910/16319/20 Про визнання протиправною бездіяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час проведення тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ "Банк" , визнання припиненими зобов`язань - 08.02.2023 Прийняття

- визнати протиправною бездіяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час проведення тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ "Діамантбанк" щодо невиконання умов договору кредитної лінії від 17.11.2016 № 124 та несписання в межах обтяжень, накладених за договорами застави майнових прав від 17.11.2016 № 124/1, № 124/2, № 124/3, № 124/4, грошових коштів з депозитних рахунків ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у рахунок погашення 6 264 800,00 грн - суми основного боргу ТОВ "Машгідропривод" за договором кредитної лінії від 17.11.2016 № 124, а також щодо невиконання умов договору кредитної лінії від 30.11.2016 № 132 та несписання в межах обтяження, накладеного 30.11.2016 за договором застави майнових прав № 132/1, грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_1 у рахунок погашення 950 000,00 грн - суми основного боргу ТОВ "Машгідропривод" за договором кредитної лінії від 30.11.2016 № 132;

- визнати припиненими зобов`язання ТОВ "Машгідропривод" перед ПАТ "Діамантбанк" за договором кредитної лінії від 17.11.2016 № 124 шляхом зарахування грошових коштів, розміщених на депозитних рахунках ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за договорами строкового банківського вкладу від 17.11.2016 № 16-10-17-003522, № 16-10-17-003521, № 16-10-17-003520, № 16-10-17-003518, у межах обтяжень, накладених за договорами застави майнових прав від 17.11.2016 № 124/1, № 124/2, № 124/3, № 124/4, у рахунок погашення 6 264 800,00 грн - суми основного боргу;

- визнати припиненими зобов`язання ТОВ "Машгідропривод" перед ПАТ "Діамантбанк" за договором кредитної лінії від 30.11.2016 № 132 шляхом зарахування грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку ОСОБА_1 за договором строкового банківського вкладу від 17.11.2016 № 16-10-17-003522, у межах обтяження, накладеного 30.11.2016 за договором застави майнових прав № 132/1 у рахунок погашення 950 000,00 грн - суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за умовами договорів кредитної лінії від 17.11.2016 № 124, від 30.11.2016 № 132 та договорів застави від 17.11.2016 № 124/1, № 124/2, № 124/3, № 124/4, у разі порушення позичальником (позивачем) зобов`язання з повернення кредиту у строки, визначені договорами, передбачено право кредитора в рахунок погашення заборгованості здійснити зарахування грошових коштів, розміщених на депозитних рахунках ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, за договорами строкового банківського вкладу. Проте відповідачем на вимогу позивача не було вчинено відповідних дій щодо зарахування грошових коштів заставодавцев у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, що свідчить про протиправну бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і завдає позивачу істотної шкоди у виді збитків.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 12.11.2020, 31.03.2021, 24.04.2021, 31.05.2021 відповідно залучено до участі у справі: як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ; як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (далі - ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста"); як відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ОСОБА_5 .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2022 року ТОВ "Машгідропривод" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.07.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/16319/20 за касаційною скаргою ТОВ "Машгідропривод" з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 31.08.2022.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб направив Верховному Суду заперечення проти відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Машгідропривод", у яких наведено доводи щодо відсутності підстав для касаційного перегляду оскаржених судових рішень за касаційною скаргою позивача.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2022 зупинено касаційне провадження у справі № 910/16319/20 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 910/14224/20.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.12.2022 поновлено провадження в справі № 910/16319/20 за касаційною скаргою ТОВ "Машгідропривод" та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.02.2023.

ПАТ "Діамантбанк" і треті особи в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

За змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 17.11.2016 між ТОВ "Машгідропривод" (позичальник) та ПАТ "Діамантбанк" (кредитодавець) укладено договір кредитної лінії № 124, за умовами якого кредитодавець з 17.11.2016 по 20.11.2017 включно відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 6 650 000,00 грн (пункт 1.1); кредитні кошти надаються зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 23,5% річних (пункт 1.2).

За змістом пункту 3.2 договору кредитодавець зобов`язався надавати позичальнику кредитні кошти шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 в ПАТ "Діамантбанк", МФО 320854, а позичальник зобов`язався: здійснювати повернення фактично отриманого кредиту шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у валюті отриманого кредиту на рахунок № НОМЕР_2, та забезпечити повне повернення фактично отриманого кредиту в останній день періоду, вказаного в пункті 1.1 договору; щомісячно протягом строку дії цього договору не пізніше останнього робочого дня поточного місяця сплачувати проценти за користування кредитом, що нараховані по 24 число такого місяця включно, у визначеному згідно умов цього договору розмірі, та забезпечити повну сплату процентів за кредитом в останній день періоду, зазначеного в п.1.1 цього договору,- шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок № НОМЕР_2 ; протягом одного банківського дня з моменту хоча б одноразового порушення обов`язку по сплаті чергового платежу в погашення кредиту та (або) процентів за користування ним на умовах, встановлених цим договором, або інших передбачених цим договором платежів, погасити у повному обсязі фактично отриманий кредит та проценти за кредитом, разом з нарахованою неустойкою за цим договором, якщо інше не буде вирішено кредитодавцем.

За змістом пункту 2.1 у забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позичальник забезпечує надання в заставу кредитодавцю: 1) громадянином України ОСОБА_1 майнових прав на частину депозитного вкладу в розмірі 3 900 000,00 грн за договором строкового банківського вкладу № 16-10-17-003522 від 17.10.2016 у сумі 4 000 000,00 грн, укладеним з ПАТ "Діамантбанк", які (майнові права) полягають у праві вимагати повернення коштів в сумі 3 900 000,00 грн, розміщених у кредитодавця терміном по 20.11.2017; 2) громадянкою України ОСОБА_2 майнових прав на частину депозитного вкладу в розмірі 900 000,00 грн за договором строкового банківського вкладу № 16-10-17-003520 від 17.10.2016 у сумі 1 000 000,00 грн, укладеним з ПАТ "Діамантбанк", які (майнові права) полягають у праві вимагати повернення коштів в сумі 900 000,00 грн, розміщених у кредитодавця терміном по 20.11.2017; 3) громадянином України ОСОБА_3 майнових прав за договором строкового банківського вкладу № 16-10-17-003518 від 17.10.2016 у сумі 1 000 000,00 грн, укладеним з ПАТ "Діамантбанк", які (майнові права) полягають у праві вимагати повернення коштів у сумі 1 000 000,00 грн, розміщених у кредитодавця терміном по 20.11.2017; 4) громадянкою України ОСОБА_4 майнових прав за договором строкового банківського вкладу № 16-10-17-003521 від 17.10.2016 у сумі 1 000 000,00 грн, укладеним з ПАТ "Діамантбанк", які (майнові права) полягають у праві вимагати повернення коштів в сумі 1 000 000,00 грн, розміщених у кредитодавця терміном по 20.11.2017.

17.11.2016 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як заставодавці на виконання умов договору кредитної лінії від 17.11.2016 № 124 уклали з ПАТ "Діамантбанк" (заставодержателем) договори застави майнових прав №№ 124/1, 124/2, 124/3, 124/4, відповідно до умов якого заставодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язання позичальником (ТОВ "Машгідропривод") чи його частини, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця (пункти 1.2).

У пункті 3.1.1 зазначених договорів застави майнових прав, заставодержатель має право у випадку, коли позичальник не виконав зобов`язання (повністю або частково) у визначені кредитним договором строки та (або) заставодавець порушив будь-які обов`язки чи запевнення (гарантії) за цим договором, задовольнити свої вимоги за зобов`язанням, що випливає з кредитного договору, в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення, із вартості предмета застави шляхом переводу на себе права вимоги, що належить заставодавцю за договором банківського вкладу.

За змістом пунктів 4.1, 4.3, 4.4 договорів застави майнових прав, у випадку, коли позичальник при настанні строку зобов`язання (його частини) не виконає його, заставодержатель набуває право звернути стягнення на предмет застави та реалізувати предмет застави шляхом переведення на себе прав вимоги за договором банківського вкладу. Реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає з договору банківського вкладу та є предметом за цим договором. Цим, заставодавець погоджується, що у випадках, передбачених підпунктами 3.1.1, 3.1.2 цього договору, всі права вимоги за договором банківського вкладу переходять до заставодержателя. Підписанням цього договору заставодавець підтверджує, що відступлення майнових прав вимоги у випадках, передбачених договором, відбувається за його волевиявленням, яке міститься у цьому пункті договору, таке відступлення є остаточним, безумовним та безповоротнім і не потребує будь-яких додаткових узгоджень з заставодавцем.

Відповідно до умов пункту 4.5 договорів застави майнових прав заставодержатель отримує задоволення своїх вимог та зобов`язання з вартості предмета застави в обсязі, необхідному для погашення заборгованості за зобов`язанням, що випливає з кредитного договору. У випадку, якщо заборгованість позичальника за кредитним договором є меншою, ніж сума банківського вкладу, який було розміщено за договором банківського вкладу, залишок коштів залишається на відповідному рахунку, відкритому заставодавцем згідно договором банківського вкладу.

17.11.2016 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були зареєстровані приватні обтяження на підставі зазначених договорів застави майнових прав.

30.11.2016 між ТОВ "Машгідропривод" (позичальник) та ПАТ "Діамантбанк" (кредитодавець) укладено договір кредитної лінії № 132, відповідно до умов якого кредитодавець з 30.11.2016 до 20.11.2017 включно відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в розмірі 950 000,00 грн (пункт 1.1); кредитні кошти надаються зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 23,5 % річних (пункт 1.2); кредитодавець зобов`язався надавати позичальнику кредитні кошти шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у ПАТ "Діамантбанк", МФО 320854 (пункт 3.1), а позичальник зобов`язався, зокрема, здійснювати повернення фактично отриманого кредиту шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у валюті отриманого кредиту на рахунок № НОМЕР_3, та забезпечити повне повернення фактично отриманого кредиту в останній день періоду, вказаного в п.1.1 договору; щомісячно протягом строку дії цього договору не пізніше останнього робочого дня поточного місяця сплачувати проценти за користування кредитом, що нараховані по 24 число такого місяця включно, у визначеному згідно умов цього договору розмірі, та забезпечити повну сплату процентів за кредитом в останній день періоду, зазначеного в п.1.1 цього договору,- шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок № НОМЕР_3 ; протягом одного банківського дня з моменту хоча б одноразового порушення обов`язку по сплаті чергового платежу в погашення кредиту та (або) процентів за користування ним на умовах, встановлених цим договором, або інших передбачених цим договором платежів, погасити у повному обсязі фактично отриманий кредит та проценти за кредитом, разом з нарахованою неустойкою за цим договором, якщо інше не буде вирішено кредитодавцем (пункт 3.2).

За змістом пункту 2.1 у забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позичальник забезпечує надання в заставу кредитодавцю громадянином України ОСОБА_1 майнових прав на частину депозитного вкладу в розмірі 1 000 000,00 грн за договором строкового банківського вкладу № 16-10-17-003522 від 17.10.2016 на суму 5 000 000,00 грн, укладеним з ПАТ "Діамантбанк", які полягають у праві вимагати повернення коштів в сумі 1 000 000,00 грн, розміщених у кредитодавця терміном по 20.11.2017.

Окрім того, в забезпечення виконання зобов`язань за договором від 30.11.2016 № 132 ПАТ "Діамантбанк" укладено договір застави майнових прав № 132/1 з фізичною особою - заставодавцем ОСОБА_1, відповідно до п. 3.1.1 якого заставодержатель має право у випадку, коли позичальник не виконав зобов`язання (повністю або частково) у визначені кредитним договором строки та (або) заставодавець порушив будь-які обов`язки чи запевнення (гарантії) за цим договором, задовольнити свої вимоги за зобов`язанням, що випливає з кредитного договору, в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення, із вартості предмета застави шляхом переводу на себе права вимоги, що належить заставодавцю за договором банківського вкладу.

За змістом пунктів 4.1, 4.3, 4.4, 4.5 договору застави майнових прав від 30.11.2016 № 132/1 у випадку, коли позичальник при настанні строку зобов`язання (його частини) не виконає його, заставодержатель набуває право звернути стягнення на предмет застави та реалізувати предмет застави шляхом переведення на себе прав вимоги за договором банківського вкладу. Реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає з договору банківського вкладу та є предметом за цим договором. Цим, заставодавець погоджується, що у випадках, передбачених підпунктами 3.1.1, 3.1.2 цього договору, всі права вимоги за договором банківського вкладу переходять до заставодержателя. Підписанням цього договору заставодавець підтверджує, що відступлення майнових прав вимоги у випадках, передбачених договором, відбувається за його волевиявленням, яке міститься у цьому пункті договору, таке відступлення є остаточним, безумовним та безповоротнім і не потребує будь-яких додаткових узгоджень з заставодавцем.

30.11.2016 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були зареєстровані приватні обтяження на підставі вказаного вище договору застави майнових прав.

30.05.2017 ТОВ "Машгідропривод" звернулося до ПАТ "Діамантбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Діамантбанк" із заявами №№ 342, 343, в яких просило здійснити списання грошових коштів з депозитів фізичних осіб заставодавців у рахунок погашення простроченої заборгованості з оплати процентів за договором кредитної лінії від 17.11.2016 № 124 та суми основного боргу 6 264 800, 00 грн, а також здійснити списання грошових коштів з депозиту ОСОБА_1 у рахунок погашення простроченої заборгованості процентів за договором кредитної лінії від 30.11.2016 № 132 та суми основного боргу в розмірі 950 000,00 грн.

12.12.2019 ТОВ "Машгідропривод" отримало повідомлення від 27.11.2019 за підписом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" щодо невиконання позичальником своїх грошових зобов`язань за кредитними договорами від 17.11.2016 № 124 та від 30.11.2016 № 132, в якому заявлено вимогу про погашення заборгованості протягом 30 днів, а також зауважено про наслідки невиконання вимоги, а саме направлення грошових коштів майнових поручителів в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитними договорами.

Аналогічні за змістом вимоги до ТОВ "Машгідропривод" було викладено і у повідомленні від 13.02.2020 за підписом в.о. уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк".

У подальшому 18.02.2021 між ПАТ "Діамантбанк" (банк) і ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" (новий кредитор) укладено договір № GL48N119270/1 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за умовами якого банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку права вимоги, а новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, заставодавців, іпотекодавців, поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників за договорами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку № 1 до цього договору.

У пункті 2.2 договору визначено обсяг прав, що набуваються новим кредитором за основними договорами, у тому числі право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржником грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій, неустойок (штрафів, пені), передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань за основними договорами, право вимагати застосування наслідків реституції при недійсності (нікчемності) правочинів, право отримання коштів в реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів із боржниками, права, що випливають із судових справ, у тому числі, справ про банкрутство боржників, виконавчих проваджень щодо боржників в тому числі щодо майна боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього договору, права вимоги за мировими угодами із боржниками, договорами з арбітражними керуючими боржників, охоронними організаціями, права участі в комітеті кредиторів боржників, право одержати, переважно перед іншими кредиторами іпотекодавців/заставодавців, зазначених у додатку № 1 до цього договору, у порядку, визначеному основними договорами тощо.

Відповідно до пункту 4.1 договору від 18.02.2021 № GL48N119270/1 ціна договору сплачена новим кредитором банку в повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором відповідно до пункту 6.5 договору на підставі протоколу електронного аукціону, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

У додатку № 1 до договору від 18.02.2021 № GL48N119270/1 міститься реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників (позичальників) за цими договорами, у якому, між іншим, зазначено договір кредитної лінії від 17.11.2016 № 124 на суму 12 001 746, 19 грн, у тому числі 6 264 800,00 грн основного боргу та 5 736 946, 49 грн заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами, та від 30.11.2016 № 132 на суму 1 821 591, 24 грн, у тому числі 950 000,00 грн основного боргу та 871 591, 24 грн заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами.

30.04.2021 між ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" (кредитор) та ОСОБА_5 (новий кредитор) укладено договір № 07/30/04/2021/2 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитними договорами, відповідно до умов пункту 2.1 якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору своє право вимоги та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги ціну договору у порядку та строки, встановлені цим договором; боржником є ТОВ "Машгідропривод".

У пунктах 1.1.2- 1.1.4 цього договору визначено, що заборгованість - це невиконані боржником грошові зобов`язання перед первісним кредитором у частині залишку суми заборгованості відповідно до умов кредитних договорів, розмір якої визначено в пункті 2.2. цього договору; кредитний договір № 1 - це договір кредитної лінії від 17.11.2016 № 124, з усіма додатковими угодами, змінами та доповненнями до нього, право вимоги за яким належить первісному кредитору на підставі договору від 18.02.2021 № GL48N119270/1 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги; кредитний договір № 2 - договір кредитної лінії від 30.11.2016 № 132, з усіма додатковими угодами, змінами та доповненнями до нього, право вимоги за яким належить первісному кредитору на підставі договору від 18.02.2021 № GL48N119270/1 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладених між попереднім кредитором та первісним кредитором, та протоколу електронного аукціону від 22.01.2021; право вимоги - право грошової вимоги первісного кредитора до боржника за кредитним договором № 1 та кредитним договором № 2 зі сплати заборгованості за такими кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також інші права вимоги за такими кредитними договорами.

Розмір заборгованості боржника станом на день підписання сторонами цього договору: за кредитним договором № 1 становить 12 001 746, 49 грн, у тому числі 6 264 800, 00 грн заборгованість зі сплати кредиту, 5 736 946, 49 грн заборгованість зі сплати відсотків; за кредитним договором № 2 становить 1 821 591, 24 грн, у тому числі 950 000, 00 грн заборгованість зі сплати кредиту, 871 591, 24 грн заборгованість зі сплати відсотків (пункт 2.1). У пункті 3.1 договору визначено порядок оформлення відступлення права вимоги. Цей договір відповідно до пункту 10.1 набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печаткою первісного кредитора і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

30.04.2021 між ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" і ОСОБА_5 складено та підписано акт приймання-передачі прав вимоги до договору від 30.04.2021 № 07/30/04/2021/2.

Предметом позову, у справі, що розглядається, є вимога ТОВ "Машгідропривод" про визнання протиправною бездіяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час проведення тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ "Діамантбанк" щодо невиконання умов договору кредитної лінії від 17.11.2016 № 124, від 30.11.2016 № 132 та несписання в межах обтяжень, накладених за договорами застави майнових прав, грошових коштів з депозитних рахунків фізичних осіб у рахунок погашення заборгованості за цими договорами; визнання припиненими зобов`язань ТОВ "Машгідропривод" перед ПАТ "Діамантбанк" за кредитними договорами шляхом зарахування грошових коштів, розміщених на депозитних рахунках фізичних осіб за договорами строкового банківського вкладу у межах обтяжено, накладених за договорами застави майнових прав, у рахунок погашення сум основного боргу за кредитними договорами.

Північний апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, з мотивів, викладених у постанові суду апеляційної інстанції, виходив із того, що законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання незаконною бездіяльності суб`єкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не здатне призвести до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Отже, встановлення певних обставин не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин. Щодо решти вимог, судом апеляційної інстанції зазначено, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами припинення зобов`язань за кредитними договорами та застави майнових прав, а також чи було здійснене відповідачем у повному обсязі звернення стягнення за цими договорами застави на заставлені права (враховуючи те, що всі рахунки, на яких обліковувалися кошти за вкладами, були відкриті саме в ПАТ "Діамантбанк") в рахунок погашення кредитних зобов`язань відповідача, а саме відомості про припинення обтяження, тому відсутні підстави для визнання зобов`язань припиненими.

У поданій касаційній скарзі ТОВ "Машгідропривод" послалося, зокрема на те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом: у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 щодо застосування пункту 6 статті 3 ЦК і врахування при вирішенні спору таких засад цивільного законодавства, як добросовісність, тобто певного стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення та недопущення суперечливої поведінки сторони; у постанові від 25.05.2021 у справі 910/11027/18 щодо застосування статей 76, 79, 86 ГПК в контексті того, що доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж не мав. Також скаржник послався на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення частини 1 статті 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у системному зв`язку з положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) та статей 81, 82 ЦК, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник послався, зокрема на обставини того, що саме відповідачем порушено умови кредитних договорів та не проведено своєчасного звернення стягнення на предмет забезпечення, при цьому товариство підставно вважало, що заборгованість за кредитними договорами своєчасно погашена внаслідок звернення стягнення на заставлене майно. Отже, протиправна бездіяльність відповідача в результаті непрозорих, суперечливих та недобросовісних дій щодо несписання своєчасно коштів майнових поручителів у межах накладених обтяжень за договорами застави в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами призвела до завдання збитків позивачу, що залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій при вирішенні спору; суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив про не доведення позивачем належними і допустимими доказами обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги; скаржник, пославшись у касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц у контексті висновків щодо обрання ефективного способу захисту порушеного права, зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував, що саме протиправними діями відповідача позивачу завдано збитків, тому дійшов помилково висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав; судом апеляційної інстанції в аспекті правомірного та допустимого (необхідного) втручання у право на мирне володіння майном особи, гарантії якого закріплено в статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , в контексті даних обставин не досліджено наявності в діях працівників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб втручання у право власності позивача, у правовідносини приватних осіб (ТОВ "Машгідропривод" і ПАТ "Діамантбанк"), і як наслідок такої недобросовісної поведінки - завдання збитків позивачу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 ГПК).

У статті 4 ГПК передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК).

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

З огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК, може застосовуватися лише в разі недоступності для позивача можливості захисту його права (аналогічні за змістом висновки наведено у постановах, зокрема, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 27).

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 28).

Так само підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

За змістом положень статей 14, 269, 300 ГПК передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Так, предметом позовом у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Як установлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, позивач вимогу про визнання протиправною бездіяльності відповідача обґрунтовує неналежним виконанням останнім своїх обов`язків за кредитними договорами щодо неприйняття як кредитором виконання зобов`язання боржника (позивача), шляхом зарахування грошових коштів, розміщених на депозитних рахунках фізичних осіб, у межах обтяжень, накладених за договорами застави майнових прав.

Водночас судом апеляційної інстанції установлено, що відповідач у спірних правовідносинах не діє як суб`єкт владних повноважень, а діє як суб`єкт цивільних правовідносин.

Судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що вимога про визнання незаконною бездіяльності суб`єкта договірних відносин, по своїй суті є вимогою про встановлення обставин та надання їм правової оцінки як неналежного виконання зобов`язання учасником господарської діяльності. Таким чином, звертаючись до суду з відповідною вимогою, позивач фактично просить встановити певні обставини, які, за його твердженнями, мали місце у минулому, та надання їм правової оцінки, а саме - неналежне виконання відповідачем як кредитором своїх зобов`язань за договором.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду зазначала, що законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання незаконною бездіяльності суб`єкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не здатне призвести до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Тому, встановлення певних обставин не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин (зокрема, постанови від 14.05.2019 у справі № 910/16744/17, від 11.06.2019 у справі № 910/15651/17, від 25.06.2019 у справі № 910/16981/17).

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено доводи ТОВ "Машгідропривод" щодо недобросовісної поведінки відповідача стосовно несписання своєчасно коштів майнових поручителів у межах накладених обтяжень за договорами застави в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, що є аналогічними доводам, наведеним в касаційній скарзі, оскільки такі доводи позивача про недобросовісність поведінки сторін кредитного договору можуть бути предметом перевірки під час вирішення судом спору про звернення стягнення за кредитним договором або про звернення стягнення на предмет застави.

Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, що було зроблено при вирішенні справ у спорах з подібними правовідносинами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача.

Щодо вимог позивача про визнання зобов`язань припиненими необхідно зазначити таке.

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, ТОВ "Машгідропривод" як на підставу припинення зобов`язань за договорами кредитної лінії № 124 та № 132, послалося: на право Банку вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів; на обставини звернення позивача 30.05.2017 із заявами № 342, № 343 до відповідача про списання грошових коштів з депозитів фізичних осіб-заставодавцев у рахунок погашення простроченої заборгованості; відсутності протягом 2017-2019 років повідомлень Банку як щодо прийнятого рішення, так і щодо заборгованості за кредитом та процентами, що загалом давало позивачу підстави сподіватися на реалізацію Банком свого права щодо звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості та припинення відповідних зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків відповідно до статті 11 ЦК, зокрема, є договори та інші правочини.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина 1 статті 628 ЦК). При цьому зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина 3 статті 509 ЦК, пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК).

Згідно із частиною 1 статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На забезпечення цих зобов`язань боржник або інша особа може надати, а банк прийняти забезпечення у вигляді застави, поручительства або в іншому вигляді.

Підстави припинення зобов`язання визначені у статті 598 ЦК, за змістом частини 1 якої зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 8.2 договорів кредитної лінії, укладених між ТОВ "Машгідропривод" і ПАТ "Діамантбанк", ці договори діють до повного виконання позичальником (позивачем у справі) своїх зобов`язань за цими договорами.

Відповідно до пункту 6.2 договорів застави майнових прав від 17.11.2016 № 124/1, 124/2, 124/3, 124/4, від 30.11.2016 № 132/1 право застави на предмет застави припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; у разі переходу предмета застави до заставодержателя; в інших випадках передбачених чинним законодавством України.

Також судами встановлено, що ані умови договорів кредитних лінії, ані умови договорів застави не містять обов`язку банку за зверненням позичальника (позивача) здійснювати списання грошових коштів з депозитів застовадавців (фізичних осіб) у рахунок погашення простроченої заборгованості за цими договорами.

Натомість відповідно до пункту 3.1.1 договорів застави майнових прав передбачено саме право заставодержателя (банку) на задоволення своїх вимог за зобов`язаннями шляхом переводу на себе прав вимоги за договором банківського вкладу.

Тобто, за висновками суду апеляційної інстанції, заяви позивача про списання коштів з рахунків заставодавців та відсутність відповіді банку на ці заяви, не може бути розцінене судом як доказ припинення зобов`язань позивача за цими кредитними договорами, за відсутності інших доказів, які б давали підстави для висновку про припинення таких зобов`язань.

Разом із тим судом апеляційної інстанції установлено, що з 24.06.2017 розпочалася процедура ліквідації Банку.

За змістом частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав; забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов`язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач є боржником банку за договорами кредитної лінії, а фізичні особи (треті особи у справі) є кредиторами банку за договорами строкового банківського вкладу, тобто боржник та кредитор за кредитними договорами та договорами банківського вкладу є різними особами, тому, за висновками суду, припинення зобов`язань банку перед третіми особами за договорами банківського вкладу та припинення зобов`язань позивача перед банком за кредитними договорами суперечитиме вимогам закону.

Водночас судом апеляційної інстанції не встановлено будь-яких обставин припинення зобов`язань позивача за кредитними договорами у зв`язку з їх повним і належним виконанням позичальником, а позивачем належними і допустимими доказами таких обставин не доведено, що й стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання зобов`язань припиненими.

При цьому обставин того, що в даному випадку відбулося втручання в право ТОВ "Машгідропривод" на мирне володіння майном, гарантії якого закріплено в статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , виходячи з конкретних обставин цієї справи, судами попередніх інстанцій установлено не було, тому відповідні доводи касаційної скарги позивача є такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї справи.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ТОВ "Машгідропривод" підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц у контексті висновків щодо обрання ефективного способу захисту порушеного права; у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 щодо застосування пункту 6 статті 3 ЦК; у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі 910/11027/18 щодо застосування статей 76, 79, 86 ГПК в контексті того, що доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж не мав.

Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц у контексті не врахування судами у справі, що розглядається, висновків про те, що обраний спосіб захисту цивільного права має бути ефективним та призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу, не приймається до уваги судом касаційної інстанції, оскільки у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання незаконною бездіяльності суб`єкта цивільних правовідносин, і такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними, зокрема, у постановах від 14.05.2019 у справі № 910/16744/17, від 11.06.2019 у справі № 910/15651/17, від 25.06.2019 у справі № 910/16981/17.

При цьому необхідно зауважити, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать і висновкам, викладеним у зазначених скаржником постановах Верховного Суду.

Крім того, як зазначалося вище, Велика Палата Верховного Суду у спорах з подібних правовідносин, зауважувала, що доводи позивача про недобросовісність поведінки сторін кредитного договору можуть бути предметом перевірки під час вирішення судом спору про звернення стягнення за кредитним договором або про звернення стягнення на предмет застави, тому судом апеляційної інстанції було правомірно відхилено доводи ТОВ "Машгідропривод" щодо недобросовісної, на думку позивача, поведінки відповідача стосовно несписання своєчасно коштів майнових поручителів у межах накладених обтяжень за договорами застави в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами.

Доводи касаційної скарги із формальним посиланням на постанову Верховного Суду від 25.05.2021 у справі 910/11027/18 взагалі не підпадають під правові підстави пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК, за якими було порушено касаційне провадження, оскільки за змістом касаційної скарги позивач не погоджується з фактичними встановленими судами обставинами справи щодо підстав припинення зобов`язань, повторне дослідження яких не входить до повноважень Верховного Суду в силу імперативних вимог статті 300 ГПК.

Зважаючи на викладене, Суд вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не підтвердилася.

За змістом касаційної скарги підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Як свідчить зміст касаційної скарги, зазначену підставу касаційного оскарження скаржник обґрунтовує виключно посиланням на те, що наразі в судовій практиці відсутній правовий висновок Верховного Суду із застосування статті 23 Закону України "Про заставу", частини 1 статті 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у системному зв`язку з положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) та статей 81, 82 ЦК.

Водночас, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням актуальної судової практики, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, здійсненої ними оцінки наявних у справі доказів та результатів вирішення позову, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування норм права вплине на висновки суду апеляційної інстанцій, викладені в оскарженому судовому рішенні у цій справі.