918/86/22 Про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, скасування державної реєстрації права користування (сервітут) - 07.02.2023 Прийняття

1.1. Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації (далі - Рівненська ОДА) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Державного підприємства "Клесівське лісове господарство" (далі - ДП "Клесівське лісове господарство") та до Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" (далі - ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод"), в якій просив: визнати недійсним укладений між ДП "Клесівське лісове господарство" та ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" договір про встановлення земельного сервітуту від 27.04.2021 № 1; скасувати рішення державного реєстратора від 17.05.2021 № 58149625, № 58149989 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки: кадастрові номери 5625055500:04:001:0065, 5625055500:04:001:0067 за ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", номери запису про інше речове право: 41957848, 41958139.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначав, що договір про встановлення земельного сервітуту суперечить вимогам законодавства, а саме статтям 92, 93, 95, 96, 116, 122- 124, 134, 149 Земельного кодексу України та статтям 4, 13, 15, 16 Закону України "Про оренду землі", оскільки:

- сервітуарій у заяві до ДП "Клесівське лісове господарство" не вказував на неможливість задовольнити свої потреби у користуванні своєю власністю чи сусідньою або іншою земельною ділянкою в інший спосіб, ніж встановлення земельного сервітуту, та не надав доказів про неможливість використання ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" своєї власності без обтяження сервітутом земельної ділянки ДП "Клесівське лісове господарство";

- на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивача і межує із земельною ділянкою, на яку встановлено сервітут, наявні проїзди, автодороги, залізничні колії;

- технічна документація щодо встановлення меж частини земельної ділянки площею 7,3 га, на яку поширюється право сервітуту, не погоджувалась та не затверджувалась у визначеному законом порядку;

- ДП "Клесівське лісове господарство" не мало права на передачу земельної ділянки ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", оскільки є її землекористувачем, а не власником;

- спірний договір про встановлення земельного сервітуту є удаваним правочином, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину - договору оренди землі.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.06.2022 у справі № 918/86/22, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2022, у задоволені позову прокурора в інтересах держави в особі Рівненської ОДА відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції, спростовуючи доводи прокурора, зазначив, що, з урахуванням наявності у набувача сервітуту спеціального дозволу на дослідно-промислову розробку родовищ корисних копалин, для встановлення спірного сервітуту відповідачу не потрібно було отримувати погодження землевласника, оскільки таке погодження було надане землекористувачем. Суд дійшов висновку, що укладений між відповідачами договір не є удаваним правочином у розумінні статті 235 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачі його виконують з дотриманням вимог чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", враховуючи неможливість забезпечення своїх потреб в інший спосіб, уклало договір про встановлення сервітуту. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що, з урахуванням наявності у ДП "Клесівське лісове господарство" права постійного користування на земельні ділянки, а у ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" - спеціального дозволу на користування надрами, мети встановлення сервітуту -розміщення відвалу (діяльність, пов`язана із видобуванням корисних копалин), у цьому випадку відповідна технічна документація могла погоджуватися ДП "Клесівське лісове господарство" і затверджуватися ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", тому ДП "Клесівське лісове господарство" погодило, а ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" затвердило відповідну технічну документацію. Суд зазначив, що інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не беруться судом апеляційної інстанції до уваги.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 30.06.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 у справі № 918/86/22, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити.

3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, прокурор зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а саме: статей 92, 93, 95, 96, 98, 99 Земельного кодексу України, статті 55-1 Закону України "Про землеустрій", статей 235, 401 Цивільного кодексу України, статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор зауважує, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17, від 13.07.2021 у справі № 914/427/20 у подібних правовідносинах. Крім того, прокурор стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування положень статті 55-1 Закону України "Про землеустрій" у подібних правовідносинах щодо визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту у зв`язку з недотриманням вимог цієї статті (відсутність розробленої технічної документації щодо встановлення меж частини земельної ділянки на площу, яка визначена у договорі сервітуту, за наявності розробленої документації на частини земельних ділянок іншої площі).

3.3. До Верховного Суду 31.01.2023 надійшов відзив ДП "Клесівське лісове господарство", поданий 26.01.2023, в якому ДП "Клесівське лісове господарство" просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. ДП "Клесівське лісове господарство" зазначає, що суди правильно застосували норми чинного законодавства. Крім того, ДП "Клесівське лісове господарство" зауважує, що ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" сплачує плату за встановлений сервітут у розмірі та порядку, визначеному договором, а також відшкодовує збитки (включно з неодержаним доходом).

3.4. До Верховного Суду 31.01.2023 надійшов відзив ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", поданий 25.01.2023, в якому ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" стверджує, що прокурор посилається на постанови Верховного Суду, в яких висновки про застосування норми права викладені не у подібних з цією справою, що розглядається, правовідносинах. ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" зазначає, що суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку доводам прокурора, обґрунтовано визнавши їх безпідставними.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з розпорядженням від 24.07.2014 № 318 Рівненської ОДА було надано земельну ділянку площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) та площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) у постійне користування ДП "Клесівське лісове господарство".

4.2. ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" неодноразово зверталося до ДП "Клесівське лісове господарство", Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України з запитами про визначення земельної ділянки, яка необхідна для розташування відвалу розкривних порід (листи від 10.03.2015 № 115, від 30.06.2015 № 368, від 18.05.2017 № 257, від 19.02.2018 № 127, від 30.08.2018 № 512, від 11.12.2020 № 692).

4.3. У відповідь на ці листи Державне агентство лісових ресурсів України повідомляло про недоцільність вилучення земельної ділянки в постійне користування та/або оренду ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", що підтверджується листами цього агентства від 09.09.2015 № 02-19/6479-15 та від 14.12.2018 № 02-33/16975-18, а також листом Міністерства аграрної політики від 15.01.2018 № 37-13-15/1010 і листами ДП "Клесівське лісове господарство" від 13.09.2018 № 1567, від 31.08.2018 № 1443.

4.4. ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" звернулося із заявою від 11.12.2020 № 692 до ДП "Клесівське лісове господарство" про встановлення сервітуту на земельні ділянки загальною площею 17,3 га, з яких: 10 га - під розширення кар`єру, 7,3 га - для розміщення відвалу, які розташовані на території кварталу 61 Сехівського лісництва та кварталу 4 Томашгородського лісництва.

4.5. Суди попередніх інстанцій зазначили, що у заяві право на користування чужою земельною ділянкою обґрунтовано тим, що ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" у межах наданого гірничого відводу здійснює видобування корисних копалин, які використовуються в дорожньому будівництві. Тому з метою забезпечення реалізації програми "Велике будівництво" просило погодити встановлення земельного сервітуту на вказані земельні ділянки.

4.6. ДП "Клесівське лісове господарство" листом від 11.03.2021 № 325 погодило:

- технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" (інший земельний сервітут) на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки 5625055500:04:001:0065), згідно з якою площа частини земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, становить 2,5426 га (інв. № 36/151-1 від 11.03.2021);

- технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" на видобування гранітів (інший земельний сервітут) на строк спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки: 5625055500:04:001:0067), згідно з якою загальна площа земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, становить 12,8418 га, в тому числі частина земельної ділянки площею 6,1908 га та частина земельної ділянки площею 6,6510 га (інв. № 36/152-1 від 11.03.2021).

4.7. 27.04.2021 між ДП "Клесівське лісове господарство" (надавач сервітутних прав) та ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" (набувач сервітутних прав) було укладено договір № 01 про встановлення земельного сервітуту.

4.8. Відповідно до пункту 1.1 цього договору земельний сервітут встановлюється стосовно земельної ділянки площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065), для розміщення відвалу, що розташована на території Рокитнівської об`єднаної територіальної громади Сарненського району Рівненської області.

4.9. Розташування та межі частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту, визначено в додатку № 1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною.

4.10. За змістом абзацу 3 пункту 1.1 цього договору укладення договору про встановлення земельного сервітуту для розміщення відвалу узгоджено з Державним агентством лісових ресурсів України (лист Державного агентства лісових ресурсів України від 26.01.2021 № 02-33/492-21).

4.11. Згідно з пунктом 1.3 договору сторони погодили, що набувач сервітутних прав сплачує надавачеві сервітутних прав плату за встановлення сервітуту у розмірі та порядку, визначеному пунктом 5 цього договору, та відшкодовує збитки (включаючи неодержаний дохід), що будуть завдані набувачем сервітутних прав внаслідок тимчасового зайняття земельної ділянки та зміни її стану, зазначених у пункті 11 цього договору, та будуть визначені відповідно до вимог Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 (284-93-п) .

4.12. Відповідно до договору про встановлення сервітуту встановлюється строковий земельний сервітут на термін дії Спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 терміном до 27.03.2040 (пункт 2.1 договору).

4.13. Пунктом 4.2.6 договору встановлено, що набувач сервітутних прав зобов`язаний після закінчення використання частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту, провести рекультивацію порушених земель відповідно до чинного законодавства України та робочого проекту землеустрою; привести землю під сервітутом у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, про що письмово поінформувати надавача сервітутних прав після завершення виконання таких робіт, спільно заактувавши їх.

4.14. Щорічна плата за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою, на яку поширюється право земельного сервітуту, відповідно до цього договору встановлена у розмірі 0,5% від середньої вартості нормативної грошової оцінки ріллі відповідної територіальної громади (пункт 5.1 договору).

4.15. Згідно з Інформаційними довідками Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.11.2021 № 286014808 та від 22.11.2021 № 286015264 проведено державну реєстрацію права користування (сервітут).

4.16. Господарські суди також установили, що ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" здійснює свою діяльність, пов`язану з видобуванням гранітів родовища "Крута Слобода", відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 на площі 77,5 га.

4.17. Родовище гранітів "Крута Слобода" експлуатується ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" з 1974 року. Виробнича база підприємства межує з землями, на яких розташовані лісові насадження Томашгородського та Сихівського лісництва ДП "Клесівське лісове господарство".

4.18. Суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно з результатами польового обстеження земель ґрунтовий покрив включає дерново-підзолисті дефльовані, малопродуктивні піщані ґрунти (шифр агровиробничої групи 4а), які характеризуються незадовільними водно-фізичними властивостями, пов`язаними з їх легким механічним складом та їх дефльованістю, і згідно з вимогами Державного стандарту 17.5.3.05-84 (пункт 2.2.6) класифікуються як малородючі. Ці лісові земельні ділянки не мають особливого захисного значення або інших лісогосподарських особливостей.

4.19. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту та скасування державної реєстрації права користування (сервітут) земельними ділянками.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2023 (у складі колегії суддів Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 і рішення Господарського суду Рівненської області від 30.06.2022 у справі № 918/86/22, розгляд справи призначено у відкритому судовому засіданні на 07.02.2023.

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2023 № 29.3-02/262 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 918/86/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду справи № 918/86/22: Багай Н. О. - головуючий, Суховий В. Г., Чумак Ю. Я.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково з огляду на таке.

5.3. Предметом позову у справі, що розглядається, є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Рівненської ОДА про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту та скасування державної реєстрації права користування (сервітуту). Позовні вимоги мотивовані тим, що договір про встановлення сервітуту не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним, оскільки частина земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності передана у сервітутне користування ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" для розміщення відвалу без дотримання вимог законодавства щодо набуття права користування чужою земельною ділянкою (сервітуту), внаслідок чого ДП "Клесівське лісове господарство" позбавляється права володіння та користування цими земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення, а власник земельних ділянок - держава в особі Рівненської ОДА позбавляється права розпорядження ними. Крім того, прокурор зазначав про удаваність договору, відсутність рішення власника земельної ділянки щодо встановлення на земельній ділянці сервітуту, а також про порушення законодавства під час державної реєстрації права користування (сервітуту) на земельні ділянки.

5.4. Колегія суддів зазначає, що порядок та підстави для встановлення земельного сервітуту унормовані положеннями Земельного та Цивільного кодексів України (435-15) .

5.5. Відповідно до статті 395 Цивільного кодексу України до речових прав на чуже майно належить, зокрема, право користування (сервітут).

5.6. Згідно з частиною 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

5.7. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередач, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (частина 1 статті 404 Цивільного кодексу України).

5.8. Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

5.9. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц).

Отже, земельний сервітут встановлюється у виняткових випадках - коли в інший спосіб неможливо задовольнити потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, при цьому встановлення земельного сервітуту не може призводити до позбавлення власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, права володіння, користування та розпорядження нею.

5.10. Водночас, згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

5.11. Згідно зі статтею 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Положеннями статті 25 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендар земельної ділянки має право отримувати продукцію і доходи, що кореспондується з положеннями статті 775 Цивільного кодексу України (наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результатів користування річчю, переданою у найм).

5.12. За змістом наведених правових положень договір оренди землі на відміну від договору сервітуту, передбачає передачу орендареві повноважень щодо володіння та користування об`єктом оренди, що відповідає змісту статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі".

5.13. Отже, основна відмінність між договором про встановлення сервітуту та договором оренди земельної ділянки полягає в тому, що встановлення земельного сервітуту не припиняє прав власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений сервітут, володіти, користуватися (згідно з цільовим призначенням земельної ділянки) та розпоряджатися нею, у той час як договір оренди надає орендареві права володіння та користування орендованою земельною ділянкою та зобов`язує його повернути земельну ділянку після закінчення договору оренди орендодавцеві. Таким чином, в орендних правовідносинах земельна ділянка вибуває з володіння та користування орендодавця, в той час як власник (землекористувач) земельної ділянки, обтяженої сервітутом, продовжує володіти і користуватися нею згідно з її цільовим призначенням.

5.14. Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5.15. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

5.16. За змістом частини 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

5.17. За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17, від 08.09.2021 у справі №915/857/20.

5.18. Як установив суд апеляційної інстанції, ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" неодноразово зверталось до ДП "Клесівське лісове господарство", Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України із запитами про визначення земельної ділянки, яка необхідна для розташування відвалу розкривних порід. У відповідь на ці листи Державне лісове агентство повідомляло про недоцільність вилучення земельної ділянки в постійне користування та/або оренду ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод"; у подальшому ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" звернулося із заявою про встановлення земельного сервітуту до ДП "Клесівське лісове господарство", і після узгодження питання ДП "Клесівське лісове господарство" з Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства і Державним лісовим агентством України як органом управління майном, з ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" було укладено договір про встановлення земельного сервітуту від 27.04.2021 № 1 на земельну ділянку площею 7,3 га.

5.19. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, послався на положення статті 98, підпунктів "в3", "з" частини 1 статті 99 Земельного кодексу України, та дійшов висновку, що законом передбачена можливість укладення договору про встановлення земельного сервітуту для потреб видобування корисних копалин та інших земельних сервітутів. Зазначивши, що у ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" наявний спеціальний дозвіл на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 на площу 77,5 га для видобування гранітів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням неможливості забезпечення своїх потреб в інший спосіб ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" уклало договір про встановлення земельного сервітуту.

5.20. Крім того, суди попередніх інстанцій, спростовуючи доводи прокурора про удаваність договору про встановлення земельного сервітуту, виходили з того, що пунктом 1.4. договору сторонами передбачено, що цей договір не є договором оренди земельної ділянки. Крім того, суди зазначили, що сторони попередньо вчиняли дії, спрямовані на виникнення між ними саме сервітутних відносин, а не інших, оскільки технічна документація була виготовлена саме щодо встановлення меж частин земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні ДП "Клесівське лісове господарство" і на які поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод". З огляду на викладене апеляційний господарський суд погодився із судом першої інстанції, що укладений між відповідачами договір не є удаваним правочином в розумінні статті 235 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачі його виконують з дотриманням вимог чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним відсутні.

5.21. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 зауважила, що встановлення правової природи правочинів, що вчиняються учасниками спору, є обов`язком суду, а оцінка цих правочинів сторонами для суду не є обов`язковою (пункт 8.95 ).

5.22. Таким чином, колегія суддів зауважує, що судам під час розгляду цієї справи належало визначити дійсну правову природу укладеного між відповідачами договору, здійснити оцінку всіх погоджених сторонами умов укладеного правочину, проаналізувати обсяг прав та обов`язків, які виникли в результаті укладення такого правочину, врахувати дійсний стан правовідносин його учасників і за результатами встановленого визначити правові норми, що мають застосовуватись у цьому випадку.

5.23. Водночас судами попередніх інстанцій не були задоволені вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права користування (сервітут), оскільки суди дійшли висновку, що у разі відмови в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту не підлягає задоволенню і похідна вимога про скасування рішення державного реєстратора.

5.24. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

5.25. Відповідно до пункту 1 частини 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення державного реєстратора) державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

5.26. Згідно з пунктом 11 статті 79-1 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення державного реєстратора) державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Аналогічна норма передбачена і Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (1127-2015-п) . Зокрема, відповідно до пункту 814 цього Порядку державна реєстрація сервітуту на частину земельної ділянки проводиться виключно за наявності відомостей про межі такого сервітуту в Державному земельному кадастрі.

5.27. Таким чином, державна реєстрація іншого речового права - сервітуту може бути здійснена лише на підставі договору, укладеного в установленому законом порядку, та проводиться після внесення відомостей про межі такого сервітуту до Державного земельного кадастру.

5.28. За змістом частини 11 статті 186 Земельного кодексу України технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником та землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право суборенди або сервітуту.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення у разі наявності в особи, яка набуває право сервітуту, спеціального дозволу на дослідно-промислову розробку родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, погоджується землевласником або землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право сервітуту.

5.29. Відповідно до частини 3 статті 55-1 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) копії документів, що є підставою для виникнення прав суборенди, сервітуту.

5.30. У справі № 918/86/22, що розглядається, суди встановили, що ДП "Клесівське лісове господарство" погодило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" (інший земельний сервітут) на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки 5625055500:04:001:0065), згідно з якою площа частини земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, становить 2,5426 га; та технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" на видобування гранітів (інший земельний сервітут), на строк спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки: 5625055500:04:001:0067), згідно з якою загальна площа земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, становить 12,8418 га, в тому числі частина земельної ділянки площею 6,1908 га та частина земельної ділянки площею 6,6510 га .

Як зазначили суди, станом на дату укладення оспорюваного правочину законодавством передбачалося погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж сервітуту землекористувачем і подальше затвердження особою, яка набуває право сервітуту, у випадку наявності в останньої спеціального дозволу, зокрема, на видобування корисних копалин та використання такої земельної ділянки у цих потребах.

5.31. Враховуючи встановлені обставини, а саме наявність у ДП "Клесівське лісове господарство" права постійного користування на земельні ділянки, наявність у ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" спеціального дозволу на користування надрами, мету встановлення сервітуту - розміщення відвалу (діяльність, пов`язана із видобуванням корисних копалин), суди дійшли висновку, що в цьому випадку відповідна технічна документація могла погоджуватися ДП "Клесівське лісове господарство" і затверджуватися ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод".

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.32. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17, від 13.07.2021 у справі № 914/427/20 у подібних правовідносинах.

5.33. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.34. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.35. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку підтвердилися з огляду на таке.

5.36. Колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17, від 13.07.2021 у справі № 914/427/20, на які посилається скаржник, наведені висновки про застосування положень статей 401, 402, 404 Цивільного кодексу України, статті 98 Земельного кодексу України.

5.37. Так, у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16 за позовом Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області визнання незаконними та скасування рішення Слов`янської міської ради Донецької області від 25.10.2013 №16-L-6 про визнання договору строкового особистого сервітуту недійсним, повернення земельної ділянки та приведення її в попередній стан, та у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 917/133/17 за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту та повернення земельних ділянок, Суд зазначив:

"…потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом".

5.38. У постанові Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 914/427/20 за позовом заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 про визнання недійсними ухвал Львівської міської ради, договору про встановлення сервітуту та скасування державної реєстрації прав на землю, Суд дійшов такого висновку:

"Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі, за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

…юридична конструкція земельного сервітуту передбачає, що потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном, повинні мати характер вимушених, зумовлювати неможливість або утруднення користування сусідньою або іншою земельною ділянкою".

5.39. У наведених скаржником справах спір виник, зокрема, у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним договору про встановлення сервітуту, а підставою позову була невідповідність цього договору вимогам статей 401 Цивільного кодексу України, статей 98, 99 Земельного кодексу України.

5.40. Наведене свідчить, що встановлені судами фактичні обставини у справі № 918/86/22, що розглядається та у справах № 905/3280/16, № 917/133/17, № 914/427/20, які формують зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правове регулювання є подібними. Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у справі № 918/86/22, яка розглядається, ухвалені не відповідно, а всупереч правовим висновкам, викладеним у наведених скаржником постановах Верховного Суду в зазначених справах, що є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.41. Верховний Суд звертає увагу на те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

5.42. Колегія суддів зазначає, що за змістом, зокрема, пунктів 1.1, 1.3, 4.2.6 договору земельний сервітут встановлюється стосовно земельної ділянки площею 7,3 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності, що розташована на території Рокитнівської ОТГ Сарненського району Рівненської області, для розміщення відвалу, набувач сервітутних прав відшкодовує збитки (включаючи неодержаний дохід), що будуть завдані ним внаслідок тимчасового зайняття земельної ділянки та зміни її стану, а після закінчення використання земельної ділянки набувач сервітутних прав зобов`язаний провести рекультивацію порушених земель, привести землю під сервітутом у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням. Проте суди, встановивши наведені обставини, не з`ясували, чи була передана земельна ділянка, щодо якої встановлювався сервітут саме для потреб, обумовлених статтею 404 Цивільного кодексу України, а також не встановили, чи могла ця земельна ділянка використовуватися ДП "Клесівське лісове господарство" як постійним землекористувачем за своїм цільовим призначенням під час дії оспорюваного договору з огляду на умови пунктів 1.1, 1.3, 4.2.6 договору про встановлення сервітуту.

5.43. Колегія суддів зазначає, що суди мали б дослідити реальну потребу ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" та встановити, як вона співвідноситься із потребами, передбаченими статтею 404 Цивільного кодексу України. Для цього суди повинні дослідити правову природу договору про встановлення сервітуту, зокрема, оцінити його умови, встановити обставини щодо неможливості ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" задовольнити власні потреби будь-яким іншим способом. Проте суди не встановили, чи відповідають умови договору про встановлення сервітуту цілям, для яких передбачена можливість встановлення земельного сервітуту. Зазначені обставини повинні бути з`ясовані та оцінені судами, та з урахуванням встановленого повинна бути надана оцінка доводам прокурора.

5.44. Отже, підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку підтвердилися, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.45. Прокурор стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду про визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту у зв`язку з недотриманням положень статті 55-1 Закону України "Про землеустрій" у подібних правовідносинах (відсутність розробленої технічної документації щодо встановлення меж частини земельної ділянки на площу, яка визначена у договорі сервітуту, за наявності розробленої документації на частини земельних ділянок іншої площі).

5.46. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.47. Колегія суддів, розглянувши наведені доводи скаржника, зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

5.48. Згідно із статтею 55-1 Закону України "Про землеустрій" встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) копії документів, що є підставою для виникнення прав суборенди, сервітуту.

5.49. З урахуванням змісту статті 55-1 Закону України "Про землеустрій" межі частини земельної ділянки, на яку поширюються право сервітуту, а відтак і площа такої земельної ділянки повинні відповідати умовам договору про встановлення земельного сервітуту.

5.50. При цьому площа земельної ділянки, а також інформація про документи, на підставі яких встановлено сервітут чи право суборенди (назва, дата та номер рішення про затвердження технічної документації із землеустрою згідно із статтею 55-1 Закону України "Про землеустрій", найменування органу (особи), що його прийняв), електронні копії таких документів, поряд з іншими даними, належать до відомостей про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, та вносяться до Державного земельного кадастру згідно з вимогами підпункту 13 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. № 1051 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Як зазначалося, внесення відомостей до Державного земельного кадастру про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, є необхідною умовою для державної реєстрації права сервітуту, який поширюється на частину земельної ділянки (частина 11 статті 79-1 Земельного кодексу України).

5.51. З урахуванням змісту статей 203, 216 Цивільного кодексу України невідповідність площі земельної ділянки, визначеної у технічній документації, умовам договору про встановлення сервітуту не може бути самостійною підставою для визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту. Водночас такі обставини можуть вплинути на законність державної реєстрації, а за тим - і на виникнення такого обмеженого речового права.

5.52. Водночас обставини дотримання вимог законодавства при внесенні відомостей до Державного земельного кадастру та державній реєстрації речового права не досліджувалися судами попередніх інстанцій.

Зокрема, вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права користування (сервітут) не були задоволені судами, оскільки суди дійшли висновку, що у разі відмови в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту не підлягає задоволенню і похідна вимога про скасування рішення державного реєстратора. Таким чином, фактично суди не надали оцінки доводам прокурора щодо порушення порядку проведення державної реєстрації права користування (сервітут). Зокрема, судами не з`ясовано, чи державна реєстрація права земельного сервітуту була здійснена з дотриманням вимог пункту 11 статті 79-1 Земельного кодексу України та пункту 814 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (1127-2015-п) .

5.53. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 73- 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.

5.54. Зокрема, для правильного вирішення спору у справі № 918/86/22 судам необхідно встановити юридичну природу укладеного між сторонами договору, наявність підстав для його встановлення, а також дослідити та перевірити, чи була проведена державна реєстрація права земельного сервітуту з дотриманням вимог законодавства.

5.55. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржника про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні спору судами попередніх інстанцій, тому оскаржувані судові рішення належить скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. З наведених мотивів Верховний Суд відхиляє викладені у відзивах на касаційну скаргу доводи відповідачів як необґрунтовані.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

6.2. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. Враховуючи порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалені у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.4. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.