаному акті серед будівель та споруд, що входять до цілісного майнового комплексу та передавалися Позивачу, відсутня вказівка про передачу спірної будівлі.

Крім того, Університетом не доведено, що на дату складення вказаного акта спірне майно обліковувалося на балансі Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету та входило до його цілісного майнового комплексу, який був предметом передачі Позивачу.

Отже, за висновками судів, відсутні підстави для висновку про порушення під час укладення договору № 68 вимог статті 63 Закону України "Про освіту", а також Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) чи положень інших нормативно-правових актів, оскільки відповідне майно було реалізовано в порядку, передбаченому законодавством, чинним у 2002 році.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. п. 2, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Позивач посилається на необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду в постанові від 14.08.2019 у справі № 917/1734/17, про те, що сам лише факт передання цілісного майнового комплексу не означає автоматичного переходу до отримувача всіх майнових прав та обов`язків від особи, яка цей комплекс передала. Так, спірна будівля не увійшла до переліку майна, що передавалось позивачу, оскільки була незаконно продана Відповідачу. У зв`язку з чим Позивач є правонаступником Кременчуцького льотного коледжу, а отже його права були порушені внаслідок укладення договору № 68.

Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості списання майна закладу освіти державної форми власності за процедурою списання, оскільки у статті 63 Закону України "Про освіту" зазначено, що основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних закладів освіти, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством, а підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 09.01.2023.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 12.01.2023 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу (направлений поштою 06.01.2023), в якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як законні та обґрунтовані.

Позивачем та відповідачем 13.02.2023 через електронну пошту до Верховного Суду були надані клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечення явки представників в судове засідання.

Зазначені клопотання відхилені судом як безпідставні, оскільки наведені підстави не підпадають під випадки, встановлені частиною 2 статті 202 ГПК України; усі учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання; явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась.

Заслухавши доповідь головуючого судді, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд на підставі ч. 4 ст. 300 ГПК України враховує власні правові висновки у постанові від 30.11.2022 у справі №917/777/21 та зазначає про таке.

У касаційній скарзі Позивач посилається на необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 14.08.2019 у справі № 917/1734/17, про те, що сам лише факт передання цілісного майнового комплексу не означає автоматичного переходу до отримувача всіх майнових прав та обов`язків від особи, яка цей комплекс передала.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Зважаючи на це, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

Разом з тим, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 917/1734/17, на яку посилається скаржник, спір у вказаній справі стосувався стягнення з Національного авіаційного університету в особі Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету сум пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з простроченням останнім грошових зобов`язань за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді.

При цьому питання наявності та обсягу правонаступництва у зв`язку з переданням цілісного майнового комплексу або у зв`язку з настанням інших підстав судом касаційної інстанції у зазначеній постанові не досліджувалося і відповідні правові висновки не висловлювалися.

Таким чином, зазначені заявником в касаційній скарзі підстави щодо необхідності для відступу від правової позиції Верховного Суду є явно необґрунтованими, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Щодо посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду про застосування норм статті 63 Закону України "Про освіту" у подібних правовідносинах в розрізі того, що основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних закладів освіти, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством, а підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України (1798-12) межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Проте, як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не було застосовано зазначених в касаційній скарзі норм права, а саме норм статті 63 Закону України "Про освіту".

Досліджуючи відповідні доводи Позивача, суди зазначили, що Кременчуцьким льотним коледжем після встановлення обставин непридатності спірної будівлі для подальшої експлуатації, відповідно до Типової інструкції про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ, затвердженої наказом Державного казначейства України, Міністерства економіки України від 02.12.1997 № 126/137, було прийнято рішення про продаж вказаного майна, яке не використовується в діяльності коледжу. У свою чергу, ТОВ "НВО "АВІА" придбало спірне майно на підставі угоди, що укладена на Полтавській універсальній аграрно-промисловій біржі за наслідками проведення біржових аукціонних торгів, які відбулись 11.09.2002, про що свідчить картка реєстрації біржової угоди № 1165 від 11.09.2002 та протокол № 41 біржових аукціонних торгів від 11.09.2002. Доказів порушення вимог чинного законодавства в ході підготовки та укладення зазначеної угоди Позивачем не надано.

У зв`язку з наведеним, суди дійшли висновку про відсутність порушення під час укладення спірного правочину вимог статті 63 Закону України "Про освіту" (в редакції на час укладення договору № 68), а також Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , оскільки відповідне майно було списано та реалізовано в порядку, передбаченому законодавством, яке було чинним у 2002 році, а саме Типовою інструкцією про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 63 Закону України "Про освіту" у спірних правовідносинах є безпідставними, оскільки господарські суди попередніх інстанцій хоча і зазначили вказану статтю, однак лише в розрізі дослідження відповідних доводів Позивача та фактично не застосовували її норми і не покладали їх в основу своїх рішень.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками господарських судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

У справі, яка розглядається, місцевий та апеляційний суди надали оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких в силу положень ГПК України (1798-12) суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73 - 80, 86, цього Кодексу.

За таких обставин висновки господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Відповідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні, яке відкрито з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, також не має.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ в особі відокремленого підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ залишити без задоволення.