922/2873/23 Про зобов`язання повернути природний газ - 23.04.2024 Прийняття

3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями, АТ "Нафтогаз України" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2023, постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 у справі № 922/2873/23 та прийняти нове рішення у цій справі, яким позовні вимоги АТ "Нафтогаз України" задовольнити в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: статей 6, 216 - 218, 224 - 228 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), статей 16, 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: статей 2, 5, 7, 11, 75- 78, 96, 86, 231, 236 ГПК України та неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.12.2018 у справі №920/169/18, від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, від 12.09.2017 у справі №826/10933/14, від 26.06.2018 у справі №803/1362/16, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19 (про те, що наявність лише договору не завжди є достатньою правовою підставою для отримання майна), та висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, та встановивши наявність вини в діях АТ "Харківгаз", суди повинні були застосувати до спірних правовідносин норми статті 1212 ЦК України та зобов`язати АТ "Харківгаз" повернути позивачу природний газ як безпідставно набутий.

4.2. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, а саме: частини другої статті 217, частини першої статті 218, частини другої статті 224, статті 225 ГК України, статей 22, 1166 ЦК України у подібних правовідносинах.

4.3. Із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що під час вирішення спору судами не були встановлені обставини, що мають значення для справи та не надано їм юридичної оцінки, а також не були досліджені докази, наявні в матеріалах справи щодо заподіяння відповідачем збитків позивачу, що призвели до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Харківгаз" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відзиви від інших учасників справи до Суду не надходили.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", як постачальником, та ВАТ "Харківгаз" (правонаступником якого є АТ "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз"), як покупцем, 19.12.2005 укладено договір на постачання природного газу №06/05-1897 з протоколом розбіжностей (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю у 2006 році природний газ з урахуванням обсягів розбалансування газу (відтоків/притоків), надалі газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

6.2. Пунктом 1.3 договору встановлено, що газ, що постачається за даним договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню та включає в себе обсяги розбалансування газу (відтоків/притоків). Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом даного договору.

6.3. Згідно з пунктом 2.1 договору постачальник передає покупцеві в 2006 році газ, з урахуванням обсягів розбалансування газу (відтоків/притоків), в обсязі до 909801,0 тис.куб.м, у тому числі: за травень 2006 року - 25200,0 тис.куб.м., за червень 2006 року - 15029,0 тис.куб.м.

6.4. Пунктом 5.1 договору (у редакції протоколу розбіжностей) сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Розподіл коштів здійснюється покупцем відповідно до порядку, який встановлено постановою НКРЕ "Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств НАК "Нафтогаз України" від 12.07.2001 №759. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки.

6.5. Відповідно до пункту 10.1 договору останній набирає чинності з 01.01.2006 і діє в частині поставки газу до 31.12.2006, а в частині проведення розрахунків за газ до їх повного здійснення.

6.6. Сторонами підписано додаткові угоди до договору, а саме: №1 від 25.04.2006, №2 від 31.05.2006, №3 від 23.06.2006, №4 від 31.10.2006, які стосувалися питань зміни ціни природного газу (у тому числі, й у період травня - червня 2006 року). Зокрема, сторони узгоджували зміну ціни на природний газ з 01.05.2006 (додаткова угода №1) та з 01.06.2006 (додаткова угода №2).

6.7. Позивачем надано ДК "Укртрансгаз" розрахункові баланси надходження та розподілу природного газу на травень - червень 2006 року, зокрема, листами:

- №6/1-567 від 26.04.2006 з розрахунковим балансом надходження та розподілу природного газу по Україні на травень 2006 року, з якого вбачається, що у цьому місяці розподіл природного газу для забезпечення потреб населення Полтавської, Чернігівської, Дніпропетровської, Сумської, Харківської, Івано-Франківської та Полтавської областей в обсязі 192,58 млн. куб. м. буде здійснюватися із ресурсів Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта";

- №6/1-714-3843 від 25.05.2006 з розрахунковим балансом надходження та розподілу природного газу на червень 2006 року, зі змісту якого вбачається, що у цьому місяці розподіл природного газу для забезпечення потреб населення Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Львівської, Миколаївської, Полтавської, Сумської, Харківської, Чернівецької та Чернігівської областей в обсязі 188,79 млн.куб.м. буде здійснюватися з ресурсів Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта".

6.8. За твердженням позивача, з ресурсу ВАТ "Укрнафта" у травні - червні 2006 року населенням Харківської області спожито природний газ в обсязі 45484,149 тис.куб.м., а саме: - у травні 2006 року - 31897,833 тис. куб. м; - у червні 2006 року - 13586,316 тис. куб. м.

6.9. На обґрунтування вказаних обставин позивач посилається на листи ДК "Укртрансгаз" №7221/64-04 від 15.06.2006, №8624/64-04 від 20.07.2006, інформацію ОДУ ДК "Укртрансгаз" та ДК "Газ України" про реалізацію природного газу споживачам України за травень, червень 2006 року, інформацію ОДУ ДК "Укртрансгаз" та ДК "Газ України" про споживання природного газу за регіонами України та окремими категоріями споживачів за травень, червень 2006 року.

6.10. Позивач наголошує, що у травні - червні 2006 року склалася така ситуація, коли природний газ обсягом 45484,149 тис.куб.м був спожитий населенням Харківської області. Проте, фактично такі обсяги природного газу ВАТ "Укрнафта" для споживання населенням не постачало. Сторонами визнається факт того, що спірні обсяги природного газу реалізовувалися населенню, а не для власних потреб АТ "Харківгаз".

6.11. На засіданні правління НАК "Нафтогаз України" прийняті рішення, оформлені протоколом від 14.04.2006 № 54:

1.1. Заступнику голови правління Шперупу В. М., члену правління, начальнику Департаменту ресурсів нафти та газу Гончаруку М.І., члену правління, голові правління ВАТ "Укрнафта" Палиці І.П. в балансі природного газу поточного року, починаючи з квітня, передбачати, що обсяги газу для забезпечення потреб населення Дніпропетровської, Полтавської та Сумської областей будуть здійснюватися з ресурсів поточного видобутку ВАТ "Укрнафта". У наступних звітних періодах (травень-грудень) перелік областей може бути розширений (з урахуванням нерівномірності сезонного споживання) за рахунок Івано-Франківської, Миколаївської та Черкаської областей.

1.2. ДК "Газ України" ( Болкісєв О. М. ) у дводенний термін довести до відома ВАТ "Дніпропетровськгаз", ВАТ "Полтавагаз" та ВАТ "Сумигаз", що з квітня п.р. постачання газу для потреб населення Дніпропетровської, Полтавської та Сумської областей буде здійснюватися з ресурсів ВАТ "Укрнафта". Терміни постачання газу з цих же ресурсів для потреб населення Івано-Франківської, Миколаївської та Черкаської областей будуть визначені окремо.

1.3. ВАТ "Укрнафта" ( Палиця І. П. ) протягом 5 днів укласти договори з ВАТ "Дніпропетровськгаз", ВАТ "Івано-Франківськгаз", ВАТ "Миколаївгаз", ВАТ "Полтавагаз", ВАТ "Сумигаз" та ВАТ "Черкасигаз" на поставку у 2006 році, починаючи з квітня, газу для потреб населення з ресурсів поточного видобутку ВАТ "Укрнафта" (за винятком обсягів для власних технологічних потреб підприємств ВАТ "Укрнафта" та обсягів газу, видобутого по спільній діяльності), а згаданим ВАТ забезпечити 100-відсоткові розрахунки з ВАТ "Укрнафта" за відпущений газ.

1.4. Заступнику голови правління Шперуну В. М., члену правління, начальнику Департаменту ресурсів нафти та газу Гончаруку М. І., ВАТ "Укрнафта" (Палиця І. П.), ДК "Укргазвидобування" (Шимко Р. Я.), ДК "Газ України" (Болкісєв О. М.) при зведенні підсумкового балансу фактичного споживання газу за квітень та наступні місяці п.р. суворо дотримуватися розподілу ресурсів газу ВАТ "Укрнафта" відповідно до пункту 1.1. цього рішення".

6.12. В листі НАК "Нафтогаз України" від 25.04.2006 №37-1-202-3153у, адресованому, зокрема, ВАТ "Укрнафта", ДК "Укртрансгаз", ВАТ "Харківгаз" повідомляється, що згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) підприємства, частка держави у статутному фонді яких перевищує 50%, а також господарські товариства, більш ніж 50% акцій яких знаходиться у статутному фонді інших господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, здійснюють продаж природного газу власного видобутку виключно для потреб населення. Крім того, зазначається, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1729 (1729-2001-п) передбачено, що ресурси власного видобутку ВАТ "Укрнафта" реалізуються для забезпечення потреб населення. Також повідомлено, що на засіданні правління НАК "Нафтогаз України" від 14.04.2006 (протокол №54) вирішено, що всі добуті ВАТ "Укрнафта" обсяги природного газу (за винятком обсягів газу необхідних для забезпечення влансих, виробничо-технологічних потреб та в частині обсягів газу, які належать інвесторам спільної діяльності), починаючи з квітня п.р. будуть реалізовуватися населенню через ВАТ "Дніпропетровськгаз, ВАТ "Полтавагаз" та ВАТ "Сумигаз". Тому, для забезпечення контролю за видобутими та переданими в газові мережі газотранспортних та газорозподільних підприємств обсягами газу, на виконання вищевказаного рішення правління Компанії, НАК "Нафтогаз України" просило в технічних актах приймання-передачі газу за звітний період, починаючи з квітня п.р. робити відмітку про те, що газ приймається від ВАТ "Укрнафта" для подальшого його транспортування та реалізації населенню.

6.13. Судами встановлено, що матеріали справи не містять доказів надсилання (вручення) вказаного листа відповідачу.

6.14. НАК "Нафтогаз України" зверталося до суду з позовом до ВАТ "Укрнафта" про укладення договору поставки природного газу власного видобутку для потреб населення на 2006 рік, проте рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2006 у справі №18/228, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2006 та постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2006, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

6.14.1. У постанові Вищого господарського суду України від 03.10.2006 у справі №18/228 зазначено, що однією з підстав для відмови у задоволенні позовних вимог НАК "Нафтогаз України" стало те, що судами не встановлено, що обсяг природного газу, поставка якого передбачена проектом договору, визначений з урахуванням відповідного затвердженого Кабінетом Міністрів України (постанова від 27.12.2001 №1729) балансу.

6.15. ВАТ "Укрнафта" звернулася з позовом про спонукання ДК "Укртрансгаз" до виконання угоди №29/11-462/100а-Г від 02.04.2002 та зобов`язання підписати акти приймання-передачі природного газу в газотранспортну систему в квітні червні 2006 року, направлені на підписання супровідними листами ВАТ "Укрнафта" від 21.06.06 № юр-1054, від 21.06.06 № юр-1055, від 20.07.06 № юр-1125.

6.15.1. Рішенням Господарського суду м. Києва у справі №32/290 від 10.08.2006, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2006 та постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2006, вищевказаний позов ВАТ "Укрнафта" задоволено.

6.15.2. У постанові Вищого господарського суду України від 05.12.2006 у справі №32/290 Суд визнав правомірним висновок суду апеляційної інстанції відносно того, що посилання ДК "Укртрансгаз" на невідповідність актів приймання-передачі природного газу вимогам протоколу №54 правління НАК "Нафтогаз України" від 14.04.2006 як на підставу відмови від виконання зобов`язань, передбачених угодою № 29/11-462/100а-Г від 02.04.2002 року, є необґрунтованим, оскільки це рішення є актом органу управління НАК "Нафтогаз України", а не актом чинного законодавства України. Внаслідок зазначеного ВАТ "Укрнафта" не було укладено з НАК "Нафтогаз України" договір поставки природного газу власного видобутку для потреб населення на 2006 рік.

6.16. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2011 у справі № 6/521, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2014, позов ВАТ "Укрнафта" до ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" та ПАТ НАК "Нафтогаз України" задоволено повністю; зобов`язано ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не чинити перешкод ВАТ "Укрнафта" у здійсненні його права власності на природний газ загальним обсягом 2061805,134 тис.куб.м, у тому числі у його відборі з підземних сховищ газу та його реалізації промисловим споживачам виробникам азотних мінеральних добрив, який зберігається в підземних сховищах газу ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України"; зобов`язано ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" виконати заявку ВАТ "Укрнафта" від 25.10.2010 № 6ПГ-12/554а, шляхом здійснення ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" відбору природного газу з підземних сховищ газу та передачі його ВАТ "Укрнафта" з оформленням актів приймання-передачі, загальним обсягом 2061805,134 тис.куб.м; зобов`язано ПАТ "НАК "Нафтогаз України" включити до балансу надходження та розподілу природного газу по Україні відповідного періоду обсяги газу, визначені заявкою ВАТ "Укрнафта" від 25.10.2010 р. № 6ПГ-12/554а.

6.17. Згідно з актом №2/01-20 про рух природного газу в газосховищах, що обліковуються на рахунку зберігання замовника, складеним АТ "Укртрансгаз" та ПАТ "Укрнафта", у січні 2020 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2011 у справі № 6/521 та ухвали Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі № 6/521 про затвердження мирової угоди від 22.01.2020 АТ "Укртрансгаз" здійснило передачу ПАТ "Укрнафта" 2061805,134 тис.куб.м. природного газу.

6.18. За результатами розгляду претензії АТ "Укртрансгаз" від 23.12.2020 №1001ВИХ-Н-20-1108, на відшкодування завданої йому шкоди АТ "Нафтогаз України" та АТ "Укртрансгаз" укладено акт приймання-передачі газу в ПСГ АТ "Укртрансгаз" №1-ПР 538 від 29.12.2020, згідно з яким АТ "Нафтогаз України" передало, а АТ "Укртрансгаз" прийняло в підземних сховищах газу імпортований природний газ в обсязі 517734,748 тис.куб.м. Факт повернення природного газу також підтверджується роздруківкою торгового сповіщення з інформаційної платформи оператора газосховищ за 29.12.2020.

6.19. Вищевказані обставини стали підставою для подання АТ "Нафтогаз України" відповідного позову про зобов`язання відповідача повернути в натурі природний газ в обсязі 45484,149 тис.куб.м.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 922/2873/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуюча, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 01.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі №922/2873/23 за касаційною скаргою АТ "Нафтогаз України" на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції.

8.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

8.4. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій неврахувано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.12.2018 у справі №920/169/18, від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, від 12.09.2017 у справі №826/10933/14, від 26.06.2018 у справі №803/1362/16, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

8.5. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.6. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.7. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.8. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.9. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.10. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.11. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.12. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.13. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.14. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.16. Так, у справі № 920/169/18, що переглядалась Верховним Судом та яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статей 1212, 1214 ЦК України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні грошові кошти перераховані відповідачці помилково із посиланням у графі призначення платежу відповідного платіжного доручення на договір, який між сторонами не укладався. При цьому позивач зазначав про відсутність у нього жодних зобов`язань перед відповідачкою щодо оплати юридичних послуг, адже такі послуги фактично не надавались та документально не підтверджені. У постанові від 20.12.2018 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що суди попередніх інстанцій не встановили при розгляді справи усі суттєві обставини, необхідні для висновку про наявність чи відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України. Суд звернув увагу на те, що сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

8.17. У справах №826/16697/17, № 826/10933/14, № 803/1362/16, на які також посилається скаржник, предметом позовних вимог було визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ про визначення грошових зобов`язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість з посиланням на реальність здійснених господарських операцій на виконання умов відповідних договорів, з яким Податковий кодекс України (2755-17) і пов`язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов`язань в податковому обліку платника податків.

8.17.1. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.05.2020 у справі №826/16697/17 зазначив таке: "За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-XIV (996-14) ) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. При цьому стаття 1 Закону №996-XIV визначає, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію".

8.17.2. Верховний Суд у постанові від 12.09.2017 у справі №826/10933/14 зазначив таке: "договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу".

8.17.3. У постанові від 26.06.2018 у справі №803/1362/16 Верховний Суд вказав, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно господарська операція вважається реальною, яка пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

8.18. У справі №905/49/15 предметом позову було стягнення боргу з оплати товару на підставі договору поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції та видаткових накладних. Суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 04.11.2019 зазначив, що ухвалюючи рішення, ані місцевим, ані апеляційним господарськими судами у розгляді справи не враховано те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця. Також Суд звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та висловив позицію щодо обов`язку суду надання належної оцінки всім обставинам справи та дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності судового рішення.

8.19. У справі №914/2267/18 предметом позову було стягнення боргу з оплати отриманого товару за договором поставки. Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову мотивоване тим, що позивачем не доведено належними доказами поставку товару, оскільки видаткова накладна не містить відміток відповідальної особи відповідача у графі "отримав", відсутня також і печатка, а відтак у цій частині позову слід відмовити. Постановою суду апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду скасовано повністю, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Скасовуючи рішення суду попередньої інстанції, суд виходив з того, що при вирішенні цього спору суд першої інстанції не дотримався вимог статті 120 ГПК України щодо належного повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, чим порушив норми процесуального права. Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 29.11.2019 погодився з його висновками та зазначив, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів з дотриманням вимог статей 76- 79, 86 ГПК України. Суд також зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

8.20. У справі №916/922/19 предметом судового розгляду була вимога про стягнення вартості поставленого товару. Місцевий господарський суд, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, свої висновки мотивував обґрунтованістю та доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару. Постановляючи постанову, апеляційний господарський суд, враховуючи встановлені ним обставини щодо неналежності та недопустимості поданих позивачем доказів в обґрунтування своїх вимог, дійшов висновку про відмову у позові. Апеляційний господарський суд свої висновки мотивував неналежністю та недопустимістю поданих позивачем доказів в обґрунтування своїх вимог, зокрема, видаткових накладних, у яких не зазначено посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, ТТН 02/03 від 12.03.2018, яка не містить штампу та підпису особи вантажоотримувача, записка бухгалтера позивача, що не дає змогу ідентифікувати особу, котра брала участь в отриманні товару, та податкових накладних, котрі не свідчать про здійснення господарської операції. Суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 29.01.2020 висловив позицію щодо обов`язку суду надання належної оцінки всім обставинам справи та дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності судового рішення. Також Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

8.21. У справі № 917/1739/17 предметом судового розгляду були вимоги органу місцевого самоврядування до фізичної особи - підприємця про стягнення збитків, завданих внаслідок неотримання орендної плати, яку позивач отримав би у разі оформлення відповідачем відповідно до вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Предметом позову визначено стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено, за період з моменту припинення договору оренди земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019, керуючись приписами статей 22, 112- 113 ЦК України, статей 93, 122- 124, 152, 206 ЗК України, статті 21 Закону України "Про оренду землі", дійшла висновку, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Тому суд касаційної інстанції зауважив, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

8.22. Колегія суддів зауважує, що правовий висновок у справі №917/1739/17 щодо розмежування за правовою природою збитків і безпідставно набутого майна та застосування приписів статті 1212 ЦК України, на який посилається скаржник, сформульовано щодо стягнення коштів, які мав заплатити орендар за користування земельною ділянкою згідно з приписами статей 206 ЗК України, статті 21 Закону України "Про оренду землі" після припинення договору оренди земельної ділянки у зв`язку із закінчення строку, на який його було укладено.

8.23. У справі, що переглядається, предметом позову є відшкодування збитків шляхом повернення в натурі природного газу, використаного покупцем виключно для реалізації населенню. Позовні вимоги мотивовані тим, що АТ "Харківгаз" без достатньої правової підстави за рахунок НАК "Нафтогаз України" набуло природний газ в обсязі 45 484,149 тис.куб.м. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем наявності складу цивільного правопорушення, що виключає застосування до відповідача такого заходу відповідальності як стягнення збитків.

8.24. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістом критерієм із наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, як за предметом і підставою позову, так і за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

8.24.1. Верховний Суд звертається до постанови Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №917/1216/21 у подібних правовідносинах зі справою, що переглядається, в якій Суд дійшов схожих висновків щодо неподібності зі справою №917/1739/17.

8.25. Таким чином, касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вищенаведених ним постановах Верховного Суду, оскільки у цій справі суттєво відмінними є предмет розгляду (вимоги про відшкодування збитків в натурі) та матеріально-правове регулювання.

8.26. Верховний Суд наголошує, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.27. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №920/169/18, від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, від 12.09.2017 у справі №826/10933/14, від 26.06.2018 у справі №803/1362/16, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, визначених статею 300 ГПК України.

8.28. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.29. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №922/2873/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.30. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

8.31. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.32. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.33. На думку скаржника, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 217, частини першої статті 218, частини другої статті 224, статті 225 ГК України, статей 22, 1166 ЦК України у подібних правовідносинах.

8.34. Верховний Суд зазначає, що стаття 217 ГК України - це "Господарські санкції як правовий засіб відповідальності у сфері господарювання", стаття 218 ГК України - "Підстави господарсько-правової відповідальності", стаття 224 - "Відшкодування збитків", стаття 225 ГК України - "Склад та розмір відшкодування збитків", стаття 22 ЦК України - "Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди", а стаття 1166 ЦК України - "Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду".

8.34.1. Верховний Суд відзначає, що скаржник вказує на відсутність у застосуванні вказаних вище норм права, які розміщені в ЦК України (435-15) та ГК України (436-15) , а не в нормативних актах, які регламентують відносини функціонування на ринку природного газу та його постачання.

8.35. В контексті доводів касаційної скарги в цій частині Верховний Суд зазначає таке.

8.36. Відповідно до частини другої статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються, зокрема, такий вид господарської санкцій як відшкодування збитків.

8.37. При цьому, статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

8.37.1. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

8.38. Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

8.39. Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

8.40. Статтею 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

8.41. За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611 ЦК України).

8.42. Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

8.43. Загальне правило статті 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК (435-15) , треба застосовувати спеціальні норми. В іншому випадку відшкодування шкоди відбуватиметься за правилами вищезазначеної статті.

8.44. Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

8.45. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

8.46. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

8.47. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

8.48. Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

8.49. Правові висновки щодо елементів складу цивільного правопорушення; їх визначення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника; а також підстав та умов цивільної відповідальності містяться у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20.

8.50. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).

8.51. Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17.

8.52. Верховний Суд зауважує, що у відповідності до положень статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

8.53. Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Правова позиція щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 16.02.2023 у справі №910/14588/21, від 25.05.2023 у справі №910/17196/21 тощо).

8.54. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається, суди попередній інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем наявності складу цивільного правопорушення, зокрема, протиправної поведінки, вини та наявності шкідливого результату протиправної поведінки (збитків), що виключає застосування до відповідача такого заходу відповідальності як стягнення збитків, а тому у задоволенні позову відмовлено.

8.54.1. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні обсяги природного газу були отримані відповідачем у період дії договору на постачання природного газу №06/05-1897 від 19.12.2005, за умовами пункту 2.1. якого, постачальник передає покупцеві газ з урахуванням обсягів розбалансування газу (відтоків/притоків), зокрема, в травні 2006 року в обсязі 25200,00 тис.куб.м., в червні 2006 року - 15029,000 тис.куб.м. Докази внесення змін до договору у частині зміни місяців постачання газу, дострокового розірвання або припинення дії договору, чи повідомлення відповідача про те, що спірні обсяги природного газу транспортуються та передаються поза межами договору та фактично належать іншому постачальнику (ВАТ "Укрнафта") в матеріалах справи відсутні.

8.54.2. Судами встановлено, що: (1) АТ "Нафтогаз України" надавало до ДК "Укртрансгаз" розрахункові баланси надходження та розподілу природного газу на квітень - червень 2006 року; (2) матеріали справи не містять доказів отримання прогнозних та підтверджених обсягів видобування газу на травень - червень 2006 року від ВАТ "Укрнафта"; (3) у спірний період існували договірні відносини між відповідачем та ДК "Газ України", за якими остання зобов`язалася забезпечити відповідача ресурсом газу для подальшої реалізації населенню, а відповідач зобов`язався оплатити поставлений газ; (4) договір на поставку природного газу AT "Харківгаз" та ВАТ "Укрнафта" не укладався; (5) отримання відповідачем у травні - червні 2006 року природного газу в загальному обсязі 45484,149 тис.куб.м. для забезпечення потреб населення, на думку судів, не може розглядатися як несанкціонований відбір з огляду на наявність договірних відносин АТ "Харківгаз" та ДК "Газ України" з забезпечення газом населення на 2006 рік. Тому, за висновками судів відсутня вина у заподіянні шкоди АТ "Нафтогаз України", яка є одним із елементів складу цивільного правопорушення, що унеможливлює застосування до відповідача цивільної відповідальності у вигляді стягнення збитків.

8.54.3. Зі змісту оскаржуваних судових рішень також убачається, що пунктом 1.3 протоколу засідання правління АТ "Нафтогаз України" №54 від 14.04.2006 визначено ВАТ Укрнафта (Палиця І.П.) протягом 5 днів укласти договори з ВАТ Дніпропетровськгаз, ВАТ Івано-Франківськгаз, ВАТ Миколаївгаз, ВАТ Полтавагаз, ВАТ Сумигаз, ВАТ Черкасигаз на поставку у 2006 році, починаючи з квітня, газу для потреб населення з ресурсів поточного видобутку ВАТ Укрнафта. Відповідно до пункту 3.5 договору на постачання природного газу №06/05-1897 від 19.12.2005 покупець (ВАТ "Харківгаз") самостійно укладає договір на транспортування газу для потреб населення з ДК "Укртрансгаз" та/або ВАТ "Укрнафта", ДК "Укргазвидобування". Проте, як установлено судами, доказів укладення між ВАТ "Харківгаз" та, зокрема, ВАТ "Укрнафта" відповідного договору не надано. Укладені між сторонами додаткові угоди до договору №06/05-1897 від 19.12.2005 також не містять внесення змін в частині того, що у період травня - червня 2006 року природний газ буде постачатися за рахунок газу ВАТ "Укрнафта".

8.54.4. Судами зазначено, що як вбачається зі змісту претензії №1001ВИХ-Н-20-1108 від 23.12.2020, АТ "Укртрансгаз" заявило вимогу до АТ "НАК "Нафтогаз України" про відшкодування завданої шкоди шляхом повернення природного газу в обсязі 517734,748 тис.куб.м. При цьому, у тексті претензії зазначено, що саме внаслідок дій АТ "НАК "Нафтогаз України" та з вини останнього АТ "Укртрансгаз" понесло вказані збитки. У свою чергу, АТ "Нафтогаз України" визнало вказані вимоги обґрунтованими, про що свідчить витяг з протоколу засідання правління позивача №538 від 23.12.2020 та відповідь на претензію АТ "Укртрансгаз" від 23.12.2020 №1001ВИХ-Н-20-1108.

8.54.5. Крім того, позивач як на підставу виникнення у нього збитків посилався на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2011 у справі №6/521, яке було залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2014. Судами попередніх інстанцій зазначено, що у справі №6/521 встановлено, що: по-перше, природний газ передавався ВАТ "Укрнафта" саме для зберігання, а не для реалізації населенню, у тому числі, через ВАТ "Харківгаз"; по-друге, відповідачами у справі №6/521 не було доведено факт відсутності в ПСГ та ГТС АТ "Укртрансгаз" природного газу ВАТ "Укрнафта" видобутку 2006 року в обсязі 2061805,134 тис.куб.м. Саме у зв`язку з фактичною наявністю даного газу судом і була задоволена вимога про зобов`язання не чинити ВАТ "Укранафта" перешкоди у користуванні майном, яке було в наявності зберігача. Як установлено судами, зазначена обставина спростовує твердження НАТ "Нафтогаз України" у справі №922/2873/23 про те, що відповідачем у травні, червні 2006 року було спожито природний газ не постачальника за договором №06/05-1897, а природний газ з видобутку ВАТ "Укрнафта".

8.54.6. Також суди попередніх інстанцій визнали, що не є підтвердженням вказаної обставини і рішення Господарського суду м.Києва у справі №6/148 від 29.05.2008, на яке посилається позивач у позові, оскільки, воно скасовано судом касаційної інстанції, а провадження у справі припинено.

8.54.7. Крім того, суди враховали, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1729 (1729-2001-п) (у редакції від 01.01.2006, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) потреба населення в природному газі задовольняється з ресурсів газу, видобутого: (1) підприємствами Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", (2) відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" та (3) іншими господарськими товариствами, частка держави в статутному фонді яких перевищує 50 відсотків акцій, а також господарськими товариствами, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у статутних фондах інших господарських товариств, та іншими господарськими товариствами, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, (4) та з інших ресурсів природного газу АТ "Нафтогаз України". Отже, ВАТ "Укрнафта" не було визначено як єдиний можливий постачальник природного газу для потреб населення.

8.55. Колегія суддів зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

8.56. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

8.57. При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

8.58. Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

8.59. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.60. Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України (1798-12) його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

8.61. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

8.62. Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

8.63. Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.64. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

8.65. Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17.

8.66. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили за правилами статті 86 ГПК України зібрані у справі докази у їх сукупності, застосувавши статті 76- 79 ГПК України, дійшли висновку про недоведеність позивачем наявності складу цивільного правопорушення, що виключає застосування до відповідача такого заходу відповідальності як стягнення збитків.

8.67. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

8.68. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 ГПК України, визначено обов`язковість всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження судом під час вирішення спору доказів, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

8.69. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

8.70. Колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73- 80, 86 ГПК України.

8.71. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно) та відсутності такого висновку.

8.72. За результатами касаційного перегляду Судом встановлено наявність правових висновків щодо застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, наявності елементів складу цивільного правопорушення, умов і підстав застосування цивільно-правової відповідальності, їх доведеності сторонами. Доводи про необхідність формування інших висновків, а ніж наведені у цій постанові (пункти 8.36-8.70 цієї постанови) скаржник не навів, та не довів в чому полягає специфіка правовідносин у цій справі з огляду на предмет та підстави позову.

8.73. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

8.74. Верховний Суд зазначає, що судом касаційної інстанції вже досліджувалося питання щодо застосування норм права, а саме частини другої статті 217, частини першої статті 218, частини другої статті 224, статті 225 ГК України, статей 22, 1166 ЦК України та висновок щодо їх застосування неодноразово послідовно викладався Верховним Судом, як наведено у цій постанові, і колегія суддів за доводами касаційної скарги не вбачає підстав відступати від нього.

8.75. Під час касаційного перегляду справи, Судом встановлено, що вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій застосували наведені норми права відповідно до вказаної вище у цій постанові правової позиції.

8.76. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги про наявність передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

8.77. З огляду на міркування, викладені у пунтках 8.49-8.74 цієї постанови, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №922/2873/23 на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, адже існують висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, вказаних скаржником.

8.78. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

8.79. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.80. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.81. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.

8.82. Проте, під час здійснення касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою АТ "Нафтогаз України" з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстави касаційного оскарження у цій частині. А тому, доводи касаційної скарги АТ "Нафтогаз України" в цій частині не знайшли свого підтвердження, що виключає підстави для скасування оскаржуваних судових рішень по суті спору.

8.83. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій, до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

8.84. Верховний Суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №917/1216/21 у подібних правовідносинах зі справою, що переглядається, Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційних скарг АТ "Укртрансгаз" та НАК "Нафтогаз України" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, визнано необґрунтованою.

8.85. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8.86. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

8.87. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

8.88. Доводи АТ "Харківгаз", викладені у відзиві, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

8.89. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.90. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.91. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.92. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

9.3. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.5. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений АТ "Нафтогаз України" у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 у справі №922/2873/23 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.