904/6943/20 Про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування запису про державну реєстрацію права, скасування реєстрації земельної ділянки - 08.02.2023 Прийняття

1.1. Акціонерне товариство "ЦВЕК-Д" (далі - Позивач, АТ "ЦВЕК-Д") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпровської міської ради (далі - Відповідач-1, Міськрада) та Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради (далі - Відповідач-2, Депапртамент), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Міськради від 23.09.2020 №369/61 у повному обсязі;

- скасувати запис номер 38500374 про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:02:128:0051 за Міськрадою;

- скасувати реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:128:0051 у Державному земельному кадастрі України із закриттям Поземельної книги на неї.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням Міськради від 23.09.2020 №369/61 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 40506232, для будівництва крематорію в районі кладовища по шосе Запорізькому, 55 А зі сторони вул. Аеропортівської (Шевченківський район)" у постійне користування Відповідачу-2 передана земельна ділянка загальною площею 0,3675 га кадастровий номер 1210100000:02:128:0051.

Проте, відповідно до семантичних даних Публічної кадастрової карти України вказана земельна ділянка розташована безпосередньо біля промислової бази Позивача за адресою: м. Дніпро, вул. Старокодацька, буд. 9, на земельній ділянці площею 3,2 га, яку рішенням VI сесії XXII скликання Дніпропетровської районної ради народних депутатів від 25.01.1996 було надано Ремонтно-будівельному управлінню зв`язку (РБУ зв`язку), правонаступником якого є Позивач, у постійне користування для розширення виробничої бази, про що видано Державний акт на право постійного землекористування І-ДП № 005092 від 19.03.1999. Однак, через бездіяльність центрального органу виконавчої влади, який повинен реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин, відомості про земельну ділянку позивача не внесені до Державного земельного кадастру з незалежних від позивача причин.

За вказаних обставин, оспорюване рішення та вчинені на його підставі записи порушують право Позивача на користування земельною ділянкою площею 3,2 га відповідно до Державного акта на право постійного землекористування І-ДП № 005092 від 19.03.1999.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2022 у справі № 904/6943/20, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Міськради від 23.09.2020 № 369/61 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради для будівництва крематорію в районі кладовища по шосе Запорізькому, 55 А зі сторони вул. Аеропортівської (Шевченківський район)". В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

2.2. Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорюване рішення Міськради прийняте з порушенням закону, що регулює порядок надання земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні юридичних осіб, іншим особам.

Щодо іншої частини позовних вимог, суди дійшли висновку, що на час прийняття оскаржуваного рішення, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак Позивач обрав невірний спосіб судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати останньому відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Міськрада просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 160/3900/20, від 05.10.2022 у справі № 925/1225/20, від 11.02.2020 у справі № 923/364/19, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 24.04.2018 у справі № 910/79/17, від 14.02.2019 у справі № 911/792/18, від 01.10.2020 у справі № 904/4470/19, постановах Великої Палата Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (щодо належності та ефективності способів захисту порушеного цивільного права).

Додатково у якості підстави для подання касаційної скарги заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання належності та допустимості доказів для проведення земельно-технічної експертизи у разі виникнення суперечок стосовно територіальної належності земельної ділянки.

За твердженнями скаржника суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Також заявник посилається на те, що апеляційним судом необґрунтовано відхилене його клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 904/267/22 в якій вирішувалось питання законності користування земельною ділянкою АТ "ЦВЕК-Д" та те, що в ухваленні судового рішення в суді апеляційної інстанції брали участь судді, яким Міськрадою було заявлено відвід, підстави якого (відводу) скаржник вважає обґрунтованими.

Крім того, на переконання заявника, спір у даній справі вирішено про права, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі (Департамент капітального будівництва Міськради).

3.3. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 30.11.1994 за рішенням орендарів Ремонтно-будівельному управлінню зв`язку, було створено акціонерне проектно-будівельне та експлуатаційне комерційне товариство закритого типу "ЦВЕК-Д", в подальшому перейменованого в Приватне акціонерне товариство "ЦВЕК-Д".

4.2. Рішенням VI сесії XXII скликання Дніпропетровської районної ради народних депутатів від 25.01.1996 за згодою землекористувача, Ремонтно-будівельному управлінню зв`язку було відведено у постійне користування земельну ділянку площею 3,2 га для розширення виробничої бази, за рахунок земель обмінного фонду, здійсненого у 1979 році між Дніпропетровським районом Дніпропетровської області та містом Дніпропетровськ, що знаходиться в меліоративному стані.

4.3. На підставі цього рішення Ремонтно-будівельному управлінню зв`язку виданий державний акт на право постійного користування землею площею 3,2 га серія ДП ДН 000077 від 26.01.1996, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №817.

4.4. Згідно з рішенням Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району №10 від 17.02.1999 за результатами розгляду клопотання Акціонерного проектно-будівельного та експлуатаційного комерційного товариства закритого типу "ЦВЕК-Д" у зв`язку з приватизацією державного майна Ремонтно-будівельного управління зв`язку м. Дніпропетровська було вирішено переадресувати земельну ділянку з Ремонтно-будівельного управління зв`язку на Акціонерне проектно-будівельне та експлуатаційне комерційне товариство закритого типу "ЦВЕК-Д".

4.5. На підставі цього рішення Новоолександрівською сільською радою Дніпропетровського району виданий державний акт на право постійного користування землею І-ДП №005092 від 19.03.1999, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №1273. Цей акт посвідчував надання у постійне користування Акціонерному проектно-будівельному та експлуатаційному комерційному товариству закритого типу "ЦВЕК-Д" земельної ділянки площею 3,2 га для розширення виробничої бази.

4.6. Рішенням Міськради від 19.12.2018 №267/39 Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва крематорію в районі кладовища по Запорізькому шосе, 55А зі сторони вул. Аеропортівської.

4.7. В березні 2019 на адресу Міськради надійшов лист Публічного акціонерного товариства "ЦВЕК-Д" №27 від 26.03.2019 із запереченнями щодо намірів міської ради розпорядитись земельною ділянкою в районі кладовища по Запорізькому шосе, 55а зі сторони вул. Аеропортівської та вул. Старокодацької для будівництва крематорію. В обґрунтування таких заперечень товариство посилалось на Державний акт на право постійного користування землею І-ДП №005092 від 19.03.1999 та наявність права користування цією земельною ділянкою.

4.8. Рішенням Міськради від 23.09.2020 №369/61 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 40506232, для будівництва крематорію в районі кладовища по шосе Запорізькому, 55 А зі сторони вул. Аеропортівської (Шевченківський район)" у постійне користування відповідачу-2 передана земельна ділянка загальною площею 0,3675 га кадастровий номер 1210100000:02:128:0051.

4.9. Позивач заявляє про порушення Відповідачами його права постійного користування земельною ділянкою, оскільки рішенням Дніпровської міської ради від 23.09.2020 №369/61 Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради було незаконно передано частину земельної ділянки АТ "ЦВЕК-Д".

4.10. На переконання Позивача межі земельної ділянки Відповідачів площею 0,3675 га кадастровий номер 1210100000:02:128:0051 накладаються на межі земельної ділянки площею 3,2 га, яка знаходиться у користуванні Позивача на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія І-ДП № 005092 від 19.03.1999, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1273. А тому оспорюване рішення та вчинені на його підставі реєстраційні дії та записи порушують його право на користування земельною ділянкою площею 3,2 га відповідно до вказаного Державного акту, оскільки питання вилучення земельної ділянки (її частини) або відмови від права постійного землекористування не вирішувалось, право постійного користування позивача не припинялось.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.4. Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

5.5. Оскільки, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

5.6. Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

5.7. За змістом частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

5.8. Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

5.9. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

5.10. Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України (2768-14) , а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

5.11. Верховний Суд зазначає, що аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) свідчить про те, що органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями у сфері регулювання земельних відносин. Зокрема, пункт 34 частини першої статті 26 зазначеного Закону встановлює, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

5.12. Також відповідно до пунктів "а"-"г" статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належать розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

5.13. Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

5.14. Відповідно до частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

5.15. За змістом статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

5.16. Отже, прийняття органом місцевого самоврядування акта індивідуальної дії породжує виникнення правовідносин, що пов`язані із реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Отже, рішення органу місцевого самоврядування є підставою для виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

5.17. За змістом статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

5.18. Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Аналогічні висновки наведено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 925/1152/17, від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

5.19. При цьому, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Верховного Суду 19.10.2022 у справі № 910/14224/20).

5.20. Звертаючись до суду з даним позовом Позивач наголошував, що земельна ділянка загальною площею 0,3675 га кадастровий номер 1210100000:02:128:0051, яка оскаржуваним рішення Відповідача-1 передана у постійне користування Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, для будівництва крематорію в районі кладовища по шосе Запорізькому, 55 А зі сторони вул. Аеропортівської (Шевченківський район), розташована безпосередньо біля промислової бази Позивача за адресою: м. Дніпро, вул. Старокодацька, буд. 9, на земельній ділянці площею 3,2 га, яка перебуває у його користуванні, відповідно до акта на право постійного користування землею І-ДП №005092 від 19.03.1999.

5.21. Проведеною у цій справі за клопотанням Позивача судовою земельно-технічною експертизою було встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером 1210100000:02:128:0051 загальною площею 0,3675 га накладається на земельну ділянку, межі якої відновлені відповідно до "Технічна документація № 079708 щодо відновлення меж земельної ділянки на місцевості Акціонерне проектно-будівельне та експлуатаційне комерційне товариство закритого типу "Цвек -Д" розширення виробничої бази за адресою: вул. Старокодацька, в районі буд. №9 Бабушкінський район" виготовлена ТОВ "Основа", 2008, згідно до Державного акту на право постійного користування землею серія І - ДП №005092 від 19.03.1999, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1273.

5.22. За таких обставин суди попередніх інстанцій встановили факт накладення земельної ділянки, наданої Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради за оспорюваним рішенням, на земельну ділянку, яка перебуває на праві постійного користування Позивача, що не було припинено, а відтак оскаржуване рішення порушує права Позивача.

5.23. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

При цьому, слід зазначити, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права користування земельною ділянкою лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140- 149 Земельного кодексу України.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що рішення Міськради від 23.09.2020 №369/61 прийняте з порушенням законодавства, яке регулює порядок надання земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні юридичних осіб, іншим особам, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання незаконним та скасування спірного рішення підлягають задоволенню.

5.24. Верховний Суд зауважує, що висновки у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник, стосуються застосування загальних норм цивільного законодавства стосовно належності та ефективності способів захисту порушеного цивільного права (статті 15, 16 Цивільного кодексу України, стаття 20 Господарського кодексу України), які зроблені за відмінних від цієї справи встановлених судами обставин справи.

5.25. В контексті доводів скаржника щодо того, що обраний Позивачем спосіб захисту не є ефективним, колегія суддів зазначає, що статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

При цьому, суди попередніх інстанцій звертали увагу саме на обранні Позивачем способу захисту в розрізі застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у чинній редакції, яка на відміну від положень цієї норми у попередній редакції, передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

А отже за даних встановлених судами обставин, зокрема, щодо сформованості земельної ділянки, яка належить Позивачу та подальших дій скаржника пов`язаних із реєстрацією речових прав на новостворену земельну ділянку, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначений спосіб захисту може бути ефективним та дозволить Позивачеві відновити його порушене право.

При цьому, ані Позивачем, ані Відповідачем не оскаржуються судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому судові рішення попередніх інстанцій в вищезазначеній частині не переглядаються.

Водночас, в порядку obiter dictum в контексті рішень судів щодо обрання Позивачем неправильного способу захисту, Суд зазначає, що дійсно вимога про скасування запису про проведену державну реєстрацію права є способом захисту, який суперечить приписам статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Водночас, скасування запису про державну реєстрацію та скасування державної реєстрації не є еквівалентними за своїм змістом поняттями, а скасування державної реєстрації, на відміну від скасування запису про державну реєстрацію є способом захисту, який прямо передбачений статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та може розглядатись як ефективний спосіб захисту, зокрема, у випадку так званої "фантомної" реєстрації (тобто реєстрації об`єктів, які взагалі не підлягають реєстрації в якості нерухомого майна) або подвійної реєстрації речових прав на вже існуючий об`єкт нерухомого майна із зазначенням інших його характеристик, наприклад, адреси.

5.26. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на відсутність висновку Верхового Суду щодо питання належності та допустимості доказів для проведення земельно-технічної експертизи у разі виникнення суперечок стосовно територіальної належності земельної ділянки.

5.27. Проте судова колегія вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

5.28. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

5.29. Однак скаржником не зазначено щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду та не обґрунтовано необхідності формування висновку щодо застосування конкретних норм права у спірних правовідносинах. При цьому як свідчить зміст касаційної скарги, заявник фактично не погоджується із встановленими судами обставинами справи та здійсненою оцінкою наявних у справі доказів, проте з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення знов обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду.

5.30. Зважаючи на викладене, підстава, передбачена у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася.

5.31. Що стосується посилання заявника в якості підстави для подання касаційної скарги на те, що місцевим і апеляційним судами не було досліджено зібрані у справі докази, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.32. Також у касаційній скарзі Відповідач-1 посилається на пункт 2 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що апеляційний господарський суд необґрунтовано відмовив у задоволенні його заяви про відвід суддів Іванова О.Г. та Кощеєва І.М.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Мотивуючи зазначену підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на те, що відвід було заявлено у зв`язку з явною упередженістю суддів під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, і підтверджується це тим, що суддя Центрального апеляційного господарського суду Кощеєв І.М. вже брав участь у справі № 904/6943/20 під час оскарження Міськрадою ухвали місцевого господарського суду від 23.03.2021 про призначення судової земельно-технічної експертизи та зупинення провадження у справі.

Крім того, інший суддя, у складі колегії, якому було заявлено відвід - Іванов О.Г. був членом колегії у справі № 904/4619/19 в якій було викладено позицію стосовно підстав користування земельною ділянкою AT "ЦВЕК-Д", які також розглядаються у справі № 904/6943/20.

Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки відповідно до частини четвертої статті 35 Господарського процесуального кодексу України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Інших підстав в обґрунтування необ`єктивності чи упередженості суддів скаржник не навів.

Отже, Суд вважає помилковим твердження скаржника про безпідставне відхилення судом апеляційної інстанції заяви про відвід суддів Іванова О.Г. та Кощеєва І.М.

5.33. Ще одним доводом скаржника є те, що Центральний апеляційний господарський суд необґрунтовано відхилив клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 904/267/22.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом розгляду справи № 904/267/22 є визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області VI сесії ХХІІ скликання від 25.01.1996 "Про відведення земель РБУ зв`язку під розширення виробничої бази"; визнання недійсним та скасування Державного акта на право постійного користування землею від 26.01.1996 ДП ДН 000077, номер державної реєстрації 817, виданого Ремонтно-будівельному управлінню зв`язку м. Дніпропетровська; визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області №10 від 17.02.1999 "Про переадресування земельної ділянки з ремонтно-будівельного управління зв`язку м. Дніпропетровська на акціонерне товариство закритого типу "ЦВЕК - Д"; визнання недійсним та скасування Державного акта на право постійного користування землею від 19.03.1999 І-ДП №005092, номер державної реєстрації 1273, виданого Акціонерному проектно-будівельному та експлуатаційному, комерційному товариству закритого типу "ЦВЕК - Д"; припинення права постійного користування земельною ділянкою АТ "ЦВЕК-Д"; скасування запису про реєстрацію державного акта на право постійного користування землею від 26.01.1996 ДП ДН 000077, номер державної реєстрації 817 та від 19.03.1999 І-ДП №005092 в Книзі записів державних актів за №1273 за АТ "ЦВЕК-Д".

Натомість при розгляді даної справи досліджуються обставини накладання однієї земельної ділянки на іншу.

Судова колегія зазначає, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта та шоста статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Під неможливістю розгляду зазначеної справи слід розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному випадку з`ясовувати: як саме пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом, чим саме зумовлена неможливість розгляду справи.

Отже, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що наявні матеріали є достатніми для прийняття рішення у справі № 904/6943/20. Крім цього, апеляційним судом не встановлено об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи № 904/267/22.

За таких обставин відхилення апеляційним господарським судом клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи не призвело до неможливості встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи № 904/6943/20.

5.34. Аргументи скаржника про незалучення до розгляду у справі Департаменту капітального будівництва Міськради відхиляються колегією суддів, оскільки заявником не зазначено, на які саме права та обов`язки вплинули рішення судів у даній справі, а також яким чином незалучення судом третьої особи до участі у справі вплинуло на законність та обґрунтованість ухвалених рішень.

До того ж з метою відновлення своїх порушених прав (за наявності), останній не позбавлений можливості звернутися до суду у передбачений чинним процесуальним законодавством спосіб.

5.35. Інші доводи касаційної скарги здебільшого стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі та зводяться до незгоди з відповідними обставинами і оцінкою, здійсненою судами.

Водночас саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

5.36. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.