911/1014/20 Про витребування майна (приміщень) з чужого незаконного володіння - 17.01.2023 Прийняття

1.1. Керівник Бориспільської місцевої прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Бориспільської районної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Галявина" (далі - ТОВ "Сонячна Галявина") за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Гордієнка Валерія Миколайовича (далі - Гордієнко В. М., третя особа-1) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, третя особа-2) про витребування з чужого незаконного володіння приміщень, а саме майнового комплексу (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також комплексу нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначав, що спірне майно (нежитлові приміщення) вибуло з державної власності з порушенням норм чинного законодавства, поза волею його розпорядника - Бориспільської районної ради (що підтверджується рішенням Господарського суду Київської області від 20.09.2018 у справі № 19/028-10/13, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019), і перебуває у незаконному володінні ТОВ "Сонячна Галявина", а тому підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 17.11.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021, позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Бориспільської районної ради задоволено повністю; витребувано на користь держави в особі Бориспільської районної ради Київської області з чужого незаконного володіння ТОВ "Сонячна Галявина" комплекс нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також майновий комплекс (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною вартістю 5 180 280,00 грн.

2.2. Постановою Верховного Суду від 14.07.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2020 у справі №911/1014/20 скасовано; справу № 911/1014/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

2.3. Рішенням Господарського суду Київської області від 01.02.2022 (суддя Саванчук С. О.) у справі № 911/1014/20 у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Бориспільської районної ради до ТОВ "Сонячна Галявина" про витребування майна (приміщень) з чужого незаконного володіння відмовлено повністю.

2.4. Суд першої інстанції виходив із того, що станом на дату звернення прокурора з позовом до суду прокурором та позивачем заявлені вимоги про витребування іншого нерухомого майна, якому присвоєно інші індивідуальні номери, і яке добросовісно набуто ТОВ "Сонячна Галявина", на відміну від того нерухомого майна, що було передане Бориспільській районній раді рішенням Київської обласної ради народних депутатів від 21.12.1993.

Суд зазначив, що втручання прокурора у мирне володіння відповідачем нерухомим майном як новоствореними об`єктами не є законним та не відповідає справедливому балансу. Суд зауважив, що обґрунтуванням суспільного та публічного інтересу у цьому позові визначено неотримання можливої орендної плати від експлуатації спірного нерухомого майна, що свідчить про покладення на відповідача особистого та надмірного тягаря таким витребуванням, оскільки матеріали справи не містять обґрунтування будь-якого "державного інтересу", що виправдовував би позбавлення відповідача його майна. Крім того, суд зазначив, що самі порушення, допущені органами влади при передачі майна у власність у 1996 році, не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі у 2022 році без належного обґрунтування державного інтересу, якщо такі порушення не допущені внаслідок винної протиправної поведінки самого набувача майна, право власності у якого виникло у 2017 році, тобто, більше, ніж через 20 років з моменту процедури приватизації. При цьому, як зазначив суд, винної протиправної поведінки відповідача щодо набуття майна не встановлено.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що прокурором та позивачем не доведено законності втручання у мирне володіння майном, наявності суспільного та публічного інтересу та пропорційності втручання (справедливого балансу), що суперечить вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) . Крім того, суд зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту; належним способом захисту суд вважав відшкодування вартості спірного нерухомого майна, яке вибуло з власності Бориспільської районної ради.

2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2022 у справі № 911/1014/20 скасовано; прийнято нове рішення про задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі Бориспільської районної ради до ТОВ "Сонячна Галявина". Витребувано на користь держави в особі Бориспільської районної ради Київської області з чужого незаконного володіння ТОВ "Сонячна Галявина" комплекс нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також майновий комплекс (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

2.6. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що прокурор обрав належний спосіб захисту, оскільки спірні об`єкти нерухомості вже було витребувано на користь Бориспільської районної ради за результатами розгляду справи № 19/028-10/13, а відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ідентичність майна, отриманого відповідачем як внесок до статутного капіталу, та майна, яке вибуло з володіння територіальної громади сіл Бориспільського району в особі Бориспільської районної ради, підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких всі об`єднані 25.01.2017 ОСОБА_2 об`єкти вказуються у відповідних розділах як відомості про складові частини об`єктів нерухомого майна з реєстраційними номерами 1155012832105 та 1154836032105 із тими ж площами, назвами й характеристиками, що були витребувані у ФОП Гордієнка В. М. на користь Бориспільської районної ради у справі № 19/028-10/13.

Враховуючи те, що володільцем спірного майна за даними Державного реєстру прав на нерухоме майно є ТОВ "Сонячна Галявина", тоді як власником спірного майна на момент оформлення права власності ТОВ "Сонячна Галявина" була Бориспільська районна рада, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні приміщення вибули з комунальної власності поза волею власника, протиправно; правильним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному статтями 387, 388 Цивільного кодексу України. Суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на те, що позивачу стало відомо про перереєстрацію прав на спірне майно за відповідачем з ухвал Господарського суду Київської області від 07.08.2018 та 20.08.2018, то позивач не пропустив строк позовної давності, визначений статтею 267 Цивільного кодексу України.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ТОВ "Сонячна Галявина" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі № 911/1014/20 та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2022 у справі № 911/1014/20.

3.2. Скаржник, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права: статей 256, 261, 267, 330, 346, 338 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Зокрема, ТОВ "Сонячна Галявина" посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування наведених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 17.02.2022 у справі № 910/19236/20, від 14.04.2022 у справі № 644/2204/19, від 20.03.2019 у справі № 521/8368/15-ц, від 26.09.2019 у справі № 2-4352/11, від 14.02.2018 у справі № 477/221/16-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 30.04.2020 у справі № 908/61/13-г, від 21.08.2019 у справі № 911/3618/17, від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/3120/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16, від 15.09.2020 у справі № 906/282/19, від 09.02.2021 у справі № 910/13730/19, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 14.12.2021 у справі № 916/1978/21, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Крім того, скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, визначених пунктом 5 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, зауважує про розгляд справи за відсутності відповідача, який не зміг прибути у судове засідання, призначене на 20.10.2022 об 11 год 00 хв через режим повітряної тривоги, при цьому суд почав розгляд справи в інший час - о 12 год 19 хв.

3.3. Бориспільська окружна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права; викладені в ній висновки є законними, обґрунтованими, підтверджені належними в матеріалах справи доказами, тому просить касаційну скаргу ТОВ "Сонячна Галявина" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі № 911/1014/20 - без змін.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Бориспільська міська рада просить поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ "Сонячна Галявина" та врахувати його під час розгляду справи, а також залишити касаційну скаргу ТОВ "Сонячна Галявина" без задоволення. Бориспільська міська рада зазначає, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 ухвалена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду, є необґрунтованими та безпідставними.

3.5. 28.12.2022 Гордієнко В. М. направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить поновити строк на подання відзиву та звертає увагу на наявність правових підстав для скасування судових рішень та залишення позовної заяви без розгляду відповідно до пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, а також скасування постанови суду апеляційної інстанції та повернення апеляційної скарги на підставі пункту 1 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу, Гордієнко В. М. зазначає, що копія ухвали про відкриття касаційного провадження була отримана ним 17.12.2022, тому відзив подається в межах строків, які були надані іншим учасникам справи, - 15 днів від дня відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд, розглянувши зазначене клопотання, дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу, оскільки доводи, викладені у зазначеному клопотанні, є обґрунтованими. Отже, доводи, які викладені у відзиві Гордієнка В. М. на касаційну скаргу ТОВ "Сонячна Галявина", враховуються Верховним Судом під час розгляду цієї справи.

3.6. ТОВ "Сонячна Галявина" звернулося 28.12.2022 до Верховного Суду із заявою, в якій просить залишити без розгляду відзив Бориспільської окружної прокуратури від 09.12.2022. ТОВ "Сонячна Галявина" зазначає, що стороною у справі є Бориспільська місцева прокуратура, яка не заявляла жодних клопотань про заміну учасника справи правонаступником, а також не надала належних доказів щодо такого правонаступництва. Колегія суддів вважає доводи, викладені у заяві, необґрунтованими, оскільки відповідачем у заяві не наведено підстав процесуального правонаступництва та не доведено необхідності заміни учасника справи.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарський суд першої інстанції встановив, що 21.12.1993 Київська обласна рада народних депутатів прийняла рішення "Про перелік об`єктів комунальної власності області, які додатково передаються до комунальної власності районів і міста Бровари".

4.2. 02.02.1996 Бориспільська районна державна адміністрація видала розпорядження № 51 "Про перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації у 1996 році", у пункті 4 якого було зазначено один із об`єктів, що підлягає приватизації у 1996 році - Бориспільське державне комунальне виробничо-комерційне підприємство побутових послуг, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях 79.

4.3. Відповідно до наказу від 22.03.1996 № 7-МП Фонду державного майна України в Бориспільському району на підставі Указу Президента України "Про заходи прискорення процесу приватизації в Україні" та Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (2171-12) комісія з інвентаризації та оцінки вартості майна Бориспільського державного комунального виробничо-комерційного підприємства побутових послуг "Бориспільпобутсервіс" (далі - підприємство "Бориспільпобутсервіс") провела інвентаризацію та здійснила оцінку вартості майна цього підприємства, про що склала інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, що підлягають приватизації, та акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 24.04.1996, згідно з яким вартість комплексу без будівель комплектуючих приймальних пунктів району (І94111663) станом на 01.04.1996 становить 5 874 324 000,00 крб.

4.4. 30.04.1996 між представництвом регіонального відділення Фонду державного майна України в Бориспільському районі та товариством покупців членів трудового колективу підприємства "Бориспільпобутсервіс" укладено договір купівлі-продажу державного майна № 5, згідно з яким продавець зобов`язується передати у власність покупця державне майно цілісного майнового комплексу підприємства "Бориспільпобутсервіс", що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар і обладнання та інше майно, згідно з актом інвентаризації.

4.5. У подальшому, 04.09.2000 регіональним відділенням Фонду державного майна по Київській області товариству покупців членів трудового колективу було видано свідоцтво № 7-МП-КВ про власність на майно цілісного майнового комплексу підприємства "Бориспільпобутсервіс", розташованого за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях 79.

4.6. За результатами дослідження акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 24.04.1996 суд першої інстанції встановив, що він не містить відомостей стосовно вилучення вартості майна, щодо якого органом приватизації встановлено особливий режим приватизації (ряд 14.2); об`єктів, що не підлягають приватизації (ряд 14.4.), тобто, акт не містить відомостей відносно вартості нерухомого майна, що не підлягає приватизації.

4.7. Суд першої інстанції встановив, що рішенням Бориспільської районної ради від 29.02.2000 № 209-12-ХХІІІ приміщення підприємства "Бориспільпобутсервіс" передано на баланс Бориспільського районного житлово-комунального комбінату, який, згідно із Статутом заснований на спільній власності територіальних громад сіл Бориспільського району і є комунальним унітарним підприємством Бориспільської районної ради. Зазначеним рішенням Бориспільському районному житлово-комунального комбінату надано право укладати договори оренди зазначеного нерухомого майна.

4.8. Рішенням Бориспільської районної ради від 07.12.2005 № 323-27-ІV перейменовано Бориспільський районний житлово-комунальний комбінат у комунальне підприємство Бориспільської районної ради "Житлово-комунальний комбінат".

4.9. Рішенням Бориспільської районної ради від 26.11.2009 № 342-30-V вирішено припинити юридичну особу комунального підприємства Бориспільської районної ради "Житлово-комунальний комбінат" реорганізацією шляхом приєднання до Бориспільського районного підприємства теплових мереж "Райтепломережа" (далі - підприємство "Райтепломережа"), призначено комісію з припинення.

4.10. Відповідно до зазначеного рішення Бориспільської районної ради від 04.03.2010 № 369-32-V затверджено статут підприємства "Райтепломережа"; вирішено передати житловий фонд з обслуговування комунального підприємства Бориспільської районної ради "Житлово-комунальний комбінат" на обслуговування підприємства "Райтепломережа"; вирішено передати з балансу комунального підприємства Бориспільської районної ради "Житлово-комунальний комбінат" на баланс підприємства "Райтепломережа" будинок побуту, який знаходиться за адресою м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79.

4.11. Згідно з актом приймання-передачі основних засобів від 31.03.2010, затвердженого головою комісії з припинення комунального підприємства Бориспільської районної ради "Житлово-комунальний комбінат" 14.04.2010, з балансу комунального підприємства Бориспільської районної ради "Житлово-комунальний комбінат" на баланс підприємства "Райтепломережа" передано:

- будинок побуту з підвальними приміщеннями (м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, площею 2735,6 м2);

- будинок побуту двоповерховий з підвальними приміщеннями (м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, площею 862,2 м2);

- будинок - прибудову одноповерхову (м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, площею 127,2 м2);

- пральню самообслуговування (м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, площею 110,0 м2);

- приміщення банно-прального комбінату (м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, площею 717,4 м2).

4.12. Рішенням Бориспільської районної ради № 325-23-V від 18.03.2013, вирішено передати з балансу підприємства "Райтепломережа" на баланс комунального підприємства Бориспільської районної ради "Зубр", що підтверджується актами приймання-передачі від 01.11.2013:

- будинок побуту 4-поверховий з підвальними приміщеннями (№ 1-9, частково 402, 21 м2), що розташований за адресою: АДРЕСА_1, площею 2610,61 м2;

- будинок побуту 2-поверховий з підвальними приміщеннями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, площею 862,20 м2;

- будинок-прибудову одноповерхову, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 127,20 м2;

- одноповерхову будівлю пральню самообслуговування, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 112,3 м2;

- будівлю трансформаторної підстанції, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 23,6 м2;

- приміщення банно-прального комбінату "Лотос", що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, площею 716,2 м2.

4.13. Крім того, суд зазначив, що матеріали справи містять довідку Комунального підприємства Бориспільське бюро технічної інвентаризації № 186 від 08.01.2014, згідно з якою загальна площа:

- будинку побуту 2-поверховий з підвальними приміщеннями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, зменшилась на 5,1 м2;

- будинку побуту 4-поверховий з підвальними приміщеннями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, зменшилась на 6,7 м2;

- будівлі пральні самообслуговування, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, зменшилась на 3,1 м2.

4.14. 25.01.2017 у результаті об`єднання будинку побуту, А-ІІ, загальною площею 693,3 м2 (реєстраційний номер 34355532105), пральні самообслуговування, П, загальною площею, 112,3 м2 (реєстраційний номер 34491232105), будівлі трансформаторної підстанції, Р, загальною площею 23,6 м2 (реєстраційний номер 34574332105) утворено об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: Київська обл., АДРЕСА_1, та є майновим комплексом (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), загальною площею 829,2 м2.

4.15. 25.01.2017, шляхом об`єднання підвального приміщення 4-поверхового будинку побуту, загальною площею 270,0 м2, приміщення 1, літ. А-ІV (реєстраційний номер 34715332105); приміщення першого поверху 4-поверхового будинку побуту, загальною площею 285,1 м2, приміщення 3, літ. А-ІV (реєстраційний номер 34909932105); приміщення другого поверху 4-поверхового будинку побуту, загальною площею 269,4 м2, приміщення 5, літ. A-IV (реєстраційний номер 34980332105); приміщення третього поверху 4-поверхового будинку побуту, загальною площею 267,8 м2, приміщення 7, літ. IV (реєстраційний номер 35031132105) утворено об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та є комплексом нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), загальною площею 1 092,30 м2.

4.16. Суд апеляційної інстанції встановив, що спірне майно було оформлено у власність Гордієнком В. М. за договором міни від 30.07.2009 та за договором міни від 13.08.2009 відповідно в обмін на частку в статутному фонді товариства, засновником якого він був, у розмірі 48, 9%;

У подальшому, незважаючи на те, що стосовно спірних приміщень тривав судовий розгляд у справі № 19/028-10/13, фізичною особою-підприємцем Гордієнком В. М. скасовано державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності та відчужено спірні об`єкти нерухомого майна.

4.17. Суд апеляційної інстанції зазначив, що 12.12.2016 між Гордієнком В. М. (третя особа-1) та ОСОБА_2 (третя особа-2) було укладено договори іпотеки, які зареєстровані у відповідному реєстрі, а саме:

- № 942, відповідно до умов якого Гордієнком В.М. в якості предмета іпотеки передано двоповерховий будинок побуту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34355532105);

- № 938, згідно з умовами якого Гордієнком В. М. в якості предмета іпотеки передано приміщення 3-го поверху 4-поверхового будинку побуту, приміщення 7, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35031132105);

- № 932, відповідно до умов якого Гордієнком В. М. в якості предмета іпотеки передано одноповерхову будівлю - пральню самообслуговування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34491232105);

- № 934, згідно з умовами якого Гордієнком В. М. в якості предмета іпотеки передано приміщення 2-го поверху 4-поверхового будинку побуту, приміщення 5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34980332105);

- № 940, відповідно до умов якого Гордієнком В. М. в якості предмета іпотеки передано приміщення 1-го поверху 4-поверхового будинку побуту, приміщення 3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34909932105);

- № 936, згідно з умовами якого Гордієнком В. М. в якості предмета іпотеки передано підвальне приміщення 4-поверхового будинку побуту, приміщення 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34715332105);

- № 930, відповідно до умов якого Гордієнком В. М. в якості предмета іпотеки передано будівлю трансформаторної підстанції, літера Р, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34574332105).

4.18. 29.12.2016 між Гордієнком В. М. та ОСОБА_2 було укладено договори про задоволення вимог іпотекодержателя, які зареєстровані у відповідному реєстрі, № 977, № 974, № 975, № 980, № 979, № 976, № 978 (наведене підтверджується відповідними інформаційними довідками з Державного реєстру прав).

ОСОБА_2 були об`єднані вказані об`єкти нерухомого майна та змінена їх площа у правовстановлюючих документах, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

На підставі акта приймання-передачі майна від 26.01.2017 № 2, що вноситься до статутного капіталу ТОВ "Сонячна Галявина", ОСОБА_2 передав до статутного капіталу ТОВ "Сонячна Галявина" комплекс нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також майновий комплекс (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, про що 27.01.2016, державним реєстратором Київської обласної філії комунального підприємства "Солом`янка-Сервіс" Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні номери 33599458 від 27.01.2017 та 33600196 від 27.01.2017, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4.19. Суд першої інстанції зазначив, що Великою Палатою Верховного Суду у справі № 19/028-10/13, в частині позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння Гордієнка В. М. та Бориспільської міської ради об`єктів нерухомості на користь Бориспільської районної ради, рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 у справі № 19/028-10/13 залишено без змін та поновлено їх виконання.

4.20. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог Бориспільської районної ради про витребування майна з чужого незаконного володіння.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги про витребування з чужого незаконного володіння на користь держави в особі Бориспільської районної ради Київської області нерухомого майна. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказане майно вибуло з державної власності з порушенням норм чинного законодавства, що підтверджується рішенням Господарського суду Київської області від 20.09.2018 у справі № 19/028-10/13, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019.

5.3. Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

5.4. Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Змістом права власності є правомочності щодо права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

5.5. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (статті 328 Цивільного кодексу України).

5.6. Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

5.7. За змістом статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

5.8. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

5.9. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

5.10. За змістом статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Стаття 388 Цивільного кодексу України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини 1 вказаної статті якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

5.11. Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.07.2021 у цій справі № 911/1014/20, при розгляді справ щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, в яких підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , судам в першу чергу необхідно досліджувати питання наявності критеріїв співмірності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном, в процесі чого сторони можуть доводити наявність або відсутність обставин справи, пов`язаних з такими критеріями, шляхом подання відповідних доказів. Такими критеріями співмірності заходу втручання є те, чи ґрунтувалося зазначене втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

5.12. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що станом на дату звернення прокурора з позовом до суду, прокурором та позивачем заявлені вимоги про витребування іншого нерухомого майна, якому присвоєно інші індивідуальні номери, і яке добросовісно набуто ТОВ "Сонячна Галявина", на відміну від того нерухомого майна, що було передане Бориспільській районній раді рішенням Київської обласної ради народних депутатів від 21.12.1993.

Суд зазначив, що втручання прокурора у мирне володіння відповідачем нерухомим майном як новоствореними об`єктами не є законним, та не відповідає справедливому балансу. Суд зауважив, що обґрунтуванням суспільного та публічного інтересу у цьому позові визначено неотримання можливої орендної плати від експлуатації спірного нерухомого майна, що свідчить про покладення на відповідача особистого та надмірного тягаря таким витребуванням, оскільки матеріали справи не містять обґрунтування будь-якого "державного інтересу", що виправдовував би позбавлення відповідача його майна. Крім того, суд зазначив, що самі порушення, допущені органами влади при передачі майна у власність у 1996 році, не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі у 2022 році без належного обґрунтування державного інтересу, якщо такі порушення не допущені внаслідок винної протиправної поведінки самого набувача майна, право власності у якого виникло у 2017 році, тобто, більше, ніж через 20 років з моменту процедури приватизації. При цьому, як зазначив суд, винної протиправної поведінки відповідача щодо набуття майна не встановлено.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що прокурором та позивачем не доведено законності втручання у мирне володіння, наявності суспільного та публічного інтересу та пропорційності втручання (справедливого балансу), що суперечить вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) . Крім того, суд зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту; належним способом захисту, суд вважав відшкодування вартості спірного нерухомого майна, яке вибуло з власності Бориспільської районної ради.

5.13. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що прокурор обрав належний спосіб захисту, оскільки спірні об`єкти нерухомості вже було витребувано на користь Бориспільської районної ради за результатами розгляду справи № 19/028-10/13, а відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи, що володільцем спірного майна за даними Державного реєстру прав на нерухоме майно є ТОВ "Сонячна Галявина", тоді як власником спірного майна на момент оформлення права власності ТОВ "Сонячна Галявина" була Бориспільська районна рада, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні приміщення вибули з комунальної власності поза волею власника протиправно; правильним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному статтями 387, 388 Цивільного кодексу України. Суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на те, що позивачу стало відомо про зазначену перереєстрацію прав на спірне майно за відповідачем з ухвал Господарського суду Київської області від 07.08.2018 та 20.08.2018 у справі № 19/028-10/13, то позивачем не пропущений строк позовної давності, визначений статтею 267 Цивільного кодексу України.

5.14. Скаржник, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права: статей 256, 261, 267, 330, 346, 338 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Зокрема, ТОВ "Сонячна Галявина" посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування наведених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 17.02.2022 у справі № 910/19236/20, від 14.04.2022 у справі № 644/2204/19, від 20.03.2019 у справі № 521/8368/15-ц, від 26.09.2019 у справі № 2-4352/11, від 14.02.2018 у справі № 477/221/16-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 30.04.2020 у справі № 908/61/13-г, від 21.08.2019 у справі № 911/3618/17, від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/3120/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16, від 15.09.2020 у справі № 906/282/19, від 09.02.2021 у справі № 910/13730/19, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 14.12.2021 у справі № 916/1978/21, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

5.15. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.16. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.17. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися з огляду на таке.

5.18. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, на яку посилається скаржник, за заявою Державного підприємства "Машинобудівний завод "Оризон" до фізичної особи про витребування майна, скасування запису про право власності, реєстрацію права власності у межах справи № 10/2180 за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Сміла до Державного підприємства "Машинобудівний завод "Оризон" про банкрутство, Суд зазначив:

"..було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей".

За встановленими у справі № 925/1351/19 обставинами, на відміну від справи, що розглядається, спірне нерухоме майно було предметом продажу на прилюдних торгах у межах здійснення виконавчого провадження, тому Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходила із того, що майно у відповідача не могло бути витребувано в порядку, передбаченому статтями 387, 388 Цивільного кодексу України. У справі № 911/1014/20, що розглядається, відповідач набув спірне майно як внесок до статутного капіталу ТОВ "Сонячна Галявина", тож до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що правовідносини у справі № 925/1351/19 та у справі № 911/1014/20, що розглядається, не є подібними, оскільки судові рішення прийняті за відмінних установлених фактичних обставин, а тому відсутні підстави для застосування наведених правових висновків Верховного Суду при вирішенні справи № 911/1014/20.

5.19. У постанові Верховного Суду від 17.02.2022 у справі № 910/19236/20 за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМЕСТІОН" про зобов`язання повернути земельні ділянки та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками Суд зазначив, що "ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються".

Суди відмовили у задоволенні позову у справі № 910/19236/20, зазначивши, що ТОВ "ДІМЕСТІОН" є добросовісним набувачем за відплатними договорами купівлі-продажу земельної ділянки від 23.02.2010, у такому випадку належним способом захисту порушеного права є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача.

5.20. У постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 644/2204/19, на яку посилається скаржник, заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду з позовом до фізичних осіб про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації права власності на квартиру, витребування майна, Суд зазначив:

"… У низці справ цієї категорії Верховним Судом було висловлено правову позицію, відповідно до якої при вирішенні питання про витребування майна від добросовісного набувача судам слід враховувати положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , оскільки таке витребування може становити індивідуальний та надмірний тягар для добросовісного набувача.

… Саме держава як учасник відповідних правовідносин повинна нести ризик незаконного відчуження майна, оскільки має спеціальні механізми для запобігання цьому. Такий розподіл ризиків між власником і добросовісним набувачем був би невиправданим, якби мова йшла про приватну власність. Оскільки приватний власник майна так само як і його добросовісний набувач не повинен відповідати за помилки, "допущені в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном". Такими, як вбачається, є зокрема, процедури нотаріального посвідчення правочинів з нерухомістю та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Крім того, позбавлення власності так само покладатиме на приватного власника надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та відсутністю дієвих механізмів отримання компенсації за втрачене майно."

Верховний Суд зазначив, що у справі № 644/2204/19 суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що задоволення позовних вимог за первісним позовом про витребування спірної квартири у фізичної особи, яка є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на неї буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

5.21. У постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 521/8368/15-ц перший заступник прокурора Малиновського району м. Одеси звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради до суду з позовом до фізичних осіб, державного нотаріуса про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування майна, визнання квартири відумерлою спадщиною, визнання права власності на нерухоме майно Суд дійшов висновку, що "задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як добросовісних набувачів, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод."

Отже, у справі № 521/8368/15-ц було встановлено добросовісність набувачів, тому Верховний Суд скасував судові рішення про витребування квартири із чужого незаконного володіння та відмови у задоволенні позовних вимог прокурора про витребування у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради з володіння фізичних осіб квартири.

5.22. У постанові Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 2-4352/11 Одеська місцева прокуратура № 1 звернулася в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, фізичних осіб про визнання розпорядження недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна Верховний Суд зазначив:

"Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у ОСОБА_3, як добросовісного набувача, на користь Одеської міської ради, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод".

Отже, у справі № 2-4352/11 було встановлено добросовісність набувачів, тому Верховний Суд скасував судові рішення та відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора про витребування з володіння фізичних осіб майна.

5.23. У справі № 911/1014/20, що розглядається, на відміну від справ № 910/19236/20, № 644/2204/19, № 521/8368/15-ц, № 2-4352/11, суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлені під час розгляду справи обставини підтверджують доводи апеляційної скарги прокурора та пояснення позивача щодо наявності об`єктивних, явних і видимих ознак недобросовісності набуття відповідачем спірного майна. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 було внесено майно до статутного капіталу ТОВ "Сонячна Галявина", спірні об`єкти нерухомості набуті на підставі договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.12.2016, при тому, що договори іпотеки укладені 12.12.2016 на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 15.02.2016 (за три дні до настання строку повернення суми позики та зі спливом 10 місяців після укладення договору позики); вартість майна, переданого в іпотеку, і за рахунок якого задоволено вимоги іпотекодержателя за договорами від 29.12.2016 становить 9 085 970 грн при імовірній сумі боргу в розмірі 4 500 000 грн; спірне майно оформлено у власність Гордієнком В. М. за договором міни від 30.07.2009 та договором міни від 13.08.2009 відповідно, тобто в обмін на частку в статутному фонді товариства, засновником якого він був у розмірі 48,9%; у подальшому, незважаючи на те, що стосовно спірних приміщень тривав судовий розгляд у справі № 19/028-10/13 фізичною особою-підприємцем Гордієнком В. М. скасовано державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності та відчужено спірні об`єкти нерухомого майна; 12.12.2016 між Гордієнком В. М. (третя особа-1) та ОСОБА_2 (третя особа-2) укладені договори іпотеки, які зареєстровані у відповідному реєстрі; у подальшому, 29.12.2016, між Гордієнком В. М. та ОСОБА_2 укладені договори про задоволення вимог іпотекодержателя; у подальшому (25.01.2017), ОСОБА_2 об`єднані об`єкти нерухомого майна та змінена їх площа у правовстановлюючих документах, і наступного дня, на підставі акта приймання-передачі майна від 26.01.2017 № 2 ОСОБА_2 передано до статутного капіталу ТОВ "Сонячна Галявина" комплекс нежитлових приміщень.

Наведені фактичні обставини справи свідчать про неподібність правовідносин у справах № № 910/19236/20, № 644/2204/19, № 521/8368/15-ц, № 2-4352/11 та справі № 911/1014/20, що розглядається.

5.24. Скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статті 332 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 477/221/16-ц за позовом про витребування майна. Проте у згаданій постанові не застосовано статтю 332 Цивільного кодексу України і скаржник не наводить висновку щодо її застосування, викладеного саме у цій постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 477/221/16-ц.

5.25. Крім того, скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України та неврахування висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/3120/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16, водночас не наводить висновків, які не врахував суд апеляційної інстанції.

5.26. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, на яку посилається скаржник, за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Проект" про витребування земельної ділянки Верховний Суд у пункті 7.20 зазначив, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. У цій постанові наведено також наступний висновок:

"…З метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу".

5.27. У постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 908/61/13-г про банкрутство Фізичної особи-підприємця Карамерт Метіна за позовом ліквідатора Фізичної особи-підприємця Карамерт Метіна арбітражного керуючого Мірошника Ігоря Вікторовича до фізичної особи про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно Суд у пунктах 133, 135 постанови зазначив:

"133. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3234/16).

…135. Отже початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно".

5.28. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3618/17 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона ю ей" про визнання недійсним рішення та витребування землі, Суд зазначив:

"Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права".

5.29. Колегія суддів, розглянувши наведені доводи скаржника, зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

5.30. Верховний Суд неодноразово викладав свої висновки щодо застосування норм права, якими унормовано інститут позовної давності, та які є загальними і можуть бути застосовані господарським судом під час вирішення спору по суті у разі подання стороною у спорі відповідної заяви.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Згідно із частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц).

5.31. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Це ж стосується й особи, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

5.32. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Зазначену правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

При цьому початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України має обчислюватися з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

5.33. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (такий правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 5024/1403/2011).

5.34. За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску (схожий висновок викладено у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

5.35. Верховний Суд, зокрема, у постановах від 07.09.2021 у справі № 906/730/18 та від 30.11.2021 у справі № 910/256/20 наголошував, що позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення статті 13 Цивільного кодексу України ("Межі здійснення цивільних прав") має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

5.36. Колегія суддів звертає увагу на те, що коли позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу, тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або захистити порушене право у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на те, що позивачу стало відомо про зазначену перереєстрацію прав на спірне майно за відповідачем з ухвал Господарського суду Київської області від 07.08.2018 та 20.08.2018, то позивач не пропустив строк позовної давності, визначений статтею 267 Цивільного кодексу України.

Отже, у цій справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги, заявлені прокурором до відповідача у справі, щодо витребування спірного майна визнаються за результатами розгляду справи обґрунтованими, а отже порушене право підлягає судовому захисту. Проте суд не взяв до уваги те, що закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом з моментом перереєстрації майна, а пов`язує з моментом, коли особа дізналася про вибуття майна (подібна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3234/16). У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції не з`ясував початкового моменту перебігу позовної давності, не встановив обставин щодо її переривання чи зупинення, наслідків спливу чи наявності поважних причин для пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права та спливу перебігу позовної давності, як того вимагають положення статті 267 Цивільного кодексу України.

Таким чином, доводи скаржника у наведеній частині підтвердилися, що є підставою для часткового задоволення вимог касаційної скарги.

5.37. Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру", не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/282/19, від 09.02.2021 у справі № 910/13730/19, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 14.12.2021 у справі № 916/1978/21, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

5.38. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на яку посилається скаржник, Суд зазначив:

"76. Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

82. Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва".

5.39. Подібні висновки щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру" викладені у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/282/19, від 09.02.2021 у справі № 910/13730/19, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 14.12.2021 у справі № 916/1978/21, на які посилається скаржник.

У справі № 911/1014/20, рішення в якій переглядаються, апеляційний господарський суд не перевірив обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", які підлягають з`ясуванню.

Отже, доводи скаржника про те, що апеляційний суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" підтвердилися.

5.40. Таким чином, частково підтвердилися доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 30.04.2020 у справі № 908/61/13-г, від 15.09.2020 у справі № 906/282/19, від 09.02.2021 у справі № 910/13730/19, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 22.11.2021 у справі № 917/564/21, від 14.12.2021 у справі № 916/1978/21, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та ненадання правової оцінки усім наявним у матеріалах справи доказам, внаслідок чого не було встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

5.41. Доводи скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, визначених у пункті 5 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки неможливість прибуття відповідача у судове засідання, не є обов`язковою підставою для відкладення розгляду справи у суді апеляційної інстанції за умови невизнання його явки обов`язковою.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

6.2. Згідно із частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.4. Ураховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги те, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувану у справі постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду, а касаційну скаргу - задовольнити частково.