908/3057/21(908/213/22) Про визнання недійсним партнерського договору в межах справи про визнання боржника банкрутом - 08.02.2023 Прийняття

1. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.11.2021р., серед іншого, відкрито провадження у справі №908/3057/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Мокузай Трейд". Визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора ТОВ "Фірма Лісандра" у розмірі 1 062 500,00 грн. Введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Стецину І.В.

2. Постановою Господарського суду Запорізької області від 18.01.2022р. у справі №908/3057/21 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Мокузай Трейд", припинено повноваження розпорядника майна боржника Стецини І.В., визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Мокузай Трейд", м. Запоріжжя, б. Шевченка, буд. 32, Запорізька обл., код ЄДРПОУ 41881138 банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Стецину І.В.

3. До Господарського суду Запорізької області 03.02.2022 надійшла позовна заява ліквідатора ТОВ "Мокузай Трейд" Стецини І.В. про визнання недійсним Партнерського договору № ГР21/20 від 21 грудня 2020 року укладеного між ТОВ "Мокузай Трейд", ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" та застосування наслідків недійсності договору, для розгляду в межах справи № 908/3057/21 про банкрутство позивача.

3.1. Позовні вимоги позивач обґрунтовує:

- Ліквідатором, арбітражним керуючим Стециною І.В. виявлено укладений між ТОВ "Мокузай Трейд", ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" Партнерський договір № ГР21/20 від 21 грудня 2020 року згідно умов якого ТОВ "Мокузай Трейд" та ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" вирішили залучити активи спрямовані на участь в конкурсі з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в місті Чернігові, який організований Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" та Корпорацією "Сумітомо".

- Умови Партнерського договору № ГР21/20 від 21 грудня 2020 року передбачають, що укладення дилерського договору між ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" та Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" призведе до зобов`язання ТОВ "Мокузай Трейд" здійснювати фінансові відрахування на розвиток дилерської мережі Тойота-Україна в місті Чернігові в розмірі 100000,00 грн. щомісячно, а у разі не укладення з ТОВ "Мокузай Трейд" на користь "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" підлягатиме стягнення 500 000,00 грн. У зв`язку з цим, Партнерський договір № ГР21/20 від 21 грудня 2020 року, є таким, що повинен бути визнаний недійсним із застосуванням наслідків недійсності.

- Так, пунктом 1.1. Партнерського договору визначено, що предметом договору є залучення ТОВ "Мокузай Трейд" в рамках партнерства активів спрямованих на участь в конкурсі з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна", зокрема і в місті Чернігові, що організований Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" та Корпорацією "Сумітомо".

- Пунктом 1.2. Партнерського договору визначено, що метою співробітництва Сторін є спільні дії з дослідження кон`юнктури автомобільного ринку в м. Чернігів, підготовки документів, необхідних для участі в конкурсі з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна", зокрема і в місті Чернігові, що організований Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна".

- Згідно умов пункту 3.1. Партнерського договору та його підпунктів, ТОВ "Мокузай Трейд" зобов`язується: надати ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" послуги з аналізу, дослідження кон`юнктури автомобільного ринку в м. Чернігів, підготовки документів, необхідних для участі в конкурсі з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна", зокрема і в місті Чернігові, що організований Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна"; забезпечувати організаційну, інформаційну, методичну, практичну, ресурсну підтримку в рамках договору; здійснювати фінансові вкладення згідно партнерського договору протягом 2-х років з моменту його підписання; у разі укладення між ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" та Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" дилерського договору, предметом якого буде призначення уповноваженого дилера в м. Чернігів, ТОВ "Мокузай Трейд" буде зобов`язане здійснювати фінансові відрахування на розвиток дилерської мережі у розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч гривень 00 копійок) щомісячно від дати укладення дилерського договору між ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" та Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна".

- Пунктом 4.1. Партнерського договору визначено, що порядок розподілу результатів спільної діяльності (прибутків) отриманих від партнерської діяльності, розподіляється пропорційно партнерської діяльності кожної сторони за 5-ти річними результатами діяльності дилерського центру в м. Чернігів укладеним між відповідачем-2 та ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс".

- У випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

- У випадку невиконання або неналежного виконання ТОВ "Мокузай Трейд" умов цього договору останній зобов`язаний відшкодувати ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" завдані цим збитки у повному обсязі понад суми неустойки.

- У випадку, якщо відповідач-2 укладе дилерський договір, предметом якого буде призначення уповноваженого дилера в м. Чернігів не з ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" з іншим суб`єктом господарювання, то це буде вважатись порушенням ТОВ "Мокузай Трейд" умов договору і останній зобов`язаний буде сплатити ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" неустойку в розмірі 500 000,00 грн. Кожна Сторона відповідає за спільними договірними зобов`язаннями усім своїм майном незалежно від вартості його вкладу у партнерську діяльність (пункти 5.1.-5.4. Партнерського договору).

Короткий зміст та мотиви рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 у справі №908/3057/21 (908/213/22) позов задоволено.

Визнано недійсним Партнерський договір №ГР21/20 від 21 грудня 2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Мокузай Трейд та Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційна компанія Автоцентр-Сервіс.

Скасовано конкурс з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, організованого Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" та Корпорацією "Сумітомо".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційна компанія Автоцентр-Сервіс на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мокузай Трейд 1 654 грн. 00 коп. судового збору. Стягнуто з Підприємства з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мокузай Трейд 1 654 грн. 00 коп. судового збору. Стягнуто з Корпорації "Сумітомо" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мокузай Трейд 1 654 грн. 00 коп. судового збору.

4.1. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що:

- системний аналіз умов Партнерського договору свідчить про те, що останній укладений "зловживаючи правом" і метою його є погіршення майнового стану ТОВ "Мокузай Трейд", відсутністю наміру сторін в настанні правових наслідків;

- матеріали справи не містять жодних доказів настання юридичних наслідків для сторін як внаслідок проведення конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, організованого Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" та Корпорацією "Сумітомо" так само і Партнерським договором;

- сторони не надали жодних підтверджуючих доказів реальності конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, організованого Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" та Корпорацією "Сумітомо" (укладення договору, обрання уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові);

- партнерський договір так і конкурс з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові організований Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" та Корпорацією "Сумітомо" спрямований не на настання юридично значущих наслідків для учасників справи, тобто є таким, що спрямований на погіршення фінансового стану ТОВ "Мокузай Трейд".

- Суд першої інстанції дійшов висновку, що за таких обставин, з метою гарантування ефективного та дієвого захисту прав, інтересів кредиторів, позивача, є підстави для задоволення позову щодо основної вимоги та до похідної вимоги в частині застосування наслідків недійсності Партнерського договору.

5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2022 апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 у справі № 908/3057/21 (908/213/22) задоволено.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 у справі №908/3057/21 (908/213/22) скасовано.

Постановлено нове рішення, про відмову в задоволенні позову.

5.1. Апеляційний господарський суд зазначив, що позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено обставин того, що ТОВ "Мокузай Трейд" взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони чи здійснив дії зі зменшення або відчуження його активів (грошових коштів, майна тощо) без відповідних правових підстав, внаслідок чого було завдано шкоду Боржнику чи кредиторам, як і не надано доказів настання інших негативних наслідків, в тому числі фінансових, від укладення Договору, з якими пов`язується можливість визнання його недійсним.

- Суд другої інстанції вважає, що місцевий господарський суд обмежився лише не підкріпленим доказовою базою твердженням, що системний аналіз умов Партнерського договору свідчить про те, що останній укладений "зловживаючи правом" і метою його є погіршення майнового стану ТОВ "Мокузай Трейд".

- В частині скасування конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, організованого Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" та Корпорацією "Сумітомо", апеляційний суд встановив, що конкурс з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові не є наслідком укладення Партнерського договору, що виключає можливість застосування наслідків його недійсності у спосіб, заявлений позивачем. До того ж, положення ст. 216 ЦК України можуть бути застосовані лише до сторін правочину, а відповідач-2 та відповідач-3, не є його сторонами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" звернулось до Касаційного господарського суду зі скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2022 у цій справі, просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 у справі №908/3057/21 (908/213/22).

6.1. На виконання вимог п.5 ч.2 ст. 290 ГПК України, Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" в касаційній скарзі зазначає, що судове рішення оскаржується в касаційному порядку з підстав передбачених п.1, п. 3, п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

- Скаржник переконує, що Підприємство з іноземними інвестиціями "Тойота-України" а ні під час розгляду справи судом першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою не подало жодних доказів, які б спростували позицію Позивача про те, що партнерський договір відповідає умовам законодавства та спрямований на настання юридичних наслідків, укладений на рівноцінних умовах тощо.

- Призначений Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" конкурс з відбору уповноваженого дилера в м. Чернігів носив реальний характер, тобто був укладений дилерський договір тощо.

- Одним із Відповідачів у справі № 908/3057/21 (908/213/22) є Корпорація "Сумітомо", котра зареєстрована за адресою: Японія, 3-2 Отемачі 2-Чомі, Чійода-КУ, Токіо. Будь-які докази повідомлення вказаного Відповідача у справі відсутні.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

7. Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Провадження у Верховному Суді

8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/3057/21 (908/213/22) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Банаська О.О., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2022.

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2023 серед іншого відкрито касаційне провадження у справі № 908/3057/21(908/213/22) за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2022, справу призначено до розгляду на 01 лютого 2023 року о 12:50 у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2022 оголошено перерву в судовому засіданні по справі № 908/3057/21(908/213/22) за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2022 до 08 лютого 2023 року о 12:50 год. у приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, зал № 330.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, виходячи з такого.

12. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

13. Предметом судового розгляду у цій справі є заява ліквідатора ТОВ "Мокузай Трейд" Стецини І.В., яка подана до суду в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та на загальних підставах, передбачених ЦК України (435-15) , про визнання недійсним Партнерського договору № ГР21/20 від 21 грудня 2020 року укладеного між ТОВ "Мокузай Трейд", ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" та застосування наслідків недійсності договору.

14. Предметом касаційного оскарження у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заяви ліквідатора ТОВ "Мокузай Трейд" про визнання недійсним Партнерського договору № ГР21/20 від 21 грудня 2020 року укладеного між ТОВ "Мокузай Трейд", ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" та застосування наслідків недійсності договору.

15. За частиною першою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

16. Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство в порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

17. Частиною першої статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України (1798-12) , іншими законами України.

18. Відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.

19. Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України (1798-12) . Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20).

20. Водночас провадження у справі про банкрутство є самостійним видом судового провадження, який характеризується особливим порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань банкрутства, суб`єктного складу учасників, способів захисту учасників справи про банкрутство, тривалістю судового провадження тощо.

21. Преамбулою КУзПБ закріплено одне із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

22. Одним із засобів досягнення зазначеної мети є інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.

23. Стаття 42 "Визнання недійсними правочинів боржника" КУзПБ встановлює підстави, з яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, а також правові наслідки визнання таких правочинів недійсними.

24. Визначені наведеною нормою підстави є додатковими, специфічними підставами для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

25. За цих умов застосування положень статті 42 КУЗПБ та визнання згідно наведеної норми недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є тим засобом, який спрямований на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого задоволення вимог кредиторів.

26. Звідси в силу основоположних засад цивільного законодавства, таких як добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

27. У період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після відкриття провадження у справі про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, тому відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

28. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

29. Дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

30. Тому, обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

31. Однак, у справі про банкрутство досить часто відповідне виконання чи прийняття на себе майнових зобов`язань боржником в результаті яких настають негативні наслідки у вигляді зменшення майна (активів) може бути вчинене у вигляді дій щодо відмови від власних майнових вимог, виконання зобов`язання раніше визначеного строку, розпорядження майном на підставі рішень, що не відповідають законодавству або вчинені без достатніх підстав тощо, які не відповідають законодавчо визначеним ознакам правочину наведеному в статтях 202, 203 ЦК України.

32. Такі дії боржника зовні можуть мати ознаки досягнення та реалізації "нібито законних цілей", однак насправді можуть переслідувати інші цілі, які зрештою несуть негативні наслідки для боржника у вигляді зменшення його майнових активів та неплатоспроможності та може унеможливити надання оцінки таким діям боржника (їх оспорення) на предмет відповідності та наявності в них ознак "fraus creditorum" (з лат. - вчинення на шкоду кредиторам) через призму їх відповідності приписам статті 42 КУзПБ через відсутність ознак правочину.

33. Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

34. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

35. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

36. Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

37. Засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України").

38. У рішенні ЄСПЛ від 17.07.2008 у справі "Каіч та інші проти Хорватії" зазначено, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

39. Отже, держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права.

40. Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

41. Суд наголошує на тому, що провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цього завдання є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

42. Тлумачення статті 42 КУзПБ свідчить, що закріплені в ній підстави недійсності визначальним критерієм недійсності визначають негативні наслідки виконання боржником/прийняття ним на себе майнових зобов`язань, тобто економіко-правову оцінку дій боржника, що призвели до зменшення його активів (приховування майна) та неплатоспроможності.

43. Тобто "недійсність" за статтею 42 КУзПБ перш за все пов`язується з оцінкою дій боржника, виконання яких мало негативні наслідки для боржника у вигляді зменшення його майнових активів та неплатоспроможності, а її предметом правового регулювання є повернення у ліквідаційну масу майна боржника та унеможливлення боржником зловживаючи своїми правами вчинення дій на шкоду кредиторам.

44. Буквальне тлумачення статті 42 КУзПБ, обмежившись оспоренням й визнання недійсними за її нормами лише правочинів, які відповідають ознакам визначеним статтями 202, 203 ЦК України фактично надає боржнику можливість зловживаючи своїми права вчиняти дії щодо свого майна на шкоду кредиторам та не сприяє досягненню легітимної мети закріпленої у КУзПБ, який одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство визначає максимально можливе задоволення вимог кредиторів.

45. Тож вочевидь, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ має характеризуватися своєю ефективністю та якнайповніше забезпечувати захист прав учасників такої справи, оскільки можливість оспорення майнових дій боржника є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.

46. Отже, дії боржника, що мають юридичним наслідком зменшення майнових активів боржника можуть оспорюватися та визнаватися недійсними на підставі положень статті 42 КУзПБ, адже є тим способом захисту, який дозволяє з максимальною ефективністю забезпечити відновлення порушених прав внаслідок вчинення боржником дій із використанням права на шкоду.

47. Так, звертаючись з позовом про визнання недійсним Партнерського договору № ГР21/20 від 21 грудня 2020 року укладеного між ТОВ "Мокузай Трейд", ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" та застосування наслідків недійсності договору, позивач зазначив, що: за умовами договору боржник взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони; зміст оспорюваного договору не відповідає критеріям розумності та добросовісності; оспорюваний договір не був направлений на реальне настання правових наслідків обумовлених ним, а лише спрямований на зменшення активів ТОВ "Мокузай Трейд".

48. Пунктом 1.1. Партнерського договору визначено, що предметом договору є залучення ТОВ "Мокузай Трейд" в рамках партнерства активів спрямованих на участь в конкурсі з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна", зокрема і в місті Чернігові, що організований Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" та Корпорацією "Сумітомо".

49. Позивачем зазначено, що умовами Договору визначено, що Боржник залучає свої особисті активи, а також зобов`язується надати ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" послуги з аналізу, дослідження кон`юнктури автомобільного ринку в м. Чернігів, підготовки документів, необхідних для участі в конкурсі з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна", зокрема і в місті Чернігові, що організований Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна".

50. Водночас, як встановив апеляційний господарський суд, вказане суперечить п. 1.2 розділу 1 Предмет Договору, згідно якого вказані дії є метою співробітництва Сторін, які здійснюються ними спільно, а не є зобов`язаннями виключно Боржника.

51. Позивач також зазначає, що в подальшому, згідно умов Договору, Боржник зобов`язується здійснювати фінансові вкладення згідно партнерського договору протягом 2-х років з моменту його підписання (п. 3.1.3.). Зазначені зобов`язання Боржника свідчать про відчуження його значних активів.

52. Разом з тим, як встановив апеляційний господарський суд, позивачем не надано суду доказів виконання умов Договору, в тому числі тих, з якими пов`язується дії Боржника щодо використання власних грошових коштів для цілей цього Договору, матеріали справи не містять доказів здійснення Боржником фінансових вкладень згідно партнерського договору після його підписання.

53. Більше того, п. 3.1.3. Договору не визначено які саме вкладення, в якому розмірі та порядку, а також на які рахунки, мають бути здійснені Боржником.

54. Докази того, що ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" висувала будь-які вимоги щодо зобов`язання ТОВ "Мокузай Трейд" вчинити такі відрахування у матеріалах справи відсутні.

55. Позивач зазначає, що у разі укладення між ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" та Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" дилерського договору, предметом якого буде призначення уповноваженого дилера в м. Чернігів, ТОВ "Мокузай Трейд" буде зобов`язане здійснювати фінансові відрахування на розвиток дилерської мережі у розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч гривень 00 копійок) щомісячно від дати укладення дилерського договору між ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" та Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" (п. 3.1.4.).

56. У зв`язку з чим, Позивач стверджує, що Партнерський договір укладений на невигідних умовах, та у разі підписання між ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" та Підприємства з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" дилерського договору, предметом якого буде призначення уповноваженого дилера в м. Чернігів, Боржник буде нести надмірне фінансове навантаження, що негативно вплине на фінансовий стан останнього і на можливість задоволення вимог кредиторів.

57. Крім того, розділом 6 Строки Договору Сторони обумовили, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до моменту, доки Сторони зацікавленні у продовженні співробітництва (п. 6.1.). Сторони можуть домовитися про дострокове припинення цього Договору за повної взаємної згоди з цього питання та повному взаєморозумінні щодо зобов`язань, які випливають з даного Договору (п. 6.2.).

58. Тобто, Сторони визначили можливість дострокового розірвання Договору, у випадку, зокрема, втрати інтересу у ньому та подальшої необхідності у співробітництві.

59. Проте, позивачем не зазначено про те, що останній звертався до ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" із пропозицією про розірвання Договору, як і не надав суду доказів такого звернення, хоча позиція Боржника саме свідчить про втрату інтересу та необхідності в подальшій дії Договору.

60. Крім того, про втрату інтересу до оспорюваного Договору свідчить і позиція ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс", який у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 17.10.2022 у цій справі та залишити в силі рішення господарського суду Запорізької області від 26.04.2022, яким оспорюваний Договір було визнано недійсним.

61. Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки умовами Договору передбачено можливість його дострокового припинення за згодою Сторін, ТОВ "Мокузай Трейд" мало можливість реалізувати це право та ініціювати його припинення/розірвання, а у випадку відмови другої сторони - передати відповідний спір на розгляд компетентного суду.

62. З приводу посилання позивача на умову, визначену п. 5.3. Договору, про те, що у випадку, якщо відповідач-2 укладе дилерський договір, предметом якого буде призначення уповноваженого дилера в м. Чернігів не з ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" з іншим суб`єктом господарювання, то це буде вважатись порушенням ТОВ "Мокузай Трейд" умов договору і останній зобов`язаний буде сплатити ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" неустойку в розмірі 500 000,00 грн, як несправедливу, суд апеляційної інстанції встановив, що наведена умова хоч і не стосується безпосередньо виконання Партнерського договору № ГР21/20 від 21.12.2020, проте є наслідком відповідальності за його порушення, яка ставиться в залежність від певної умови укладення дилерського договору Підприємства з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" (яка не є стороною Партнерського Договору) про призначення уповноваженого дилера в м. Чернігів не з ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс", а з іншим суб`єктом господарювання.

63. Апеляційний господарський суд встановив відсутність доказів того, що Підприємство з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" уклало дилерський договір, предметом якого є призначення уповноваженого дилера в м. Чернігів не з ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс", а з іншим суб`єктом господарювання, як і того, що вказаний правочин був вчинений взагалі, матеріали справи не містять.

64. Отже, слід погодитись із висновками апеляційного господарського суду, що вказана умова, за якою позивач може нести відповідальність за дії особи, що навіть не є стороною оспорюваного Договору, є не тільки несправедливою, але й прямо зумовлює право ТОВ "Мокузай Трейд" вимагати внесення змін до Договору або його дострокового припинення/розірвання, проте позивач цими правами не скористався, натомість вирішив звернутися до суду з вимогою про визнання Договору недійсним в цілому керуючись спеціальними підставами, визначеними ст. 42 КУзПБ так і на загальних підставах, передбачених ЦК України (435-15) .

65. Позивач посилається на те, що вищевикладені умови Договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків Сторін, є несправедливим, завдають шкоди Боржнику, а їх наявність в Договорі порушує принцип добросовісності.

66. Водночас позивачем не доведено та не встановлено судом обставин того, що ТОВ "Мокузай Трейд" взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони чи здійснив дії зі зменшення або відчуження його активів (грошових коштів, майна тощо) без відповідних правових підстав, внаслідок чого було завдано шкоду Боржнику чи кредиторам, як і не надано доказів настання інших негативних наслідків, в тому числі фінансових, від укладення Договору, з якими пов`язується можливість визнання його недійсним.

67. Суд першої інстанції на наведене увагу не звернув, та безпідставно стверджував, що системний аналіз умов Партнерського договору свідчить про те, що останній укладений "зловживаючи правом" і метою його є погіршення майнового стану ТОВ "Мокузай Трейд".

68. При цьому висновок про відсутність намірів сторін в настанні правових наслідків, обумовлених Договором, зроблений на підставі встановлених судом обставин його тривалого невиконання, що саме по собі ще не свідчить про його недійсність, проте, сукупно з іншими встановленими обставинами, доводить відсутність такої складової, як - настання шкоди чи інших негативних наслідків для Боржника.

69. Як встановив апеляційний господарський суд, позивач не вказує про фіктивність оспорюваного правочину та не визначає у якості підстави позову норми ст. 234 ЦК України як підставу позову, а позовна заява не містить такого обґрунтування.

70. Матеріали справи не місять доказів, які дають підстави для визнання його недійсним, зокрема, стосовно зменшення активів боржника, а його доводи фактично зводяться до припущення, що Партнерський Договір буде мати негативні фінансові наслідки для Боржника, оскільки він був спрямований на зменшення активів останнього.

71. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

72. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

73. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Верховним Судом, та узагальнено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

74. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

75. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

76. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

77. Водночас, ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

78. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

79. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.

80. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

81. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

82. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що оспорюваний правочин після його укладення взагалі не виконується Сторонами, що свідчить про їх незацікавленість та втратою інтересу до його предмету та мети, задля якої він був укладений, з огляду на умови Розділу 6 Договору, ТОВ "Мокузай Трейд" дійшов правильного висновку про захист прав позивача в інший спосіб, не пов`язаний з його недійсністю та який буде ефективним у цьому випадку, зокрема і у спосіб розірвання договірних умов.

83. Враховуючи встановлені у справі обставини, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ТОВ "Мокузай Трейд" обрано спосіб захисту, який не приводить до відновлення порушених дискримінаційними умовами укладеного з ТОВ "Інвестиційна компанія "Автоцентр-Сервіс" Партнерського Договору прав.

84. Місцевий господарський суд не надав наведеному правової оцінки, чим, як правильно зауважив суд другої інстанції, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в той час, як суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність або відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення або захисту в обраний спосіб.

85. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

86. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

87. Позивачем у цьому випадку не доведено наявність правових підстав та не надано відповідних доказів при вирішенні цього спору, для застосування приписів ст. 42 КУзПБ та норм Цивільного кодексу України (435-15) стосовно визнання оспорюваного правочину недійсним.

88. Крім того, переглядаючи рішення в частині скасування конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, організованого Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" та Корпорацією "Сумітомо", апеляційним судом було встановлено, що конкурс з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові не є наслідком укладення Партнерського договору, що виключає можливість застосування наслідків його недійсності у спосіб, заявлений позивачем.

89. Положення ст. 216 ЦК України, яка регламентує правові наслідки недійсності правочину, можуть бути застосовані лише до сторін правочину, в той час, як відповідач-2 та відповідач-3, не є його сторонами.

90. Суд першої інстанції, скасовуючи конкурс з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, взагалі не дослідив правову природу такого конкурсу, нормативно-правове регулювання пов`язаних з ним правовідносин, можливі правові наслідки для учасників справи та інших осіб, та перш за все, не встановив наявність його взаємозв`язку із укладеним між позивачем та відповідачем-1 за Партнерським Договором.

91. Як встановив апеляційний господарський суд, єдиним доказом, що стосувався обґрунтування вимоги про скасування конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, є додана позивачем до позовної заяви копія оголошення, отриманого з офіційного сайту Тойота-Україна. Зі змісту вказаного оголошення вбачається намір компанії Підприємства з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна" розширити офіційну дилерську мережу в Україні, задля чого оголошено відбір нових уповноважених дилерів, зокрема, з місцезнаходженням у м. Чернігов.

92. В той же час, жодних відомостей про спільну участь в організації та/або проведенні цього відбору разом із Корпорацією "Сумітомо", таке оголошення не містить, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції, що Корпорація "Сумітомо" фігурує як його співорганізатор.

93. Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц; від 12.12.2018 у справах №570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

94. З`ясувавши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, суд відмовляє у позові до такого відповідача, тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

95. Апеляційний господарський суд встановив, що сторони не надали жодних підтверджуючих доказів реальності конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові, (укладення договору, обрання уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові), у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги, адже можливість його скасування прямо пов`язується із встановленням обставин, що такий конкурс дійсно мав місце (його реальністю).

96. Таким чином, є правильним висновок суду другої інстанції про те, що позивачем не доведено порушення Підприємством з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна та Корпорація "Сумітомо" будь-яких його прав або інтересів, які підлягали б захисту в судовому порядку, на що не звернув увагу Господарський суд Запорізької області.

97. Відтак, позивачем не було зазначено належний суб`єктний склад відповідачів, що свідчить про те, що визначене позивачем коло учасників не сприятиме захисту його порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, що, в свою чергу, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

98. Отже, з огляду на те, що вимога про застосування наслідків недійсності Партнерського Договору шляхом скасування конкурсу з відбору уповноваженого дилера Тойота-Україна в м. Чернігові пред`явлена позивачем до неналежних відповідачів, за відсутності доказів реальності такого конкурсу та недоведення позивачем порушення відповідачами -2 і 3 його прав, невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, Касаційний господарський суд погоджується із висновками, що викладені у оскаржуваній постанові стосовно наявності правових підстав для скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 26.04.2022 у справі №908/3057/21 (908/213/22) у відповідній частині із постановленням нового рішення про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги.

99. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

100. Отже, у цій справі не виявлено фундаментальних порушень процесуального та матеріального права під час прийняття судом апеляційної інстанції постанови від 17.10.2022, а доводи скаржника зводяться до не згоди із прийнятим апеляційною інстанцією законним та обґрунтованим відповідно до положень статей 86, 236, 238 ГПК України рішенням, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

101. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

102. Відповідно до положень статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

103. Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду другої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх зміни чи скасування відсутні.