911/1783/21 Про стягнення вартості майна в порядку реституції та збитків - 07.02.2023 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства "Київське лісове господарство" про стягнення 9 009 548,53 грн вартості майна в порядку реституції та збитки у сумі 1 557 635,91 грн (з урахуванням заяви про збільшення в частині та зменшення в частині позовних вимог - т. 1 а. с. 168-171).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що:

- за договором від 09.02.2006 Обухівська міська рада Обухівського району Київської області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло", Державне підприємство "Київське лісове господарство" домовились про реалізацію проекту з будівництва житлового комплексу по вул. Каштановій в м. Обухові. Сторони визначили, що відносини, які склалися між ними стали запорукою їх довгострокової і взаємовигідної співпраці з метою успішної реалізації проекту, вказаного у пункті 1.1 цього договору, а саме: Державне підприємство "Київське лісове господарство" погоджується на вилучення Обухівською міською радою Обухівського району Київської області земельної ділянки лісового фонду, розміром 5 га, що розташована в Обухівському лісництві Державного підприємства "Київське лісове господарство", квартал 60, для подальшого будівництва Товариством з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" на цій земельній ділянці житлового комплексу, будівельна адреса якого вказана в пункті 1.1 цього договору (пункт 1.2.1 договору); Обухівська міська рада Обухівського району Київської області передає Товариству з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" у тимчасове користування земельну ділянку, вказану у пункті 2.1 цього договору під будівництво житлового комплексу. Протягом дії договору від 09.02.2006 додатковою угодою від 16.02.2006, угодою від 27.01.2010, додатковою угодою від 05.02.2010, додатковою угодою від 01.06.2010, сторонами вносилися доповнення та зміни до договору. Крім того, 03.08.2010 між сторонами за договором від 09.02.2006 і громадянином України ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги;

- на виконання зазначених правочинів Державне підприємство "Київське лісове господарство" отримало 3 квартири, зокрема: квартиру АДРЕСА_1 по вул. Сорокаріччя Жовтня буд. №130/57 площею 130,30 кв.м.; квартиру № 225 в м. Київ по вул. Георгія Гонгадзе буд. 21 загальною площею 101,60 кв.м.; квартиру № 32 в буд. 3 м-н Сосновий в м. Обухів, Київської обл. загальною площею 77,9 кв.м.;

- рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21.09.2020, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15.04.2021, вказані договори визнано недійними, у зв`язку з чим, позивач керуючись статтею 216 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з Державного підприємства "Київське лісове господарство" в порядку реституції вартість переданих за договорами квартир (квартира 109 в м. Києві по вул. Сорокаріччя Жовтня буд. №130/57 площею 130,30 кв.м.; квартиру № 225 в м. Київ по вул. Георгія Гонгадзе буд. 21 загальною площею 101,60 кв. м.) та збитки спричинені знеціненням даних квартир, у зв`язку з курсовим коливанням (з урахуванням заяви про збільшення в частині та зменшення в частині позовних вимог - т. 1 а. с. 168-171).

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

09 лютого 2006 року між Обухівською міською радою Київської області (сторона 1 за договором), Товариством з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" (сторона 2 за договором) та Державним підприємством "Київський лісгосп" (сторона 3 за договором) був укладений договір про реалізацію проекту з будівництва житлового комплексу по вул. Каштановій в м. Обухові (далі - договір від 09.02.2006). Сторони визначили, що відносини, які склалися між ними, стали запорукою їх довгострокової і взаємовигідної співпраці з метою успішної реалізації проекту, вказаного у пункті 1.1. цього договору, а саме: сторона 3 погоджується на вилучення стороною 1 земельної ділянки лісового фонду, розміром 5 га, що розташована в Обухівському лісництві Державного підприємства "Київський лісгосп", квартал 60, для подальшого будівництва Стороною 2 на цій земельній ділянці Житлового комплексу, будівельна адреса якого вказана в пункті 1.1 цього договору (пункт 1.2.1 договору); точний розмір земельної ділянки, вказаної в пункті 1.2.1, буде визначений після затвердження проекту відведення земельної ділянки (пункт 1.2.2 договору); сторона 1 передає стороні 2 у тимчасове користування земельну ділянку, вказану у пункті 2.1 цього договору під будівництво житлового комплексу (пункт 1.2.3 договору).

Відповідно до пунктів 1.2.4.1, 1.2.4.2 цього договору сторона 2 прийняла на себе функції інвестора-забудовника по фінансуванню витрат з реалізації проекту будівництва, вказаному у пункті 1.1 цього договору, в тому числі витрати з проектування та будівництва об`єкта, витрати, пов`язані з отриманням технічних умов, висновків та проведення комплексної експертизи проектної документації та інші витрати; зобов`язалась відшкодувати передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" (284-93-п) збитки, заподіяні стороні 3 вилученням земельної ділянки.

Згідно із пунктом 2.1.5 договору сторона 1 за результатами виконання зобов`язань має право отримати житлову площу побудованого комплексу у розмірах та в порядку, передбаченому розділом 3 цього договору.

Сторона 2 зобов`язалась виконувати в повному обсязі фінансування будівництва об`єкта у вигляді передачі матеріалів, перерахування коштів, надання послуг, пов`язаних з будівництвом, безпосередньо підрядним організаціям (пункт 2.2.1 договору); передати частину побудованих площ стороні 1 та стороні 2 відповідно до положень розділу 3 цього договору (пункт 2.2.5 договору).

Згідно із пунктом 2.3.2 договору сторона 3 зобов`язана та має право отримати від сторони 2 передбачене цим договором житло.

Розділом 3 договору сторони визначили порядок розподілу та передачі житлової площі об`єкта.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2, 6.5 договору, договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та затвердження сесією Обухівської міської ради і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань; договір може бути змінений або (чи) доповнений; всі зміни та доповнення, додатки повинні оформлюватись у письмовій формі; сторони зобов`язалися спільно діяти, всіляко сприяти одна одній.

06 травня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" (сторона 1) та Державним підприємством "Київський лісгосп" (сторона 2) був укладений договір про будівництво житлового комплексу, на земельній ділянці площею 15 га. що відведені в постійне користування в м. Ірпінь Київської обл. по вул. III Інтернаціоналу.

Згідно із розділом 3 договору сторони домовились про порядок розподілу житлової площі об`єкта - Товариству з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" - 90%, та 10% - Державному підприємству "Київський лісгосп".

Додатковою угодою до договору про будівництво житлового комплексу від 06 травня 2006 року сторони внесли зміни до договору, згідно із якими сторона 1 передала стороні 2 квартиру № 225 в м. Київ по вул. Георгія Гонгадзе буд. 21 загальною площею 101,60 кв.м., вартістю за один кв.м. - еквівалент 1 878,94 доларів США. Актом приймання-передачі від 16 липня 2006 року вказана квартира була передана Державному підприємству "Київський лісгосп".

Угодою про розірвання договору про будівництво житлового комплексу від 09.02.2006, укладеною 05.02.2010, договір про будівництво житлового комплексу від 06.05.2006 було розірвано сторонами.

Угодою від 27.01.2010 про внесення змін до договору від 09.02.2006 сторони договору домовились про передачу стороною 2 - стороні 3 - 3,5 % кв. м. від загальної площі об`єкта.

05 лютого 2010 року Обухівська міська рада Київської області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" та Державне підприємство "Київський лісгосп" уклали додаткову угоду до договору від 09.02.2006, згідно із якою квартиру № 225 в м. Київ по вул. Георгія Гонгадзе буд. 21 загальною площею 101,60 кв.м. було зараховано в якості часткового виконання стороною 2 своїх зобов`язань перед стороною 3 викладених в розділі 3 договору від 09.02.2006.

Відповідно до додаткової угоди від 01.06.2010 до договору від 09.02.2006 сторони підтвердили, що сторона 2 передала стороні 3, а сторона 3 прийняла наступне житло: квартиру 109 в м. Києві по вул. Сорокаріччя Жовтня буд. №130/57 площею 130,30 кв. м.; квартиру № 225 в м. Київ по вул. Георгія Гонгадзе (дана назва вулиці скасована та повернута стара назва Машинобудівників) буд. 21 загальною площею 101,60 кв.м.; квартиру № 32 в буд. 3 м-н Сосновий в м. Обухів, Київської обл. загальною площею 77,9 кв.м. протягом 90 календарних днів.

03 серпня 2010 року між сторонами був укладений договір про відступлення права вимоги за договором від 09.02.2006, відповідно до якого Державне підприємство "Київський лісгосп" відступив своє право вимоги, щодо квартири АДРЕСА_2 загальною площею 77,9 кв.м. ОСОБА_1.

Згідно із актом приймання-передачі квартири, яка знаходиться в житловому будинку за адресом: Київська область, м. Обухів, мікрорайон Сосновий, буд. 3 від 01.10.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" передало ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 загальною площею 77,9 кв.м.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21.09.2020, з урахуванням ухвали Обухівського районного суду Київської області від 20.01.2021 про виправлення описки, в цивільній справі № 372/2777/19, визнано недійсним договір від 09.02.2006 про реалізацію проекту з будівництва житлового комплексу, укладений між Обухівською міською радою Київської області, Товариством з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" та Державним підприємством "Київський лісгосп" з додатковою угодою від 16.02.2006, угодою від 27.01.2010 про внесення змін до договору від 09.02.2006, додатковою угодою від 05.02.2010, додатковою угодою від 01.06.2010; визнано недійсним договір від 03.08.2010 про відступлення права вимоги за договором від 09.02.2006, укладений між Обухівською міською радою Київської області, Товариством з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло", Державним підприємством "Київський лісгосп" та ОСОБА_1 ; стягнуто солідарно з Обухівської міської ради, Державного підприємства "Київське лісове господарство", ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" судові витрати в розмірі 3842,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 15.04.2021 рішення Обухівського районного суду Київської області від 21.09.2020 в частині солідарного стягнення з Обухівської міської ради, Державного підприємства "Київське лісове господарство", ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" судових витрат в розмірі 3842,00 грн - змінено. Стягнуто з Обухівської міської ради, Державного підприємства "Київське лісове господарство", ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" судові витрати по 1280,67 грн. з кожного. В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 21.09.2020 залишено без змін.

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.11.2021 стягнуто з Державного підприємства "Київське лісове господарство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" суму у розмірі 9 009 548,53 грн в порядку реституції, та збитки у розмірі 1 557 635,91 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що:

- за встановленої під час судового розгляду неможливості повернути одержане за правочином майно у натурі набувач повинен відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування. З метою такого відшкодування заінтересована особа вправі звернутися до набувача з окремою позовною вимогою. В обґрунтування вартості квартир, позивачем надані до суду інформаційно-консультаційні висновки № 01-4/06, № 01-4/06 та №03-4/06, які були складені оцінювачем ОСОБА_2 . Разом з тим, за грубі порушення нормативно-правових актів з оцінки майна при складанні зазначених інформаційно-консультаційних висновків Екзаменаційна комісія Фонду державного майна України на своєму засіданні 30.09.2021 позбавила ОСОБА_2 спеціалізації "Оцінка нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості), в тому числі земельних ділянок та майнових прав на них". З огляду на вищезазначене, суд приймає до уваги лише довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, відповідно до яких сукупна оціночна вартість квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_4 складає 9 009 548,53 грн. На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину у розмірі 9 009 548,53 грн;

- визначальним для сторін договору було визначення вартості об`єкта саме в доларах США, а отже позивач зазнав реальних збитків, які виникли у зв`язку зі знеціненням майна. Враховуючи викладене, а також те, що для розрахунку розміру збитків суд бере до уваги довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню збитки у розмірі 1 557 635, 91 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2021 у справі №911/1783/21 змінено, резолютивну частину рішення викладено у наступній редакції: "Стягнути з Державного підприємства "Київське лісове господарство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" 9 009 548,53 грн грошових коштів в порядку реституції та 158 507,77 грн судового збору. В іншій частині позову відмовити".

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що:

- в обґрунтування вартості квартир, позивачем надані до суду інформаційно-консультаційні висновки № 01-4/06, № 01-4/06 та №03-4/06, які були складені оцінювачем Камінським Г.А. Разом з тим, за грубі порушення нормативно-правових актів з оцінки майна при складанні зазначених інформаційно-консультаційних висновків Екзаменаційна комісія Фонду державного майна України на своєму засіданні 30.09.2021 позбавила Камінського Г.А. спеціалізації "Оцінка нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості), в тому числі земельних ділянок та майнових прав на них". З огляду на вищезазначене, в основу рішення в частині стягнення з відповідача в порядку реституції вартості переданих квартир має бути покладено довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, відповідно до яких сукупна оціночна вартість квартири АДРЕСА_3 та квартири № 225 в м. Києві по вул. Машинобудівників буд. 21 складає 9 009 548,53 грн. На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину у розмірі 9 009 548,53 грн;

- позовні вимоги про стягнення 1 557 635,91 грн збитків задоволенню не підлягають, оскільки "курсова різниця" жодним чином не може бути упущеною вигодою, так як кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та ухвалити нове рішення про відмову у позові. При цьому, скаржник у касаційній скарзі зазначив, що погоджується із постановою апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив:

- пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме судами не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування: частини 1 статті 216, статей 512, 514 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 905/146/18 та від 14.05.2019 у справі № 914/787/18; статті 216 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 504/2864/13-ц, у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/1570/18, від 07.10.2019 у справі № 915/914/17, від 20.03.2020 у справі № 906/703/16, у постанові Верховного Суду України від 29.03.2017 у справі № 6-3104цс16; статті 48 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, від 31.08.2021 у справі № 921/273/20 та від 29.06.2022 у справі № 903/833/17; частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Верховного Суду України від 12.02.2013 у справі № 5019/1447/11; частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19 та від 27.07.2022 у справі № 766/16332/20; частини 6 статті 9, частини 1 статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", пункт 50 Національного стандарту № 1 та № 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 28.10.2004 (1442-2004-п) , викладених у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/32090/15, від 11.06.2019 у справі № 910/2374/18, від 15.10.2020 у справі № 917/628/17;

- пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: відсутні висновки Верховного Суду щодо дотримання вимог пункту 6 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України при застосуванні частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах та, зокрема, визначення змісту порушеного права, характеру його правопорушення, неможливість поновлення порушеного права, реституційних гарантій отримання відшкодування вартості отриманого за недійсним правочином, що виникли, зокрема, із фактів недійсності двох договорів, суб`єктного складу, об`єктів та змісту реституційних зобов`язань; щодо юрисдикції спору у правовідносинах подібних до спірних реституційних зобов`язань за фактом недійсності договору від 03.08.2010 про відступлення права вимоги за договором від 09.02.2006, щодо відшкодування вартості майна у порядку частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, з подібним суб`єктним складом, предметом, підставою та змістом позовних вимог;

- пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суди встановили обставини справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (частина 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначив, що апеляційним господарським судом не було розглянуто заяву Державного підприємства "Київське лісове господарство" про закриття провадження у справі.

30.11.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило закрити касаційне провадження у справі, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

При цьому, у відзиві на касаційну скаргу позивач виклав клопотання про продовження строку, встановленого судом для подання відзиву, яке мотивовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" не змогла подати відзив у строк встановлений Судом (до 28.11.2022), оскільки останніми тижнями в місті Києві через масовані ракетні удари країни-окупанта було запроваджено режим аварійних відключень електроенергії, що унеможливило проведення належного аналізу касаційної скарги та підготовки відзиву на неї.

Колегія суддів розглянувши наведене клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" дійшла висновку про наявність підстав для продовження позивачу строку для подання відзиву.

Крім того, позивачем подано клопотання про закриття касаційного провадження.

5. Позиція Верховного Суду

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів в порядку реституції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та не перевіряє обґрунтованість та законність судових рішень в частині позовних вимог про стягнення збитків.

Причиною виникнення даного спору стало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача, зокрема, вартості майна в порядку реституції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21.09.2020, з урахуванням ухвали Обухівського районного суду Київської області від 20.01.2021 про виправлення описки, в цивільній справі № 372/2777/19, визнано недійсним договір від 09.02.2006 про реалізацію проекту з будівництва житлового комплексу, укладений між Обухівською міською радою Київської області, Товариством з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" та Державним підприємством "Київський лісгосп" з додатковою угодою від 16.02.2006, угодою від 27.01.2010 про внесення змін до договору від 09.02.2006, додатковою угодою від 05.02.2010, додатковою угодою від 01.06.2010; визнано недійсним договір від 03.08.2010 про відступлення права вимоги за договором від 09.02.2006, укладений між Обухівською міською радою Київської області, Товариством з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло", Державним підприємством "Київський лісгосп" та ОСОБА_1 .

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України). Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2 статті 216 Цивільного кодексу України). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 статті 216 Цивільного кодексу України).

За змістом абзацу 1 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення statusу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України).

Правило статті 216 Цивільного кодексу України застосовується виключно до сторін правочину.

Згідно із частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Скаржник у касаційній скарзі, зокрема, посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19 та від 27.07.2022 у справі № 766/16332/20.

Так, у постановах Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19 та від 27.07.2022 у справі № 766/16332/20 сформовано наступні висновки: "Системне тлумачення абзацу 1 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України та пункту 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) ".

У справі, що переглядається, задовольняючи позовні вимоги про стягнення вартості квартири 109 в м. Києві по вул. Сорокаріччя Жовтня буд. № 130/57 площею 130,30 кв. м. та квартири № 225 в м. Київ по вул. Георгія Гонгадзе (дана назва вулиці скасована та повернута стара назва Машинобудівників) буд. 21 загальною площею 101,60 кв. м., на підставі статті 216 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем було доведено факт передання зазначених квартир на виконання договору від 09.02.2006 про реалізацію проекту з будівництва житлового комплексу, який судом було визнано недійсним.

Водночас, застосовуючи положення статті 216 Цивільного кодексу України суд першої інстанції взагалі не досліджував питання щодо виконання Обухівською міською радою Київської області та Державним підприємством "Київський лісгосп" умов договору від 09.02.2006 про реалізацію проекту з будівництва житлового комплексу.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції при застосуванні статті 216 Цивільного кодексу України також не досліджував питання щодо виконання Обухівською міською радою Київської області та Державним підприємством "Київський лісгосп" умов договору від 09.02.2006 про реалізацію проекту з будівництва житлового комплексу. Лише при розгляді позовних вимог про стягнення збитків апеляційний господарський суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що Державне підприємство "Київський лісгосп" погоджувало, а Обухівська міська рада вилучала земельну ділянку площею 5 га в кварталі 60 Обухівського лісництва.

Однак, суд апеляційної інстанції зробивши зазначений висновок, залишив поза увагою: - умови угоди від 27.01.2010 про внесення змін до договору від 09.02.2006 (т.1 а. с. 12-13), якими викладено пункт 1.1 договору в новій редакції: "укладенням цього договору сторони погодили умови реалізації проекту з будівництва Житлового комплексу по вул. Каштановій в м. Обухові (будівельна адреса) порядок та умови пайової участі (внеску) сторони 2 у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Обухів (надалі - пайова участь (внесок)), в зв`язку із будівництвом стороною 2 житлового комплексу на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні сторони 2 на підставі договору оренди землі від 20.12.2006, посвідченого ПНОРНО Щур Н.Р. 20.12.2006 за реєстр. № 6192 (надалі - об`єкт)";

- обставини встановлені в постанові Київського апеляційного господарського суду у справі № 911/1482/17 (на яку суд апеляційної інстанції посилався в оскаржуваній постанові) щодо передання Обухівською міською радою Товариству з обмеженою відповідальністю "Київщина - Житло" земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 20.12.2006;

- те, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21.09.2020 в цивільній справі № 372/2777/19 визнано недійсним договір від 09.02.2006 про реалізацію проекту з будівництва житлового комплексу саме у зв`язку із тим, що Обухівська міська рада неправомірно вилучила зі складу лісового фонду Обухівського лісництва в кварталі 63, виділ 15, земельну ділянку, площею 5,8 га.

Отже, оскільки судами встановлено лише факт виконання позивачем недійсного правочину та не досліджувалося питання щодо виконання даного правочину іншими його сторонами, Суд вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій щодо застосування до даних правовідносин положень статті 216 Цивільного кодексу України. Наведене, в свою чергу, позбавляє Суд можливості визнати обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо не врахування висновків Верховного Суду про застосування частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України або спростувати їх.

Крім того, відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в) пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України).

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.

Як вбачається із матеріалів справи та доводів касаційної скарги, як у суді першої інстанції (т. 1 а. с. 77-82, 190-193) так і в суді апеляційної інстанції (т. 1 а. с. 226 - 232) відповідач:

- не погоджувався із визначеною позивачем вартістю квартир на підставі довідок про оціночну вартість об`єкта нерухомості, оскільки вважав, що дані довідки є неналежними та недопустимими доказами для визначення вартості квартир, з огляду на те, що відповідно до положень Податкового кодексу України (2755-17) такі довідки можуть використовуватись тільки для оподаткування доходів фізичних осіб від продажу власного майна, та звертав увагу судів на те, що для визначення у цій справі вартості майна може бути використана тільки ринкова вартість майна, яка визначається незалежним оцінювачем з оформленням результатів оцінки відповідно до законодавства і з складанням звіту про оцінку майна. При цьому на підтвердження даних доводів відповідач посилався на положення Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) та лист Фонду державного майна України;

- звертав увагу на те, що частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування вартості того, що одержали за недійсним правочином лише у разі неможливості здійснити реституцію у натурі, однак позивачем не доведено неможливості повернення квартир в натурі, відповідно й підстав для стягнення їх вартості;

- посилався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 29.03.2017 у справі № 6-3104цс16, та зазначав те, що предмет недійсного правочину перебуває у власності третіх осіб, що на його думку виключає можливість застосування до даних правовідносин положень частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій, всупереч вимогам статей 238, 282 Господарського процесуального кодексу України, взагалі не надали жодної оцінки вказаним доводам відповідача.

Крім того, Суд вважає, що судами попередніх інстанцій безпідставно зроблено висновки щодо квартири № 32 в буд. 3 м-н Сосновий в м. Обухів, Київської обл. загальною площею 77,9 кв. м., оскільки дана квартира, з урахуванням заяви про збільшення в частині та зменшення в частині позовних вимог (т. 1 а. с. 168-171), не є предметом даного спору (предметом даного спору є стягнення вартості квартири 109 в м. Києві по вул. Сорокаріччя Жовтня буд. №130/57 площею 130,30 кв. м. та квартири № 225 в м. Київ по вул. Георгія Гонгадзе буд. 21 загальною площею 101,60 кв. м.).

За наведених обставин у Суду відсутні правові підстави для висновку про законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2021 і постанови Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 у цій справі в розумінні положень статей 86 і 236 Господарського процесуального кодексу України в частині розгляду позовних вимог про стягнення 9 009 548,53 грн вартості майна в порядку реституції.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, оскільки Суд направляє дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення справи, а за результатами нового розгляду справи фактично - доказова база в ній може змінитися, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у справі, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду з питань, заявлених заявником касаційної скарги.

Аргументи скаржника про те, що апеляційним господарським судом не було розглянуто заяву Державного підприємства "Київське лісове господарство" про закриття провадження у справі не приймаються Судом до уваги, оскільки як вбачається з протоколу судового засідання № 827262 (т. 2 а. с. 2-3) та постанови апеляційного господарського суду від 17.08.2022 (т. 2 а. с. 5-16) судом апеляційної інстанції було розглянуто зазначену заяву та відмовлено у її задоволені в зв`язку із її необґрунтованістю.

Щодо доводів позивача про наявність підстав для закриття касаційного провадження, викладених у відзиві на касаційну скаргу та у клопотанні про закриття касаційного провадження, у зв`язку із тим, що правовідносини у справах на які послався скаржник не є подібними із даною справою, Суд їх відхиляє, оскільки: по-перше, як було зазначено вище Суд позбавлений можливості визнати обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо не врахування висновків Верховного Суду про застосування частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України або спростувати їх, через те, що судами не встановлено фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; по-друге, касаційна скарга також подана на підставі пунктів 3 та 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати в частині розгляду позовних вимог про стягнення 9 009 548,53 грн вартості майна в порядку реституції, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315- 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Київське лісове господарство" задовольнити частково.

2. Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 911/1783/21 в частині розгляду позовних вимог про стягнення 9 009 548,53 грн вартості майна в порядку реституції, а справу № 911/1783/21 в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.